Системна криза вимагає зміни системи управління

Останні декілька днів я провела на конференції Світового Банку у Будапешті, головною темою якої було обговорення наслідків економічної кризи для країн Центральної та Східної Європи та шляхів майбутнього розвитку "європейської економічної моделі". Наголос робився не стільки на короткострокові, скільки на довгострокові наслідки, і тому аналіз трансформаційних процесів сягав не останніх 3-х років, а останніх 20-ти, якщо не 50-ти.

В принципі нічого оригінального, оскільки за останні роки було стільки дискусій, книг та конференцій на цю тему, що голова іде обертом від рекомендацій та сценаріїв розвитку подій. Однак у цьому випадку цікавим було те, що обговорювали не те, яким чином слід покращити або підкорегувати існуючу систему, а якою має бути нова система управління економікою та розвитку суспільства, щоби запобігти виникненню криз такого масштабу. Експерти говорять про те, що системна криза вимагає системних, тобто революційних змін у підходах до управління державою та економікою (що не одне і те саме). Однак очевидним є і те,  що ті, хто живе цією системою і процвітає завдяки їй навряд чи можуть бути активними агентами змін.

Суспільство у його широкому розумінні має відігравати більш визначальну роль, але до цього його ніяк не можна підштовхнути - адміністративні пряники та палки тут безсилі. Соціальний капітал, який так важко виміряти і який так складно примножити, відіграє ключову роль і про це вже писало багато грандів сучасності - від Путнама до Флоріди.

Однак тренди суспільних настроїв у країнах Центральної, Східної та Західної Європи свідчать про зворотні процеси - люди стомилися від нестабільності і готові на суттєві поступки у демократичних засадах розвитку держави заради більшого порядку і стабільності. І я тут говорю не лише про Україну і Росію, але і про Польщу, Швецію, Францію, Велику Британію або Нідерланди. До влади тут приходять консервативно налаштовані лідери, які навряд чи зможуть генерувати нову систему цінностей для стійкого розвитку і процвітання у довгостроковій перспективі. Однак це не означає, що ми маємо припинити наші зусилля змінити речі радикально, скоріш їх треба примножити. І перш за все ми маємо змінити себе і своє оточення.