Покращення життя за розкладом...

Ви мабуть не знали, але з сьогоднішнього дня період "затягування пасків" в Україні закінчився. Про це ми дізналися не з міжнародних рейтингів, не зі статистики зростання ВВП і податкових надходжень, а безпосередньо від Прем'єра Азарова. Від сьогодні громадяни можуть забути про злидні та негаразди, бо держава досягла таких стрімких успіхів в економіці, що почне піклуватися про стандарти життя кожного. І обов'язково подолає диспропорції у рівні доходів, які виникли за 20 років. Цікаво, який максимум вони будуть брати - не Ахметова ж, бо  тоді нам буде потрібен бюджет Франції або Британії для подолання таких диспропорцій...

Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що  світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!

Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...

Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...

Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє

Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні

Ви можливо не дуже високої думки про такий собі документ, як щорічна програма соціально-економічного розвитку України, яку щороку готує Кабмін. Певно тому, що у багатьох випадках документ є громіздким і недалекоглядним, таким собі реєстром поточних справ без бачення кінцевої мети. Однак гадаю проблема не в самих програмах, а у відсутності довгострокової стратегії розвитку держави, яку вже два десятки років ніяк не народить жоден Уряд України. Я декілька років тому брала участь у підготовці такої програми, точніше її розділу по регіональній політиці, і скажу вам, що це не найгірший шматок конструктиву, який народжують спеціалісти міністерств.

Але скоро ми маємо спати спокійно, бо Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект №9665, згідно із яким Уряд взагалі звільняють від такої "нісенітниці" як підготовка програми соціально-економічного розвитку, яка як правило подається одночасно із Бюджетом на наступний рік. Ключовим документом, що визначатиме соціально-економічний розвиток країни на рік - від промислової і податкової політики до освіти і соціального захисту - має стати... щорічне послання Президента Верховній Раді. Одночасно цей законопроект передбачає звільнення ВР від такої дрібнички, як затвердження принципів бюджетної політики.

Ну що ж, дехто може сказати, що це цілком логічний крок у системі, де Президент консолідує владу в рамках нового конституційного устрою. Однак здається мені такий підхід накладає "лапу" президента на всі аспекти державного кошторису країни, без передачі йому прямої відповідальності за реалізацію державної соціально-економічної політики. Скажіть мені, яким чином Кабмін і Мінекономрозвитку зокрема може бути ключовим відповідальним органом у цій сфері, якщо не матиме можливості планувати свої дії на наступний рік? Чому б тоді взагалі не ліквідувати Кабмін та не перетворити Адміністрацію Президента на повнокровний орган виконавчої влади?

Черговий раз державотворчі інновації нинішнього Президента, які ж звичайно оголосять найреформатішими реформами за всю історію існування держави, не викликають нічого крім песимізму і депресії. Влада професіоналів знову доводить свою короткозорість і декларує головне бажання - повну монополізацію розподілу ресурсів та тотальне керування процесами розвитку держави Президентом. Про європейські принципи врядування тут здається вже ніхто і не збирається згадувати, бо подібні рішення нічого спільного з ними не мають.

Тобто готуйтеся, наступного разу новини про будівництво великих інфраструктурних проектів або закриття шкіл ви не прочитаєте на сайті Кабміну, а будете переварювати "з голосу" під час красномовного виступу В.Я. у ВР. Якщо звичайно ви його почуєте, через шумовий фон опозиції...

А може все ж таки вистачить штиків у ВР щоби завалити цю "інновацію"? Я дуже сподіваюся!

Давос, що проходить повз нас

Сьогодні в українських новинах майже непомітною була одна новина - відкриття чергового Всесвітнього Економічного Форуму (ВЕФ) у Давосі. Цілком зрозуміло, бо Україна не є ані могутньою економічною силою, ані місцем проживання великих і продуктивних компаній (за деяким рідким виключенням), ані проявила себе як просунутий реформатор, скоріш навпаки. Певно через день-другий все ж таки напишуть, у зв'язку із традиційними пінчуковсько-ахметовськими заходами в рамках Форуму - але це так, нашим про наших

Нагадаю, у рейтингу Індексу Глобальної Конкурентоспроможності ВЕФу Україна посідає почесне 82-е місце серед 142 країн (2011-12). Одночасно у славетному Рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Україна посідає жалюгідне 152-е місце серед 183 можливих, а за деякими показниками (зокрема якість податкової системи) - 181-е! І ми постійно сповзаємо вниз, не зважаючи на амбіції нинішнього Президента вивести нас у 20-у найбільш динамічно розвиваючихся країн світу (відповідно до його революційної Програми Економічних Реформ 2011-14). Тому навіщо писати про те, що у нас відсутнє, про конкурентоспроможність?

А писати слід, і також про Давос. Хоча б тому, що настрій у глобальних політичних лідерів та акул бізнесу досить депресивний, прогнози на майбутнє похмурі, а простору для маневрів залишається все менше і менше. Звичайно не всі впадають у відчай - країни нового прориву - Бразилія, Китай, Індія, Індонезія, Австралія, Південна Корея та інші - демонструють дуже непогану динаміку зростання і феноменальний прорив у продуктивності (Росію тому я тут не згадую, бо її нафто-газові успіхи мало що мають спільного із конкурентними успіхами). Саме завдяки ним світ не порине у глобальну рецесію. Однак міцність західної моделі капіталізму випробовується ось уже 5-й рік і здається, що з кожним місяцем її стає все менше, особливо якщо дивитися на Єврозону. Клаус Шваб, засновник ВЕФу, зокрема сказав перед початком Форуму "Капіталізм у його нинішній формі перестав відповідати потребам світу навколо нас".

Ми майже не думаємо про концептуальні питання нової форми економічного розвитку і здається живемо сьогоднішнім днем. Ми звикли бути об'єктами глобальної політики та економіки і тому будь-які активні дії щодо фундаментального переосмислення економічної системи залишаються привілеєм академічних кіл, а не "пундитів" публічної політики. Тому більшість завтрашніх трендів, які відомі світовим аналітикам вже сьогодні, для нас завтра стануть сюрпризом.

Ну наприклад те, що західні фінансові інституції в силу нових регуляторних реформ та песимістичних прогнозів радикально скорочують інвестиції у "ненадійні" перехідні економіки, до яких ми також належимо. Тобто бай-бай Національні Проекти, якщо тільки їх не профінансують китайські, арабські чи російські банки-уряди. Що при такій кількості економічних ризиків ніхто не захоче закривати очі на політичні ризики, а вони в Україні зростають, особливо враховуючи передвиборчу кампанію, яка майже почалася. А профанація нинішнього уряду щодо успіхів економічних реформ спрацьовує лише на рівні нижче середнього, тобто серед 10-15% населення України - світові спостерігачі цього взагалі не схавають.

Звичайно Давос це дрібниця, фасад монументальної будівлі, в середині якої рушиться стеля, прорвало каналізацію і періодично пропадає електрика. Однак здається мені нерозумно ігнорувати цю будівлю, бо ми від неї сильно залежимо. У цьому випадку наша хата не дуже то й з краю! Наївно оперувати термінами Уряду Тимошенко 2008 року - що нас світова криза не зачепить, бо ми унікальні. Вона не зачепить, а просто поховає нас під уламками монументального капіталізму. І ми це помітимо лише коли опинимось у завалах без доступу кисню, тобто без капіталу...

Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Сьогодні звернула увагу на свіже повідомлення на сайті Мінекономіки про публікацію останнього номеру журналу "Економіка України". Це видання фінансується за бюджетні кошти і спільно видається науково-дослідними установами Міністерств (економіки та фінансів) і Академією Наук.

Здавалося б, при нинішньому дефіциті бюджету та взагалі скудності коштів на дослідження та дорадчі послуги Уряд мав би дуже ретельно і вибірково ставитись до виділення коштів на дослідження, особливо у сфері економічної політики, політики соціального розвитку, державного управління, і вимагати дуже конкретних і актуальних розробок і практичних порад, які вже завтра можна було б впровадити у життя в урядових програмах, заходах, інструментах, а також в законах, стратегіях, розпорядженнях президента та інших регуляторних актах.

Коли читаєш короткі резюме статей "Економіки України" стає тоскно і млосно. Зрозумійте мене вірно - я не читала статті повністю, можливо вони супер-актуальні і практичні. Однак резюме, які пишуть саме для того, щоб зацікавити читача і змусити його прочитати весь опус, наводять на думку про занадто академічний стиль, стандартні підходи, стереотипні висновки і формальні рекомендації. Невже на такі політико-орієнтовані поради ми маємо витрачати додаткові бюджетні кошти? Можливо достатньо чисто академічних видань?

Коли нарешті ці крихти почнуть розподіляти прозоро і на конкурсній основі? Щоби не лише державні та академічні установи, але й аналітичні та "мізкові" центри могли спробувати свої сили у наданні Уряду серйозних аналітичних досліджень та конкретних сценаріїв і рецептів вирішення тих чи інших проблем.

Так роблять в Європі, Америці, Бразилії та десятках країн по всьому світу. Таким чином отримував кошти британський аналітичний центр ippr де я працювала декілька років. І в результаті наші ідеї опинялися на столі прем'єр-міністра, міністрів і ми цілком обґрунтовано говорили про те, які конкретні інструменти і реформи були запроваджені після публікації наших досліджень та політичних брифінгів і рекомендацій.

Я знаю точно, що один зі звітів, який я підготувала пару років тому по реформі регіонального врядування Англії, був прочитаний першими фігурами Британії і деякі його елементи запроваджені на практиці (попереднім урядом). В Україні таку гарантію мають одиниці неурядових організацій та експертів. І лише ті, які мають "вухо" і "гаманець" наближених до влади меценатів. А шкода, хто зна який клондайк знаходиться в експертних шухлядах та на експертних iPad. І лише рівний для всіх доступ до урядових дорадчих послуг може його "відкрити".

Валовий регіональний продукт за 2009 рік - вільне падіння регіонів

Сьогодні Держкомстат (не можу перевчитись на їх нову назву!) опублікував дані по Валовому Регіональному Продукту (ВРП) за 2009 рік.

Сюрпризів немає. Ми всі в курсі, що у 2009 році наш ВВП рекордно впав на 15%. Однак все одно цікаво подивитися на регіональні відмінності цього падіння.

На першому місці знаходиться один із промислових гігантів - Запорізька область - де падіння ВРП на душу населення склало драматичні 20.6%. Однак друге місце мене вразило. Не очікувала, що столиця так похитнеться під тягарем кризи, а скоріше під тягарем політичної тягамотини та анархії. ВРП Києва (на душу населення) у 2009 році скоротився на 19% порівняно з 2008 роком. Ось вам і результат ефективної роботи "молодої команди космічного мера". Поздоровляємо, хоча від нього вже майже нічого не залежить...

Сильних втрат, як і очікувалося, зазнали промислові центри України - Донецька і Дніпропетровська області - а також Закарпатська, яка до недавнього часу мала статус столиці автозборки України. Статус накрився разом із закриттям цехів... Втрати склали від 16% до 18%.

Області із порівняно скромним абсолютним рівнем ВРП та домінуванням агропромислового сектору вийшли відносними переможцями і втратили менше 10% ВРП. Серед них - Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Чернігівська області. Також порівняно легко відбулися АРК і південні середнячки - Херсонська і Миколаївська області.

Жоден із регіонів не спромігся вийти у плюс, що досить прогнозовано. Натомість тепер цікаво буде проаналізувати динаміку регіонального розриву ВРП, зважаючи на те, що "чемпіони" втратили найбільше, а традиційні лузери виявилися порівняно стійкими. Зважаючи на динаміку економічного розвитку у 2010 році прогнозую, що він і у подальшому скорочуватиметься, однак не за рахунок динамічного підтягування "низів", а за рахунок в'ялого зростання "верхів". Тому прогнозована конвергенція буде не прогресивною, а стагнаційною.

Далі буде..

P.S.: Держкомстат має (не)цікавий підхід до лінків, тому я зберегла файл у Google Docs - ось посилання.

P.P.S. Якщо вам сподобався цей пост, підтримайте автора на конкурсі українських блогів BUBA 2011. Залиште свій голос за цим посиланням. Дякую!

Про національні проекти

Сьогодні прочитала гарну статтю Володимира Ланового на Економічній Правді, де він чітко пояснює причини на наслідки недолугої псевдо-інноваційної політики держави, яка нині схоже в основному сконцентрована на славнозвісних національних проектах, про які я вже писала.

Отже окрім недолугості самої ідеї деяких проектів та відсутності технічного обґрунтування та пояснення важливості ініціативи для всієї нації, підхід нинішньої владної команди до інновацій повертає нас до радянських часів. Як і тоді, державні інвестиції (а точніше гарантії) дістануться не найбільш конкурентним та інноваційним проектам, а таким, що змогли довести свою важливість владі (точніше їх власники змогли це довести).

Замість seed funding (початкового фінансування) великої кількості інноваційних і відповідно більш ризикованих проектів Україна надає перевагу великим проектам під державні гарантії, із значними преференціями, сплатою кредитних відсотків коштом державних банків та ін. Отож маємо відсутність здорового конкурентого середовища на всіх етапах - від відбору, до реалізації і фінансування. Адже при нинішній системі маленькій команді із гарною і практичною ідеєю буде дуже складно отримати підтримку, якщо тільки вона не знайде провладних патронів.

При такому "щільному" державному опікуванні навіть найреволюційніша ідея може, на жаль, перетворитися лише на "прожект", оскільки креативність вимагає свободи, гнучкості, ризику та відповідальності авторів на всіх етапах проекту. У нас структура прийняття рішень та владна вертикаль, які зараз переживають значні перетурбації, просто фізіологічно не переносять гнучкості і ризику.

І ще один момент. При нинішній ситуації в економіці та пріоритетах у розподілі державних коштів (читай - великим підприємствам у сфері впливу того чи іншого можновладця) у нас просто немає "живих грошей" на початкове фінансування інноваційних стартапів. Звідси історична тяга до держгарантій і кредитів, на які так легко підсісти і які є просто клондайком для корупційних схем.

Блін, ну знову ті самі граблі!

Розмір має значення

Акція протесту проти Податкового Кодексу (КАТ) продовжується, хоча судячи із медійного простору і в Україні, і тим паче закордоном, їй не надають великого значення. Проблема може бути в ізольованості інтересів протестуючих або у неадекватній  подачі інформації (дивись наприклад супер-аналіз статті про протести у газеті Сегодня) . Гадаю скоріше вірно друге, аніж перше, оскільки від закручування гайок для малого і середнього бізнесу постраждають всі споживачі - тобто всі українці (гарно написав Eney). Більш того, здається що середній бізнес не надто переймається проблемами, що можуть виникнути після впровадження Кодексу. Хоча тоді навряд чи "середняки" зможуть перерости у категорію "великого" бізнесу, так само як малий бізнес перестане трансформуватися у середній.


Позавчора у Брюселі наш президент, який представляє інтереси всієї України, тобто МСБ у тому числі, заявив, що півтора мільйони підприємців є корупціонерами. Хоча ні, корупціонерами він назвав тих, хто зібрався на Майдані. Однак це автоматично поширюється на всіх, бо майданів вже багато і незадоволені стоять не лише там, але й активно підіймають "віртуальний" майдан через всі можливі і неможливі засоби. У президента знову проблема із радниками, адже якби вони стояли поряд, то він би знав, що корупція є явищем державного апарату, а у народі просто зветься хабарництво. Більш того, він прекрасно знає зі свого власного досвіду (наприклад ситуація із Межигір'ям) , що більшість громадян живе у постійній круговій поруці хабарництва, бо вся система створена таким чином, щоби на кожному кроці створювати перепони і можливості для поборів.

Більш того, президент як завжди продемонстрував свою послідовність - відрікся від своїх власних обіцянок опозиціонера річної давнини - докази є тут.

Для тих, хто наївно думає, що сьогодні люди протестують лише проти збільшення єдиного податку у три рази, хочу сказати що 600 гривень не є найбільшим зашморгом (хоча для дуже дрібних підприємців це може стати проблемою). Ярмом стане переведення на загальну систему десятків тисяч підприємців, в тому числі дуже дрібних, наприклад перекладачів-фрілансерів, які витрачатимуть значну частку свого продуктивного часу щокварталу на заповнення документів та звітів. 

Пан Азаров, який відлетів з України у розпал протестів, заявляє, що новий Кодекс є найліберальнішим в Європі. Цілком можливо, хоча 1% адміністративу та поліцейських принципів можуть зіпсувати навіть 99% лібералізму. Цього мало - система впровадження має бути ліберальною і максимально простою, вона має заохочувати та підтримувати підприємців, які генерують доходи та створюють робочі місця. На скільки можна зрозуміти влада не спромоглася зробити комплексного аналізу регуляторного впливу Кодексу у середньостроковій перспективі, що є обов'язковим при здійсненні таких масштабних реформ.

Коли говориш "А", говори вже й "Б" - система податкової звітності та сплати податків має стати простою і ліберальною, як в Європі. Звітування раз на рік, а не поквартально, використання інтернету або пошти замість кілометрових черг, створення "єдиних вікон" не лише для реєстрації, але й для звітування, скорочення (а не розширення!) масштабів перевірок та повноважень податкових органів, які за нової системи дійдуть до абсурду. І можливо тоді частка малого і середнього бізнесу у зайнятості та ВВП становитиме не 10% як зараз, а 50% чи 70%, як у країнах, на які так хоче рівнятися наш Прем'єр-міністр.

І можливо тоді Україні вдасться позбавитись титулу однієї  з найбільш інвестиційно непривабливих економік  і піднятися у рейтингу World Bank Doing Business із 145 хоча б на 100-те або 50-те місце із 183-х можливих (я вже не говорю про 12 місце Грузії!).До речі, у
цьому ж рейтингу Україна посіла 181 місце серед 183 країн (!) за рівнем складності сплати податків. Це про щось говорить.

Податковий Кодекс як об'єднуюча сила нації?

Сьогодні (точніше вже вчора) на Майдані 2.0 сталося диво - Схід і Захід, а з ними Північ, Південь, Центр та інші географічно орієнтовані частини України стали пліч о пліч щоби висловити свій протест проти нового Податкового Кодексу. Я не буду аналізувати походження та довготривалість самої акції підприємців України проти прийняття Кодексу (відомим під псевдонімом КАТ - Кодекс Азарова Тігіпка), а також чи справді запропоновані реформи є драконівськими - експертів та бажаючих проаналізувати ці тренди і так достатньо.

Мене більш за все цікавить рушійна сила, яка наблизила здається такі далекі береги України. А чи насправді вони такі далекі? Чи дійсно Україна безнадійно розколота на мово-культурно-ментальні зони, чи це міф, який піддається руйнації. І чи не бажання побудувати конкурентну економіку та прагнення досягти успіхів самостійно, без надмірного контролю з боку держави, яка здається втратила зв'язок зі своїми громадянами, є магічним рішенням нашої "геополітичної поляризації"?

Просто практика показує, що і Схід і Захід має однаковий здоровий глузд та бачення майбутнього успіху країни. "Утром деньги - вечером стулья" вже не пройде. Підприємці хочуть знати як і скільки їх тяжко (а може і легко) зароблених податків піде на створення нормальних умов розвитку для всієї держави, а не для невеликої касти народних обранців та призначенців. Малий і середній бізнес, який став головною жертвою КАТа, як і 6 років тому, вирішив взяти справу у свої руки і примусити владу слухати тих, хто її обрав і хто її утримує.

Статистика говорить, що МСБ забезпечує 10% робочих місць та 9% ВВП України. Для того щоб Україна стала дійсно конкурентним гравцем  на світовій арені потрібно щоби ці відсотки бути вищими, а для цього влада має не контролювати, а всіляко підтримувати підприємництво, при чому на всій території держави, а не в окремих преференційних зонах. Сподіваюся цього разу влада зробить правильні висновки і, сама не відаючи того, допоможе різним регіонам України наблизитись один до одного, і не лише ментально, але й матеріально і соціально.

Місто майбутнього для України

Ви бачили список "Національних проектів" запропонованих президентом через його нову "руку" - Державне Агентство України з управління національними проектами? Я нещодавно прочитала цікавий аналіз десяти запропонованих проектів, які правда поступово перетворилися на 11 і 12. Ці проекти, на думку президента та його оточення, мають національне значення і повинні забезпечити прорив України у лідери Центральної і Східної Європи. Під урядові гарантії та із державним співфінансуванням планується залучити 15 мільярдів долларів у наступні 5 років на реалізацію різноманітних ініціатив - від примарної карпатської Олімпіади-2022 до реальної швидкої залізниці з центра Києва до аеропроту Бориспіль.

Експерти вже почали сумніватися у національному характері деяких проектів та критикують непрозорий процес вибору саме таких пріоритетів. Також говорять про низьку якість підготовлених проектів, для більшості з яких немає навіть базового ТЗ. Мене ж особисто більше цікавить один із проектів, про який мало що можна почути - "Місто майбутнього". Проект передбачає створення і реалізацію проектів розвитку великих міст (починаючи з Києва) із залученням широких кіл громадськості. Очікується, що в результаті реалізації проекту вдасться модернізувати інфраструктуру, посилити інвестиційну і туристичну привабливість великих (і не дуже?) міст України. Звучить гарно, але дуже обмежено!

Київ останніми місяцями при новому майже-мері почав активну діяльність по розробці стратегії міста до 2025 року і навіть залучив кошти і підтримку Світового Банку і Cities Alliance до цієї справи. Це співпадає із метою проекту "Міста майбутнього", для якого Київ обрали пілотом. Цікаво подивитися на синергію цих різних (а може й ні) ініціатив.

Однак чи можна цю нагальну програму сьогодення назвати "містом майбутнього"? Всі міста України потребують реальних і працюючих генпланів і пов'язаних з ними стратегій соціально-економічного розвитку. Деякі їх навіть вже мають і намагаються реалізовувати із залученням кращого і не дуже іноземного досвіду (наприклад Черкаси), хоча на це часто не вистачає грошей і повноважень.

Однак місто майбутнього потребує революційних рішень у сфері будівництва, транспорту, якості життя, постачання води, електроенергії, переробки сміття, створення робочих місць, доступності шкіл, дитсадків і лікарень, спортивних і культурних закладів. Ми в Україні хочемо просто копіювати те, що будувалося в США, Кореї та Австралії вчора або сьогодні, забуваючи, що до того часу, коли ми побудуємо скляно-бетонні джунглі офісно-торгівельно-розважальних центрів із свічками повними квартир, а також широкі магістралі для сотень тисяч машин, розвинені міста світу будуть знову попереду нас. Вони перетворюються на гармонійний простір для життя індивідууму, та громади, де задовольняються їх різноманітні потреби (робота, відпочинок, сім'я, спорт, їжа, помешкання) однак мінімізуються шкідливі ефекти -  енерговитрати, втрати води, шкідливі промислові та побутові викиди, транспортне перевантаження, стреси та ін.

Ми вже багато років намагаємося "наздогнати" Захід у різноманітних сферах лише для того, щоб коли прибуваємо із точки А в точку Б зрозуміти, що він уже далеко попереду у точці В. Межі "наздоганяючого розвитку" дуже гарно описав у своїй книзі Владислав Іноземцев "Пределы догоняющего развития".

Для того, щоб дійсно створити місто майбутнього - і не одне - слід радикально змінити підхід до сприйняття міста як середовища задоволення безмежних потреб до концепції місця гармонійного співіснування людини і її навколишнього середовища. І тоді програми "чисте місто", "місто майбутнього", "альтернативна енергія", "інноваційне місто" і ще десяток інших, мають бути складені в одне ціле в одній точці простору, для того, щоб дійсно вийшло щось фантастичне, наприклад як Сонгдо у Кореї або місто освіти Доха у Катарі. Інакше можемо отримати моно(не)функціональні Бразилії та Астани. Головний архітектор адміністративної столиці Бразилії Оскар Німейєр колись сказав: "Бразиліа не може стати містом майбутнього, оскільки наше суспільство все ще живе у минулому".

Вам це щось нагадує? Мені так.

P.S. На фото - майбутній Гейтсхед

Цікава стаття на Економічній Правді

Дійсно цікава стаття Марка Олівенського, хоча не зовсім можу погодитися із аргументацією та пропозиціями. Тому залишила коментар:-)

Не про регіональні, а про національні економічні проблеми України (стаття на Українській Правді, 27 квітня 2010)