Північ і Південь 150 років разом - вже чи все ще?

Цього тижня одна з моїх найулюбленіших країн - Італія - святкує 150 років із дня заснування або Risorgimento (об'єднання). Імператор П'ємонту Вітторіо Еммануеле ІІ об'єднав багато незалежних і таких різних регіонів - від Ломбардії і Венеції до Сицилії і Калабрії - разом у єдину державу, яка до того ніколи не існувала. Разом мали ужитися такі незалежні і сторіччями потужні (або ж слабкі) території.

Хоча вже невдовзі після утворення Італії з'явилося багато скептиків. Багата Північ ніяк не могла змиритися із необхідністю "підтягувати" бідний Південь. Ну що ж, 150 років потому, а Північ все ще багата, а Південь (Медзоджорно)  все ще бідний. І це незважаючи на десятиліття "убійних" інвестицій із державного бюджету та структурних фондів ЄС в інфраструктуру, підприємства, та робочі місця на Півдні.

А вже цього року на Італію чекає одна з наймасштабніших реформ, спрямована на фіскальну федералізацію. Завдяки реалізації пакету із восьми декретів (чотири із яких вже прийняті) регіони отримають ще більше свобод і повноважень у сфері генерування доходів та спрямування видатків. Цього вже багато років домагається Ліга Півночі - сепаратистська партія багатої частини країни, яка лобіює відділення Півночі та утворення незалежної Республіки Паданія.

Ліга Півночі, завдяки нестійкій позиції прем'єра Сильвіо Берлусконі, є учасником правлячої коаліції, а тому, нарешті, через багато десятиліть, може втілити свою мрію про фіскальну автономію у життя. Це означатиме зменшення суми грантів на вирівнювання, а значить -  зменшення фінансових потоків з Півночі на Південь.

Незважаючи на існуючі розбіжності, Італія справляє враження цілісної країни. Економічний розрив насправді не такий великий, як в інших країнах ЄС. Відповідно до нещодавно опублікованих даних Євростату щодо рівня ВВП на душу населення, різниця ніж найбагатшим регіоном рівня NUTS-2 (Ломбардія) і найбіднішими (Сицилія та Калабрія) сягає лише двократної відмітки. Для порівняння у Великобританії цей розрив є майже п'ятикратним.

Приклад Італії є цікавою і зовсім не поодинокою ілюстрацією того, як зовсім різні і не завжди люблячі один одного регіони уживаються в одній країні. Україна може знайти багато корисного не лише у власній історії, але й у сучасному міжнародному досвіді. Варто лише виділяти моделі врядування схожі на наші (корупція, політична нестабільність і загроза територіальної дезінтеграції - ці риси підходять під профіль як Італії так і України), та не впадати довірливо за "пакетними" рішеннями міжнародних консалтингових компаній, які були протестовані деінде... І тоді може станемо мудрішими.

Бельгія, напіврозпад

Сьогодні я продивлялася останні новини про вибори у Бельгії. В основному я читала Шарлеманя - блог "Економіста" присвячений ЄС. По всьому видно, що Бельгія зробила ще один крок назустріч розколу - у неділю на загальнонаціональних виборах радикальна партія Новий Фламандський Альянс, що виступає за незалежність Фландрії (північної частини країни), набрала більшість голосів у парламенті (27).

Аналітики говорять про те, що деструктивні процеси у Бельгії, що особливо інтенсифікувалися в останні декілька років, є результатом змін у проекті "Єдина Європа". Багато з нас пам'ятають про концепцію "Європи регіонів", яка говорила про те, що поступово зростаюча автономія регіонів ЄС мала б призвести до нівелювання ролі національних урядів. До цієї концепції особливо привітно ставились регіональні лідери із сильними покликами до автономії та в кінцевому результаті - незалежності (це особливо стосуєтсья регіонів Іспанії, Італії, Бельгії). Однак концепція так і залишилася лише теоретичним доробком. Хоча роль регіонів у соціально-економічному розвитку ЄС продовжує зростати, "хватка" національних урядів не стає слабкішою.

Отож Бельгія, єдність якої завжди була сумнівною, не витримала розчарування Європейським проектом, як засобом для "комфортного вирішення" постійно жевріючого регіонального конфлікту між Північу і Півднем, і вирішила взяти бика за роги.

Результати виборів свідчать про те, що розкол Бельгії на дві або навіть три окремі державні утворення (Фландрія, Валлонія та місто Брюссель) із гіпотези поступово перетворюється на факт життя.

Цікаво все ж таки вивчити проблему поближче, можливо тут можна знайти паралелі із процесами, що протікають в Україні. Може хтось знає більше?