Більшість з нас у своєму житті переживали періоди жорсткої економії в силу тих чи інших причин: або втрачали роботу, або збирали на машину, чи віддавали кредит за квартиру. І в кожного з нас є рецепти як краще зекономити так, щоби життя не перетворилося на суцільний кошмар і приносило хоча б якусь радість, а також не руйнувало шансів на покращення у майбутньому.
У палітрі економних сценаріїв є екстремальні випадки. Наприклад економія у стані жорсткої бідності, коли люди вимушені жити на чисто символічні доходи - наприклад більшість українських пенсіонерів на 100 долларів на місяць - вимагає одних бюджетних рішень. З іншого боку, маючи у розпорядженні цілий міський бюджет, можна економити досить екзотично - наприклад Харківська мерія закупила 10 лавочок для станції метро по ціні 63 тис. гривень за штуку і за словами мера Кернеса це була економія... Коментарі тут зайві.
Я кожного дня читаю про екзотичні і не дуже рішення урядів і місцевих влад різних країн скоротити витрати. Як правило це резонні кроки з врахуванням обсягів дефіциту держбюджету та уповільнення економічного зростання. Серце особливо гріють новини про скорочення зарплат президентів, депутатів та держслужбовців - то у Скандинавії, то в Литві, іноді навіть в Україні (хоча в Україні ці новини потім переклеслюються новинами про підвищення бюджетів на утримання та оздоровлення вищезгаданих осіб).
Однак питання як завжди полягає не у тому що робити, а як це робити. Скорочувати можна механічно - по 20 відсотків по всіх секторах - а можна на основі детального аналізу ефективності окремих секторів та державного втручання у їх діяльність з метою підвищення продуктивності - надання кращих послуг за менші кошти. І дозволити громадянам і приватному сектору вирішувати власні проблеми на власний розсуд.
Наприклад адмінреформа в Україні, метою я кої є економія коштів, ніякої економії не принесе, як визнають наші керманичі. І це не лише в короткостроковій перспективі - але й у середньостроковій. Бо за їх кроками не вбачається ґрунтовного аналізу що потрібно а що ні.
Більш того, немає жодних ознак бажання змінити корумповані схеми держзакупівель, де платник податків переплачує у рази за лавочки у метро, стадіони, дороги, ліки, будівлі та ін. Навпаки, спостерігається тенденція виключення багатьох секторів із процедури конкурсного відбору постачальників товарів і послуг для держпотреб - від всіх об'єктів Євро-2012 до природніх монополій.
У Великій Британії теж відбуваються драконівські скорочення, хоча не такі бездумні. Однак і тут вбачається механістичний підхід - скорочуються бюджети всіх міністерств і відомств (за одним-двома виключеннями) на 20-30 відсотків. Вони відповідно скорочують штат, скорочують послуги населенню, інтегрують різні послуги під одним дахом і здають в оренду зайві площі. Плюс радикально реформується система соцвиплат і гарантій, підвищується пенсійний вік, підвищується плата за навчання в університетах і так далі. А більш прозаїчно - працівники міністерств більше не мають халявної кави і чаю, навіть для відвідувачів.
Мантра яка лунає із Даунінг Стріт проста - держава завелика, приватний сектор має стати більш активним гравцем. Він краще за нас може виконувати багато функцій (правда, але він також може робити це гірше і за більші гроші - тут є купа прикладів, наприклад читаємо "Приватне око" яке все бачить). Уряд також очікує, що приватний сектор вступить у дію там, де відступає державний. Але так не буває! Ви не можете його примусити - ні найняти ваших колишніх працівників, ні розмістити свої підприємства і офіси у найбільш депресивних регіонах країни (де скорочення держапарату і фінансів найжорсткіші). Компанії самі обирають кого їм наймати і де і коли - і це не має відповідати пріоритетам і інтересам держави. Пару років тому я написала звіт про ситуацію і перспективи держсектору у північній Англії (депресивна зона країни), який детально розглядає чому неможливо досягти симетрії (його можна почитати англійською тут).
Наведу конкретний приклад. Сьогодні я розмовляла із керівником однієї фірми, яка спеціалізується на організації тренінгів для британських держслужбовців. Якщо минулого року у них було пару сотень "учнів" щомісяця, то у цьому році поки що жодного і перспективи виглядають невесело - майже всі міністерства скоротили бюджет на навчання.
Ми сиділи в барі одного із найбільш респектабельних готелів Лондона Royal Horse Guards Thistle Hotel у самому центрі Уайтхолу напроти кінних гвардійців (всі туристи в курсі). Мій колега сказав, що у грудні він проводив тут як мінімум 3 дні на тиждень. Вони винаймали конференц-залу і готель мав брати на роботу тимчасових помічників для обслуговування групи. Тепер готель залишився ні з чим, так само як і тимчасові працівники. Також втратила гроші приватна типографія, де вони друкували сотні копій навчальних матеріалів щомісяця. Також вони і їх конкуренти скорочують постійний штат і позаштатних тренерів. А тим часом уряд очікує, що його компанія візьме на роботу двійку-другу своїх колишніх штиків. Ви бачите тут перспективи для держштиків? Я ні.
Наші очікування і прогнози щодо впливу фінансових скорочень часто не відповідають дійсності. Реальність навколо нас більш комплексна і залежність державного і приватного сектору не є лінійною. Не лише держава залежить від приватних компаній і їх податків, але й приватні компанії від держави, її контрактів та аутсорсінга - від будівельників і DHL до аудиторів PWC і тренерів. Тому скорочувати треба не механістично і радикально, а поступово і з розумінням реальних потреб економіки і населення. І тоді можливості почнуть перетворюватися на реальні позитивні зміни.
Як казав Ейнштейн "у середині кожної проблеми лежить можливість".
Немає коментарів:
Дописати коментар