Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно

В англійській мові є такий вислів - evidence based policy - політика, що базується на фактах і доказах. Дуже модний термін серед західних політиків і політконсультантів. Означає, що ваші пропозиції у тій чи іншій сфері політики (соціальній, економічній, охорони здоров'я і т.д.) базуються на перевірених трендах і фактах, розраховані кількістно і перевірені якісно.

Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.

Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!

Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.

З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.

І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.

І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники  працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.

Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".

Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Регіональна політика ЄС - посткризові реалії

Глобальна економічна криза із явища перетворилася на процес, при чому довгостроковий. Всі негативні наслідки цього процесу особливо гостро відчувають на собі мешканці країн ЄС, зокрема тих, які мали щастя стати членами клубу "Євро".  Не можна приводити всі 27 країни-члени ЄС під загальний знаменник, однак структурні  проблеми у найслабкіших членах (при чому не із числа новобранців) б'ють бумерангом по всьому співтовариству і нівелюють позитивне зростання у більш успішних економіках (наприклад Фінляндія, Швеція, Естонія або Словенія).

Євросоюз загалом страждає від відсутності економічного зростання та посилюючоїся недовіри інвесторів. Успіх проекту "Великої Європи", який до 2008 року майже ні в кого не викликав сумнівів, нині під загрозою. Все більше претензій висувають один одному члени клубу і все голосніші заклики до "націоналізації" функцій, які були раніше передані до Брюсселю. Регіональна політика не є виключенням.

Другий за розміром "кошик" бюджету ЄС - на регіональну політику витрачається третина комунітарного бюджету або 347 млрд. Євро - переживає перетурбації, пов'язані зі зміною парадигми економічної  політики ЄС. Стратегія економічного зростання "Європа-2020" поставила нові амбітні цілі посилення конкурентоспроможності ЄС загалом і його регіонів, на що також працюють програми структурних фондів.

На початку кризи, у 2008-09 роках, як і національні уряди, Єврокомісія спрямовувала кошти структурних фондів у прискореному темпі для недопущення радикального падіння суспільного виробництва у проблемних регіонах. Регіони ЄС, які мають право на допомогу структурних фондів, отримували кошти на розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, підтримку МСБ і прискорене впровадження інновацій. Нині час "притримати коней", а також подумати про наступний семирічний фінансовий план ЄС.

На 2014-2020 роки Єврокомісія пропонує дещо скоротити бюджет регіональної політики (на 11 млрд. Євро, хоча багато країн-членів вимагають більш радикальних скорочень, які були б адекватні скороченням коштів національних і місцевих бюджетів). Одночасно Комісія пропонує деякі інновації, які на їх думку мають посилити роль програм підтримки конкурентності, поряд із програмами єднання, які в основному спрямовані у регіони і міста нових-країн членів. Найбільш контроверсійною пропозицією є новий запропонований принцип "макро кондиціональності"- залежності виплат структурних фондів від дотримання національними урядами макроекономічних показників, що гарантують стабільність економіки ЄС. Багато регіонів, особливо у країнах із більшим ступенем децентралізації, обурені таким намаганням утиснути їх автономію і поставити доступ до регіональних коштів у залежність від дій центрального уряду.

Загалом Єврокомісію можна зрозуміти - нереально очікувати консервації нинішнього рівня підтримки при таких тектонічних змінах в економіці ЄС. І слід вносити зміни, які базуються на уроках та помилках минулого. Однак є деякі сумніви з приводу здатності ЄС оцінити всі ризики і створити відповідні запобіжні механізми. Наприклад слід пам'ятати, що криза почалася у так званих "старих країнах Єднання", які отримували кошти із Фонду Єднання до розширення Союзу у 2004 році - Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії. Греція і надалі залишається найбільшим детонатором ЄС, тоді я Іспанія і Португалія переживають глибоку структурну кризу без перспектив на покращення, поки що...

Україна дуже далека від подібних політичних баталій і реалій. Однак модель регіональної політики ЄС у нас є хрестоматійною і на неї краще-гірше орієнтуються Уряд і місцеві органи влади у розробці власної політики регіонального соціально-економічного розвитку. Тому слід уважно стежити за новими трендами і механізмами підтримки регіонів, які будуть використовувати в ЄС для підтримки регіонів у часи скрути. Бо як відомо, криза стимулює інноваційне мислення і оригінальні підходи до вирішення проблем, в тому числі міст і регіонів. Хоча в Україні нині "позитивна" і креативна оригінальність у цій сфері майже відсутні.

Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Європейський досвід без фанатизму
3. Різношвидкістний Євросоюз

Посткризові економіки Європи

У понеділок у Лондоні я відвідала цікавий семінар дослідної мережі "Фінанси, криза та пост-соціалізм - критична перспектива". І хоча ця тема не зовсім у руслі близьких моєму серцю інтересів, однак вона дуже цікава. Хоча б тому, що мої колеги по RSA вирішили започаткувати цікаву і нелегку справу - наблизити дві гілки економіко-географічних та економічних досліджень - географію фінансів та пост-соціалістичні трансформації. Мене географія фінансів ніколи сильно не цікавила, хоча слід визнати, що дослідження Даріуша Войцека із Оксфорда про просторове "тяжіння" фондових ринків, великих корпорацій та обслуговуючого консалтингового сектору в епоху супер-коннективності є дуже цікавим. Нещодавно вийшла його книга "Глобальні фондові ринки".

Мене більше цікавлять пост-соціалістичні трансформації - економічні, соціальні, суспільні. Про них на семінарі йшлося не так багато - фінанси нині рулять світом! Однак все одно було цікаво послухати деяких доповідачів із країн ЦСЄ, які окреслили особливості впливу кризи на регіон. Зокрема слід відмітити доповідь професора Гожелака із Варшавського університету, який розповів про останні тренди економічного зростання та політичні рішення у Центральній та Східній Європі, де виявляється все не так погано, особливо якщо порівнювати із Португалією, Грецією або Ірландією! Країни ЦСЄ за останні декілька кварталів демонстрували вищі темпи зростання, аніж "старі тигри" ЄС.

Хоча здається консенсусу учасникам досягти не вдалося (хоча я пропустила фінальну дискусію), бо одна група впевнена у відносній "неважливості" європейської периферії, чи то вона Східна, чи то Південна. Фінансові ринки перш за все орієнтуються на країни, які "гарантують" фінансову стабільність ЄС та євро зокрема - тобто перш за все Німеччину, а також Францію та Італію. Банкрутство Греції чи Португалії не буде смертельним, а ось відмова Німеччини "підписати" рахунки, які б врятували Євро, може спричинити гостре піке всього Європроекту.

Інша група наголошує на тому, що ситуація у країнах ЦСЄ, хоча і залежить від динаміки у Західній Європі, однак має декілька "сильних" рис, які гарантують відносну м'якість впливу кризи. Більш того, ситуація у кожній країні досить різна і нових членів ЄС не можна підводити під загальний знаменник. Так само, як не можна порівнювати корумповану та нереформовану Грецію із продуктивною однак перегрітою Ірландією, так само не можна порівнювати супер-просунуті та продуктивні Словенію та Естонію (які вже у Євро, до речі) із проблемними Болгарією чи Румунією.

Україна у цій системі координат майже відсутня, поки що - у пост-соціалістичному дискурсі мова йде в основному про нових членів ЄС та країни-кандидати. Однак це не означає, що цю сферу досліджень слід ігнорувати. Лише у порівнянні із іншими ми можемо краще побачити що спрацювало, а що ні у системі пост-кризової політики та економіки, які інструменти виявилися ефективними, а які не спрацювали, і за яких умов. Одне очевидно - подібний бенчмаркінг, навіть зі "слабаками" ЄС на східній переферії, говорить не на користь України.

Якщо польські колеги наголошують на тому, що вони прогавили можливості, які надала криза, і такі самі заголовки я читаю нині у британській пресі, то в Україні влада навіть не аналізувала можливості, які може принести криза. Вся "міць" нашого рятувального жилету була спрямована і до цього часу спрямовується на тушіння пожеж сьогоднішнього дня, про майбутнє за горизонтом 3-5 років ніхто не замислюється.

Тому як завжди, коли дивишся на графік економічного зростання у регіоні ЦСЄ за останні 20 років, то бачиш, що Україна на самому дні - у 2011 році (за прогнозами) рівень нашого ВВП становитиме 70% від базового рівня 1989 року. Для порівняння, найвищий показник зафіксовано у Польщі - більше 200%, у Білорусі є рекордні 180%, а у Росії, Латвії та Литви, які теж сильно постраждали від кризи, рівень ВВП становить більше 110% від базового року.


До речі, матеріали семінару мають розмістити на сайті дослідницької мережі за цією адресою. Якщо вам цікаво - слідкуйте за ресурсом.

А через пару тижнів я напишу як впливає криза на столиці Європи, за результатами експертного семінару у Варшаві. 

Пости по темі:
1. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати
2. Системна криза вимагає зміни системи управління
3. Інноваційний тиждень: Кризові інновації
4. Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи 

Конференція RSA: українські презентації

Як і обіцяла, публікую деякі презентації українських колег із нещодавньої конференції RSA у Ньюкаслі, яка була присвячена різним аспектам регіонального розвитку і регіональної політики в Європі та світі.

Теми досить різноманітні і дуже актуальні - від механізмів фінансування регіональної політики і місцевого розвитку у посткризовий період, особливостей інноваційної політики України, до траекторій розвитку міста Києва за останні роки. Також представлена презентація на більш "регіональну тему" - регіональні асиметрії на східному кордоні ЄС.

Презентації англійською мовою. Можливо незабаром на акцентах з'явиться ще декілька українських презентацій з конференції - я чекаю на відповіді колег.

Отож чотири презентації:

1. Olga Mrinska 'The economic crisis as an opportunity: the case of Kyiv'
2. Victor Chuzhykov and Oleksander Fedirko 'Comparative analysis of regional asymmetries of the EU Eastern periphery'
3. Olga Shevchenko 'New requirements for financing regional development in post-crisis Ukraine'
4. Tetiana Korneyeva 'Innovation policy and related trends in Ukraine'

Сподіваюся вам сподобається.

Конференція RSA. Сучасна регіональна політика: зміна парадигми

Цього тижня у Ньюкаслі, Великобританія, відбувається щорічна міжнародна конференція RSA «Регіональний розвиток і регіональна політика: виклики, вибір та реципієнти».

Оскільки це один з основних міжнародних форумів у сфері регіональної політики і місцевого розвитку, я вирішила присвятити декілька наступних постів новим ідеям, цікавим думкам і виступам протягом конференції. Також я продовжу минулорічну традицію і найближчим часом опублікую презентації на тему регіонального розвитку в Україні, які були представлені колегами під час конференції.

Почну з основного меседжу, який можливо і не зовсім новий, однак безперечно набуває масштабів офіційної позиції Європейського Союзу, урядів розвинених країн та міжнародної експертної громади.

Регіональна політика, як редистрибутивна політика, що спрямована на подолання диспропорцій та наближення рівнів соціально-економічного розвитку найбільш і найменш розвинених регіонів країни, залишилась у минулому. Сьогодні регіональна політика є політикою створення можливостей, спрямованою на розбудову сильних конкурентних регіонів через стимулювання і підтримку економічного зростання, інновацій, інфраструктури та людського капіталу. Зміна парадигми регіональної політики визнається як політиками та урядовцями (Комісіонер Йоганес Хан), так і експертами і аналітичними організаціями (ОЕСР).

Отож замість «створити і перерозподілити» головними дієсловами нині стали «дати можливість і підтримати». Окрім того, основними атрибутами нової парадигми регіональної політики є децентралізована багаторівнева система врядування, кооперація і залучення максимальної кількості партнерів на місцевому і регіональному рівнях. 

Щодо зміни підходу у регіональній політиці ЄС, то Комісіонер Хан сформулював нову модель наступним чином: інтегральний підхід до конкретної території (Integrated place-based approach). Це означає, що наступні програми підтримки регіонального розвитку ЄС матимуть більш комплексний характер, із багатьма складовими, комбінація яких дозволить досягти значного ефекту синергії, і вплив яких матиме більш системний і довготривалий характер. Одночасно, внаслідок дефіциту фінансових ресурсів, заходи матимуть більш концентрований характер, а загальна система вимагатиме більш жорсткого дотримання певних стандартів для отримання підтримки зі структурних фондів.

Далі буде...

Європейський досвід без фанатизму

Я займаюся "будівництвом" мостів між європейською та українською регіональною політикою останні 15 років. При чому з обох берегів:-) Тому цей меседж повторювався мною сотні разів - не слід механічно і дуже заповзято копіювати європейську модель регіональної політики в Україні. На жаль не всі погоджуються...

Це не значить, що її взагалі не треба вивчати і моніторити. Навпаки, слід вивчати, і навіть ще детальніше ніж ми робимо це зараз, для того щоб зрозуміти її глибинні рушії та умови, а значить чітко окреслити обмеження при застосуванні в Україні - у державі із абсолютно відмінною культурою управління, державним устроєм, бюрократією і менталітетом.

Мене іноді дивують дуже шановані мною колеги і експерти, які зі спортивним запалом відстоюють ту чи іншу запозичену з ЄС (або США) модель регіонального управління, ігноруючи її практичні обмеження і не бажаючи іти на компроміси. На практиці модель може бути абсолютно непридатною для застосування в Україні. Вона або суперечить базовим законам, або засадам бюджетної політики, або не вписується в існуючу територіально-адміністративну систему (недосконалу, але нову ми отримаємо не скоро!), або ігнорує регуляторно-фінансові інструменти, які вже існують і тому їх не треба "створювати з нуля".

Я не хочу справити враження ретрограда - наша система територіального врядування більш ніж недосконала і потребує кардинальних змін. Однак не варто недооцінювати її позитивних рис і "практичності". Є речі, які змінювати не має сенсу і непотрібно. Є речі, перш ніж впроваджувати які треба рік-два проводити масштабні навчання управлінців всіх рівнів - щоб вони в'їхали в в нову систему координат і не сплюндрували її через брак знань і кваліфікації за 3-6 місяців. А таке вже було - зі стратегічним плануванням, підтримкою депресивних територій, бюджетним кодексом, програмно-цільовим методом, тендерами - список можна продовжувати!

А тому всі нововведення перш за все мають пройти "тест на реальність" - слід спробувати вписати їх в існуючу, навіть недовершену систему. І вже потім, після ґрунтовного аналізу неможливості руху вперед при статусі кво, пропонувати КОНКРЕТНІ і практичні варіанти зміни.

Візьмемо наприклад Державний Фонд регіонального розвитку України, про який я вже писала раніше. Це нова модна тема владної тусовки, особливо після Ради Регіонів у січні цього року. Президент наказав створити - ми кинулися виконувати. При чому кинулися до європейського досвіду і до вже готових "нарізок" запропонованих європейськими проектами технічної допомоги. І це правильно - не викидати ж на вітер мільйони вже витрачених Євро на техдопомогу.

Модель-фаворит пропонує нам створити Фонд на зразок новостворених фондів у нових країнах-членах ЄС. Їх специфіка полягає у тому, що там, як і у нас, до недавнього часу не існувало регіональної політики у її класичному (читай сучасному) розумінні. А тому в Єврокомісії була абсолютна свобода дій щодо моделювання нової адміністративної і фінансової системи. Однак паралельно вони "ліпили" інші елементи цих держав: конкурентну політику, промислову, фіскальну, сільськогосподарську та багато інших. Всі вони - складові однієї системи.  Регіональна політика із ними всіма переплітається і має відповідати стандартам, які в Україні не існують і не мають існувати. Хоча б до того часу, поки ми не станемо членом ЄС (а до цього ще далеко). Тому слід відрізняти "зерна від плевел" і використовувати ті елементи, які дійсно можуть бути нам корисними і не втягують нас у (поки що) непотрібну круговерть євроінституцій.



Насправді ж в ЄС не існує "ідеальної" моделі фонду регіонального розвитку. У багатьох країнах він взагалі відсутній, оскільки не є обов'язковою передумовою виплати європейських грантів, як це іноді змальовують українські експерти. Часто гроші із комунітарних структурних фондів направляються прямо через бюджети відповідних міністерств, відомств і їх регіональні відділення. Більш того, вони постійно змінюються - до недавнього часу розпорядниками регіональних фондів в Англії були АРР, але їх ліквідували і "вся влада" перейшла наверх до Міністерства громад і місцевого врядування... Головне тут - дисципліна виконання і дотримання встановлених і однакових для всіх стандартів.

Ми маємо шанс створити дієву українську модель. Для цього слід "чужого навчатись і свого не цуратись". Якщо не працюють українські моделі - наприклад інноваційно-інвестиційний фонд - то чому ми впевнені, що спрацює європейська? Адже питання не в тому, що модель погана, а в тому що виконавці можуть зіпсувати будь-яку, навіть таку "симпатичну". Тому слід знайти можливості вдосконалити процес виконання існуючих законів і нормативів (які теж до речі готувалися європейськими проектами і експертами, правда 10 років тому) перш ніж перебудовувати всю нормативну базу.

Різношвидкістний Євросоюз

Пам'ятаю на перших курсах університету, коли я заглибилася у солодкий світ євроінтеграції, мене дуже приваблювали різноманітні теорії і концепції розвитку Євросоюзу (на той час ще Європейського Співтовариства). Такі загадкові і привабливі назви - "концепція концентричних кіл", "різношвидкістна Європа". Із часом і зі збільшенням кількості членів ЄС теорія все більше примірювалась на практиці, і концентричні кола вже певним чином існують у вигляді різних клубів "за інтересами" - Євро, Шенген, безпека, трудове право.

Однак минулого тижня Європою здається почала блукати досить похмура примара "двошвидкістного Євросоюзу". Фінансова криза ніяк не випускає Єврозону зі своїх щупалець і вимагає все нових рішень та "закручування гайок". Загалом життєво необхідна нині жорстка фіскальна дисципліна різними країнами трактується по-різному. Одні вбачають у цьому силу самоочищення, інші - можливість зміцнити економічну наднаціональну складову врядування.

Пакт Євро, який 11 березня підписали 17 країн-членів Єврозони, відкриває нову сторінку у монетарному, фіскальному та фінансовому менеджменті в цих країнах з метою запобігання виникненню дефолтових ситуацій у майбутньому. З метою забезпечення виконання Пакту пропонується організувати більш формалізовану "Групу Євро", до якої не сильно запрошують 10 країн-членів, які насолоджуються власними національними валютами.

Однак "неєврівці" вбачають у цій реформі спробу створити дві касти членів ЄС - вищу, що складається із членів Єврозони, та нижчу, що складається із нечленів. Останні (досить слушно) побоюються, що за зачиненими дверима самітів Єврозони вирішуватимуться питання, які впливатимуть на економіку їх країн, однак на які вони не матимуть жодного впливу. Загалом спокійний  прем'єр Польщі Дональд Туск навіть досить драматично звернувся до колег: "Чому ви хочете нас принизити?".

Скоріш за все "єврівцям" не вдасться відсікти інших членів ЄС від важливих економічних рішень, однак ця ситуація відкриває ящик Пандори в сенсі деструктивного впливу "клубів" на динаміку інтеграції в ЄС та перспективи майбутнього розвитку. Чим більше членів, тим більше різних інтересів і тим важче знайти консенсус. Однак здається використання вагонів першого і другого класу може викликати у деяких вагонів бажання відд'єднатися від потягу ЄС... Без сильної, а головне ефективної та близької до громадян об'єднуючої інституційної бази Союз може розсипатись, як картковий будиночок.

Всі ці події цікаво і необхідно відслідковувати хоча б тому, що ми (або деякі з нас) все ще не втратили надії, що одного дня Україна може стати членом Євроклубу.

Однак останніми роками, коли мене питають, чи вірю я в те, що Україна колись стане членом ЄС, я завжди відповідаю, що так, однак навряд чи нам сподобається таке ЄС і навряд чи ми захочемо до нього приєднатися. Підозрюю, що не подобатиметься воно і старожилам.

Це ж треба, а я завжди вважала себе єврооптимістом...

Почитати - останній номер Panorama Inforegio

Вийшло у світ останнє число Панорами - періодичного журналу Єврокомісії з питань регіональної політики. Він присвячений нещодавно опублікованому П'ятому Звіту Єднання (Fifth Cohesion Report), отож чудова нагода ознайомитись із його змістом якщо немає часу на повний документ. У номері багато карт і цікаві методологічні статті.

Прочитати англійську версію можна тут.

Обов'язково читати - новий звіт Єврокомісії про єднання у ЄС-27

Сьогодні DG Regio опублікувало довгоочікуваний П'ятий Звіт про економічне, соціальне та територіальне єднання в Євросоюзі. Фактично це моніторинг ефективності регіональної політики ЄС та 27 країн-членів за останні 3 роки - з часів публікації попереднього звіту у 2007 році.

Висновків багато. Головний - диспропорції між найбіднішими і найбагатшими регіонами ЄС продовжують скорочуватися (основна мета політики ЄС), однак найбагатші регіони залишаються найбільш конкурентними і тому перспективи їх розвитку виглядають більш певними, особливо у часи кризи та перспектив скорочення видатків на регіональну політику.

Єврокомісія пропонує ряд змін для покращення ефективності політики єднання - від концентрації ресурсів на меншій кількості пріоритетів, залежності фінансування проектів від ступеню відповідності пропозицій встановленим стандартам, до більш тісної координації регіональних, національних та наднаціональних політик та ресурсів. Також планується скорочення адміністративної та фінансової бюрократії в процесі реалізації проектів спрямованих на стимулювання місцевого і регіонального розвитку.

Насправді рекомендації не зовсім революційні, однак певний поступ все ж таки спостерігається. Головна теза - політика єднання ЄС (офіційна назва регіональної політики) має стати компліментарною до стратегії "Європа-2020", головною метою якої є прискорення економічного зростання ЄС за рахунок підвищення інноваційності та конкурентності економіки, а також ефективного використання трудових ресурсів. Тобто регіональні ініціативи мають працювати на досягнення основних пріоритетів загальноєвропейської стратегії економічного зростання.

Деяким експертам (наприклад мені) не дуже подобається таке "тісне" пакування двох політик із досить різними цілями, однак при розумному синтезі двох потоків можливо досягнути більш значних результатів через ефект синергії. Подивимось чи буде кінцевий підхід розумним:-)

Для тих, у кого немає часу на повний документ (156 Мб із картами та купою статистики) раджу почитати висновки.

Хмари над Брюсселем: майбутнє регіональної політики ЄС

Цього вікенду по всій Європі тисячі людей будуть пакувати валізи - 4 жовтня у Брюсселі починається Європейський тиждень регіонів і міст, вже восьмий. Минулого року я писала про останній Європейський регіональний тиждень (до речі це був один із перших постів на Акцентах!)

Настрій у більшості делегатів із регіонів буде не дуже райдужним - по всьому ЄС пройшла хвиля "рятувальних операцій" національних економік та єдиної валюти. Нині найпопулярнішими словосполученнями у лексиконі держслужбовців є "скорочення видатків" та "режим економії" (in English - cuts and austerity). Деякі країни переживають це у м'якій формі (Німеччина), інші закручують гайки по максимуму (Великобританія).

У часи, коли ефективність майже будь-яких видатків ставиться під сумнів і під ніж ідуть лікарні із поліцейськими, пожежні станції та вільні місця в університетах, все більше питань постане навколо правомірності витрати третини комунітарного бюджету ЄС на регіональну політику, або як її все частіше називають, політику єднання (cohesion policy). Наприклад Уряд Британії, який нещодавно вирішив скасувати дев'ять англійських Агенцій Регіонального Розвитку і заощадити таким чином десятки мільйонів фунтів, якщо не сотні, матиме резонне питання чому він повинен платити за комунітарну регіональну політику, якщо не може собі дозволити сплатити за національними рахунками.

Бюджет Євросоюзу працює на основі семирічних програм, а тому до 2013 року особливих змін навряд чи слід очікувати. А ось із 2014 року справи можуть змінитися і перші тривожні ластівки з'являються вже зараз, коли міністри фінансів країн-членів починають обговорювати проект бюджету на наступну семирічку.

Тривожні сигнали подають і Комісар у справах регіональної політики Йоганес Хан, і колишній Комісар, а нині голова Комітету з питань регіональної політики Європарламенту Данута Хюбнер. Вони скористалися технікою "найкращий захист - це напад" і почали активну кампанію захисту регіональної політики ЄС. До них приєднуються і представники тих регіонів, які отримують суттєву підтримку із Структурних фондів, а значить мають шанс стати супер-лузерами нового режиму економії.

Подивимось що з цього вийде - буде цікаво почитати у листопаді П'ятий Звіт Єднання (Cohesion Report), що має окреслити досягнення і недоліки цього сектору політики за останні роки. Гадаю його висновки багато у чому будуть визначальними для вибору пріоритетів регіональної політики та визначення обсягів її фінансування на майбутнє.

А поки що, для тих хто цікавиться, ось посилання на останнє число Panorama magazine, офіційне видання DG Regio.

Не про спорт - про ЄС та Україну

Вчора Україну відвідав комісар Євросоюзу з питань регіональної політики Йоханнес Хан. Мета візиту - обговорити прогрес у впровадженні угоди про співпрацю між ЄС та Україною у сфері регіональної політики, яку було підписано минулого року. Пан Хан зустрічався із Прем'єр-міністром Азаровим та Міністром регіональної політики та будівництва Яцубою.

Ну прогресу майже ніякого не було, тому обмежилися обміном запевнень у дружбі та співпраці, а також обговоренням планів на майбутнє - заходів по розробці і вровадженню в Україні дієвої регіональної політики, яка б могла вирішити проблеми суттєвих дисбалансів у розвитку регіонів. Пан комісар пообіцяв нову порцію технічної допомоги (10 мільйонів Євро у 2011-2013), допомогу в експертизі законопроектів (в тому числі Концепції регіональної політики, підготовленої ще за попереднього уряду), візити та обміни, комплексне дослідження територіального розвитку України (Territorial Review) експертами ОЕСР.

Хоча мені особисто було б також цікаво дізнатися про результати трьох-чотирьох великих проектів технічної допомоги у цій сфері, які профінансував ЄС за останні 3-5 років. Де, як не на зустрічі високопосадовців похвалитися успіхами, якщо вони є звичайно.

Пан Хан зазначив, що регіональна політика є важливим виміром процесу європейської інтеграції. Він також запевнив у релевантності і користі європейського досвіду для Україні. Я загалом погоджуюся, особливо зважаючи на той факт, що моя дисертація була присвячена саме досвіду регіональної політики ЄС та можливостям його застосування в Україні:-)

Однак пан комісар був не зовсім відвертим із українськими колегами, на відміну від колег європейських на нещодавній конференції RSA. Там він досить критично окреслив головні проблеми та виклики регіоналної політики ЄС та шляхи їх подолання у пост-кризовий період.

Незважаючи на величезні суми грошей та зусилля за останні 40 років ЄС не спромігся суттєво скоротити розрив у рівні розвитку між найбіднішими та найбагатшими регіонами (хоча окремі країни все ж таки скоротили розрив, наприклад Португалія, Іспанія, Греція). Причини різні - від глобальної кризи, економічного буму, входження до складу ЄС досить бідних країн Європи, до не досить ефективних інструментів реалізації політики та розподілу коштів.

До чого я веду? До того, що у вивченні європейського досвіду треба звертати увагу не лише на успіхи, але й на помилки. Це може виявитись більш корисним для побудови дійсно "працюючої", а не декларативної регіональної політики в Україні. Питання у тому, чи захочуть європейські колеги поділитися з нами своїми негативними уроками так само, як і позитивними...

Інноваційний тиждень: Виклики ЄС між Лісабонською стратегією та Програмою "Європа-2020"

2010 рік мав стати вирішальним для Європи - саме він був визначений як кінцевий термін для досягнення цілей Лісабонської стратегії (Lisbon Strategy), поставлених у 2000 році. Головною амбіцією ЄС було стати до 2010 року найбільш конкурентною і динамічно розвиваючоюся економікою світу, що базується на знаннях, та досягти стійкого економічного зростання через більшу кількість висококваліфікованих робочих місць. Ключовими орієнтирами були: 1) досягнення 70% зайнятості, 2) 3% ВВП країн-членів ЄС має витрачатися на наукові розробки та дослідження.

Глобальна економічна криза стала на перешкоді реалізації цих амбітних планів, хоча прогрес у побудові інноваційної Європи був проблематичним і до 2008 року. Ще у 2004 році за дорученням Єврокомісії робоча група на чолі з Вімом Коком опублікувала комплексну оцінку попередніх результатів реалізації заходів Лісабонської Стратегії, ключовими висновками якої були наступні: більшість держав-членів не дотягують до необхідних стандартів, а весь процес є занадто бюрократичним і неефективним. Та навіть прийняті зміни та спрощення процедур не врятували ситуацію. У 2008 році рівень зайнятості у ЄС досягнув 66% (і почав стрімко падати у процесі посилення кризових процесів), а витрати 27-ми країн ЄС на науку і дослідження зросли лише маргінально - з 1.82% ВВП у 2000 році до 1.9% ВВП у 2008 (для більш детальної оцінки дивіться повний звіт за цим посиланням).

І ось на початку 2010 року Єврокомісія ініціювала підготовку нової стратегії зростання та зайнятості в ЄС  - "Європа-2020". Документ має бути фіналізований до кінця року, а отже зараз відбувається найважливіший і найцікавіший етап - обговорення проекту, прийняття до уваги думок різних партнерів і професійних груп Євросоюзу - від урядів до бізнесу та науковців, формулювання кінцевих цілей, заходів та потоків фінансування.

Однак вже зараз помітні певні неузгодження та проблеми, зокрема представники бізнесу критикують розробників за відсутність продуктивного діалогу та ігнорування думки приватного сектору. З іншого боку, представники місцевих органів влади вимагають більшої самостійності у формулюванні власних пріоритетів і програми дій в рамках "Європи-2020". У противному випадку, кажуть обидві групи, нова стратегія мало чим буде відрізнятися від старої і ЄС знову не зможе досягнути поставлених цілей.

Отже головне питання на сьогодні полягає у тому, чи зможе ЄС вчитися на власних помилках і побудувати процес таким чином, щоби врахувати думки ключових партнерів і підготувати стратегію, яка буде амбітною і реальною для впровадження одночасно.

Нова публікація Єврокомісії

Останній випуск журналу Panorama Inforegio (Панорама Інфореджіо), літо 2010, можна знайти за цим посиланням.

Євросоюз у цифрах - розрив у ВВП

На цьому тижні Євростат опублікував дані, згідно із якими обсяг ВВП на душу населення (відповідно до паритету купівельної спроможності) у Євросоюзі у 2009 році варіював від 41% від середнього по ЄС-27 у Болгарії до 268% у Люксембурзі.

Насправді розрив поступово скорочується - у 2007 році ті ж самі країни мали мінімальні та максимальні показники, однак на рівні 38 та 275% від середнього по ЄС відповідно. Питання у тому, чи конвергенція відбувається за рахунок збідніння багатих чи збагачення бідних.

Регіональні відмінності Євросоюзу є більш вражаючими - про це напишемо окремо.

Розвиток міст - куди далі?

Сьогодні я читала про заплановану на наступному тижні зустріч міністрів житлового господарства та міського розвитку країн ЄС в Іспанії, яка нині головує у ЄС. Основними питаннями, що включені до порядку денного, є: реабілітація житлового фонду, подолання дефіциту житла через відновлення фонду, вплив старіння населення на ринок житла, використання альтернативних джерел енергії та створення "екологічно стійкого" житлового фонду, роль архітектури у цьому процесі. Можна продовжувати, але головне не це.

Бентежить те, як сильно ми відстали від цього дискурсу і якими недалекоглядними є стандарти щодо новобудов та реконструкції житла в Україні. Питання зменшення енергоємності та перехід на альтернативні види енергії ніколи (або майже ніколи) не фігурують в офіційних документах та будівельних стандартах. Вони як правило з'являються у таких реторичних документах, як річна програма соціально-економічного розвитку України, стратегія інноваційного розвитку країни, стратегія розвитку міста чи регіону, т.д. Президенти та міністри полюбляють згадувати про них під час своїх візитів до регіонів. На жаль, гучні заяви дуже рідко транслюються у практичні заходи.

А шкода, бо у містах проживає більшість населення країни і ця частка постійно зростає. Стандарти новобудов є лише задовільними, а стандарти навколишнього середовища тяжіють до визначення "негативні". Забезпечення мешканців нового та старого житлового фонду зеленими зонами, ігровими майданчиками, парковками та гаражами, транспортною, комунальною та соціальною інфраструктурою є проблематичним і збільшення щільності забудови лише погіршує проблему.  

Однак громадяни мають дуже приблизні поняття про свої права та обов'язки місцевої та центральної влади, а генеральні плани розвитку міст давно перетворились на колекцію побажань сильних світу цього із грифом "секретно".

Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи

Я зараз вивчаю питання впливу економічної кризи на місцевий та регіональний розвиток: те, яким чином різні території реагують на фінансові, монетарні, структурні зміни, скорочення  державного фінансування, підвищення рівня безробіття, що у 2009-2010 роках спостерігається у більшості країн ОЕСР, ЄС та Східної Європи.

Коли я "бороздила" простори Інтернету, то знайшла цей цікавий документ - "Економічна та фінансова криза - вплив на місцеві та регіональні органи влади". Це звіт за результатати опитування місцевих та регіональних органів влади 28-ми країн Європи (включаючи Україну), проведений у листопаді 2009 року Радою європейських муніципалітетів та регіонів (Council of European Municipalities and Regions, CEMR). Слід зазначити, що це вже друге "пост-кризове" опитування - перше було проведено у квітні 2009 року.

Загальний висновок такий: незважаючи на стримано оптимістичні прогнози центральних урядів та Єврокомісії, у 2010 році місцеві та регіональні органи влади Європи продовжують бути налаштовані досить песимістично щодо впливу кризи на місцеву економіку та забезпечення населення публічними послугами в очікуваних обсягах. За невеликим виключенням всі респонденти прогнозують погіршення ситуації у фіскальній політиці та суттєве скорочення ресурсів на надання публічних послуг, як результат збільшення державного боргу (цікавий факт - на даний момент лише одна із 27-ми країн ЄС відповідає Маастрихтським критеріям, що є вирішальними для членства у єврозоні - це Естонія, яка досі не є членом групи "Євро", хоча минулого місяця і отримала офіційне запрошення приєднатися клубу). Безробіття становить іншу серйозну проблему для місцевих та регіональних лідерів.

Цікавою є різниця в очікуваннях населення, яка впливає на "попит" на публічні послуги. За результатами опитування Євробарометра громадяни країн Північної Єпропи вважають себе менш постраждалими від кризи, ніж громадяни країн Південної Європи та нових членів ЄС. В результаті очікування щодо "соціального пакету" є досить різними і більш за все від "високого попиту" страждають місцеві та регіональні органи влади Південної та Східної Європи. Вони опинились у ситуації "ножиць", коли одночасно відбувається скорочення державного фінансування і зростання потреби у публічних послугах.

Результати дуже цікаві і дуже обширні, щоби їх можна було охопити у моєму повідомленні - тому читайте повний звіт (англійською), посилання на який наведено вище. Результати дослідження серед українських місцевих та регіональних органів влади були представлені Асоціацією Міст України (АМУ).

Нова Європа

Цього тижня Європа святкувала двадцятиріччя падіння Берлінської стіни, що символізувало початок історичного об’єднання цієї частини світу. Протягом наступних п’ятнадцяти років більшість країн колишнього соціалістичного табору Європи приєдналися до Європейського Союзу або чекають у черзі на запрошення до клубу.

А минулого тижня сталася інша важлива подія, яка незважаючи на її приземлений характер мала вирішальне значення для майбутнього ЄС. Чехія останньою із 27-ми країн-членів Євросоюзу (на диво споглядачів «ірландської битви») ратифікувала Лісабонський договір, що означає нову сторінку у врядуванні Європи, його внутрішній та міжнародній політиці.

Зміни починаються вже зараз, з 1 грудня 2009 року. Їх суть полягає у перерозподілі повноважень між національними урядами держав-членів, Європейської Комісією, Радою ЄС та Європарламентом. Наддержавні інституції ЄС отримають більше законодавчої та виконавчої влади, що у перспективі має зменшити кількість протиріч і прискорити процес прийняття рішень. Єврокомісія також отримає свого власного президента (правда із дуже обмеженими повноваженнями) і міністра закордонних справ, які будуть представляти єдину європейську позицію на світовій арені.

Чи є ці зміни рухом у напрямку до «Європи регіонів»? Ще зарано для відповіді на це питання, але євроскептики давно пророкували «укріплення бюрократичної Єврокомісії» та руйнування влади національних урядів, що принесе із собою Лісабонський договір. Це звичайно перебільшення, однак у багатьох країнах Європи існує прямий зв’язок між посиленням ролі комунітарних органів влади ЄС та зміцненням позиції регіональних та місцевих органів влади. Вони неодмінно захочуть скористатися новими шансами, що з’явилися у «новій Європі».

Європейські посиденьки

На цьому тижні у Брюселі відбулися традиційні, сьомі Відкриті Дні регіонів і міст Європи. Це грандіозний захід під егідою Єврокомісії та Комітету Регіонів, на який з’їзжаються представники регіональних і місцевих органів влади зі всіх країн-членів ЄС та інших країн Європи (33 загалом), представники бізнесу, громадського сектору, експерти, науковці, преса та ін. Цього року форум зібрав 7 тисяч учасників, які прийняли участь у більш ніж 250 заходах.

Мені випала нагода відвідати цей форум два роки тому і можу сказати, що атмосфера була просто фантастичною. Тисячі людей, які розмовляють однією мовою – якщо не буквально, то фігурально. Вся «євробюрократична» частина Брюселю була окупована регіонами та їх партнерами з різних секторів, місто було наповнене дискусіями та подіями, які стосуються безпосередньо регіонів та місцевих органів влади. Звичайно, також було багато «регіональних вечірок», що також важливо для утримання високого рівня зацікавленості серед учасників:-)

Цього року домінуючою темою форуму була економічна криза та шляхи її подолання, що можуть і мають бути здійснені на місцевому та регіональному рівнях. Європейці прийшли до висновку, що запровадження інновацій у різних сферах економіки та суспільного життя є шляхом до економічного зростання і підвищення конкурентності Євросоюзу.

Цікаво, що тема кризи та регіональних відповідей на неї обговорювалася і на цьогорічному Львівському економічному форумі, що відбувся на початку жовтня у Трускавці. Так скалалося, що у минулому я мала задоволення прийняти участь і у цьому заході, при чому не один раз. Під час форуму Губернатор Львівщини Микола Кміть ініціював підписання Меморандуму про сприяння розвитку регіонів між регіональними лідерами та Урядом України. Цей документ має встановити засади синхронізації дій центральної та регіональної влади, а також сприяти реформуванню бюджетної сфери для укріплення фінансових позицій регіонів. Здається, що представники різних щаблів влади в Україні, після майже двох декад дискусій, все ще шукають спільну мову...

Тобто Європа, яка вже визначилася із «лексиконом» та правилами гри, дивиться у майбутнє і визначає пріоритети виходу з кризи. А ми, в Україні, все ще намагаємося встановити правила гри та «озброїти» регіони базовими можливостями для здіснення по справжньому автономних та суттєвих кроків на шляху до економічного розвитку та добробуту місцевих громад. Не важко здогадатись хто вийде із кризи швидше і у найкращій формі :-(

Цікаво, чи відбудеться «наближення» тематики дискусій наступного року? Будемо слідкувати. А якщо у вас є бажання і фінансові можливості, то ви можете почати готуватися до наступних Відкритих Днів у Бельгії вже сьогодні – програма вже планується, а готелі бронюються:-)