Мої новини тижня

Минулого тижня було багато цікавих подій. Нарешті вийшла друком книга Світового Банку із моєю главою про успіх трансформаційних процесів в Україні (або краще сказати його відсутність). Найближчим часом опублікую посилання на електронну версію. А ще одну книгу про роль університетів у розвитку міст (теж із моєю главою) подали до друку в Рутледж і кажуть в листопаді вже буде готова. Ура!

Цей тиждень ще кращий:-) Хоча б тому, що у Делфті (Нідерланди) почалася щорічна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Мережеві регіони і міста у часи фрагментації". Нас там нема цього року, на жаль, але подумки ми із колегами!

На днях я знайшла дуже цікавий аналіз довгострокової "користі" від великих спортивних арен  побудованих для різноманітних міжнародних спортивних змагань - від Олімпіад до Євро. Аналіз закінчується 2010 роком тому ані Києва, ані Лондона там немає. Автори в основному концентруються на "завантаженості" стадіонів після закінчення великих подій - скільки народу їх відвідує за рік. На основі складеного "коефіцієнту зайнятості" складено рейтинг найбільш успішних (Мюнхенська Альянс Арена) і неуспішних проектів (олімпійський стадіон у Нагано, Японія), де ледь раз на рік можуть зібрати повний стадіон... Я думаю Олімпійському в Києві не загрожує доля Нагано, особливо враховуючи потенціал проведення великих концертів та шоу (наприклад концерт Мадонни), однак цікаво подивитися на звіт з точки зору окупності витрат і виправданості надій/амбіцій. Ось посилання на звіт "World Stadium Index: Stadiums built for major sporting events – bright future or future burden?" від Play the Game.

Минулого тижня нетом гуляли новини про незбалансований розподіл  державних дотацій і субвенцій між регіонами України. Автори аналізу із Лабораторії законодавчих ініціатив співставляли частки регіонів у ВВП країни із їх частками у загальній сумі субсидій, поточних і капітальних витрат із державного бюджету в розрізі регіонів. Народ одразу почав волати про несправедливу частку Донецької і Луганської областей (27 і 11% субсидій та витрат відповідно проти 12 і 4% частки у ВВП) і про маргінальність більшості областей України з точки зору державного фінансування.

Звичайно цифри вражають, але я завжди намагаюся ставитися зважено до подібних порівнянь. По-перше, це не зовсім коректно порівнювати "абсолютні" цифри - у Донецькій області проживає 5 мільйонів мешканців, тоді як у Закарпатській - 1.2 мільйони. Тобто порівняння на душу населення було б куди більш показовим. По-друге, Київ, Донецька, Харківська та Львівська області без сумніву переживають тимчасовий "ефект Євро", який буде відсутній вже у 2013 році (а у Києві ще додається "ефект варяга Попова", якого партія влади енергійно пропихує у мери за рахунок збільшення фінансування різноманітних капітальних і не дуже проектів). По-третє, сума "в розрізі регіонів" здебільшого групує "секторні" поточні та капітальні витрати у даній області, наприклад на вугільну промисловість, металургію, дорожнє господарство та ін. (та ж таки Лабораторія робить аналіз витрат по секторах - можна прочитати тут). Тому цілком закономірно, що регіони, де найбільш розвинені "базові" (на думку нашого реформаторського уряду) галузі, отримують більше коштів. Це також означає, що продуктивність праці тут нижче плінтуса, на жаль... Бо витрати великі (як частка), а ефект для національної економіки низький.

Так що раджу трохи зваженіше реагувати на цифри і не піддаватись істерії на тему "ми їх годуємо". Хоча звісно є об'єктивні тренди, що свідчать про диспропорційне інвестування у промислові регіони Сходу та загалом відсутність довгострокового стратегічного планування у сфері регіонального розвитку. Про це я писала ой як багато разів! І без сумнівів ще напишу...

Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно

В англійській мові є такий вислів - evidence based policy - політика, що базується на фактах і доказах. Дуже модний термін серед західних політиків і політконсультантів. Означає, що ваші пропозиції у тій чи іншій сфері політики (соціальній, економічній, охорони здоров'я і т.д.) базуються на перевірених трендах і фактах, розраховані кількістно і перевірені якісно.

Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.

Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!

Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.

З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.

І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.

І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники  працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.

Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".

Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Мої новини тижня

Хоча це скоріше новини за останні пару тижнів:-) Є трохи цікавих публікацій та цікавих конференцій.

Інститут Легатум опублікував черговий Рейтинг Добробуту країн світу - Legatum Prosperity Index 2011. Рейтинг часто називають унікальним, бо окрім чисто економічних індикаторів, таких як ВВП та рівень доходів, аналізується цілий спектр показників у восьми сферах: економіка, середовище для підприємництва, врядування, освіта, охорона здоров'я, безпека, особиста свобода і соціальний капітал. Насправді є деякі схожі риси із іншими комплексними показниками, такими як Індекс людського розвитку ООН. Однак Рейтинг Легатума все одно досить "оригінальний". Лідерами традиційно є країни Скандинавії, Австралія, Нова Зеландія та Канада. США замикають десятку лідерів. Україна знаходиться на 74-му місці серед 110 країн і входить до групи країн із середнім рівнем добробуту. Це не дивно, що найвищий показник у нас по соціальному капіталу (37), а найнижчий - по економіці (105).

А відповідно до останнього дослідження консалтингової фірми McKinsey 21% зростання ВВП у найбільших країнах світу за останні 5 років припадає на Інтернет-індустрію (якщо б така існувала у класифікації видів економічної діяльності). Ось  і недооцінюй після цього Інтернет!

У Британії за останні пару тижнів з'явилася низка критичних звітів щодо політики нового уряду у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку і регенерації. Спочатку Центр Міст (Centre for Cities) опублікував звіт про прогрес у роботі Місцевих Економічних Партнерств (МЕП), які створили замість зруйнованих Агенцій Регіонального Розвитку (АРР). У перший рік існування ефект від їх роботи поки невеликий. З одного боку - що сказати лише рік пройшов. А з іншого - а чого очікували? Цим самоорганізованим утворенням не дали майже жодних коштів або дієвих інструментів для реалізації політики місцевого економічного розвитку. Навпаки, бюджет у сфері  територіального економічного розвитку урізаний на дві третини, а по деяких позиціях він перестав існувати взагалі. А потім масла у вогонь додав Парламентський Комітет з питань  місцевого врядування та громад , який за результатами власного дослідження зробив висновки, що нова політика уряду щодо регенерації найбільш депресивних територій країни є незбалансованою і популістською. Більшість заходів, які нині в основному спрямовані на економічне зростання, матимуть позитивний ефект на громади із вищим рівнем соціально-економічного розвитку, тоді як депресивні території не матимуть доступу до нових інфраструктурних та інших благ і залишатимуться "відрізаними від великої землі". Отож Уряду Девіда Кемерона є над чим замислитися.

Наступного тижня у Манілі (Філіппіни) відбудеться цікавий захід - Азійський Урбаністичний Форум 2011 "Фінансування майбутнього міст", який організує Азійський Банк Розвитку. Цікавий цей захід тим, що проблеми розвитку азійських міст дуже схожі на українські - звичайно окрім масштабів! Головні орієнтири дискусії - зелені міста, конкурентні міста та інклюзивні міста. А обговорюватимуться рішення, які одночасно мають сприяти економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту населення та нівелюванню негативних екологічних і соціальних наслідків динамічного процесу урбанізації.

Ще декілька цікавих заходів, які відбуватимуться у Центральній Європі найближчим часом:
1. Другий Міжнародний Форум "Україна: брендинг країни та міст" - Київ, 7 грудня 2011
2. Центральна Європа на порозі 21-го століття: Міждисциплінарна перспектива на політичні та суспільні виклики - Торунь, Польща, 2-4 лютого 2012
3. Дві декади змін в адміністративній парадигмі країн Центральної та Східної Європи - Оточец, Словенія, 12-14 квітня 2012

Ось такі новини:-)

Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Сьогодні звернула увагу на свіже повідомлення на сайті Мінекономіки про публікацію останнього номеру журналу "Економіка України". Це видання фінансується за бюджетні кошти і спільно видається науково-дослідними установами Міністерств (економіки та фінансів) і Академією Наук.

Здавалося б, при нинішньому дефіциті бюджету та взагалі скудності коштів на дослідження та дорадчі послуги Уряд мав би дуже ретельно і вибірково ставитись до виділення коштів на дослідження, особливо у сфері економічної політики, політики соціального розвитку, державного управління, і вимагати дуже конкретних і актуальних розробок і практичних порад, які вже завтра можна було б впровадити у життя в урядових програмах, заходах, інструментах, а також в законах, стратегіях, розпорядженнях президента та інших регуляторних актах.

Коли читаєш короткі резюме статей "Економіки України" стає тоскно і млосно. Зрозумійте мене вірно - я не читала статті повністю, можливо вони супер-актуальні і практичні. Однак резюме, які пишуть саме для того, щоб зацікавити читача і змусити його прочитати весь опус, наводять на думку про занадто академічний стиль, стандартні підходи, стереотипні висновки і формальні рекомендації. Невже на такі політико-орієнтовані поради ми маємо витрачати додаткові бюджетні кошти? Можливо достатньо чисто академічних видань?

Коли нарешті ці крихти почнуть розподіляти прозоро і на конкурсній основі? Щоби не лише державні та академічні установи, але й аналітичні та "мізкові" центри могли спробувати свої сили у наданні Уряду серйозних аналітичних досліджень та конкретних сценаріїв і рецептів вирішення тих чи інших проблем.

Так роблять в Європі, Америці, Бразилії та десятках країн по всьому світу. Таким чином отримував кошти британський аналітичний центр ippr де я працювала декілька років. І в результаті наші ідеї опинялися на столі прем'єр-міністра, міністрів і ми цілком обґрунтовано говорили про те, які конкретні інструменти і реформи були запроваджені після публікації наших досліджень та політичних брифінгів і рекомендацій.

Я знаю точно, що один зі звітів, який я підготувала пару років тому по реформі регіонального врядування Англії, був прочитаний першими фігурами Британії і деякі його елементи запроваджені на практиці (попереднім урядом). В Україні таку гарантію мають одиниці неурядових організацій та експертів. І лише ті, які мають "вухо" і "гаманець" наближених до влади меценатів. А шкода, хто зна який клондайк знаходиться в експертних шухлядах та на експертних iPad. І лише рівний для всіх доступ до урядових дорадчих послуг може його "відкрити".

Міста можливостей

Світ побачило чергове цікаве дослідження про  глобальні фінансові, ділові та культурні центри. Консалтинговий гігант PWC опублікував звіт  "Міста можливостей" (Cities of Opportunity), що аналізує стан розвитку та перспективи на майбутнє 26-ти найбільших міст глобального значення - від Нью-Йорку до Пекіну, від Тороно до Москви, від Берліну до Сан-Пауло. Це вже четверте видання звіту.

Аналіз розвитку глобальних центрів робився за 66-ма показниками, що згруповані у 10 інтегральних індикатори:

1. Інтелектуальний капітал та інновації
2. Технологічний розвиток
3. Транспорт та інфраструктура
4. Здоров'я і безпека
5. Стійкий розвиток
6. Економічна міць
7. Легкість ведення бізнесу
8. Вартість
9. Демографія та якість життя
10. Стиль життя і можливості

Цікаві результати, які однак повністю співзвучні із іншими подібними ранжуваннями та індексами. Щоби бути успішним і приваблювати висококваліфіковані кадри та успішні компанії місто повинно бути не лише економічним мотором і фінансовим центром, але й також пропонувати цілий комплекс "послуг" і можливостей, які підвищують якість життя, креативність, інвестиційний клімат та створюють сприятливі умови для бізнесу.

Саме тому лідери рейтингу виглядають інакше від визнаних глобальних метрополій-лідерів. У п'ятірці лідерів є лише один "традиційний" глобальний центр - Нью-Йорк. Інші чотири міста є економічними середнячками, однак мають багато інших привабливих рис і тому більший потенціал і ширші можливості для розвитку- Торонто, Сан-Франциско, Стокгольм і Сідней. З іншого боку традиційні метро-лідери - Лондон, Париж, Токіо - обіймають 6-те, 8-ме та 14-те місце відповідно.

В рейтингу є близька до нас Москва, яка посідає 21-е місце. Це єдиний представник Центральної та Східної Європи у рейтингу. Рейтинг замикають Сан Пауло, Йоганесбург та Мумбай.

З повним текстом звіту можна ознайомитись тут.

А раніше я писала про інші рейтинги, наприклад:

1. Звіт EIU за підтримки Philips "Економіка життєздатності - якість життя у містах та економічне зростання"  (Liveanomics: Urban liveability and economic growth)
2. Звіт EIU на замовлення Siemens "Європейський зелений індекс міст" (European Green City Index).  

Київ парникового періоду

Що б не казали, а імідж рідного міста формується ще в дитинстві, задовго до початку кар'єри та детального вивчення особливостей бренд-платформи. Тому думаючи про Київ, особливо весною, моє внутрішнє око бачить зелене місто, що потопає у квітучих каштанах, бузку, магноліях, дніпровські кручі із палуби річного катера, широкі чисті вулиці, купу тролейбусіву, місце зустрічі усміхнених людей під "козирьком" площі Льва Толстого, де жодного разу в житті я ще не пройшла, щоби не почабити хоч одного знайомого обличчя.


І повірте, у моїх "картинках" немає купи сміття біля власного дому, у парках та вздовж набережної, годинних заторів по всьому центральному периметру, незграбних "свічок" невдало натиканих в абсолютно неочікуваних місцях, вирубаних парків і знесених історичних пам'яток. Також там немає агресивних людських мас, що переповнюють вагони метро та маршрутки у години пік. Тобто я жертва власного застарілого бачення Києва, яке вже не таке зелене, і не таке привітне.

Остаточно мене у цьому "переконав" звіт Economist Intelligence Unit підготовлений на замовлення Siemens "Європейський зелений індекс міст" (European Green City Index). Він не зовсім свіжий - 2009 рік - але оновленого видання я не знайшла. Отож із 30-ти європейських столиць Київ виявився найменш "зеленим" містом із найгіршим впливом на навколишнє природнє середовище.

Із 30-ти міст ми є останніми щодо викидів парникових газів в атмосферу (хоча наш показник на душу населення - 4,1 тонни СО2 - нижче за середній, що складає 5 тонн), ефективністю використання енергії, енергозатратністю будівництва (на 1 квадратний метр забудови ми витрачаємо у два рази більше енергії ніж в середньому по 30-ти містах), переробкою відходів (рівень переробки наближається до нуля) та якістю повітря. Сферами де ми є порівняно "середнячками" досить очікувано стали транспорт (більшість з нас все ще користуються громадським транспортом), якість води і екологічне врядування.

Тому мені дуже цікаво подивитися які все ж таки остаточні пріоритети розвитку будуть обрані для нової стратегії розвитку Києва до 2025, які мають презентувати наприкінці травня. Попередні дані невтішні - нам пропонують розвивати туризм і послуги ділового центру Європи, ігноруючи інтелектуальний та інноваційний потенціал багатьох сфер економіки із набагато вищою доданою вартістю. Але з такою екологією, рудиментною сферою послуг і незнанням іноземних мов ми навряд чи зможемо конкурувати навіть із тим же Талліном чи Вільнюсом за ділових і не дуже туристів.

А от чи захоче місто і його лідери використати слабкі сторони і зробити "зелену економіку" пріоритетом розвитку Києва на наступні 15 років? Після глобальної фінансової кризи динаміка зростання робочих місць та прибутковості саме "зелених" видів економічної діяльності вийшла на лідируючі позиції. Це досить ризикове припущення.

Однак аналіз успіхів і провалів різних міст Європи і світу демонструє, що найбільш успішними є міста, які обрали ризиковані "випереджаючі" стратегії, які моделюють амбіційне майбутнє і реалізують амбіційні проекти. А ті міста, які обирають "реакційну" політику розвитку - заходи по нейтралізації негативних трендів чи використанню позитивної зовнішньої кон'юнктури - і пливуть за течією, рано чи пізно опиняються у складному становищі, без перспектив і можливостей "прориву".

А слід подивитися хоча б на Рурську конурбацію (Німеччина), щоб пересвідчитись у тому, що можна зі стічної канави Європи перетворитися на "зеленого" лідера, а зі своїх "брудних" проблем зробити багатомільярдний бізнес, який допомагає сотням стічних канав по всьому світу стати чистими.

Здається  мені ми намагаємося будувати майбутнє вчорашніми методами.

А може нам краще ризикнути і випити шампанського? 

P.S.:Ілюстрація - картина О. Андрєєва

Мої новини тижня

Минулого тижня життя потрохи набирало обертів, хоча я все ще на лікарняному. Тому новин не дуже багато, однак сподіваюся вони цікаві.

Минулого тижня газета Комментарии опублікувала рейтинг розвитку найбільших міст України. Розмір міста був обмежений кількістю населення у найменшому обласному центрі - Ужгороді - де проживає трохи більше 116 тисяч людей. П'ятірка лідерів виглядає наступним чином: Київ, Хмельницький, Севастополь, Тернопіль, Чернівці. Окрім Києва інші лідери - середнячки із порівняно високим рівнем "якості" життя, хоча їх конкурентні позиції в національній економіці є менш переконливими.

Як і до всяких рейтингів, до цього також слід ставитись обережно і пам'ятати, що він базується на вибірці критеріїв, які в основному характеризують демографічну та екологічну ситуацію, рівень розвитку міської інфраструктури, зайнятість і доходи населення, витрати населення і витрати міського бюджету. Тобто рейтинг має явний нахил до публічного сектору і бюджетних витрат, аніж до приватного сектору та якості бізнес-середовища. При іншому міксі показників - наприклад включенні блоку інновацій і досліджень, рівня освіти та навичок, ефективності інвестицій, продуктивності праці і т.д. - я впевнена що рейтинг 45-ти міст України виглядав би інакше, і Харкову не довелося б плентатися на 27-му місці... До речі, порівняно нещодавно я писала про інший рейтинг територій України.

Минулого тижня Львову пообіцяли передати "в управління" стратегію економічного розвитку міста, яка була розроблена Фондом "Ефективне Управління" та бостонською Monitor Group. Дворічний проект фінансований Фондом Ахметова підготував документ на основі найкращих іноземних прикладів, а також розробив практичні механізми впровадження. Тепер справа за мером Садовим і його командою реалізувати амбіційний план. Сподіваюся на відміну від десятків попередньо розроблених стратегій (також із залученням іноземних фахівців) ця стратегія нарешті запрацює і стане власністю міста, а не черговою гарною обгорткою для інвесторів.

Судячи з усього досвід Львова був позитивним для Фонду "Ефективне управління", оскільки замінивши консалтинг-партнера (на  Boston Consulting Group) вони всерйоз зайнялися стратегією Києва до 2025 року. Я вже писала, що цією стратегією вирішив зайнятися і Світовий Банк - сподіваюся вони це роблять в синхроні...

Тим часом ми всі зачекалися на наступний етап так голосно проголошеної адміністративної реформи. Влада обіцяла підготувати нові структури та штатні розклади реформованих міністерств протягом двох місяців. Пройшло чотири, а навколо - тиша. Хоча новини з передової не досить втішні. Наприклад, в розріз із попередніми оголошеннями, існує реальна можливість "повернення" функцій регіональної політики у лоно Міністерства економічного розвитку, звідки вони були експропрійовані буквально пару років тому на користь новоствореного Міністерства будівництва і регіонального розвитку. Непрозорий і майже засекречений процес підготовки і реалізації нинішньої адмінреформи в котрий раз підтвердив неефективність влади у проведенні масштабних реформ та викликає великі сумніви щодо її кінцевих результатів. Тим часом тисячі держслужбовців продовжують працювати "виконуючими обов'язки".

У Британії минулого тижня з'явився черговий звіт, який наголошує на реальній загрозі поглиблення регіональних диспропорцій (які і так є найбільшими в ЄС) в результаті проведення нинішніх реформ коаліційного уряду. The Smith Institute опублікував звіт "Rebalancing the economy: prospects for the North", який аналізує можливі наслідки пакету реформ для найменш розвинених регіонів Півночі Англії. А пакет величенький - від ліквідації всіх структур управління регіональним розвитком, включаючи АРР, скорочення державних витрат, суттєвого скорочення кадрів у держсекторі, до значного урізання грантів місцевим радам. Все це особливо боляче вдарить по депресивним регіона Півночі, які мають найвищу залежність від держсектору.

А ще я знайшла цікавий сайт про створення "мікро-громад" через міське планування та залучення місцевого населення (певний різновид партисипативного підходу). Насправді це сайт нової книги про "кишенькові громади" (pocket neighbourhoods), однак там є багато цікавої інформації, включаючи деякі кейси.

Для проведення експерименту я купила щойно видану книгу Едварда Глейзера "Тріумф міста". Як правило я не читаю книжки "прямо з пічки", а чекаю певний час (також з метою економії коштів, бо з часом вони дешевшають:-)). Однак цього разу не втрималась і піддалась спокусі, бо вже забагато фанфарних рев'ю книги. Скоро опублікую своє:-)

І на останок - ви могли побачити деякі зміни в структурі Регіональних Акцентів. З'явилися постійні розділи (контакти, про мене) і рубрики (книжкове рев'ю, місячні акценти), які будуть постійно наповнюватися новою інформацією. Також я планую розширити рубрики - найближчим часом з'явиться окрема сторінка експертної мережі "Криза і столичні міста". Сподіваюся нова структура полегшить пошук потрібної інформації. Так що слідкуйте!

Дисертація на продаж

Час від часу я роблю его-гугл - моніторинг посилань на моє ім'я в неті. Корисна штука, бо іноді дізнаєшся про речі, про які по ідеї мав би дізнатися особисто або мейлом, а іноді дивуєшся, чого тільки не вішають онлайн.

Так ось, останнім часом я почала замислюватися над результатами его-гуглу українського нету, бо більшість посилань - на мою дисертацію. І більшість з цих посилань на сайтах, що займаються продажем дисертацій. Опус на тему регіональної політики в ЄС та Україні на 230 сторінок, результат шестирічної праці, досить доступний - його можна купити  за 15 "у.е.", а можна і за 500 російських рублів (а за 200 додаткових дерев'яних вам ще й перекладуть текст (гуглом?)).

Мені має бути приємно? Не думаю... Чесно кажучи я не знайома із юридичними деталями захисту своєї інтеллектуальної власності, але такі "магазини" здаються мені більш ніж дивними. Питання чи взагалі вони функціонують в межах закону, і якщо так, то яка роль автора у подібних ринкових операціях. Роялті? Дякую? Інформування про "попит"? Із книжками все ясно - їх друкують і продають, іноді передруковують незаконно і знову ж таки продають (і автор про це дізнається випадково). А з дисертаціями?

Найближчим часом слід заповнити цю прогалину в моїй освіті. Короткий гугл-пошук окреслив можливий вихід із ситуації - захистити свої права можна, якщо формально зареєструвати авторські права на дисертацію. А потім боротися із незаконним використанням своєї праці. Питання не в грошах - я і так збиралася викласти дисертацію онлайн, оскільки вона є все ще актуальною (після 6-ти років). Питання у принципі. У розвинених країнах ви рідко зможете знайти навіть статтю "у вільному просторі", якщо тільки автор сам не вирішив її опублікувати. У більшості ж випадків дисертації можна знайти на спеціальних членських порталах. Хоча звичайно рух "відкритого доступу" поступово завойовує академічно-аналітичний інернет-простір.

Треба подумати і порадитись з друзями-юристами. Можливо я на це наважуся і дам знати про результати соцексперименту:-)

Міста для життя та економічного зростання

Останнім часом Economist та Economist Intelligence Unit (EIU) публікують багато цікавих речей щодо розвитку міст та їх майбутнього. У мережі жваво обговорюються різні концепції майбутнього розвитку міст - від "розумних" міських мереж до екологічно нейтральних "полісів" та нових "перлин у пустелі", що виникли в результаті широкомасштабних культурних, освітніх, наукових та спортивних інвестицій. І всюди як ніколи ключовими словами є якість життя та економічний розвиток.

Останній цікавий звіт від EIU, що був підготовлений за фінансової підтримки Philips - "Liveanomics: Urban liveability and economic growth". У звіті досліджуються зв'язки між містом і бізнесом. Опитування майже шести сотень експертів у сфері урбаністики та представників бізнесу окреслили першочергові вимоги до міста, яке хоче залучити солідні фінансові ресурси, талановиті кадри та високотехнологічні компанії на довготерміновій основі

Бізнесмени передусім хочуть жити і працювати у місті із великим пулом талантів - людей із високим рівнем освіти та унікальними навичками. Вони також хочуть жити у місті із високою якістю життя. А це ціла система - від пристойного фонду житла і розвиненої транспортної системи до якісної освіти, медицини та відчуття безпеки. Плюс має бути присутня розвинена культурна, спортивна та розважальна інфраструктура.

Буде пристойне середовище для життя та роботи - будуть інвестиції, високі технології та літаки повні висококласних професіоналів.

І ще одна річ, остання але важлива. Три чверті експертів зазначили, що місто повинно мати власний автентичний імідж. Тобто силу бренду, як завжди, не варто недооцінювати. А зважаючи на те, що нині половина населення землі проживає у містах (а через 30 років - буде дві третини) і кількість "десятників" стрімко зростає, українським містам слід серйозно замислитись над своїм іміджем та інвестувати значні кошти та зусилля у сфери, які визначають високу якість життя. Інакше не бачити нам ні інвестицій, ні світових брендів у якості роботодавців талановитих українців.

Brookings про роль кластерів

Минулого тижня Brookings опублікував новий аналітичний звіт про кластери (англійською) 'The Cluster Moment: Getting Real about the Economy', який я дуже рекомендую.

Взагалі у США останнім часом відбувається все більше дискусій навколо кластерів та їх можливостей у "перезарядці" виснаженої кризою економіки країни. Особливо важливими для відновлення економічного зростання вважаються регіональні інноваційні кластери (Regional Innovation Clusters - RICs), які розглядають як двигун розвитку того чи іншого штату та ідеальний інструмент для мобілізації наявного соціально-економічного потенціалу та переваг спеціалізації.

Я не буду переказувати всього змісту. Наведу лише дві ключові тези, які мені особливо сподобались і з якими я погоджуюсь на всі сто, особливо враховуючи мій практичний досвід:

1. Не намагайтесь створити кластери, підтримуйте вже існуючі
2. Приватний сектор має бути лідером всього процесу

Для України тема кластерів не нова, вона періодично випливає в економічних програмах уряду, регіональної та місцевої влади, а також у проектах, що фінансуються різноманітними організаціями, наприклад Проект економічного розвитку регіонів" Фонду ефективного управління. Розповіді про практичні результати цих ініціатив ще тільки попереду. Хоча одне можна сказати точно: наведені вище тези у нас поки що особливою популярністю не користуються...

Інноваційний тиждень: Підсумки

Цього тижня Регіональні Акценти намагалися зацікавити вас різними аспектами інноваційного розвитку у світі.

Ви могли дізнатися про досвід Росії у побудові нової Силіконової долини, а також про феноменальний успіх існуючої індійської Силіконової долини у Бангалорі. Якщо ви цікавитесь інноваціями на регіональному та місцевому рівні, а також яким чином вони можуть допомогти у подоланні соціально-економічних проблем та скороченні просторових диспропорцій, то вас міг зацікавити пост про наукові міста, а також публікація про світовий та британський досвід у створенні та розвитку Science cities.

Цікавими були новини про прогрес (та його відсутність) у створенні інноваційної економіки ЄС, що має амбіції стати найбільш конкурентною у світі, а також рекомендації ОЕСР щодо створення необхідної регуляторної бази та сприятливого середовища для стимулювання інновацій у кризовий період.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про досягнення і прорахунки ЄС у створенні більш конкурентоспроможної економіки, то запрошую вас почитати аналітичну публікацію про структурні економічні зміни у ЄС, написану мною та двома колегами у 2008 році (англійською).

Наступний тиждень ми плануємо присвятити спорту, а точніше ролі та впливу великих спортивних заходів на розвиток місцевої та національної економіки. Дана тема є особливо актуальною по закінченні Чемпіонату світу 2010 у ПАР та у контексті підготовки України до Євро-2012.

Інноваційний тиждень: Про наукові міста (science cities)

Хочеться продовжити тему інновацій та інноваційної політики, якої я торкнулася у попередньому пості.

Я вирішила, що може бути корисним посилання на главу книги про наукові міста (science cities), яку я написала пару років тому для свого колишнього роботодавця - Institute of Public Policy Research North (ippr north). Вона правда ніколи не була опублікована в силу різних причин (в основному фінансових:-( ). Цей проект мав на меті проаналізувати ефективність існування 6-ти наукових міст Британії. Моє завдання було "вписати" британські ініціативи у міжнародний контекст.

Короктий висновок такий - незважаючи на розбіжності в базових  системах та стимулах, більшість розвинених держав використовують територіальні моделі стимулювання інноваційного розвитку (наукові міста, технопарки та ін) задля вирішення місцевих економічних проблем, подолання регіональних диспропорцій у технологічному розвитку, або стимулювання енономічного зростання через інноваційні види діяльності. Результати більш вражаючі там, де до розробки і впровадження політики активно залучаються бізнесмени та бізнес-науковці, регіони мають більш здорові конкурентні амбіції, а самі заходи є спільними діями центрального та місцевого (регіонального) урядів.

Читайте документ на Скріблі за цим посиланням (звичайно англійською мовою).

Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи

Я зараз вивчаю питання впливу економічної кризи на місцевий та регіональний розвиток: те, яким чином різні території реагують на фінансові, монетарні, структурні зміни, скорочення  державного фінансування, підвищення рівня безробіття, що у 2009-2010 роках спостерігається у більшості країн ОЕСР, ЄС та Східної Європи.

Коли я "бороздила" простори Інтернету, то знайшла цей цікавий документ - "Економічна та фінансова криза - вплив на місцеві та регіональні органи влади". Це звіт за результатати опитування місцевих та регіональних органів влади 28-ми країн Європи (включаючи Україну), проведений у листопаді 2009 року Радою європейських муніципалітетів та регіонів (Council of European Municipalities and Regions, CEMR). Слід зазначити, що це вже друге "пост-кризове" опитування - перше було проведено у квітні 2009 року.

Загальний висновок такий: незважаючи на стримано оптимістичні прогнози центральних урядів та Єврокомісії, у 2010 році місцеві та регіональні органи влади Європи продовжують бути налаштовані досить песимістично щодо впливу кризи на місцеву економіку та забезпечення населення публічними послугами в очікуваних обсягах. За невеликим виключенням всі респонденти прогнозують погіршення ситуації у фіскальній політиці та суттєве скорочення ресурсів на надання публічних послуг, як результат збільшення державного боргу (цікавий факт - на даний момент лише одна із 27-ми країн ЄС відповідає Маастрихтським критеріям, що є вирішальними для членства у єврозоні - це Естонія, яка досі не є членом групи "Євро", хоча минулого місяця і отримала офіційне запрошення приєднатися клубу). Безробіття становить іншу серйозну проблему для місцевих та регіональних лідерів.

Цікавою є різниця в очікуваннях населення, яка впливає на "попит" на публічні послуги. За результатами опитування Євробарометра громадяни країн Північної Єпропи вважають себе менш постраждалими від кризи, ніж громадяни країн Південної Європи та нових членів ЄС. В результаті очікування щодо "соціального пакету" є досить різними і більш за все від "високого попиту" страждають місцеві та регіональні органи влади Південної та Східної Європи. Вони опинились у ситуації "ножиць", коли одночасно відбувається скорочення державного фінансування і зростання потреби у публічних послугах.

Результати дуже цікаві і дуже обширні, щоби їх можна було охопити у моєму повідомленні - тому читайте повний звіт (англійською), посилання на який наведено вище. Результати дослідження серед українських місцевих та регіональних органів влади були представлені Асоціацією Міст України (АМУ).