25 січня 2012 р.

Давос, що проходить повз нас

Сьогодні в українських новинах майже непомітною була одна новина - відкриття чергового Всесвітнього Економічного Форуму (ВЕФ) у Давосі. Цілком зрозуміло, бо Україна не є ані могутньою економічною силою, ані місцем проживання великих і продуктивних компаній (за деяким рідким виключенням), ані проявила себе як просунутий реформатор, скоріш навпаки. Певно через день-другий все ж таки напишуть, у зв'язку із традиційними пінчуковсько-ахметовськими заходами в рамках Форуму - але це так, нашим про наших

Нагадаю, у рейтингу Індексу Глобальної Конкурентоспроможності ВЕФу Україна посідає почесне 82-е місце серед 142 країн (2011-12). Одночасно у славетному Рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Україна посідає жалюгідне 152-е місце серед 183 можливих, а за деякими показниками (зокрема якість податкової системи) - 181-е! І ми постійно сповзаємо вниз, не зважаючи на амбіції нинішнього Президента вивести нас у 20-у найбільш динамічно розвиваючихся країн світу (відповідно до його революційної Програми Економічних Реформ 2011-14). Тому навіщо писати про те, що у нас відсутнє, про конкурентоспроможність?

А писати слід, і також про Давос. Хоча б тому, що настрій у глобальних політичних лідерів та акул бізнесу досить депресивний, прогнози на майбутнє похмурі, а простору для маневрів залишається все менше і менше. Звичайно не всі впадають у відчай - країни нового прориву - Бразилія, Китай, Індія, Індонезія, Австралія, Південна Корея та інші - демонструють дуже непогану динаміку зростання і феноменальний прорив у продуктивності (Росію тому я тут не згадую, бо її нафто-газові успіхи мало що мають спільного із конкурентними успіхами). Саме завдяки ним світ не порине у глобальну рецесію. Однак міцність західної моделі капіталізму випробовується ось уже 5-й рік і здається, що з кожним місяцем її стає все менше, особливо якщо дивитися на Єврозону. Клаус Шваб, засновник ВЕФу, зокрема сказав перед початком Форуму "Капіталізм у його нинішній формі перестав відповідати потребам світу навколо нас".

Ми майже не думаємо про концептуальні питання нової форми економічного розвитку і здається живемо сьогоднішнім днем. Ми звикли бути об'єктами глобальної політики та економіки і тому будь-які активні дії щодо фундаментального переосмислення економічної системи залишаються привілеєм академічних кіл, а не "пундитів" публічної політики. Тому більшість завтрашніх трендів, які відомі світовим аналітикам вже сьогодні, для нас завтра стануть сюрпризом.

Ну наприклад те, що західні фінансові інституції в силу нових регуляторних реформ та песимістичних прогнозів радикально скорочують інвестиції у "ненадійні" перехідні економіки, до яких ми також належимо. Тобто бай-бай Національні Проекти, якщо тільки їх не профінансують китайські, арабські чи російські банки-уряди. Що при такій кількості економічних ризиків ніхто не захоче закривати очі на політичні ризики, а вони в Україні зростають, особливо враховуючи передвиборчу кампанію, яка майже почалася. А профанація нинішнього уряду щодо успіхів економічних реформ спрацьовує лише на рівні нижче середнього, тобто серед 10-15% населення України - світові спостерігачі цього взагалі не схавають.

Звичайно Давос це дрібниця, фасад монументальної будівлі, в середині якої рушиться стеля, прорвало каналізацію і періодично пропадає електрика. Однак здається мені нерозумно ігнорувати цю будівлю, бо ми від неї сильно залежимо. У цьому випадку наша хата не дуже то й з краю! Наївно оперувати термінами Уряду Тимошенко 2008 року - що нас світова криза не зачепить, бо ми унікальні. Вона не зачепить, а просто поховає нас під уламками монументального капіталізму. І ми це помітимо лише коли опинимось у завалах без доступу кисню, тобто без капіталу...

Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

Немає коментарів:

Дописати коментар