21 липня 2011 р.

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

Починаю цикл постів про Стратегію Розвитку Києва до 2025 року (кодова назва К-2025). Оскільки зараз я заглибилася у це синє море, то певно доцільно було б публікувати деякі ідеї та коментарі тут. Паралельно я готую коментарі для КМДА із більш обґрунтованим викладом того, що слід було б змінити і як.

Почати потрібно із великого мерсі – авторам стратегії та КМДА – за грамотний підхід до публічного обговорення. Тепер справа за малим – цивілізовано обробити всі пропозиції та повідомити громаду які були прийняті до уваги, а які ні, і чому.

Загальне враження від професійно оформленого документу – песимістичне. Гарно презентований документ має декілька системних недоліків, які можуть звести нанівець всі добрі наміри.

У мене є питання до «адресності» документу. Будь-який підручник по стратегічному плануванню порекомендує вам почати процес із відповіді на питання чому? для кого?, а вже потім приступити до як?

Так ось, у К-2025 катастрофічно мало уваги приділяє питанню для кого? Бо у Києві є багато різнопланових груп, які мають несхожі проблеми та інтереси, а також бачення розвитку міста. Наприклад корінний киянин може мати багато протиріч із інвестором, а турист – зі студентом який вчиться у місті. А стратегія має бути документом, який дає відповіді на питання всіх цих різних груп та за необхідності пропонувати компроміси по самим запеклим суперечливим питанням (наприклад забудова центральної частини міста). Поки що я не бачу системного аналізу сегментів населення Києва, відповідно заходи мають «розмитих» бенефіціарів і тому кінцевий результат може не задовольнити тих, для кого це все власне робиться - киян.

Ця проблема веде до іншої. К-2025 в основному пропонує «реакційні» заходи, тобто ті, які спрямовані на вирішення існуючих проблем, аніж на запобігання їх виникненню (та виникненню нових). Це заходи, які простіше всього зробити самим – тобто силами міської влади – аніж залучити бізнес та громаду. А як відомо влада має лише обмежені можливості і тотально контролювати процес розвитку міста просто нездатна (як би вона цього не бажала). У всіх розвинених країнах, до яких ми так хочемо наблизитись, вже давно відбувається процес не лише децентралізації повноважень від центру до муніципалітетів, але й від держави до громади. Візьмемо хоча б улюблену ідею-фікс нинішнього британського уряду – «Велике суспільство» Big Society. При всіх недоліках та браку конкретизації вона має позитивний вплив на динаміку відносин між владою, бізнесом, громадським сектором, університетами та простими громадянами. В Україні та Києві зокрема відсутня традиція "сильного громадянина" - його слід виховувати, щоби пізніше можна було поділитися важким тягарем турбот про місто

У Стратегії Києва я не побачила конкретних пропозицій по створенню нових партнерських механізмів, які б могли виконувати конкретні функції по покращенню життя у місті – від освітніх програм для школярів на тему «як жити зеленим життям», для автомобілістів на тему "хто такі велосипедисти і чому на них слід звертати увагу", до бізнес-орієнтованих форумів, які б могли вирішувати безліч проблем міста лише за невеликого сприяння мерії. Таке враження, що нинішнє керівництво міста визнає самоорганізацію населення лише у сфері ЖКХ. Це прогрес, але цього замало!

Далі буде...

1 коментар:

  1. Науково-дослідна і освітня сфера справді забуті і занедбані

    ВідповістиВидалити