31 березня 2012 був офіційно останнім днем роботи 8-ми Агенцій Регіональнального Розвитку Англії (АРР Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії продовжують працювати, Лондонська Агенція є частиною Уряду Великого Лондона). Процес їх ліквідації почався ще навесні 2010 року, коли до влади у Великій Британії прийшла коаліція консерваторів та ліберал-демократів.
Консерватори традиційно ненавидять слова "регіон" і "регіональний", тому ні у кого не виникало сумнівів у серйозності їх намірів ліквідувати АРР. Однак пообіцявши спочатку індивідуальний підхід до окремих регіонів, Уряд бульдозером пройшовся по всій Англії. Були закриті всі 8 АРР - і на благополучному Півдні Англії, де вони приносили порівняно мало користі, і у депресивних північних регіонах, де ефект від діяльності АРР був більш відчутним.
Заради правди слід відзначити, що регіони в Англії не мають високого територіально-адміністративного статусу та чіткої ідентичності. Це одиниці без представницьких та виконавчих органів влади, які частіше використовуються для статистичної звітності, аніж для економічного планування (особливо зараз!).
Можна багато сперичатися про користь або шкоду таких радикальних заходів. Британія досить твердо дотримується своїх зобов'язань по урізанню державного бюджету та скороченню державного боргу, і регіональна політика стала лише однією з жервт. Однак вона була ЛІКВІДОВАНА ПІД КОРІНЬ.
Нині в Британії не лишилося ні інституцій, ні політики, ні стратегій регіонального розвитку. Знищені оскільки непотрібні ані країні, ані муніципалітетам. На думку консерваторів успіх економічного прориву території полягає у локальному підході, а не регіональному. Для динамічного економічного зростання та зменшення бюрократії слід надати більше повноважень містам і графствам, які краще знають що їм потрібно.
Наміри гарні, якби вони не йшли у розріз із реальністю - за останні 2 роки в Англії відбулася значна централізація влади. Рішення, які раніше приймалися у регіональних столицях, нині приймаються у Лондонських офісах міністерств. Місцеві органи влади не мають ані ресурсів, ані спроможності для реалізації амбітних планів соціально-економічного розвитку. В особі АРР вони втратили ефективних лобістів, а також майданчик для розробки масштабних проектів регіонального характеру, які неможливо реалізувати на місцевому рівні (у сфері транспорту, енергетики, інновацій та ін.)
Звичайно на місці АРР не залишилася сама пустка - минулого року Уряд ініціював створення Місцевих Економічних Партнерств (МЕП) - широкої коаліції місцевих органів влади, бізнесу та третього сектору, метою якої є стимулювання економічного зростання в певній місцевості через залучення інвестицій, покращення навичок та стимулювання створення робочих місць.
Але партнерства - це річ добровільна, у них дуже обмежений мандат на дії, у них відсутні власні бюджети, тоді як бюджети окремих учасників урізаються щодня і тому надії на них мало. Отже маємо інституційну амбіцію без ресурсного забезпечення. Єдиним дієвим інструментом для МЕП є гранти з Фонду Регіонального зростання (обсяг - 2.4 млрд.ф.ст.). Вони надаються на конкурсній основі бізнес-проектам, поданим спільно приватними компаніями та МЕП.
Закриття англійських АРР зекономить держбюджету 2.2 млрд. фунтів стерлінгів на рік. Однак, відповідно до звіту PWC 2009 року щодо ролі АРР, на кожен витрачений АРР фунт припадало 4.5 фунти генерованих їх діями приватних інвестицій. Тому ефект економії не є однозначним.
Сферою, де закриття АРР має дійсно катастрофічні наслідки, є людський капітал. На вулиці опинилися тисячі кваліфікованих кадрів, які звичайно без роботи не залишаться. Однак уряд не зробив жодної спроби зберегти інтелектуальний капітал та інституціоналізувати певну "спадщину", яку можна буде використати пізніше, коли період жорсткої економії мине. Тобто десятиліття інтенсивних інвестицій у знання і людський капітал у сфері політики регіонального розвитку втрачено. І коли прийде час (а у цьому немає жодних сумнівів), доведеться все починати з початку. Ось така британська завбачливість.
А тепер вирішуємо, де у довгостроковій перспективі слід поставити кому у цьому заголовку ...
Пости по темі:
1. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі
2. Підсолодили пілюлю
2 квітня 2012 р.
26 березня 2012 р.
Яким має бути ідеальне місто?
Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.
Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...
Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.
Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.
Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені, і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)
Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)
Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки, високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!
У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.
Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...
Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?
Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...
Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.
Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.
Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені, і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)
Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)
Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки, високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!
У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.
Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...
Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?
22 березня 2012 р.
Бюджет як топ-новина
Вчора в Британії був незвичний день. З ранку до вечора на більшості телеканалів та радіохвиль домінувала одна новина - бюджет країни на наступний фінансовий рік (який тут починається у квітні). Я не перший рік вже спостерігаю над цим неординарним процесом і кожного разу не можу не дивуватися йому. Можливо більшість людей не так енергійно слідкувала за новинами (мені було цікаво дізнатися як зміниться оподаткування мого бізнесу і чи не втратить наша родина "дитячих грошей", які до нині виплачувались щомісяця на кожну дитину незалежно від рівня доходів батьків, а із наступного року будуть лімітовані для людей із низьким і середнім рівнем доходів). Однак думаю більша половина британців вчора була в курсі у тій чи іншій мірі, що головний казначей Джордж Озборн (по-нашому міністр фінансів) озвучує фінансові плани, які у тій чи іншій мірі торкнуться кожного.
Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.
Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.
Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.
Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).
А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.
Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.
Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)
Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.
Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.
Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.
Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).
А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.
Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.
Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)
19 березня 2012 р.
Мої новини тижня
Минулий тиждень був досить цікавий з точку зору новин і подій.
Почнемо з конкурентоспроможності Києва, а точніше з її відсутності. 15 березня стало відомо, що згідно зі свіжеспеченим рейтингом найбільш конкурентоспроможних міст світу, підготовленого Economist Intelligent Unit/Citybank, Київ знаходиться на непривабливому 108-му місці - позаду всіх європейських столиць і великих міст. Ця новина напевно досить боляче вдарила по КМДА, однак вони тепер із новим заповзяттям мають реалізовувати стратегію Києва, яка ставить на меті зробити Київ одним із найбільш інвестиційно привабливих і конкурентних міст Центральної і Східної Європи.
До речі, КМДА робить інші корисні речі - вони наприклад запросили до Києва колишнього мера Боготи Енріке Пеньялосу, який 22 березня виступить із лекцією "Ідеальне місто" у Київському будинку архітекторів. Хто бажає почути лідера колумбійського дива дивіться детальну інформацію на Платформі.
Мені також надіслали лінк на цікаве нове дослідження з Росії. А саме рейтинг промислових центрів Росії "Промышленный каркас России. 250 крупнейших промышленных центров страны", підготовлене Інститутом територіального планування Урбаніка спільно зі Спілкою Архітекторів Росії. Виглядає дуже цікаво (хоча я детальний звіт ще не читала) і впевнена, що аналіз є дуже актуальним для України. Цікаво буде побачити аналогічне дослідження в Україні, до речі...
А тим часом Єврокомісія підготувала Стратегічний документ по регіональній політиці ЄС на 2014-2020 роки - Common Strategic Framework. Саме на основі цього документу національні уряди і регіональні органи влади будуть розробляти свої власні стратегії регіонального соціально-економічного розвитку і так звані "Партнерські контракти" між комісією та урядами (до речі, теж інновація). На регіональну політику чекають великі зміни - ближча координація зі Стратегією конкурентоспроможності Європа-2020, використання єдиного регуляторного механізму для всіх 5-ти структурних фондів (включаючи сільськогосподарський і морегосподарський), принцип макрокондиціональності (залежності виплат зі структурних фондів від дотримання центральним урядом макроекономічних показників стабільності). Так що наступні декілька місяців і років обіцяють бути цікавими!
Ну ось такі новини.
Почнемо з конкурентоспроможності Києва, а точніше з її відсутності. 15 березня стало відомо, що згідно зі свіжеспеченим рейтингом найбільш конкурентоспроможних міст світу, підготовленого Economist Intelligent Unit/Citybank, Київ знаходиться на непривабливому 108-му місці - позаду всіх європейських столиць і великих міст. Ця новина напевно досить боляче вдарила по КМДА, однак вони тепер із новим заповзяттям мають реалізовувати стратегію Києва, яка ставить на меті зробити Київ одним із найбільш інвестиційно привабливих і конкурентних міст Центральної і Східної Європи.
До речі, КМДА робить інші корисні речі - вони наприклад запросили до Києва колишнього мера Боготи Енріке Пеньялосу, який 22 березня виступить із лекцією "Ідеальне місто" у Київському будинку архітекторів. Хто бажає почути лідера колумбійського дива дивіться детальну інформацію на Платформі.
Мені також надіслали лінк на цікаве нове дослідження з Росії. А саме рейтинг промислових центрів Росії "Промышленный каркас России. 250 крупнейших промышленных центров страны", підготовлене Інститутом територіального планування Урбаніка спільно зі Спілкою Архітекторів Росії. Виглядає дуже цікаво (хоча я детальний звіт ще не читала) і впевнена, що аналіз є дуже актуальним для України. Цікаво буде побачити аналогічне дослідження в Україні, до речі...
А тим часом Єврокомісія підготувала Стратегічний документ по регіональній політиці ЄС на 2014-2020 роки - Common Strategic Framework. Саме на основі цього документу національні уряди і регіональні органи влади будуть розробляти свої власні стратегії регіонального соціально-економічного розвитку і так звані "Партнерські контракти" між комісією та урядами (до речі, теж інновація). На регіональну політику чекають великі зміни - ближча координація зі Стратегією конкурентоспроможності Європа-2020, використання єдиного регуляторного механізму для всіх 5-ти структурних фондів (включаючи сільськогосподарський і морегосподарський), принцип макрокондиціональності (залежності виплат зі структурних фондів від дотримання центральним урядом макроекономічних показників стабільності). Так що наступні декілька місяців і років обіцяють бути цікавими!
Ну ось такі новини.
17 березня 2012 р.
Покращення життя за розкладом...
Ви мабуть не знали, але з сьогоднішнього дня період "затягування пасків" в Україні закінчився. Про це ми дізналися не з міжнародних рейтингів, не зі статистики зростання ВВП і податкових надходжень, а безпосередньо від Прем'єра Азарова. Від сьогодні громадяни можуть забути про злидні та негаразди, бо держава досягла таких стрімких успіхів в економіці, що почне піклуватися про стандарти життя кожного. І обов'язково подолає диспропорції у рівні доходів, які виникли за 20 років. Цікаво, який максимум вони будуть брати - не Ахметова ж, бо тоді нам буде потрібен бюджет Франції або Британії для подолання таких диспропорцій...
Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!
Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...
Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...
Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє
Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!
Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...
Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...
Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє
9 березня 2012 р.
Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно
Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.
Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!
Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.
З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.
І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.
І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.
Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".
Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?
5 березня 2012 р.
Державна стратегія регіонального розвитку України - забута мелодія для флейти...
Нещодавно я розмовляла із моїм старим другом, який робить дослідження у сфері впливу міжнародної технічної допомоги на реформу державного управління в Україні. Мене звичайно більш за все цікавить просторовий аспект управління, про що ми і говорили. Щоб підготуватися до нашой бесіди, я пройшлася старими архівами і перечитала декілька статей, які я написала років 5-8 тому. Одна з них мені особливо сподобалася, якщо це можна сказати про власну стару статтю:-)
На гребені реформаційної гарячки, у 2007 році, я написала для Regions про позитивні зміни, які очікуються в Україні із впровадженням у життя Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) до 2015 року, а також із реалізацією довгоочікуваної територіально-адміністративної реформи (ТАР).
Але ось на дворі вже 2012-й рік, а віз як то кажуть і понині там. Амбітна ТАР була викинута на смітник майже у тому ж 2007 році, а ДСРР залишилася лише документом - без системного впровадження, експертного супроводу і майже без грошей. І трагедія в тому, що обидва документи були досить непоганими, базувалися на цілій купі іноземного досвіду, абсорбованого через українські реалії. Я ніколи не втомлюся сперичатися із деякими моїми колегами про те, що ДСРР є гарним документом і проблеми відсутності прогресу у сфері регіональної політики слід пов'язувати із нашою традиційною нездатністю впроваджувати гарні закони і регуляторні акти у життя.
А для тих хто цікавиться, чому ж таки ДСРР є гарним документом, пропоную почитати мою трохи бородату статтю, однак яка до сих пір не втратила актуальності, по причині відсутності будь-яких системних змін, прописаних у документі.
Ось посилання на статтю із досить корявою назвою (внаслідок невдалого редагування) "Reform in the context of political reforms and more assertive regional elites".
Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
На гребені реформаційної гарячки, у 2007 році, я написала для Regions про позитивні зміни, які очікуються в Україні із впровадженням у життя Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) до 2015 року, а також із реалізацією довгоочікуваної територіально-адміністративної реформи (ТАР).
Але ось на дворі вже 2012-й рік, а віз як то кажуть і понині там. Амбітна ТАР була викинута на смітник майже у тому ж 2007 році, а ДСРР залишилася лише документом - без системного впровадження, експертного супроводу і майже без грошей. І трагедія в тому, що обидва документи були досить непоганими, базувалися на цілій купі іноземного досвіду, абсорбованого через українські реалії. Я ніколи не втомлюся сперичатися із деякими моїми колегами про те, що ДСРР є гарним документом і проблеми відсутності прогресу у сфері регіональної політики слід пов'язувати із нашою традиційною нездатністю впроваджувати гарні закони і регуляторні акти у життя.
А для тих хто цікавиться, чому ж таки ДСРР є гарним документом, пропоную почитати мою трохи бородату статтю, однак яка до сих пір не втратила актуальності, по причині відсутності будь-яких системних змін, прописаних у документі.
Ось посилання на статтю із досить корявою назвою (внаслідок невдалого редагування) "Reform in the context of political reforms and more assertive regional elites".
Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
20 лютого 2012 р.
Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
Глобальна економічна криза із явища перетворилася на процес, при чому довгостроковий. Всі негативні наслідки цього процесу особливо гостро відчувають на собі мешканці країн ЄС, зокрема тих, які мали щастя стати членами клубу "Євро". Не можна приводити всі 27 країни-члени ЄС під загальний знаменник, однак структурні проблеми у найслабкіших членах (при чому не із числа новобранців) б'ють бумерангом по всьому співтовариству і нівелюють позитивне зростання у більш успішних економіках (наприклад Фінляндія, Швеція, Естонія або Словенія).
Євросоюз загалом страждає від відсутності економічного зростання та посилюючоїся недовіри інвесторів. Успіх проекту "Великої Європи", який до 2008 року майже ні в кого не викликав сумнівів, нині під загрозою. Все більше претензій висувають один одному члени клубу і все голосніші заклики до "націоналізації" функцій, які були раніше передані до Брюсселю. Регіональна політика не є виключенням.
Другий за розміром "кошик" бюджету ЄС - на регіональну політику витрачається третина комунітарного бюджету або 347 млрд. Євро - переживає перетурбації, пов'язані зі зміною парадигми економічної політики ЄС. Стратегія економічного зростання "Європа-2020" поставила нові амбітні цілі посилення конкурентоспроможності ЄС загалом і його регіонів, на що також працюють програми структурних фондів.
На початку кризи, у 2008-09 роках, як і національні уряди, Єврокомісія спрямовувала кошти структурних фондів у прискореному темпі для недопущення радикального падіння суспільного виробництва у проблемних регіонах. Регіони ЄС, які мають право на допомогу структурних фондів, отримували кошти на розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, підтримку МСБ і прискорене впровадження інновацій. Нині час "притримати коней", а також подумати про наступний семирічний фінансовий план ЄС.
На 2014-2020 роки Єврокомісія пропонує дещо скоротити бюджет регіональної політики (на 11 млрд. Євро, хоча багато країн-членів вимагають більш радикальних скорочень, які були б адекватні скороченням коштів національних і місцевих бюджетів). Одночасно Комісія пропонує деякі інновації, які на їх думку мають посилити роль програм підтримки конкурентності, поряд із програмами єднання, які в основному спрямовані у регіони і міста нових-країн членів. Найбільш контроверсійною пропозицією є новий запропонований принцип "макро кондиціональності"- залежності виплат структурних фондів від дотримання національними урядами макроекономічних показників, що гарантують стабільність економіки ЄС. Багато регіонів, особливо у країнах із більшим ступенем децентралізації, обурені таким намаганням утиснути їх автономію і поставити доступ до регіональних коштів у залежність від дій центрального уряду.
Загалом Єврокомісію можна зрозуміти - нереально очікувати консервації нинішнього рівня підтримки при таких тектонічних змінах в економіці ЄС. І слід вносити зміни, які базуються на уроках та помилках минулого. Однак є деякі сумніви з приводу здатності ЄС оцінити всі ризики і створити відповідні запобіжні механізми. Наприклад слід пам'ятати, що криза почалася у так званих "старих країнах Єднання", які отримували кошти із Фонду Єднання до розширення Союзу у 2004 році - Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії. Греція і надалі залишається найбільшим детонатором ЄС, тоді я Іспанія і Португалія переживають глибоку структурну кризу без перспектив на покращення, поки що...
Україна дуже далека від подібних політичних баталій і реалій. Однак модель регіональної політики ЄС у нас є хрестоматійною і на неї краще-гірше орієнтуються Уряд і місцеві органи влади у розробці власної політики регіонального соціально-економічного розвитку. Тому слід уважно стежити за новими трендами і механізмами підтримки регіонів, які будуть використовувати в ЄС для підтримки регіонів у часи скрути. Бо як відомо, криза стимулює інноваційне мислення і оригінальні підходи до вирішення проблем, в тому числі міст і регіонів. Хоча в Україні нині "позитивна" і креативна оригінальність у цій сфері майже відсутні.
Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Європейський досвід без фанатизму
3. Різношвидкістний Євросоюз
Євросоюз загалом страждає від відсутності економічного зростання та посилюючоїся недовіри інвесторів. Успіх проекту "Великої Європи", який до 2008 року майже ні в кого не викликав сумнівів, нині під загрозою. Все більше претензій висувають один одному члени клубу і все голосніші заклики до "націоналізації" функцій, які були раніше передані до Брюсселю. Регіональна політика не є виключенням.
Другий за розміром "кошик" бюджету ЄС - на регіональну політику витрачається третина комунітарного бюджету або 347 млрд. Євро - переживає перетурбації, пов'язані зі зміною парадигми економічної політики ЄС. Стратегія економічного зростання "Європа-2020" поставила нові амбітні цілі посилення конкурентоспроможності ЄС загалом і його регіонів, на що також працюють програми структурних фондів.
На початку кризи, у 2008-09 роках, як і національні уряди, Єврокомісія спрямовувала кошти структурних фондів у прискореному темпі для недопущення радикального падіння суспільного виробництва у проблемних регіонах. Регіони ЄС, які мають право на допомогу структурних фондів, отримували кошти на розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, підтримку МСБ і прискорене впровадження інновацій. Нині час "притримати коней", а також подумати про наступний семирічний фінансовий план ЄС.
На 2014-2020 роки Єврокомісія пропонує дещо скоротити бюджет регіональної політики (на 11 млрд. Євро, хоча багато країн-членів вимагають більш радикальних скорочень, які були б адекватні скороченням коштів національних і місцевих бюджетів). Одночасно Комісія пропонує деякі інновації, які на їх думку мають посилити роль програм підтримки конкурентності, поряд із програмами єднання, які в основному спрямовані у регіони і міста нових-країн членів. Найбільш контроверсійною пропозицією є новий запропонований принцип "макро кондиціональності"- залежності виплат структурних фондів від дотримання національними урядами макроекономічних показників, що гарантують стабільність економіки ЄС. Багато регіонів, особливо у країнах із більшим ступенем децентралізації, обурені таким намаганням утиснути їх автономію і поставити доступ до регіональних коштів у залежність від дій центрального уряду.
Загалом Єврокомісію можна зрозуміти - нереально очікувати консервації нинішнього рівня підтримки при таких тектонічних змінах в економіці ЄС. І слід вносити зміни, які базуються на уроках та помилках минулого. Однак є деякі сумніви з приводу здатності ЄС оцінити всі ризики і створити відповідні запобіжні механізми. Наприклад слід пам'ятати, що криза почалася у так званих "старих країнах Єднання", які отримували кошти із Фонду Єднання до розширення Союзу у 2004 році - Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії. Греція і надалі залишається найбільшим детонатором ЄС, тоді я Іспанія і Португалія переживають глибоку структурну кризу без перспектив на покращення, поки що...
Україна дуже далека від подібних політичних баталій і реалій. Однак модель регіональної політики ЄС у нас є хрестоматійною і на неї краще-гірше орієнтуються Уряд і місцеві органи влади у розробці власної політики регіонального соціально-економічного розвитку. Тому слід уважно стежити за новими трендами і механізмами підтримки регіонів, які будуть використовувати в ЄС для підтримки регіонів у часи скрути. Бо як відомо, криза стимулює інноваційне мислення і оригінальні підходи до вирішення проблем, в тому числі міст і регіонів. Хоча в Україні нині "позитивна" і креативна оригінальність у цій сфері майже відсутні.
Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Європейський досвід без фанатизму
3. Різношвидкістний Євросоюз
16 лютого 2012 р.
Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
Ви можливо не дуже високої думки про такий собі документ, як щорічна програма соціально-економічного розвитку України, яку щороку готує Кабмін. Певно тому, що у багатьох випадках документ є громіздким і недалекоглядним, таким собі реєстром поточних справ без бачення кінцевої мети. Однак гадаю проблема не в самих програмах, а у відсутності довгострокової стратегії розвитку держави, яку вже два десятки років ніяк не народить жоден Уряд України. Я декілька років тому брала участь у підготовці такої програми, точніше її розділу по регіональній політиці, і скажу вам, що це не найгірший шматок конструктиву, який народжують спеціалісти міністерств.
Але скоро ми маємо спати спокійно, бо Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект №9665, згідно із яким Уряд взагалі звільняють від такої "нісенітниці" як підготовка програми соціально-економічного розвитку, яка як правило подається одночасно із Бюджетом на наступний рік. Ключовим документом, що визначатиме соціально-економічний розвиток країни на рік - від промислової і податкової політики до освіти і соціального захисту - має стати... щорічне послання Президента Верховній Раді. Одночасно цей законопроект передбачає звільнення ВР від такої дрібнички, як затвердження принципів бюджетної політики.
Ну що ж, дехто може сказати, що це цілком логічний крок у системі, де Президент консолідує владу в рамках нового конституційного устрою. Однак здається мені такий підхід накладає "лапу" президента на всі аспекти державного кошторису країни, без передачі йому прямої відповідальності за реалізацію державної соціально-економічної політики. Скажіть мені, яким чином Кабмін і Мінекономрозвитку зокрема може бути ключовим відповідальним органом у цій сфері, якщо не матиме можливості планувати свої дії на наступний рік? Чому б тоді взагалі не ліквідувати Кабмін та не перетворити Адміністрацію Президента на повнокровний орган виконавчої влади?
Черговий раз державотворчі інновації нинішнього Президента, які ж звичайно оголосять найреформатішими реформами за всю історію існування держави, не викликають нічого крім песимізму і депресії. Влада професіоналів знову доводить свою короткозорість і декларує головне бажання - повну монополізацію розподілу ресурсів та тотальне керування процесами розвитку держави Президентом. Про європейські принципи врядування тут здається вже ніхто і не збирається згадувати, бо подібні рішення нічого спільного з ними не мають.
Тобто готуйтеся, наступного разу новини про будівництво великих інфраструктурних проектів або закриття шкіл ви не прочитаєте на сайті Кабміну, а будете переварювати "з голосу" під час красномовного виступу В.Я. у ВР. Якщо звичайно ви його почуєте, через шумовий фон опозиції...
А може все ж таки вистачить штиків у ВР щоби завалити цю "інновацію"? Я дуже сподіваюся!
Але скоро ми маємо спати спокійно, бо Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект №9665, згідно із яким Уряд взагалі звільняють від такої "нісенітниці" як підготовка програми соціально-економічного розвитку, яка як правило подається одночасно із Бюджетом на наступний рік. Ключовим документом, що визначатиме соціально-економічний розвиток країни на рік - від промислової і податкової політики до освіти і соціального захисту - має стати... щорічне послання Президента Верховній Раді. Одночасно цей законопроект передбачає звільнення ВР від такої дрібнички, як затвердження принципів бюджетної політики.
Ну що ж, дехто може сказати, що це цілком логічний крок у системі, де Президент консолідує владу в рамках нового конституційного устрою. Однак здається мені такий підхід накладає "лапу" президента на всі аспекти державного кошторису країни, без передачі йому прямої відповідальності за реалізацію державної соціально-економічної політики. Скажіть мені, яким чином Кабмін і Мінекономрозвитку зокрема може бути ключовим відповідальним органом у цій сфері, якщо не матиме можливості планувати свої дії на наступний рік? Чому б тоді взагалі не ліквідувати Кабмін та не перетворити Адміністрацію Президента на повнокровний орган виконавчої влади?
Черговий раз державотворчі інновації нинішнього Президента, які ж звичайно оголосять найреформатішими реформами за всю історію існування держави, не викликають нічого крім песимізму і депресії. Влада професіоналів знову доводить свою короткозорість і декларує головне бажання - повну монополізацію розподілу ресурсів та тотальне керування процесами розвитку держави Президентом. Про європейські принципи врядування тут здається вже ніхто і не збирається згадувати, бо подібні рішення нічого спільного з ними не мають.
Тобто готуйтеся, наступного разу новини про будівництво великих інфраструктурних проектів або закриття шкіл ви не прочитаєте на сайті Кабміну, а будете переварювати "з голосу" під час красномовного виступу В.Я. у ВР. Якщо звичайно ви його почуєте, через шумовий фон опозиції...
А може все ж таки вистачить штиків у ВР щоби завалити цю "інновацію"? Я дуже сподіваюся!
2 лютого 2012 р.
Всі на конференції!
Час нагадати про деякі цікаві конференції та події у Європі та світі, які заплановані на 2012 рік. Якщо у вас є цікаве дослідження, яке ви хочете обговорити із колегами з інших країн, а також якщо у вас є трохи часу і трохи більше грошей, то готуйтеся! Цієї весни і літа буде декілька масштабних заходів у сфері регіональних досліджень.
Ну по-перше європейська конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Взаємопов'язані регіони і міста у часи дефрагментації" у Дельфті, Нідерланди, що відбудеться 13-15 травня 2012 року. Цього року основна тема дискусій - це використання новітніх підходів для генерування стійкого та динамічного зростання міст і регіонів, що стають все більш автономними і одочасно потребують більше можливостей для інтеграції у глобальну економіку. Реєстрація за пільговим тарифом до 10 лютого 2012 за цим посиланням.
По-друге, та ж сама RSA організує свою першу глобальну конференцію "Стійке майбутнє регіонів" у столиці Китаю Пекіні. Це супер-можливість відвідати супер-державу і познайомитись із дослідниками, які цілком можливо через 10 років будуть визначати тренди у нашій сфері (я про маловідомих нам китайських науковців). Отже пекінська конференція відбудеться 24-26 червня 2012 і дізнатися більше інформації, а також зареєструватися можна тут (знову ж таки, до 10 лютого діє знижка на реєстраційний внесок).
Не відстає і Європейська Ацоціація Регіональних Наук (ERSA) - вона проводить свій щорічний конгрес "Динамічні регіони. Обираючи новий шлях" у Братіславі, Словаччина, 21-25 серпня 2012 року. Протягом конгресу буде обговорено багато цікавих тем регіонального розвитку, також там буде ряд спеціальних секцій. Наприклад секція проекту ESPON TERCO із транснаціонального співробітництва, у якому я приймаю участь. Реєстрація до 17 лютого 2012 (для деяких категорій учасників). Вся інформація за цим посиланням.
А хто цікавиться літніми школами, то ERSA організує з 2 по 12 липня 2012 в університеті Умеа (Швеція) літню школу на тему "Фіскальний федералізм, мобільність та оцінка політики". Деталі за цією адресою.
Звісно це не вичерпний список і я буду поступово повідомляти про інші заходи.
Ну по-перше європейська конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Взаємопов'язані регіони і міста у часи дефрагментації" у Дельфті, Нідерланди, що відбудеться 13-15 травня 2012 року. Цього року основна тема дискусій - це використання новітніх підходів для генерування стійкого та динамічного зростання міст і регіонів, що стають все більш автономними і одочасно потребують більше можливостей для інтеграції у глобальну економіку. Реєстрація за пільговим тарифом до 10 лютого 2012 за цим посиланням.
По-друге, та ж сама RSA організує свою першу глобальну конференцію "Стійке майбутнє регіонів" у столиці Китаю Пекіні. Це супер-можливість відвідати супер-державу і познайомитись із дослідниками, які цілком можливо через 10 років будуть визначати тренди у нашій сфері (я про маловідомих нам китайських науковців). Отже пекінська конференція відбудеться 24-26 червня 2012 і дізнатися більше інформації, а також зареєструватися можна тут (знову ж таки, до 10 лютого діє знижка на реєстраційний внесок).
Не відстає і Європейська Ацоціація Регіональних Наук (ERSA) - вона проводить свій щорічний конгрес "Динамічні регіони. Обираючи новий шлях" у Братіславі, Словаччина, 21-25 серпня 2012 року. Протягом конгресу буде обговорено багато цікавих тем регіонального розвитку, також там буде ряд спеціальних секцій. Наприклад секція проекту ESPON TERCO із транснаціонального співробітництва, у якому я приймаю участь. Реєстрація до 17 лютого 2012 (для деяких категорій учасників). Вся інформація за цим посиланням.
А хто цікавиться літніми школами, то ERSA організує з 2 по 12 липня 2012 в університеті Умеа (Швеція) літню школу на тему "Фіскальний федералізм, мобільність та оцінка політики". Деталі за цією адресою.
Звісно це не вичерпний список і я буду поступово повідомляти про інші заходи.
Підписатися на:
Дописи (Atom)