Локалізований оптимізм

Якщо останнім часом при спілкуванні із центральними органами влади України або при ознайомленні із практикою їх роботи та "прогресом" у реформуванні держапарату та покращенні нашого життя вже сьогодні у вас виникає відчуття безнадії, песимізму, розчарування та зневіри у те, що у нас колись може вийти щось путнє, то гадаю ви не одинокі.

Реформаторський запал уряду та президента, які вже перестали підпадати під категорію "нові", потроху затухає і я не думаю що це пов'язано із періодом відпусток... Дії влади є реакційними (вони реагують на проблеми), а не запланованими та такими, що спрямовані на запобігання негативним трендам. Складається враження повної відсутності стратегічного бачення. Голосно проголошені реформи у сфері територіально-адміністративної реформи, посилення місцевого самоврядування та регіональної політики перетворилися на пшик, що потроху зникає навіть у міністерських коридорах. У самих міністерствах немає міністрів, нових структур і чіткого розуміння того, що і хто буде робити. Тому спеціалісти департаментів заглибились у солодкий світ звітування та узгодження пустопорожніх планів та заходів.

Однак не все так погано. Якщо ви хочете ковтка свіжого повітря - їдьте "у глибинку", поспілкуйтеся із місцевими органами влади. Ви побачите, що затяжна криза не відібрала у людей оптимізму та бажання змінювати речі на краще. Вони знаходять вихід у безвихідних ситуаціях, вони мобілізують місцеві громади і бізнес, вони шукають альтернативні джерела фінансування, вони спілкуються один із одним і намагаються координувати дії, вони мають бажання дізнатися щось нове і впровадити це нове у себе вдома.

Звичайно не всі міста, райони та області є однаковими - вічні диспропорції є не лише у рівні соціально-економічного розвитку, але й у здатності місцевих лідерів мислити креативно, а діяти ефективно і згуртовано. Є "мертві зони", де локальний прогрес є таким же регресивним, як і національний. Але є багато дуже позитивних прикладів.

Шкода лише, що їх помічаєш лише коли проводиш "польові дослідження" (я зараз на львівщині). З Києва цього, на жаль, не видно. Якщо у вас є власні спостереження або ви знаєте про "канали" трансляції локального оптимізму та конструктивізму - дайте мені знати:-)

Статус місцевих органів влади в Україні - офлайн

Останні декілька тижнів я багато часу провела на сайтах місцевих органів влади Львівщини та Закарпаття у пошуках корисної інформації та електронних адрес. Висновки неоднозначні.

З одного боку 90% райрад і райдержадміністрацій, а також 100% міськрад мають свої сторінки в Інтернеті. Однак більшість із них досить формальні, одразу кидається у вічі, що їх створення було мотивоване вимогою зверху, а не внутрішньою необхідністю чи бажанням побудувати новий канал спілкування із громадою.

Бо вебсайт рідко може стати таким двостороннім каналом, якщо тільки він не підключений до соцмереж або не має інтерактивного блоку, наприклад блог або чат із мером або керівником району. Та де там, на майже половині сайтів ви не знайдете навіть електронної адреси ради або адміністрації, вже не кажучи про департаменти та відділи. Їх список контактів складається із імен, посад, номерів телефонів та адрес.

Це певно відображає тренди віртуалізації суспільства та влади на дуже локальному рівні. Однак статистика говорить про те, що кількість користувачів інтернетом в Україні динамічно зростає, а спектр послуг, які можна отримати онлайн теж постійно розширюється. А оскільки місцева влада є одним із найбільших постачальників публічних послуг (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та багато іншого), то певно їй вже час замислитися над віртуалізацією свого життєвого простору і необхідністю іти "у ногу з часом" та знаходити спільну мову із молодими громадянами, які є найбільш активними користувачами мережі.

Певно ще не скоро наші мерії будуть на відстані кліка, як я писала раніше. Однак надія є. Наприклад Львів та Київ мають досить пристойні сайти, хоча їх інтерактивності ще далеко до Сіетлу :-) Сподіватимемося на позитивний тренд, а може навіть на прорив!

P.S.: До речі, дружній блогер нещодавно написав про корисний захід по даній тематиці. Читати тут.

P.P.S.: Ілюстрація із http://techgenie.com

Яким має бути міжрегіональне співробітництво?

Вчора в новинах промайнула звістка про ІІ Форум регіонів України та суб’єктів Уральського федерального округу Росії, що відбувся у Києві. Ну нічого особливого, маленька така новина. Однак зараз я  займаюся аналізом досвіду транснаціонального та міжрегіонального співробітництва в Європі і тому тема для мене дуже актуальна.

Протягом Київського форуму деякі українські області укріпили свої торгівельно-економічні та науково-технічні зв'язки із деякими Російськими регіонами, такими як Тюменська, Свердловська, Курганська, Челябінська області, Ямало-Ненецький округ.

Певно дійсно є потенціал реалізації спільних проектів. Проте як зазначають самі урядовці, вони здійснюються в основному між великими підприємствами (обробних галузей промисловості). І тоді постає питання чому для такої співпраці не достатньо звичайних угод між підприємствами та між Урядами двох держав? Підписані міжрегіональні угоди навряд чи стануть у нагоді для налагодження співпраці між малим і середнім бізнесом двох країн (він здійснюється неформально і часто віртуально!).

Ціла купа угод наводить на думку про центрально керований та сильно простимульований процес без реальної ініціативи на місцях (інакше - це казковий збіг обставин!).

Якщо подивитись на карту та порівняти умови та фактори розвитку регіонів, то російські партнери виглядають дуже екзотично. Теорія і практика говорить про найбільший ефект співпраці між регіонами зі схожими умовами розвитку (приморські, прикордонні), схожими проблемами (та наявністю інструментів їх вирішення), компліментарними структурами економіки та активністю різних партнерів (від влади до бізнесу та громадянського сектору).

Без цих інгредієнтів угоди перетворюються на формальні інструменти "без душі і тіла" однак із помпою і символікою. Як наприклад це сталося із оголошеним пару років тому пактом співпраці між українськими областями, що був проголошений на Львівському Економічному Форумі у 2009 році. Угода є, а співпраця залишилася на тому самому рівні - регіони надають перевагу індивідуальному а не колективному баченню і вирішенню проблем. Саме тому певно центральна влада і продовжує ігнорувати регіони та наступає на їх самостійність, і чим далі, тим більше...

Як на мене угоди про міжрегіональну співпрацю мають носити не суто офіційний характер, а певним чином "слідувати" стопами місцевих компаній. Із регіонами, де спостерігається найвища концентрація партнерів що співпрацюють із місцевими компаніями, слід підписувати стратегічні угоди. Також слід рівнятися на кращих і укладати партнерства із ознаками "менторства" та передачі найкращого досвіду. Тоді ефект буде реальнj відчутним.

Ще один цвях у труну місцевого самоврядування

Вже пару тижнів Україною блукає неспокійна новина, яка до мене дійшла лише сьогодні. Судячи з усього, органи місцевого самоврядування скоро можуть втратити один із найбільш дорогих своїх активів - землю, або право нею розпоряджатися.

Ситуація із земельною реформою у нас більш ніж болюча - занадто багато бажаючих стати власниками, і занадто мало бажаючих долучитись до наведення порядку. Майже щотижня ми чуємо про земельні афери у тому чи іншому місті, селі, районі та ін. Логічна реакція - гнів і бажання все переробити так, щоб місцеві депутати не могли безвідповідально розпоряджатися гектарами такої дорогої нам землі.

Однак стоп, хвилиночку, депутати мають право розпоряджатися лише 12% земельного фонду України - інші 88% знаходяться в руках держадміністрацій. А там все проходить тишком нишком, гучна інформація дуже рідко потрапляє на шпальта газет.

Так само малопублічним залишилось грудневе розпорядження Президента, одним із пунктів якого є передача повноважень по управлінню земельними ресурсами від місцевих рад до місцевих держадміністрацій.

Ви відчуваєте різницю? Одна справа, коли землю роздерибанив ваш односельчанин Василь Васильович, якого ви обрали місцевим депутатом минулої осені. Бо певним чином ви маєте право вимагати від нього відповідей на запитання та маєте можливість не обирати його знову. А інша справа, коли її роздерибанив невідомий і загадковий Іван Іванич із райдержадміністрації, про якого ви ніколи не чули і не почуєте. Більш того, ви не маєте жодного права вимагати від нього відповідей на поставлені запитання, оскільки він не демократично обраний депутат, а посадовець із місячним окладом і можливо квартальною премією, який виконує розпорядження голови держави, скинуті вниз дуже високою вертикаллю.

Не дарма Асоціація Міст України б'є у всі дзвони, і то там, то тут з'являється притомний аналіз наслідків ситуації.

Однак навіть не заглиблюючись у суть питання земельних відносин, стає зрозумілим факт радикального наступу на права місцевих органів влади. Яким чином місцеві ради зможуть розробляти і головне реалізовувати місцеві стратегії соціально-економічного розвитку, коли на фоні падаючих місцевих податків вони не матимуть головного ресурсу розвитку - землі? Їх роль із реальної перетвориться на номінальну і більшість важелів з управління територією перемістяться у місцеві адміністрації непідконтрольні громаді.

І це зовсім не в'яжеться із бажанням президента укріплювати місцеве самоврядування, дотримуватись положень Конституції (які ще не змінені!) та Європейської Хартії місцевого самоврядування. Це також більш ніж у розріз іде із намірами урізати повноваження державних органів влади на місцях, що було проголошено однією із цілей грудневої адмінреформи. Ну і взагалі при цьому є абсолютно незрозумілим бажання президента скасувати облдержадміністрації.

Хоча з іншого боку це досить логічне рішення з огляду на останні події у столиці, де обраний мер став весільним генералом, а містом керує група професійних (?) однак непідзвітних міській громаді бюрократів.

Тому що послідовний?

Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування

Десять років тому Україна почала святкувати день місцевого самоврядування, що стало ознакою відданості принципам самоврядування та децентралізації влади.

Протягом цієї десятирічки ми прийняли чимало законів і правил, приєдналися до Європейської хартії місцевого самоврядування, створили низку асоціацій органів місцевого самоврядування, провели бюджетну реформу з метою посилення фінансової самодостатності та адміністративної ефективності місцевих органів влади.

Але чи дійсно Україна є державою із дієздатним місцевим самоврядуванням? Чи це свято лише для 283,5 тисяч працівників органів місцевого самоврядування (ОМС), чи для всіх громадян? Чи дійсно ОМС ефективно представляють інтереси своєї громади у сфері соціально-економічного розвитку?

Навряд чи. Порівняно самостійними у своїх рішеннях є лише міста обласного значення України, оскільки володіють власними фінансовими  ресурсами для здійснення заходів по підвищенню конкурентоспроможності місцевої економіки та рівня життя населення. Решта ОМС - районних, міських, сільських та селищних - майже не мають власних ресурсів і цілком залежать від національних трансфертів на здійснення функцій закріплених законодавством.

На жаль принципи децентралізації, деконцентрації та субсидіарності (максимальна локалізація ефективного надання публічних послуг) часто залишаються дієвими лише на папері. Законодавству бракує суттєвих елементів по приведенню стандартів самоврядування до європейських, а там де вони є - часто не виконуються внаслідок браку ресурсів чи бажання.

Ми вже друге десятиліття не здатні провести таку необхідну адміністративно-територіальну реформу, яка б створила самодостатні місцеві громади (через укрупнення - адміністративне чи договірне). Ми не створили повноцінних місцевих рад зі своїми виконавчими органами і не ліквідували державні виконавчі органи влади нижче обласного рівня як такі, що нездатні дієво сприяти розвитку території. Фінансування сфери місцевого самоврядування завжди формувалося непрозоро, із великими скороченнями і затримками, а після кризи 2008 року воно стало майже ефемерним.

Натомість ми реформували систему виборів і (до останніх виборів) місцеві ради формувалися на основі непрозорих партійних списків, в результаті підзвітність депутатів перед виборцями стала аморфною. А у деяких випадках ми просто підриваємо самі принципи самоврядування, коли ліквідуємо місцеві ради в адміністративному порядку без публічних обговорень та супроти положень Європейської хартії. Таке сталося цієї осені у Києві.

Так що святкувати потрібно, але не з компліментами на адресу центральної влади та ОМС, а з критикою і конкретними пропозиціями по удосконаленню системи.

Нові голови райдержадміністрацій Києва

Я вже писала про призначення десяти нових голів райдержадміністрацій Києва. І ось знайшла гарну статтю на Українській правді із короткими біографіями нових керівників районів.

Якщо коротко, то картина така.

Демографія: серед голів немає жодної жінки і жоден із 10-ти не народився у Києві. Найстаршому 61 рік, а наймолодшому - 40.

Професіоналізм: Всі голови є практиками і мають великий досвід у сфері управління міським господарством. Певно пан Попов підбирав кадри під себе, у хорошому розумінні цього слова.

Сім із десяти були головами або заступниками голови РДА. Один був мером (Жмеринка Київської області), один депутатом райради, а ще один заступником голови Київської міськадміністрації. Серед десяти один вільно володіє англійською, інші - зі словником (мене завжди захоплювало це формулювання - такий скромний натяк на незнання мови).

Криза і місцеві органи влади - конференція у Києві та публікації по темі

Асоціація міст України (АМУ) 3 грудня 2010 спільно із Радою Європи та Асоціацією фінансистів України проводитиме конференцію "Вплив світової фінансової кризи на діяльність органів місцевого самоврядування". Деталі за цим посиланням.

До речі, пару місяців тому я писала про результати опитування місцевих органів влади Європи (проведеного Радою Європейських муніципалітетів і регіонів) щодо впливу кризи на місцеву економіку та їх діяльність. Під час київської конференції презентуватимуть порівняно нове дослідження, цього разу від Ради Європи, за редакцією Кена Дейві. Український внесок у дану роботу зробили мої друзі із Фіско.

А якщо вас цікавить стан справ у інших країнах Центральної та Східної Європи, то можу порекомендувати чудову свіжу книгу Financial Crisis in Central and Eastern Europe: From Similarity to Diversity за редакцією Гжегожа Горжелака і Чор-Чінг Гок. Ціна на Амазоні нереальна, але якщо є бажання придбати дайте мені знати і я замовлю через авторів.

Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

Сьогодні у Києві перестали існувати 10 районних рад. Міська рада одним розчерком пера, без врахування думки громадян (через громадські слухання або проведення референдуму) знищила один із каналів прямого волевиявлення громадян і прямої підзвітності влади міста її мешканцям. Хоча це не стало супер-новиною, можливо тому що про це вже давно знали, а можливо тому що нікому немає до цього діла...

Звичайно багато хто може сказати (і будуть праві) , що райради були досить номінальними рупорами народної влади, громадяни не знали своїх депутатів не лише в обличчя, але й не знали їх імен, а тим паче досягнень на ниві захисту їх прав. Однак проблема була не лише у неефективності ради, але й у небажанні громадян бути більш активними і відстоювати свої інтереси через прямий діалог із радою та через контроль за її діяльністю. Тепер, навіть якщо вони цього забажають, у них буде на одну можливість менше...

Райони не ліквідували, натомість ці досить значні територіальні громади із середньою кількістю населення у 300 тисяч будуть керуватися безособистістними, призначеними міськрадою (читай Кабміном) керівниками райдержадміністрацій та сотнями їх підлеглих бюрократів. Тому на питання чому вже місяць як немає гарячої води або два тижні не вивозиться сміття вони тепер сміливо можуть відповісти вам - ми тут ні дочого, від нас нічого не залежить - звертайтеся до "вишестоящих" органів влади. 

Основне пояснення реформи - економія коштів. Цікаво скільки б ми зекономили, якби ліквідували адміністрації замість рад?

Чого переживати, запитаєте ви, у нас все ще є міськрада і ми можемо впливати на долю міста через вибори мера. Однак придивіться уважніше і ви побачите, що рада є представником політичних партій та економічних кланів, а не громадян міста (завдячуючи пропорційній системі). А позиція мера перетворилася на церемоніальну фігуру, бо всі більш менш важливі функції перемістилися у портфель невиборного призначеного першого заступника міськголови, який досить скоро, без сумнівів, стане керівником міської держадміністрації.

Київ, якщо колись обере не мільйонера-космонавта (і я тут не про Річарда Бренсона!), а мера-особистість, якого турбуватиме місто і його мешканці, має великі шанси повернутися у минуле - до барикад Косаківського-Омельченка, де дві різні особи із протилежними мотивами і сильними амбіціями обіймали два ключових пости у місті - керівник міської держадміністрації і мер міста. Зміни до закону про столицю, які скоро стануть реальністю, скасують необхідність поєднання цих двох іпостасей і пану Попову (або іншому протеже Партії регіонів) необов'язково буде подобатись виборцям - він буде реально правити містом із гарантованого крісла держслужбовця, тоді як обраний вами мер буде перерізати стрічки на відкритті пам'ятників та дитсадків (якщо їх колись почнуть будувати).

У всьому цивілізованому світі влада все більше наближається до людей, а локалізація економічної діяльності та суспільного розвитку, що іде паралельно із глобалізацією (звідси термін - глокалізація),  вимагає все більшої децентралізації. У нас все абсолютно навпаки - ми продовжуємо централізувати владу (хоча на папері демонструємо свою відданість дієвому місцевому самоврядуванню за стандартами Європейської Хартії). До речі, гарний аналіз стану самоврядування в Україні в історичному контексті зробив у статті на УП глибоко поважаємий мною Володимир Ілліч Нудельман


Централізація суттєво покращує процес керування розподілом ресурсів, однак є контрпродуктивною для генерування нової економічної діяльності та створення робочих місць. Наша держава продовжує рухатися у напрямку адміністративного регулювання, а не ринкових трансформацій, у напрямку задоволення потреб певних верств населення, а не створення рівних можливостей для реалізації індивідуального потенціалу. Не важко здогадатися як це вплине на рівень конкурентності України у глобальній економіці (сьогоднішні новини підтверджують це - у рейтингу конкурентоспроможності Україна продовжує сповзати на дно).

Україні та її громадянам час прокинутись і брати приклад інших країн у сфері децентралізації. І я тут говорю не лише про Польщу або Францію, але й Китай!

Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи

Я зараз вивчаю питання впливу економічної кризи на місцевий та регіональний розвиток: те, яким чином різні території реагують на фінансові, монетарні, структурні зміни, скорочення  державного фінансування, підвищення рівня безробіття, що у 2009-2010 роках спостерігається у більшості країн ОЕСР, ЄС та Східної Європи.

Коли я "бороздила" простори Інтернету, то знайшла цей цікавий документ - "Економічна та фінансова криза - вплив на місцеві та регіональні органи влади". Це звіт за результатати опитування місцевих та регіональних органів влади 28-ми країн Європи (включаючи Україну), проведений у листопаді 2009 року Радою європейських муніципалітетів та регіонів (Council of European Municipalities and Regions, CEMR). Слід зазначити, що це вже друге "пост-кризове" опитування - перше було проведено у квітні 2009 року.

Загальний висновок такий: незважаючи на стримано оптимістичні прогнози центральних урядів та Єврокомісії, у 2010 році місцеві та регіональні органи влади Європи продовжують бути налаштовані досить песимістично щодо впливу кризи на місцеву економіку та забезпечення населення публічними послугами в очікуваних обсягах. За невеликим виключенням всі респонденти прогнозують погіршення ситуації у фіскальній політиці та суттєве скорочення ресурсів на надання публічних послуг, як результат збільшення державного боргу (цікавий факт - на даний момент лише одна із 27-ми країн ЄС відповідає Маастрихтським критеріям, що є вирішальними для членства у єврозоні - це Естонія, яка досі не є членом групи "Євро", хоча минулого місяця і отримала офіційне запрошення приєднатися клубу). Безробіття становить іншу серйозну проблему для місцевих та регіональних лідерів.

Цікавою є різниця в очікуваннях населення, яка впливає на "попит" на публічні послуги. За результатами опитування Євробарометра громадяни країн Північної Єпропи вважають себе менш постраждалими від кризи, ніж громадяни країн Південної Європи та нових членів ЄС. В результаті очікування щодо "соціального пакету" є досить різними і більш за все від "високого попиту" страждають місцеві та регіональні органи влади Південної та Східної Європи. Вони опинились у ситуації "ножиць", коли одночасно відбувається скорочення державного фінансування і зростання потреби у публічних послугах.

Результати дуже цікаві і дуже обширні, щоби їх можна було охопити у моєму повідомленні - тому читайте повний звіт (англійською), посилання на який наведено вище. Результати дослідження серед українських місцевих та регіональних органів влади були представлені Асоціацією Міст України (АМУ).