Вибори-2012 в Україні - нові регіональні актори

Результати парламентських виборів в Україні ще в процесі кристалізації, в тому числі за допомогою "підрахуїв" різних рівнів. Однак незалежно від остаточних цифр ситуація у сфері регіональної політики суттєво зміниться. У "силовий ландшафт" країни і її регіонів стрімко вривається 225 нових акторів - депутатів-мажоритарщиків.

У мене змішані відчуття до цієї категорії можновладців. З одного боку у багатьох країнах пряме представництво інтересів громадян у мажоритарних округах є позитивним явищем, оскільки "наближає" владу до народу, скорочує відстань між електоратом і його представниками. Але це спрацьовує у дійсно демократичних системах, де формування влади і її функціонування є прозорим і підзвітним. Коли в обраних депутатів не виростають крила і не з'являються німби над головою. Коли вони, навіть отримавши високі кабінети, не проти прошвирнутися вулицями міста/села і запитати у своїх виборців - які проблеми? чим можу вам допомогти? Коли у мої лондонські двері якось постукала міністр уряду і одночасно депутат по даному округу і запитала чи є в мене якісь побажання і проблеми, моя мама, яка саме була в гостях, чаєм поперхнулася. Бо в Україні такого не було і підозрюю ще не скоро буде (хоча може я не права, і Чумак чи Ємець колись постукають у наші двері:-)).

В Україні не так давно ми вже мали мажоритарщиків і їх діяльність, як правило, мала характер "перетягування ковдри на себе", тобто на свій округ, не зважаючи на реальний стан справ у даному регіоні. Для регіональної політики, що має відкривати можливості для підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів та територій через інструменти і заходи на основі об'єктивно визначених проблем, це є великою загрозою. Бо депутати-мажоритарщики, як правило, будуть лобіювати інтереси своїх округів - для отримання фінансових та інших ресурсів, і чим більше, тим краще. Однак підозрюю, що вони не будуть зважати на об'єктивну необхідність у цих ресурсах, на те, що в інших регіонах, де депутати не є такими "пробивними" або належать до "неправильних" політичних сил, необхідність у цих ресурсах є більшою.

Я не хочу бути песимістом (хоча це досить просто при нинішній владі в Україні, навіть дещо оновленій після 28 жовтня). Я хочу вірити, що українські регіони отримають ще із десяток ефективних адвокатів і законодавців, які створять оптимальні умови для розвитку не лише їх окремих округів, але й всієї держави. А не з'являться ще десяток "гальм" прогресивних змін та ефективної політики стимулювання розвитку регіонів, якої ми так потребуємо! А то може просто з'явиться ще десяток кандидатів на розрізання червоних стрічок та застольні промови?..

Побачимо як воно вийде.
  

Нотатки з Грузії: Такий невловимий баланс сильної влади і громадської ініціативи

Сьогодні у Тбілісі у мене була цікава бесіда із колегою, який займається питаннями регіонального розвитку Грузії. Ми обговорювали ефективність реформ у різних сферах та "грузинське диво", а також їх неефективність і "зворотній бік" централізованого і ефективного "дива".

Колега сказав фразу, яку я сама часто згадую в контексті України - потрібен здоровий баланс між демократією та ефективністю прийняття рішень державною машиною. Миттєві досягнення майже неможливі у децентралізованій моделі управління, тоді як вона дозволяє більшого включення суспільства у процес формування та реформування публічних інституцій та послуг.

Квазі-тиранічний підхід, який також нині застосовується у Грузії, дає шикарні результати у деяких сферах, особливо у тих, де роль уряду, зокрема центрального, є вирішальною. Але інші сфери страждають від монополізму влади та відсутності політичної різноманітності та конкуренії. А з часом і у "оновлених" галузях (таких як дозвільна система, інфраструктура чи залучення інвестицій) може настати стагнація. І тоді владна вертикаль має стати менш вертикальною, але більш горизонтальною - і залучити різні кола громадськості, в тому числі опозиційні, до процесу реформування.

У нас в Україні поки що вистачає різнобарвності, хоча нинішня влада робить все, щоби створити монопартійну та монолідерську модель управління. Однак здається мені ми не вміємо скористатися своїм "багатством видів" і багатогранність здебільшого перетворюється на континуальні суперечки та протистояння.

А мало б бути навпаки, бо мобілізація цієї конкуренції ідей та підходів може принести значні результати, особливо у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку, де головне - визначити унікальні можливості певної території і дати їй свободу в їх реалізації.

Але ж це така тонка штука, цей баланс! У нас поки що нуль по всіх фронтах. І різноманітністю не користуємося, і владна вертикаль нездатна здійснити вольові кроки у "стратегічних сферах", наприклад у дерегулюванні чи боротьбі із корупцією. Тут Грузії слід голосно сказати "браво"!

Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Сьогодні звернула увагу на свіже повідомлення на сайті Мінекономіки про публікацію останнього номеру журналу "Економіка України". Це видання фінансується за бюджетні кошти і спільно видається науково-дослідними установами Міністерств (економіки та фінансів) і Академією Наук.

Здавалося б, при нинішньому дефіциті бюджету та взагалі скудності коштів на дослідження та дорадчі послуги Уряд мав би дуже ретельно і вибірково ставитись до виділення коштів на дослідження, особливо у сфері економічної політики, політики соціального розвитку, державного управління, і вимагати дуже конкретних і актуальних розробок і практичних порад, які вже завтра можна було б впровадити у життя в урядових програмах, заходах, інструментах, а також в законах, стратегіях, розпорядженнях президента та інших регуляторних актах.

Коли читаєш короткі резюме статей "Економіки України" стає тоскно і млосно. Зрозумійте мене вірно - я не читала статті повністю, можливо вони супер-актуальні і практичні. Однак резюме, які пишуть саме для того, щоб зацікавити читача і змусити його прочитати весь опус, наводять на думку про занадто академічний стиль, стандартні підходи, стереотипні висновки і формальні рекомендації. Невже на такі політико-орієнтовані поради ми маємо витрачати додаткові бюджетні кошти? Можливо достатньо чисто академічних видань?

Коли нарешті ці крихти почнуть розподіляти прозоро і на конкурсній основі? Щоби не лише державні та академічні установи, але й аналітичні та "мізкові" центри могли спробувати свої сили у наданні Уряду серйозних аналітичних досліджень та конкретних сценаріїв і рецептів вирішення тих чи інших проблем.

Так роблять в Європі, Америці, Бразилії та десятках країн по всьому світу. Таким чином отримував кошти британський аналітичний центр ippr де я працювала декілька років. І в результаті наші ідеї опинялися на столі прем'єр-міністра, міністрів і ми цілком обґрунтовано говорили про те, які конкретні інструменти і реформи були запроваджені після публікації наших досліджень та політичних брифінгів і рекомендацій.

Я знаю точно, що один зі звітів, який я підготувала пару років тому по реформі регіонального врядування Англії, був прочитаний першими фігурами Британії і деякі його елементи запроваджені на практиці (попереднім урядом). В Україні таку гарантію мають одиниці неурядових організацій та експертів. І лише ті, які мають "вухо" і "гаманець" наближених до влади меценатів. А шкода, хто зна який клондайк знаходиться в експертних шухлядах та на експертних iPad. І лише рівний для всіх доступ до урядових дорадчих послуг може його "відкрити".

Мої новини тижня

Минулого тижня життя потрохи набирало обертів, хоча я все ще на лікарняному. Тому новин не дуже багато, однак сподіваюся вони цікаві.

Минулого тижня газета Комментарии опублікувала рейтинг розвитку найбільших міст України. Розмір міста був обмежений кількістю населення у найменшому обласному центрі - Ужгороді - де проживає трохи більше 116 тисяч людей. П'ятірка лідерів виглядає наступним чином: Київ, Хмельницький, Севастополь, Тернопіль, Чернівці. Окрім Києва інші лідери - середнячки із порівняно високим рівнем "якості" життя, хоча їх конкурентні позиції в національній економіці є менш переконливими.

Як і до всяких рейтингів, до цього також слід ставитись обережно і пам'ятати, що він базується на вибірці критеріїв, які в основному характеризують демографічну та екологічну ситуацію, рівень розвитку міської інфраструктури, зайнятість і доходи населення, витрати населення і витрати міського бюджету. Тобто рейтинг має явний нахил до публічного сектору і бюджетних витрат, аніж до приватного сектору та якості бізнес-середовища. При іншому міксі показників - наприклад включенні блоку інновацій і досліджень, рівня освіти та навичок, ефективності інвестицій, продуктивності праці і т.д. - я впевнена що рейтинг 45-ти міст України виглядав би інакше, і Харкову не довелося б плентатися на 27-му місці... До речі, порівняно нещодавно я писала про інший рейтинг територій України.

Минулого тижня Львову пообіцяли передати "в управління" стратегію економічного розвитку міста, яка була розроблена Фондом "Ефективне Управління" та бостонською Monitor Group. Дворічний проект фінансований Фондом Ахметова підготував документ на основі найкращих іноземних прикладів, а також розробив практичні механізми впровадження. Тепер справа за мером Садовим і його командою реалізувати амбіційний план. Сподіваюся на відміну від десятків попередньо розроблених стратегій (також із залученням іноземних фахівців) ця стратегія нарешті запрацює і стане власністю міста, а не черговою гарною обгорткою для інвесторів.

Судячи з усього досвід Львова був позитивним для Фонду "Ефективне управління", оскільки замінивши консалтинг-партнера (на  Boston Consulting Group) вони всерйоз зайнялися стратегією Києва до 2025 року. Я вже писала, що цією стратегією вирішив зайнятися і Світовий Банк - сподіваюся вони це роблять в синхроні...

Тим часом ми всі зачекалися на наступний етап так голосно проголошеної адміністративної реформи. Влада обіцяла підготувати нові структури та штатні розклади реформованих міністерств протягом двох місяців. Пройшло чотири, а навколо - тиша. Хоча новини з передової не досить втішні. Наприклад, в розріз із попередніми оголошеннями, існує реальна можливість "повернення" функцій регіональної політики у лоно Міністерства економічного розвитку, звідки вони були експропрійовані буквально пару років тому на користь новоствореного Міністерства будівництва і регіонального розвитку. Непрозорий і майже засекречений процес підготовки і реалізації нинішньої адмінреформи в котрий раз підтвердив неефективність влади у проведенні масштабних реформ та викликає великі сумніви щодо її кінцевих результатів. Тим часом тисячі держслужбовців продовжують працювати "виконуючими обов'язки".

У Британії минулого тижня з'явився черговий звіт, який наголошує на реальній загрозі поглиблення регіональних диспропорцій (які і так є найбільшими в ЄС) в результаті проведення нинішніх реформ коаліційного уряду. The Smith Institute опублікував звіт "Rebalancing the economy: prospects for the North", який аналізує можливі наслідки пакету реформ для найменш розвинених регіонів Півночі Англії. А пакет величенький - від ліквідації всіх структур управління регіональним розвитком, включаючи АРР, скорочення державних витрат, суттєвого скорочення кадрів у держсекторі, до значного урізання грантів місцевим радам. Все це особливо боляче вдарить по депресивним регіона Півночі, які мають найвищу залежність від держсектору.

А ще я знайшла цікавий сайт про створення "мікро-громад" через міське планування та залучення місцевого населення (певний різновид партисипативного підходу). Насправді це сайт нової книги про "кишенькові громади" (pocket neighbourhoods), однак там є багато цікавої інформації, включаючи деякі кейси.

Для проведення експерименту я купила щойно видану книгу Едварда Глейзера "Тріумф міста". Як правило я не читаю книжки "прямо з пічки", а чекаю певний час (також з метою економії коштів, бо з часом вони дешевшають:-)). Однак цього разу не втрималась і піддалась спокусі, бо вже забагато фанфарних рев'ю книги. Скоро опублікую своє:-)

І на останок - ви могли побачити деякі зміни в структурі Регіональних Акцентів. З'явилися постійні розділи (контакти, про мене) і рубрики (книжкове рев'ю, місячні акценти), які будуть постійно наповнюватися новою інформацією. Також я планую розширити рубрики - найближчим часом з'явиться окрема сторінка експертної мережі "Криза і столичні міста". Сподіваюся нова структура полегшить пошук потрібної інформації. Так що слідкуйте!

Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

 Час трохи розвинути думки із мого попереднього посту про основні Тренди на 2011 рік  Мене сильно цікавить режим економії державних коштів у різних країнах та у різних місцевих органах влади.

Більшість з нас у своєму житті переживали періоди жорсткої економії в силу тих чи інших причин: або втрачали роботу, або збирали на машину, чи віддавали кредит за квартиру. І в кожного з нас є рецепти як краще зекономити так, щоби життя не перетворилося на суцільний кошмар і приносило хоча б якусь радість, а також не руйнувало шансів на покращення у майбутньому.

У палітрі економних сценаріїв є екстремальні випадки. Наприклад економія у стані жорсткої бідності, коли люди вимушені жити на чисто символічні доходи - наприклад більшість українських пенсіонерів на 100 долларів на місяць - вимагає одних бюджетних рішень. З іншого боку, маючи у розпорядженні цілий міський бюджет, можна економити досить екзотично - наприклад Харківська мерія закупила 10 лавочок для станції метро по ціні 63 тис. гривень за штуку і за словами мера Кернеса це була економія... Коментарі тут зайві.

Я кожного дня читаю про екзотичні і не дуже рішення урядів і місцевих влад різних країн скоротити витрати. Як правило це резонні кроки з врахуванням обсягів дефіциту держбюджету та уповільнення економічного зростання. Серце особливо гріють новини про скорочення зарплат президентів, депутатів та держслужбовців - то у Скандинавії, то в Литві, іноді навіть в Україні (хоча в Україні ці новини потім переклеслюються новинами про підвищення бюджетів на утримання та оздоровлення вищезгаданих осіб).

Однак питання як завжди полягає не у тому що робити, а як це робити. Скорочувати можна механічно - по 20 відсотків по всіх секторах - а можна на основі детального аналізу ефективності окремих секторів та державного втручання у їх діяльність з метою підвищення продуктивності - надання кращих послуг за менші кошти. І дозволити громадянам і приватному сектору вирішувати власні проблеми на власний розсуд.

Наприклад адмінреформа в Україні, метою я кої є економія коштів, ніякої економії не принесе, як визнають наші керманичі. І це не лише в короткостроковій перспективі - але й у середньостроковій. Бо за їх кроками не вбачається ґрунтовного аналізу що потрібно а що ні.

Більш того, немає жодних ознак бажання змінити корумповані схеми держзакупівель, де платник податків переплачує у рази за лавочки у метро, стадіони, дороги, ліки, будівлі та ін. Навпаки, спостерігається тенденція виключення багатьох секторів із процедури конкурсного відбору постачальників товарів і послуг для держпотреб - від всіх об'єктів Євро-2012 до природніх монополій.

У Великій Британії теж відбуваються драконівські скорочення, хоча не такі бездумні. Однак і тут вбачається механістичний підхід - скорочуються бюджети всіх міністерств і відомств (за одним-двома виключеннями) на 20-30 відсотків. Вони відповідно скорочують штат, скорочують послуги населенню, інтегрують різні послуги під одним дахом і здають в оренду зайві площі. Плюс радикально реформується система соцвиплат і гарантій, підвищується пенсійний вік, підвищується плата за навчання в університетах і так далі. А більш прозаїчно - працівники міністерств більше не мають халявної кави і чаю, навіть для відвідувачів.

Мантра яка лунає із Даунінг Стріт проста - держава завелика, приватний сектор має стати більш активним гравцем. Він краще за нас може виконувати багато функцій (правда, але він також може робити це гірше і за більші гроші - тут є купа прикладів, наприклад читаємо "Приватне око" яке все бачить). Уряд також очікує, що приватний сектор вступить у дію там, де відступає державний. Але так не буває! Ви не можете його примусити - ні найняти ваших колишніх працівників, ні розмістити свої підприємства і офіси у найбільш депресивних регіонах країни (де скорочення держапарату і фінансів найжорсткіші). Компанії самі обирають кого їм наймати і де і коли - і це не має відповідати пріоритетам і інтересам держави. Пару років тому я написала звіт про ситуацію і перспективи держсектору у північній Англії (депресивна зона країни), який детально розглядає чому неможливо досягти симетрії (його можна почитати англійською тут).

Наведу конкретний приклад. Сьогодні я розмовляла із керівником однієї фірми, яка спеціалізується на організації тренінгів для британських держслужбовців. Якщо минулого року у них було пару сотень "учнів" щомісяця, то у цьому році поки що жодного і перспективи виглядають невесело - майже всі міністерства скоротили бюджет на навчання.

Ми сиділи в барі одного із найбільш респектабельних готелів Лондона Royal Horse Guards Thistle Hotel у самому центрі Уайтхолу напроти кінних гвардійців (всі туристи в курсі). Мій колега сказав, що у грудні він проводив тут як мінімум 3 дні на тиждень. Вони винаймали конференц-залу і готель мав брати на роботу тимчасових помічників для обслуговування групи. Тепер готель залишився ні з чим, так само як і тимчасові працівники. Також втратила гроші приватна типографія, де вони друкували сотні копій навчальних матеріалів щомісяця. Також вони і їх конкуренти скорочують постійний штат і позаштатних тренерів. А тим часом уряд очікує, що його компанія візьме на роботу двійку-другу своїх колишніх штиків. Ви бачите тут перспективи для держштиків? Я ні.

Наші очікування і прогнози щодо впливу фінансових скорочень часто не відповідають дійсності. Реальність навколо нас більш комплексна і залежність державного і приватного сектору не є лінійною. Не лише держава залежить від приватних компаній і їх податків, але й приватні компанії від держави, її контрактів та аутсорсінга - від будівельників і DHL до аудиторів PWC і тренерів. Тому скорочувати треба не механістично і радикально, а поступово і з розумінням реальних потреб економіки і населення. І тоді можливості почнуть перетворюватися на реальні позитивні зміни.

Як казав Ейнштейн "у середині кожної проблеми лежить можливість".

Про адміністративну реформу в Україні

Раніше цього року Україна прославилася масштабами свого держапарату, який суттєво збільшився після останніх президентських виборів. У часи великої фінансової скрути, коли більшість підприємств і громадян мають суттєво економити на власних витратах та інвестиціях, Уряд України обзавівся 7 віце-прем'єрами, а кожен міністр отримав від 5 до 9 (!) заступників.  Адміністрація президента теж суттєво збільшила свої масштаби.

Одночасно Україна "прославилася" своєю гендерною політикою, адже в уряді немає жодної жінки, бо за словами пана Азарова "тут їм не місце".


Нещодавні конституційні зміни, які ліквідували політичну реформу 2004 року, диктують нові умови існування держапарату і тому адміністративна реформа знову стала на часі.


Певно більшість з вас чула про рішучі наміри Президента та його уряду нарешті здійснити адміністративну реформу, яка б привела держапарат у відповідність до потреб сучасного суспільства, а також до можливостей держказни та до реєстру функцій сучасного уряду. Після прийняття закону "Про Кабінет Міністрів" у жовтні 2010 року Президент вже "підчистив" свою армію, однак потенціал для подальших скорочень залишається значним.

Обговорюються декілька варіантів реформи - в залежності від кількості органів влади та їх типу.  Для тих, хто цікавиться питаннями адмінреформи, пропоную почитати першоджерело із засадами запропонованої реформи - План модернізації державного управління, який розміщено на головній сторінці Головдержслужби України (посилання через банер у правій "полосі" сайту).

Залишається спостерігати за прогресом у реалізації реформ...

Децентралізація довіри

У жовтні Price Waterhouse Coopers разом із моїм колишнім роботодавцем лондонським Інститутом досліджень публічної політики ippr опублікували результати інтерактивного дослідження «Хто відповідальний? Виклики передачі влади у централізованій державі». Цікавий документ і головне дуже доречний для України, яка, так само як і Англія, має дуже централізовану систему врядування.

У Великобританії, де вже протягом десятиліття триває повномасштабна деволюція – передача повноважень від центрального уряду в Лондоні автономним урядам Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії – залишився великий «централізований острів», Англія. Тут навіть існує таке саркастичне кліше, яке офіційно використовується лише у минулому часі і у критичному тоні, але на практиці продовжує існувати і дотепер: «Люди в Уайтхолі (Whitehall) знають краще» (або для українських реалій «вони на Банковій/Грушевського знають краще»).

Так ось, в Англії за будь-яке питання, яким би дрібним воно не здалося, у першу чергу відповідають міністри центрального уряду (які одночасно є членами урядової фракції у парламенті і представляють інтереси свого одномандатного округу у Палаті Общин). Вже багато десятиліть точиться дискусія щодо надання більших повноважень місцевим органам самоврядування, однак незважаючи на деякі позитивні кроки вони залишаються дуже залежними від рішень і фінансування із центрального бюджету.

Проблему можна пояснити існуванням певного замкнутого кола: по-перше центральний уряд, громадськість і засоби масової інформації не довіряють органам місцевого самоврядування і не вважають їх достатньо кваліфікованими для професійного управління територією; по-друге місцеве самоврядування дійсно не має достатньої спроможності та кваліфікацій саме по тій причині, що центральний уряд не поспішає передавати повноваження вниз; і по-третє цей непоспіх напряму корелюється із громадською думкою, яка перш за все покладає відповідальність за ведення справ на центральний, а не місцевий рівень влади. Тому у разі виникнення будь-якої проблеми, навіть у сфері яка була "децентралізована", громадськість у першу чергу звинуватить конкретного міністра, а не голову місцевої ради. Бо так зрозуміліше і простіше - підзвітність і прозорість найбільше розвинені на центральному рівні і людям легше зрозуміти хто і що робить і відповідно хто і за що відповідає. Невдалі спроби децентралізації повноважень перш за все пов'язують із неможливістю змінити публічну думку і створити прозорі механізми контролю і підзвітності на регіональному або місцевому рівні.

Це досить короткий опис проблеми, а певні конкретні рішення представлені у звіті, який я рекомендую почитати, особливо враховуючи його невеликий обсяг, 22 сторінки. Головна ідея полягає у тому, що це замкнуте коло можно перервати і громадську думку щодо підзвітності можна змінити, Слід розробити і реалізавати чітку інформаційну компанію щодо передачі повноважень, слід дотримуватися затверджених планів, робити конкретні кроки по передачі реальних повноважень органам влади на місцях, які повинні мати чіткі механізми контролю і підзвітності. І тоді поступово з'явиться довіра громадськості і ЗМІ до місцевих органів самоврядування.