13 січня 2011 р.

Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

 Час трохи розвинути думки із мого попереднього посту про основні Тренди на 2011 рік  Мене сильно цікавить режим економії державних коштів у різних країнах та у різних місцевих органах влади.

Більшість з нас у своєму житті переживали періоди жорсткої економії в силу тих чи інших причин: або втрачали роботу, або збирали на машину, чи віддавали кредит за квартиру. І в кожного з нас є рецепти як краще зекономити так, щоби життя не перетворилося на суцільний кошмар і приносило хоча б якусь радість, а також не руйнувало шансів на покращення у майбутньому.

У палітрі економних сценаріїв є екстремальні випадки. Наприклад економія у стані жорсткої бідності, коли люди вимушені жити на чисто символічні доходи - наприклад більшість українських пенсіонерів на 100 долларів на місяць - вимагає одних бюджетних рішень. З іншого боку, маючи у розпорядженні цілий міський бюджет, можна економити досить екзотично - наприклад Харківська мерія закупила 10 лавочок для станції метро по ціні 63 тис. гривень за штуку і за словами мера Кернеса це була економія... Коментарі тут зайві.

Я кожного дня читаю про екзотичні і не дуже рішення урядів і місцевих влад різних країн скоротити витрати. Як правило це резонні кроки з врахуванням обсягів дефіциту держбюджету та уповільнення економічного зростання. Серце особливо гріють новини про скорочення зарплат президентів, депутатів та держслужбовців - то у Скандинавії, то в Литві, іноді навіть в Україні (хоча в Україні ці новини потім переклеслюються новинами про підвищення бюджетів на утримання та оздоровлення вищезгаданих осіб).

Однак питання як завжди полягає не у тому що робити, а як це робити. Скорочувати можна механічно - по 20 відсотків по всіх секторах - а можна на основі детального аналізу ефективності окремих секторів та державного втручання у їх діяльність з метою підвищення продуктивності - надання кращих послуг за менші кошти. І дозволити громадянам і приватному сектору вирішувати власні проблеми на власний розсуд.

Наприклад адмінреформа в Україні, метою я кої є економія коштів, ніякої економії не принесе, як визнають наші керманичі. І це не лише в короткостроковій перспективі - але й у середньостроковій. Бо за їх кроками не вбачається ґрунтовного аналізу що потрібно а що ні.

Більш того, немає жодних ознак бажання змінити корумповані схеми держзакупівель, де платник податків переплачує у рази за лавочки у метро, стадіони, дороги, ліки, будівлі та ін. Навпаки, спостерігається тенденція виключення багатьох секторів із процедури конкурсного відбору постачальників товарів і послуг для держпотреб - від всіх об'єктів Євро-2012 до природніх монополій.

У Великій Британії теж відбуваються драконівські скорочення, хоча не такі бездумні. Однак і тут вбачається механістичний підхід - скорочуються бюджети всіх міністерств і відомств (за одним-двома виключеннями) на 20-30 відсотків. Вони відповідно скорочують штат, скорочують послуги населенню, інтегрують різні послуги під одним дахом і здають в оренду зайві площі. Плюс радикально реформується система соцвиплат і гарантій, підвищується пенсійний вік, підвищується плата за навчання в університетах і так далі. А більш прозаїчно - працівники міністерств більше не мають халявної кави і чаю, навіть для відвідувачів.

Мантра яка лунає із Даунінг Стріт проста - держава завелика, приватний сектор має стати більш активним гравцем. Він краще за нас може виконувати багато функцій (правда, але він також може робити це гірше і за більші гроші - тут є купа прикладів, наприклад читаємо "Приватне око" яке все бачить). Уряд також очікує, що приватний сектор вступить у дію там, де відступає державний. Але так не буває! Ви не можете його примусити - ні найняти ваших колишніх працівників, ні розмістити свої підприємства і офіси у найбільш депресивних регіонах країни (де скорочення держапарату і фінансів найжорсткіші). Компанії самі обирають кого їм наймати і де і коли - і це не має відповідати пріоритетам і інтересам держави. Пару років тому я написала звіт про ситуацію і перспективи держсектору у північній Англії (депресивна зона країни), який детально розглядає чому неможливо досягти симетрії (його можна почитати англійською тут).

Наведу конкретний приклад. Сьогодні я розмовляла із керівником однієї фірми, яка спеціалізується на організації тренінгів для британських держслужбовців. Якщо минулого року у них було пару сотень "учнів" щомісяця, то у цьому році поки що жодного і перспективи виглядають невесело - майже всі міністерства скоротили бюджет на навчання.

Ми сиділи в барі одного із найбільш респектабельних готелів Лондона Royal Horse Guards Thistle Hotel у самому центрі Уайтхолу напроти кінних гвардійців (всі туристи в курсі). Мій колега сказав, що у грудні він проводив тут як мінімум 3 дні на тиждень. Вони винаймали конференц-залу і готель мав брати на роботу тимчасових помічників для обслуговування групи. Тепер готель залишився ні з чим, так само як і тимчасові працівники. Також втратила гроші приватна типографія, де вони друкували сотні копій навчальних матеріалів щомісяця. Також вони і їх конкуренти скорочують постійний штат і позаштатних тренерів. А тим часом уряд очікує, що його компанія візьме на роботу двійку-другу своїх колишніх штиків. Ви бачите тут перспективи для держштиків? Я ні.

Наші очікування і прогнози щодо впливу фінансових скорочень часто не відповідають дійсності. Реальність навколо нас більш комплексна і залежність державного і приватного сектору не є лінійною. Не лише держава залежить від приватних компаній і їх податків, але й приватні компанії від держави, її контрактів та аутсорсінга - від будівельників і DHL до аудиторів PWC і тренерів. Тому скорочувати треба не механістично і радикально, а поступово і з розумінням реальних потреб економіки і населення. І тоді можливості почнуть перетворюватися на реальні позитивні зміни.

Як казав Ейнштейн "у середині кожної проблеми лежить можливість".

Немає коментарів:

Дописати коментар