Семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками"

Хочу поділитися новиною про другий семінар дослідної мережі RSA "Вплив глобальної економічної кризи на столичні міста", який відбудеться у Києві у жовтні цього року.

Спільно із місцевими партнерами - Київським національним економічним університетом ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ) - ми із Варшавськими колегами проводимо міжнародний семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками" для експертів і дослідників, які займаються питаннями розвитку столичних міст, особливо у кризовий і посткризовий період.

Дата проведення семінару - 26 жовтня 2012, п'ятниця. Місце проведення - Київ, кампус КНЕУ на проспекті Перемоги біля метро Шулявська. Реєстрація учасників і подача тез - до 1 жовтня 2012. Робоча мова - англійська. Організаційний внесок складає 200 гривень або 20 Євро.

Враховуючи досить успішні результати проведення першого семінару мережі у Варшаві у вересні 2011 року, ми очікуємо значний інтерес серед наших колег зі Східної, Центральної і Західної Європи. Сподіваємося буде багато кейсів розвитку столичних міст світу за останні 4 роки, що минули від початку глобальної економічної кризи.

Більш детальна інформація (англійською) щодо питань, які розглядатимуться на семінарі, про цільову аудиторію та організаційні моменти можна прочитати за цим посиланням.

Зі всіма питаннями щодо семінару можна звертатися до мене.

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Криза іміджу

Ніхто не сумнівався у тому, що дорога України до Євро-2012 буде важкою, однак мало хто сподівався на такий "ідеальний шторм" лише за декілька тижнів до початку спортивного свята. Рік-два тому я писала про перспективи впливу організації футбольного турніру на місцеву економіку, а також про роль іміджу для привернення уваги до події. Однак як виявилося дискусії про місцеву економіку нікого не цікавлять, а іміджем займаються лише поверхнево, на рівні логотипів і телероликів. Тобто повністю ігнорують соціально-економічне, культурне і політичне наповнення територіального іміджу. А дарма, бо як раз це і виявилося найважливішим.

Більшість організаційних проблем Євро так-сяк були вирішені - або частково, або за рахунок величезних державних інвестицій (половина яких осіла у кишенях мега-прорабів), або ж вони були гарно "замальовані" а-ля Потьомкін. Однак з'явилися нові і потенційно більш небезпечні проблеми для іміджу країни.

Бути організатором великого міжнародного турніру означає не лише мати відполіровані аеропорти, бездоганні дороги, швидкі потяги і сучасні стадіони. Це добровільна згода на те, щоб твою країну і твої міста розглядали під мікроскопом. І тому просто смішно обурюватися, коли нині у західній пресі з'являються негативні статті про Україну (треба радіти і позитивним до речі), незважаючи на ступінь їх об'єктивності. Це робота журналістів - шукати історії для своїх сюжетів. І не їх проблеми, що більшість наших сюжетів такі негативні...

Навіть ті вболівальники, які фізично не присутні на змаганні, хочуть знати що то за країна і що це за люди, які приймають футбольне свято. Звідси вам і увага до проблем бездомних псів, оголених жінок, безпеки на дорогах, неіснуючих гуртожитків/готелів по космічних цінах, корумпованих гаїшників, недолугих митників, незнання іноземних мов, відсутність розкладів потягів, дороговказів і т.д. і т.п.

Потім до цього коктейлю нашими підприємливими господарями готелів та напівготельчиків було додано "спекулятивну" нотку. Ціни хостелів "мінус"-економ класу зашкалюють і іноді їх можна порівняти із відпочинком у Hayat чи Hilton у центрі європейських столиць. Жадібність ніколи не доводить до добра. А наші Бендери від готельного сектору (деякі з яких до речі мають непогані податкові канікули) просто продемонстрували свою "довіру" до туристичної привабливості України. Їх ціни відображають брак надії на те, що хтось колись захоче приїхати до їх готелю після євротурніру, тому треба по максимуму стригти купони сьогодні і зараз. Як казав Карцев: "Бери дура - завтра не будет".

Однак мало хто зможе переплюнути наших політиків і можновладців по рівню некомпетентності та недалекоглядності. Саме вони додали цю саму "вишеньку" до коктейлю Молотова. Репресивні гонки по відношенню до опозиційних лідерів за останній рік досягли апогею і внутрішня політика стала центром уваги світових лідерів. Як у часи Кучми сьогодні Україна передусім асоціюється із опозицією в тюрмах, відсутністю свободи слова, клептоманами та брехунами при владі. Наш президент наївно (???) вірив, що цих "безхребетних" європейських лідерів, які живуть у звичайних будинках в центрі міста (Німеччина), їздять на велосипедах (Нідерланди), літають звичайними рейсовими літаками (Фінляндія) та мають охорону в десятки разів менше ніж він (обирайте будь-яку країну ЄС) можна до безкінечності водити за ніс і годувати "маньяна" при будь-якій згадці про демократичні реформи. І коли ці європейці нарешті розправили спини, а деякі випустили голки, вони зарепетували про епоху холодної війни та упередженість. На мою думку це фігова відмазка...

Проблема не в європейцях, а в українцях - виборцях, які привели до влади людей без інтеллекту, стратегічного бачення та віри у краще майбутнє для країни та її людей. Проблема у так званій еліті, яка як і господарі готелів  живе лише сьогодняшнім днем, без думки про майбутнє.

Незважаючи на лавину негативної інформації у світових медіа про Україну, у більшості випадків виправданої, у нас все ще є шанс "включити Україну" для любителів футболу, які все ж таки приїдуть на Євро. Останній кордон і остання надія - це наші люди. Від їх відкритості, порядності та гостинності залежить кінцевий результат і фінальна оцінка події. Всі інші карти, на жаль, не на нашу користь...

І наприкінці про зовсім "непомічений" аспект Євро-2012 - його імідж серед самих українців. П'ять років тому нам обіцяли море приватних інвестицій, нову і сяючу інфраструктуру, яка десятиліттями служитиме містам-господарям, наплив туристів і мільярди для вітчизняної економіки. Однак кияни та жителі інших міст на собі відчули в основному негативні наслідки - вирубку парків, тотально перериті міста, закриті вулиці, зміну маршрутів транспорту, авантюри із таксі, зростання цін та ін.

Приватні інвестори так і не з'явилися, бюджет будівництва мегаспоруд був роздутий у рази і за все це ми платимо зі своїх податкових кишень. Довгострокове КПД від побудованої інфраструктури не завжди однозначне. І судячи з усього натовп туристів буде меншим ніж очікувалося, а завдяки браку інфраструктури та "привабливим" чартерним пакетам грошей місцевій економіці Харкова чи Донецька дістанеться дуже мало (Львів та Київ мають трохи більше шансів на доходи). Аналіз економічних витрат та вигід проведення Євро ще попереду. Однак прогнозую досить невтішні висновки, які повинні бути широко розрекламовані. Для того щоб зупинити нинішню авантюрну владу України від нового прожекту - зимової олімпіади в Карпатах.  

Пости по темі:
1. Імідж як двигун розвитку території - дійсне чи бажане?
2. Великий спорт і місто - який спадок? 
3. Свято спорту - ціна питання

Безвідповідальна соціальна відповідальність

Не знаю чи багато з вас чули про таку фішку - корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - але вона дуже модна у сучасному корпоративному світі та серед міріади експертів державних і недержавних організацій (в основному західних). Більшість великих і середніх компаній мають власну стратегію КСВ і намагаються її дотримуватися у своїй основній комерційній діяльності.

Якщо просто, то корпоративна соціальна відповідальність - це зобов'язання приватної компанії дотримуватись певних стандартів та принципів у процессі ведення своєї господарської діяльності та отримання прибутку. Тобто це таке "гуманне" обличчя дикого капіталізму. Компанії визнають свій вплив на навколишнє середовище, соціум та погоджуються приймати участь у вирішенні гострих проблем суспільства, особливо у місцях їх безпосереднього розташування. Тобто нафтові компанії у місцях розробки родовищ фінансують заходи по охороні флори і фауни, виробники одягу беруть на себе зобов'язання не використовувати працю дітей та здійснювати оплату праці не нижче мінімально встановлених рівнів, великі металургійні комбінати у монофункціональних містах беруть на себе зобов'язання по підтримці соціальної інфраструктури міста та ін.

На індивідуальному рівні компанії можуть надавати співробітникам спеціальні бонуси за "непаління" або "здоровий спосіб життя", надавати оплачувану відпустку для здійснення волонтерської діяльності, використовувати "перероблений" папір для потреб офісу, організовувати роздільний збір сміття для переробки та багато іншого.

А тепер повертаючись до Андріївського узвозу, а точніше до його руїн. Те що сталося цього тижня не влазить ні в які рамки цинізму і аргументи, які наводяться девелоперами та чиновниками валяться як картковий будиночок через кожні пару годин. То була згода, а то її раптом нема, то було погоджено з громадськістю, а то вона виходиться із цеглою на протести, то нічого не руйнували, то руйнували радянські "страшилки" 70-х років, і врешті решт чомусь зникли історичні будівлі, які пам'ятають всі кияни, які не одну сотню разів "утюжили" Андріївський протягом свого життя. І навіть наші "аксакали" від архітектури, типа пані Скорик, яку я вже не знаю хто поважає у цьому місті і країні, не бачать нічого поганого у зведенні "гарних скляних будинків". Та заради бога, зводьте, але не на місці щойно зруйнованих історичних пам"яток. Хіба мало в Києві промзон із авангардними цементними джунглями?

Корпорація СКМ, до якої входить ЕСТА Холдинг, є одним із українських підписантів Глобального Договору ООН з метою підтримки світових екологічних і соціальних принципів - своєрідної добровільної угоди приватного сектору світу дотримуватися певних стандартів і принципів у своїй роботі. Більш того, ця корпорація має досить розлогу презентацію про свої цілі у сфері КСВ та приклади заходів. Одним із напрямків КСВ СКМ в Україні є підтримка місцевих спільнот (до речі, сторінка українською на даний момент відсутня).

А тепер логічне питання - яким чином варварські дії ЕСТА Холдинг на Андріївському узвозі вписуються у Стратегію корпоративної соціальної відповідальності СКМ? Здається мені вони знаходяться у повному конфлікті. І певно настав час розвінчувати міфи про "велике добро для маленьких українців", яке роблять СКМ і їм подібні корпоративні бегемоти України.

Окремого слова заслуговують київські чиновники - призначенці без контролю з боку виборців. Однак про це окремо далі буде...

Пости по темі:
1. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
2. Яким має бути ідеальне місто? 

P.S.: Фото з Української Правди

Англійські АРР: Закрити не можна лишити

31 березня 2012 був офіційно останнім днем роботи 8-ми Агенцій Регіональнального Розвитку Англії (АРР Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії продовжують працювати, Лондонська Агенція є частиною Уряду Великого Лондона). Процес їх ліквідації почався ще навесні 2010 року, коли до влади у Великій Британії прийшла коаліція консерваторів та ліберал-демократів.

Консерватори традиційно ненавидять слова "регіон" і "регіональний", тому ні у кого не виникало сумнівів у серйозності їх намірів ліквідувати АРР. Однак пообіцявши спочатку індивідуальний підхід до окремих регіонів, Уряд бульдозером пройшовся по всій Англії. Були закриті всі 8 АРР - і на благополучному Півдні Англії, де вони приносили порівняно мало користі, і у депресивних північних регіонах, де ефект від діяльності АРР був більш відчутним.

Заради правди слід відзначити, що регіони в Англії не мають високого територіально-адміністративного статусу та чіткої ідентичності. Це одиниці без представницьких та виконавчих органів влади, які частіше використовуються для статистичної звітності, аніж для економічного планування (особливо зараз!).

Можна багато сперичатися про користь або шкоду таких радикальних заходів. Британія досить твердо дотримується своїх зобов'язань по урізанню державного бюджету та скороченню державного боргу, і регіональна політика стала лише однією з жервт. Однак вона була ЛІКВІДОВАНА ПІД КОРІНЬ.

Нині в Британії не лишилося ні інституцій, ні політики, ні стратегій регіонального розвитку. Знищені оскільки непотрібні ані країні, ані муніципалітетам. На думку консерваторів успіх економічного прориву території полягає у локальному підході, а не регіональному. Для динамічного економічного зростання та зменшення бюрократії слід надати більше повноважень містам і графствам, які краще знають що їм потрібно.

Наміри гарні, якби вони не йшли у розріз із реальністю - за останні 2 роки в Англії відбулася значна централізація влади. Рішення, які раніше приймалися у регіональних столицях, нині приймаються у Лондонських офісах міністерств. Місцеві органи влади не мають ані ресурсів, ані спроможності для реалізації амбітних планів соціально-економічного розвитку. В особі АРР вони втратили ефективних лобістів, а також майданчик для розробки масштабних проектів регіонального характеру, які неможливо реалізувати на місцевому рівні (у сфері транспорту, енергетики, інновацій та ін.)

Звичайно на місці АРР не залишилася сама пустка - минулого року Уряд ініціював створення Місцевих Економічних Партнерств (МЕП) - широкої коаліції місцевих органів влади, бізнесу та третього сектору, метою якої є стимулювання економічного зростання в певній місцевості через залучення інвестицій, покращення навичок та стимулювання створення робочих місць.

Але партнерства - це річ добровільна, у них дуже обмежений мандат на дії, у них відсутні власні бюджети, тоді як бюджети окремих учасників урізаються щодня і тому надії на них мало. Отже маємо інституційну амбіцію без ресурсного забезпечення. Єдиним дієвим інструментом для МЕП є гранти з Фонду Регіонального зростання (обсяг - 2.4 млрд.ф.ст.). Вони надаються на конкурсній основі  бізнес-проектам, поданим спільно приватними компаніями та МЕП.

Закриття англійських АРР зекономить держбюджету 2.2 млрд. фунтів стерлінгів на рік. Однак, відповідно до звіту PWC 2009 року щодо ролі АРР, на кожен витрачений АРР фунт припадало 4.5 фунти генерованих їх діями приватних інвестицій. Тому ефект економії не є однозначним.

Сферою, де закриття АРР має дійсно катастрофічні наслідки, є людський капітал. На вулиці опинилися тисячі кваліфікованих кадрів, які звичайно без роботи не залишаться. Однак уряд не зробив жодної спроби зберегти інтелектуальний капітал та інституціоналізувати певну "спадщину", яку можна буде використати пізніше, коли період жорсткої економії мине. Тобто десятиліття інтенсивних інвестицій у знання і людський капітал у сфері політики регіонального розвитку втрачено. І коли прийде час (а у цьому немає жодних сумнівів), доведеться все починати з початку. Ось така британська завбачливість.

А тепер вирішуємо, де у довгостроковій перспективі слід  поставити кому у цьому заголовку ...

Пости по темі:
1. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі
2. Підсолодили пілюлю

Яким має бути ідеальне місто?

Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.

Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...

Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.

Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.

Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені,  і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)

Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)

Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки,  високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!

У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.

Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...

Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?

Бюджет як топ-новина

Вчора в Британії був незвичний день. З ранку до вечора на більшості телеканалів та радіохвиль домінувала одна новина - бюджет країни на наступний фінансовий рік (який тут починається у квітні). Я не перший рік вже спостерігаю над цим неординарним процесом і кожного разу не можу не дивуватися йому. Можливо більшість людей не так енергійно  слідкувала за новинами (мені було цікаво дізнатися як зміниться оподаткування мого бізнесу і чи не втратить наша родина "дитячих грошей", які до нині виплачувались щомісяця на кожну дитину незалежно від рівня доходів батьків, а із наступного року будуть лімітовані для людей із низьким і середнім рівнем доходів). Однак думаю більша половина британців вчора була в курсі у тій чи іншій мірі, що головний казначей Джордж Озборн (по-нашому міністр фінансів) озвучує фінансові плани, які у тій чи іншій мірі торкнуться кожного.

Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.

Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.

Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.

Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).


А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.

Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.

Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)

Мої новини тижня

Минулий тиждень був досить цікавий з точку зору новин і подій.

Почнемо з конкурентоспроможності Києва, а точніше з її відсутності. 15 березня стало відомо, що згідно зі свіжеспеченим рейтингом найбільш конкурентоспроможних міст світу, підготовленого Economist Intelligent Unit/Citybank, Київ знаходиться на непривабливому 108-му місці - позаду всіх європейських столиць і великих міст. Ця новина напевно досить боляче вдарила по КМДА, однак вони тепер із новим заповзяттям мають реалізовувати стратегію Києва, яка ставить на меті зробити Київ одним із найбільш інвестиційно привабливих і конкурентних міст Центральної і Східної Європи.

До речі, КМДА робить інші корисні речі - вони наприклад запросили до Києва колишнього мера Боготи Енріке Пеньялосу, який 22 березня виступить із лекцією "Ідеальне місто" у Київському будинку архітекторів. Хто бажає почути лідера колумбійського дива дивіться детальну інформацію на Платформі.

Мені також надіслали лінк на цікаве нове дослідження з Росії. А саме рейтинг промислових центрів Росії "Промышленный каркас России. 250 крупнейших промышленных центров страны", підготовлене Інститутом територіального планування Урбаніка спільно зі Спілкою Архітекторів Росії. Виглядає дуже цікаво (хоча я детальний звіт ще не читала) і впевнена, що аналіз є дуже актуальним для України. Цікаво буде побачити аналогічне дослідження в Україні, до речі...

А тим часом Єврокомісія підготувала Стратегічний документ по регіональній політиці ЄС на 2014-2020 роки - Common Strategic Framework. Саме на основі цього документу національні уряди і регіональні органи влади будуть розробляти свої власні стратегії регіонального соціально-економічного розвитку і так звані "Партнерські контракти" між комісією та урядами (до речі, теж інновація). На регіональну політику чекають великі зміни - ближча координація зі Стратегією конкурентоспроможності Європа-2020, використання єдиного регуляторного механізму для всіх 5-ти структурних фондів (включаючи сільськогосподарський і морегосподарський), принцип макрокондиціональності (залежності виплат зі структурних фондів від дотримання центральним урядом макроекономічних показників стабільності). Так що наступні декілька місяців і років обіцяють бути цікавими!

Ну ось такі новини.

Покращення життя за розкладом...

Ви мабуть не знали, але з сьогоднішнього дня період "затягування пасків" в Україні закінчився. Про це ми дізналися не з міжнародних рейтингів, не зі статистики зростання ВВП і податкових надходжень, а безпосередньо від Прем'єра Азарова. Від сьогодні громадяни можуть забути про злидні та негаразди, бо держава досягла таких стрімких успіхів в економіці, що почне піклуватися про стандарти життя кожного. І обов'язково подолає диспропорції у рівні доходів, які виникли за 20 років. Цікаво, який максимум вони будуть брати - не Ахметова ж, бо  тоді нам буде потрібен бюджет Франції або Британії для подолання таких диспропорцій...

Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що  світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!

Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...

Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...

Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє

Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно

В англійській мові є такий вислів - evidence based policy - політика, що базується на фактах і доказах. Дуже модний термін серед західних політиків і політконсультантів. Означає, що ваші пропозиції у тій чи іншій сфері політики (соціальній, економічній, охорони здоров'я і т.д.) базуються на перевірених трендах і фактах, розраховані кількістно і перевірені якісно.

Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.

Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!

Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.

З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.

І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.

І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники  працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.

Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".

Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Державна стратегія регіонального розвитку України - забута мелодія для флейти...

Нещодавно я розмовляла із моїм старим другом, який робить дослідження у сфері впливу міжнародної технічної допомоги на реформу державного управління в Україні. Мене звичайно більш за все цікавить просторовий аспект управління, про що ми і говорили. Щоб підготуватися до нашой бесіди, я пройшлася старими архівами і перечитала декілька статей, які я написала років 5-8 тому. Одна з них мені особливо сподобалася, якщо це можна сказати про власну стару статтю:-)

На гребені реформаційної гарячки, у 2007 році, я написала для Regions про позитивні зміни, які очікуються в Україні із впровадженням у життя Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) до 2015 року, а також із реалізацією довгоочікуваної територіально-адміністративної реформи (ТАР).

Але ось на дворі вже 2012-й рік, а віз як то кажуть і понині там. Амбітна ТАР була викинута на смітник майже у тому ж 2007 році, а ДСРР залишилася лише документом - без системного впровадження, експертного супроводу і майже без грошей. І трагедія в тому, що обидва документи були досить непоганими, базувалися на цілій купі іноземного досвіду, абсорбованого через українські реалії. Я ніколи не втомлюся сперичатися із деякими моїми колегами про те, що ДСРР є гарним документом і проблеми відсутності прогресу у сфері регіональної політики слід пов'язувати із нашою традиційною нездатністю впроваджувати гарні закони і регуляторні акти у життя.

А для тих хто цікавиться, чому ж таки ДСРР є гарним документом, пропоную почитати мою трохи бородату статтю, однак яка до сих пір не втратила актуальності, по причині відсутності будь-яких системних змін, прописаних у документі.

Ось посилання на статтю із досить корявою назвою (внаслідок невдалого редагування) "Reform in the context of political reforms and more assertive regional elites".

Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики