1 листопада 2010 р.

Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

Сьогодні у Києві перестали існувати 10 районних рад. Міська рада одним розчерком пера, без врахування думки громадян (через громадські слухання або проведення референдуму) знищила один із каналів прямого волевиявлення громадян і прямої підзвітності влади міста її мешканцям. Хоча це не стало супер-новиною, можливо тому що про це вже давно знали, а можливо тому що нікому немає до цього діла...

Звичайно багато хто може сказати (і будуть праві) , що райради були досить номінальними рупорами народної влади, громадяни не знали своїх депутатів не лише в обличчя, але й не знали їх імен, а тим паче досягнень на ниві захисту їх прав. Однак проблема була не лише у неефективності ради, але й у небажанні громадян бути більш активними і відстоювати свої інтереси через прямий діалог із радою та через контроль за її діяльністю. Тепер, навіть якщо вони цього забажають, у них буде на одну можливість менше...

Райони не ліквідували, натомість ці досить значні територіальні громади із середньою кількістю населення у 300 тисяч будуть керуватися безособистістними, призначеними міськрадою (читай Кабміном) керівниками райдержадміністрацій та сотнями їх підлеглих бюрократів. Тому на питання чому вже місяць як немає гарячої води або два тижні не вивозиться сміття вони тепер сміливо можуть відповісти вам - ми тут ні дочого, від нас нічого не залежить - звертайтеся до "вишестоящих" органів влади. 

Основне пояснення реформи - економія коштів. Цікаво скільки б ми зекономили, якби ліквідували адміністрації замість рад?

Чого переживати, запитаєте ви, у нас все ще є міськрада і ми можемо впливати на долю міста через вибори мера. Однак придивіться уважніше і ви побачите, що рада є представником політичних партій та економічних кланів, а не громадян міста (завдячуючи пропорційній системі). А позиція мера перетворилася на церемоніальну фігуру, бо всі більш менш важливі функції перемістилися у портфель невиборного призначеного першого заступника міськголови, який досить скоро, без сумнівів, стане керівником міської держадміністрації.

Київ, якщо колись обере не мільйонера-космонавта (і я тут не про Річарда Бренсона!), а мера-особистість, якого турбуватиме місто і його мешканці, має великі шанси повернутися у минуле - до барикад Косаківського-Омельченка, де дві різні особи із протилежними мотивами і сильними амбіціями обіймали два ключових пости у місті - керівник міської держадміністрації і мер міста. Зміни до закону про столицю, які скоро стануть реальністю, скасують необхідність поєднання цих двох іпостасей і пану Попову (або іншому протеже Партії регіонів) необов'язково буде подобатись виборцям - він буде реально правити містом із гарантованого крісла держслужбовця, тоді як обраний вами мер буде перерізати стрічки на відкритті пам'ятників та дитсадків (якщо їх колись почнуть будувати).

У всьому цивілізованому світі влада все більше наближається до людей, а локалізація економічної діяльності та суспільного розвитку, що іде паралельно із глобалізацією (звідси термін - глокалізація),  вимагає все більшої децентралізації. У нас все абсолютно навпаки - ми продовжуємо централізувати владу (хоча на папері демонструємо свою відданість дієвому місцевому самоврядуванню за стандартами Європейської Хартії). До речі, гарний аналіз стану самоврядування в Україні в історичному контексті зробив у статті на УП глибоко поважаємий мною Володимир Ілліч Нудельман


Централізація суттєво покращує процес керування розподілом ресурсів, однак є контрпродуктивною для генерування нової економічної діяльності та створення робочих місць. Наша держава продовжує рухатися у напрямку адміністративного регулювання, а не ринкових трансформацій, у напрямку задоволення потреб певних верств населення, а не створення рівних можливостей для реалізації індивідуального потенціалу. Не важко здогадатися як це вплине на рівень конкурентності України у глобальній економіці (сьогоднішні новини підтверджують це - у рейтингу конкурентоспроможності Україна продовжує сповзати на дно).

Україні та її громадянам час прокинутись і брати приклад інших країн у сфері децентралізації. І я тут говорю не лише про Польщу або Францію, але й Китай!

Немає коментарів:

Дописати коментар