Нотатки з Грузії: Такий невловимий баланс сильної влади і громадської ініціативи

Сьогодні у Тбілісі у мене була цікава бесіда із колегою, який займається питаннями регіонального розвитку Грузії. Ми обговорювали ефективність реформ у різних сферах та "грузинське диво", а також їх неефективність і "зворотній бік" централізованого і ефективного "дива".

Колега сказав фразу, яку я сама часто згадую в контексті України - потрібен здоровий баланс між демократією та ефективністю прийняття рішень державною машиною. Миттєві досягнення майже неможливі у децентралізованій моделі управління, тоді як вона дозволяє більшого включення суспільства у процес формування та реформування публічних інституцій та послуг.

Квазі-тиранічний підхід, який також нині застосовується у Грузії, дає шикарні результати у деяких сферах, особливо у тих, де роль уряду, зокрема центрального, є вирішальною. Але інші сфери страждають від монополізму влади та відсутності політичної різноманітності та конкуренії. А з часом і у "оновлених" галузях (таких як дозвільна система, інфраструктура чи залучення інвестицій) може настати стагнація. І тоді владна вертикаль має стати менш вертикальною, але більш горизонтальною - і залучити різні кола громадськості, в тому числі опозиційні, до процесу реформування.

У нас в Україні поки що вистачає різнобарвності, хоча нинішня влада робить все, щоби створити монопартійну та монолідерську модель управління. Однак здається мені ми не вміємо скористатися своїм "багатством видів" і багатогранність здебільшого перетворюється на континуальні суперечки та протистояння.

А мало б бути навпаки, бо мобілізація цієї конкуренції ідей та підходів може принести значні результати, особливо у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку, де головне - визначити унікальні можливості певної території і дати їй свободу в їх реалізації.

Але ж це така тонка штука, цей баланс! У нас поки що нуль по всіх фронтах. І різноманітністю не користуємося, і владна вертикаль нездатна здійснити вольові кроки у "стратегічних сферах", наприклад у дерегулюванні чи боротьбі із корупцією. Тут Грузії слід голосно сказати "браво"!

Адміністративна реформа в Україні - початок без кінця

Отож я не помиляюся, через 10 мсяців після грандіозного "запуску" адміністративної реформи Президент сьогодні видає Розпорядження щодо оптимізації центральних і місцевих органів влади.  Воно передбачає (нарешті) фіналізувати положення і граничні чисельності апарату центральних огранів влади (ЦОВ), приведення кількості керівників ЦОВ до вимог законодавства. Одночасно розпорядження започатковує процес перетурбацій на регіональному та місцевому рівнях.

Тобто той хаос, який відбувається у центральних органах влади протягом 2011 року - коли ніхто не має впевненості ні у своїх функціях, ні у рівні відповідальності, ні у структурі, ні у чисельності - нині переміщається двома рівнями нижче. Це означає, що у гіршому випадку нам загрожує повний коллапс системи (нагадую, левова частка публічних послуг здійснюється місцевими і регіональними виконавчими органами влади), а у кращому - річна епопея із реструктуризаціями і звільненнями, яка закінчиться нічим, тобто статусом кво.

Ще ніколи адміністративна реформа в Україні не здійснювалася на такому непрофесійному рівні (щоби там не казали деякі толерантні експерти), із повним ігноруванням найкращих практик і пропозицій своїх власних експертів. Навіть після процесу скорочень у ЦОВ на початку 2000-х, створення і скасування інституту державних секретарів, не було такої пустки і повної прострації у рядах держслужбовців, які просто не розуміють що, а головне навіщо, відбувається.

Ніхто не сумнівається у необхідності проведення адмінреформи і територіальної реформи - державний апарат України гіпертрофований і заважає дихати бізнесу і простим громадянам. Однак будь-який процес реформ повинен мати чіткий план, графік реалізації, критерії оцінки успіху, він повинен базуватися на певних серйозних розробках та аналізі існуючої ситуації.

Здається мені, і не лише мені, у нинішній реформі цього просто немає! Ми спостегігаємо якісь конвульсивні рухи команди реформаторів, яка, використовуючи модний спік, запудрює нам мозок і маскує власну неспроможність стратегічного бачення та доведення справи до логічного і головне ефективного закінчення. Ця команда реформаторів в АП, яка безпосередньо відповідає за процес реформування, ігнорує наробки щодо адмінреформи, здійснені урядом протягом останніх десяти років, в тому числі коштом іноземних донорів. Ми просто викидаємо у вікно швидкістного потяга всі наші напрацювання і аналітику. Тобто викидаємо інструкцію з управління цим самим потягом, який рухається незрозуміло у якому напрямку.

Отож як завжди новини невеселі, і обіцяють нам купу неприємностей найближчим часом. А цього можна було б уникнути, якби в Україні була дійсно професійна і незалежна державна служба, відокремлена від політичного класу, який живе лише сьогоднішнім днем. Аби, аби...

Пости по темі:
1. Про адміністративну реформу в Україні
2. Регіональна політика - чергова перетурбація
3. Знову зміни, та чи зміни