Київський Bionic Hill - реальність чи профанація?

Така в мене натура - здається слід використати найменший позитивний привід для того, щоб оптимістичніше дивитися на українську політику підтримки місцевого економічного розвитку. А не виходить - у всьому я знаходжу негатив... І це не тому що я песиміст чи неконструктивний критик, а тому що чомусь у нас політика та конкретні ініціативи у цій сфері робляться "з коліна" або "під кальку".

Візьмемо наприклад проект інноваційного парку Bionic Hill - супер бізнес-інкубатор/діловий центр/науковий центр/виробничий парк/готель/житловий комплекс та багато чого іншого на заході Києва (Святошинський район). Про нього тільки лінивий не писав, а тепер і моя черга:-) Здається так гарно все написано і презентовано головним інвестором, компанією UDP. І так логічно це вписується в концепцію реалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. А я чомусь, як та товариш Калугіна із "Службового роману", тільки одне можу сказати: "Ну не верю я вам, не верю!".

По-перше не можна покладати такі великі очікування щодо перетворення Києва на інноваційний центр Центральної та Східної Європи на будівництво одного досить скромного інноваційного парку для "посадки" інноваційних компаній. Одна річ якби він був спрямований на їх "вирощування" і "збільшення", а так судячи з проекту і підходу, більшість заходів буде спрямована на стимулювання екзогенних (зовнішніх), а не ендогенних (внутрішніх) економічних процесів. А останні, як свідчить практика і досвід іноземних взірців, є більш успішними і довготривалими.

По-друге очільники міста і власники центру розпочали полювання на зіркові ТНК у секторі хай-тек (ну ви знаєте, традиційний набір такий - Google, IBM, Microsoft, Dell і т.п.). Це в принципі вписується в одну зі стратегічних цілей Стратегії-2025 (яку я особисто не одобрямс) - збільшення кількості штаб-квартир міжнародних корпорацій у Києві. Вони також почали полювання на венчурні фонди із Силіконової долини.

Ну в принципі, багато хто правильно відмітить - навіщо винаходити колесо? Дійсно краще навчитися у найкращих і запросити їх першими відламати від нашого інноваційного пирога. Але це не означає, що Київ автоматично стане гарячою точкою на карті венчурних інно-інвесторів. Його просто включать до списку декількох дюжин європейських міст, куди заїде роад-шоу. Якщо почитати уважно, то ті USP (унікальні переваги), які КМДА представляє в якості головного козиря Києва, є не такими вже унікальними і підійдуть для опису більшості столиць цієї частини світу...

Мене особливо інтригують наміри власників центру заснувати новий "науковий центр" і "спеціалізований університет", які мають стати повноцінними партнерами у нарощуванні інноваційного статусу бізнес парку. Навіщо нам у Києві ще один університет?! У нас що, їх мало? (До речі, Стратегія Києва так і не має аудиту наявних науково-дослідних ресурсів міста, який би чітко показав які інноваційні активи ми вже маємо, а які ще слід розбудовувати).

Чому не домовитися із найбільш успішними вишами про розміщення тут вже існуючих лабораторій, дослідних центрів та шкіл/факультетів, які відповідають профілю спеціалізації центру (біотехнології, IT, фармацевтика)? Впевнена, що КПІ не завадили б нові сучасно обладнані лаби, а резидентам Bionic Hill прийшлися б до душі винаходи на інновації, які створюються студентами та викладачами цього або інших київських  університетів. Хто буде господарем "наукового центру"? Чи будуть задіяні вже відомі і розкручені у світі дослідники, розробки яких можуть бути вдало і порівняно швидко впроваджені в життя? Чи зможе місто домовитися із гігантами фармацевтичного бізнесу міста (Фармак, Борщагівка і т.п.) про їх участь у проекті?

Чому ми завжди маємо почати все спочатку, аби мати "своє" і ні з ким не ділитися? Скільки пройде часу, щоби новий науковий центр або університет розбудував хоч якусь мінімальну репутацію (а без репутації у цьому світі нікуди)? Чи ви хочете створити програму MBA а-ля Сколково? Ну так і напишіть!

Не так давно я прожила і пропрацювала декілька років у північному місті Англії Ньюкасл. Він ввійшов до шістки наукових міст Англії (science cities) - ініціативи уряду лейбористів, що реалізовувалася протягом останніх десяти років для підвищення рівня інноваційності великих міст країни, посилення комерціалізації наукових розробок та скорочення циклу "із лабу до споживача". Не скажу що ініціатива є абсолютним успіхом, однак  у Ньюкаслі на мою думку була застосована успішна модель.

Звичайно не обійшлося без "силіконових" моментів, однак керівництво міста разом із місцевою Агенцією регіонального розвитку реалістично оцінили науковий потенціал міста та його університетів, обрали 3-4 напрямки, які є найбільш перспективними з точки зору комерціалізації та отримання прибутку у середньостроковій перспективі, і підписали договір із провідними університетами міста про "симбіоз" існуючих наукових лабів і дослідників із інфраструктурою бізнес-інкубаторів, бізнес-центру, із інвесторами (місцевими та іноземними) та потенційними споживачами кінцевого продукту (наприклад лікарні у випадку медицини старіння або репродуктивної медицини). І ось у Центрі Життя (Centre for Life) у центрі міста поряд із офісами комерційних фірм та венчурних фондів, знаходяться дослідницькі лабораторії Університету Ньюкаслу, бізнес-інкубатор, конференц-центр, музей, та багато іншого. Тобто місто вдало скористалося НАЯВНИМИ науково-дослідними ресурсами і сконцентрувало енергію нового проекту на створенні інфраструктури по їх комерціалізації, розвитку та наближенню до бізнес громади, інвесторів та споживача. Ось такий приклад.

Bionic Hill чомусь мене не надихає як локомотив перетворення Києва на міні-Силіконову долину або навіть створення "інноваційного кластеру". Ні, звичайно масштаб вражає. Але лише як ще один мега-девелоперський проект із модною "інноваційною темою", яка скоріше є рекламним брендом, аніж сутністю проекту. А може я помиляюся? Було б добре...

Пости по темі:
1. Інноваційний потенціал Києва - презентація
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст 

Безвідповідальна соціальна відповідальність

Не знаю чи багато з вас чули про таку фішку - корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - але вона дуже модна у сучасному корпоративному світі та серед міріади експертів державних і недержавних організацій (в основному західних). Більшість великих і середніх компаній мають власну стратегію КСВ і намагаються її дотримуватися у своїй основній комерційній діяльності.

Якщо просто, то корпоративна соціальна відповідальність - це зобов'язання приватної компанії дотримуватись певних стандартів та принципів у процессі ведення своєї господарської діяльності та отримання прибутку. Тобто це таке "гуманне" обличчя дикого капіталізму. Компанії визнають свій вплив на навколишнє середовище, соціум та погоджуються приймати участь у вирішенні гострих проблем суспільства, особливо у місцях їх безпосереднього розташування. Тобто нафтові компанії у місцях розробки родовищ фінансують заходи по охороні флори і фауни, виробники одягу беруть на себе зобов'язання не використовувати працю дітей та здійснювати оплату праці не нижче мінімально встановлених рівнів, великі металургійні комбінати у монофункціональних містах беруть на себе зобов'язання по підтримці соціальної інфраструктури міста та ін.

На індивідуальному рівні компанії можуть надавати співробітникам спеціальні бонуси за "непаління" або "здоровий спосіб життя", надавати оплачувану відпустку для здійснення волонтерської діяльності, використовувати "перероблений" папір для потреб офісу, організовувати роздільний збір сміття для переробки та багато іншого.

А тепер повертаючись до Андріївського узвозу, а точніше до його руїн. Те що сталося цього тижня не влазить ні в які рамки цинізму і аргументи, які наводяться девелоперами та чиновниками валяться як картковий будиночок через кожні пару годин. То була згода, а то її раптом нема, то було погоджено з громадськістю, а то вона виходиться із цеглою на протести, то нічого не руйнували, то руйнували радянські "страшилки" 70-х років, і врешті решт чомусь зникли історичні будівлі, які пам'ятають всі кияни, які не одну сотню разів "утюжили" Андріївський протягом свого життя. І навіть наші "аксакали" від архітектури, типа пані Скорик, яку я вже не знаю хто поважає у цьому місті і країні, не бачать нічого поганого у зведенні "гарних скляних будинків". Та заради бога, зводьте, але не на місці щойно зруйнованих історичних пам"яток. Хіба мало в Києві промзон із авангардними цементними джунглями?

Корпорація СКМ, до якої входить ЕСТА Холдинг, є одним із українських підписантів Глобального Договору ООН з метою підтримки світових екологічних і соціальних принципів - своєрідної добровільної угоди приватного сектору світу дотримуватися певних стандартів і принципів у своїй роботі. Більш того, ця корпорація має досить розлогу презентацію про свої цілі у сфері КСВ та приклади заходів. Одним із напрямків КСВ СКМ в Україні є підтримка місцевих спільнот (до речі, сторінка українською на даний момент відсутня).

А тепер логічне питання - яким чином варварські дії ЕСТА Холдинг на Андріївському узвозі вписуються у Стратегію корпоративної соціальної відповідальності СКМ? Здається мені вони знаходяться у повному конфлікті. І певно настав час розвінчувати міфи про "велике добро для маленьких українців", яке роблять СКМ і їм подібні корпоративні бегемоти України.

Окремого слова заслуговують київські чиновники - призначенці без контролю з боку виборців. Однак про це окремо далі буде...

Пости по темі:
1. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
2. Яким має бути ідеальне місто? 

P.S.: Фото з Української Правди

Яким має бути ідеальне місто?

Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.

Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...

Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.

Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.

Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені,  і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)

Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)

Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки,  високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!

У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.

Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...

Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?

Виклики місцевого самоврядування в Європі та Україні

Сьогодні у Києві відкрилася 17-та сесія Конференції міністрів країн-членів Ради Європи, відповідальних за місцеве та регіональне врядування. Захід досить масштабний і проводиться у Києві, оскільки ми зараз головуємо у Раді Європи (ти ба, а так і не скажеш!).

Протягом конференції міністри та їх колеги будуть обговорювати перспективи місцевого і регіонального самоврядування у часи скрути - навколо криза, яка має тенденцію лише до поглиблення. Більшість урядів країн-членів урізають видатки по всіх фронтах, і місцеві ради серед  тих, хто страждає найбільше, адже вони як правило надають базові послуги безпосередньо населенню і скорочення їх бюджетів сьогодні означає відсутність послуги завтра.

Наприклад минулого тижня у Лондоні відбулися масові страйки проти скорочення більш ніж 5 тисяч працівників районних рад Лондона  (borough councils) лише цього року (очікується ще більше), а також проти перегляду соціальних гарантій, особливо пенсій. Страйкують і в Греції, і в Іспанії, і у Франції.

Тема впливу кризи на місцеві та регіональні органи влади безумовно є дуже актуальною. Тим хто цікавиться цією темою раджу почитати звіт "Місцева влада у критичні часи - політика подолання кризи та стійкого майбутнього", який підготували до конференції експерти Європейського Комітету місцевої та регіональної демократії. Англійський текст можна знайти за цим посиланням.

Але символічним є інше - конференція відбувається у країні, де протягом останніх двох років проводиться політика систематичного знекровлення місцевого і регіонального самоврядування. Із реінкарнацією президентської форми правління ми повернулися у кращі феодальні часи, коли президент майже одноосібно призначає губернаторів (і потім змінює їх як рукавички), де міста втрачають райради, де місцеві органи самоврядування залишаються без повноважень і грошей.

Звичайно, пану Азарову було про що рапортувати на відкритті конференції - про збільшення асигнувань у місцеві бюджети на виконання їх власних функцій. Але чи не доцільніше б було збільшити повноваження місцевих влад, також у сфері отримання доходів від місцевих податків та зборів, або збільшити їх частку у центральних податках? Я не експерт із фіскальної політики і певно мої колеги можуть розказати краще про недоліки і можливості системи. Однак в депресію вганяє показуха успіхів при їх повній відсутності та замовчування проблем. На словах влада декларує свою відданість місцевому самоврядуванню, а на ділі вона як вогню боїться посилення місцевих і регіональних рад, які можуть вийти з-під контролю владної вертикалі.

Другою цікавою символічною рисою цієї конференції для України є її представництво. На конференції "головує" Міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства пан Близнюк (якому нещодавно винесли догану, тому чи довго він ще протримається?), у якого окрім назви немає ніяких повноважень у сфері регіонального розвитку... Хоча він все ще відповідає за місцеве самоврядування і за територіально-адміністративну реформу (якби вона була!). А ось всі регіональні питання, включно із врядуванням, передані у Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Про результати зібрання міністрів говорити зарано - Київську декларацію мають прийняти завтра, хоча її проект можна прочитати вже зараз. Зокрема Рада Європи радить місцевим органам влади для ефективної боротьби із кризовими явищами стабілізувати свою дохідну базу, раціональніше використовувати обмежені кошти та створювати партнерства (із приватним сектором або із іншими органами місцевої влади) для вирішення довгострокових проблем. А також звертає увагу на захист прав людини на місцевому рівні і роль уряду у транскордонному співробітництві.

Ось така подія.

Пости по темі:
1. Ще один цвях у труну місцевого самоврядування
2. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
3. Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування

Офіційні коментарі до Стратегії Києва-2025

Я закінчила роботу над документом, який піде у КМДА. Це мої особисті коментарі та пропозиції до проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року. Він базується на моїх попередніх публікаціях на Регіональних Акцентах, однак включає більш конкретні рекомендації щодо того, що слід змінити.

По цьому посиланню можна прочитати повний текст.

Якщо у вас є бажання підписати "відкритий лист" експертної громади Києва до пана Попова щодо процесу обговорення Стратегії та її реалізації, то відгукніться до 17 серпня! Пишіть мені і я розкажу про формат і процес.

Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
4. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 4: Інвестиції без підприємництва
5. Київ парникового періоду 

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 4: Інвестиції без підприємництва

4

Продовжую аналіз проекту Стратегії Розвитку Києва до 2025 року (К-2025). Попередні три частини можна почитати по лінкам в кінці цього посту.

На відміну від деяких коментаторів проекту К-2025 я не вважаю, що головним пріоритетом для розвитку Києва має стати "гармонійний життєвий простір" у сенсі де жити, що їсти і пити, якість шкіл, лікарень, об'єктів соціальної та інженерної інфрастурктури, парків, театрів, магазинів, дорог, метро і т.д. Це дуже важливо - бо це скелет міста. А як же із його серцем і судинами?  Із чого взагалі складається наше гармонійне життя? Всі перелічені моменти плюс один елемент, який для більшості з нас означає левову частку нашого життя - це робота!

Місто має бути комфортним місцем роботи та професійної самореалізації для мільйонів киян та приїжджих. І якщо із держсектором все зрозуміло - у Києві завжди буде доста держслужбовців центральних (та місцевих) органів влади, лікарів, вчителів та соцпрацівників - то із бізнесом не все так однозначно. Київ має більший потенціал приватного підприємництва, який на жаль сьогодні не використовується. К-2025 не дає багато варіантів розвитку подій. Єдиний сильний аргумент - це "Зроблено у Києві".

Але скажіть мені, ви, споживачі всього що "зроблено в Китаї", чи це дійсно важливо? Ви знаєте що виробляють в Сінгапурі? А Буенос-Айресі? А Нью-Йорку? Їх "продукти" нематеріальні, бо вже пару десятиліть як розвинені і не дуже країни отримують левову частку ВВП і доходів від сфери послуг. Більш того, конкурентні компанції мають довгі і глобальні виробничі "ланцюги" і тому у будь-якому складному продукті - від машини до лептопа - є деталі із десятків країн.

Місто має бути економічно доцільним і привабливим для підприємців, великих і малих, інакше вони досить легко можуть змінити "прописку". І тоді податки - головне джерело власних доходів Києва, - а також робочі місця, будуть танути на наших очах.

І ось у цьому місці мене не влаштовує підхід К-2025 до розвитку бізнес-середовища міста. Вона як мантру повторює "сприяння інвестиціям", "залучення інвесторів", "розвиток конкурентних кластерів". А хто такі інвестори? Що означає кластер в українських реаліях (це слово занадто часто вживається і у більшості випадків - не по темі). І чим відрізняється інвестиційний клімат від бізнес-клімату?

Інвестори це не лише банки, фінустанови, великі корпорації - українські чи іноземні. Це всі без виключення компанії та підприємці міста. А бізнес-клімат є поняттям ширшим, адже інвестування це лише елемент "бізнес-циклу" і для успішного досягнення кінцевих результатів (певного рівня прибутковості, частки ринку і т.д.) потрібно більш ніж чітке законодавство, прозора і справедлива судова система, захист прав власності. Потрібні інструменти підтримки бізнесу на різних стадіях розвитку: практично орієнтовані і кваліфіковані кадри, спеціальні програми по перекваліфікації, бізнес-інкубатори, система допомоги у пошуку інвесторів, центри трансферту технологій, дієві бізнес-форуми (до речі у львівській стратегії по підвищенню конкурентоспроможності, яку також підготували за підтиримки Фонду "Ефективне Управління", є рекомендація по створенню інституційного механізму співпраці міськради і бізнесу).

 І взагалі, як визначити який сценарій інвестування більше підходить місту? Візьмемо два варіанти:
1) 1000 малих підприємств проінвестують 10000 гривень кожен
2) прийде один великий "зовнішній" інвестор і вкладе пару мільйонів гривень

Перший варіант є більш конструктивним і перспективним для міста, адже тоді ми маємо не просто велику знамениту корпорацію, перед якою місто готово стелитися червоним килимком і робити безглузді компроміси які шкодять її зовнішньому вигляду, якості життя, ринку праці, доступу до товарів і послуг тощо. Ми маємо середовище готових до розвитку компаній, яке працюватиме за ефектом мультиплікатора - адже зростання одного бізнесу це можливості розвитку для багатьох інших. І навпаки. Більш того, "доморощеним" компаніям небайдуже що стане з їх вулицями, парками, дитсадками і дорогами - бо тут живуть їх діти.

Це абсолютно не означає що я проти великих інвесторів під будь-яким прапором. Просто має існувати рівновага. Не слід фанатично ганяти по світу за "зірковими" інвесторами при цьому абсолютно нехтуючи потенціалом місцевих компаній. Також не слід займатися економічним націоналізмом - ця компанія краща, бо вона українська. Це лише ознака недалекоглядності і слабкості конкурентного середовища країни чи регіону.

Орієнтація лише на зовнішніх інвесторів контрпродуктивна за сучасної моделі економічного розвитку. Вони легко приходять, але й легко йдуть - згадайте 2008-й рік. Більш того, іноземні інвестори будуть підозріло ставитись до міста, де активність  місцевих компаній незначна, бо це вірна ознака того, що із системою щось не так. А це означає, що слід перестрахуватися і це автоматично піднімає вартість інвестицій.

Якщо ми дійсно хочемо мати конкурентну економіку, то нам слід перш за все інвестувати у киян і київські (українські) компанії, щоб вони потім інвестували у розвиток міста. І це мають бути не лише Авіанти, Фармаки чи Оболоні - це мають бути сотні і тисячі невеликих і середніх компаній, які можливо колись стануть Wipro, Skype або Twitter.

Фрази (і я сподіваюся подальші дії) із проекту К-2025 "залучення найкращих компаній і людських ресурсів" слід міняти на "сприяння зростанню малих компаній у середні, а середніх - у великі", "створення умов для підприємництва і приватної ініціативи". Ми маємо не лише будувати нові бізнес-центри по периметру міста - ми маємо заохочувати людей створювати власний бізнес і вкладати у нього інтеллект та гроші. А при нинішній регуляторній базі це м'яко кажучи складно.  

К-2025 повинна містити заходи спрямовані на покращення бізнес-клімату для місцевих і "приїжджих" компаній без дискримінації. А це означає:
1. Створення працюючої інтегрованої системи одного вікна не лише для реєстрації, але й для щоденної діяльності компаній (включаючи всю дозвільну, податкову, юридичну платформи).
2. Створення механізмів для підтримки компаній у розвитку навичок та вмінь для подальшого росту (створення центрів підтримки підприємництва)
3. Стимулювання інноваційно активних видів діяльності через створення бізнес-інкубаторів та центрів трансферту технологій
4. Максимальне залучення місцевих компаній для задоволення потреб державного сектору (використання вітчизняних технологій, матеріалів і інтеллекту)
5. Створення фінансових інструментів для підтримки компаній, які відповідають певним критеріям (відповідно до тих же пріоритетів розвитку Києва)

Перелік неповний - його можна продовжити.

А головне - не заважати підприємцям творити. Це має бути пріоритетом К-2025.  І тоді все буде ок!

Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія

Після того, як ми розібралися із відсутністю "адресності" запропонованого проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року (К-2025) та визначили її як неамбітну, час поговорити про деяку конкретику. Я щиро радію кількості коментарів до документу та активності КМДА у трансляції запропонованих змін - дай боже щоби виконання було таким же оперативним та інтерактивним.

Тому я не збираюся говорити про проблеми забудови, транспорту, сміття, озеленення, соціальної інфраструктури або культури - тут є багато бажаючих. Я зацікавилась двома фундаментальними компонентами, які відрізняють дійсно успішне сучасне місто від просто міста - інноваціями та бізнесом. Цей пост присвячую інноваціям, а наступний буде про бізнес.

Отож нові і не дуже керманичі міста пропонують нам бачення Києва як "інноваційного центру" Східної Європи. Класна амбіція, варта зусиль. Однак у документі проблема із аналізом  ресурсів для реалізації цієї амбіції та з "впровадженням". Майже жодне конкретне завдання або запропонована програма не відображають наших інноваційних устремлінь (окрім сторінок 18-19 де згадуються бізнес-інкубатори та венчури, а також пріоритетні галузі). Фанати документу можуть резонно заявити - бізнес-компонент "Зроблено в Києві" ще в ротобі і там має щось бути. Має бути. Але не лише там!

Мене цікавить питання - а де у системі координат майбутнього Києва знаходяться його університети, академічні установи та науково-дослідні інститути та лабораторії? Де бачення київської влади щодо використання їх як головних ресурсів економічного зростання, як це робиться у всіх розвинених і майже розвинених державах?

Ви знаєте які на сьогоднішній день рушійні сили динамічного економічного зростання? Це аж ніяк не географічне розташування, наявність природних ресурсів та дешевої робочої сили, низькі податки (хоча це допомагає!). Це перш за все рівень освіченості населення, його суспільна згуртованість, витрати на науку, дослідження та вищу освіту, запатентовані винаходи, рівень комп'ютеризації та "віртуалізації" населення.

Я не є фанатом існуючої академічної, науково-дослідної та освітньої системи України - вона застаріла, негнучка, некоммерціалізована, у більшості своїй відірвана від життя і від потреб суспільства. Більш того, вона коррупційна, як і більшість елементів нашої системи життєдіяльності. Тому вона не виробляє продуктів, яких від неї потребує сучасна економіка і сучасне суспільство. Науковці продовжують жити у "баштах зі слонової кістки", як це модно говорити на заході. Не всі, ні! Але більшість.

Однак ту меншість, яка виробляє унікальні ідеї, продукти, технології, ноу-хау слід одразу і неодмінно включити у формулу майбутнього успіху Києва. Більш того, починаючи із початкової школи, треба робити зусилля по збільшенню цією меншості - наши діти мають захотіти стати дослідниками та винахідниками, а не лише менеджерами та юристами. Туризм та бізнес-послуги можуть принести нам мільйони і місце у третьому ешелоні метрополій світу. Інноваційно орієнтовані "спайки" компаній та науково-дослідних установ (свідомо уникаю слова кластер) , що виробляють унікальні продукти і послуги - це фішка на мільярди і на десятиліття.

Що я хочу від стратегії, для того щоб вона дійсно дала відповідь на питання "як стати інноваційним центром"? Я хочу повного і глибокого аналізу науково-дослідної і освітньої сфери Києва - по іменам і цифрам. Я хочу проектів по створенню необхідної інфраструктури - інституційної, фінансової, регуляторної - для підтримки інноваційно орієнтованих бізнес-проектів, для створення умов "інноваційної тусовки" у місті із найвищим у країні рівнем концентрації інтеллектуального капіталу. Я хочу менше бюрократії і втручання влади у справи бізнесу, хоча це вже скоріш питання до центрального уряду...

Я хочу щоби технопарків а-ля КПІ та Інститут Патона  стало більше (або бізнес-інкубаторів на основі університетів та НДІ - немає різниці як ви це назвете), я хочу щоби до них було залучено існуючі компанії і талановиті кадри, які створять свої власні. Я хочу щоби бренд майбутнього Києва відображав існуючий тут інтеллектуальний потенціал. І якщо не все так ідеально сьогодні, то без чіткого плану дій завтра система взагалі впаде - бо вона відсутня на радарах влади, а значить буде відсутня на радарах киян та інвесторів. А якщо сьогодні ми нарешті згадаємо про сучасних Сікорських, Патонів та Городецьких, то через 10-20 років ми не впізнаємо міста у якому живемо. У позитивному плані:-)

А ще я хочу щоби модернізація мого міста (енергетика, транспорт, коммунікації, інженерна інфрастуктура та ін.) відбувалася засобами і за технологіями, які були створені  не в Німеччині або Кореї, а в Києві. Ви думаєте таких немає? Як ви помиляєтесь! Ми просто про них нічого не знаємо. Час дізнатися...

Пости по темі:

1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?

Продовжую аналіз проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року (К-2025). У першій частині я розглянула проблему відсутності "адресності" нової стратегії, а саме браку відповіді на питання Для кого? Сьогодні я хочу написати про амбіції стратегії.

Загалом цьому професійно оформленому документу із таким великим публічним резонансом, що ґрунтується на аналізі проведеному провідними консалтинговими та експертними організаціями, явно бракує масштабу бачення майбутнього.

Я маю на увазі той факт, що діловим туризмом, масштабною розбудовою нерухомості та інженерної інфраструктури, дорогами, "культурною долиною" та київським підручником ми мало кого здивуємо не лише у світі, але й у Центральній Європі. Насправді більша частина запропонованих завдань не мають стратегічного харатеру - вони скоріше поточні. Дороги все одно слід будувати, хрущовки зносити, теплотраси прокладати, місто озеленювати, а дітей водити у школи і дитсадки. Без цього місто не місто!

Однак на основі цієї бази слід будувати революційне бачення майбутнього Києва - бо якщо воно буде лише еволюційним, тобто скромним, то через 10 років ми будемо ще більше відставати від сьогоднішніх лідерів. Великі і не дуже міста світу беруть на себе амбітні зобов'язання - створити науково-дослідні центри світового рівня у певній галузі (наприклад англійський Ньюкасл у біомедичній сфері та вітроенергетиці),  вивести місцевий університет у світові лідери (Пекін), відмовитись від викопних видів палива (Стокгольм), залучити якомога більшу кількість міжнародних талановитих кадрів і інтегрувати їх у життя та економіку міста (Ванкувер), скоротити у рази автомобільний рух і підтримувати розвиток велоруху та громадського транспорту (десятки прикладів - від Курітіби до Талліна), 100-відсоткова переробка відходів і ліквідація мусорозвалищ (те ж саме), і т.д. і т.п.

У нас при амбіції стати "інноваційним економічним центром у східноєвропейському регіоні" у стратегії майже відсутнє бачення місця київських університетів (та інших ВНЗів), науково-дослідних та академічних установ, технопарків (а таких є як мінімум 3) у розвитку економіки міста. А яким чином ви збираєтеся досягнути інноваційності?! Про це окремо і детально я напишу у наступному пості.            

З іншого боку такий брак амбітних цілей дисонує із заявами "батьків міста" перетворити Київ на одне із 40-ка найбільш розвинених міст світу. Такі заяви вони неодноразово робили в процесі  публічного обговорення К-2025 (дивись Вечірній Київ або програми по ТРК Київ). Пробачте, а де тут "тест на реальність"?

Чи наші керманичі в курсі, що за різноманітними класикаціями Київ ніяк не входить до першого ешелону світових міст - у кращому випадку до другого? Наприклад у широковживаній класифікації Globalisation and World Cities Київ знаходиться у групі Beta- і перед нами є ще 5 груп які складаються із 70 міст світу, рівень інтегрованості яких у глобальну економіку є у рази вищим. Чи знають вони, що через 10-20 років більшість нових міст-лідерів будуть знаходитись в Китаї, Індії, Бразилії чи Австралії? І що рівнятися сьогодні на американські метрополії та центри старої та нової Європи м'яко кажучи неактуально?

Ви хочете залучити глобальні корпорації? Вам треба конкурувати не лише з Варшавою і Москвою, але й з новими містами Азії та Африки, назви яких ми навіть не можемо вимовити. У них динаміка зростання населення і головне середнього класу із потужною купівельною спроможністю у рази більша. Тому якщо у ТНК постане питання де розміщувати свою регіональну штаб-квартиру і виробництво, то відповідь дуже проста - ближче до потенційних споживачів. Ми не можемо перемогти кількістю - у нашому менш ніж тримільйонному місті із примарливими перспективами росту  запас купівельної спроможності не стане головною принадою. Нам треба знаходити інші абсолютні  та порівняльні переваги і бажано якісні! 

Ну і нарешті чи пам'ятають батьки міста про ганебні "зелені характеристики" міста у європейському контексті? А нині і бізнес і населення світу стають все більш чутливими до якості навколишнього середовища і стратегії міста чи держави по приведенню економічної та споживчої поведінки до стандартів стійкого розвитку.  

Тому висновок невтішний - нам не дихають у спину. Це ми дихаємо у спину десяткам якщо не сотням конкурентів у світовому масштабі. І якщо ми хочемо радикально змінити ситуацію на краще, то планку амбіцій К-2025 треба радикально підвищувати!


Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

Починаю цикл постів про Стратегію Розвитку Києва до 2025 року (кодова назва К-2025). Оскільки зараз я заглибилася у це синє море, то певно доцільно було б публікувати деякі ідеї та коментарі тут. Паралельно я готую коментарі для КМДА із більш обґрунтованим викладом того, що слід було б змінити і як.

Почати потрібно із великого мерсі – авторам стратегії та КМДА – за грамотний підхід до публічного обговорення. Тепер справа за малим – цивілізовано обробити всі пропозиції та повідомити громаду які були прийняті до уваги, а які ні, і чому.

Загальне враження від професійно оформленого документу – песимістичне. Гарно презентований документ має декілька системних недоліків, які можуть звести нанівець всі добрі наміри.

У мене є питання до «адресності» документу. Будь-який підручник по стратегічному плануванню порекомендує вам почати процес із відповіді на питання чому? для кого?, а вже потім приступити до як?

Так ось, у К-2025 катастрофічно мало уваги приділяє питанню для кого? Бо у Києві є багато різнопланових груп, які мають несхожі проблеми та інтереси, а також бачення розвитку міста. Наприклад корінний киянин може мати багато протиріч із інвестором, а турист – зі студентом який вчиться у місті. А стратегія має бути документом, який дає відповіді на питання всіх цих різних груп та за необхідності пропонувати компроміси по самим запеклим суперечливим питанням (наприклад забудова центральної частини міста). Поки що я не бачу системного аналізу сегментів населення Києва, відповідно заходи мають «розмитих» бенефіціарів і тому кінцевий результат може не задовольнити тих, для кого це все власне робиться - киян.

Ця проблема веде до іншої. К-2025 в основному пропонує «реакційні» заходи, тобто ті, які спрямовані на вирішення існуючих проблем, аніж на запобігання їх виникненню (та виникненню нових). Це заходи, які простіше всього зробити самим – тобто силами міської влади – аніж залучити бізнес та громаду. А як відомо влада має лише обмежені можливості і тотально контролювати процес розвитку міста просто нездатна (як би вона цього не бажала). У всіх розвинених країнах, до яких ми так хочемо наблизитись, вже давно відбувається процес не лише децентралізації повноважень від центру до муніципалітетів, але й від держави до громади. Візьмемо хоча б улюблену ідею-фікс нинішнього британського уряду – «Велике суспільство» Big Society. При всіх недоліках та браку конкретизації вона має позитивний вплив на динаміку відносин між владою, бізнесом, громадським сектором, університетами та простими громадянами. В Україні та Києві зокрема відсутня традиція "сильного громадянина" - його слід виховувати, щоби пізніше можна було поділитися важким тягарем турбот про місто

У Стратегії Києва я не побачила конкретних пропозицій по створенню нових партнерських механізмів, які б могли виконувати конкретні функції по покращенню життя у місті – від освітніх програм для школярів на тему «як жити зеленим життям», для автомобілістів на тему "хто такі велосипедисти і чому на них слід звертати увагу", до бізнес-орієнтованих форумів, які б могли вирішувати безліч проблем міста лише за невеликого сприяння мерії. Таке враження, що нинішнє керівництво міста визнає самоорганізацію населення лише у сфері ЖКХ. Це прогрес, але цього замало!

Далі буде...

Стратегія економічного розвитку Львова. Знову?!

Я як правило є "кладовищем" анекдотів. Однак сьогодні я вирішила бути оригінальною і придумати свій власний. "Прийшла весна і у Львові знову розробляють стратегію економічного розвитку міста".

Анекдот певно несмішний, і не тому що у мене погане почуття гумору. Просто це дійсно не смішно, бо це правда. Минулого тижня у Львові я дізналася, що триває процес розробки чергової стратегії міста.

На моїй пам'яті за останні десять років у Львові розроблялися десятки стратегій різного спрямування, багато з них - саме соціально-економічного розвитку. Одна із них була розроблена проектом LARGIS в якому я працювала декілька років. Інша, найсвіжіша, із великим розголосом була підготовлена Monitor Group за фінансової підтримки Фонду "Ефективне управління" Ахметова. Після того як вона була написана Стратегія економічної конкурентоспроможності Львова була у березні 2011 року "передана" в управління міськраді, а точніше Комунальному Інституту міста.

Однак цією здавалося б такою довершеною стратегією діло не завершилося. Незважаючи на нещодавній аудит більше ніж 100(!) стратегій (зроблений тим же Інститутом міста) Львівська міськрада почала співпрацювати із канадським проектом "Місцевий економічний розвиток міст України". Численні новинні повідомлення висвітлюють початок процесу підготовки... стратегії місцевого економічного розвитку.

Я звичайно хочу сподіватися, що мова не йде про підготовку чергового документу, а про підтримку в реалізації існуючих (хоча ознак таких прогресивних дій я поки що не спостерігаю). Я можу зрозуміти донорів - у кожного свій уряд, своя стратегія роботи в Україні, свої пріоритети і умови надання техдопомоги. Але я також розумію, що досить часто нескоординованість дій різних донорів що працюють в Україні призводить до непотрібних повторів, неефективних витрат та уповільнення трансформаційних процесів.

Хочу сподіватися, що прийде час і українські мери та держслужбовці не будуть спокушатися на десятки або сотні тисяч іноземних грошових знаків і не погоджуватимуться співпрацювати із закордонним партнерам у розробці стратегічних документів знову і знову. Що у них вистачить аргументів і фактів, щоби переконати донорів у необхідності фінансування РЕАЛІЗАЦІЇ ІСНУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ. Що у них знайдеться сміливість сказати "ні" тим донорам, які запропонують технічну допомогу за умови розробки чергового стратегічного трактату тоді, як у них вже є пристойний план дій.

Також хочеться вірити, що донори колись почнуть дійсно аналізувати актуальну ситуацію в Україні та у її регіонах з метою оптимального дизайну проектів та вибору партнерів. Хоча заради правди слід сказати, що повної і доступної інформації (бази даних) щодо актуальних та минулих проектів техдопомоги та їх результатів не існує ні на центральному, ні на регіональному рівнях. Є про що подумати...

Пости по темі:
Донорські проекти у сфері регіонального і місцевого розвитку - короткий аудит

Ще один цвях у труну місцевого самоврядування

Вже пару тижнів Україною блукає неспокійна новина, яка до мене дійшла лише сьогодні. Судячи з усього, органи місцевого самоврядування скоро можуть втратити один із найбільш дорогих своїх активів - землю, або право нею розпоряджатися.

Ситуація із земельною реформою у нас більш ніж болюча - занадто багато бажаючих стати власниками, і занадто мало бажаючих долучитись до наведення порядку. Майже щотижня ми чуємо про земельні афери у тому чи іншому місті, селі, районі та ін. Логічна реакція - гнів і бажання все переробити так, щоб місцеві депутати не могли безвідповідально розпоряджатися гектарами такої дорогої нам землі.

Однак стоп, хвилиночку, депутати мають право розпоряджатися лише 12% земельного фонду України - інші 88% знаходяться в руках держадміністрацій. А там все проходить тишком нишком, гучна інформація дуже рідко потрапляє на шпальта газет.

Так само малопублічним залишилось грудневе розпорядження Президента, одним із пунктів якого є передача повноважень по управлінню земельними ресурсами від місцевих рад до місцевих держадміністрацій.

Ви відчуваєте різницю? Одна справа, коли землю роздерибанив ваш односельчанин Василь Васильович, якого ви обрали місцевим депутатом минулої осені. Бо певним чином ви маєте право вимагати від нього відповідей на запитання та маєте можливість не обирати його знову. А інша справа, коли її роздерибанив невідомий і загадковий Іван Іванич із райдержадміністрації, про якого ви ніколи не чули і не почуєте. Більш того, ви не маєте жодного права вимагати від нього відповідей на поставлені запитання, оскільки він не демократично обраний депутат, а посадовець із місячним окладом і можливо квартальною премією, який виконує розпорядження голови держави, скинуті вниз дуже високою вертикаллю.

Не дарма Асоціація Міст України б'є у всі дзвони, і то там, то тут з'являється притомний аналіз наслідків ситуації.

Однак навіть не заглиблюючись у суть питання земельних відносин, стає зрозумілим факт радикального наступу на права місцевих органів влади. Яким чином місцеві ради зможуть розробляти і головне реалізовувати місцеві стратегії соціально-економічного розвитку, коли на фоні падаючих місцевих податків вони не матимуть головного ресурсу розвитку - землі? Їх роль із реальної перетвориться на номінальну і більшість важелів з управління територією перемістяться у місцеві адміністрації непідконтрольні громаді.

І це зовсім не в'яжеться із бажанням президента укріплювати місцеве самоврядування, дотримуватись положень Конституції (які ще не змінені!) та Європейської Хартії місцевого самоврядування. Це також більш ніж у розріз іде із намірами урізати повноваження державних органів влади на місцях, що було проголошено однією із цілей грудневої адмінреформи. Ну і взагалі при цьому є абсолютно незрозумілим бажання президента скасувати облдержадміністрації.

Хоча з іншого боку це досить логічне рішення з огляду на останні події у столиці, де обраний мер став весільним генералом, а містом керує група професійних (?) однак непідзвітних міській громаді бюрократів.

Тому що послідовний?

Імідж як двигун розвитку території - дійсне чи бажане?

Силу бренду або іміджу важко переоцінити у сучасному світі. Всі - від компаній по виробництву зубної пасти і туалетного паперу до політиків і науковців - працюють день і ніч над тим, щоби ми, споживачі і виборці, зробили правильний (на їх думку) вибір. Брендинг міст і територій є менш розореною нивою, хоча все більше і більше ініціатив з'являється і у цій сфері.

У великому світі багато міст і країн взяли на озброєння технології маркетингу та психології для покращення сприйняття їх території і відповідно для підвищення інвестиційної привабливості та "покращення вашого життя вже сьогодні". Для створення "зовнішнього" бренду часто використовуються великі заходи - спортивні, культурні  або не дуже. Наприклад Олімпіада (Пекін 2008), Чемпіонат Світу з футболу (ПАР 2010), або World Expo (Париж 1889) можуть відкрити нові горизонти та допомогти позбутися деяких застарілих кліше щодо того чи іншого місця.

З іншого боку іноді навіть не потрібно спеціальної нагоди, достатньо лише нового лідера для перегляду іміджу. Наприклад коли до влади у Великій Британії у 1997 році прийшли "Нові" лейбористи на чолі із Тоні Блером, то вони поставили за мету змінити імідж Британії як імперії без колоній, монархії де всі о п'ятій годині п'ють чай, а на сніданок їдять вівсянку, де Біг Бен і Букінгемський палац є найбільшими туристичними атракціями. Блер вирішив "омолодити" бренд UK, зберігши при цьому найцінніші "старі активи" (Оксбрідж, приватні школи, фінансова мекка), продемонструвати всьому світу досягнення бріт-попу, сучасних митців, архітекторів та науковців. Проект "Міленіум" (тисячоліття) був основним двигуном "омолодження" фізичного вигляду країни, яка за часів правління консерваторів суттєво пообтріпалася. В результаті у Лондоні з'явилося вже легендарне "Око", Тейт Модерн, міст тисячоліття, а у всіх інших більш-менш значимих містах країни теж з'явилися свої мости, галереї та супер-модерні офісно-готельно-ресторанно-житлові райони навколо давно закинутих доків та річок. Тому коли у 2007 році я переїхала у постіндустріальний Ньюкасл після десятирічної перерви, то була сильно шокована виглядом міста - його було просто не впізнати! Тепер світ може насолоджуватися новою Британією, але питання чи задоволені нею самі британці.

Для того щоб змінити "внутрішній" імідж міста або території потрібні інші ініціативи, більш демократичні та "приземлені". Місцеві жителі мають знову закохалися у місце де вони живуть, навіть якщо це загублене у часі монофункціональне депресивне містечко на Луганщині, або закинутий район Києва поряд із скляними вежами Нових Липок. А для того, щоб вони захотіли змінити його на краще потрібні більш локальні ініціативи на рівні вулиці чи мікрорайону, які б одночасно змінили фізичні якості та сприйняття певного місця.

Цікавим і цінним є досвід мікропроектів (grass root projects) у сфері placemaking (партисипативний процес планування та забудови публічного простору який би приваблював місцевих жителів і відвідувачів) у країнах Європи і Америки, коли свою думку можуть висловити всі зацікавлені громадяни і за бажанням вплинути на процес розвитку чи перепланування публічного простору. Я вже писала про "парасольковий" проект Creative Cities, є також ньюйоркський Project for Public Spaces, Cidade Creativa у Ріо або московський The Village, а також сотні мікропроектів.

В Україні теж повільно, але починають з'являтися подібні ініціативи, хоча поки що вони сконцентровані на "нематеріальних" цінностях, як наприклад бренд міста (Бренд города - дело горожан), або на естетичних та екологічних аспектах публічного простору (наприклад проект Urban X), які не потребують "заглиблення" у бюрократично-корупційний світ планування, дозволів, прав власності, будівництва і т.д.

Висновок такий - бренд важливий двигун прогресу міста або території, однак без конкретного наповнення, яке б віддзеркалювало цей імідж він не допоможе, а може навіть нашкодити. Якщо ми розрекламуємо місто як міжнародний центр інноваційних технологій, а по приїзді інвестори побачать одиноку групу залізобетонних споруд за високим сірим парканом із написом "технопарк" навряд чи вони захочуть залишитися надовго...

Цікавий блог

Я сьогодні знайшла дуже цікавий блог коли шукала інформацію про чинники соціально-економічної сегрегації. Автор мешкає у Торонто, тому контекст і багато посилань в основному канадські або американські. Однак відічувається "глибина і широта" знань та інтересів, тому у постах є маса цікавих посилань та джерел для подальших досліджень.

Буде цікаво всім, хто цікавиться питаннями місцевого економічного розвитку, розвитку місцевих громад, джентрифікації, соціального капіталу.