Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

Сьогодні у Києві перестали існувати 10 районних рад. Міська рада одним розчерком пера, без врахування думки громадян (через громадські слухання або проведення референдуму) знищила один із каналів прямого волевиявлення громадян і прямої підзвітності влади міста її мешканцям. Хоча це не стало супер-новиною, можливо тому що про це вже давно знали, а можливо тому що нікому немає до цього діла...

Звичайно багато хто може сказати (і будуть праві) , що райради були досить номінальними рупорами народної влади, громадяни не знали своїх депутатів не лише в обличчя, але й не знали їх імен, а тим паче досягнень на ниві захисту їх прав. Однак проблема була не лише у неефективності ради, але й у небажанні громадян бути більш активними і відстоювати свої інтереси через прямий діалог із радою та через контроль за її діяльністю. Тепер, навіть якщо вони цього забажають, у них буде на одну можливість менше...

Райони не ліквідували, натомість ці досить значні територіальні громади із середньою кількістю населення у 300 тисяч будуть керуватися безособистістними, призначеними міськрадою (читай Кабміном) керівниками райдержадміністрацій та сотнями їх підлеглих бюрократів. Тому на питання чому вже місяць як немає гарячої води або два тижні не вивозиться сміття вони тепер сміливо можуть відповісти вам - ми тут ні дочого, від нас нічого не залежить - звертайтеся до "вишестоящих" органів влади. 

Основне пояснення реформи - економія коштів. Цікаво скільки б ми зекономили, якби ліквідували адміністрації замість рад?

Чого переживати, запитаєте ви, у нас все ще є міськрада і ми можемо впливати на долю міста через вибори мера. Однак придивіться уважніше і ви побачите, що рада є представником політичних партій та економічних кланів, а не громадян міста (завдячуючи пропорційній системі). А позиція мера перетворилася на церемоніальну фігуру, бо всі більш менш важливі функції перемістилися у портфель невиборного призначеного першого заступника міськголови, який досить скоро, без сумнівів, стане керівником міської держадміністрації.

Київ, якщо колись обере не мільйонера-космонавта (і я тут не про Річарда Бренсона!), а мера-особистість, якого турбуватиме місто і його мешканці, має великі шанси повернутися у минуле - до барикад Косаківського-Омельченка, де дві різні особи із протилежними мотивами і сильними амбіціями обіймали два ключових пости у місті - керівник міської держадміністрації і мер міста. Зміни до закону про столицю, які скоро стануть реальністю, скасують необхідність поєднання цих двох іпостасей і пану Попову (або іншому протеже Партії регіонів) необов'язково буде подобатись виборцям - він буде реально правити містом із гарантованого крісла держслужбовця, тоді як обраний вами мер буде перерізати стрічки на відкритті пам'ятників та дитсадків (якщо їх колись почнуть будувати).

У всьому цивілізованому світі влада все більше наближається до людей, а локалізація економічної діяльності та суспільного розвитку, що іде паралельно із глобалізацією (звідси термін - глокалізація),  вимагає все більшої децентралізації. У нас все абсолютно навпаки - ми продовжуємо централізувати владу (хоча на папері демонструємо свою відданість дієвому місцевому самоврядуванню за стандартами Європейської Хартії). До речі, гарний аналіз стану самоврядування в Україні в історичному контексті зробив у статті на УП глибоко поважаємий мною Володимир Ілліч Нудельман


Централізація суттєво покращує процес керування розподілом ресурсів, однак є контрпродуктивною для генерування нової економічної діяльності та створення робочих місць. Наша держава продовжує рухатися у напрямку адміністративного регулювання, а не ринкових трансформацій, у напрямку задоволення потреб певних верств населення, а не створення рівних можливостей для реалізації індивідуального потенціалу. Не важко здогадатися як це вплине на рівень конкурентності України у глобальній економіці (сьогоднішні новини підтверджують це - у рейтингу конкурентоспроможності Україна продовжує сповзати на дно).

Україні та її громадянам час прокинутись і брати приклад інших країн у сфері децентралізації. І я тут говорю не лише про Польщу або Францію, але й Китай!

Міста України - рейтинги і персоналії

У жовтні вітчизняна аналітична преса намагається втамувати інтелектуальний голод бажаючих дізнатися більше про майбутнє українських міст і регіонів України напередодні місцевих виборів. Одні це роблять через призму вивчення кандидатур на посади мера, інші - аналізуючи успіхи соціально-економічного розвитку територій.

Журнал Профіль зробив перше - опублікував тематичний номер із профілями потенційних мерів великих і не дуже міст України. Цікаво дізнатися про героїв із досить віддалених куточків батьківщини, які можуть стати або не стати мерами вже через 10 днів.

Одночасно "Українська інвестиційна газета" спільно із "Кредит-рейтингом" збагатили аналітичну ниву соціально-економічного розвитку регіонів - вони опублікували рейтинг "Топ-100. Кращі міста і регіони України". На основі тридцяти показників міста і регіони у різних "вагових категоріях"  зайняли свої призові і не дуже місця. Все обійшлося без сюрпризів - Київ посів перше місце серед регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку, а Донецька область - за рівнем промислового розвитку. Серед міст різного масштабу чемпіонами виявилися Донецьк (більше 500,000 населення), Хмельницький (100,000-500,000) та Іллічівськ (до 100,000 населення). Цікаво що Ялта взяла приз міста із найкращим антикризовим потенціалом. Вам вирішувати чи час пакувати валізи і емігрувати у ці оази добробуту.

Пан Тихонов навіть встиг вручити нагороди переможцям рейтингу, в тому числі найбільш ефективним регіональним менеджерам (губернаторам та мерам), що без сумніву буде пропіарено відповідним чином на фінальній дистанції передвиборчої гонки.  

Український Муніципальний Форум

Сьогодні у Ялті розпочинає свою роботу шостий Український Муніципальний Форум, який організований Асоціацією Міст України (АМУ). Програма заходу вражає - за три дні учасники мають намір вислухати і обговорити досить широкий спектр питань, що безпосередньо турбують міських голів, а значить і їх виборців.

Зокрема велика увага буде приділена питанням енергоефективності, теплопостачання, утилізації відходів, інших комунальних послуг, питанням стратегічного планування та державно-приватного партнерства, бюджетним проблемам та ін. Судячи із програми на форумі будуть представлені результати впровадження деяких пілотних проектів у цих галузях, що в основному фінансуються проектами технічної допомоги Уряду США (USAID).

Однак певно більшість учасників Форуму та нас, простих спостерігачів, цікавлять питання пов'язані із проведенням у жовтні 2010 року місцевих виборів. Завтрашній день Форуму буде досить напакований різнокаліберними урядовими та парламентськими фігурами - від Прем'єр Міністра до міністрів та голів парламентських комітетів - отже слід чекати гучних і не дуже гучних заяв у цій сфері. Хотілося б почути про ефективність та прозорість передвиборчої кампанії у різних регіонах України. Адже від цього залежить чи прийдуть до влади на місцях люди, яким виборці хочуть довірити свої проблеми, а також рішення і дії яких вони зможуть контролювати протягом всієї каденції місцевих рад. Відповідно рішення у соціально-економічній сфері будуть залежати від самостійності та відповідальності місцевих лідерів, які готові вести активний (а не пасивний) діалог із центральним урядом для покращення конкурентності економіки регіону та добробуту його населення.

Хоча, на жаль, судячи зі списку учасників, диверсифікованого підходу навряд чи слід чекати - партія влади затьмарила всі інші політсили своїм солідним представництвом на Форумі. І невідомо скільки ще (потенційних) міських голів перейдуть під прапор Партії Регіонв найближчим часом. Хоча щось мені підказує, що це навряд чи будуть відкрито обговорювати у пленарній залі Форуму...

Будемо слідкувати за новинами...

Київ: Економія на демократії

Українські політики та бюрократи не стомлюються дивувати інноваційними рішеннями у сфері місцевого самоврядування. Остання новинка - запропоновані Київрадою зміни до Закону про столицю, що дозволяли б скасування районних рад. Основний аргумент - це звичайна норма, яка передбачена для всіх інших великих міст країни. Супер-основний аргумент - це дозволить зекономити значні кошти у часи фінансової скрути. Ідеологічне пояснення - це радянський пережиток.

Із цими трьома аргументами варто і треба посперичатись. Особливо враховуючи хаотичний характер пропозицій, що виникли вчора, а затверджувати їх треба було позавчора. У даній ситуації бракує комплексної візії розвитку київської громади, захисту інтересів її громадян, глибоких фінансових розрахунків, аналізу адміністративних та регуляторних наслідків, а головне - голосу самих киян! Тому перша реакція - це політичний проект, а не програма довгострокових реформ, що спрямована на покращення життя киян

Київ не можна порівнювати із іншими містами України хоча б тому, що за розмірами він майже удвічі більший за наступне по кількості населення місто. До того ж Київ є столицею держави, а отже його Адміністрація та Рада виконують функції та наглядають за процесами небаченими у Донецьку або Одесі. Тому аргументація про те, що у Львові, Харкові та Одесі справи пішли вгору після скасування рад, не може поширюватися на Київ. Масштаби не ті, райони потрібні для ведення щоденних справ громади, тому й існує закон про столицю.

Що принесе скасування рад у фінансовому плані? Скорочення сотень місцевих депутатів можна порівняти зі скороченням адміністративно-бюрократичного апарату невиборних райдержадміністрацій. Вже більше десяти років в Україні визрівало питання скасування місцевих адміністрацій і створення справжніх виконавчих органів місцевих рад, оскільки на місцевому рівні представництво центральної влади у такому масштабі і формі є  необов'язковим і часто шкідливим, оскільки посилює бюрократію та зарегульованість. Отже Київрада (читаю Уряд України) іде проти здорового глузду, що був опробований у десятках країн Європи, а також проти положень Європейської хартії місцевого самоврядування, яку ми підписали та маємо виконувати.

В той час як вся Європа та інші прогресивні (і не дуже) країни світу реформують державний апарат та адміністративну систему у напрямку посилення децентралізації та принципу субсидіарності, прозорості та підзвітності влади, Київська влада хоче рухатись у протилежному напрямку. Замість наближення послуг до громади вона хоча віддалити їх. Замість посилення громадського контролю вона хоче його обмежити. Довгострокові пріоритети розвитку столиці та її громади відсунуті на задній план заради короткострокових інтересів та амбіцій однієї політичної сили.

Якщо ситуація із "перенасиченням" демократично обраними органами влади у Києві дійсно існує, то починати треба із думки громади. Слід провести референдум та інтенсивні громадські обговорення більш ефективної та "економної" адміністративно-територіальної системи. І вже за результатами цього процесу міські обранці мають ініціювати зміни (якщо це виявиться потрібним).

На жаль у нас завжду все робиться навпаки. І хоча багато хто може закинути, що запропоновані зміни не несуть "негайного" характеру, реалісти розуміють, що всі ці "рухи" спровоковані осінніми виборами до місцевих рад. А у Києві партія влади має дуже слабку базу підтримки, а отже шанси на утримання влади досить прозорі.

Питання ефективності та вартості держапарату та виборних органів є важливими. Їх має вирішувати кінцевий "роботодавець" - виборці столиці. А зробивши перший крок треба зробити і другий. Запитати у киян також чи задоволені вони ефективністю Київради або Верховної Ради. А у депутатів та чиновників попросити втамувати потяг до дорогих авто та щедрих соцпакетів. Тоді знайдуться кошти і на місцеві ради.

Про мерів та місцеві вибори

Сьогодні невеликий такий коллаж із думок про місцеві вибори.

В.о. голови Київської МДА пан Попов розвів бурну діяльність, що не може не захоплювати - метро будуть, бюрократів скорочують, комунальні тарифи підвищують із обіцянкою дисконту для дисциплінованих платників. Після майже повного занедбання міського господарства протягом останніх п'яти чи навіть більше років, коли ми всі жили "у космосі", грамотні дії господарника мають підкорити серця киян. Пан Попов свого часу зробив муніципальну революцію у невеликому Комсомольську що на Полтавщині. Можливо зробить і в Києві - певно на це і розраховує правляча партія і ліпить із нього нового київського мера. Може повезе і виліпить? Ще не таке вибирали!

Тим часом вибори в Ізмаїлі відмінили, а загальноукраїнські вибори, що заплановані на кінець жовтня, обіцяють революцію у місцевих радах. Очікується масова зміна обличь, або масовий перетік тих самих знайомих обличь із одних партій до інших, а точніше іншої, єдиної правильної та елітної. Президент та Уряд лоба розбивають аби і на місцях отримати таких слухняних і ручних мерів та ради.

Сумно, стільки років наступаємо на ті самі граблі у місцевому самоврядуванні. Спочатку були персони без повноважень, потім з'явилися повноваження, але замість персон з'явилися майже закриті списки анонімних "представників партій", зараз схоже наступає доба однієї партії та персон, що її просто вимушені підтримати аби втриматись або потрапити на керівні посади. Така собі Єдина Україна...

Цікаво, чи вистачить наснаги постати проти масового перефарбовування регіональних та місцевих лідерів у кольори провладної партії. Чи насправді нам потрібні мери та керівники і депутати місцевих рад, що існують у рамках лише певних (великих та давно існуючих) партій? А якщо людина має погляди, які не вписуються в існуючу матрицю партійної ідеології? Особливо враховуючи той факт, що в Україні партійна ідеологія взагалі річ примарна і вся система базуєтсья на особистостях та їх капіталах.  У таких умовах людям молодшого віку до виборної влади підступитися просто неможливо, якщо звичайно ти не син президента або депутата. А свіжа кров так потрібна.

Загалом у нас склалася така ситуація - ми сваримо існуючу виборчу систему, викриваючи її негативні риси і зовсім забуваючи про позитивні. Потім пропонуємо нову супер-систему (або напівзабуту), рекламуючи її переваги, але зовсім забуваючи про недоліки. І коли зміни приходять виявляється, що нова система теж не працює на благо тих, для кого вона створювалася - виборців. Тобто проблема не в системі, а в тих, хто у ній працює, а точніше гальмує, переганяючи люд з однієї партії в іншу, як отару овець. Час гається, сили витрачаються на партійні бійки, а не на вирішення соціально-економічних проблем міста чи регіону. Мені здається, що скільки не перефарбовуй гнилий паркан, він все одно завалиться, рано чи пізно...

Про Київ і його мера

Останніми днями я досить багато міркувала про законопроект пана Лавриновича щодо зміни структури влади у місті Києві. Законопроект досить інноваційний, зважаючи на його намір скасувати посаду мера столиці. Не можна перебільшити значення цієї події - вперше здійснено такий сильний наступ на засади місцевого самоврядування в Україні, яке на папері так ревностно захищають різнокольорові політичні сили в Україні, в тому числі правляча Партія регіонів. Хоча ні, рішення про відміну (перенесення?) місцевих виборів у 2010 році теж було сильним ходом по зміцненню демократії на місцях...

Отож якщо дуже коротко, то новий законопроект пропонує розділити функції мера між "сильним" головою міськадміністрації, призначеним президентом, та "церемоніальним" головою Київради, якого обирають депутати. Ефективність моделі дуже спірна, особливо якщо пригадати протистояння Косаківського і Омельченка на початку 90-х, що доходило до барикад у кабінетах. Отже із легкої руки міністра юстиції громадяни столиці можливо не матимуть жодного права обирати керманича у своєму місті. Цікаво, чи не так? Звичайно, космічні наслідки голосування киян на двох останніх виборах мера можуть наштовхнути на певні роздуми щодо раціональності вибору. Однак проблему не можна вирішити шляхом ліквідації самого права вибору!

Я звичайно почала шукати "надхнення" для цього законопроекту. Не можу сказати що прийшла до остаточного висновку, однак не можна назвати повним збігом обставин новини про наміри скасувати загальні вибори мерів у великих містах Росії (новини англійською). Слід зазначити, що на сьогоднішній день близько третини міст Росії вже не мають обраних мерів - ними керують призначені "менеджери", як правило зі складу Держдуми або місцевої ради. Цей крок певно логічне продовження процесу централізації влади, який розпочався у Росії у 2004 році з відміною виборів губернаторів.

Що ж, цікаво буде подивитись, чи приживеться цей російський досвід в Україні і якою буде реакція електорату на таку інновацію...

Протест знизу

Дещо запізнілий аналіз результатів виборів у регіональні та міцеві ради Франції, другий тур яких відбувся у минулі вихідні.

Як і передбачалося, правляча партія Ніколя Саркозі "Союз за народний рух" із тріском провалился у майже всіх регіонах, великих містах та у великій кількості департаментів. Із 22 "материкових" регіонів лише один - Ельзас - отримав праву більшість. Втішати Саркозі може хіба що перемога у 2-х з чотирьох заморських регіонів. 38 із 40 великих міст Франції (із населенням понад 100 тисяч) сказали ні правлячій партії, як і 90 зі ста департаментів. Загалом "Союз" набрав біля 35% голосів, коли як опозиційна Соціалістична партія отримала понад 52% голосів. Сюрпризом (знову!) став високий відсоток виборців, які проголосували за країню праву партію Льо Пена.

Це чіткий сигнал незадоволення політикою правих, незважаючи на той факт, що порівняно з іншими країнами ЄС Франція вийшла з кризи у досить непоганій формі і демонструє один із найвищих показників зростання ВВП. Одним з можливих пояснень може бути нещодавнє протистояння Президента і місцевих лідерів щодо реформи місцевих фінансів, про які я писала у листопаді.

Реакція Саркозі була швидкою - вже на наступний день він оголосив про наміри "перетрусити кабінет" і переглянути пріоритети, адже національні вибори вже не так далеко.

Ось така історія із країни, на яку Україна любить орієнтуватися у своїх намаганнях реформувати адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування та регіональну політику. Урок, який слід би було взяти на озброєння новій українській владі, це відношення французької національної правлячої еліти до потенційної поразки. Замість туманних схем по перенесенню місцевих виборів "на невизначений термін" у зв"язку з "неготовністю" місцевих керманичів забезпечити "правильні результати" влада використовує інструменти прямої демократії для усвідомлення проблем і пошуку шляхів їх вирішення.

Це корисний урок. Шкода що ми його ігноруємоь...