Продовжую аналіз проекту Стратегії Розвитку Києва до 2025 року (К-2025). Попередні три частини можна почитати по лінкам в кінці цього посту.
На відміну від деяких коментаторів проекту К-2025 я не вважаю, що головним пріоритетом для розвитку Києва має стати "гармонійний життєвий простір" у сенсі де жити, що їсти і пити, якість шкіл, лікарень, об'єктів соціальної та інженерної інфрастурктури, парків, театрів, магазинів, дорог, метро і т.д. Це дуже важливо - бо це скелет міста. А як же із його серцем і судинами? Із чого взагалі складається наше гармонійне життя? Всі перелічені моменти плюс один елемент, який для більшості з нас означає левову частку нашого життя - це робота!
Місто має бути комфортним місцем роботи та професійної самореалізації для мільйонів киян та приїжджих. І якщо із держсектором все зрозуміло - у Києві завжди буде доста держслужбовців центральних (та місцевих) органів влади, лікарів, вчителів та соцпрацівників - то із бізнесом не все так однозначно. Київ має більший потенціал приватного підприємництва, який на жаль сьогодні не використовується. К-2025 не дає багато варіантів розвитку подій. Єдиний сильний аргумент - це "Зроблено у Києві".
Але скажіть мені, ви, споживачі всього що "зроблено в Китаї", чи це дійсно важливо? Ви знаєте що виробляють в Сінгапурі? А Буенос-Айресі? А Нью-Йорку? Їх "продукти" нематеріальні, бо вже пару десятиліть як розвинені і не дуже країни отримують левову частку ВВП і доходів від сфери послуг. Більш того, конкурентні компанції мають довгі і глобальні виробничі "ланцюги" і тому у будь-якому складному продукті - від машини до лептопа - є деталі із десятків країн.
Місто має бути економічно доцільним і привабливим для підприємців, великих і малих, інакше вони досить легко можуть змінити "прописку". І тоді податки - головне джерело власних доходів Києва, - а також робочі місця, будуть танути на наших очах.
І ось у цьому місці мене не влаштовує підхід К-2025 до розвитку бізнес-середовища міста. Вона як мантру повторює "сприяння інвестиціям", "залучення інвесторів", "розвиток конкурентних кластерів". А хто такі інвестори? Що означає кластер в українських реаліях (це слово занадто часто вживається і у більшості випадків - не по темі). І чим відрізняється інвестиційний клімат від бізнес-клімату?
Інвестори це не лише банки, фінустанови, великі корпорації - українські чи іноземні. Це всі без виключення компанії та підприємці міста. А бізнес-клімат є поняттям ширшим, адже інвестування це лише елемент "бізнес-циклу" і для успішного досягнення кінцевих результатів (певного рівня прибутковості, частки ринку і т.д.) потрібно більш ніж чітке законодавство, прозора і справедлива судова система, захист прав власності. Потрібні інструменти підтримки бізнесу на різних стадіях розвитку: практично орієнтовані і кваліфіковані кадри, спеціальні програми по перекваліфікації, бізнес-інкубатори, система допомоги у пошуку інвесторів, центри трансферту технологій, дієві бізнес-форуми (до речі у львівській стратегії по підвищенню конкурентоспроможності, яку також підготували за підтиримки Фонду "Ефективне Управління", є рекомендація по створенню інституційного механізму співпраці міськради і бізнесу).
І взагалі, як визначити який сценарій інвестування більше підходить місту? Візьмемо два варіанти:
1) 1000 малих підприємств проінвестують 10000 гривень кожен
2) прийде один великий "зовнішній" інвестор і вкладе пару мільйонів гривень
Перший варіант є більш конструктивним і перспективним для міста, адже тоді ми маємо не просто велику знамениту корпорацію, перед якою місто готово стелитися червоним килимком і робити безглузді компроміси які шкодять її зовнішньому вигляду, якості життя, ринку праці, доступу до товарів і послуг тощо. Ми маємо середовище готових до розвитку компаній, яке працюватиме за ефектом мультиплікатора - адже зростання одного бізнесу це можливості розвитку для багатьох інших. І навпаки. Більш того, "доморощеним" компаніям небайдуже що стане з їх вулицями, парками, дитсадками і дорогами - бо тут живуть їх діти.
Це абсолютно не означає що я проти великих інвесторів під будь-яким прапором. Просто має існувати рівновага. Не слід фанатично ганяти по світу за "зірковими" інвесторами при цьому абсолютно нехтуючи потенціалом місцевих компаній. Також не слід займатися економічним націоналізмом - ця компанія краща, бо вона українська. Це лише ознака недалекоглядності і слабкості конкурентного середовища країни чи регіону.
Орієнтація лише на зовнішніх інвесторів контрпродуктивна за сучасної моделі економічного розвитку. Вони легко приходять, але й легко йдуть - згадайте 2008-й рік. Більш того, іноземні інвестори будуть підозріло ставитись до міста, де активність місцевих компаній незначна, бо це вірна ознака того, що із системою щось не так. А це означає, що слід перестрахуватися і це автоматично піднімає вартість інвестицій.
Якщо ми дійсно хочемо мати конкурентну економіку, то нам слід перш за все інвестувати у киян і київські (українські) компанії, щоб вони потім інвестували у розвиток міста. І це мають бути не лише Авіанти, Фармаки чи Оболоні - це мають бути сотні і тисячі невеликих і середніх компаній, які можливо колись стануть Wipro, Skype або Twitter.
Фрази (і я сподіваюся подальші дії) із проекту К-2025 "залучення найкращих компаній і людських ресурсів" слід міняти на "сприяння зростанню малих компаній у середні, а середніх - у великі", "створення умов для підприємництва і приватної ініціативи". Ми маємо не лише будувати нові бізнес-центри по периметру міста - ми маємо заохочувати людей створювати власний бізнес і вкладати у нього інтеллект та гроші. А при нинішній регуляторній базі це м'яко кажучи складно.
К-2025 повинна містити заходи спрямовані на покращення бізнес-клімату для місцевих і "приїжджих" компаній без дискримінації. А це означає:
1. Створення працюючої інтегрованої системи одного вікна не лише для реєстрації, але й для щоденної діяльності компаній (включаючи всю дозвільну, податкову, юридичну платформи).
2. Створення механізмів для підтримки компаній у розвитку навичок та вмінь для подальшого росту (створення центрів підтримки підприємництва)
3. Стимулювання інноваційно активних видів діяльності через створення бізнес-інкубаторів та центрів трансферту технологій
4. Максимальне залучення місцевих компаній для задоволення потреб державного сектору (використання вітчизняних технологій, матеріалів і інтеллекту)
5. Створення фінансових інструментів для підтримки компаній, які відповідають певним критеріям (відповідно до тих же пріоритетів розвитку Києва)
Перелік неповний - його можна продовжити.
А головне - не заважати підприємцям творити. Це має бути пріоритетом К-2025. І тоді все буде ок!
Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
Немає коментарів:
Дописати коментар