Розвиток Києва: привілей чи право?

Сьогодні мені вдалося потрапити на публічні дебати організовані Фондом Ефективного Управління  "Столиця - пріоритетний центр економічного розвитку країни". Я вперше потрапила на дебати ФЕУ, тому звичайно мене дещо вибили з колії стрункі хостеси та організовані групи студентів. Хоча у колонному залі КМДА був шанований набір депутатів, офіційних осіб мерії, експертів і в цілому дискусія вийшла навіть цікавою.

Експертна панель була солідною: Керівник групи Світового Банку в Україні Мартін Райзер, Президент Канадського інституту урбаністики Фред Ейзенбергер, мер Вінниці Володимир Гройсман, партнер компанії Monitor Group Євген Орловський. Перші два експерти (які в основному спілкувалися через перекладача) були за пріоритетність розвитку Києва, тоді як останні два - проти неї і за більш гармонійний і рівномірний розвиток різних регіонів України.

Загалом опоненти досить часто погоджувалися один з одним, що говорить про більш комплексний характер питання та можливо не зовсім вдало обраний "водорозділ". З іншого боку результати дебатів були не зовсім типовими для дебатів ФЕУ - велика частка учасників змінили свою думку. Під час голосування до дебатів лише чверть учасників були проти пріоритетності розвитку Києва, тоді як наприкінці їх було вже більше половини. Що говорить про більш переконливі аргументи групи "проти" (або про більш зрозумілу мову...). Я до речі обидва рази голосувала "проти". Хочу пояснити чому.

Насправді я не проти локомотивів, полюсів, двигунів зростання або інших епітетів, які часто використовуються для характеристики успішних конкурентних територій, що здатні підтягнути загальний економічний та соціальний розвиток країни на вищий рівень. Київ без сумніву є саме таким "локомотивом" для України, який виробляє 20% ВВП. І було б наївно і нерозумно ігнорувати це лідерство і не підтримувати його. Але якою ціною?

Дійсно ефективна, а не деструктивна пріоритетність у розвитку тієї чи іншої території можлива у країні, де реально працюють механізми не лише перерозподілу "багатства" між економічно сильними та слабкими регіонами, але й механізми солідарності та "вивільнення" потенціалу різних регіонів. В Україні у регіонів дуже мало можливостей для "самовираження", а ресурсів для саморозвитку ще менше. Хоча навіть тими небагатьма можливостями, які у них є, вони  користуються не досить вправно.

З іншого боку в державі часто поняття "пріоритетність" трактується як "дамо за рахунок інших", а не "дамо більше тому, що це принесе додатковий позитивний ефект для держави в цілому". Тому поки ми не створимо дійсно солідарну систему нормативно-правових актів та інструментів регіонального розвитку, до того часу пріоритетність у розвитку територій буде розглядатися в основному негативно. До цього треба додати необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи, фіскальної децентралізації, посилення повноважень органів місцевого самоврядування та багатьох інших реформ.

Правильно зазначила на початку дебатів директор ФЕУ Наталія Ізосімова - у світі не існує єдино вірного рецепту балансування розвитку столиці та інших регіонів країни. Є успішні країни із гіпертрофованими столицями (Британія, Франція), декількома великими економічними центрами (США, Канада, Австралія) та поліцентричною структурою (Німеччина). Однак у всіх цих країнах модель просторового розвитку відповідає політичній та адміністративно-територіальній системі та рівню політичної культури. А мені здається ми в Україні намагаємося побудувати пентхауз одразу на фундаменті, без 20-30-ти таких необхідних нам житлових поверхів.

На жаль презентація нової стратегії Києва до 2025 відбувалася раніше і я на неї не потрапила. За словами присутніх дискусія була формально-нецікавою. А презентацію я спробую знайти і сподіваюся написати про неї окремо.