Київський Bionic Hill - реальність чи профанація?

Така в мене натура - здається слід використати найменший позитивний привід для того, щоб оптимістичніше дивитися на українську політику підтримки місцевого економічного розвитку. А не виходить - у всьому я знаходжу негатив... І це не тому що я песиміст чи неконструктивний критик, а тому що чомусь у нас політика та конкретні ініціативи у цій сфері робляться "з коліна" або "під кальку".

Візьмемо наприклад проект інноваційного парку Bionic Hill - супер бізнес-інкубатор/діловий центр/науковий центр/виробничий парк/готель/житловий комплекс та багато чого іншого на заході Києва (Святошинський район). Про нього тільки лінивий не писав, а тепер і моя черга:-) Здається так гарно все написано і презентовано головним інвестором, компанією UDP. І так логічно це вписується в концепцію реалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. А я чомусь, як та товариш Калугіна із "Службового роману", тільки одне можу сказати: "Ну не верю я вам, не верю!".

По-перше не можна покладати такі великі очікування щодо перетворення Києва на інноваційний центр Центральної та Східної Європи на будівництво одного досить скромного інноваційного парку для "посадки" інноваційних компаній. Одна річ якби він був спрямований на їх "вирощування" і "збільшення", а так судячи з проекту і підходу, більшість заходів буде спрямована на стимулювання екзогенних (зовнішніх), а не ендогенних (внутрішніх) економічних процесів. А останні, як свідчить практика і досвід іноземних взірців, є більш успішними і довготривалими.

По-друге очільники міста і власники центру розпочали полювання на зіркові ТНК у секторі хай-тек (ну ви знаєте, традиційний набір такий - Google, IBM, Microsoft, Dell і т.п.). Це в принципі вписується в одну зі стратегічних цілей Стратегії-2025 (яку я особисто не одобрямс) - збільшення кількості штаб-квартир міжнародних корпорацій у Києві. Вони також почали полювання на венчурні фонди із Силіконової долини.

Ну в принципі, багато хто правильно відмітить - навіщо винаходити колесо? Дійсно краще навчитися у найкращих і запросити їх першими відламати від нашого інноваційного пирога. Але це не означає, що Київ автоматично стане гарячою точкою на карті венчурних інно-інвесторів. Його просто включать до списку декількох дюжин європейських міст, куди заїде роад-шоу. Якщо почитати уважно, то ті USP (унікальні переваги), які КМДА представляє в якості головного козиря Києва, є не такими вже унікальними і підійдуть для опису більшості столиць цієї частини світу...

Мене особливо інтригують наміри власників центру заснувати новий "науковий центр" і "спеціалізований університет", які мають стати повноцінними партнерами у нарощуванні інноваційного статусу бізнес парку. Навіщо нам у Києві ще один університет?! У нас що, їх мало? (До речі, Стратегія Києва так і не має аудиту наявних науково-дослідних ресурсів міста, який би чітко показав які інноваційні активи ми вже маємо, а які ще слід розбудовувати).

Чому не домовитися із найбільш успішними вишами про розміщення тут вже існуючих лабораторій, дослідних центрів та шкіл/факультетів, які відповідають профілю спеціалізації центру (біотехнології, IT, фармацевтика)? Впевнена, що КПІ не завадили б нові сучасно обладнані лаби, а резидентам Bionic Hill прийшлися б до душі винаходи на інновації, які створюються студентами та викладачами цього або інших київських  університетів. Хто буде господарем "наукового центру"? Чи будуть задіяні вже відомі і розкручені у світі дослідники, розробки яких можуть бути вдало і порівняно швидко впроваджені в життя? Чи зможе місто домовитися із гігантами фармацевтичного бізнесу міста (Фармак, Борщагівка і т.п.) про їх участь у проекті?

Чому ми завжди маємо почати все спочатку, аби мати "своє" і ні з ким не ділитися? Скільки пройде часу, щоби новий науковий центр або університет розбудував хоч якусь мінімальну репутацію (а без репутації у цьому світі нікуди)? Чи ви хочете створити програму MBA а-ля Сколково? Ну так і напишіть!

Не так давно я прожила і пропрацювала декілька років у північному місті Англії Ньюкасл. Він ввійшов до шістки наукових міст Англії (science cities) - ініціативи уряду лейбористів, що реалізовувалася протягом останніх десяти років для підвищення рівня інноваційності великих міст країни, посилення комерціалізації наукових розробок та скорочення циклу "із лабу до споживача". Не скажу що ініціатива є абсолютним успіхом, однак  у Ньюкаслі на мою думку була застосована успішна модель.

Звичайно не обійшлося без "силіконових" моментів, однак керівництво міста разом із місцевою Агенцією регіонального розвитку реалістично оцінили науковий потенціал міста та його університетів, обрали 3-4 напрямки, які є найбільш перспективними з точки зору комерціалізації та отримання прибутку у середньостроковій перспективі, і підписали договір із провідними університетами міста про "симбіоз" існуючих наукових лабів і дослідників із інфраструктурою бізнес-інкубаторів, бізнес-центру, із інвесторами (місцевими та іноземними) та потенційними споживачами кінцевого продукту (наприклад лікарні у випадку медицини старіння або репродуктивної медицини). І ось у Центрі Життя (Centre for Life) у центрі міста поряд із офісами комерційних фірм та венчурних фондів, знаходяться дослідницькі лабораторії Університету Ньюкаслу, бізнес-інкубатор, конференц-центр, музей, та багато іншого. Тобто місто вдало скористалося НАЯВНИМИ науково-дослідними ресурсами і сконцентрувало енергію нового проекту на створенні інфраструктури по їх комерціалізації, розвитку та наближенню до бізнес громади, інвесторів та споживача. Ось такий приклад.

Bionic Hill чомусь мене не надихає як локомотив перетворення Києва на міні-Силіконову долину або навіть створення "інноваційного кластеру". Ні, звичайно масштаб вражає. Але лише як ще один мега-девелоперський проект із модною "інноваційною темою", яка скоріше є рекламним брендом, аніж сутністю проекту. А може я помиляюся? Було б добре...

Пости по темі:
1. Інноваційний потенціал Києва - презентація
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст 

"Розумні" міста - де взяти розум?

В українській мові немає можливості передати різницю між англійськими словами 'intelligent' і 'smart' - обидва означають розумний. Однак різниця є, і суттєва. Я би окреслила її таким чином: "інтеллектуальний розум" і "підприємницький розум". Перше визначення скоріше підходить для людей, друге - для організацій та територій.

В англійській мові сполучення 'smart city' вже стало науковим терміном , який ми перекладаємо як "розумне місто". Але розумне у сенсі не лише наявності мізків, знань та технологічних можливостей для більш раціонального використання ресурсів, але й у сенсі розуміння важливості окремих елементів системи міста та здатності їх кобмінувати для досягнення ефекту синергії (як це відрізняється від нашого локального бачення урбан-розуму!).

Ще одним модним терміном у цій площині є інноваційне місто. Прошу не зациклюватися на технологічних та наукових інноваціях - вони можуть бути і управлінськими, і креативними, і організаційними, і виробничими. Інноваційне місто здатне постійно оновлюватися через свою відкритість до нових ідей та готовність до "творчого руйнування" (creative destruction), на розвалинах якого може постати нова модель розвитку.

На цю тему є цікава стаття в одному з останніх Financial Times -  'Mapping the innovative city' (Окреслюємо інноваційне місто). У статті процитовані титани сучасної урбаністичної думки - Флоріда, Глейзер, Бурдет. Цікава стаття, дуже рекомендую.

Автор статті виділив чотири компоненти, які необхідні для "інноваційної урбан-суміші":
1. Хороший мер (ми як раз сьогодні обговорювали Садового і Гройсмана на ФБ)
2. Етнічний мікс (представники багатьох національностей живуть поряд)
3. Освіта
4. "Інтенсивність" коммунікацій (справа не лише у кількості хай-тех компаній, але й у просторових можливостях для їх спілкування - спільні офіси, публічні місця, кафе, бари і т.д.)

Якщо подивитись на українські найбільші міста і зокрема Київ, то пункт 3 є найсильнішим, пункт 1 можна підтягнути (знайшлась би особистість!), пункт 4 теж можна побудувати, хоча це забере часу. А ось із етнічним міксом у нас навряд чи складеться у середньостроковій перспективі, бо для цього необхідні серйозні ментальні та геополітичні зрушення (точно не за мого покоління). Тобто доведеться винаходити власну модель інноваційності (наприклад на основі фінської або естонської - до речі непогані моделі).

Отже наявність супер-університету, або пари сотень крутих технологічних компаній і технопарку не гарантує вдалого будівництва інноваційного і розумного міста. Потрібна ціла екосистема, яка б забезпечувала безперебійний рух ідей та ресурсів, створювала умови для "творіння", а не блокувала творчу енергію безумними регуляторними правилами.

Хто цікавиться "розумними містами", на днях у Ріо закінчилась конференція IBM Smart Cities, де обговорювались основні складові успішного розумного міста. Тут можна почитати про що була мова.

Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст

Silicon madness of Ukraine

This word is so enigmatic that it drives minds of business people and government officials crazy across the globe. Everyone wants to have a piece of it - if not a valley, then maybe a rout, a town, or a roundabout. The billions of money units and zillions of brain cells are spent on bringing the wonderful plans into life, either successfully or unsuccessfully. And all this because it worked in one place on the planet, in sunny California, and worked pretty well. The main thing majority of devoted followers are forgetting is that it happened without exciting government programmes and state funds. Silicon is the magic word.

Ukraine is jumping on this bang wagon later rather than sooner, and with the idea that seems to be equally exciting and horrendous.  Last week one of Vice Prime ministers has revealed the idea of creating Silicon valley outside the capital city of Kyiv - technological park with offices, universities and research institutes, as well as accommodation on 140 hectares of virgin land. It should become magic place where cool ideas could be married with sound business plans and generous funding. I say 'astounding'. Especially as there are no signs of high intellectual activities or any technology-related economic activities in the surrounding and you will be building expensive hi-tech-toy complex with no doubt significant sum of state money.

And I can understand his ambition - it's cool idea. You look at Skolkovo in Russia and your hands are getting itchy to try to do a similar miracle, albeit with less billions available due to lack of natural gas and oil reserves in Ukraine (though if you read not only official news your excitement about Russian silicon village is evaporating quite quickly). Also I can understand him personally - it's difficult to forget all these exciting technology-related conversations which he no doubt has around family dinner table, since his wife is one of the most famous and influential venture capital funders in Ukraine. But wait a minute, is it the reason to splash budget money on the project which has no basic grounding and cost-benefit analysis? I believe not.

I am not an expert in establishing and funding high-tech and innovative businesses. But I am expert in spatial aspects of socio-economic development and thus aware of fundamental rules which underpin success or lack of it in business location decisions. Basic textbooks will tell you that putting high-tech incubator in the middle of nowhere, even if this nowhere is only 20-30 kilometers away from the capital city, but without any major roads connecting it to the metropolis and without basic infrastructure to sustain it, is waste of money. Unless business sees it as an opportunity and ready to locate there, and there should be good reason for this (why would they do it now?). Ukrainian decision makers are traditionally ignorant of spatial organisation of economic activities and for the last 20 years didn't manage to figure out what policies are needed in order to improve competitiveness of certain territory. This silicon madness is just another proof of such total lack of understanding.

So instead of spoiling agriculture paradise of Kyiv region why not to invest some money in existing intellectual hot spots - such as Kyiv and Lviv Polytechnics, Kharkiv with its amazing cluster of highly competitive inventive institutes which have big portfolio for commercialisation. Why don't you build technopark on the campus (or very near) of university with high-class graduates and inventive staff? Why not to build your innovative cluster (if you need to call it that!) on top of existing essential infrastructure - knowledge/skills and municipal infrastructure - and instead bank it all for another white elephant?

The news about Kyiv silicon valley came almost simultaneously with another exciting news - Ukraine is number 152 in World Bank Doing Business Report, 3 places down from marvelous record of last year So, you would be absolutely right to ask why the country which has one of the worst investment and regulatory environments in the world is busy not with improving the basic conditions for local and foreign companies, but engages in ambitious, expensive and by all means looking useless projects? Well, the simple answer would be as it's easier to gain political and popular support by pushing through large project rather than by meticulous work that doesn't grab first pages of the broadsheets. And that's what politicians are really interested in.The more difficult answer would be the complete lack of vision and understanding what the country needs for successful economic breakthrough and shift from resource-based low-value-added economy to competitive economy that is built on brains and skills of its 46 million population. And this is really bad news, if your country's leadership has no clue where to go next...

So for those who are excited about Ukrainian silicon plan I would advise to go and read success story of Israel - the start-up nation - who from humble desert agriculture producer turned into one of the most innovative economies of the world, that produces highest share of knowledge-intensive products and services. I would also urge them to go back to Ukrainian power houses of ideas, which are many but dispersed and completely lack any business spirit or risk-taking ambitions. Which should be seen as an opportunity, not a barrier.

Or simply go and see what's people presenting at IDCEE - Kyiv based event for investors interested in Internet businesses across CEE - which is initiated by above mentioned venture capitalist (and where above mentioned official is keynote speaker) and see where good ideas are located across the country. I am sure you will notice interesting spatial pattern. And then just follow these businesses, create beneficial conditions for them to thrive and grow into big companies. Don't make them relocate to distant glass and steel castles surrounded by beautiful countryside which might soon turn into dilapidated dream factories.

Relevant posts (in Ukrainian):
1. Про ступені і про дослідників в Україні
2. Проект Х для Росії - прогрес у Сколково
3. Наука і бізнес - наближення
4. Ще одна Силіконова долина?

P.S.: Picture from http://gamespics.com/wp-content/uploads/2011/03/idea-lamp.jpg

Про ступені і про дослідників в Україні

Я на днях аналізувала цифри Держслужби статистики по витратах на наукові дослідження і розробки, а також по кількості компаній і дослідників в Україні. "Людські" тренди мене просто вбили - становище людського капіталу в Україні абсолютно не сприяє підвищенню рівня інноваційності її економіки.

Ні для кого не секрет, що кількість дослідників у нашій країні протягом 20-ти років незалежності катастрофічно знизилась. З одного боку це природній процес - люди старішають, виходять на пенсію або йдуть із життя, а реноме професії "дослідник" таке, що дуже мало свіжої крові надходить до цього організму. З іншого боку Україна була одним із найбільших донорів "мізків" і велика кількість українських дослідників нині працює в університетах та лабах десятків кран світу. Якщо говорити про загальну чисельність дослідників в Україні, то у 2010 році порівняно із 1991 вона впала у більш ніж три рази - із майже 300 тисяч до 90 тисяч.

Одночасно в Україні спостерігається феноменальне збільшення кількості людей зі ступенями кандидата та доктора наук. Відомо, що дослідник і людина зі ступенем це не одне й те ж саме. Бо кандидат наук може працювати в уряді або на підприємстві і не мати жодного відношення до дослідницької діяльності. Враховуючи "моду" на ступінь, яка охопила урядовців середньої і не дуже руки, зростання є очікуваним. Але масштаб вражає!

Наприклад у 1991 році на одного доктора наук припадало 36 дослідників. У 1995 році це співвідношення склало один до 18-ти, а у 2010 - один до 6-ти! За 20 років на фоні загального падіння дослідницького потенціалу України кількість докторів наук зросла майже у 2 рази.

По кандидатах наук відомості відсутні до 1995 року, але відтоді їх кількість зросла на чверть.

Якщо підсумувати кількість кандидатів і докторів наук, то їх кількість у 1995-2010 роках зросла майже на половину. А співвідношення кількості спеціалістів зі ступенями до кількості   дослідників зменшилося із 1 до 2.6 у 1995 році до 1 до 0.9 у 2010 році. Тобто нині в Україні людей зі ступенями на 10% більше ніж дослідників!

Мені здається,. що інфляція поняття науковець, яка сталася в Україні за останні 20 років, шкодить нашій науці і дослідженням не менш, ніж повне фінансове та владне занедбання. Одна річ, коли систематично не вкладаються інвестиції у фундаментальну науку та її коммерціалізацію, а інша, коли статус доктора або кандидата наук нині не викликає поваги та довіри.

Ринкові механізми отримання ступеню та цинізм всієї системи також не сприяє підвищенню популярності професії дослідника серед молоді. З іншого боку, там де ринок дійсно має допомагати науці і створювати когорту науковців-підприємців, у нас повний вакуум. Ні людей, ні програм, ні інституційної бази, ні грошей...

Про фінансові тренди напишу окремо.

Пости по темі:
1. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження? 
2. Дисертація на продаж 

Мої новини тижня

Минулого тижня мою увагу привернули декілька цікавих речей:

1. Я відкрила для себе Інститут глобального зеленого зростання - це міжнародна незалежна аналітична організація, яка була створена за ініціативи Південнокорейського уряду і підтримана рядом "важковиків" глобальної системи стійкого розвитку (наприклад Сером Ніколасом Штерном). Інститут допомагає урядам окремих держав розробляти стратегії розвитку нового типу. Вони мають забезпечувати стійке економічне зростання та поступове підвищення рівня конкурентоспроможності економіки, одночасно справляючи позитивний ефект на навколишнє середовище, скорочення споживання енергії та ресурсів та ін. Ідея походить із Південної Кореї, де уряд протягом останнього десятиліття досить успішно впроваджує нову стратегію зеленого зростання. Серед країн, які нині користуються послугами Інституту, є один пост-радянський "силач" - Казахстан. Цікаво буде подивитися на результати.

2. Один із прикладів південнокорейського підходу до зеленого зростання наведений і у підбірці статей у  The International Herald Tribune яка присвячена "розумним містам". Цікавий мікс ідей, що ілюструють підходи міст у різних частинах світу до проблем ресурсо- та енергоспоживання,  впливу нових урбан-ініціатив на якість життя та розвиток громади. Особливо українців має надихнути приклад Лондонських олімпійських ігор-2012. Їх підхід до організації масштабного спортивного дійства радикально відрізняється від українських потуг щодо підготовки до Євро-2012. Ми все робимо в останній момент, державним коштом (за деякими виключеннями), з використанням імпортних матеріалів, із величезними енерговитратами, без думки про місцеві громади навколо стадіонів та інших "будівель століття", без комплексного плану використання новобудов після події Х. Можливо новий підхід ми приміряємо хоча б для фантастичного проекту зимової олімпіади в Карпатах (як на мене - недолуга ідея а-ля Нью-Васюки).

3. Для тих хто цікавиться інноваційним розвитком та успішністю національних та регіональних інноваційних систем щиро раджу почитати останній номер журналу Regional Studies. Шикарна підбірка теоретико-методологічних статей плюс практичні кейси і досвід окремих країн. Якщо хочете читати журнал безкоштовно, то приєднуйтеся до Асоціації Регіональних досліджень (RSA). Вартість річного членства невисока - біля 500 гривень для експертів та 1100 гривень для організацій (є знижки для студентів, аспірантів та пенсіонерів). Докладніше читайте тут.

4. Також на днях натрапила на цікавий звіт - рекомендації Нью-Йоркської академії наук Уряду Росії щодо побудови інноваційної економіки. Називається "Ярославль 10-15-20". Шикарний документ і головне для нас теж дуже актуальний.

5. Хто цікавиться проблемами регіонального розвитку на більш серйозному науковому рівні повідомляю про цікаву конференцію "Проблеми і перспективи регіонального розвитку в Україні", що буде організована у Києві 1 грудня 2011 року на базі КНЕУ. У мене на жаль є інформація лише англійською мовою. Її можна почитати за цим посиланням. Електронна адреса організаторів kaf_rе@ukr.net;  nv342@mail.ru  Я також продовжую цікаву роботу у двох напрямках - Національна стратегія регіонального розвитку України та Київська стратегія-2025. Ну ви це бачите по моїх постах:-)

Ось такий був тиждень.

Проект Х для Росії - прогрес у Сколково

Минулого літа я написала серію постів про інновації в різних країнах та у різних аспектах. Одне з питань, яке особливо мене цікавить - це центрально керована інноваційна політика. Я зокрема слідкую що відбувається із "проектом Х" Росії, наукоградом Сколково.

Новини що надходять зі Сколково не зовсім системні, і як правило не зовсім позитивні. За гарними банерами, як наприклад будівництво дороги до Сколково, вибір архітектурного плану наукограду, створення дуже представницької ради фонду, вибір кваліфікованих менеджерів, дуже часто знаходяться менш привабливі факти і навіть скандали.

Вони вперто вказують на те, що держава, а точніше уряд, керуючи таким амбіційним та інноваційним проектом, на жаль, імпортує до нього всі біді російського державотворення та "ефективного управління" - корупцію, непотизм, сумнівне заволодіння земельними ділянками, суміш демагогії та нерозуміння сучасного ринку і потреб суспільства, централізований підхід без врахування думки громадськості, тотальне розкрадання в процесі будівництва та багато іншого.

Я не є фанатом Станіслава Бєлковського, але у статті для Слона минулого місяця він дуже гарно окреслив ключові проблеми Сколково і причини того, чому воно приречено на провал. Не всі його тези вірні. Особливо це стосується його думки щодо неважливості простору і просторової концентрації видів економічної діяльності у сучасному технологічному світі. Я вже декілька разів писала про протилежні тренди у розвинених країнах, де найбільш "віртуальні" компанії надають перевагу кластеризації та наближенню до подібних собі.

Однак він звів до купи багато цікавих і трагічних фактів із життя Сколково, які наводять на думку про те, що російська копія Силіконової долина буде нагадувати оригінал можливо лише назвою... А сама модель її створення, при всьому позитиві ідеї та стратегії, несе деструктивний заряд, оскільки бачення розвитку Сколково абсолютно не відповідає сучасній суспільно-економічній формації Росії та моделі управління (інноваційною) економікою. Звідси домінування героїні шпигунського скандалу та вартість розваленої дороги у горовах росіян - їм важко уявити це велике і світле майбутнє, яке створюється на їх очах перевіреними старими методами.

Як нещодавно зазначив мій знайомий російський професор, всі посади менеджерів у Сколково вже роздані "своїм" ефективним менеджерам. Дійсно талановитим людям місця не знайшлося. А шкода, все так добре починалося...

Конференція RSA: українські презентації

Як і обіцяла, публікую деякі презентації українських колег із нещодавньої конференції RSA у Ньюкаслі, яка була присвячена різним аспектам регіонального розвитку і регіональної політики в Європі та світі.

Теми досить різноманітні і дуже актуальні - від механізмів фінансування регіональної політики і місцевого розвитку у посткризовий період, особливостей інноваційної політики України, до траекторій розвитку міста Києва за останні роки. Також представлена презентація на більш "регіональну тему" - регіональні асиметрії на східному кордоні ЄС.

Презентації англійською мовою. Можливо незабаром на акцентах з'явиться ще декілька українських презентацій з конференції - я чекаю на відповіді колег.

Отож чотири презентації:

1. Olga Mrinska 'The economic crisis as an opportunity: the case of Kyiv'
2. Victor Chuzhykov and Oleksander Fedirko 'Comparative analysis of regional asymmetries of the EU Eastern periphery'
3. Olga Shevchenko 'New requirements for financing regional development in post-crisis Ukraine'
4. Tetiana Korneyeva 'Innovation policy and related trends in Ukraine'

Сподіваюся вам сподобається.

Про національні проекти

Сьогодні прочитала гарну статтю Володимира Ланового на Економічній Правді, де він чітко пояснює причини на наслідки недолугої псевдо-інноваційної політики держави, яка нині схоже в основному сконцентрована на славнозвісних національних проектах, про які я вже писала.

Отже окрім недолугості самої ідеї деяких проектів та відсутності технічного обґрунтування та пояснення важливості ініціативи для всієї нації, підхід нинішньої владної команди до інновацій повертає нас до радянських часів. Як і тоді, державні інвестиції (а точніше гарантії) дістануться не найбільш конкурентним та інноваційним проектам, а таким, що змогли довести свою важливість владі (точніше їх власники змогли це довести).

Замість seed funding (початкового фінансування) великої кількості інноваційних і відповідно більш ризикованих проектів Україна надає перевагу великим проектам під державні гарантії, із значними преференціями, сплатою кредитних відсотків коштом державних банків та ін. Отож маємо відсутність здорового конкурентого середовища на всіх етапах - від відбору, до реалізації і фінансування. Адже при нинішній системі маленькій команді із гарною і практичною ідеєю буде дуже складно отримати підтримку, якщо тільки вона не знайде провладних патронів.

При такому "щільному" державному опікуванні навіть найреволюційніша ідея може, на жаль, перетворитися лише на "прожект", оскільки креативність вимагає свободи, гнучкості, ризику та відповідальності авторів на всіх етапах проекту. У нас структура прийняття рішень та владна вертикаль, які зараз переживають значні перетурбації, просто фізіологічно не переносять гнучкості і ризику.

І ще один момент. При нинішній ситуації в економіці та пріоритетах у розподілі державних коштів (читай - великим підприємствам у сфері впливу того чи іншого можновладця) у нас просто немає "живих грошей" на початкове фінансування інноваційних стартапів. Звідси історична тяга до держгарантій і кредитів, на які так легко підсісти і які є просто клондайком для корупційних схем.

Блін, ну знову ті самі граблі!

Наука і бізнес - наближення

Сучасний світ базується на здатності компаній та людей постійно самовдосконалюватися та розвиватися (в англійській мові є гарне дієслово innovate). Це означає, що нові знання та ноу-хау є цінним джерелом конкурентних переваг, а швидкість їх впровадження у конкретні продукти і послуги визначає рівень прибутковості бізнесу.

У цій системі університети є мозковими центрами національної економіки. І не лише тому, що випускають кваліфікованих спеціалістів, а й тому, що постійно генерують винаходи та інновації, які необхідні бізнесу. Чим коротша відстань від університетської лабораторії до кабінету директора компанії, тим краще.

А скорочують цю відстань за допомогою спеціальних програм комерціалізації, створення центрів обміну і поширення інновацій, бізнес-інкубаторів та технопарків на території університетів (квітка Силіконової долини розквітла на міцному стовбурі Стенфорда).

Також суттєво прискорюють впровадження інновацій спрощені умови передачі прав на інтеллектуальну власність від університетів до бізнесу. Шляхи є різні, наприклад минулого тижня Університет Глазго першим у Британії вирішив зробити всю свою інтелектуальну власність (за невеликими виключеннями)  безкоштовною для компаній, які хочуть запровадити університетські винаходи у життя. Це дуже радикальний крок, який інші університети сприймають скептично, адже продаж або ліцензування прав приносить суттєвий прибуток до їх казни. 

Ну і звичайно необхідні гроші, гроші, і ще раз гроші. Як правило потрібні державні інвестиції у фундаментальні дослідження і венчурний капітал для більш ризикованих проектів.

Україна має лише поодинокі випадки симбіозу бізнесу та університетів, а сама структура продукування інновацій є незграбною і застарілою - університети займаються освітою, а академія - винаходами. У всьому розвиненому світі, а також у країнах "випереджаючого росту" (Китай, Індія, Бразилія), вже зрозуміли, що ці дві справи краще поєднати під одним дахом.

В результаті ми маємо в Україні щорічне скорочення кількості компаній, що впроваджують інновації - лише 12.8% від загальної кількості робили це у 2009 році.

Тому я звернула увагу на сьогоднішні новини про те, що КПІ нарощує кількість спонсорів та корпоративних споживачів університетських винаходів та інновацій. Тепер до списку Motorola, Misrosoft, IBM, Intel додалась корпорація Group DF Дмитра Фірташа.

Технопарк і бізнес-інкубатор "Київська політехніка" є одним із найбільш успішних прикладів співпраці між університетами та бізнесом в Україні. На жаль поки що ефективна співпраця налагоджена із великими корпораціями, а малий і середній бізнес, особливо новостворений (стартапи), продовжує відігравати незначну роль. Може скоро почуємо гарні новини і на цьому фронті.

Ще одна Силіконова долина?

Не лише російське Сколково претендує на лаври нової Силіконової долини - вчора британський прем'єр Девід Кемерон оголосив про наміри створити власну Силіконову долину у Східному Лондоні - у Шодітчі (Shoreditch).

Для інформації, Східний Лондон (East End), на відміну від західного (West End), є досить депресивним районом, який останнім часом намагаються реанімувати (іноді успішно) за допомогою різноманітних грандіозних програм. Наприклад неподалік від майбутнього силіконового раю знаходиться Олімпійський парк - місце проведення літньої олімпіади у 2012 році. Саме його грандіозні новобудови та коммунікації планується використати у якості гніздечок для таких гігантів як Google, Facebook, Cisco,  Intel та British Telecom.

Шодітч це не зовсім "інноваційна пустка" - це місце, яке вже деякий час напівсерйозно називають Силіконова розв'язка (Silicon  Roundabout), і де знаходиться кластер досить успішних технологічних стартапів, наприклад Last.fm (боже, як давно я там не була!).

Однак британський підхід у цьому конкретному випадку більш нагадує російську аніж американську модель - дати державні гарантії, певну суму коштів (поки що скромні 200 мільйонів фунтів), залучити великі іноземні та місцеві компанії та стимулювати зовнішні інвестиції. В Каліфорнії все починалося давно (70 років тому) із Стенфордського університету, підприємливих студентів та маленьких "ендогенних" компаній. В Британії є декілька більш придатних кандидатів на "силіконовий" статус - наприклад Кембрідж або "кластер М4" (навколо автомагістралі М4).

Тоді чому саме Східний Лондон?

Місцеположення як фактор успіху у часи Flat World

Більшість із нас знайомі із книгою Томаса Фрідмана "Плоский світ" (The World is Flat). Головний аргумент полягає  у тому, що зі стрімким розвитком сучасних технологій географічне розташування стає все менш важливим фактором у прийнятті рішення щодо розміщення економічної діяльності.

Деякі професії взагалі перестали потребувати "постійного місця прописки" і кінцевий результат створюється через віртуальні мережі, що об'єднують спеціалістів, які спокійно працюють у своїх домашніх кабінетах на фермі у Корнуолі або у панельному красені у львівському Сихові. Деякі компанії почали активно підтримувати "номадичні" моделі офісів, де не існує постійних робочих місць, а є великі кімнати, зі столами і диванами, де колеги, коли іноді приходять до офісу, можуть "пришвартуватися" до "материнського доку" за допомогою WiFi.

Однак чи дійсно ваша "географія" перестала буди важливою? Нині існує вже багато досліджень, які доводять, що у часи віртуальних мереж та інноваційних коммунікативних рішень персональний контакт залишається важливим. Найбільш творчі і віртуалізовані сегменти економіки також є одними з найбільш концентрованих - компанії та спеціалісти мають тенденцію локалізуватись десь поряд із колегами та конкурентами. Прикладів безліч - від фінансових центрів Нью-Йорку та Лондона до інноваційних кластерів Бангалору, Кембріджу і Силіконової долини.

Про цю тенденцію говорять і експерти Deloitte Centre of the Edge у Гарвард Бізнес Ревью. Автори статті Джон Хагел і Джон Сілі Браун наголошують на тому, що персональні контакти є не менш важливими за контакти у глобальній павутині і у соціальних мережах. Тобто простір все ще має значення у сучасному світі, незважаючи на стрімкий розвиток новітніх технологій.

Мої новини тижня

Кожен день дізнаєшся щось нове: щось цікаве, а щось ні, щось відлітає у простір, щось осідає у пам'яті, щось пізніше випливе у написаному, а щось ні. Я вирішила занотувати речі, які мене особливо вразили або порадували за останні сім днів. Самі вирішуйте чи це цікаво і корисно:-)

Я може бути останньою людиною, яка дізналася про TED (Technology, Entertainment, Design), а може ні. Я просто у захваті від різноманітних тем їх talks. Великі мислителі і "вершителі" сьогодення діляться абсолютно безкоштовно своїми ідеями та планами у рамках скромних 18-ти хвилин. Кожного тижня на сайті з'являються нові промови, яких вже більше семи сотень.

Інше моє технологічне відкриття цього тижня  - Gapminder - статистичний рай для фанатів і любителів, організація яка називає себе fact tank на відміну від таких звичних "think tank" та "do tank". Вони роблять фантастичні візуалізації глобальних та національних соціально-економічних трендів за останні пару століть. Моя улюблена на сьогоднішній день - демографічні тренди, пояснені за допомогою коробок Ikea:-) Знову ж таки, презентована на одній із конференцій TED.

Креативність - моя тема цього тижня. Тому я заглибилась у досвід проекту British Council Creative Cities про який я чула раніше, але ніколи детально не вивчала. Кількість і якість учасників проекту зростає - останні новини креативного урбаністичного планування із Москви. А якщо хтось хоче дізнатися про те, чим живе Москва, є ще одне відкриття тижня - онлайн видання The Village. Там можна дізнатися про всяку всячину - від ресторанів і квартир, до планів нового мера щодо "електронної мерії". До речі, мера у Москві не вибирають, а призначають. Судячи з усього це стає модно і у нас - реального мера Києва пана Попова ніхто не обирав, поки що...

А ще приємно, коли думки ідуть паралельно із думками колег і друзів. Останній продукт від Fisco ID щодо кризи державного управління у контексті економічної кризи у багато чому перекликається із моїм аналізом економічних та інституціональних викликів трансформаційних процесів в Україні для Світового Банку, який я сподіваюся буде скоро опубліковано.

Ось такий був тиждень. Попереду новий і ще цікавіший.

І ще раз про перспективи інноваційних центрів у Росії

У липні я писала про інноваційний прорив у Росії, який здебільшого стимулюється урядом та великими державними корпораціями, а левова частка коштів надходить із державного бюджету. При цьому Росія має "кремнієві" амбіції, особливо щодо створення наукового центру у Сколково.

Я тоді досить критично поставилась до ідеї запозичення ліберальної моделі із США у державі з "керованою демократією та державно-корпоративним капіталізмом". А сьогодні на Руформаторі я знайшла дуже цікаву статтю (переклад з англійської) американського науковця і підприємця із багаточисельними титулами Вівека Вадхви чому саме силіконова модель не може спрацювати у Росії або будь-якій іншій країні зі схожими суспільно-економічними умовами розвитку. Українським інноваційним ідеологам теж слід прислухатись до наведених аргументів, бо вони є актуальними і у наших умовах. Більш прийнятними для нас мають бути моделі інноваційного розвитку та організації інноваційних центрів із Індії чи Китаю, або Бразилії чи Ізраїлю. Про них я знаю менше - може у когось є цікаві джерела?

Правда у перекладі статті є помилка  - 52% компаній у Силіконовій долині США були засновані не емігрантами, а імігрантами. Здавалося б, одна літера, а зміст протилежний:-)

Інноваційний тиждень: Підсумки

Цього тижня Регіональні Акценти намагалися зацікавити вас різними аспектами інноваційного розвитку у світі.

Ви могли дізнатися про досвід Росії у побудові нової Силіконової долини, а також про феноменальний успіх існуючої індійської Силіконової долини у Бангалорі. Якщо ви цікавитесь інноваціями на регіональному та місцевому рівні, а також яким чином вони можуть допомогти у подоланні соціально-економічних проблем та скороченні просторових диспропорцій, то вас міг зацікавити пост про наукові міста, а також публікація про світовий та британський досвід у створенні та розвитку Science cities.

Цікавими були новини про прогрес (та його відсутність) у створенні інноваційної економіки ЄС, що має амбіції стати найбільш конкурентною у світі, а також рекомендації ОЕСР щодо створення необхідної регуляторної бази та сприятливого середовища для стимулювання інновацій у кризовий період.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про досягнення і прорахунки ЄС у створенні більш конкурентоспроможної економіки, то запрошую вас почитати аналітичну публікацію про структурні економічні зміни у ЄС, написану мною та двома колегами у 2008 році (англійською).

Наступний тиждень ми плануємо присвятити спорту, а точніше ролі та впливу великих спортивних заходів на розвиток місцевої та національної економіки. Дана тема є особливо актуальною по закінченні Чемпіонату світу 2010 у ПАР та у контексті підготовки України до Євро-2012.

Інноваційний тиждень: Кризові інновації

Однією з головних тем останнього числа Обзервера ОЕСР (OECD Observer) є роль інновацій на різних етапах економічного циклу.

Аналізуючи приклади корпоративних та урядових інноваційних проривів, експерти ОЕСР дійшли висновку, що у кризовій ситуації виграють ті, хто роблять ставки на нові підходи до традиційних проблем. Наприклад більше половини компаній у списку Форбс-500 2009-го року почали свою діяльність у період рецесії.

Більш того, із кризи швидше виходять ті економіки, які, ризикуючи втратити "комфортабельні позиції", шукають нові двигуни прогресу та економічного зростання. Звідси і рекомендації в Інноваційній стратегії ОЕСР державам-членам - удосконалити систему врядування та створити сприятливі умови для виникнення та розвитку різних типів інновацій (включаючи управлінські).

Здавалося б, нічого нового, шумпетеріанський підхід до "творчого деструктизму" в період кризи. Однак деяким країнам потрібно знову і знову посилати ці "меседжі" для того, щоб вони зрозуміли необхідність реформування структури економіки та запровадження нової економічної політики задля підвищення конкурентоспроможності. Шкода що Україна не є членом ОЕСР...

У журналі також аналізується роль податкової системи у стимулюванні інновацй, корпоративні соціальні інновації, дослідження у сфері нових матеріалів (нанотехнології), транспортні інновації та інше. Одним словом гарне чтиво!

Інноваційний тиждень: Виклики ЄС між Лісабонською стратегією та Програмою "Європа-2020"

2010 рік мав стати вирішальним для Європи - саме він був визначений як кінцевий термін для досягнення цілей Лісабонської стратегії (Lisbon Strategy), поставлених у 2000 році. Головною амбіцією ЄС було стати до 2010 року найбільш конкурентною і динамічно розвиваючоюся економікою світу, що базується на знаннях, та досягти стійкого економічного зростання через більшу кількість висококваліфікованих робочих місць. Ключовими орієнтирами були: 1) досягнення 70% зайнятості, 2) 3% ВВП країн-членів ЄС має витрачатися на наукові розробки та дослідження.

Глобальна економічна криза стала на перешкоді реалізації цих амбітних планів, хоча прогрес у побудові інноваційної Європи був проблематичним і до 2008 року. Ще у 2004 році за дорученням Єврокомісії робоча група на чолі з Вімом Коком опублікувала комплексну оцінку попередніх результатів реалізації заходів Лісабонської Стратегії, ключовими висновками якої були наступні: більшість держав-членів не дотягують до необхідних стандартів, а весь процес є занадто бюрократичним і неефективним. Та навіть прийняті зміни та спрощення процедур не врятували ситуацію. У 2008 році рівень зайнятості у ЄС досягнув 66% (і почав стрімко падати у процесі посилення кризових процесів), а витрати 27-ми країн ЄС на науку і дослідження зросли лише маргінально - з 1.82% ВВП у 2000 році до 1.9% ВВП у 2008 (для більш детальної оцінки дивіться повний звіт за цим посиланням).

І ось на початку 2010 року Єврокомісія ініціювала підготовку нової стратегії зростання та зайнятості в ЄС  - "Європа-2020". Документ має бути фіналізований до кінця року, а отже зараз відбувається найважливіший і найцікавіший етап - обговорення проекту, прийняття до уваги думок різних партнерів і професійних груп Євросоюзу - від урядів до бізнесу та науковців, формулювання кінцевих цілей, заходів та потоків фінансування.

Однак вже зараз помітні певні неузгодження та проблеми, зокрема представники бізнесу критикують розробників за відсутність продуктивного діалогу та ігнорування думки приватного сектору. З іншого боку, представники місцевих органів влади вимагають більшої самостійності у формулюванні власних пріоритетів і програми дій в рамках "Європи-2020". У противному випадку, кажуть обидві групи, нова стратегія мало чим буде відрізнятися від старої і ЄС знову не зможе досягнути поставлених цілей.

Отже головне питання на сьогодні полягає у тому, чи зможе ЄС вчитися на власних помилках і побудувати процес таким чином, щоби врахувати думки ключових партнерів і підготувати стратегію, яка буде амбітною і реальною для впровадження одночасно.

Інноваційний тиждень: нова зірка Індії

Більшість сучасних  інновацій походять не з США чи Європи, а з Індії, Бразилії, Китаю та інших "тигрів" і "драконів". Про це я писала раніше.

Сьогодні у мою скриньку потрапив цікавий звіт підготовлений Legatum Institute (US) про фантастичний успіх індійського міста Бангалор - світового лідера у сфері виробництва програмного забезпечення, що виробляє третину індійського експорту "софта", а це 40 мільярдів долларів на рік (що майже дорівнює всьому еспорту товарів і послуг України у 2009 році - 45.5 млрд.дол.). У місті проживає 10 тисяч мільйонерів, з іншого боку 25 вісотків населення мешкає у трущобах.

А ще пару десятиліть тому Бангалор був непримітним "середнячком" серед мегаполісів Індії із великими виробничими потужностями у текстильній, хімічній промисловості, авіабудуванні та військово-промисловому комплексі, що отримували значні субсидії та замовлення від держави (мені тут пригадався Харків). Однак ці традиційні галузі із часом "видохлися", а ось суттєві інвестиції в освіту міста із часом дали позитивні результати у сфері інформаційних технологій та програмного забезпечення, що з'явилася завдяки приватній ініціативі, а не державному фінансуванню. Все почалося 25 років тому із банального "аутсорсінгу" американських та європейських компаній, а закінчилося великим дослідним кластером, що за масштабами можна порівняти із Силіконовою долиною У Бангалорі знаходяться штаб-квартири двох індійських корпоративних IT-гігантів - Wipro та Infosys.

Місто є одним з найбільш динамічно розвивауючихся мегаполісів Індії із населенням 6.5 мільйонів і щороку приваблює ще десятки тисяч мігрантів з інших міст і регіонів. Мені до речі пригадався сюжет роману Аравінда Адіги "Білий тигр" - про підприємливого водія без освіти з індійської глибинки, який побудував свій дуже успішний бізнес у Бангалорі, перевозячи нічні зміни працівників софт-бізнес-центрів. Роман отримав Букера у 2008 році - дуже цікавий, рекомендую.

Але бочка меду не без ложки дьогтю. Звіт також говорить про фантастичні проблеми міста, що стримують його розвиток,  зокрема про відсутність адекватної публічної інфраструктури, як то питної води, каналізаційної системи, надійної системи енергопостачання, про жахливі затори на дорогах та хаотичний публічний транспорт. Тобто якщо роль держави була некритичною на стадії створення і швидкого зростання, то вона є необхідною для закріплення успіху і майбутнього розвитку міста, як світового осередка інноваційного виробництва.

Нагадує українські реалії.

Інноваційний тиждень: Про наукові міста (science cities)

Хочеться продовжити тему інновацій та інноваційної політики, якої я торкнулася у попередньому пості.

Я вирішила, що може бути корисним посилання на главу книги про наукові міста (science cities), яку я написала пару років тому для свого колишнього роботодавця - Institute of Public Policy Research North (ippr north). Вона правда ніколи не була опублікована в силу різних причин (в основному фінансових:-( ). Цей проект мав на меті проаналізувати ефективність існування 6-ти наукових міст Британії. Моє завдання було "вписати" британські ініціативи у міжнародний контекст.

Короктий висновок такий - незважаючи на розбіжності в базових  системах та стимулах, більшість розвинених держав використовують територіальні моделі стимулювання інноваційного розвитку (наукові міста, технопарки та ін) задля вирішення місцевих економічних проблем, подолання регіональних диспропорцій у технологічному розвитку, або стимулювання енономічного зростання через інноваційні види діяльності. Результати більш вражаючі там, де до розробки і впровадження політики активно залучаються бізнесмени та бізнес-науковці, регіони мають більш здорові конкурентні амбіції, а самі заходи є спільними діями центрального та місцевого (регіонального) урядів.

Читайте документ на Скріблі за цим посиланням (звичайно англійською мовою).

Інноваційний тиждень: Про НаноРосію і феномен централізованої інноваційної політики

Лише лінивий не писав про нещодавній "інноваційний" російський прорив в Америці (який правда був дещо захмарений шпіонським скандалом) і про російські амбіції стати "не вагоном, а локомотивом нових технологій у світі" (А. Чубайс). У Європі та Америці із подивом і повагою дивляться на мільярди з держбюджету, які витрачаються на нову забавку російського політестаблішменту - Нанотехнології. У принипі ці процеси співпадають із глобальною тенденцією - в одному із нещодавніх Economist було надруковано розгорнутий аналіз походження інновацій (виробничих, технологічних, управлінських та ін.) у сучасному світі - більшість із них виникають не у "старому світі", а у "перехідних економіках" (emerging economies) Азії та Південної Америки (які вже давно перейшли куди їм треба...)

Пройшли часи, коли тема російського наукового прориву була лише предметом анектодів та смішних дописів на ВладимирВладимировиче. Велика частина росіян, а за ними і іноземців, прониклися ідеєю. Іноземні інвестори вже стають у черги щоби вкласти гроші у підмосковне Сколково - майбутню наностолицю Росії. Російським вченим вдалося вже багато у сфері нових матеріалів у галузях енергетики, медицини, товарів широкого вжитку та ін. І це не може не радувати. Однак я особисто ставлю під сумнів амбіції Росії створити нову Силіконову долину у Сколково, як про це заявив президент Мєдвєдєв минулого тижня у Каліфорнії.

Джерела зростання та інноваційності у цих двох кластерах не можуть бути більш неподібними: у Силіконовій долині все починалося із гаражних майстерень студентів Стенфорду та мікропроектів на основі персональних винаходів, які із часом і великою кількістю венчурного капіталу перетворилися на мега-корпорації. У Росії це мільярди державних коштів у підмосковній "пустелі" (Сколково ніколи не було "наукогородом") при відсутності зацікавленості російських малих і середніх компаній та винахідників. Все базується на інтересі великих (державних) корпорацій та уряду вивести Росію у технологічні лідери світу.

Є сумніви в успішності каліфорнійсько-російської  моделі. Хоча б тому, що з російським менталітетом треба рівнятися не на США із супер-ліберальною економікою та високою мобільністю трудових кадрів, а на Китай чи Близький Схід, де суверенні фонди і державні корпорації відіграють ключову роль у просуненні інновацій. Західна модель стимулювання інноваційного розвитку на місцевому та регіональному рівні навряд чи буде сприйнята в Росії, адже для її реалізації потрібна жорстка система захисту прав інтелектуальної та майнової власності, потужний соціальний капітал, вчені-підприємці, максимальна незарегульованість економіки, порівняно легкий доступ до венчурного капіталу та багато іншого.

Росіяни хочуть виростити щось велике із великого, в Америці ж це велике виросло із дуже маленького, при чому із мінімальним втручанням з боку держави.