Презентація - громадські ініціативи та вакуум лідерства у Києві

Привіт небайдужим!

На цьому тижні у Тампере проходить щорічна європейська конференція Regional Studies Association  "Shape and be Shaped: The Future Dynamics of Regional Development". Україна представлена достойно - 5 презентацій. Програму конференції можна побачити тут. На цій же сторінці є посилання на публікацію з усіма тезами конференції. Це буде цікаво тим, хто займається розвитком регіонів, міст, питаннями лідерства, просторового мереджменту, інновацій та конкурентоспросожності міст і територій.

А поки що публікую свою презентацію (анлійською) "Bridging the gap: community initiatives in centralised municipal management model. Case of Kyiv", де я намагалася додати трохи оптимізму в сіро-чорну картину муніципального мереджменту мого рідного Києва. Згвалтоване самоврядування, відібраний голос громади, маріонетка на чолі міста, дерибан землі, нерухомості, фінансів... Тому дивимось на зелені паростки -  громадські ініціативи та компанії. Це початок мого дослідження у цій сфері, тому не шукайте багато емпіричних даних - описую тренди, динаміку, зміст громадських ініціатив. Все в контексті лідерського вакууму у столиці. Читайте тут, а коментуйте під цим постом:-)

Далі буде...

Цінність дискусії

Десять днів тому нарешті відбувся семінар у Києві який я довго планувала і який відкладався в силу різних причин. Вийшло кулуарно, народу було небагато, однак у цьому випадку спрацювало правило "головне не кількість а якість". Дискусія про столичні міста і кризу вийшла конструктивна (за цим посиланням можна знайти презентації зроблені під час семінару) і я впевнена ми всі (або хоча б більшість) дізналися багато цікавих фактів і трендів, як під час формальної, так і неформальної частини диспуту:-)

Скажу чесно я переживала - семінар англійською і відповідно велика частина українських дослідників автоматично відсікається, оскільки, як всім відомо, більшість наших науковців і дослідників не спік інгліш. Був би парадокс - міжнародний семінар в Україні із поляками, швейцарцями, росіянами, греками і латишами, але без українських дослідників... Але я дарма переживала, українські кадри були непогані, а презентація від представника органів влади на початку стимулювала жваву дискусію, яка була гарним ice breaker.

Маю декілька спостережень щодо вітчизняних науковців. Деякі мене засмутили ще до початку. Виявляється, для багатьох публікація тез у конференційному буклеті є більш важливою за саму презентацію результату своїх досліджень та можливість дискусії із колегами із різних країн. Для мене це дико, хоча я десь можу зрозуміти аспірантів, для яких апробація, особливо на "фінальній стадії" є важливою. Однак можна ж одним махом дві важливі речі зробити. Але де там. Навіть не цікаво прийти і презентувати. Є ще інша категорія - приходять, презентують і одразу звалюють - навіщо слухати інших?..

Але добре те, що все ж таки є багато колег яким цікаві не лише власні  ivory towers, але й чим займаються колеги. При чому, як і в інших сферах, неформальні дискусії під час кава-брейків, обіду та вечері можуть стати більш цікавими і продуктивними, ніж формальні. Ось я і мій колега з Польщі - засновники дослідної мережі RSA щодо розвитку столичних міст у кризовий період - знайшли партнерів у Латвії, які готові прийняти третій семінар нашої мережі у наступному році. Це супер! При чому сталося це під час вечері, наприкінці довгого дня (до речі сама ідея створення мережі теж виникла під час вечері на іншій конференції:-)).

Так що я знову переконалася - ніколи не слід пропускати шанс особистого спілкування із однодумцями. Із цього завжди вийде щось гарне - нова ідея, новий проект, новий захід, новий партнер. Так що спілкуємося!

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Київський Bionic Hill - реальність чи профанація?

Така в мене натура - здається слід використати найменший позитивний привід для того, щоб оптимістичніше дивитися на українську політику підтримки місцевого економічного розвитку. А не виходить - у всьому я знаходжу негатив... І це не тому що я песиміст чи неконструктивний критик, а тому що чомусь у нас політика та конкретні ініціативи у цій сфері робляться "з коліна" або "під кальку".

Візьмемо наприклад проект інноваційного парку Bionic Hill - супер бізнес-інкубатор/діловий центр/науковий центр/виробничий парк/готель/житловий комплекс та багато чого іншого на заході Києва (Святошинський район). Про нього тільки лінивий не писав, а тепер і моя черга:-) Здається так гарно все написано і презентовано головним інвестором, компанією UDP. І так логічно це вписується в концепцію реалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. А я чомусь, як та товариш Калугіна із "Службового роману", тільки одне можу сказати: "Ну не верю я вам, не верю!".

По-перше не можна покладати такі великі очікування щодо перетворення Києва на інноваційний центр Центральної та Східної Європи на будівництво одного досить скромного інноваційного парку для "посадки" інноваційних компаній. Одна річ якби він був спрямований на їх "вирощування" і "збільшення", а так судячи з проекту і підходу, більшість заходів буде спрямована на стимулювання екзогенних (зовнішніх), а не ендогенних (внутрішніх) економічних процесів. А останні, як свідчить практика і досвід іноземних взірців, є більш успішними і довготривалими.

По-друге очільники міста і власники центру розпочали полювання на зіркові ТНК у секторі хай-тек (ну ви знаєте, традиційний набір такий - Google, IBM, Microsoft, Dell і т.п.). Це в принципі вписується в одну зі стратегічних цілей Стратегії-2025 (яку я особисто не одобрямс) - збільшення кількості штаб-квартир міжнародних корпорацій у Києві. Вони також почали полювання на венчурні фонди із Силіконової долини.

Ну в принципі, багато хто правильно відмітить - навіщо винаходити колесо? Дійсно краще навчитися у найкращих і запросити їх першими відламати від нашого інноваційного пирога. Але це не означає, що Київ автоматично стане гарячою точкою на карті венчурних інно-інвесторів. Його просто включать до списку декількох дюжин європейських міст, куди заїде роад-шоу. Якщо почитати уважно, то ті USP (унікальні переваги), які КМДА представляє в якості головного козиря Києва, є не такими вже унікальними і підійдуть для опису більшості столиць цієї частини світу...

Мене особливо інтригують наміри власників центру заснувати новий "науковий центр" і "спеціалізований університет", які мають стати повноцінними партнерами у нарощуванні інноваційного статусу бізнес парку. Навіщо нам у Києві ще один університет?! У нас що, їх мало? (До речі, Стратегія Києва так і не має аудиту наявних науково-дослідних ресурсів міста, який би чітко показав які інноваційні активи ми вже маємо, а які ще слід розбудовувати).

Чому не домовитися із найбільш успішними вишами про розміщення тут вже існуючих лабораторій, дослідних центрів та шкіл/факультетів, які відповідають профілю спеціалізації центру (біотехнології, IT, фармацевтика)? Впевнена, що КПІ не завадили б нові сучасно обладнані лаби, а резидентам Bionic Hill прийшлися б до душі винаходи на інновації, які створюються студентами та викладачами цього або інших київських  університетів. Хто буде господарем "наукового центру"? Чи будуть задіяні вже відомі і розкручені у світі дослідники, розробки яких можуть бути вдало і порівняно швидко впроваджені в життя? Чи зможе місто домовитися із гігантами фармацевтичного бізнесу міста (Фармак, Борщагівка і т.п.) про їх участь у проекті?

Чому ми завжди маємо почати все спочатку, аби мати "своє" і ні з ким не ділитися? Скільки пройде часу, щоби новий науковий центр або університет розбудував хоч якусь мінімальну репутацію (а без репутації у цьому світі нікуди)? Чи ви хочете створити програму MBA а-ля Сколково? Ну так і напишіть!

Не так давно я прожила і пропрацювала декілька років у північному місті Англії Ньюкасл. Він ввійшов до шістки наукових міст Англії (science cities) - ініціативи уряду лейбористів, що реалізовувалася протягом останніх десяти років для підвищення рівня інноваційності великих міст країни, посилення комерціалізації наукових розробок та скорочення циклу "із лабу до споживача". Не скажу що ініціатива є абсолютним успіхом, однак  у Ньюкаслі на мою думку була застосована успішна модель.

Звичайно не обійшлося без "силіконових" моментів, однак керівництво міста разом із місцевою Агенцією регіонального розвитку реалістично оцінили науковий потенціал міста та його університетів, обрали 3-4 напрямки, які є найбільш перспективними з точки зору комерціалізації та отримання прибутку у середньостроковій перспективі, і підписали договір із провідними університетами міста про "симбіоз" існуючих наукових лабів і дослідників із інфраструктурою бізнес-інкубаторів, бізнес-центру, із інвесторами (місцевими та іноземними) та потенційними споживачами кінцевого продукту (наприклад лікарні у випадку медицини старіння або репродуктивної медицини). І ось у Центрі Життя (Centre for Life) у центрі міста поряд із офісами комерційних фірм та венчурних фондів, знаходяться дослідницькі лабораторії Університету Ньюкаслу, бізнес-інкубатор, конференц-центр, музей, та багато іншого. Тобто місто вдало скористалося НАЯВНИМИ науково-дослідними ресурсами і сконцентрувало енергію нового проекту на створенні інфраструктури по їх комерціалізації, розвитку та наближенню до бізнес громади, інвесторів та споживача. Ось такий приклад.

Bionic Hill чомусь мене не надихає як локомотив перетворення Києва на міні-Силіконову долину або навіть створення "інноваційного кластеру". Ні, звичайно масштаб вражає. Але лише як ще один мега-девелоперський проект із модною "інноваційною темою", яка скоріше є рекламним брендом, аніж сутністю проекту. А може я помиляюся? Було б добре...

Пости по темі:
1. Інноваційний потенціал Києва - презентація
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст 

Мої новини тижня

Минулого тижня було багато цікавих подій. Нарешті вийшла друком книга Світового Банку із моєю главою про успіх трансформаційних процесів в Україні (або краще сказати його відсутність). Найближчим часом опублікую посилання на електронну версію. А ще одну книгу про роль університетів у розвитку міст (теж із моєю главою) подали до друку в Рутледж і кажуть в листопаді вже буде готова. Ура!

Цей тиждень ще кращий:-) Хоча б тому, що у Делфті (Нідерланди) почалася щорічна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Мережеві регіони і міста у часи фрагментації". Нас там нема цього року, на жаль, але подумки ми із колегами!

На днях я знайшла дуже цікавий аналіз довгострокової "користі" від великих спортивних арен  побудованих для різноманітних міжнародних спортивних змагань - від Олімпіад до Євро. Аналіз закінчується 2010 роком тому ані Києва, ані Лондона там немає. Автори в основному концентруються на "завантаженості" стадіонів після закінчення великих подій - скільки народу їх відвідує за рік. На основі складеного "коефіцієнту зайнятості" складено рейтинг найбільш успішних (Мюнхенська Альянс Арена) і неуспішних проектів (олімпійський стадіон у Нагано, Японія), де ледь раз на рік можуть зібрати повний стадіон... Я думаю Олімпійському в Києві не загрожує доля Нагано, особливо враховуючи потенціал проведення великих концертів та шоу (наприклад концерт Мадонни), однак цікаво подивитися на звіт з точки зору окупності витрат і виправданості надій/амбіцій. Ось посилання на звіт "World Stadium Index: Stadiums built for major sporting events – bright future or future burden?" від Play the Game.

Минулого тижня нетом гуляли новини про незбалансований розподіл  державних дотацій і субвенцій між регіонами України. Автори аналізу із Лабораторії законодавчих ініціатив співставляли частки регіонів у ВВП країни із їх частками у загальній сумі субсидій, поточних і капітальних витрат із державного бюджету в розрізі регіонів. Народ одразу почав волати про несправедливу частку Донецької і Луганської областей (27 і 11% субсидій та витрат відповідно проти 12 і 4% частки у ВВП) і про маргінальність більшості областей України з точки зору державного фінансування.

Звичайно цифри вражають, але я завжди намагаюся ставитися зважено до подібних порівнянь. По-перше, це не зовсім коректно порівнювати "абсолютні" цифри - у Донецькій області проживає 5 мільйонів мешканців, тоді як у Закарпатській - 1.2 мільйони. Тобто порівняння на душу населення було б куди більш показовим. По-друге, Київ, Донецька, Харківська та Львівська області без сумніву переживають тимчасовий "ефект Євро", який буде відсутній вже у 2013 році (а у Києві ще додається "ефект варяга Попова", якого партія влади енергійно пропихує у мери за рахунок збільшення фінансування різноманітних капітальних і не дуже проектів). По-третє, сума "в розрізі регіонів" здебільшого групує "секторні" поточні та капітальні витрати у даній області, наприклад на вугільну промисловість, металургію, дорожнє господарство та ін. (та ж таки Лабораторія робить аналіз витрат по секторах - можна прочитати тут). Тому цілком закономірно, що регіони, де найбільш розвинені "базові" (на думку нашого реформаторського уряду) галузі, отримують більше коштів. Це також означає, що продуктивність праці тут нижче плінтуса, на жаль... Бо витрати великі (як частка), а ефект для національної економіки низький.

Так що раджу трохи зваженіше реагувати на цифри і не піддаватись істерії на тему "ми їх годуємо". Хоча звісно є об'єктивні тренди, що свідчать про диспропорційне інвестування у промислові регіони Сходу та загалом відсутність довгострокового стратегічного планування у сфері регіонального розвитку. Про це я писала ой як багато разів! І без сумнівів ще напишу...

Семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками"

Хочу поділитися новиною про другий семінар дослідної мережі RSA "Вплив глобальної економічної кризи на столичні міста", який відбудеться у Києві у жовтні цього року.

Спільно із місцевими партнерами - Київським національним економічним університетом ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ) - ми із Варшавськими колегами проводимо міжнародний семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками" для експертів і дослідників, які займаються питаннями розвитку столичних міст, особливо у кризовий і посткризовий період.

Дата проведення семінару - 26 жовтня 2012, п'ятниця. Місце проведення - Київ, кампус КНЕУ на проспекті Перемоги біля метро Шулявська. Реєстрація учасників і подача тез - до 1 жовтня 2012. Робоча мова - англійська. Організаційний внесок складає 200 гривень або 20 Євро.

Враховуючи досить успішні результати проведення першого семінару мережі у Варшаві у вересні 2011 року, ми очікуємо значний інтерес серед наших колег зі Східної, Центральної і Західної Європи. Сподіваємося буде багато кейсів розвитку столичних міст світу за останні 4 роки, що минули від початку глобальної економічної кризи.

Більш детальна інформація (англійською) щодо питань, які розглядатимуться на семінарі, про цільову аудиторію та організаційні моменти можна прочитати за цим посиланням.

Зі всіма питаннями щодо семінару можна звертатися до мене.

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Безвідповідальна соціальна відповідальність

Не знаю чи багато з вас чули про таку фішку - корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - але вона дуже модна у сучасному корпоративному світі та серед міріади експертів державних і недержавних організацій (в основному західних). Більшість великих і середніх компаній мають власну стратегію КСВ і намагаються її дотримуватися у своїй основній комерційній діяльності.

Якщо просто, то корпоративна соціальна відповідальність - це зобов'язання приватної компанії дотримуватись певних стандартів та принципів у процессі ведення своєї господарської діяльності та отримання прибутку. Тобто це таке "гуманне" обличчя дикого капіталізму. Компанії визнають свій вплив на навколишнє середовище, соціум та погоджуються приймати участь у вирішенні гострих проблем суспільства, особливо у місцях їх безпосереднього розташування. Тобто нафтові компанії у місцях розробки родовищ фінансують заходи по охороні флори і фауни, виробники одягу беруть на себе зобов'язання не використовувати працю дітей та здійснювати оплату праці не нижче мінімально встановлених рівнів, великі металургійні комбінати у монофункціональних містах беруть на себе зобов'язання по підтримці соціальної інфраструктури міста та ін.

На індивідуальному рівні компанії можуть надавати співробітникам спеціальні бонуси за "непаління" або "здоровий спосіб життя", надавати оплачувану відпустку для здійснення волонтерської діяльності, використовувати "перероблений" папір для потреб офісу, організовувати роздільний збір сміття для переробки та багато іншого.

А тепер повертаючись до Андріївського узвозу, а точніше до його руїн. Те що сталося цього тижня не влазить ні в які рамки цинізму і аргументи, які наводяться девелоперами та чиновниками валяться як картковий будиночок через кожні пару годин. То була згода, а то її раптом нема, то було погоджено з громадськістю, а то вона виходиться із цеглою на протести, то нічого не руйнували, то руйнували радянські "страшилки" 70-х років, і врешті решт чомусь зникли історичні будівлі, які пам'ятають всі кияни, які не одну сотню разів "утюжили" Андріївський протягом свого життя. І навіть наші "аксакали" від архітектури, типа пані Скорик, яку я вже не знаю хто поважає у цьому місті і країні, не бачать нічого поганого у зведенні "гарних скляних будинків". Та заради бога, зводьте, але не на місці щойно зруйнованих історичних пам"яток. Хіба мало в Києві промзон із авангардними цементними джунглями?

Корпорація СКМ, до якої входить ЕСТА Холдинг, є одним із українських підписантів Глобального Договору ООН з метою підтримки світових екологічних і соціальних принципів - своєрідної добровільної угоди приватного сектору світу дотримуватися певних стандартів і принципів у своїй роботі. Більш того, ця корпорація має досить розлогу презентацію про свої цілі у сфері КСВ та приклади заходів. Одним із напрямків КСВ СКМ в Україні є підтримка місцевих спільнот (до речі, сторінка українською на даний момент відсутня).

А тепер логічне питання - яким чином варварські дії ЕСТА Холдинг на Андріївському узвозі вписуються у Стратегію корпоративної соціальної відповідальності СКМ? Здається мені вони знаходяться у повному конфлікті. І певно настав час розвінчувати міфи про "велике добро для маленьких українців", яке роблять СКМ і їм подібні корпоративні бегемоти України.

Окремого слова заслуговують київські чиновники - призначенці без контролю з боку виборців. Однак про це окремо далі буде...

Пости по темі:
1. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
2. Яким має бути ідеальне місто? 

P.S.: Фото з Української Правди

Яким має бути ідеальне місто?

Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.

Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...

Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.

Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.

Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені,  і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)

Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)

Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки,  високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!

У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.

Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...

Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?

Мої новини тижня

Минулого тижня мені на очі потрапило багато матеріалів по розвитку міст. Спочатку Єврокомісія визначила діалог із містами як пріоритет своєї діяльності у напрямку стимулювання динамічного та стійкого економічного зростання. Відповідно на 16 лютого 2012 року заплановано проведення Форуму Міст, де мери міст ЄС та Єврокомісія обговорюватимуть механізми такої співпраці. Слід зазначити, що як правило ЄК веде прямий діалог із регіонами, а не містами, тому ці зміни є досить знаковими.

Також я знайшла чудовий документ по дизайну міського простору в Австралії - "Протокол дизайну міст Австралії. Створюємо місця для людей". Цей документ розроблений спільно центральним урядом, місцевою владою, бізнесом і громадами, з метою встановлення нових принципів розвитку міст та запровадження найкращих практик в урбан-дизайні. За цим посиланням можна знайти інформацію про Протокол, його принципи та найкращі практики.Комплексний підхід документу до якості життя, розвитку соціального капіталу, конкурентності територій та стійкого розвитку приємно вражає.

В Британії Центр Міст (Centre for Cities) опублікував черговий Cities Outlook 2012 (Огляд міст), де визначає основні тренди розвитку найбільших міст Британії, зокрема поглиблення диспропорцій між депресивними містами півночі та економічними моторами півдня.

Одночасно в Британії широкого резонансу набув звіт "Аргументи для повернення регіональної політики додому" аналітичного центру Open Europe, який закликає уряд до репатріації функцій регіональної політики із Єврокомісії до Лондона, мотивуючи це високими трансакційними витратами та нерелевантністю пріоритетів сучасної комунітарної регіональної політики ЄС інтересам британських регіонів, особливо депресивних. Насправді попередній Уряд лейбористів декілька років тому вже готував відповідний політичний документ по репатріації і від консерваторів-євроскептиків слід очікувати більш енергійних дій у цьому напрямку. Хоча сама пропозиція досить іронічна, зважаючи на той факт, що регіональна політика в Британії припинила своє існування минулого року як категорія. Нова мантра уряду - локалізм - а до неї важко приладнати цілі і принципи регіональної політики, які сповідує ЄС...

Якщо ви любите карти і вас цікавлять тенденції регіонального соціально-економічного розвитку країн ЄС, то вам буде цікаво подивитись на свіжий "Регіональний щорічник Євростату 2012".

Минулого тижня у Давосі пройшов щорічний Всесвітній Економічний Форум, і якщо ви цікавитеся позицією України у конкурентному світі, то раджу почитати останній Звіт про Глобальну  Конкурентоспроможність (Global Competitiveness Report 2011-12). Україна у глобальному рейтингу посідає неконкурентне 82-е місце.

Пости по темі:
1. Давос що проходить повз нас
2. Як зруйнувати регіональну політику за 1 рік - короткий курс

"Розумні" міста - де взяти розум?

В українській мові немає можливості передати різницю між англійськими словами 'intelligent' і 'smart' - обидва означають розумний. Однак різниця є, і суттєва. Я би окреслила її таким чином: "інтеллектуальний розум" і "підприємницький розум". Перше визначення скоріше підходить для людей, друге - для організацій та територій.

В англійській мові сполучення 'smart city' вже стало науковим терміном , який ми перекладаємо як "розумне місто". Але розумне у сенсі не лише наявності мізків, знань та технологічних можливостей для більш раціонального використання ресурсів, але й у сенсі розуміння важливості окремих елементів системи міста та здатності їх кобмінувати для досягнення ефекту синергії (як це відрізняється від нашого локального бачення урбан-розуму!).

Ще одним модним терміном у цій площині є інноваційне місто. Прошу не зациклюватися на технологічних та наукових інноваціях - вони можуть бути і управлінськими, і креативними, і організаційними, і виробничими. Інноваційне місто здатне постійно оновлюватися через свою відкритість до нових ідей та готовність до "творчого руйнування" (creative destruction), на розвалинах якого може постати нова модель розвитку.

На цю тему є цікава стаття в одному з останніх Financial Times -  'Mapping the innovative city' (Окреслюємо інноваційне місто). У статті процитовані титани сучасної урбаністичної думки - Флоріда, Глейзер, Бурдет. Цікава стаття, дуже рекомендую.

Автор статті виділив чотири компоненти, які необхідні для "інноваційної урбан-суміші":
1. Хороший мер (ми як раз сьогодні обговорювали Садового і Гройсмана на ФБ)
2. Етнічний мікс (представники багатьох національностей живуть поряд)
3. Освіта
4. "Інтенсивність" коммунікацій (справа не лише у кількості хай-тех компаній, але й у просторових можливостях для їх спілкування - спільні офіси, публічні місця, кафе, бари і т.д.)

Якщо подивитись на українські найбільші міста і зокрема Київ, то пункт 3 є найсильнішим, пункт 1 можна підтягнути (знайшлась би особистість!), пункт 4 теж можна побудувати, хоча це забере часу. А ось із етнічним міксом у нас навряд чи складеться у середньостроковій перспективі, бо для цього необхідні серйозні ментальні та геополітичні зрушення (точно не за мого покоління). Тобто доведеться винаходити власну модель інноваційності (наприклад на основі фінської або естонської - до речі непогані моделі).

Отже наявність супер-університету, або пари сотень крутих технологічних компаній і технопарку не гарантує вдалого будівництва інноваційного і розумного міста. Потрібна ціла екосистема, яка б забезпечувала безперебійний рух ідей та ресурсів, створювала умови для "творіння", а не блокувала творчу енергію безумними регуляторними правилами.

Хто цікавиться "розумними містами", на днях у Ріо закінчилась конференція IBM Smart Cities, де обговорювались основні складові успішного розумного міста. Тут можна почитати про що була мова.

Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст

Великий спорт і місто - який спадок?

Минулого місяця мені довелося спостерігати прогрес на будмайданчиках трьох міст, які готуються до масштабних спортивних заходів у 2012 році. Я простояла у корках біля Олімпійського у Києві, проутюжила пішки «закриту зону» вестсайду Варшави, прогулялася у районі олімпійського Стратфорду у Лондоні. Скажу чесно, будівництво всюди майже однакове і на поверхні важко побачити різницю – масштаби перетворень вражають у всіх трьох столицях. 

Однак не менш вражаючими є більш глибинні перетворення, які виникають внаслідок підготовки до олімпіади чи футбольного чемпіонату у країнах із різним рівнем економічного  розвитку і суспільної зрілості.

Процес підготовки Лондонської Олімпіади 2012 проходить під гаслом одного єдиного слова – LEGACY, тобто спадок. Місто із восьмимільйонним населенням, яке щороку приваблює мільйони туристів, бізнесменів та бізнесвумен, має чітку програму дій та візію - що Олімпіада має залишити у спадок місту окрім кластеру величезних спортивних споруд, олімпійського містечка та купи сміття. Відповідь проста і складна одночасно. Вона має залишити інфраструктуру та можливості для розвитку одного з найбільш депресивних регіонів Британії  - Східного Лондона. 

Тому олімпійський район розташований у частині міста, яка десятиліттями стояла закинутою та недоглянутою, із промзонами, соціальним житлом та високим рівнем безробіття. До того як почати зводити авангардні дизайнерські спортхоли влада витратила мільйони фунтів на деконтамінацію та рекультивацію десятків гектарів отруєних земель та каналів, привела їх до стандартів, які необхідні для здорового ведення бізнесу та життя. Після олімпіади Східний Лондон знову трохи перебудуть і на місті будиночків для спортсменів з'являться будинки для небагатих лондонців із парковою зоною та соціальною інфраструктурою, а поряд – бізнес-парки та торгівельні центри із тисячами робочих місць для місцевого населення та можливостями відкриття власного бізнесу.

У Варшаві підготовка до Євро-2012 відбувається не без проблем, так само як і в Україні. Більш того, просто фантастичні перетворення у ландшафті та інфраструктурі польської столиці отстанніх років у більшості своїй непов'язані із Євро, вони відбуваються завдяки структурним фондам ЄС в рамках програми допомоги Польщі 2007-2013 років (які у наступні 3 роки складатимуть 10% міського бюджету). 

У Варшаві також спостерігаються певні перегиби, наприклад там щойно закінчили новий «національний стадіон», де відбуватиметься церемонія відкриття Євро, який знаходиться всього у кілометрі від новесенького 40-тисячного стадіону Легії. Варшав'яни звичайно обурені – навіщо такі витрати заради одноразової втіхи, особливо зважаючи що новий стадіон лише «футбольний», без легкоатлетичної інфрастуктури (на відміну від київського Олімпійського). Однак поляки хоча б більш раціонально використовують можливості таких капітальних вкладень – левова частина робіт і матеріалів місцевого виробництва.

У Києві та інших трьох містах-господарях Євро-2012 перетворення відбуваються швидко, але не настільки, щоби встигнути побудувати готелі у Донецьку (тому гості там жити не будуть) або аеропорти у Львові, Києві чи Донецьку (тому там використовуватимуть тимчасово збудовані термінали). Більш того, окрім української сталі, цементу та робочих рук більшість матеріалів  та розробок імпортні. Тобто загальний ефект для економіки від таких капітальних витрат досить лімітований, бо він "не спускається" по ланцюгу до місцевих виробників і постачальників. 

Питання «спадку» у нас також не обговорюється - ні в економічній, ні в соціальній, ні в екологічній площині. Українські можновладці та спортфункціонери більш зацікавлені мати «найкращий» чи хоча б «не гірший» ніж в інших містах стадіон та більш-менш прохідні дороги. Про якість життя населення та довготривалий ефект Євро на економіку міст-господарів та країни не думають взагалі.

Тому коли свято закінчиться, фанати роз'їдуться, комунальні служби приберуть сміття, а бізнес підрахує гроші від «місячника туристів» три столиці Європи матимуть абсолютно різні «багажі» і наслідки проведення Олімпіади та Євро-2012. Київ у цій комбінації виграє найменше у довгостроковій перспективі. Хоча не все втрачено і від нас також залежатиме, яке враження місто і його мешканці справлять на європейців, чи зможемо ми зацікавити їх своїм «капіталом», чи нам відведена роль «героя на один день». Відповідь матимемо менш ніж за рік!

 

Пости по темі:

1. Свято спорту - ціна питання

2. Скільки коштує твоє ім'я?  

Роль університетів у розвитку міст

Останні два дні у Варшаві проходиться конференція "Міста та університети", на якій експерти зі всієї Європи обговорюють роль університетів у розвитку міст та у стимулюванні зростання інноваційної економіки. Конференція ініційована Мережею університетів європейських столиць UNICA та Центром Euroreg Варшавського університету.

Сиджу я, слухаю про що говорять колеги зі Східної та західної Європи і думаю, на скільки ми далекі в Україні від концептуального розуміння ролі унівеситетів у розвитку економіки та посиленні людського потенціалу. На скільки наша наука відірвана від вищої освіти, вища освіта від бізнесу, а бізнес від науки. А держава домінує у всій цій відірваності, оскільки абсолютно не здатна побудувати мости та стимулювати обмін ідеями та кадрами між цима ключовими елементами інноваційної моделі розвитку.

Всім відомо, що успішність економіки у сучасній глобальній економіці залежить від її здатності постійно виробляти інновації – у виробництві, сфері послуг, освіті, управлінні, маркетингу і т.д. Уряд країни (або регіону чи міста), яка вирішила стати лідером у своїму регіоні або на світових ринках у певному сегменті, перш за все вкладає кошти у розвиток освіти, досліджень та прикладних розробок для підвищення додаткової вартості продукції та послуг, а також в інфрастуктуру для підвищення рівня «доступності» території для інвесторів, компаній та висококваліфікованих спеціалістів. Це нині роблять Китай, Індія, Бразилія, Малайзія та багато інших країн.

Україна ігнорує ці глобальні тренди. Ми звичайно маємо офіційну політику «переходу держави до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку» (мало хто може пояснити що саме це означає!). Ми маємо гарно виписані стратегії Інноваційного розвитку і посилення потенціалу нашої науки і досліджень. Однак ці пріоритети ніяким чином не інтегровані в економічну політику держави. Вони розглядаються як щось окреме і «екзотичне», тоді як реальна економіка – у розрізі шахт, металургійних комбінатів, хімічних підприємств та сільського господарства – розглядається окремо. 

І саме тому щороку фінансування цільових дослідницьких проектів з державного бюджету виконується на 1-20% (!), а тим часом ключові галузі господарства отримують значні кошти на реструктуризацію, а бюджет витрачає у рази більше запланованих коштів на будівництво стадіонів. І тому навіть дуже практичні і релевантні розробки українських дослідників не мають втілення в економіці.

Навіть Київ, цей світоч науки і знань України, де сконцентрована третина всього науково-дослідницького потенціалу країни, здається нездатний осягнути важливості своїх університетів, дослідницьких інститутів, лабораторій та дослідників для створення більш динамічної та стійкої моделі економічного зростання. У проекті стратегії Києва до 2025 року батьки міста мають амбіцію перетворити Київ на «інноваційний центр Центральної і Східної Європи». Однак вони ніяким чином не аналізують інтеллектуальний та інноваційний потенціал міста у розрізі його користі для майбутнього розвитку міста. Вони не провели аудиту і не відповіли на питання, а що можуть київські дослідники та інноватори, і що із цього може стати корисним для міста. Більш того, вони так по-справжньому і не побудували діалог із цими партнерами, для того щоб дізнатися їх реальні можливості, перспективи і потреби

Так що здається мені місто (і країна загалом) має свій підхід до інноваційності, а інституції, які продукують ці самі інновацій – свій. І поки ми будемо витрачити менше одного відсотка ВВП на науку і дослідження, поки наша вища освіта буде такою далекою від академічних та прикладних дослідних інститутів і поки наші науковці будуть суміщати посади дослідника із викладацькою роботою у 3-5 університетах одночасно, до тих пір єдиними успіхами нашої економіки будуть збільшення експорту металу або соняшника на міжнародні ринки. А позиції у першій чи хоча б третій сотні глобального рейтингу університетів будуть залишатися лише далекою і нездійсненою мрією.

Пости по темі:

1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія

2.  Про ступені і про дослідників в Україні 

Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії

Хвороби і подорожі залишають мало часу на блог, однак сподіваюся справи пішли на поправку:-) Вчора ми нарешті провели перший семінар нашої дослідницької мережі, яка цікавиться питаннями впливу кризи на столичні міста - у Варшавському університеті. Мої друзі і колеги із Єврорегу зробили чудову роботу, а учасники семінару завершили вдалу комбінацію.

Загалом доповіді були дуже різними - від розвитку (і падіння) фінансових центрів у центральносхідноєвропейських столицях, процесів метрополізації та субурбанізації, впливу кризи на рітейл та ландшафт міста до соціальної сегрегації та впливу кризи на міграцію у метрополіях та столицях. Найближчим часом на сайті нашої  дослідницької мережі ми опублікуємо презентації учасників, також сподіваємося наступного року підготувати збірку найкращих статей і опублікувати їх тут, у Варшаві.

Загалом семінар почався із цілком слушного зауваження директора Єврорегу професора Гожелака про те, що криза незавершена і ми взагалі не знаємо де ми нині - у кризі, після неї чи перед ще більшою катастрофою. Тому оцінити її вплив на столиці дуже складно, особливо зважаючи на "люфт" у регіональній статистиці та неможливість оперувати даними після 2008-09 років.

Уряди країн та регіонів витратили значні кошти на стабілізаційні пакети у 2008-09 роках, нині таких грошей у більшості державних бюджетів немає, а ситуація може вимагати нових "рятувальних жилетів". Хоча у випадку нових країн-членів ЄС та їх столиць значні кошти зі структурних фондів у наступні 3 роки можуть дещо пом'якшити фінансові проблеми (це якщо євро та весь Європроект не завалиться...). Наприклад у Варшаві надходження зі структурних фондів ЄС складатимуть 10% від міського бюджету у 2011-13 роках. Подібні цифри можна спрогнозувати і у Будапешті, Софії чи Вільнюсі.

Однак для дійсно якісних змін, які б використали можливість кризи для глибоких реформ міської економіки, потрібно більш ніж кошти ЄС - потрібна політична воля, мобілізація та чітка пріоритезація заходів та інструментів, які у довгостроковій перспективі мають підвищити конкурентоспроможність міст, рівень їх економічного розвитку та соціальні стандарти.

Поки що ми маємо більше запитань ніж відповідей. Маємо надію, що до наступного семінару нашої мережі, який відбудеться у Києві наступного року, ми матимемо більше відповідей:-) Запрошуємо приєднатися до дискусії!

А я залишаюся у Варшаві ще на декілька днів - попереду конференція UNICA щодо ролі університетів у розвитку інноваційної економіки міст. Буду робити доповідь про Київ. І звичайно напишу про результати.

Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Міста можливостей
3. Чи можна зруйнувати місто рейтингом?

Офіційні коментарі до Стратегії Києва-2025

Я закінчила роботу над документом, який піде у КМДА. Це мої особисті коментарі та пропозиції до проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Він базується на моїх попередніх публікаціях на Регіональних Акцентах, однак включає більш конкретні рекомендації щодо того, що слід змінити.

По цьому посиланню можна прочитати повний текст.

Якщо у вас є бажання підписати "відкритий лист" експертної громади Києва до пана Попова щодо процесу обговорення Стратегії та її реалізації, то відгукніться до 17 серпня! Пишіть мені і я розкажу про формат і процес.

Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
4. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 4: Інвестиції без підприємництва
5. Київ парникового періоду 

Місто у вогні - Лондонський бунт

Як там у пісні - "I predict the riot". Ніфіга, ніхто його не зміг передбачити!

Три дні тому в Лондоні, дуже неочікувано для більшості його мешканців, розпочалися масові заворушення і погроми. Перша реакція поліції і громади була дещо пригальмована і за 72 години місто поступово перетворилося на поле бою. Розгромлені і підпалені десятки машин, магазинів, ресторанів, складів і банкоматів. Молодь у "худі" виносить з магазинів все що бачить і тероризує власників малого бізнесу і мешканців "центральних вулиць" лондонських районів (Лондон насправді - це велике місто маленьких містечок). Із менш благополучних районів Півночі, Півдня та Сходу бунти перекинулись на досить багаті райони західного Лондона, а також до інших міст Англії - Ліверпуля, Ноттінгема, Бірмінгема, Брістоля. Сценарій всюди один і той самий - натовп збирається, закидає вікна магазинів і машин цеглою і вогнем, виносить товар, нищить і підпалює.

Вогонь спалахнув після вбивства поліцією у центрі Лондона 29-річного чоловіка, обставини якого до сих пір незрозумілі. Відповідь поліції була не зовсім адекватною, а помножена на істерію у медіа та соціальних мережах  бунт почав множитись і ширитися.

Питання чому? Чому ніхто цього не міг передбачити? Що стоїть за протестом? Та чи протест це? Може це простий грабунок у вигляді масового флеш-мобу?

Нинішні лондонські заворушення не мають чіткої стратегії і єдиного центру прийняття рішень. Мотивація не є політичною чи ідейною, хоча більшість погромників - це молодь із дуже неблагополучних кварталів Лондона із хронічним безробіттям і бідністю. Це скоріше "зривання злості" на вулицях міста, випускання пари молодих і дуже молодих мало чим зайнятих у цьому житті людей.

Ці події показали на скільки ілюзорним може бути відчуття безпеки у великому місті. Здавалося б, Лондон, столиця світу, фінансовий і культурний центр, пуп землі! І навіть у часи кризи Лондон виходить переможцем із досить складних ситуацій. І ось за один уікенд костяк британського суспільства - малий і середній бізнес - втратив свою власність, а мешканці Лондона втратили відчуття безпеки і впевненості у тому, що поліція зможе їх захистити від цеглини чи факелу кинутого у вікно.

Люди із відчаєм звертаються до мера, Прем'єр-міністра та міністрів із закликами про захист та адекватну відповідь анархістам. Слід зазначити, що весь політ-бомонд острова терміново повернувся із відпусток і утюжить вулиці міст Англії, намагаючись заспокоїти громаду і підбадьорити поліцейських, мораль яких за остінні три доби впала нижче плінтуса. Також всі поліцейські масово відкликаються із відпусток і сьогодні на вулицях Лондона патролюють 16 тисяч боббі замість звичних 2-3...

Найбільш вражаючою стала реакція громади на погроми. Незважаючи на мій скептицизм щодо "великого суспільства" народ феноменально оперативно об'єднався проти погромників і став заповзято прибирати завали, ремонтувати розгромлені вулиці, поїти чаєм стомлених боббі. З'явився такий дуже патріотичний і надихаючий на подвиги "кризовий дух", який об'єднує людей на вулицях і у Твіттері. Так що гадаю буря скоро вщухне і місто повернеться до нормального життя. Однак шрами залишаться надовго і Лондон не скоро зможе забути цей серпень. А значить є надія, що місто і його влада зробить висновки, що вплинуть на подальші ініціативи щодо планування і розвитку Лондона, які до цього часу не спромоглися подолати жахливі диспропорції у самому серці фінансової столиці світу.

Лондон - це місто величезних контрастів. Варто пройтися по золотому Сіті, а потім звернути на депресивні вулиці Тауер Хамлетс, або після Челсі заглянути у Кройдон. Як правило контрасти це добре, однак доведені до абсурду вони мають потенціал міни уповільненої дії. Таку міну має більшість великих міст Європи та Америки. Так що нам всім є над чим замислитись...

P.S.: Фото з International Business Times

Мої новини тижня

Минулого тижня мою увагу привернули декілька цікавих речей:

1. Я відкрила для себе Інститут глобального зеленого зростання - це міжнародна незалежна аналітична організація, яка була створена за ініціативи Південнокорейського уряду і підтримана рядом "важковиків" глобальної системи стійкого розвитку (наприклад Сером Ніколасом Штерном). Інститут допомагає урядам окремих держав розробляти стратегії розвитку нового типу. Вони мають забезпечувати стійке економічне зростання та поступове підвищення рівня конкурентоспроможності економіки, одночасно справляючи позитивний ефект на навколишнє середовище, скорочення споживання енергії та ресурсів та ін. Ідея походить із Південної Кореї, де уряд протягом останнього десятиліття досить успішно впроваджує нову стратегію зеленого зростання. Серед країн, які нині користуються послугами Інституту, є один пост-радянський "силач" - Казахстан. Цікаво буде подивитися на результати.

2. Один із прикладів південнокорейського підходу до зеленого зростання наведений і у підбірці статей у  The International Herald Tribune яка присвячена "розумним містам". Цікавий мікс ідей, що ілюструють підходи міст у різних частинах світу до проблем ресурсо- та енергоспоживання,  впливу нових урбан-ініціатив на якість життя та розвиток громади. Особливо українців має надихнути приклад Лондонських олімпійських ігор-2012. Їх підхід до організації масштабного спортивного дійства радикально відрізняється від українських потуг щодо підготовки до Євро-2012. Ми все робимо в останній момент, державним коштом (за деякими виключеннями), з використанням імпортних матеріалів, із величезними енерговитратами, без думки про місцеві громади навколо стадіонів та інших "будівель століття", без комплексного плану використання новобудов після події Х. Можливо новий підхід ми приміряємо хоча б для фантастичного проекту зимової олімпіади в Карпатах (як на мене - недолуга ідея а-ля Нью-Васюки).

3. Для тих хто цікавиться інноваційним розвитком та успішністю національних та регіональних інноваційних систем щиро раджу почитати останній номер журналу Regional Studies. Шикарна підбірка теоретико-методологічних статей плюс практичні кейси і досвід окремих країн. Якщо хочете читати журнал безкоштовно, то приєднуйтеся до Асоціації Регіональних досліджень (RSA). Вартість річного членства невисока - біля 500 гривень для експертів та 1100 гривень для організацій (є знижки для студентів, аспірантів та пенсіонерів). Докладніше читайте тут.

4. Також на днях натрапила на цікавий звіт - рекомендації Нью-Йоркської академії наук Уряду Росії щодо побудови інноваційної економіки. Називається "Ярославль 10-15-20". Шикарний документ і головне для нас теж дуже актуальний.

5. Хто цікавиться проблемами регіонального розвитку на більш серйозному науковому рівні повідомляю про цікаву конференцію "Проблеми і перспективи регіонального розвитку в Україні", що буде організована у Києві 1 грудня 2011 року на базі КНЕУ. У мене на жаль є інформація лише англійською мовою. Її можна почитати за цим посиланням. Електронна адреса організаторів kaf_rе@ukr.net;  nv342@mail.ru  Я також продовжую цікаву роботу у двох напрямках - Національна стратегія регіонального розвитку України та Київська стратегія-2025. Ну ви це бачите по моїх постах:-)

Ось такий був тиждень.

Чи можна зруйнувати місто рейтингом?

Сьогодні прочитала цікаву статтю на сайті Sustainable Cities про негативний вплив різноманітних міжнародних рейтингів міст на розвиток конкретного міста, на його імідж та сприйняття навколишнім світом.

Скажімо останній рейтинг від PWC, McKinsey або BCG вивело ваше місто на лідируючі позиції і до вас  (майже) одразу кинулися компанії, талановиті і не дуже кадри, а також вас просто накрило море інвестицій. Або навпаки, ваше місто по статистичним показникам використаним в останньому модному дослідженні виявилося аутсайдером і ви готуєтеся до масового "ісходу" інвесторів та мешканців.

Картина страшна чи не дуже? І наскільки взагалі ми звертаємо увагу на різноманітні рейтинги у нашому виборі де жити, чи працювати, чи інвестувати? Питання сумнівності об'єктивності та комплексності будь-якого, навіть найбільш професійно зробленого рейтингу, завжди присутнє і його навіть не варто тут обговорювати. Автори ВСІХ досліджень без винятку (якщо вони професіонали) майже у першому абзаці вкажуть вам на обмеження у використанні результатів та голосно прокоментують застереження (типа "позиція автора може не співпадати з..." і "за наслідки ми не відповідаємо":-)).

Мені здається дуже однобічною позиція як апологетів міжнародних рейтингів, так і їх критиків. При всій мобільності нинішніх капіталів і людей на їх рішення впливає набагато більш складна система факторів, ніж вихід того чи іншого мегаполісу у лідери по певному показнику (якість життя, рівень злочинності, інноваційна інфраструктура та ін.). Хоча я сама постійно пропагую необхідність всіх цих речей у місті, яке хоче стати повноправним членом сучасної глобальної економічної системи, я не вважаю що причинно-наслідкові зв'язки є настільки прямими і "терміновими".

І тому побоювання авторів статті про можливе поглиблення соціального розшарування у містах-лузерах і занепад цих міст як результат оприлюднених рейтингів є досить абстрактними. Так, у світі є вмираючі міста, при чому не лише маленькі, але й такі гіганти як Детройт у США. Однак процеси депопуляції та "руйнування" тривають десятиліттями і є результатом цілої системи помилок і неправильних рішень, які не завжди знаходять свою інтерпретацію у рейтингах.

Тобто, як завжди, мій діагноз рейтингам такий - вони корисні для "загального розвитку", для певного "заголовка" у бренді вашого міста та для PR акцій серед потенційних інвесторів - це якщо ви на "виграшній" стороні. Якщо ж ваша позиція мінусова, то користь від рейтингу може бути більш  конкретною - вам якісно і безкоштовно розказали про управлінські та лідерські прорахунки і окреслили бачення ваших проблем сторонніми очима. І це має стати чудовим поштовхом для вирішення проблем, якщо звичайно лідери міста налаштовані конструктивно.

Тому, прошу наступний рейтинг у студію!

Пости по темі:
1. Руїни і їх майбутнє. Простір vs населення
2. Міста можливостей

Стратегія економічного розвитку Львова. Знову?!

Я як правило є "кладовищем" анекдотів. Однак сьогодні я вирішила бути оригінальною і придумати свій власний. "Прийшла весна і у Львові знову розробляють стратегію економічного розвитку міста".

Анекдот певно несмішний, і не тому що у мене погане почуття гумору. Просто це дійсно не смішно, бо це правда. Минулого тижня у Львові я дізналася, що триває процес розробки чергової стратегії міста.

На моїй пам'яті за останні десять років у Львові розроблялися десятки стратегій різного спрямування, багато з них - саме соціально-економічного розвитку. Одна із них була розроблена проектом LARGIS в якому я працювала декілька років. Інша, найсвіжіша, із великим розголосом була підготовлена Monitor Group за фінансової підтримки Фонду "Ефективне управління" Ахметова. Після того як вона була написана Стратегія економічної конкурентоспроможності Львова була у березні 2011 року "передана" в управління міськраді, а точніше Комунальному Інституту міста.

Однак цією здавалося б такою довершеною стратегією діло не завершилося. Незважаючи на нещодавній аудит більше ніж 100(!) стратегій (зроблений тим же Інститутом міста) Львівська міськрада почала співпрацювати із канадським проектом "Місцевий економічний розвиток міст України". Численні новинні повідомлення висвітлюють початок процесу підготовки... стратегії місцевого економічного розвитку.

Я звичайно хочу сподіватися, що мова не йде про підготовку чергового документу, а про підтримку в реалізації існуючих (хоча ознак таких прогресивних дій я поки що не спостерігаю). Я можу зрозуміти донорів - у кожного свій уряд, своя стратегія роботи в Україні, свої пріоритети і умови надання техдопомоги. Але я також розумію, що досить часто нескоординованість дій різних донорів що працюють в Україні призводить до непотрібних повторів, неефективних витрат та уповільнення трансформаційних процесів.

Хочу сподіватися, що прийде час і українські мери та держслужбовці не будуть спокушатися на десятки або сотні тисяч іноземних грошових знаків і не погоджуватимуться співпрацювати із закордонним партнерам у розробці стратегічних документів знову і знову. Що у них вистачить аргументів і фактів, щоби переконати донорів у необхідності фінансування РЕАЛІЗАЦІЇ ІСНУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ. Що у них знайдеться сміливість сказати "ні" тим донорам, які запропонують технічну допомогу за умови розробки чергового стратегічного трактату тоді, як у них вже є пристойний план дій.

Також хочеться вірити, що донори колись почнуть дійсно аналізувати актуальну ситуацію в Україні та у її регіонах з метою оптимального дизайну проектів та вибору партнерів. Хоча заради правди слід сказати, що повної і доступної інформації (бази даних) щодо актуальних та минулих проектів техдопомоги та їх результатів не існує ні на центральному, ні на регіональному рівнях. Є про що подумати...

Пости по темі:
Донорські проекти у сфері регіонального і місцевого розвитку - короткий аудит

Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"

Нарешті у відпустці мені вдалося дочитати книгу Едварда Глейзера «Тріумф міста», що стала світовим бестселлером 2011 року у сфері урбаністики та світової економіки. Насамперед маю сказати,  що мій експеримент вдався. Я вперше вирішила купити книгу «прямо з типографії», а не чекати пару-трійку місяців, поки з’явиться дешевше видання у м’якій обкладинці, як я це роблю зазвичай. Ціна була немалою, однак книга Глейзера мала великий ефект на дискурс у сфері урбаністики у всьому світі, тому прочитавши її я маю можливість реально оцінити якість дебатів. А вони досить запеклі.

Слід сказати, що ні до, ні після прочитання книги я не поділяю всіх поглядів Едварда Глейзера щодо пріоритетів розвитку великих метрополій та регіональної політики загалом. Його улюблена фраза, яка часто використовується іншими фанатами ефективного ринкового держуправління: «слід допомагати бідним людям, а не бідним територіям». Хоча вона безперечно має право на життя, тотальна концентрація інструментів державної політики на людях не завжди приносить бажані (заплановані) результати, особливо зважаючи на динаміку руху населення, або її відсутність (залежно від того, яку країну ви розглядаєте). 

Багато просторово орієнтованих проектів та інвестицій мають більш довгостроковий характер, і їх «налаштування» під настрої та смаки одного покоління є звичайно спокусливим, але не завжди доцільним. Більш того, не зважаючи на зростаючу частку міського населення світу – а вона вже перевалила за половину – не всі країни мають однакові системи розселення. І якщо у США, Великобританії чи Нідерландах концентрація населення у найбільших містах досягає 50%, то в Україні у 6-ти найбільших містах проживає лише 20% населення країни, а решта міського населення проживає у сотнях середніх і малих міст.

Автор «Тріумфу міста» наголошує на необхідності всіляко стимулювати більш динамічне зростання великих метрополій, особливо по вертикалі (мається на увазі збільшення етажності будівель) та у плані якості життя, освіти і регуляторного середовища (яке має бути максимально простим). Він говорить про те, що при нинішніх темпах споживання ресурсів, особливо в субурбанізованих США та деяких країнах Європи, які є взірцем для багатіючих не по днях а по годинах китайців, індусів та бразильців, ресурсів може просто не вистачити. 

Аргументи про те, що великі міста із високою концентрацією населення є більш «зеленими» ніж ідеалістичні котеджні містечка за межами великих міст у багатьох випадках є переконливими та об’єктивними. Особливо зважаючи на те, що новий середній клас «транзитних» країн намагається досягти стандартів своїх «колег» у розвинених країнах світу із менш екологічними трендами («американська мрія» із життям у величезному будинку на півдні країни із кондиціонерами та парою-трійкою машин їм подобається більше, ніж шведська модель екологічно свідомого життя).

Імперативи екологічного розвитку світу такі, що ігнорувати подальшу експансію антропосфери неможливо, особливо ту, яка відбувається у нових лідируючих економіках світу. Однак мені здається, що багато аргументів Глейзера базуються на аналізі порівняно вузької вибірки супер-метрополій та великих міст. 

Він в основному черпав свої факти і аргументи із прикладів міст США, а також великих центрів Європи, Латинської Америки та Азії, таких як Нью Йорк, Детройт, Ванкувер, Париж, Лондон, Мілан, Сінгапур, Гонконг, Токіо. Звичайно були поодинокі приклади із африканських країн (Габороне або Кіншаса), однак у книзі немає жодної згадки Москви або столиць Північної, Центральної та Східної Європи, які мають досить специфічні траекторії розвитку.

Моє головне спостереження стосується того, що майже жодний елемент аналізу та припущення щодо трендів розвитку великих міст або приміських територій не відповідає реаліям пост-радянського простору. Логіка збільшення концентрації населення та економічної активності у великих містах є залізною, однак не для нас, поки що...

Забудова міста вверх по всіх правилах має принести підвищення креативності праці та продуктивності економіки (велика концентрація високоосвічених людей), позитивний екологічний ефект та зменшити завантаженість на дорогах, адже енергоспоживання «висотних» квартир є меншим і люди надають перевагу громадському транспорту, а не особистим автомобілям, коли живуть у великому місті. 

Однак це не спрацьовує у Києві чи Москві. Ми будуємо цілі райони із 20-ти, 30-ти поверховими будинками із сотнями квартир у кожному (та у середньому з двома кондиціонерами у кожній). Однак публічний простір, системи вироблення електроенергії, постачання води, переробки сміття є відголоском вчорашнього дня. Переробка вторинної сировини у наших містах у зародковому стані, альтернативні енергоресурси майже взагалі не використовуються (я завжди мрійливо поглядаю на величезну площу даху мого будинку із 500-ма квартирами і думаю про те, скільки б гарячої води та електрики могли виробити розміщені там сонячні батареї). Розбудова міст  і приміських котеджних містечок (чи сіл!) відбувається у нас більш ніж хаотично, без комплексного планування публічного простору та соціальної інфраструктури. Парковок критично не вистачає, а будівництво доріг абсолютно не встигає за зростанням автопарку. Хоча дослідження із різних міст і країн демонструють зворотній ефект від будівництва нових доріг – кожен кілометр новобудови спричиняє збільшення кількості автомобілів на дорогах. Більш ефективним інструметом боротьби із заторами та загазованістю є запровадження платного проїзду у центр міста. 

А чому ж аксіоми викладені Глейзером не підходять нам? Бо у нашому бажанні вивчати кращі практики розвинених країн світу ми читаємо лише «заголовки» їх реформ і не бачимо всього контексту, який необхідний для того, щоби велике місто стало продуктивним середовищем праці і життя, а не бетонними джунглями. Мало побудувати багато високих будинків, офісів, парковок, аеропортів, стадіонів і доріг. Ключові складові успіху сучасного великого міста – високий рівень освіченості та освітньої інфраструктури для того, щоб привабити найбільш кваліфіковані та креативні кадри, а також високий рівень розвитку охорони здоров’я, безпеки та порядку, громадського транспорту, культурної та "споживчої" інфраструктури, сприятливе регуляторне середовище і бізнес-клімат. А понад усе необхідні політична воля і неабиякі лідерські таланти мера міста.

Книга Глейзера безумовно цікава і корисна для всіх нас,  хто цікавиться просторовим соціально-економічним розвитком та роллю метрополій у сучасному глобалізованому світі. Вона заслуговує на уваги хоча б тому, що дає чудовий огляд того, як одні міста за декілька десятиліть виходили із найбезвихідніших ситуацій і ставали світовими взірцями урбан-економіки та успіху (Сінгапур), а інші зі статусу лідерів поступово перетворювались на руїни, навіть при наявності колосальних субсидій та держдопомоги (Детройт). Лише нам вирішувати який шлях обрати, головне довести справу до кінця:-)

Розвиток Києва: привілей чи право?

Сьогодні мені вдалося потрапити на публічні дебати організовані Фондом Ефективного Управління  "Столиця - пріоритетний центр економічного розвитку країни". Я вперше потрапила на дебати ФЕУ, тому звичайно мене дещо вибили з колії стрункі хостеси та організовані групи студентів. Хоча у колонному залі КМДА був шанований набір депутатів, офіційних осіб мерії, експертів і в цілому дискусія вийшла навіть цікавою.

Експертна панель була солідною: Керівник групи Світового Банку в Україні Мартін Райзер, Президент Канадського інституту урбаністики Фред Ейзенбергер, мер Вінниці Володимир Гройсман, партнер компанії Monitor Group Євген Орловський. Перші два експерти (які в основному спілкувалися через перекладача) були за пріоритетність розвитку Києва, тоді як останні два - проти неї і за більш гармонійний і рівномірний розвиток різних регіонів України.

Загалом опоненти досить часто погоджувалися один з одним, що говорить про більш комплексний характер питання та можливо не зовсім вдало обраний "водорозділ". З іншого боку результати дебатів були не зовсім типовими для дебатів ФЕУ - велика частка учасників змінили свою думку. Під час голосування до дебатів лише чверть учасників були проти пріоритетності розвитку Києва, тоді як наприкінці їх було вже більше половини. Що говорить про більш переконливі аргументи групи "проти" (або про більш зрозумілу мову...). Я до речі обидва рази голосувала "проти". Хочу пояснити чому.

Насправді я не проти локомотивів, полюсів, двигунів зростання або інших епітетів, які часто використовуються для характеристики успішних конкурентних територій, що здатні підтягнути загальний економічний та соціальний розвиток країни на вищий рівень. Київ без сумніву є саме таким "локомотивом" для України, який виробляє 20% ВВП. І було б наївно і нерозумно ігнорувати це лідерство і не підтримувати його. Але якою ціною?

Дійсно ефективна, а не деструктивна пріоритетність у розвитку тієї чи іншої території можлива у країні, де реально працюють механізми не лише перерозподілу "багатства" між економічно сильними та слабкими регіонами, але й механізми солідарності та "вивільнення" потенціалу різних регіонів. В Україні у регіонів дуже мало можливостей для "самовираження", а ресурсів для саморозвитку ще менше. Хоча навіть тими небагатьма можливостями, які у них є, вони  користуються не досить вправно.

З іншого боку в державі часто поняття "пріоритетність" трактується як "дамо за рахунок інших", а не "дамо більше тому, що це принесе додатковий позитивний ефект для держави в цілому". Тому поки ми не створимо дійсно солідарну систему нормативно-правових актів та інструментів регіонального розвитку, до того часу пріоритетність у розвитку територій буде розглядатися в основному негативно. До цього треба додати необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи, фіскальної децентралізації, посилення повноважень органів місцевого самоврядування та багатьох інших реформ.

Правильно зазначила на початку дебатів директор ФЕУ Наталія Ізосімова - у світі не існує єдино вірного рецепту балансування розвитку столиці та інших регіонів країни. Є успішні країни із гіпертрофованими столицями (Британія, Франція), декількома великими економічними центрами (США, Канада, Австралія) та поліцентричною структурою (Німеччина). Однак у всіх цих країнах модель просторового розвитку відповідає політичній та адміністративно-територіальній системі та рівню політичної культури. А мені здається ми в Україні намагаємося побудувати пентхауз одразу на фундаменті, без 20-30-ти таких необхідних нам житлових поверхів.

На жаль презентація нової стратегії Києва до 2025 відбувалася раніше і я на неї не потрапила. За словами присутніх дискусія була формально-нецікавою. А презентацію я спробую знайти і сподіваюся написати про неї окремо.

Столичні міста - новий ресурс, новий семінар

Друзі і колеги, я вже писала про створення міжнародної дослідницької мережі, яка займається питаннями впливу кризи на розвиток столичних міст (за фінансової підтримки Regional Studies Association).

Ми визначилися із датою першого семінару у Варшаві - 23 вересня 2011. Він проходитиме у Варшавському університеті. Якщо у вас є бажання долучитися до нього, то пишіть нам. Деталі семінару - за цим посиланням.

Якщо немає змоги, то це не біда. Наступний семінар навесні 2012 ми плануємо організувати у Києві.

Також запрошую відвідати свіжеспечений і тому все ще зелененький блог мережі - http://capitalcitiesaftercrisis.blogspot.com/. Поступово там з'являтиметься все більше новин, публікацій та інформації, пов'язаної із розвитком столичних міст у світі. Так що заходьте!