Інноваційний тиждень: Про НаноРосію і феномен централізованої інноваційної політики

Лише лінивий не писав про нещодавній "інноваційний" російський прорив в Америці (який правда був дещо захмарений шпіонським скандалом) і про російські амбіції стати "не вагоном, а локомотивом нових технологій у світі" (А. Чубайс). У Європі та Америці із подивом і повагою дивляться на мільярди з держбюджету, які витрачаються на нову забавку російського політестаблішменту - Нанотехнології. У принипі ці процеси співпадають із глобальною тенденцією - в одному із нещодавніх Economist було надруковано розгорнутий аналіз походження інновацій (виробничих, технологічних, управлінських та ін.) у сучасному світі - більшість із них виникають не у "старому світі", а у "перехідних економіках" (emerging economies) Азії та Південної Америки (які вже давно перейшли куди їм треба...)

Пройшли часи, коли тема російського наукового прориву була лише предметом анектодів та смішних дописів на ВладимирВладимировиче. Велика частина росіян, а за ними і іноземців, прониклися ідеєю. Іноземні інвестори вже стають у черги щоби вкласти гроші у підмосковне Сколково - майбутню наностолицю Росії. Російським вченим вдалося вже багато у сфері нових матеріалів у галузях енергетики, медицини, товарів широкого вжитку та ін. І це не може не радувати. Однак я особисто ставлю під сумнів амбіції Росії створити нову Силіконову долину у Сколково, як про це заявив президент Мєдвєдєв минулого тижня у Каліфорнії.

Джерела зростання та інноваційності у цих двох кластерах не можуть бути більш неподібними: у Силіконовій долині все починалося із гаражних майстерень студентів Стенфорду та мікропроектів на основі персональних винаходів, які із часом і великою кількістю венчурного капіталу перетворилися на мега-корпорації. У Росії це мільярди державних коштів у підмосковній "пустелі" (Сколково ніколи не було "наукогородом") при відсутності зацікавленості російських малих і середніх компаній та винахідників. Все базується на інтересі великих (державних) корпорацій та уряду вивести Росію у технологічні лідери світу.

Є сумніви в успішності каліфорнійсько-російської  моделі. Хоча б тому, що з російським менталітетом треба рівнятися не на США із супер-ліберальною економікою та високою мобільністю трудових кадрів, а на Китай чи Близький Схід, де суверенні фонди і державні корпорації відіграють ключову роль у просуненні інновацій. Західна модель стимулювання інноваційного розвитку на місцевому та регіональному рівні навряд чи буде сприйнята в Росії, адже для її реалізації потрібна жорстка система захисту прав інтелектуальної та майнової власності, потужний соціальний капітал, вчені-підприємці, максимальна незарегульованість економіки, порівняно легкий доступ до венчурного капіталу та багато іншого.

Росіяни хочуть виростити щось велике із великого, в Америці ж це велике виросло із дуже маленького, при чому із мінімальним втручанням з боку держави.