Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

Починаю цикл постів про Стратегію Розвитку Києва до 2025 року (кодова назва К-2025). Оскільки зараз я заглибилася у це синє море, то певно доцільно було б публікувати деякі ідеї та коментарі тут. Паралельно я готую коментарі для КМДА із більш обґрунтованим викладом того, що слід було б змінити і як.

Почати потрібно із великого мерсі – авторам стратегії та КМДА – за грамотний підхід до публічного обговорення. Тепер справа за малим – цивілізовано обробити всі пропозиції та повідомити громаду які були прийняті до уваги, а які ні, і чому.

Загальне враження від професійно оформленого документу – песимістичне. Гарно презентований документ має декілька системних недоліків, які можуть звести нанівець всі добрі наміри.

У мене є питання до «адресності» документу. Будь-який підручник по стратегічному плануванню порекомендує вам почати процес із відповіді на питання чому? для кого?, а вже потім приступити до як?

Так ось, у К-2025 катастрофічно мало уваги приділяє питанню для кого? Бо у Києві є багато різнопланових груп, які мають несхожі проблеми та інтереси, а також бачення розвитку міста. Наприклад корінний киянин може мати багато протиріч із інвестором, а турист – зі студентом який вчиться у місті. А стратегія має бути документом, який дає відповіді на питання всіх цих різних груп та за необхідності пропонувати компроміси по самим запеклим суперечливим питанням (наприклад забудова центральної частини міста). Поки що я не бачу системного аналізу сегментів населення Києва, відповідно заходи мають «розмитих» бенефіціарів і тому кінцевий результат може не задовольнити тих, для кого це все власне робиться - киян.

Ця проблема веде до іншої. К-2025 в основному пропонує «реакційні» заходи, тобто ті, які спрямовані на вирішення існуючих проблем, аніж на запобігання їх виникненню (та виникненню нових). Це заходи, які простіше всього зробити самим – тобто силами міської влади – аніж залучити бізнес та громаду. А як відомо влада має лише обмежені можливості і тотально контролювати процес розвитку міста просто нездатна (як би вона цього не бажала). У всіх розвинених країнах, до яких ми так хочемо наблизитись, вже давно відбувається процес не лише децентралізації повноважень від центру до муніципалітетів, але й від держави до громади. Візьмемо хоча б улюблену ідею-фікс нинішнього британського уряду – «Велике суспільство» Big Society. При всіх недоліках та браку конкретизації вона має позитивний вплив на динаміку відносин між владою, бізнесом, громадським сектором, університетами та простими громадянами. В Україні та Києві зокрема відсутня традиція "сильного громадянина" - його слід виховувати, щоби пізніше можна було поділитися важким тягарем турбот про місто

У Стратегії Києва я не побачила конкретних пропозицій по створенню нових партнерських механізмів, які б могли виконувати конкретні функції по покращенню життя у місті – від освітніх програм для школярів на тему «як жити зеленим життям», для автомобілістів на тему "хто такі велосипедисти і чому на них слід звертати увагу", до бізнес-орієнтованих форумів, які б могли вирішувати безліч проблем міста лише за невеликого сприяння мерії. Таке враження, що нинішнє керівництво міста визнає самоорганізацію населення лише у сфері ЖКХ. Це прогрес, але цього замало!

Далі буде...

Мої новини тижня

Давно щось я не ділилася новинами. Потроху буду виправлятися :-)

1. Минулого тижня Україна нарешті отримала нового міністра регіонального розвитку, будівницта та житлово-комунального господарства. Лідери зі східних областей продовжують рулити національною політикою у сфері будівництва та ЖКХ. Колоритний колишній Донецький губернатор має за плечима солідний досвід управління великим регіоном та ефективних переговорів із Урядом (аж до судових позовів). Хоча на національному рівні йому не доведеться напряму залучатися до регіональної політики - ця функція передана до Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Відповідно я б прибрала з його титулу перші два слова... За сприятливої погоди (затвердження граничної чисельності кадрів) найближчим часом три департаменти, які займаються цією політикою в уряді, перейдуть у нове старе міністерство. Тоді нарешті люди зможуть заспокоїтися і заглибитися у процес підготовки та реалізації регіональної політики:-)

2. Громадське обговорення стратегії розвитку Києва до 2025 року іде повним ходом. Залучитися може кожний - через сайт, групу на ФБ, гарячу лінію 15-51, електронну адресу strategy@kmv.gov.ua, громадські обговорення та ін. До документу є багато запитань та нарікань, є навіть проекти по підготовці аільтернативної стратегії громадськими лідерами. Вважаю це дуже позитивним трендом. Альтернативну стратегію підготувати на якісному рівні дуже складно (якщо тільки у вас немає пари сотень тисяч у твердій валюті). Однак всі небайдужі до розвитку міста громадяни повинні мати постійний двосторонній контакт із мерією. І тому ті інтерактивні механізми, які були використані для обговорення стратегії, мають бути збережені і розширені для моніторингу виконання стратегії. Я не говорю що ми вже цього року маємо перетворитися на Сіетл, але можливо наступного:-) Я як раз завершую свої власні пропозиції до стратегії.

3. Федеральний уряд США тим часом запропонував нову пілотну програму підтримки міст, які особливо потерпають від гострих соціально-економічних проблем "Сильні міста, сильні громади". Уряд вирішив створити нову модель відносин із муніципалітетами (поки що із 6-ма пілотами), яка б допомогла зменшити бюрократичні бар'єри, спростити багаторівневу та багатосторонню модель управління та розпорядження коштами, а також підвищити кваліфікацію муніципальних працівників. В рамках пілоту буде надана допомога декільком містам у підготовці нових стратегій розвитку (кожне пілотне місто отримає на це 1 мільйон дол. США), реалізована програма  стажування експертів різних профілів у муніципальних урядах (що фінансуватиметься коштом приватної фундацї Рокфеллера). Кінцевою метою програми є підготовка пропозицій щодо раціоналізації та спрощення федерального бюрократичного апарату, налагодження двостороннього каналу спілкування між федеральним урядом та муніципалітетами, підвищення кваліфікації спеціалістів муніципалітетів, посилення партнерських відносин між органами влади, бізнесом та неурядовим сектором. У майбутньому, за умови наявності фінансування (і не обов'язково державного) планується створити портал, який би надавав системну експертну підтримку містам із різних куточків США у процесі підготовки та реалізації стратегій. Звучить дуже подібно до деяких донорських проектів, які нині реалізуються в Україні.

Далі буде...

Чи можна зруйнувати місто рейтингом?

Сьогодні прочитала цікаву статтю на сайті Sustainable Cities про негативний вплив різноманітних міжнародних рейтингів міст на розвиток конкретного міста, на його імідж та сприйняття навколишнім світом.

Скажімо останній рейтинг від PWC, McKinsey або BCG вивело ваше місто на лідируючі позиції і до вас  (майже) одразу кинулися компанії, талановиті і не дуже кадри, а також вас просто накрило море інвестицій. Або навпаки, ваше місто по статистичним показникам використаним в останньому модному дослідженні виявилося аутсайдером і ви готуєтеся до масового "ісходу" інвесторів та мешканців.

Картина страшна чи не дуже? І наскільки взагалі ми звертаємо увагу на різноманітні рейтинги у нашому виборі де жити, чи працювати, чи інвестувати? Питання сумнівності об'єктивності та комплексності будь-якого, навіть найбільш професійно зробленого рейтингу, завжди присутнє і його навіть не варто тут обговорювати. Автори ВСІХ досліджень без винятку (якщо вони професіонали) майже у першому абзаці вкажуть вам на обмеження у використанні результатів та голосно прокоментують застереження (типа "позиція автора може не співпадати з..." і "за наслідки ми не відповідаємо":-)).

Мені здається дуже однобічною позиція як апологетів міжнародних рейтингів, так і їх критиків. При всій мобільності нинішніх капіталів і людей на їх рішення впливає набагато більш складна система факторів, ніж вихід того чи іншого мегаполісу у лідери по певному показнику (якість життя, рівень злочинності, інноваційна інфраструктура та ін.). Хоча я сама постійно пропагую необхідність всіх цих речей у місті, яке хоче стати повноправним членом сучасної глобальної економічної системи, я не вважаю що причинно-наслідкові зв'язки є настільки прямими і "терміновими".

І тому побоювання авторів статті про можливе поглиблення соціального розшарування у містах-лузерах і занепад цих міст як результат оприлюднених рейтингів є досить абстрактними. Так, у світі є вмираючі міста, при чому не лише маленькі, але й такі гіганти як Детройт у США. Однак процеси депопуляції та "руйнування" тривають десятиліттями і є результатом цілої системи помилок і неправильних рішень, які не завжди знаходять свою інтерпретацію у рейтингах.

Тобто, як завжди, мій діагноз рейтингам такий - вони корисні для "загального розвитку", для певного "заголовка" у бренді вашого міста та для PR акцій серед потенційних інвесторів - це якщо ви на "виграшній" стороні. Якщо ж ваша позиція мінусова, то користь від рейтингу може бути більш  конкретною - вам якісно і безкоштовно розказали про управлінські та лідерські прорахунки і окреслили бачення ваших проблем сторонніми очима. І це має стати чудовим поштовхом для вирішення проблем, якщо звичайно лідери міста налаштовані конструктивно.

Тому, прошу наступний рейтинг у студію!

Пости по темі:
1. Руїни і їх майбутнє. Простір vs населення
2. Міста можливостей

Стратегія економічного розвитку Львова. Знову?!

Я як правило є "кладовищем" анекдотів. Однак сьогодні я вирішила бути оригінальною і придумати свій власний. "Прийшла весна і у Львові знову розробляють стратегію економічного розвитку міста".

Анекдот певно несмішний, і не тому що у мене погане почуття гумору. Просто це дійсно не смішно, бо це правда. Минулого тижня у Львові я дізналася, що триває процес розробки чергової стратегії міста.

На моїй пам'яті за останні десять років у Львові розроблялися десятки стратегій різного спрямування, багато з них - саме соціально-економічного розвитку. Одна із них була розроблена проектом LARGIS в якому я працювала декілька років. Інша, найсвіжіша, із великим розголосом була підготовлена Monitor Group за фінансової підтримки Фонду "Ефективне управління" Ахметова. Після того як вона була написана Стратегія економічної конкурентоспроможності Львова була у березні 2011 року "передана" в управління міськраді, а точніше Комунальному Інституту міста.

Однак цією здавалося б такою довершеною стратегією діло не завершилося. Незважаючи на нещодавній аудит більше ніж 100(!) стратегій (зроблений тим же Інститутом міста) Львівська міськрада почала співпрацювати із канадським проектом "Місцевий економічний розвиток міст України". Численні новинні повідомлення висвітлюють початок процесу підготовки... стратегії місцевого економічного розвитку.

Я звичайно хочу сподіватися, що мова не йде про підготовку чергового документу, а про підтримку в реалізації існуючих (хоча ознак таких прогресивних дій я поки що не спостерігаю). Я можу зрозуміти донорів - у кожного свій уряд, своя стратегія роботи в Україні, свої пріоритети і умови надання техдопомоги. Але я також розумію, що досить часто нескоординованість дій різних донорів що працюють в Україні призводить до непотрібних повторів, неефективних витрат та уповільнення трансформаційних процесів.

Хочу сподіватися, що прийде час і українські мери та держслужбовці не будуть спокушатися на десятки або сотні тисяч іноземних грошових знаків і не погоджуватимуться співпрацювати із закордонним партнерам у розробці стратегічних документів знову і знову. Що у них вистачить аргументів і фактів, щоби переконати донорів у необхідності фінансування РЕАЛІЗАЦІЇ ІСНУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ. Що у них знайдеться сміливість сказати "ні" тим донорам, які запропонують технічну допомогу за умови розробки чергового стратегічного трактату тоді, як у них вже є пристойний план дій.

Також хочеться вірити, що донори колись почнуть дійсно аналізувати актуальну ситуацію в Україні та у її регіонах з метою оптимального дизайну проектів та вибору партнерів. Хоча заради правди слід сказати, що повної і доступної інформації (бази даних) щодо актуальних та минулих проектів техдопомоги та їх результатів не існує ні на центральному, ні на регіональному рівнях. Є про що подумати...

Пости по темі:
Донорські проекти у сфері регіонального і місцевого розвитку - короткий аудит

Локалізований оптимізм

Якщо останнім часом при спілкуванні із центральними органами влади України або при ознайомленні із практикою їх роботи та "прогресом" у реформуванні держапарату та покращенні нашого життя вже сьогодні у вас виникає відчуття безнадії, песимізму, розчарування та зневіри у те, що у нас колись може вийти щось путнє, то гадаю ви не одинокі.

Реформаторський запал уряду та президента, які вже перестали підпадати під категорію "нові", потроху затухає і я не думаю що це пов'язано із періодом відпусток... Дії влади є реакційними (вони реагують на проблеми), а не запланованими та такими, що спрямовані на запобігання негативним трендам. Складається враження повної відсутності стратегічного бачення. Голосно проголошені реформи у сфері територіально-адміністративної реформи, посилення місцевого самоврядування та регіональної політики перетворилися на пшик, що потроху зникає навіть у міністерських коридорах. У самих міністерствах немає міністрів, нових структур і чіткого розуміння того, що і хто буде робити. Тому спеціалісти департаментів заглибились у солодкий світ звітування та узгодження пустопорожніх планів та заходів.

Однак не все так погано. Якщо ви хочете ковтка свіжого повітря - їдьте "у глибинку", поспілкуйтеся із місцевими органами влади. Ви побачите, що затяжна криза не відібрала у людей оптимізму та бажання змінювати речі на краще. Вони знаходять вихід у безвихідних ситуаціях, вони мобілізують місцеві громади і бізнес, вони шукають альтернативні джерела фінансування, вони спілкуються один із одним і намагаються координувати дії, вони мають бажання дізнатися щось нове і впровадити це нове у себе вдома.

Звичайно не всі міста, райони та області є однаковими - вічні диспропорції є не лише у рівні соціально-економічного розвитку, але й у здатності місцевих лідерів мислити креативно, а діяти ефективно і згуртовано. Є "мертві зони", де локальний прогрес є таким же регресивним, як і національний. Але є багато дуже позитивних прикладів.

Шкода лише, що їх помічаєш лише коли проводиш "польові дослідження" (я зараз на львівщині). З Києва цього, на жаль, не видно. Якщо у вас є власні спостереження або ви знаєте про "канали" трансляції локального оптимізму та конструктивізму - дайте мені знати:-)

Статус місцевих органів влади в Україні - офлайн

Останні декілька тижнів я багато часу провела на сайтах місцевих органів влади Львівщини та Закарпаття у пошуках корисної інформації та електронних адрес. Висновки неоднозначні.

З одного боку 90% райрад і райдержадміністрацій, а також 100% міськрад мають свої сторінки в Інтернеті. Однак більшість із них досить формальні, одразу кидається у вічі, що їх створення було мотивоване вимогою зверху, а не внутрішньою необхідністю чи бажанням побудувати новий канал спілкування із громадою.

Бо вебсайт рідко може стати таким двостороннім каналом, якщо тільки він не підключений до соцмереж або не має інтерактивного блоку, наприклад блог або чат із мером або керівником району. Та де там, на майже половині сайтів ви не знайдете навіть електронної адреси ради або адміністрації, вже не кажучи про департаменти та відділи. Їх список контактів складається із імен, посад, номерів телефонів та адрес.

Це певно відображає тренди віртуалізації суспільства та влади на дуже локальному рівні. Однак статистика говорить про те, що кількість користувачів інтернетом в Україні динамічно зростає, а спектр послуг, які можна отримати онлайн теж постійно розширюється. А оскільки місцева влада є одним із найбільших постачальників публічних послуг (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та багато іншого), то певно їй вже час замислитися над віртуалізацією свого життєвого простору і необхідністю іти "у ногу з часом" та знаходити спільну мову із молодими громадянами, які є найбільш активними користувачами мережі.

Певно ще не скоро наші мерії будуть на відстані кліка, як я писала раніше. Однак надія є. Наприклад Львів та Київ мають досить пристойні сайти, хоча їх інтерактивності ще далеко до Сіетлу :-) Сподіватимемося на позитивний тренд, а може навіть на прорив!

P.S.: До речі, дружній блогер нещодавно написав про корисний захід по даній тематиці. Читати тут.

P.P.S.: Ілюстрація із http://techgenie.com

Конференція у Варшаві "Міста та університети"

Для тих, хто цікавиться впливом вищих навчальних закладів на розвиток міста, в якому вони розташовані, а також на відносини між університетами, бізнесом та владою, рекомендую розглянути можливість прийняти участь у конференції мережі UNICA "Міста та університети: роль у створенні нових знань та інновацій".

На конференції зокрема планується розглянути такі питання, як роль університетів у продукуванні нових знань та інновацій,  взаємозв'язок між місцем (регіоном, містом) та вищими навчальними закладами, інтернаціоналізація управління університетами та політики розвитку міст. Програма насичена, багато цікавих та відомих учасників.

Мережа UNICA об'єднує провідні університети столичних міст Європи. Більше інформації можна знайти на їх сайті.

Конференція відбудеться у Варшаві 26-27 вересня. Участь безкоштовна, однак транспортні витрати та проживання - за власний рахунок. Реєстрація відкрита до 1 липня 2011 року. Можна подавати тези, які організатори відбирають для формування програми та можливої публікації книги.

Конференція організується Центром EUROREG Варшавського університету. За цим посиланням можна знайти всю інформацію, включаючи реєстраційну форму та програму. Захід англійською мовою.

Я дуже скучила за Варшавою і точно планую бути.

Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"

Нарешті у відпустці мені вдалося дочитати книгу Едварда Глейзера «Тріумф міста», що стала світовим бестселлером 2011 року у сфері урбаністики та світової економіки. Насамперед маю сказати,  що мій експеримент вдався. Я вперше вирішила купити книгу «прямо з типографії», а не чекати пару-трійку місяців, поки з’явиться дешевше видання у м’якій обкладинці, як я це роблю зазвичай. Ціна була немалою, однак книга Глейзера мала великий ефект на дискурс у сфері урбаністики у всьому світі, тому прочитавши її я маю можливість реально оцінити якість дебатів. А вони досить запеклі.

Слід сказати, що ні до, ні після прочитання книги я не поділяю всіх поглядів Едварда Глейзера щодо пріоритетів розвитку великих метрополій та регіональної політики загалом. Його улюблена фраза, яка часто використовується іншими фанатами ефективного ринкового держуправління: «слід допомагати бідним людям, а не бідним територіям». Хоча вона безперечно має право на життя, тотальна концентрація інструментів державної політики на людях не завжди приносить бажані (заплановані) результати, особливо зважаючи на динаміку руху населення, або її відсутність (залежно від того, яку країну ви розглядаєте). 

Багато просторово орієнтованих проектів та інвестицій мають більш довгостроковий характер, і їх «налаштування» під настрої та смаки одного покоління є звичайно спокусливим, але не завжди доцільним. Більш того, не зважаючи на зростаючу частку міського населення світу – а вона вже перевалила за половину – не всі країни мають однакові системи розселення. І якщо у США, Великобританії чи Нідерландах концентрація населення у найбільших містах досягає 50%, то в Україні у 6-ти найбільших містах проживає лише 20% населення країни, а решта міського населення проживає у сотнях середніх і малих міст.

Автор «Тріумфу міста» наголошує на необхідності всіляко стимулювати більш динамічне зростання великих метрополій, особливо по вертикалі (мається на увазі збільшення етажності будівель) та у плані якості життя, освіти і регуляторного середовища (яке має бути максимально простим). Він говорить про те, що при нинішніх темпах споживання ресурсів, особливо в субурбанізованих США та деяких країнах Європи, які є взірцем для багатіючих не по днях а по годинах китайців, індусів та бразильців, ресурсів може просто не вистачити. 

Аргументи про те, що великі міста із високою концентрацією населення є більш «зеленими» ніж ідеалістичні котеджні містечка за межами великих міст у багатьох випадках є переконливими та об’єктивними. Особливо зважаючи на те, що новий середній клас «транзитних» країн намагається досягти стандартів своїх «колег» у розвинених країнах світу із менш екологічними трендами («американська мрія» із життям у величезному будинку на півдні країни із кондиціонерами та парою-трійкою машин їм подобається більше, ніж шведська модель екологічно свідомого життя).

Імперативи екологічного розвитку світу такі, що ігнорувати подальшу експансію антропосфери неможливо, особливо ту, яка відбувається у нових лідируючих економіках світу. Однак мені здається, що багато аргументів Глейзера базуються на аналізі порівняно вузької вибірки супер-метрополій та великих міст. 

Він в основному черпав свої факти і аргументи із прикладів міст США, а також великих центрів Європи, Латинської Америки та Азії, таких як Нью Йорк, Детройт, Ванкувер, Париж, Лондон, Мілан, Сінгапур, Гонконг, Токіо. Звичайно були поодинокі приклади із африканських країн (Габороне або Кіншаса), однак у книзі немає жодної згадки Москви або столиць Північної, Центральної та Східної Європи, які мають досить специфічні траекторії розвитку.

Моє головне спостереження стосується того, що майже жодний елемент аналізу та припущення щодо трендів розвитку великих міст або приміських територій не відповідає реаліям пост-радянського простору. Логіка збільшення концентрації населення та економічної активності у великих містах є залізною, однак не для нас, поки що...

Забудова міста вверх по всіх правилах має принести підвищення креативності праці та продуктивності економіки (велика концентрація високоосвічених людей), позитивний екологічний ефект та зменшити завантаженість на дорогах, адже енергоспоживання «висотних» квартир є меншим і люди надають перевагу громадському транспорту, а не особистим автомобілям, коли живуть у великому місті. 

Однак це не спрацьовує у Києві чи Москві. Ми будуємо цілі райони із 20-ти, 30-ти поверховими будинками із сотнями квартир у кожному (та у середньому з двома кондиціонерами у кожній). Однак публічний простір, системи вироблення електроенергії, постачання води, переробки сміття є відголоском вчорашнього дня. Переробка вторинної сировини у наших містах у зародковому стані, альтернативні енергоресурси майже взагалі не використовуються (я завжди мрійливо поглядаю на величезну площу даху мого будинку із 500-ма квартирами і думаю про те, скільки б гарячої води та електрики могли виробити розміщені там сонячні батареї). Розбудова міст  і приміських котеджних містечок (чи сіл!) відбувається у нас більш ніж хаотично, без комплексного планування публічного простору та соціальної інфраструктури. Парковок критично не вистачає, а будівництво доріг абсолютно не встигає за зростанням автопарку. Хоча дослідження із різних міст і країн демонструють зворотній ефект від будівництва нових доріг – кожен кілометр новобудови спричиняє збільшення кількості автомобілів на дорогах. Більш ефективним інструметом боротьби із заторами та загазованістю є запровадження платного проїзду у центр міста. 

А чому ж аксіоми викладені Глейзером не підходять нам? Бо у нашому бажанні вивчати кращі практики розвинених країн світу ми читаємо лише «заголовки» їх реформ і не бачимо всього контексту, який необхідний для того, щоби велике місто стало продуктивним середовищем праці і життя, а не бетонними джунглями. Мало побудувати багато високих будинків, офісів, парковок, аеропортів, стадіонів і доріг. Ключові складові успіху сучасного великого міста – високий рівень освіченості та освітньої інфраструктури для того, щоб привабити найбільш кваліфіковані та креативні кадри, а також високий рівень розвитку охорони здоров’я, безпеки та порядку, громадського транспорту, культурної та "споживчої" інфраструктури, сприятливе регуляторне середовище і бізнес-клімат. А понад усе необхідні політична воля і неабиякі лідерські таланти мера міста.

Книга Глейзера безумовно цікава і корисна для всіх нас,  хто цікавиться просторовим соціально-економічним розвитком та роллю метрополій у сучасному глобалізованому світі. Вона заслуговує на уваги хоча б тому, що дає чудовий огляд того, як одні міста за декілька десятиліть виходили із найбезвихідніших ситуацій і ставали світовими взірцями урбан-економіки та успіху (Сінгапур), а інші зі статусу лідерів поступово перетворювались на руїни, навіть при наявності колосальних субсидій та держдопомоги (Детройт). Лише нам вирішувати який шлях обрати, головне довести справу до кінця:-)

Акценти травня

У травні мені писалося про різні речі, а зокрема:

1. Про Київ, його нову стратегію розвитку і дебати щодо неї.
2. Про міста можливостей у світі за версією PWC.
3. Про сумний і непривабливий бік російського супер-проекту Сколково.
4. Про особливості вітчизняних досліджень, що отримують урядову підтримку і мають бути орієнтовані на розробку політики та прийняття політичних рішень.
5. Про те, що потрібно для дійсно дієвого міжрегіонального співробітництва.
6. Про новий блог присвячений проблемам розвитку столичних міст, який ми започаткували із польськими колегами (англійською).
7. Також я опублікувала декілька презентацій українських експертів, що були представлені на нещодавній конференції RSA у Ньюкаслі (англійською).
8. Ну і як завжди я виловлювала цікаві новини і писала про них - тут і тут - і вихвалялася своєю шостою тисячею:-)

А на дворі вже червень і купа нових подій і цікавих процесів, про які читайте далі.

Знову зміни, та чи зміни

У нашій улюбленій сфері (регіональна політика) чергова реформа. Нарешті президент затвердив положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке віднині (знову) займатиметься питаннями регіональної політики.

Також він затвердив положення про Міністерство регіонального розвитку (!), будівництва та житлово-комунального господарства, яке займатиметься питаннями адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування.

Отож у нас тепер є міністерство, яке займається майже всім у цій країні (Мінекономіки) і міністерство, яке у своїй назві має функцію, за яку воно взагалі не відповідає. Ось такий український феномен.

Більш того, президент також вирішив перетрухнути кадри, звільнивши вчора Віце-прем'єр-міністра з питань регіонального розвитку Віктора Тихонова, який також був керівником мінрегіонбуду, а також його заступника пана Хиврича.

Цього очікували давно, а тому не дуже здивувалися. Питання полягає у тому, хто стане наступником. Видається, що це може бути Сергій Тулуб.

Ось такі чергові зміни. Це щоб ніхто не казав, що у сфері регіональної політики нічого не відбувається:-) Подій багато - ефекту малувато...