5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики

Процес прийняття Бюджету на 2011 рік наводить на невеселі думки про те, куди і як рухаються наші регіони і коли нарешті держава насмілиться не лише розробити, але й впровадити таку законодавчу та інституціональну базу, яка б відкривала рівні можливості для всіх регіонів - від Києва до Чернівців.

Окремі ремарки урядовців лише підсилюють мою депресію. Ну наприклад, як не зрадіти такому: "Не переживайте, столица находится на постоянном контроле лично у Премьер-министра, у меня как у Министра финансов, всех членов правительства, и мы обеспечим гармоничное развитие нашей столицы" (Федір Ярошенко, 14 грудня 2011). Чомусь мене така переконлива думка не заспокоює, а навпаки, нервує.

Допоки всі міністри начолі із Прем'єром будуть опікуватися проблемами Києва або іншого міста чи району до найменших дрібниць, не буде шансів створити сильні конкурентні регіони і мати дійсно самостійні органи місцевого самоврядування, які б несли відповідальність за розвиток конкретної території.

Можна певно знайти сотні причин такого двадцятилітнього ігнорування потенціалу регіонів та навмисного приниження їх економічних потужностей. Я вирішила втиснути основні причини у п'ять пунктів.

Отож, регіональна політика в Україні відсутня і причини наступні:

1. Системне нерозуміння або навмисна підміна понять, пов'язаних із регіональної політикою, що веде до відторгнення самої ідеї підвищення самостійності регіонів у сфері соціально-економічного розвитку
2. Відсутність сильної об'єднуючої державницької ідеї, яка б наближала різні частини країни, а отже відсутність довіри один до одного. Нас переслідують "привиди" минулого і будь-які заклики до підвищення самостійності регіонів, незалежно від кольору політичного табору, із якого вони лунають, трактуються як заклики до сепаратизму.
3. Відсутність комплексного розуміння розвитку регіонів та територій та відповідно відсутність принципів децентралізації, деконцентрації та субсидіарності у ключових законах, інституціях та системах - від держбюджету до стратегій розвитку держави (ні, терміни там присутні, але відсутні конкретні механізми реалізації та стимули)
4. Відсутність або недостатність капітальних інвестицій в інфраструктуру регіонів для підвищення їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. І тут мова не лише про дороги, аеропорти і стадіони, але й про підготовлені земельні ділянки, сучасні комунікації, бізнес-інкубатори, університети із обладнаними лабораторіями та кваліфікованими кадрами і багато іншого.
5. Системне небажання реалізовувати існуюче законодавство і нормативно-правові акти, бо в Україні ми традиційно надаємо перевагу розробці нових. Кожна нова команда, яка приходить у міністерство, відповідальне за регіональну політику (а вони часто змінюються), починає із критики існуючого законодавства та починає бурхливу роботу по розробці нового. Спроб впровадити існуючі норми і принципи, які як правило розробляються із використанням сучасних міжнародних практик за рахунок десятків мільйонів долларів технічної допомоги, дуже мало і вони не мають системного характеру.

Зрозумійте мене вірно - регіональна політика як функція центрального уряду у нас існує і останніми роками навіть обзавелася солідними інституційними та законодавчими декораціями. Однак те що ми називаємо регіональною політикою лише дуже приблизно нагадує дієву політику наших європейських сусідів або американських партнерів, спрямовану на стимулювання розвитку регіонів і територій, відкриття їх потенціалу та створення гармонійних умов для життя і саморозвитку місцевого населення.

Відповідно програма дієвих реформ є досить простою - сформулювати і реалізувати конкретні інструменти для вирішення цих п'яти проблем. І це лише початок!