Бюджет як топ-новина

Вчора в Британії був незвичний день. З ранку до вечора на більшості телеканалів та радіохвиль домінувала одна новина - бюджет країни на наступний фінансовий рік (який тут починається у квітні). Я не перший рік вже спостерігаю над цим неординарним процесом і кожного разу не можу не дивуватися йому. Можливо більшість людей не так енергійно  слідкувала за новинами (мені було цікаво дізнатися як зміниться оподаткування мого бізнесу і чи не втратить наша родина "дитячих грошей", які до нині виплачувались щомісяця на кожну дитину незалежно від рівня доходів батьків, а із наступного року будуть лімітовані для людей із низьким і середнім рівнем доходів). Однак думаю більша половина британців вчора була в курсі у тій чи іншій мірі, що головний казначей Джордж Озборн (по-нашому міністр фінансів) озвучує фінансові плани, які у тій чи іншій мірі торкнуться кожного.

Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.

Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.

Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.

Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).


А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.

Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.

Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)

Книжкове рев'ю - "Адаптація. Чому успіх завжди починається із поразки" Тіма Харфорда

Тім Харфорд, британський економіст і колумніст Financial Times знаменитий своїм талантом пояснювати досить складні речі на досить простих прикладах. Його попередня книга "Економіст під прикриттям" (Undercover economist) стала бестселлером серед книг по економіці для неекономістів. Тому я із особливим захватом чекала на його нову книгу "Адаптація" (Adapt. Why Success Always Starts with Failure), яка вийшла у середині цього року. Отож я отримала гарний подаруночок на день народження:-)

Як і більшість авторів, які хочуть привернути увагу "маленьких громадян" до "великої економіки" Тім сфокусував свою увагу на двох ключових постулатах, які визначають успішність економічної (або суспільної чи політичної) діяльності у сучасному світі: (1) необхідність континуальної адаптації до умов, які постійно змінюються, та (2) відсутність страху перед помилками, які є невід'ємною частиною успіху. Тобто він активно пропагандує такий старий і добрий метод "випробовувань і помилок"!

І для ілюстрації своєї правоти він наводить дуже екзотичні, але дуже сильні приклади, які як то кажуть "беруть за живе". Чого вартий хоча б розділ про стратегію США в Іраку - її катастрофічний початок і не таке катастрофічне продовження, успіх якого був результатом ефективної адаптації військової машини до місцевих умов та відповідно більш горизонтальних моделей прийняття рішень (до речі, є чудовий виступ Тіма про стратегію війни в Іраку на TED  - дивитися можна за цим посиланням). Харфорд наводить дуже цікаві факти із таких сфер, як зміна клімату, винаходи на інновації, міжнародний розвиток і допомога найбіднішим країнам, управління техногенними катастрофами і нарешті глобальні фінансові ринки.

Читач дізнається море цікавих фактів та позбувається купи здавалося б таких залізних аргументів. Наприклад процес "створення" інновацій у сучасному світі відбувається набагато повільніше ніж 50-100 років тому, грамотність дітей Африки можна підвищити не через розповсюдження підручників, а через розповсюдження тривіальних ліків, компанії із чіткими планами та орієнтирами стають "історією" (бо все передбачити неможливо!), катастрофі на вишці BP у Мексиканській затоці можна було б запобігти, якби системи реагування на ЧП "розвели" по декількох каналах (так само на його думку у майбутньому можна запобігти фінансовій кризі - слід розвести фінансово ризиковані інвестиційні та приземлені "споживацькі" функції банківської системи).

Одним із найсильніших моментів для мене особисто стала фраза (хоча це не цитата, а лише власна "адаптація" думки) "не створи собі кумира". На прикладі емпіричних досліджень із абсолютно різних галузей, які іноді охоплюють десятиліття чи століття спостережень за певними явищами, Тім рубить на корню міф про "авторитет експертизи" - більшість визнаних експертів у певній сфері помиляються у визначенні основних трендів та не можуть "передбачити" майбутнє. В принципі революційного нічого у цій думці немає, однак ми настільки часто віддаємо себе в руки "авторитетних експертів" у певній галузі - чи то економіці, чи то політиці, чи то здоров'ї - що важко уявляємо наслідки такого безумовного сприйняття білого білим, а чорного чорним.

Насправді робота Харфорда не є оригінальною - у тому сенсі, що він будує свою теорію та трьох принципах, які винайшов ще на початку ХХ століття російський інженер Петро Пальчинський після детального дослідження практики розробки Донецького вугільного басейну (!). В результаті він запропонував уряду Царської Росії (а згодом і СРСР) стратегію створення індустріальних комплексів, які б були раціональними та стійкими. Пропозиції були настільки революційними, що спочатку Пальчинський був змушений емігрувати, а згодом взагалі загинув у ГУЛАГу.

Отож, три принципи Пальчинського:

1. Шукай нові ідеї та випробовуй нові речі - варіація
2. Якщо випробовуєш щось нове, роби це у масштабі, який робить невдачу "несмертельною" - виживаємість
3. Завжди аналізуй результати і вчися на власних помилках - селекція

Успіх у сучасному світі залежить від здатності постійно ставити нові експерименти, аналізувати їх результати та вчитися на власних помилках. Ігнорування як позитивних, так і негативних сигналів призводить до невиправних катастроф - фінансових, військових, екологічних, гуманітарних. На думку Харфорда нездатність ризикувати статусом кво заради отримання революційної ідеї або продукту є найбільшим недоліком організації. Однак він виходить за межі теорії організації і наводить сильні аргументи на користь необхідності адаптації не лише організацій, але й індивідуумів.

Якщо просумувати - то книжка унікальна і заслуговує на увагу тих, хто цікавиться генезою економічної моделі та впливом нових ідей на перебіг подій у світі.

Рекомендація - читати і ще раз читати!

Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: "Плаский світ" Фрідмана і його наслідки для України
2.Книжкове рев'ю: "Makeshift Metropolis" Вітольда Рибчинського
3. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"

Kyiv economy: free fall

I am now finishing presentation for RSA conference in Newcastle. Since over the last year I was fascinated by cities and their development I've decided to bring up the case of my home city. So I am going to talk about Kyiv and its transformations in the wake of the global crisis. This paper is only one element of a wider research I am doing on economy and governance of Kyiv and how it evolved over the last decade.

While preparing for the conference I was digging out some statistics to illustrate how badly Ukrainian regions were wounded by the crisis. We all know that Ukraine was one of the greatest victims of the crisis: in 2009 it lost 15% of its GDP comparing to 2008. With recently released data on Gross Regional Product in 2009 from State Statistics Service of Ukraine we can now see how various regions performed. The news are bad, especially for industrial centres and... Kyiv.

The thing is that despite its economy being very diversified and not dependent on 'classic' Ukrainian export staff (you know, metal, chemicals, agricultural products) the capital city's GRP has plummeted by 18.3%. Only 2 other regions performed worse - industrial strongholds of Donetsk and Zaporizhzia. Traditionally Kyiv was performing better than national economy - the growth rate over the last decade was always 2-4 percentage points higher (or even 12 pp in 2007). But when the national economy has experienced harsh recession Kyiv was the one in free fall.

But why? Services constitute 87% of Kyiv GRP and they are quite diversified. Though if we look closer we could see that city economy is dependent on retail, real estate/rent, and financial services that are responsible for more than half of GVA. Their expansion was fueled by rising personal incomes rather than business needs. And they were key ingredients in Kyiv property bubble, that burst so dramatically in 2008 (since then prices dropped by 50%). At the same time people's drive for shopping that made retail so important ingredient of the economy was undermined by falling incomes and devaluated Hryvnia.

So the diagnosis is harsh and simple; Kyiv relies too much on services that produce very little add value and are volatile. Financial sector was dependent on international borrowings that dried up as soon as liquidity crisis struck. Property market and construction were dependent on relaxed mortgages in foreign currency. Hryvnia lost 60% of its value at the end of 2008 so did people's real income.

Kyiv service industry is mainly built around satisfying personal needs rather than business needs. It uses too much borrowed money and not enough of locally available intellect and skills.

It is too early to say whether crisis has taught us a lesson. Preliminary estimations show modest 4% growth of GRP in 2010. But there are very few indications that the structure of city economy is changing. And there are definitely no indications that municipal government is doing meaningful steps to change the situation. To be frank, there was no city leadership at all from when the crisis has struck till summer 2010. Current mayor is complete failure and the whole governance structure is a mess.

But this is too interesting topic that deserves post on its own. So, to be continued :-)

P.S.: Logo by http://www.kiev.superheroes.ua/

Різношвидкістний Євросоюз

Пам'ятаю на перших курсах університету, коли я заглибилася у солодкий світ євроінтеграції, мене дуже приваблювали різноманітні теорії і концепції розвитку Євросоюзу (на той час ще Європейського Співтовариства). Такі загадкові і привабливі назви - "концепція концентричних кіл", "різношвидкістна Європа". Із часом і зі збільшенням кількості членів ЄС теорія все більше примірювалась на практиці, і концентричні кола вже певним чином існують у вигляді різних клубів "за інтересами" - Євро, Шенген, безпека, трудове право.

Однак минулого тижня Європою здається почала блукати досить похмура примара "двошвидкістного Євросоюзу". Фінансова криза ніяк не випускає Єврозону зі своїх щупалець і вимагає все нових рішень та "закручування гайок". Загалом життєво необхідна нині жорстка фіскальна дисципліна різними країнами трактується по-різному. Одні вбачають у цьому силу самоочищення, інші - можливість зміцнити економічну наднаціональну складову врядування.

Пакт Євро, який 11 березня підписали 17 країн-членів Єврозони, відкриває нову сторінку у монетарному, фіскальному та фінансовому менеджменті в цих країнах з метою запобігання виникненню дефолтових ситуацій у майбутньому. З метою забезпечення виконання Пакту пропонується організувати більш формалізовану "Групу Євро", до якої не сильно запрошують 10 країн-членів, які насолоджуються власними національними валютами.

Однак "неєврівці" вбачають у цій реформі спробу створити дві касти членів ЄС - вищу, що складається із членів Єврозони, та нижчу, що складається із нечленів. Останні (досить слушно) побоюються, що за зачиненими дверима самітів Єврозони вирішуватимуться питання, які впливатимуть на економіку їх країн, однак на які вони не матимуть жодного впливу. Загалом спокійний  прем'єр Польщі Дональд Туск навіть досить драматично звернувся до колег: "Чому ви хочете нас принизити?".

Скоріш за все "єврівцям" не вдасться відсікти інших членів ЄС від важливих економічних рішень, однак ця ситуація відкриває ящик Пандори в сенсі деструктивного впливу "клубів" на динаміку інтеграції в ЄС та перспективи майбутнього розвитку. Чим більше членів, тим більше різних інтересів і тим важче знайти консенсус. Однак здається використання вагонів першого і другого класу може викликати у деяких вагонів бажання відд'єднатися від потягу ЄС... Без сильної, а головне ефективної та близької до громадян об'єднуючої інституційної бази Союз може розсипатись, як картковий будиночок.

Всі ці події цікаво і необхідно відслідковувати хоча б тому, що ми (або деякі з нас) все ще не втратили надії, що одного дня Україна може стати членом Євроклубу.

Однак останніми роками, коли мене питають, чи вірю я в те, що Україна колись стане членом ЄС, я завжди відповідаю, що так, однак навряд чи нам сподобається таке ЄС і навряд чи ми захочемо до нього приєднатися. Підозрюю, що не подобатиметься воно і старожилам.

Це ж треба, а я завжди вважала себе єврооптимістом...

Час змінювати орієнтири

Сьогодні у Сеулі розпочався самміт G20 - зустріч лідерів нового клубу, до якого окрім "чудової сімки" увійшли нові тигри глобальної економіки - Китай, Індія, Бразилія, Саудівська Аравія та декілька інших. Настрій не дуже райдужний, головна тема дебатів - нова хвиля валютних воєн.

Але цікаво інше. Остання глобальна криза показала, що "перехідні економіки" або країни що розвиваються стають новими лідерами цього світу і від них не сьогодні завтра залежатиме більше ніж від "старого світу" - Європи та США. Якщо раніше Китай, Бразилія або Індія хронічно "наздоганяли" своїх багатих конкурентів, то сьогодні ці країни стають лідерами у зовсім нових інноваційних секторах. Наприклад Бразилія є одним із найбільших експортерів літаків, і одночасно експортує найбільшу кількість курятини, біопалива та зерна. Індія - лідер у сфері комп'ютерних технологій, а Китай виробляє найбільшу кількість сонячних батарей. У нещодавній статті Foreign Policy навіть була змінена термінологія для цієї групи - термін emerging (перехідні) було замінено більш зрілим emerged (процес переходу закінчено).

Слід пам'ятати, що у цих країнах проживає значна частка бідного населення (як і в Україні), однак динаміка зростання доходів є реактивною і розвинені країни вже звертають увагу на ефективну соціальну політику Бразилії, Мексики та Чілі, які останніми роками "вивели" із бідності мільйони людей.

Україні вже давно слід звернути увагу на "нових" лідерів світу, при чому вести з ними не лише переговори про торгівлю та інвестиції, але й вивчати досвід боротьби із бідністю (Бразилія, Індія), реформи вищої освіти (Індія, Корея), створення наукоємних галузей промисловості (Китай) та супер-продуктивного сільського господарства (Бразилія). Може і нам колись буде що показати в якості позитивного досвіду?

Міста України - рейтинги і персоналії

У жовтні вітчизняна аналітична преса намагається втамувати інтелектуальний голод бажаючих дізнатися більше про майбутнє українських міст і регіонів України напередодні місцевих виборів. Одні це роблять через призму вивчення кандидатур на посади мера, інші - аналізуючи успіхи соціально-економічного розвитку територій.

Журнал Профіль зробив перше - опублікував тематичний номер із профілями потенційних мерів великих і не дуже міст України. Цікаво дізнатися про героїв із досить віддалених куточків батьківщини, які можуть стати або не стати мерами вже через 10 днів.

Одночасно "Українська інвестиційна газета" спільно із "Кредит-рейтингом" збагатили аналітичну ниву соціально-економічного розвитку регіонів - вони опублікували рейтинг "Топ-100. Кращі міста і регіони України". На основі тридцяти показників міста і регіони у різних "вагових категоріях"  зайняли свої призові і не дуже місця. Все обійшлося без сюрпризів - Київ посів перше місце серед регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку, а Донецька область - за рівнем промислового розвитку. Серед міст різного масштабу чемпіонами виявилися Донецьк (більше 500,000 населення), Хмельницький (100,000-500,000) та Іллічівськ (до 100,000 населення). Цікаво що Ялта взяла приз міста із найкращим антикризовим потенціалом. Вам вирішувати чи час пакувати валізи і емігрувати у ці оази добробуту.

Пан Тихонов навіть встиг вручити нагороди переможцям рейтингу, в тому числі найбільш ефективним регіональним менеджерам (губернаторам та мерам), що без сумніву буде пропіарено відповідним чином на фінальній дистанції передвиборчої гонки.  

Тиждень аналітики: Економіка спорту та ціна видовища

З огляду на великий інтерес до ролі спортивних змагань у покращенні іміджу країни та зростанні її економіки, я вирішила присвятити цей тиждень фактам і прикладам того, як різні країни відносяться до проведення Олімпіад чи Чемпіонатів Світу та Європи. Все ж таки 2012 рік вже не за горами і тому цікаво дізнатися хто, скільки і на що витрачає у світі та яку "спадщину" окрім стадіонів може залишити в Україні Євро-2012.

Отже ми заглиблюємося у цікавий та інтригуючий світ спорту, а саме в питання організації великих спортивних заходів та їх вплив на розвиток місцевої та національної економіки і суспільства. Мене ця тема цікавить ще тому, що у порівняно недалекому минулому я декілька сезонів працювала в одному футбольному клубі над проектом "Ліга Чемпіонів" (саме тоді до речі ми вийшли до півфіналу:-)), а також допомагала іншому клубу "вживатися" в проект ЛЧ у їх найперший сезон. Тому про організаційно-спонсорсько-технічно-економічно-політичні аспекти футбольних турнірів УЕФА знаю не лише з газет та журналів. З іншого боку досвід Олімпіади у мене дуже обмежений - мені було п'ть років коли у Києві вирувало це свято. Пам'ятаю була спека, море людей на гігантському Олімпійському, ведмедик Мішка, Софія Ротару, Пепсі, голуби та паперові кепки з кільцями (свою довго берегла як сувенір).

Я не буду робити великих відкриттів, а просто зберу до купи вже існуючі факти та аналітику, в тому числі з України. Конкретно мене цікавлять такі аспекти: фінанси, робочі місця, інфраструктура, землекористування, екологія, туризм, спорт і суспільство. Отже почнемо...