Розвиток приватного сектору у британських містах

І знову про метрополії та міста, тепер про британські.

Новий звіт від Центру Міст (Centre for Cities, Лондон, Великобританія) змальовує не дуже райдужну перспективу розвитку для традиційно проблемних міст Півночі та Мідлендс (наприклад Ліверпуль, Ноттінгем, Ковентрі), які протягом 2000-х років пережили економічний бум. Дані свідчать про те, що саме ці міста страждають від кризи найбільше, оскільки традиційно привабливі для бізнесу Лондон та південні метрополії (Редінг, Брістоль, Кембрідж, Брайтон) мають більший запас міцності і здатні пережити важкі часи, тоді як "запас жиру" у північних конкурентів менший. Статистика свідчить, що протягом 1998-2008 років на кожне створене у середньостатистичному північному місті Англії робоче місце у приватному секторі в Лондоні та на Півдні було створено 10!

Читайте звіт, який підкреслює, що висока чутливість проблемних міст до ринкових коливань накладається на високу залежність від державного сектору як стратегічного роботадавця. А оскільки у наступні 5 років Уряд Британії планує радикальні скорочення державних витрат та держапарату, то ці міста потрапляються під "подвійне лезо ножа".

Рекомендації? Перш за все підтримувати "точки зростання" для генерування стійкого загальнонаціонального економічного росту, а також стимулювати людей мігрувати туди, де є перспектива роботи. Ось такий соціальний інжинирінг...

Читайте повний звіт англійською тут.

Стан Американських метрополій - цікавий звіт

Час від часу я читаю дослідження Інституту Брукінгса щодо стану розвитку американських метрополій та штатів (хоча США не мій "коник" і я маю досить обмежені знання регіональної політики за межами Європи - треба виправитись!). Інститут Брукінгса, один із найбільш відомих аналітичних центрів США, має окрему дослідницьку програму присвячену метрополіям. В її рамках проводиться систематичний аналіз соціально-економічного розвитку 100 найбільших метрополій США.

Хочу звернути вашу увагу на нещодавній звіт "Стан метрополій Америки". Окрім самого тексту на сайті представлена ціла серія інтерактивних мап, що ілюструють демографічні та соціальні зміни у 100 метрополіях протягом останніх десяти років. Дослідження цікаве ще й тим, що воно підготовлено напередодні запланованого на 2010 рік загальнонаціонального перепису населення США і намагається "передбачити" зміни у суспільстві, що мають зафіксувати офіційні цифри.

Один із висновків, що найбільш мене зацікавив - це демографічні зміни пов'язані із досить динамічним старінням населення метрополій, оскільки "бебі-бумери" досягають пенсійного віку, а молоде покоління не таке чисельне, не таке освічене і не таке економічно активне. Це співзвучно із головною лінією книги про демографічні та пов'язані з ними економічні зміни в британському суспільстві, яку я зараз читаю - Pinch by David Willets. Рекомендую!

Про Київ і його мера

Останніми днями я досить багато міркувала про законопроект пана Лавриновича щодо зміни структури влади у місті Києві. Законопроект досить інноваційний, зважаючи на його намір скасувати посаду мера столиці. Не можна перебільшити значення цієї події - вперше здійснено такий сильний наступ на засади місцевого самоврядування в Україні, яке на папері так ревностно захищають різнокольорові політичні сили в Україні, в тому числі правляча Партія регіонів. Хоча ні, рішення про відміну (перенесення?) місцевих виборів у 2010 році теж було сильним ходом по зміцненню демократії на місцях...

Отож якщо дуже коротко, то новий законопроект пропонує розділити функції мера між "сильним" головою міськадміністрації, призначеним президентом, та "церемоніальним" головою Київради, якого обирають депутати. Ефективність моделі дуже спірна, особливо якщо пригадати протистояння Косаківського і Омельченка на початку 90-х, що доходило до барикад у кабінетах. Отже із легкої руки міністра юстиції громадяни столиці можливо не матимуть жодного права обирати керманича у своєму місті. Цікаво, чи не так? Звичайно, космічні наслідки голосування киян на двох останніх виборах мера можуть наштовхнути на певні роздуми щодо раціональності вибору. Однак проблему не можна вирішити шляхом ліквідації самого права вибору!

Я звичайно почала шукати "надхнення" для цього законопроекту. Не можу сказати що прийшла до остаточного висновку, однак не можна назвати повним збігом обставин новини про наміри скасувати загальні вибори мерів у великих містах Росії (новини англійською). Слід зазначити, що на сьогоднішній день близько третини міст Росії вже не мають обраних мерів - ними керують призначені "менеджери", як правило зі складу Держдуми або місцевої ради. Цей крок певно логічне продовження процесу централізації влади, який розпочався у Росії у 2004 році з відміною виборів губернаторів.

Що ж, цікаво буде подивитись, чи приживеться цей російський досвід в Україні і якою буде реакція електорату на таку інновацію...

Презентації про Україну на конференції RSA 2010

Цікаво, що цього року міжнародну конференцію RSA відвідала рекордна кількість науковців та дослідників з Росії та України. Гадаю, що організаційні витрати все ж таки більш скромні порівняно зі схожими заходами в Лювені або Лісабоні.

Було декілька секцій, на яких представляли результати різноманітних досліджень з України та про Україну. При чому робили це як самі українці, так і іноземці (англійці, румуни, росіяни).

Нижче я наводжу список цих презентацій та по можливості посилання на текст доповіді (якщо він є на сайті Асоціації).

1. Ольга Мрінська " Державна регіональна політика: чи це відповідь на зростаючі регіональні розбіжності?"
2. Ольга Шевченко "Виплив кризи на місцеві бюджети в Україні"
3. Тетяна Корнєєва "Інструменти реформування "регіонів знань" в Україні"
4. Адам Свейн, Влад Михненко "Кінець "помаранчевої бульбашки" та просторова економіка України"
5. Тетяна Бородіна "Прикордонне співробітництво на російсько-українсько-білоруському кордоні"
6. Міхай Варга "Політичні відповіді на зростаючі протести робітників в Україні під час фінансової кризи"

Найближчим часом RSA опублікує презентації всіх виступів на своєму сайті і я зроблю посилання на доповіді про Україну

Новини з конференції RSA

Майже прямий репортаж із щорічної міжнародної конференції Асоціації Регіональних досліджень, що проходить 23-25 травня у місті Печ, Угорщина:-)

Неможливо розповісти про всі презентаці, секції та диспути у кулуарах, адже це найбільша за розміром конференція RSA - 600 делегатів. Я намагаюся відвідати найбільш цікаві заходи (відповідно до моїх інтересів), тому мої рекомендації не можуть бути об'єктивними. Теми конференції дуже різноманітні: від комунітарної політики єднання ЄС, впливу кризи на національну економіку та регіональний розвиток, до прикордонного співробітництва, розвитку туризму, старопромислових регіонів та багато інших.

Я запрошую всіх бажаючих продивитися список повних текстів презентацій адже більшість учасників конференції завантажили їх на сайт Асоціації. Звичайно не всі тексти там є (мого наприклад немає, оскільки текст не є завершеним документом), однак також можна подивитись на короткі резюме всіх виступів на конференції на цій сторінці.

Протягом найближчих днів я напишу про різні цікаві новини із життя асоціації, можливості для публікацій результатів ваших досліджень, нові заходи та інше. Так що повертайтеся!

ВЕЗ в Україні - перевантаження

І ось знову ми повертаємось у нещодавнє минуле, коли ВЕЗи ТПРи не давали спокою держслужбовцям і експертам - бути чи не бути, привабливо чи згубно, прогресивно чи регресивно... Відповіді не були однозначними а ні у 2005, коли їх відмінили, а ні сьогодні.

Хочу зазначити, що я особисто не є прихильником цього підходу і вважаю, що надання територіальних преференцій шкодить загальнонаціональній конкуренції, оскільки ставить у невигідне становище "сусідів" і потенційно підриває основу благополуччя "непріоритетних" територій. Більш того, мені здається, що аргументи на користь ВЕЗів базуються на застарілій парадигмі економічного розвитку, коли податкові преференції дійсно були вирішальними в інвестиційних рішеннях. Нині пріоритетними факторами є якість людського потенціалу, наявна інфраструктура, науково-технічний потенціал, близькість споживачів (якщо не фізична, то "транспортна", через зручні хаби), "щільність" конкурентої зони та ін. І загалом, вступ України до СОТ значно ускладнює перспективи запровадження ВЕЗів без застосування штрафних санкцій.

Багаторічний досвід функціонування в Україні 11-ти Вільних Економічних Зон і 9-ти Територій Пріоритетного Розвитку за рідким виключенням не принесли чуттєвих інвестиційних та економічних вигод зазначеним територіям. Варто згадати, що більш ніж чверть території України була "пріоритетною" і ТПР поширювали свій режим аж на 6 цілих областей України. Серед них були Луганська, Чернігівська та Закарпатська, які і нині не можуть похвалитися великими обсягами інвестицій та високим рівнем конкурентності місцевих послуг та товарів.

Тому дискусіям, що відродилися із новим запалом, зокрема свіжий диспут організований Фондом Ефективного Управління, слід не лише дивитися у майбутнє, аналізувати конкретні вигоди від ВЕЗів та формулювати чіткі стратегії, але й перелистати сторінки не такого й вже далекого минулого і порахувати відносну користь селективної територіальної підтримки.

Можливо режими ВЕЗ ефективно працюють в Китаї та Арабських Еміратах. Але треба чітко розуміти різницю у викликах, що стоять перед Україною та цими країнами. Нещодавня передвиборча кампанія і нинішні дії уряду демонструють наявність глибоких структурних проблем у сфері оподаткування, конкуренції, прав власності, судової системи, валютного регулювання та ін. На мою думку, на жаль, створення ВЕЗів у таких умовах не лише не полегшить ситуацію у "точках зростання", а лише ускладнить їх ще більше. Для дійсно чуттєвих позитивних змін треба покращити загальнонаціональні макроекономічні, фіскальні, законодавчі та інші важелі і надати місцевим та регіональним органам влади більшу свободу дій у виборі механізмів залучення інвестицій та покращення бізнес-клімату.

Окрім того, двічі в одну річку...

Не про регіональні, а про національні економічні проблеми України (стаття на Українській Правді, 27 квітня 2010)

Протест знизу

Дещо запізнілий аналіз результатів виборів у регіональні та міцеві ради Франції, другий тур яких відбувся у минулі вихідні.

Як і передбачалося, правляча партія Ніколя Саркозі "Союз за народний рух" із тріском провалился у майже всіх регіонах, великих містах та у великій кількості департаментів. Із 22 "материкових" регіонів лише один - Ельзас - отримав праву більшість. Втішати Саркозі може хіба що перемога у 2-х з чотирьох заморських регіонів. 38 із 40 великих міст Франції (із населенням понад 100 тисяч) сказали ні правлячій партії, як і 90 зі ста департаментів. Загалом "Союз" набрав біля 35% голосів, коли як опозиційна Соціалістична партія отримала понад 52% голосів. Сюрпризом (знову!) став високий відсоток виборців, які проголосували за країню праву партію Льо Пена.

Це чіткий сигнал незадоволення політикою правих, незважаючи на той факт, що порівняно з іншими країнами ЄС Франція вийшла з кризи у досить непоганій формі і демонструє один із найвищих показників зростання ВВП. Одним з можливих пояснень може бути нещодавнє протистояння Президента і місцевих лідерів щодо реформи місцевих фінансів, про які я писала у листопаді.

Реакція Саркозі була швидкою - вже на наступний день він оголосив про наміри "перетрусити кабінет" і переглянути пріоритети, адже національні вибори вже не так далеко.

Ось така історія із країни, на яку Україна любить орієнтуватися у своїх намаганнях реформувати адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування та регіональну політику. Урок, який слід би було взяти на озброєння новій українській владі, це відношення французької національної правлячої еліти до потенційної поразки. Замість туманних схем по перенесенню місцевих виборів "на невизначений термін" у зв"язку з "неготовністю" місцевих керманичів забезпечити "правильні результати" влада використовує інструменти прямої демократії для усвідомлення проблем і пошуку шляхів їх вирішення.

Це корисний урок. Шкода що ми його ігноруємоь...

Цікавий блог

Я сьогодні знайшла дуже цікавий блог коли шукала інформацію про чинники соціально-економічної сегрегації. Автор мешкає у Торонто, тому контекст і багато посилань в основному канадські або американські. Однак відічувається "глибина і широта" знань та інтересів, тому у постах є маса цікавих посилань та джерел для подальших досліджень.

Буде цікаво всім, хто цікавиться питаннями місцевого економічного розвитку, розвитку місцевих громад, джентрифікації, соціального капіталу.

Депресивна депресивність

Кореспондент сьогодні надрукував "хіт-парад" найбільш депресивних жилмасивів України. Дуже цікаво було читати. Особливо зважаючи на те, що якраз зараз я закінчую звіт про соціально-економічну сегрегацію у найбідніших районах Англії та шляхи її подолання.

Коли вивчаєш проблеми депресивності в країнах ЄС перш за все вражає масив інформації, який використовується для характеристики соціально-економічного і суспільного розвитку територій, при чому на "супер-місцевому" рівні. В Англії наприклад використовується номенклатура Super Output Areas (SOA), яка складається із трьох рівнів, де найнижчий представляє собою територію із середньою кількістю населення 1,500 чоловік, а найвищий - 25,000 чоловік.

Друге що вражає - це масштаби різних політичних ініціатив, що спрямовані на інтеграцію найбільш депресивних і "відрізаних від великої землі" територій у національну економіку та суспільство. Все це заради створення дійсно стійких (sustainable) та об'єднаних (cohesive) громад, де різниця у поглядах і рівні доходів не стає перешкодою на шляху спілкування і реалізації спільних громадських ініціатив.

В Україні, на жаль, до цього ще дуже далеко. І справа не в тому, що загальна соціально-економічна ситуація в державі неблагополучна і вважається, що кожний регіон, місто і район потребує максимальної допомоги (всем сёстрам по серьгам). Справа у небажанні дивитись у майбутнє, відсутність бачення і плану дій на більш ніж 1 рік (я маю на увазі дійсно працюючі стратегії, а не колекції на поличках обласних і місцевих управлінь економіки).

Ми констатуємо існування помираючих монофункціональних міст і селищ, жилмасивів у великих динамічно розвиваючихся містах, однак не моделюємо що станеться із цими територіями і їх мешканцями (та їх нащадками) через 5, 10, 20 років. Ми не аналізуємо яким чином їх деградація, яка без сумніву має місце, вплине на суспільство майбутнього, його здатність розуміти припустимі і неприпустимі розриви і дисбаланси у рівні доходів, особистих активів, рівні освіти та професійних навичках. Ми стимулюємо появу індиферентного суспільства, члени якого не хочуть дивитися далі стін власного будинку.

Рано чи пізно інтерес до цієї сфери все ж таки має з'явитися - політики, держслужбовці, бізнесмени і громадський сектор зрозуміють необхідність допомагати і підтримувати особливо депресивні території, інтегрувати їх у національну економіку і суспільство. Однак спочатку треба чітко їх окреслити (а якісної місцевої статистики у нас обмаль). Є загроза, що до того часу поки ми дійсно зрозуміємо проблему і винайдемо шляхи її подолання, ситуація може вийти з під контролю і бразильські урбан-нетрі здаватимуться нам не такими ж вже екзотичними...