Вітаю всіх нас із чудовими святами Нового Року і Різдва Христового!
Бажаю колегам і однодумцям наснаги та енергії для здійснення всіх планів і мрій. Сподіваюся 2012 рік стане для України та нас всіх роком щастя, успіхів і змін на краще, на які ми так заслуговуємо, але задля яких маємо самі прикласти багато зусиль.
І не забувайте про Регіональні Акценти! У 2012 році вони обіцяють бути цікавими!
Популярно про непопулярне. Блог для тих, хто цікавиться або професійно займається питаннями регіонального і місцевого соціально-економічного розвитку, регіональної політики та місцевого самоврядування. Ідея - Ольга Мрінська/ Olga Mrinska
31 грудня 2011 р.
30 листопада 2011 р.
Нотатки з Грузії: Такий невловимий баланс сильної влади і громадської ініціативи
Сьогодні у Тбілісі у мене була цікава бесіда із колегою, який займається питаннями регіонального розвитку Грузії. Ми обговорювали ефективність реформ у різних сферах та "грузинське диво", а також їх неефективність і "зворотній бік" централізованого і ефективного "дива".
Колега сказав фразу, яку я сама часто згадую в контексті України - потрібен здоровий баланс між демократією та ефективністю прийняття рішень державною машиною. Миттєві досягнення майже неможливі у децентралізованій моделі управління, тоді як вона дозволяє більшого включення суспільства у процес формування та реформування публічних інституцій та послуг.
Квазі-тиранічний підхід, який також нині застосовується у Грузії, дає шикарні результати у деяких сферах, особливо у тих, де роль уряду, зокрема центрального, є вирішальною. Але інші сфери страждають від монополізму влади та відсутності політичної різноманітності та конкуренії. А з часом і у "оновлених" галузях (таких як дозвільна система, інфраструктура чи залучення інвестицій) може настати стагнація. І тоді владна вертикаль має стати менш вертикальною, але більш горизонтальною - і залучити різні кола громадськості, в тому числі опозиційні, до процесу реформування.
У нас в Україні поки що вистачає різнобарвності, хоча нинішня влада робить все, щоби створити монопартійну та монолідерську модель управління. Однак здається мені ми не вміємо скористатися своїм "багатством видів" і багатогранність здебільшого перетворюється на континуальні суперечки та протистояння.
А мало б бути навпаки, бо мобілізація цієї конкуренції ідей та підходів може принести значні результати, особливо у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку, де головне - визначити унікальні можливості певної території і дати їй свободу в їх реалізації.
Але ж це така тонка штука, цей баланс! У нас поки що нуль по всіх фронтах. І різноманітністю не користуємося, і владна вертикаль нездатна здійснити вольові кроки у "стратегічних сферах", наприклад у дерегулюванні чи боротьбі із корупцією. Тут Грузії слід голосно сказати "браво"!
Колега сказав фразу, яку я сама часто згадую в контексті України - потрібен здоровий баланс між демократією та ефективністю прийняття рішень державною машиною. Миттєві досягнення майже неможливі у децентралізованій моделі управління, тоді як вона дозволяє більшого включення суспільства у процес формування та реформування публічних інституцій та послуг.
Квазі-тиранічний підхід, який також нині застосовується у Грузії, дає шикарні результати у деяких сферах, особливо у тих, де роль уряду, зокрема центрального, є вирішальною. Але інші сфери страждають від монополізму влади та відсутності політичної різноманітності та конкуренії. А з часом і у "оновлених" галузях (таких як дозвільна система, інфраструктура чи залучення інвестицій) може настати стагнація. І тоді владна вертикаль має стати менш вертикальною, але більш горизонтальною - і залучити різні кола громадськості, в тому числі опозиційні, до процесу реформування.
У нас в Україні поки що вистачає різнобарвності, хоча нинішня влада робить все, щоби створити монопартійну та монолідерську модель управління. Однак здається мені ми не вміємо скористатися своїм "багатством видів" і багатогранність здебільшого перетворюється на континуальні суперечки та протистояння.
А мало б бути навпаки, бо мобілізація цієї конкуренції ідей та підходів може принести значні результати, особливо у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку, де головне - визначити унікальні можливості певної території і дати їй свободу в їх реалізації.
Але ж це така тонка штука, цей баланс! У нас поки що нуль по всіх фронтах. І різноманітністю не користуємося, і владна вертикаль нездатна здійснити вольові кроки у "стратегічних сферах", наприклад у дерегулюванні чи боротьбі із корупцією. Тут Грузії слід голосно сказати "браво"!
26 листопада 2011 р.
Десять тисяч
Сьогодні Регіональні Акценти перейшли важливий психологічний рубіж - 10 тисяч відвідувань. Я не фанат абсолютних цифр, особливо коли мова іде про творчий процес. Статистика відвідувань сайту теж недосконалий інструмент, однак за останні пів року спостерігається чітка тенденція зростання інтересу до Акцентів та збільшується кількість постійних читачів. Приємно, коли твої думки та ідеї цікаві іншим людям:-)
Кінець листопада завжди досить драматичний. Професійні новини трохи відходять на другий план, оскільки на поверхню спливають більш емоційні річниці та сумні поминальні дні. Однак насправді будь-які глобальні процеси - політичні, економічні, суспільні - завжди мають два конкретних виміри - час (хронологія) і простір (хорологія). Більшість людей цікавляться часовими вимірами і звідси наша тяга до дат і ювілеїв. Просторовий вимір не такий популярний, хоча його значення не менш важливе.
Мене завжди цікавив простір і просторові закономірності розвитку суспільства і економіки. Тому наступні 10 тисяч відвідувачів мого блогу знайдуть багато нових постів про міста, регіони і держави - про те, що вони роблять для більш інноваційного, конкурентного і стійкого розвитку, що їм вдається, а що ні, і чому.
Так що повертайтеся до Акцентів:-)
Кінець листопада завжди досить драматичний. Професійні новини трохи відходять на другий план, оскільки на поверхню спливають більш емоційні річниці та сумні поминальні дні. Однак насправді будь-які глобальні процеси - політичні, економічні, суспільні - завжди мають два конкретних виміри - час (хронологія) і простір (хорологія). Більшість людей цікавляться часовими вимірами і звідси наша тяга до дат і ювілеїв. Просторовий вимір не такий популярний, хоча його значення не менш важливе.
Мене завжди цікавив простір і просторові закономірності розвитку суспільства і економіки. Тому наступні 10 тисяч відвідувачів мого блогу знайдуть багато нових постів про міста, регіони і держави - про те, що вони роблять для більш інноваційного, конкурентного і стійкого розвитку, що їм вдається, а що ні, і чому.
Так що повертайтеся до Акцентів:-)
18 листопада 2011 р.
"Розумні" міста - де взяти розум?
В українській мові немає можливості передати різницю між англійськими словами 'intelligent' і 'smart' - обидва означають розумний. Однак різниця є, і суттєва. Я би окреслила її таким чином: "інтеллектуальний розум" і "підприємницький розум". Перше визначення скоріше підходить для людей, друге - для організацій та територій.
В англійській мові сполучення 'smart city' вже стало науковим терміном , який ми перекладаємо як "розумне місто". Але розумне у сенсі не лише наявності мізків, знань та технологічних можливостей для більш раціонального використання ресурсів, але й у сенсі розуміння важливості окремих елементів системи міста та здатності їх кобмінувати для досягнення ефекту синергії (як це відрізняється від нашого локального бачення урбан-розуму!).
Ще одним модним терміном у цій площині є інноваційне місто. Прошу не зациклюватися на технологічних та наукових інноваціях - вони можуть бути і управлінськими, і креативними, і організаційними, і виробничими. Інноваційне місто здатне постійно оновлюватися через свою відкритість до нових ідей та готовність до "творчого руйнування" (creative destruction), на розвалинах якого може постати нова модель розвитку.
На цю тему є цікава стаття в одному з останніх Financial Times - 'Mapping the innovative city' (Окреслюємо інноваційне місто). У статті процитовані титани сучасної урбаністичної думки - Флоріда, Глейзер, Бурдет. Цікава стаття, дуже рекомендую.
Автор статті виділив чотири компоненти, які необхідні для "інноваційної урбан-суміші":
1. Хороший мер (ми як раз сьогодні обговорювали Садового і Гройсмана на ФБ)
2. Етнічний мікс (представники багатьох національностей живуть поряд)
3. Освіта
4. "Інтенсивність" коммунікацій (справа не лише у кількості хай-тех компаній, але й у просторових можливостях для їх спілкування - спільні офіси, публічні місця, кафе, бари і т.д.)
Якщо подивитись на українські найбільші міста і зокрема Київ, то пункт 3 є найсильнішим, пункт 1 можна підтягнути (знайшлась би особистість!), пункт 4 теж можна побудувати, хоча це забере часу. А ось із етнічним міксом у нас навряд чи складеться у середньостроковій перспективі, бо для цього необхідні серйозні ментальні та геополітичні зрушення (точно не за мого покоління). Тобто доведеться винаходити власну модель інноваційності (наприклад на основі фінської або естонської - до речі непогані моделі).
Отже наявність супер-університету, або пари сотень крутих технологічних компаній і технопарку не гарантує вдалого будівництва інноваційного і розумного міста. Потрібна ціла екосистема, яка б забезпечувала безперебійний рух ідей та ресурсів, створювала умови для "творіння", а не блокувала творчу енергію безумними регуляторними правилами.
Хто цікавиться "розумними містами", на днях у Ріо закінчилась конференція IBM Smart Cities, де обговорювались основні складові успішного розумного міста. Тут можна почитати про що була мова.
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст
В англійській мові сполучення 'smart city' вже стало науковим терміном , який ми перекладаємо як "розумне місто". Але розумне у сенсі не лише наявності мізків, знань та технологічних можливостей для більш раціонального використання ресурсів, але й у сенсі розуміння важливості окремих елементів системи міста та здатності їх кобмінувати для досягнення ефекту синергії (як це відрізняється від нашого локального бачення урбан-розуму!).
Ще одним модним терміном у цій площині є інноваційне місто. Прошу не зациклюватися на технологічних та наукових інноваціях - вони можуть бути і управлінськими, і креативними, і організаційними, і виробничими. Інноваційне місто здатне постійно оновлюватися через свою відкритість до нових ідей та готовність до "творчого руйнування" (creative destruction), на розвалинах якого може постати нова модель розвитку.
На цю тему є цікава стаття в одному з останніх Financial Times - 'Mapping the innovative city' (Окреслюємо інноваційне місто). У статті процитовані титани сучасної урбаністичної думки - Флоріда, Глейзер, Бурдет. Цікава стаття, дуже рекомендую.
Автор статті виділив чотири компоненти, які необхідні для "інноваційної урбан-суміші":
1. Хороший мер (ми як раз сьогодні обговорювали Садового і Гройсмана на ФБ)
2. Етнічний мікс (представники багатьох національностей живуть поряд)
3. Освіта
4. "Інтенсивність" коммунікацій (справа не лише у кількості хай-тех компаній, але й у просторових можливостях для їх спілкування - спільні офіси, публічні місця, кафе, бари і т.д.)
Якщо подивитись на українські найбільші міста і зокрема Київ, то пункт 3 є найсильнішим, пункт 1 можна підтягнути (знайшлась би особистість!), пункт 4 теж можна побудувати, хоча це забере часу. А ось із етнічним міксом у нас навряд чи складеться у середньостроковій перспективі, бо для цього необхідні серйозні ментальні та геополітичні зрушення (точно не за мого покоління). Тобто доведеться винаходити власну модель інноваційності (наприклад на основі фінської або естонської - до речі непогані моделі).
Отже наявність супер-університету, або пари сотень крутих технологічних компаній і технопарку не гарантує вдалого будівництва інноваційного і розумного міста. Потрібна ціла екосистема, яка б забезпечувала безперебійний рух ідей та ресурсів, створювала умови для "творіння", а не блокувала творчу енергію безумними регуляторними правилами.
Хто цікавиться "розумними містами", на днях у Ріо закінчилась конференція IBM Smart Cities, де обговорювались основні складові успішного розумного міста. Тут можна почитати про що була мова.
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст
17 листопада 2011 р.
Інноваційний потенціал Києва - презентація
Видається, що скоро можуть опублікувати одне із моїх досліджень як главу книги "Університети - міста - регіони. Генерування знань та інновацій" (за умови якщо видавництво Rutledge все погодить). Це було б чудово.
До публікації увійде збірка досліджень, які були презентовані дослідниками із різних країн Європи під час нещодавньої конференції UNICА "Міста та університети" у Варшаві, де я також виступала. Можливо буде цікаво почитати основні тези мого дослідження. Тому ось посилання на презентацію 'Innovative Potential of Kyiv: Overestimated and Underused' (англійською).
Сподіваюся через рік-другий зможу опублікувати копію глави:-) Правда ще редагувати і редагувати!
Пости по темі:
1. Роль університетів у розвитку міст
2. Про ступені і про дослідників в Україні
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
До публікації увійде збірка досліджень, які були презентовані дослідниками із різних країн Європи під час нещодавньої конференції UNICА "Міста та університети" у Варшаві, де я також виступала. Можливо буде цікаво почитати основні тези мого дослідження. Тому ось посилання на презентацію 'Innovative Potential of Kyiv: Overestimated and Underused' (англійською).
Сподіваюся через рік-другий зможу опублікувати копію глави:-) Правда ще редагувати і редагувати!
Пости по темі:
1. Роль університетів у розвитку міст
2. Про ступені і про дослідників в Україні
3. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
16 листопада 2011 р.
Стаття про професійний блогінг у сфері регіональних досліджень
Нещодавно вийшло останнє число журналу RSA для молодих дослідників і науковців Regional Insights. Там є і моя стаття One for the Road про особливості професійного блогінгу у сфері регіональних досліджень і навіщо це взагалі потрібно. Статтю англійською можна прочитати за цим посиланням.
І до речі, за результатами конкурсу українських блогів BUBA 2011 у категорії професійні та тематичні блоги Регіональні Акценти зайняли втішне 45-те місце серед більш ніж 220 блогів. 76 голосів для мене багато означають:-) І я дякую всім друзям і колегам за підтримку! Тепер буду працювати на вдосконалення, а для цього слід лише скористатися власними порадами!
Пости по темі:
1. Презентації про Україну на конференції RSA 2010
І до речі, за результатами конкурсу українських блогів BUBA 2011 у категорії професійні та тематичні блоги Регіональні Акценти зайняли втішне 45-те місце серед більш ніж 220 блогів. 76 голосів для мене багато означають:-) І я дякую всім друзям і колегам за підтримку! Тепер буду працювати на вдосконалення, а для цього слід лише скористатися власними порадами!
Пости по темі:
1. Презентації про Україну на конференції RSA 2010
7 листопада 2011 р.
Мої новини тижня
Хоча це скоріше новини за останні пару тижнів:-) Є трохи цікавих публікацій та цікавих конференцій.
Інститут Легатум опублікував черговий Рейтинг Добробуту країн світу - Legatum Prosperity Index 2011. Рейтинг часто називають унікальним, бо окрім чисто економічних індикаторів, таких як ВВП та рівень доходів, аналізується цілий спектр показників у восьми сферах: економіка, середовище для підприємництва, врядування, освіта, охорона здоров'я, безпека, особиста свобода і соціальний капітал. Насправді є деякі схожі риси із іншими комплексними показниками, такими як Індекс людського розвитку ООН. Однак Рейтинг Легатума все одно досить "оригінальний". Лідерами традиційно є країни Скандинавії, Австралія, Нова Зеландія та Канада. США замикають десятку лідерів. Україна знаходиться на 74-му місці серед 110 країн і входить до групи країн із середнім рівнем добробуту. Це не дивно, що найвищий показник у нас по соціальному капіталу (37), а найнижчий - по економіці (105).
А відповідно до останнього дослідження консалтингової фірми McKinsey 21% зростання ВВП у найбільших країнах світу за останні 5 років припадає на Інтернет-індустрію (якщо б така існувала у класифікації видів економічної діяльності). Ось і недооцінюй після цього Інтернет!
У Британії за останні пару тижнів з'явилася низка критичних звітів щодо політики нового уряду у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку і регенерації. Спочатку Центр Міст (Centre for Cities) опублікував звіт про прогрес у роботі Місцевих Економічних Партнерств (МЕП), які створили замість зруйнованих Агенцій Регіонального Розвитку (АРР). У перший рік існування ефект від їх роботи поки невеликий. З одного боку - що сказати лише рік пройшов. А з іншого - а чого очікували? Цим самоорганізованим утворенням не дали майже жодних коштів або дієвих інструментів для реалізації політики місцевого економічного розвитку. Навпаки, бюджет у сфері територіального економічного розвитку урізаний на дві третини, а по деяких позиціях він перестав існувати взагалі. А потім масла у вогонь додав Парламентський Комітет з питань місцевого врядування та громад , який за результатами власного дослідження зробив висновки, що нова політика уряду щодо регенерації найбільш депресивних територій країни є незбалансованою і популістською. Більшість заходів, які нині в основному спрямовані на економічне зростання, матимуть позитивний ефект на громади із вищим рівнем соціально-економічного розвитку, тоді як депресивні території не матимуть доступу до нових інфраструктурних та інших благ і залишатимуться "відрізаними від великої землі". Отож Уряду Девіда Кемерона є над чим замислитися.
Наступного тижня у Манілі (Філіппіни) відбудеться цікавий захід - Азійський Урбаністичний Форум 2011 "Фінансування майбутнього міст", який організує Азійський Банк Розвитку. Цікавий цей захід тим, що проблеми розвитку азійських міст дуже схожі на українські - звичайно окрім масштабів! Головні орієнтири дискусії - зелені міста, конкурентні міста та інклюзивні міста. А обговорюватимуться рішення, які одночасно мають сприяти економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту населення та нівелюванню негативних екологічних і соціальних наслідків динамічного процесу урбанізації.
Ще декілька цікавих заходів, які відбуватимуться у Центральній Європі найближчим часом:
1. Другий Міжнародний Форум "Україна: брендинг країни та міст" - Київ, 7 грудня 2011
2. Центральна Європа на порозі 21-го століття: Міждисциплінарна перспектива на політичні та суспільні виклики - Торунь, Польща, 2-4 лютого 2012
3. Дві декади змін в адміністративній парадигмі країн Центральної та Східної Європи - Оточец, Словенія, 12-14 квітня 2012
Ось такі новини:-)
Інститут Легатум опублікував черговий Рейтинг Добробуту країн світу - Legatum Prosperity Index 2011. Рейтинг часто називають унікальним, бо окрім чисто економічних індикаторів, таких як ВВП та рівень доходів, аналізується цілий спектр показників у восьми сферах: економіка, середовище для підприємництва, врядування, освіта, охорона здоров'я, безпека, особиста свобода і соціальний капітал. Насправді є деякі схожі риси із іншими комплексними показниками, такими як Індекс людського розвитку ООН. Однак Рейтинг Легатума все одно досить "оригінальний". Лідерами традиційно є країни Скандинавії, Австралія, Нова Зеландія та Канада. США замикають десятку лідерів. Україна знаходиться на 74-му місці серед 110 країн і входить до групи країн із середнім рівнем добробуту. Це не дивно, що найвищий показник у нас по соціальному капіталу (37), а найнижчий - по економіці (105).
А відповідно до останнього дослідження консалтингової фірми McKinsey 21% зростання ВВП у найбільших країнах світу за останні 5 років припадає на Інтернет-індустрію (якщо б така існувала у класифікації видів економічної діяльності). Ось і недооцінюй після цього Інтернет!
У Британії за останні пару тижнів з'явилася низка критичних звітів щодо політики нового уряду у сфері місцевого і регіонального економічного розвитку і регенерації. Спочатку Центр Міст (Centre for Cities) опублікував звіт про прогрес у роботі Місцевих Економічних Партнерств (МЕП), які створили замість зруйнованих Агенцій Регіонального Розвитку (АРР). У перший рік існування ефект від їх роботи поки невеликий. З одного боку - що сказати лише рік пройшов. А з іншого - а чого очікували? Цим самоорганізованим утворенням не дали майже жодних коштів або дієвих інструментів для реалізації політики місцевого економічного розвитку. Навпаки, бюджет у сфері територіального економічного розвитку урізаний на дві третини, а по деяких позиціях він перестав існувати взагалі. А потім масла у вогонь додав Парламентський Комітет з питань місцевого врядування та громад , який за результатами власного дослідження зробив висновки, що нова політика уряду щодо регенерації найбільш депресивних територій країни є незбалансованою і популістською. Більшість заходів, які нині в основному спрямовані на економічне зростання, матимуть позитивний ефект на громади із вищим рівнем соціально-економічного розвитку, тоді як депресивні території не матимуть доступу до нових інфраструктурних та інших благ і залишатимуться "відрізаними від великої землі". Отож Уряду Девіда Кемерона є над чим замислитися.
Наступного тижня у Манілі (Філіппіни) відбудеться цікавий захід - Азійський Урбаністичний Форум 2011 "Фінансування майбутнього міст", який організує Азійський Банк Розвитку. Цікавий цей захід тим, що проблеми розвитку азійських міст дуже схожі на українські - звичайно окрім масштабів! Головні орієнтири дискусії - зелені міста, конкурентні міста та інклюзивні міста. А обговорюватимуться рішення, які одночасно мають сприяти економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту населення та нівелюванню негативних екологічних і соціальних наслідків динамічного процесу урбанізації.
Ще декілька цікавих заходів, які відбуватимуться у Центральній Європі найближчим часом:
1. Другий Міжнародний Форум "Україна: брендинг країни та міст" - Київ, 7 грудня 2011
2. Центральна Європа на порозі 21-го століття: Міждисциплінарна перспектива на політичні та суспільні виклики - Торунь, Польща, 2-4 лютого 2012
3. Дві декади змін в адміністративній парадигмі країн Центральної та Східної Європи - Оточец, Словенія, 12-14 квітня 2012
Ось такі новини:-)
3 листопада 2011 р.
Виклики місцевого самоврядування в Європі та Україні
Сьогодні у Києві відкрилася 17-та сесія Конференції міністрів країн-членів Ради Європи, відповідальних за місцеве та регіональне врядування. Захід досить масштабний і проводиться у Києві, оскільки ми зараз головуємо у Раді Європи (ти ба, а так і не скажеш!).
Протягом конференції міністри та їх колеги будуть обговорювати перспективи місцевого і регіонального самоврядування у часи скрути - навколо криза, яка має тенденцію лише до поглиблення. Більшість урядів країн-членів урізають видатки по всіх фронтах, і місцеві ради серед тих, хто страждає найбільше, адже вони як правило надають базові послуги безпосередньо населенню і скорочення їх бюджетів сьогодні означає відсутність послуги завтра.
Наприклад минулого тижня у Лондоні відбулися масові страйки проти скорочення більш ніж 5 тисяч працівників районних рад Лондона (borough councils) лише цього року (очікується ще більше), а також проти перегляду соціальних гарантій, особливо пенсій. Страйкують і в Греції, і в Іспанії, і у Франції.
Тема впливу кризи на місцеві та регіональні органи влади безумовно є дуже актуальною. Тим хто цікавиться цією темою раджу почитати звіт "Місцева влада у критичні часи - політика подолання кризи та стійкого майбутнього", який підготували до конференції експерти Європейського Комітету місцевої та регіональної демократії. Англійський текст можна знайти за цим посиланням.
Але символічним є інше - конференція відбувається у країні, де протягом останніх двох років проводиться політика систематичного знекровлення місцевого і регіонального самоврядування. Із реінкарнацією президентської форми правління ми повернулися у кращі феодальні часи, коли президент майже одноосібно призначає губернаторів (і потім змінює їх як рукавички), де міста втрачають райради, де місцеві органи самоврядування залишаються без повноважень і грошей.
Звичайно, пану Азарову було про що рапортувати на відкритті конференції - про збільшення асигнувань у місцеві бюджети на виконання їх власних функцій. Але чи не доцільніше б було збільшити повноваження місцевих влад, також у сфері отримання доходів від місцевих податків та зборів, або збільшити їх частку у центральних податках? Я не експерт із фіскальної політики і певно мої колеги можуть розказати краще про недоліки і можливості системи. Однак в депресію вганяє показуха успіхів при їх повній відсутності та замовчування проблем. На словах влада декларує свою відданість місцевому самоврядуванню, а на ділі вона як вогню боїться посилення місцевих і регіональних рад, які можуть вийти з-під контролю владної вертикалі.
Другою цікавою символічною рисою цієї конференції для України є її представництво. На конференції "головує" Міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства пан Близнюк (якому нещодавно винесли догану, тому чи довго він ще протримається?), у якого окрім назви немає ніяких повноважень у сфері регіонального розвитку... Хоча він все ще відповідає за місцеве самоврядування і за територіально-адміністративну реформу (якби вона була!). А ось всі регіональні питання, включно із врядуванням, передані у Міністерство економічного розвитку і торгівлі.
Про результати зібрання міністрів говорити зарано - Київську декларацію мають прийняти завтра, хоча її проект можна прочитати вже зараз. Зокрема Рада Європи радить місцевим органам влади для ефективної боротьби із кризовими явищами стабілізувати свою дохідну базу, раціональніше використовувати обмежені кошти та створювати партнерства (із приватним сектором або із іншими органами місцевої влади) для вирішення довгострокових проблем. А також звертає увагу на захист прав людини на місцевому рівні і роль уряду у транскордонному співробітництві.
Ось така подія.
Пости по темі:
1. Ще один цвях у труну місцевого самоврядування
2. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
3. Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування
Протягом конференції міністри та їх колеги будуть обговорювати перспективи місцевого і регіонального самоврядування у часи скрути - навколо криза, яка має тенденцію лише до поглиблення. Більшість урядів країн-членів урізають видатки по всіх фронтах, і місцеві ради серед тих, хто страждає найбільше, адже вони як правило надають базові послуги безпосередньо населенню і скорочення їх бюджетів сьогодні означає відсутність послуги завтра.
Наприклад минулого тижня у Лондоні відбулися масові страйки проти скорочення більш ніж 5 тисяч працівників районних рад Лондона (borough councils) лише цього року (очікується ще більше), а також проти перегляду соціальних гарантій, особливо пенсій. Страйкують і в Греції, і в Іспанії, і у Франції.
Тема впливу кризи на місцеві та регіональні органи влади безумовно є дуже актуальною. Тим хто цікавиться цією темою раджу почитати звіт "Місцева влада у критичні часи - політика подолання кризи та стійкого майбутнього", який підготували до конференції експерти Європейського Комітету місцевої та регіональної демократії. Англійський текст можна знайти за цим посиланням.
Але символічним є інше - конференція відбувається у країні, де протягом останніх двох років проводиться політика систематичного знекровлення місцевого і регіонального самоврядування. Із реінкарнацією президентської форми правління ми повернулися у кращі феодальні часи, коли президент майже одноосібно призначає губернаторів (і потім змінює їх як рукавички), де міста втрачають райради, де місцеві органи самоврядування залишаються без повноважень і грошей.
Звичайно, пану Азарову було про що рапортувати на відкритті конференції - про збільшення асигнувань у місцеві бюджети на виконання їх власних функцій. Але чи не доцільніше б було збільшити повноваження місцевих влад, також у сфері отримання доходів від місцевих податків та зборів, або збільшити їх частку у центральних податках? Я не експерт із фіскальної політики і певно мої колеги можуть розказати краще про недоліки і можливості системи. Однак в депресію вганяє показуха успіхів при їх повній відсутності та замовчування проблем. На словах влада декларує свою відданість місцевому самоврядуванню, а на ділі вона як вогню боїться посилення місцевих і регіональних рад, які можуть вийти з-під контролю владної вертикалі.
Другою цікавою символічною рисою цієї конференції для України є її представництво. На конференції "головує" Міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства пан Близнюк (якому нещодавно винесли догану, тому чи довго він ще протримається?), у якого окрім назви немає ніяких повноважень у сфері регіонального розвитку... Хоча він все ще відповідає за місцеве самоврядування і за територіально-адміністративну реформу (якби вона була!). А ось всі регіональні питання, включно із врядуванням, передані у Міністерство економічного розвитку і торгівлі.
Про результати зібрання міністрів говорити зарано - Київську декларацію мають прийняти завтра, хоча її проект можна прочитати вже зараз. Зокрема Рада Європи радить місцевим органам влади для ефективної боротьби із кризовими явищами стабілізувати свою дохідну базу, раціональніше використовувати обмежені кошти та створювати партнерства (із приватним сектором або із іншими органами місцевої влади) для вирішення довгострокових проблем. А також звертає увагу на захист прав людини на місцевому рівні і роль уряду у транскордонному співробітництві.
Ось така подія.
Пости по темі:
1. Ще один цвях у труну місцевого самоврядування
2. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
3. Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування
2 листопада 2011 р.
Книжкове рев'ю - "Адаптація. Чому успіх завжди починається із поразки" Тіма Харфорда
Тім Харфорд, британський економіст і колумніст Financial Times знаменитий своїм талантом пояснювати досить складні речі на досить простих прикладах. Його попередня книга "Економіст під прикриттям" (Undercover economist) стала бестселлером серед книг по економіці для неекономістів. Тому я із особливим захватом чекала на його нову книгу "Адаптація" (Adapt. Why Success Always Starts with Failure), яка вийшла у середині цього року. Отож я отримала гарний подаруночок на день народження:-)
Як і більшість авторів, які хочуть привернути увагу "маленьких громадян" до "великої економіки" Тім сфокусував свою увагу на двох ключових постулатах, які визначають успішність економічної (або суспільної чи політичної) діяльності у сучасному світі: (1) необхідність континуальної адаптації до умов, які постійно змінюються, та (2) відсутність страху перед помилками, які є невід'ємною частиною успіху. Тобто він активно пропагандує такий старий і добрий метод "випробовувань і помилок"!
І для ілюстрації своєї правоти він наводить дуже екзотичні, але дуже сильні приклади, які як то кажуть "беруть за живе". Чого вартий хоча б розділ про стратегію США в Іраку - її катастрофічний початок і не таке катастрофічне продовження, успіх якого був результатом ефективної адаптації військової машини до місцевих умов та відповідно більш горизонтальних моделей прийняття рішень (до речі, є чудовий виступ Тіма про стратегію війни в Іраку на TED - дивитися можна за цим посиланням). Харфорд наводить дуже цікаві факти із таких сфер, як зміна клімату, винаходи на інновації, міжнародний розвиток і допомога найбіднішим країнам, управління техногенними катастрофами і нарешті глобальні фінансові ринки.
Читач дізнається море цікавих фактів та позбувається купи здавалося б таких залізних аргументів. Наприклад процес "створення" інновацій у сучасному світі відбувається набагато повільніше ніж 50-100 років тому, грамотність дітей Африки можна підвищити не через розповсюдження підручників, а через розповсюдження тривіальних ліків, компанії із чіткими планами та орієнтирами стають "історією" (бо все передбачити неможливо!), катастрофі на вишці BP у Мексиканській затоці можна було б запобігти, якби системи реагування на ЧП "розвели" по декількох каналах (так само на його думку у майбутньому можна запобігти фінансовій кризі - слід розвести фінансово ризиковані інвестиційні та приземлені "споживацькі" функції банківської системи).
Одним із найсильніших моментів для мене особисто стала фраза (хоча це не цитата, а лише власна "адаптація" думки) "не створи собі кумира". На прикладі емпіричних досліджень із абсолютно різних галузей, які іноді охоплюють десятиліття чи століття спостережень за певними явищами, Тім рубить на корню міф про "авторитет експертизи" - більшість визнаних експертів у певній сфері помиляються у визначенні основних трендів та не можуть "передбачити" майбутнє. В принципі революційного нічого у цій думці немає, однак ми настільки часто віддаємо себе в руки "авторитетних експертів" у певній галузі - чи то економіці, чи то політиці, чи то здоров'ї - що важко уявляємо наслідки такого безумовного сприйняття білого білим, а чорного чорним.
Насправді робота Харфорда не є оригінальною - у тому сенсі, що він будує свою теорію та трьох принципах, які винайшов ще на початку ХХ століття російський інженер Петро Пальчинський після детального дослідження практики розробки Донецького вугільного басейну (!). В результаті він запропонував уряду Царської Росії (а згодом і СРСР) стратегію створення індустріальних комплексів, які б були раціональними та стійкими. Пропозиції були настільки революційними, що спочатку Пальчинський був змушений емігрувати, а згодом взагалі загинув у ГУЛАГу.
Отож, три принципи Пальчинського:
Якщо просумувати - то книжка унікальна і заслуговує на увагу тих, хто цікавиться генезою економічної моделі та впливом нових ідей на перебіг подій у світі.
Рекомендація - читати і ще раз читати!
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: "Плаский світ" Фрідмана і його наслідки для України
2.Книжкове рев'ю: "Makeshift Metropolis" Вітольда Рибчинського
3. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
Як і більшість авторів, які хочуть привернути увагу "маленьких громадян" до "великої економіки" Тім сфокусував свою увагу на двох ключових постулатах, які визначають успішність економічної (або суспільної чи політичної) діяльності у сучасному світі: (1) необхідність континуальної адаптації до умов, які постійно змінюються, та (2) відсутність страху перед помилками, які є невід'ємною частиною успіху. Тобто він активно пропагандує такий старий і добрий метод "випробовувань і помилок"!
І для ілюстрації своєї правоти він наводить дуже екзотичні, але дуже сильні приклади, які як то кажуть "беруть за живе". Чого вартий хоча б розділ про стратегію США в Іраку - її катастрофічний початок і не таке катастрофічне продовження, успіх якого був результатом ефективної адаптації військової машини до місцевих умов та відповідно більш горизонтальних моделей прийняття рішень (до речі, є чудовий виступ Тіма про стратегію війни в Іраку на TED - дивитися можна за цим посиланням). Харфорд наводить дуже цікаві факти із таких сфер, як зміна клімату, винаходи на інновації, міжнародний розвиток і допомога найбіднішим країнам, управління техногенними катастрофами і нарешті глобальні фінансові ринки.
Читач дізнається море цікавих фактів та позбувається купи здавалося б таких залізних аргументів. Наприклад процес "створення" інновацій у сучасному світі відбувається набагато повільніше ніж 50-100 років тому, грамотність дітей Африки можна підвищити не через розповсюдження підручників, а через розповсюдження тривіальних ліків, компанії із чіткими планами та орієнтирами стають "історією" (бо все передбачити неможливо!), катастрофі на вишці BP у Мексиканській затоці можна було б запобігти, якби системи реагування на ЧП "розвели" по декількох каналах (так само на його думку у майбутньому можна запобігти фінансовій кризі - слід розвести фінансово ризиковані інвестиційні та приземлені "споживацькі" функції банківської системи).
Одним із найсильніших моментів для мене особисто стала фраза (хоча це не цитата, а лише власна "адаптація" думки) "не створи собі кумира". На прикладі емпіричних досліджень із абсолютно різних галузей, які іноді охоплюють десятиліття чи століття спостережень за певними явищами, Тім рубить на корню міф про "авторитет експертизи" - більшість визнаних експертів у певній сфері помиляються у визначенні основних трендів та не можуть "передбачити" майбутнє. В принципі революційного нічого у цій думці немає, однак ми настільки часто віддаємо себе в руки "авторитетних експертів" у певній галузі - чи то економіці, чи то політиці, чи то здоров'ї - що важко уявляємо наслідки такого безумовного сприйняття білого білим, а чорного чорним.
Насправді робота Харфорда не є оригінальною - у тому сенсі, що він будує свою теорію та трьох принципах, які винайшов ще на початку ХХ століття російський інженер Петро Пальчинський після детального дослідження практики розробки Донецького вугільного басейну (!). В результаті він запропонував уряду Царської Росії (а згодом і СРСР) стратегію створення індустріальних комплексів, які б були раціональними та стійкими. Пропозиції були настільки революційними, що спочатку Пальчинський був змушений емігрувати, а згодом взагалі загинув у ГУЛАГу.
Отож, три принципи Пальчинського:
- Шукай нові ідеї та випробовуй нові речі - варіація
- Якщо випробовуєш щось нове, роби це у масштабі, який робить невдачу "несмертельною" - виживаємість
- Завжди аналізуй результати і вчися на власних помилках - селекція
Якщо просумувати - то книжка унікальна і заслуговує на увагу тих, хто цікавиться генезою економічної моделі та впливом нових ідей на перебіг подій у світі.
Рекомендація - читати і ще раз читати!
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: "Плаский світ" Фрідмана і його наслідки для України
2.Книжкове рев'ю: "Makeshift Metropolis" Вітольда Рибчинського
3. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
29 жовтня 2011 р.
BUBA 2011 - конкурс блогів від Watcher
Привіт всім!
Я вирішила спробувати свої сили у конкурсі від Watcher на кращий український блог - BUBA 2011. І буду вдячна всім своїм читачам, якщо ви підтримаєте мене у цьому змаганні:-)
Регіональні Акценти представлені у розділі тематичних блогів і за нього можна проголосувати за цим посиланням.
Я розумію, що шансів на виграш не дуже багато, оскільки я пишу не про музику і не про соціальні медіа:-) Однак уявляєте як би було прикольно, якби блог присвячений розвитку регіонів і міст зайняв перше місце!!!
Дякую за підтримку:-)
Я вирішила спробувати свої сили у конкурсі від Watcher на кращий український блог - BUBA 2011. І буду вдячна всім своїм читачам, якщо ви підтримаєте мене у цьому змаганні:-)
Регіональні Акценти представлені у розділі тематичних блогів і за нього можна проголосувати за цим посиланням.
Я розумію, що шансів на виграш не дуже багато, оскільки я пишу не про музику і не про соціальні медіа:-) Однак уявляєте як би було прикольно, якби блог присвячений розвитку регіонів і міст зайняв перше місце!!!
Дякую за підтримку:-)
24 жовтня 2011 р.
Silicon madness of Ukraine
This word is so enigmatic that it drives minds of business people and government officials crazy across the globe. Everyone wants to have a piece of it - if not a valley, then maybe a rout, a town, or a roundabout. The billions of money units and zillions of brain cells are spent on bringing the wonderful plans into life, either successfully or unsuccessfully. And all this because it worked in one place on the planet, in sunny California, and worked pretty well. The main thing majority of devoted followers are forgetting is that it happened without exciting government programmes and state funds. Silicon is the magic word.
Ukraine is jumping on this bang wagon later rather than sooner, and with the idea that seems to be equally exciting and horrendous. Last week one of Vice Prime ministers has revealed the idea of creating Silicon valley outside the capital city of Kyiv - technological park with offices, universities and research institutes, as well as accommodation on 140 hectares of virgin land. It should become magic place where cool ideas could be married with sound business plans and generous funding. I say 'astounding'. Especially as there are no signs of high intellectual activities or any technology-related economic activities in the surrounding and you will be building expensive hi-tech-toy complex with no doubt significant sum of state money.
And I can understand his ambition - it's cool idea. You look at Skolkovo in Russia and your hands are getting itchy to try to do a similar miracle, albeit with less billions available due to lack of natural gas and oil reserves in Ukraine (though if you read not only official news your excitement about Russian silicon village is evaporating quite quickly). Also I can understand him personally - it's difficult to forget all these exciting technology-related conversations which he no doubt has around family dinner table, since his wife is one of the most famous and influential venture capital funders in Ukraine. But wait a minute, is it the reason to splash budget money on the project which has no basic grounding and cost-benefit analysis? I believe not.
I am not an expert in establishing and funding high-tech and innovative businesses. But I am expert in spatial aspects of socio-economic development and thus aware of fundamental rules which underpin success or lack of it in business location decisions. Basic textbooks will tell you that putting high-tech incubator in the middle of nowhere, even if this nowhere is only 20-30 kilometers away from the capital city, but without any major roads connecting it to the metropolis and without basic infrastructure to sustain it, is waste of money. Unless business sees it as an opportunity and ready to locate there, and there should be good reason for this (why would they do it now?). Ukrainian decision makers are traditionally ignorant of spatial organisation of economic activities and for the last 20 years didn't manage to figure out what policies are needed in order to improve competitiveness of certain territory. This silicon madness is just another proof of such total lack of understanding.
So instead of spoiling agriculture paradise of Kyiv region why not to invest some money in existing intellectual hot spots - such as Kyiv and Lviv Polytechnics, Kharkiv with its amazing cluster of highly competitive inventive institutes which have big portfolio for commercialisation. Why don't you build technopark on the campus (or very near) of university with high-class graduates and inventive staff? Why not to build your innovative cluster (if you need to call it that!) on top of existing essential infrastructure - knowledge/skills and municipal infrastructure - and instead bank it all for another white elephant?
The news about Kyiv silicon valley came almost simultaneously with another exciting news - Ukraine is number 152 in World Bank Doing Business Report, 3 places down from marvelous record of last year So, you would be absolutely right to ask why the country which has one of the worst investment and regulatory environments in the world is busy not with improving the basic conditions for local and foreign companies, but engages in ambitious, expensive and by all means looking useless projects? Well, the simple answer would be as it's easier to gain political and popular support by pushing through large project rather than by meticulous work that doesn't grab first pages of the broadsheets. And that's what politicians are really interested in.The more difficult answer would be the complete lack of vision and understanding what the country needs for successful economic breakthrough and shift from resource-based low-value-added economy to competitive economy that is built on brains and skills of its 46 million population. And this is really bad news, if your country's leadership has no clue where to go next...
So for those who are excited about Ukrainian silicon plan I would advise to go and read success story of Israel - the start-up nation - who from humble desert agriculture producer turned into one of the most innovative economies of the world, that produces highest share of knowledge-intensive products and services. I would also urge them to go back to Ukrainian power houses of ideas, which are many but dispersed and completely lack any business spirit or risk-taking ambitions. Which should be seen as an opportunity, not a barrier.
Or simply go and see what's people presenting at IDCEE - Kyiv based event for investors interested in Internet businesses across CEE - which is initiated by above mentioned venture capitalist (and where above mentioned official is keynote speaker) and see where good ideas are located across the country. I am sure you will notice interesting spatial pattern. And then just follow these businesses, create beneficial conditions for them to thrive and grow into big companies. Don't make them relocate to distant glass and steel castles surrounded by beautiful countryside which might soon turn into dilapidated dream factories.
Relevant posts (in Ukrainian):
1. Про ступені і про дослідників в Україні
2. Проект Х для Росії - прогрес у Сколково
3. Наука і бізнес - наближення
4. Ще одна Силіконова долина?
P.S.: Picture from http://gamespics.com/wp-content/uploads/2011/03/idea-lamp.jpg
Ukraine is jumping on this bang wagon later rather than sooner, and with the idea that seems to be equally exciting and horrendous. Last week one of Vice Prime ministers has revealed the idea of creating Silicon valley outside the capital city of Kyiv - technological park with offices, universities and research institutes, as well as accommodation on 140 hectares of virgin land. It should become magic place where cool ideas could be married with sound business plans and generous funding. I say 'astounding'. Especially as there are no signs of high intellectual activities or any technology-related economic activities in the surrounding and you will be building expensive hi-tech-toy complex with no doubt significant sum of state money.
And I can understand his ambition - it's cool idea. You look at Skolkovo in Russia and your hands are getting itchy to try to do a similar miracle, albeit with less billions available due to lack of natural gas and oil reserves in Ukraine (though if you read not only official news your excitement about Russian silicon village is evaporating quite quickly). Also I can understand him personally - it's difficult to forget all these exciting technology-related conversations which he no doubt has around family dinner table, since his wife is one of the most famous and influential venture capital funders in Ukraine. But wait a minute, is it the reason to splash budget money on the project which has no basic grounding and cost-benefit analysis? I believe not.
I am not an expert in establishing and funding high-tech and innovative businesses. But I am expert in spatial aspects of socio-economic development and thus aware of fundamental rules which underpin success or lack of it in business location decisions. Basic textbooks will tell you that putting high-tech incubator in the middle of nowhere, even if this nowhere is only 20-30 kilometers away from the capital city, but without any major roads connecting it to the metropolis and without basic infrastructure to sustain it, is waste of money. Unless business sees it as an opportunity and ready to locate there, and there should be good reason for this (why would they do it now?). Ukrainian decision makers are traditionally ignorant of spatial organisation of economic activities and for the last 20 years didn't manage to figure out what policies are needed in order to improve competitiveness of certain territory. This silicon madness is just another proof of such total lack of understanding.
So instead of spoiling agriculture paradise of Kyiv region why not to invest some money in existing intellectual hot spots - such as Kyiv and Lviv Polytechnics, Kharkiv with its amazing cluster of highly competitive inventive institutes which have big portfolio for commercialisation. Why don't you build technopark on the campus (or very near) of university with high-class graduates and inventive staff? Why not to build your innovative cluster (if you need to call it that!) on top of existing essential infrastructure - knowledge/skills and municipal infrastructure - and instead bank it all for another white elephant?
The news about Kyiv silicon valley came almost simultaneously with another exciting news - Ukraine is number 152 in World Bank Doing Business Report, 3 places down from marvelous record of last year So, you would be absolutely right to ask why the country which has one of the worst investment and regulatory environments in the world is busy not with improving the basic conditions for local and foreign companies, but engages in ambitious, expensive and by all means looking useless projects? Well, the simple answer would be as it's easier to gain political and popular support by pushing through large project rather than by meticulous work that doesn't grab first pages of the broadsheets. And that's what politicians are really interested in.The more difficult answer would be the complete lack of vision and understanding what the country needs for successful economic breakthrough and shift from resource-based low-value-added economy to competitive economy that is built on brains and skills of its 46 million population. And this is really bad news, if your country's leadership has no clue where to go next...
So for those who are excited about Ukrainian silicon plan I would advise to go and read success story of Israel - the start-up nation - who from humble desert agriculture producer turned into one of the most innovative economies of the world, that produces highest share of knowledge-intensive products and services. I would also urge them to go back to Ukrainian power houses of ideas, which are many but dispersed and completely lack any business spirit or risk-taking ambitions. Which should be seen as an opportunity, not a barrier.
Or simply go and see what's people presenting at IDCEE - Kyiv based event for investors interested in Internet businesses across CEE - which is initiated by above mentioned venture capitalist (and where above mentioned official is keynote speaker) and see where good ideas are located across the country. I am sure you will notice interesting spatial pattern. And then just follow these businesses, create beneficial conditions for them to thrive and grow into big companies. Don't make them relocate to distant glass and steel castles surrounded by beautiful countryside which might soon turn into dilapidated dream factories.
Relevant posts (in Ukrainian):
1. Про ступені і про дослідників в Україні
2. Проект Х для Росії - прогрес у Сколково
3. Наука і бізнес - наближення
4. Ще одна Силіконова долина?
P.S.: Picture from http://gamespics.com/wp-content/uploads/2011/03/idea-lamp.jpg
11 жовтня 2011 р.
Про регіональні відмінності та відмінні регіони
Мені звичайно дуже приємно, коли проблеми регіональних диспропорцій з'являються на шпальтах популярних видань і тому остання публікація у Кореспонденті про прірву у розвитку між столицею, містами-мільйонерами та іншими територіями України - бальзам на рани.
Важко сперечатися із більшістю експертів, процитованих у статті, що Україна конче потребує більшої децентралізації повноважень для того, щоб надати всім регіонам рівні можливості для розвитку. Правда у розріз із проголошеними гаслами про "всю владу регіонам" нинішній та й минулий уряд зробили все можливе для того, щоб повністю зав'язати владні та фінансові потоки на Києві. А саме місто Київ із сильного та автономного гравця перетворилося на маріонетку у руках призначеного президентом бюрократа. Чи пам'ятаємо ми, кияни, що за останній рік нас позбавили двох виборних представників наших інтересів - районних рад та дієвого мера? При чому нас про ці зміни ніхто не питав! Чим не символ подальшої централізації та посилення вертикалі влади "від президента до голови сільради".
Однак при всьому позитиві вражень від висвітлення проблеми регіонального розвитку мені не подобаються дослідження в результаті яких висновки такі "ситуація катастрофічна, рівень доходів (зарплати) у Києві у два рази вище ніж у більшості регіонів України". Це дуже поверхнева і неповна оцінка - а де картина по вартості життя? Цікаво було б подивитися на повний аналіз - яка різниця у вартості життя між Києвом та Херсоном? Чи знають читачі, що середні витрати на житло, харчі та транспорт у Києві можуть бути у рази вищі ніж у менших містах. Чи враховуємо ми у "вартість життя" екологічне, транспортне та інше навантаження, яке у великих містах із слабко регульованими правилами забудови, з'їдає левову частку позитиву і в результаті на лікарів доведеться витратити досить солідну суму (бо хто у нашій державі ще вірить у безкоштовну медицину і освіту?).
Аналіз Кореспондента вийшов по слідах двох широко висвітлених у пресі досліджень розвитку регіонів і міст України - аналітичного центру Universitas та Міжнародного Центру Перспективних Досліджень. Обидва дослідження мали більш комплексний характер і аналізували не чисто фінансово-економічну складову міста чи регіону, але й більш широке коло показників. Звичайно "валового індексу щастя" (Gross Hapiness Index) там не слід шукати, однак стан міст і регіонів окреслений з точки зору комфорту та зручності для життя, а також можливостей для розвитку. Саме такий підхід я вважаю більш коректним.
Методику дослідження міст обласного значення аналітичного центру Universitas можна знайти за цим посиланням і вона відрізняється своїми акцентами на якість життя, якість міського управління та інформаційні аспекти розвитку міст - ранжування 178-ти міст обласного значення проведено без врахування ключових економічних показників (ВРП, рівень доходів чи рівень безробіття). Методика цікава, хоча деякі аспекти викликають у мене запитання. Результати - жити краще у невеликих містах півдня та заходу. А у лідерах - Калуш та Ялта. Якщо із Ялтою все зрозуміло, то щодо Калуша у мене виникають питання екологічного характеру (це місце антропогенної катастрофи). Це може означати, що екологічній складовій у методиці дослідження відведено незначну вагу.
Методику дослідження якості життя у регіонах України у післякризовий період МЦПД я не знайшла на їх сайті, однак там є презентація із основними моментами - посилання є на головній сторінці. Лідери - міста Київ та Севастополь. А загалом якість життя краща у західних областях, і дуже погана у східних (Донецька, Дніпропетровська та Луганська області займають останні місця).
Ці дослідження співпадають із моїм аналізом розвитку регіонів України. Головний висновок такий - в Україні відсутній ефективний механізм трансформації отриманого національного доходу у якість життя населення. Ми маємо парадокс, якого не має жодна інша країна (якщо у вас є протилежні факти, дайте мені знати) - регіони що виробляють найбільшу частку національного доходу мають найгіршу якість життя, а регіони-маргінали в економічному сенсі цього слова можуть забезпечити своєму населенню порівняно пристойні умови проживання.
І останнє, ми дуже любимо ілюструвати наші проблеми прикладами як живеться у інших країнах. Ми говоримо про позитив прикладу Німеччини і негатив Росії чи Китаю. Все вірно, однак слід враховувати політико-адміністративні та історичні фактори розвитку. Німеччина є найбільш поліцентричною країною Європи протягом століть, тому порівняна "рівність" регіонів та міст є логічною (читачам було б цікаво дізнатися, що розрив у зарплатні між Берліном та "західними" містами суттєво скоротився за 10 років).
Якщо б експерти заглянули у Великобританію чи Францію, то побачили б, що диспропорції у рівні розвитку Лондона та решти країни, або Парижу і решти Франції, відповідають українським, якщо не перевищують їх. Теж саме стосується Італії чи Іспанії. Тому пані і панове, в котрий раз говорячи про європейський досвід слід казати не лише "А", але й "Б". Бо читачам було б цікаво дізнатися, що найбільш поляризованою країною ЄС є Великобританія, а конкретно - місто Лондон, де найбагатші регіони знаходяться поруч із найдепресивнішими. І якщо ми почнемо аналізувати ситуацію у Києві (коли у нас нарешті з'явиться статистика), то побачимо, що розрив між Печерськом та Південною Борщагівкою або Оболонськими Липками та Троєщиною, є адекватним американо-афганському розриву... А це проблема не менш важлива, ніж диспропорції між Києвом та Херсоном.
Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
3. Європейський досвід без фанатизму
Важко сперечатися із більшістю експертів, процитованих у статті, що Україна конче потребує більшої децентралізації повноважень для того, щоб надати всім регіонам рівні можливості для розвитку. Правда у розріз із проголошеними гаслами про "всю владу регіонам" нинішній та й минулий уряд зробили все можливе для того, щоб повністю зав'язати владні та фінансові потоки на Києві. А саме місто Київ із сильного та автономного гравця перетворилося на маріонетку у руках призначеного президентом бюрократа. Чи пам'ятаємо ми, кияни, що за останній рік нас позбавили двох виборних представників наших інтересів - районних рад та дієвого мера? При чому нас про ці зміни ніхто не питав! Чим не символ подальшої централізації та посилення вертикалі влади "від президента до голови сільради".
Однак при всьому позитиві вражень від висвітлення проблеми регіонального розвитку мені не подобаються дослідження в результаті яких висновки такі "ситуація катастрофічна, рівень доходів (зарплати) у Києві у два рази вище ніж у більшості регіонів України". Це дуже поверхнева і неповна оцінка - а де картина по вартості життя? Цікаво було б подивитися на повний аналіз - яка різниця у вартості життя між Києвом та Херсоном? Чи знають читачі, що середні витрати на житло, харчі та транспорт у Києві можуть бути у рази вищі ніж у менших містах. Чи враховуємо ми у "вартість життя" екологічне, транспортне та інше навантаження, яке у великих містах із слабко регульованими правилами забудови, з'їдає левову частку позитиву і в результаті на лікарів доведеться витратити досить солідну суму (бо хто у нашій державі ще вірить у безкоштовну медицину і освіту?).
Аналіз Кореспондента вийшов по слідах двох широко висвітлених у пресі досліджень розвитку регіонів і міст України - аналітичного центру Universitas та Міжнародного Центру Перспективних Досліджень. Обидва дослідження мали більш комплексний характер і аналізували не чисто фінансово-економічну складову міста чи регіону, але й більш широке коло показників. Звичайно "валового індексу щастя" (Gross Hapiness Index) там не слід шукати, однак стан міст і регіонів окреслений з точки зору комфорту та зручності для життя, а також можливостей для розвитку. Саме такий підхід я вважаю більш коректним.
Методику дослідження міст обласного значення аналітичного центру Universitas можна знайти за цим посиланням і вона відрізняється своїми акцентами на якість життя, якість міського управління та інформаційні аспекти розвитку міст - ранжування 178-ти міст обласного значення проведено без врахування ключових економічних показників (ВРП, рівень доходів чи рівень безробіття). Методика цікава, хоча деякі аспекти викликають у мене запитання. Результати - жити краще у невеликих містах півдня та заходу. А у лідерах - Калуш та Ялта. Якщо із Ялтою все зрозуміло, то щодо Калуша у мене виникають питання екологічного характеру (це місце антропогенної катастрофи). Це може означати, що екологічній складовій у методиці дослідження відведено незначну вагу.
Методику дослідження якості життя у регіонах України у післякризовий період МЦПД я не знайшла на їх сайті, однак там є презентація із основними моментами - посилання є на головній сторінці. Лідери - міста Київ та Севастополь. А загалом якість життя краща у західних областях, і дуже погана у східних (Донецька, Дніпропетровська та Луганська області займають останні місця).
Ці дослідження співпадають із моїм аналізом розвитку регіонів України. Головний висновок такий - в Україні відсутній ефективний механізм трансформації отриманого національного доходу у якість життя населення. Ми маємо парадокс, якого не має жодна інша країна (якщо у вас є протилежні факти, дайте мені знати) - регіони що виробляють найбільшу частку національного доходу мають найгіршу якість життя, а регіони-маргінали в економічному сенсі цього слова можуть забезпечити своєму населенню порівняно пристойні умови проживання.
І останнє, ми дуже любимо ілюструвати наші проблеми прикладами як живеться у інших країнах. Ми говоримо про позитив прикладу Німеччини і негатив Росії чи Китаю. Все вірно, однак слід враховувати політико-адміністративні та історичні фактори розвитку. Німеччина є найбільш поліцентричною країною Європи протягом століть, тому порівняна "рівність" регіонів та міст є логічною (читачам було б цікаво дізнатися, що розрив у зарплатні між Берліном та "західними" містами суттєво скоротився за 10 років).
Якщо б експерти заглянули у Великобританію чи Францію, то побачили б, що диспропорції у рівні розвитку Лондона та решти країни, або Парижу і решти Франції, відповідають українським, якщо не перевищують їх. Теж саме стосується Італії чи Іспанії. Тому пані і панове, в котрий раз говорячи про європейський досвід слід казати не лише "А", але й "Б". Бо читачам було б цікаво дізнатися, що найбільш поляризованою країною ЄС є Великобританія, а конкретно - місто Лондон, де найбагатші регіони знаходяться поруч із найдепресивнішими. І якщо ми почнемо аналізувати ситуацію у Києві (коли у нас нарешті з'явиться статистика), то побачимо, що розрив між Печерськом та Південною Борщагівкою або Оболонськими Липками та Троєщиною, є адекватним американо-афганському розриву... А це проблема не менш важлива, ніж диспропорції між Києвом та Херсоном.
Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
3. Європейський досвід без фанатизму
8 жовтня 2011 р.
Великий спорт і місто - який спадок?
Минулого місяця мені довелося спостерігати прогрес на будмайданчиках трьох міст, які готуються до масштабних спортивних заходів у 2012 році. Я простояла у корках біля Олімпійського у Києві, проутюжила пішки «закриту зону» вестсайду Варшави, прогулялася у районі олімпійського Стратфорду у Лондоні. Скажу чесно, будівництво всюди майже однакове і на поверхні важко побачити різницю – масштаби перетворень вражають у всіх трьох столицях.
Однак не менш вражаючими є більш глибинні перетворення, які виникають внаслідок підготовки до олімпіади чи футбольного чемпіонату у країнах із різним рівнем економічного розвитку і суспільної зрілості.
Процес підготовки Лондонської Олімпіади 2012 проходить під гаслом одного єдиного слова – LEGACY, тобто спадок. Місто із восьмимільйонним населенням, яке щороку приваблює мільйони туристів, бізнесменів та бізнесвумен, має чітку програму дій та візію - що Олімпіада має залишити у спадок місту окрім кластеру величезних спортивних споруд, олімпійського містечка та купи сміття. Відповідь проста і складна одночасно. Вона має залишити інфраструктуру та можливості для розвитку одного з найбільш депресивних регіонів Британії - Східного Лондона.
Тому олімпійський район розташований у частині міста, яка десятиліттями стояла закинутою та недоглянутою, із промзонами, соціальним житлом та високим рівнем безробіття. До того як почати зводити авангардні дизайнерські спортхоли влада витратила мільйони фунтів на деконтамінацію та рекультивацію десятків гектарів отруєних земель та каналів, привела їх до стандартів, які необхідні для здорового ведення бізнесу та життя. Після олімпіади Східний Лондон знову трохи перебудуть і на місті будиночків для спортсменів з'являться будинки для небагатих лондонців із парковою зоною та соціальною інфраструктурою, а поряд – бізнес-парки та торгівельні центри із тисячами робочих місць для місцевого населення та можливостями відкриття власного бізнесу.
У Варшаві підготовка до Євро-2012 відбувається не без проблем, так само як і в Україні. Більш того, просто фантастичні перетворення у ландшафті та інфраструктурі польської столиці отстанніх років у більшості своїй непов'язані із Євро, вони відбуваються завдяки структурним фондам ЄС в рамках програми допомоги Польщі 2007-2013 років (які у наступні 3 роки складатимуть 10% міського бюджету).
У Варшаві підготовка до Євро-2012 відбувається не без проблем, так само як і в Україні. Більш того, просто фантастичні перетворення у ландшафті та інфраструктурі польської столиці отстанніх років у більшості своїй непов'язані із Євро, вони відбуваються завдяки структурним фондам ЄС в рамках програми допомоги Польщі 2007-2013 років (які у наступні 3 роки складатимуть 10% міського бюджету).
У Варшаві також спостерігаються певні перегиби, наприклад там щойно закінчили новий «національний стадіон», де відбуватиметься церемонія відкриття Євро, який знаходиться всього у кілометрі від новесенького 40-тисячного стадіону Легії. Варшав'яни звичайно обурені – навіщо такі витрати заради одноразової втіхи, особливо зважаючи що новий стадіон лише «футбольний», без легкоатлетичної інфрастуктури (на відміну від київського Олімпійського). Однак поляки хоча б більш раціонально використовують можливості таких капітальних вкладень – левова частина робіт і матеріалів місцевого виробництва.
У Києві та інших трьох містах-господарях Євро-2012 перетворення відбуваються швидко, але не настільки, щоби встигнути побудувати готелі у Донецьку (тому гості там жити не будуть) або аеропорти у Львові, Києві чи Донецьку (тому там використовуватимуть тимчасово збудовані термінали). Більш того, окрім української сталі, цементу та робочих рук більшість матеріалів та розробок імпортні. Тобто загальний ефект для економіки від таких капітальних витрат досить лімітований, бо він "не спускається" по ланцюгу до місцевих виробників і постачальників.
У Києві та інших трьох містах-господарях Євро-2012 перетворення відбуваються швидко, але не настільки, щоби встигнути побудувати готелі у Донецьку (тому гості там жити не будуть) або аеропорти у Львові, Києві чи Донецьку (тому там використовуватимуть тимчасово збудовані термінали). Більш того, окрім української сталі, цементу та робочих рук більшість матеріалів та розробок імпортні. Тобто загальний ефект для економіки від таких капітальних витрат досить лімітований, бо він "не спускається" по ланцюгу до місцевих виробників і постачальників.
Питання «спадку» у нас також не обговорюється - ні в економічній, ні в соціальній, ні в екологічній площині. Українські можновладці та спортфункціонери більш зацікавлені мати «найкращий» чи хоча б «не гірший» ніж в інших містах стадіон та більш-менш прохідні дороги. Про якість життя населення та довготривалий ефект Євро на економіку міст-господарів та країни не думають взагалі.
Тому коли свято закінчиться, фанати роз'їдуться, комунальні служби приберуть сміття, а бізнес підрахує гроші від «місячника туристів» три столиці Європи матимуть абсолютно різні «багажі» і наслідки проведення Олімпіади та Євро-2012. Київ у цій комбінації виграє найменше у довгостроковій перспективі. Хоча не все втрачено і від нас також залежатиме, яке враження місто і його мешканці справлять на європейців, чи зможемо ми зацікавити їх своїм «капіталом», чи нам відведена роль «героя на один день». Відповідь матимемо менш ніж за рік!
Тому коли свято закінчиться, фанати роз'їдуться, комунальні служби приберуть сміття, а бізнес підрахує гроші від «місячника туристів» три столиці Європи матимуть абсолютно різні «багажі» і наслідки проведення Олімпіади та Євро-2012. Київ у цій комбінації виграє найменше у довгостроковій перспективі. Хоча не все втрачено і від нас також залежатиме, яке враження місто і його мешканці справлять на європейців, чи зможемо ми зацікавити їх своїм «капіталом», чи нам відведена роль «героя на один день». Відповідь матимемо менш ніж за рік!
Пости по темі:
27 вересня 2011 р.
Роль університетів у розвитку міст
Останні два дні у Варшаві проходиться конференція "Міста та університети", на якій експерти зі всієї Європи обговорюють роль університетів у розвитку міст та у стимулюванні зростання інноваційної економіки. Конференція ініційована Мережею університетів європейських столиць UNICA та Центром Euroreg Варшавського університету.
Сиджу я, слухаю про що говорять колеги зі Східної та західної Європи і думаю, на скільки ми далекі в Україні від концептуального розуміння ролі унівеситетів у розвитку економіки та посиленні людського потенціалу. На скільки наша наука відірвана від вищої освіти, вища освіта від бізнесу, а бізнес від науки. А держава домінує у всій цій відірваності, оскільки абсолютно не здатна побудувати мости та стимулювати обмін ідеями та кадрами між цима ключовими елементами інноваційної моделі розвитку.
Всім відомо, що успішність економіки у сучасній глобальній економіці залежить від її здатності постійно виробляти інновації – у виробництві, сфері послуг, освіті, управлінні, маркетингу і т.д. Уряд країни (або регіону чи міста), яка вирішила стати лідером у своїму регіоні або на світових ринках у певному сегменті, перш за все вкладає кошти у розвиток освіти, досліджень та прикладних розробок для підвищення додаткової вартості продукції та послуг, а також в інфрастуктуру для підвищення рівня «доступності» території для інвесторів, компаній та висококваліфікованих спеціалістів. Це нині роблять Китай, Індія, Бразилія, Малайзія та багато інших країн.
Україна ігнорує ці глобальні тренди. Ми звичайно маємо офіційну політику «переходу держави до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку» (мало хто може пояснити що саме це означає!). Ми маємо гарно виписані стратегії Інноваційного розвитку і посилення потенціалу нашої науки і досліджень. Однак ці пріоритети ніяким чином не інтегровані в економічну політику держави. Вони розглядаються як щось окреме і «екзотичне», тоді як реальна економіка – у розрізі шахт, металургійних комбінатів, хімічних підприємств та сільського господарства – розглядається окремо.
І саме тому щороку фінансування цільових дослідницьких проектів з державного бюджету виконується на 1-20% (!), а тим часом ключові галузі господарства отримують значні кошти на реструктуризацію, а бюджет витрачає у рази більше запланованих коштів на будівництво стадіонів. І тому навіть дуже практичні і релевантні розробки українських дослідників не мають втілення в економіці.
Навіть Київ, цей світоч науки і знань України, де сконцентрована третина всього науково-дослідницького потенціалу країни, здається нездатний осягнути важливості своїх університетів, дослідницьких інститутів, лабораторій та дослідників для створення більш динамічної та стійкої моделі економічного зростання. У проекті стратегії Києва до 2025 року батьки міста мають амбіцію перетворити Київ на «інноваційний центр Центральної і Східної Європи». Однак вони ніяким чином не аналізують інтеллектуальний та інноваційний потенціал міста у розрізі його користі для майбутнього розвитку міста. Вони не провели аудиту і не відповіли на питання, а що можуть київські дослідники та інноватори, і що із цього може стати корисним для міста. Більш того, вони так по-справжньому і не побудували діалог із цими партнерами, для того щоб дізнатися їх реальні можливості, перспективи і потреби
Так що здається мені місто (і країна загалом) має свій підхід до інноваційності, а інституції, які продукують ці самі інновацій – свій. І поки ми будемо витрачити менше одного відсотка ВВП на науку і дослідження, поки наша вища освіта буде такою далекою від академічних та прикладних дослідних інститутів і поки наші науковці будуть суміщати посади дослідника із викладацькою роботою у 3-5 університетах одночасно, до тих пір єдиними успіхами нашої економіки будуть збільшення експорту металу або соняшника на міжнародні ринки. А позиції у першій чи хоча б третій сотні глобального рейтингу університетів будуть залишатися лише далекою і нездійсненою мрією.
Пости по темі:
24 вересня 2011 р.
Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
Хвороби і подорожі залишають мало часу на блог, однак сподіваюся справи пішли на поправку:-) Вчора ми нарешті провели перший семінар нашої дослідницької мережі, яка цікавиться питаннями впливу кризи на столичні міста - у Варшавському університеті. Мої друзі і колеги із Єврорегу зробили чудову роботу, а учасники семінару завершили вдалу комбінацію.
Загалом доповіді були дуже різними - від розвитку (і падіння) фінансових центрів у центральносхідноєвропейських столицях, процесів метрополізації та субурбанізації, впливу кризи на рітейл та ландшафт міста до соціальної сегрегації та впливу кризи на міграцію у метрополіях та столицях. Найближчим часом на сайті нашої дослідницької мережі ми опублікуємо презентації учасників, також сподіваємося наступного року підготувати збірку найкращих статей і опублікувати їх тут, у Варшаві.
Загалом семінар почався із цілком слушного зауваження директора Єврорегу професора Гожелака про те, що криза незавершена і ми взагалі не знаємо де ми нині - у кризі, після неї чи перед ще більшою катастрофою. Тому оцінити її вплив на столиці дуже складно, особливо зважаючи на "люфт" у регіональній статистиці та неможливість оперувати даними після 2008-09 років.
Уряди країн та регіонів витратили значні кошти на стабілізаційні пакети у 2008-09 роках, нині таких грошей у більшості державних бюджетів немає, а ситуація може вимагати нових "рятувальних жилетів". Хоча у випадку нових країн-членів ЄС та їх столиць значні кошти зі структурних фондів у наступні 3 роки можуть дещо пом'якшити фінансові проблеми (це якщо євро та весь Європроект не завалиться...). Наприклад у Варшаві надходження зі структурних фондів ЄС складатимуть 10% від міського бюджету у 2011-13 роках. Подібні цифри можна спрогнозувати і у Будапешті, Софії чи Вільнюсі.
Однак для дійсно якісних змін, які б використали можливість кризи для глибоких реформ міської економіки, потрібно більш ніж кошти ЄС - потрібна політична воля, мобілізація та чітка пріоритезація заходів та інструментів, які у довгостроковій перспективі мають підвищити конкурентоспроможність міст, рівень їх економічного розвитку та соціальні стандарти.
Поки що ми маємо більше запитань ніж відповідей. Маємо надію, що до наступного семінару нашої мережі, який відбудеться у Києві наступного року, ми матимемо більше відповідей:-) Запрошуємо приєднатися до дискусії!
А я залишаюся у Варшаві ще на декілька днів - попереду конференція UNICA щодо ролі університетів у розвитку інноваційної економіки міст. Буду робити доповідь про Київ. І звичайно напишу про результати.
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Міста можливостей
3. Чи можна зруйнувати місто рейтингом?
Загалом доповіді були дуже різними - від розвитку (і падіння) фінансових центрів у центральносхідноєвропейських столицях, процесів метрополізації та субурбанізації, впливу кризи на рітейл та ландшафт міста до соціальної сегрегації та впливу кризи на міграцію у метрополіях та столицях. Найближчим часом на сайті нашої дослідницької мережі ми опублікуємо презентації учасників, також сподіваємося наступного року підготувати збірку найкращих статей і опублікувати їх тут, у Варшаві.
Загалом семінар почався із цілком слушного зауваження директора Єврорегу професора Гожелака про те, що криза незавершена і ми взагалі не знаємо де ми нині - у кризі, після неї чи перед ще більшою катастрофою. Тому оцінити її вплив на столиці дуже складно, особливо зважаючи на "люфт" у регіональній статистиці та неможливість оперувати даними після 2008-09 років.
Уряди країн та регіонів витратили значні кошти на стабілізаційні пакети у 2008-09 роках, нині таких грошей у більшості державних бюджетів немає, а ситуація може вимагати нових "рятувальних жилетів". Хоча у випадку нових країн-членів ЄС та їх столиць значні кошти зі структурних фондів у наступні 3 роки можуть дещо пом'якшити фінансові проблеми (це якщо євро та весь Європроект не завалиться...). Наприклад у Варшаві надходження зі структурних фондів ЄС складатимуть 10% від міського бюджету у 2011-13 роках. Подібні цифри можна спрогнозувати і у Будапешті, Софії чи Вільнюсі.
Однак для дійсно якісних змін, які б використали можливість кризи для глибоких реформ міської економіки, потрібно більш ніж кошти ЄС - потрібна політична воля, мобілізація та чітка пріоритезація заходів та інструментів, які у довгостроковій перспективі мають підвищити конкурентоспроможність міст, рівень їх економічного розвитку та соціальні стандарти.
Поки що ми маємо більше запитань ніж відповідей. Маємо надію, що до наступного семінару нашої мережі, який відбудеться у Києві наступного року, ми матимемо більше відповідей:-) Запрошуємо приєднатися до дискусії!
А я залишаюся у Варшаві ще на декілька днів - попереду конференція UNICA щодо ролі університетів у розвитку інноваційної економіки міст. Буду робити доповідь про Київ. І звичайно напишу про результати.
Пости по темі:
1. Книжкове рев'ю: Едвард Глейзер "Тріумф міста"
2. Міста можливостей
3. Чи можна зруйнувати місто рейтингом?
9 вересня 2011 р.
Адміністративна реформа в Україні - початок без кінця
Отож я не помиляюся, через 10 мсяців після грандіозного "запуску" адміністративної реформи Президент сьогодні видає Розпорядження щодо оптимізації центральних і місцевих органів влади. Воно передбачає (нарешті) фіналізувати положення і граничні чисельності апарату центральних огранів влади (ЦОВ), приведення кількості керівників ЦОВ до вимог законодавства. Одночасно розпорядження започатковує процес перетурбацій на регіональному та місцевому рівнях.
Тобто той хаос, який відбувається у центральних органах влади протягом 2011 року - коли ніхто не має впевненості ні у своїх функціях, ні у рівні відповідальності, ні у структурі, ні у чисельності - нині переміщається двома рівнями нижче. Це означає, що у гіршому випадку нам загрожує повний коллапс системи (нагадую, левова частка публічних послуг здійснюється місцевими і регіональними виконавчими органами влади), а у кращому - річна епопея із реструктуризаціями і звільненнями, яка закінчиться нічим, тобто статусом кво.
Ще ніколи адміністративна реформа в Україні не здійснювалася на такому непрофесійному рівні (щоби там не казали деякі толерантні експерти), із повним ігноруванням найкращих практик і пропозицій своїх власних експертів. Навіть після процесу скорочень у ЦОВ на початку 2000-х, створення і скасування інституту державних секретарів, не було такої пустки і повної прострації у рядах держслужбовців, які просто не розуміють що, а головне навіщо, відбувається.
Ніхто не сумнівається у необхідності проведення адмінреформи і територіальної реформи - державний апарат України гіпертрофований і заважає дихати бізнесу і простим громадянам. Однак будь-який процес реформ повинен мати чіткий план, графік реалізації, критерії оцінки успіху, він повинен базуватися на певних серйозних розробках та аналізі існуючої ситуації.
Здається мені, і не лише мені, у нинішній реформі цього просто немає! Ми спостегігаємо якісь конвульсивні рухи команди реформаторів, яка, використовуючи модний спік, запудрює нам мозок і маскує власну неспроможність стратегічного бачення та доведення справи до логічного і головне ефективного закінчення. Ця команда реформаторів в АП, яка безпосередньо відповідає за процес реформування, ігнорує наробки щодо адмінреформи, здійснені урядом протягом останніх десяти років, в тому числі коштом іноземних донорів. Ми просто викидаємо у вікно швидкістного потяга всі наші напрацювання і аналітику. Тобто викидаємо інструкцію з управління цим самим потягом, який рухається незрозуміло у якому напрямку.
Отож як завжди новини невеселі, і обіцяють нам купу неприємностей найближчим часом. А цього можна було б уникнути, якби в Україні була дійсно професійна і незалежна державна служба, відокремлена від політичного класу, який живе лише сьогоднішнім днем. Аби, аби...
Пости по темі:
1. Про адміністративну реформу в Україні
2. Регіональна політика - чергова перетурбація
3. Знову зміни, та чи зміни
Тобто той хаос, який відбувається у центральних органах влади протягом 2011 року - коли ніхто не має впевненості ні у своїх функціях, ні у рівні відповідальності, ні у структурі, ні у чисельності - нині переміщається двома рівнями нижче. Це означає, що у гіршому випадку нам загрожує повний коллапс системи (нагадую, левова частка публічних послуг здійснюється місцевими і регіональними виконавчими органами влади), а у кращому - річна епопея із реструктуризаціями і звільненнями, яка закінчиться нічим, тобто статусом кво.
Ще ніколи адміністративна реформа в Україні не здійснювалася на такому непрофесійному рівні (щоби там не казали деякі толерантні експерти), із повним ігноруванням найкращих практик і пропозицій своїх власних експертів. Навіть після процесу скорочень у ЦОВ на початку 2000-х, створення і скасування інституту державних секретарів, не було такої пустки і повної прострації у рядах держслужбовців, які просто не розуміють що, а головне навіщо, відбувається.
Ніхто не сумнівається у необхідності проведення адмінреформи і територіальної реформи - державний апарат України гіпертрофований і заважає дихати бізнесу і простим громадянам. Однак будь-який процес реформ повинен мати чіткий план, графік реалізації, критерії оцінки успіху, він повинен базуватися на певних серйозних розробках та аналізі існуючої ситуації.
Здається мені, і не лише мені, у нинішній реформі цього просто немає! Ми спостегігаємо якісь конвульсивні рухи команди реформаторів, яка, використовуючи модний спік, запудрює нам мозок і маскує власну неспроможність стратегічного бачення та доведення справи до логічного і головне ефективного закінчення. Ця команда реформаторів в АП, яка безпосередньо відповідає за процес реформування, ігнорує наробки щодо адмінреформи, здійснені урядом протягом останніх десяти років, в тому числі коштом іноземних донорів. Ми просто викидаємо у вікно швидкістного потяга всі наші напрацювання і аналітику. Тобто викидаємо інструкцію з управління цим самим потягом, який рухається незрозуміло у якому напрямку.
Отож як завжди новини невеселі, і обіцяють нам купу неприємностей найближчим часом. А цього можна було б уникнути, якби в Україні була дійсно професійна і незалежна державна служба, відокремлена від політичного класу, який живе лише сьогоднішнім днем. Аби, аби...
Пости по темі:
1. Про адміністративну реформу в Україні
2. Регіональна політика - чергова перетурбація
3. Знову зміни, та чи зміни
8 вересня 2011 р.
Посткризові економіки Європи
У понеділок у Лондоні я відвідала цікавий семінар дослідної мережі "Фінанси, криза та пост-соціалізм - критична перспектива". І хоча ця тема не зовсім у руслі близьких моєму серцю інтересів, однак вона дуже цікава. Хоча б тому, що мої колеги по RSA вирішили започаткувати цікаву і нелегку справу - наблизити дві гілки економіко-географічних та економічних досліджень - географію фінансів та пост-соціалістичні трансформації. Мене географія фінансів ніколи сильно не цікавила, хоча слід визнати, що дослідження Даріуша Войцека із Оксфорда про просторове "тяжіння" фондових ринків, великих корпорацій та обслуговуючого консалтингового сектору в епоху супер-коннективності є дуже цікавим. Нещодавно вийшла його книга "Глобальні фондові ринки".
Мене більше цікавлять пост-соціалістичні трансформації - економічні, соціальні, суспільні. Про них на семінарі йшлося не так багато - фінанси нині рулять світом! Однак все одно було цікаво послухати деяких доповідачів із країн ЦСЄ, які окреслили особливості впливу кризи на регіон. Зокрема слід відмітити доповідь професора Гожелака із Варшавського університету, який розповів про останні тренди економічного зростання та політичні рішення у Центральній та Східній Європі, де виявляється все не так погано, особливо якщо порівнювати із Португалією, Грецією або Ірландією! Країни ЦСЄ за останні декілька кварталів демонстрували вищі темпи зростання, аніж "старі тигри" ЄС.
Хоча здається консенсусу учасникам досягти не вдалося (хоча я пропустила фінальну дискусію), бо одна група впевнена у відносній "неважливості" європейської периферії, чи то вона Східна, чи то Південна. Фінансові ринки перш за все орієнтуються на країни, які "гарантують" фінансову стабільність ЄС та євро зокрема - тобто перш за все Німеччину, а також Францію та Італію. Банкрутство Греції чи Португалії не буде смертельним, а ось відмова Німеччини "підписати" рахунки, які б врятували Євро, може спричинити гостре піке всього Європроекту.
Інша група наголошує на тому, що ситуація у країнах ЦСЄ, хоча і залежить від динаміки у Західній Європі, однак має декілька "сильних" рис, які гарантують відносну м'якість впливу кризи. Більш того, ситуація у кожній країні досить різна і нових членів ЄС не можна підводити під загальний знаменник. Так само, як не можна порівнювати корумповану та нереформовану Грецію із продуктивною однак перегрітою Ірландією, так само не можна порівнювати супер-просунуті та продуктивні Словенію та Естонію (які вже у Євро, до речі) із проблемними Болгарією чи Румунією.
Україна у цій системі координат майже відсутня, поки що - у пост-соціалістичному дискурсі мова йде в основному про нових членів ЄС та країни-кандидати. Однак це не означає, що цю сферу досліджень слід ігнорувати. Лише у порівнянні із іншими ми можемо краще побачити що спрацювало, а що ні у системі пост-кризової політики та економіки, які інструменти виявилися ефективними, а які не спрацювали, і за яких умов. Одне очевидно - подібний бенчмаркінг, навіть зі "слабаками" ЄС на східній переферії, говорить не на користь України.
Якщо польські колеги наголошують на тому, що вони прогавили можливості, які надала криза, і такі самі заголовки я читаю нині у британській пресі, то в Україні влада навіть не аналізувала можливості, які може принести криза. Вся "міць" нашого рятувального жилету була спрямована і до цього часу спрямовується на тушіння пожеж сьогоднішнього дня, про майбутнє за горизонтом 3-5 років ніхто не замислюється.
Тому як завжди, коли дивишся на графік економічного зростання у регіоні ЦСЄ за останні 20 років, то бачиш, що Україна на самому дні - у 2011 році (за прогнозами) рівень нашого ВВП становитиме 70% від базового рівня 1989 року. Для порівняння, найвищий показник зафіксовано у Польщі - більше 200%, у Білорусі є рекордні 180%, а у Росії, Латвії та Литви, які теж сильно постраждали від кризи, рівень ВВП становить більше 110% від базового року.
До речі, матеріали семінару мають розмістити на сайті дослідницької мережі за цією адресою. Якщо вам цікаво - слідкуйте за ресурсом.
А через пару тижнів я напишу як впливає криза на столиці Європи, за результатами експертного семінару у Варшаві.
Пости по темі:
1. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати
2. Системна криза вимагає зміни системи управління
3. Інноваційний тиждень: Кризові інновації
4. Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи
Мене більше цікавлять пост-соціалістичні трансформації - економічні, соціальні, суспільні. Про них на семінарі йшлося не так багато - фінанси нині рулять світом! Однак все одно було цікаво послухати деяких доповідачів із країн ЦСЄ, які окреслили особливості впливу кризи на регіон. Зокрема слід відмітити доповідь професора Гожелака із Варшавського університету, який розповів про останні тренди економічного зростання та політичні рішення у Центральній та Східній Європі, де виявляється все не так погано, особливо якщо порівнювати із Португалією, Грецією або Ірландією! Країни ЦСЄ за останні декілька кварталів демонстрували вищі темпи зростання, аніж "старі тигри" ЄС.
Хоча здається консенсусу учасникам досягти не вдалося (хоча я пропустила фінальну дискусію), бо одна група впевнена у відносній "неважливості" європейської периферії, чи то вона Східна, чи то Південна. Фінансові ринки перш за все орієнтуються на країни, які "гарантують" фінансову стабільність ЄС та євро зокрема - тобто перш за все Німеччину, а також Францію та Італію. Банкрутство Греції чи Португалії не буде смертельним, а ось відмова Німеччини "підписати" рахунки, які б врятували Євро, може спричинити гостре піке всього Європроекту.
Інша група наголошує на тому, що ситуація у країнах ЦСЄ, хоча і залежить від динаміки у Західній Європі, однак має декілька "сильних" рис, які гарантують відносну м'якість впливу кризи. Більш того, ситуація у кожній країні досить різна і нових членів ЄС не можна підводити під загальний знаменник. Так само, як не можна порівнювати корумповану та нереформовану Грецію із продуктивною однак перегрітою Ірландією, так само не можна порівнювати супер-просунуті та продуктивні Словенію та Естонію (які вже у Євро, до речі) із проблемними Болгарією чи Румунією.
Україна у цій системі координат майже відсутня, поки що - у пост-соціалістичному дискурсі мова йде в основному про нових членів ЄС та країни-кандидати. Однак це не означає, що цю сферу досліджень слід ігнорувати. Лише у порівнянні із іншими ми можемо краще побачити що спрацювало, а що ні у системі пост-кризової політики та економіки, які інструменти виявилися ефективними, а які не спрацювали, і за яких умов. Одне очевидно - подібний бенчмаркінг, навіть зі "слабаками" ЄС на східній переферії, говорить не на користь України.
Якщо польські колеги наголошують на тому, що вони прогавили можливості, які надала криза, і такі самі заголовки я читаю нині у британській пресі, то в Україні влада навіть не аналізувала можливості, які може принести криза. Вся "міць" нашого рятувального жилету була спрямована і до цього часу спрямовується на тушіння пожеж сьогоднішнього дня, про майбутнє за горизонтом 3-5 років ніхто не замислюється.
Тому як завжди, коли дивишся на графік економічного зростання у регіоні ЦСЄ за останні 20 років, то бачиш, що Україна на самому дні - у 2011 році (за прогнозами) рівень нашого ВВП становитиме 70% від базового рівня 1989 року. Для порівняння, найвищий показник зафіксовано у Польщі - більше 200%, у Білорусі є рекордні 180%, а у Росії, Латвії та Литви, які теж сильно постраждали від кризи, рівень ВВП становить більше 110% від базового року.
До речі, матеріали семінару мають розмістити на сайті дослідницької мережі за цією адресою. Якщо вам цікаво - слідкуйте за ресурсом.
А через пару тижнів я напишу як впливає криза на столиці Європи, за результатами експертного семінару у Варшаві.
Пости по темі:
1. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати
2. Системна криза вимагає зміни системи управління
3. Інноваційний тиждень: Кризові інновації
4. Криза та її наслідки - погляд місцевих та регіональних органів влади Європи
2 вересня 2011 р.
Акценти літа
Прийшов вересень і я вирішила підвести підсумки літа - про що писалося та думалося:-) Літо було спекотним і досить зайнятим, тому писалося менше, однак думалося багато.
По-перше я дуже зацікавилася Стратегією розвитку Києва до 2025 року. Після участі в дискусії щодо майбутнього столиці організованого ФЕУ та публікації Проекту стратегії на сайті КМДА я вирішила долучитися до процесу громадського обговорення документу та підготувала свої коментарі. Вони почалися із низки постів про недоліки стратегії. Мені також дуже пощастило знайти групу однодумців на Фейсбуку. Ось ми й вирішили об'єднати зусилля та підготувати коллективну ініціативу, яка пропонує київській владі новий формат спілкування із громадою міста в процесі підготовки та реалізації стратегії. Відкритого листа можна прочитати тут, а прес-реліз - тут. Зараз чекаємо на реакцію КМДА, однак за будь-якого варіанту розвитку подій я вважаю ми дозріли до того, щоби організувати Відкритий Форум - зустріч активних киян, яким небайдужий напрямок розвитку міста, а не лише наявність лампочок у під'їздах, парковок для авто та парків біля дому:-)
По-друге я писала про регіональну політику в Україні - що відбувається із її системою врядування в контексті адміністративної реформи та які головні події та процеси впливали на розвиток регіонів протягом 20-ти рокі незалежності України.
По-третє в рамках одного із моїх проектів я робила деякі замітки щодо ситуації у місцевих органах влади - від їх онлайн статусу, до їх активності, яка дає надію на оптимістичне майбутнє:-)
Я також багато писала про міста - про роль рейтингів у розвитку міст, про стратегічне планування Львова (до речі, мерія разом із Інститутом Міста розпочала процес громадського обговорення нової комплексної стратегії міста, і кого цікавить документ дивіться тут), про серпневі погроми в Лондоні та інших англійських містах. Я також написала рев'ю на нову книгу Едварда Глейзера "Тріумф міста", яка мені дуже сподобалася і незважаючи на те, що я не погоджуюсь із деякими концептуальними засадами підходу автора, дуже рекомендую її прочитати.
Оскільки я зараз готую невелике дослідження на тему ролі університетів у розвитку міста (на прикладі Києва), то я заглибилася у сферу інновацій та досліджень та їх роль для економіки країни. Почала із дослідників і науковців - їх кількості та якості. Планую ще декілька постів на цю тему найближчим часом, особливо після конференції про роль університетів в економіці сучасного міста, яку відвідаю у Варшаві наприкінці вересня.
Я також інколи писала про різні цікаві новини у сфері наших інтересів, рекламувала перший семінар дослідницької мережі RSA "Вплив глобальної кризи на розвиток столичних міст" у Варшаві. Зараз реєстрація вже закрита, але у нас є досить цікавий набір презентацій із різних куточків Європи. Після семінару ми опублікуємо презентації на сайті Мережі.
Ну ось і все, а попереду цікава осінь із купою подій! Не забувайте заглядати на Акценти:-)
Пости по темі:
1. Акценти травня
2. Акценти квітня
3. Акценти березня
По-перше я дуже зацікавилася Стратегією розвитку Києва до 2025 року. Після участі в дискусії щодо майбутнього столиці організованого ФЕУ та публікації Проекту стратегії на сайті КМДА я вирішила долучитися до процесу громадського обговорення документу та підготувала свої коментарі. Вони почалися із низки постів про недоліки стратегії. Мені також дуже пощастило знайти групу однодумців на Фейсбуку. Ось ми й вирішили об'єднати зусилля та підготувати коллективну ініціативу, яка пропонує київській владі новий формат спілкування із громадою міста в процесі підготовки та реалізації стратегії. Відкритого листа можна прочитати тут, а прес-реліз - тут. Зараз чекаємо на реакцію КМДА, однак за будь-якого варіанту розвитку подій я вважаю ми дозріли до того, щоби організувати Відкритий Форум - зустріч активних киян, яким небайдужий напрямок розвитку міста, а не лише наявність лампочок у під'їздах, парковок для авто та парків біля дому:-)
По-друге я писала про регіональну політику в Україні - що відбувається із її системою врядування в контексті адміністративної реформи та які головні події та процеси впливали на розвиток регіонів протягом 20-ти рокі незалежності України.
По-третє в рамках одного із моїх проектів я робила деякі замітки щодо ситуації у місцевих органах влади - від їх онлайн статусу, до їх активності, яка дає надію на оптимістичне майбутнє:-)
Я також багато писала про міста - про роль рейтингів у розвитку міст, про стратегічне планування Львова (до речі, мерія разом із Інститутом Міста розпочала процес громадського обговорення нової комплексної стратегії міста, і кого цікавить документ дивіться тут), про серпневі погроми в Лондоні та інших англійських містах. Я також написала рев'ю на нову книгу Едварда Глейзера "Тріумф міста", яка мені дуже сподобалася і незважаючи на те, що я не погоджуюсь із деякими концептуальними засадами підходу автора, дуже рекомендую її прочитати.
Оскільки я зараз готую невелике дослідження на тему ролі університетів у розвитку міста (на прикладі Києва), то я заглибилася у сферу інновацій та досліджень та їх роль для економіки країни. Почала із дослідників і науковців - їх кількості та якості. Планую ще декілька постів на цю тему найближчим часом, особливо після конференції про роль університетів в економіці сучасного міста, яку відвідаю у Варшаві наприкінці вересня.
Я також інколи писала про різні цікаві новини у сфері наших інтересів, рекламувала перший семінар дослідницької мережі RSA "Вплив глобальної кризи на розвиток столичних міст" у Варшаві. Зараз реєстрація вже закрита, але у нас є досить цікавий набір презентацій із різних куточків Європи. Після семінару ми опублікуємо презентації на сайті Мережі.
Ну ось і все, а попереду цікава осінь із купою подій! Не забувайте заглядати на Акценти:-)
Пости по темі:
1. Акценти травня
2. Акценти квітня
3. Акценти березня
25 серпня 2011 р.
20 фактів про розвиток регіонів України
20 - магічна цифра для України цього року. Ми святкуємо двадцяту річницю незалежності. Як для держави може й небагато, однак цифра більш ніж символічна зважаючи на нашу історію. І хоча не справдилося все те, про що мріялося два десятки років тому, є багато причин для святкування. Є також багато причин для того, щоб проаналізувати чого ми досягли і чому так мало (або багато).
Цими днями можна прочитати купу аналітики про досягнення і провали України, про цікаві факти і навіть "словник" сучасної України, який складається із ідіом сучасних політиків та простих українців. А мене як завжди тягне на регіональну тематику. Сиділа я і думала - а що сталося із українськими регіонами за останні 20 років, як змінився їх потенціал та можливості, які перетворення були ключовими і які несправджені надії шкодять більш за все їх майбутньому розвитку? Таких трендів і подій багато, а тому на знак пошани до ювілею я вирішила скласти двадцятку найбільш важливих на мою думку подій та трендів, які визначали і визначатимуть у майбутньому розвиток регіонів України.
Отож моя двадцятка виглядає так (не у порядку важливості):
1. Прийняття законів "Про місцеве самоврядування" (1997) та "Про місцеві державні адміністрації" (1999) створило міцну, але неефективну основу для функціонування територіальних одиниць різного масштабу. У системі існує багато нахльостів і розривів, дублювання і неузгодженості. Чисельні спроби реформування цих законів, в тому числі коштом західних донорів, поки що не дали позитивних результатів.
2. Прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу стало важливим етапом на шляху підвищення економічної свободи місцевих орагнів влади, "відкриття" фінансових відносин між центром і регіонами. І хоча за 10 років численна кількість поправок і нових корегуючих коефіцієнтів дещо нівелювали добрі наміри формул і нормативів розподілу доходів і видатків між областями, містами і районами, все ж таки важливість Кодексу для побудови більш цивілізованих відносин між центром і регіонами не слід недооцінювати.
3. Прийняття у 2006 році Закону України про Засади стимулювання регіонального розвитку, що базується на європейських принципах і підходах до регіональної політики. Хоча багато хто говорить про його недоліки та пропонують нові закони по цій же темі, проблема закону полягає не у його регресивності, а у невиконанні владою левової частки досить притомних зобов'язань, прописаних у законі. Невистачає грошей, знань і культури управління.
4. Депопуляція і еміграція - населення за роки незалежності скоротилося із 52 мільйонів до 45,5. При чому цей тренд продовжується і сьогодні. Відповідно Україні і її регіонам слід розробити економічну і соціальну модель, яка б відповідала вимогам старіючого і зменшуючогося населення.
5. Кінець науки про розміщення продуктивних сил - це позитив, бо нарешті є надія, що ми почнемо мислити про територію не через призму гектарів, поголів'я худоби та кількість вироблених на ХТЗ тракторів, а через кількість і якість нашого людського, соціального капіталу, нашу можливість прилаштовуватися до нових законів і правил функціонування глобальної економіки. Також у 2010 році влада закрила Раду по розміщенню продуктивних сил НАНУ, правда причини були політичні, а не науково-емпіричні...
6. Обласні, районні та міські ради як виборні органи є потенційно ключовим елементом для розбудови інституційної спроможності регіонів України. За правильної конфігурації влади та передачі виконавчих повноважень радам Україна зможе мати здоровий клімат для розвитку регіонів.
7. Економічні райони поступово перестають відігравати важливу роль в економіці, що можна пояснити переходом від центральної системи планування до ринкової економіки. Я не можу сказати що це ідеальна ситуація, однак області є базовим рівнем для здійснення регіональної політики. Хоча для великих інфраструктурних проектів є сенс використовувати сітку економічних районів для досягнення ефекту масштабу та раціональної концентрації зусиль і коштів.
8. Пропорційна система виборів у місцеві (окрім сільських і селищних) і регіональні ради запроваджена у 2006 році стала серйозним випробовуванням для місцевих політичних еліт. Мажоритарна система мала цілу низку недоліків, однак повна "аперсоніфікація" влади на мікро- та мезо-рівні є неправильною. Правда здається зміни вже не за горами.
9. Ратифікація Україною Європейської Хартії про місцеве самоврядування у 1997 році. Це ключовий документ, який визначає права і обов"язки місцевих органів самоврядування і дія якого превалює над національним законодавством. На жаль у нас положення Хартії часто ігноруються і відкрито порушуються. Тому про саму Хартію ми як правило чуємо у контексті порушення її положень...
10. Входження західних сусідів України - Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії - до Євросоюзу. Це створює багато можливостей, але й багато фізичних бар'єрів. Тим хто буває у різних куточках України помітна суттєва різниця у рівні розвитку східних і західних кордонів. А хто має можливість спілкуватися із місцевими лідерами, той особливо виділить роль ЄС та його фондів у розбудові потенціалу Західної України. Незважаючи на недосконалість трансформацій, що відбуваються на заході країни, слід створити механізми для передачі корисного досвіду та навичок іншим регіонам України.
11. Провал адміністративно-територіальної реформи Безсмертного після Помаранчевої Революції є прикрим фактом. Ми тоді були найближче до здійснення таких необхідних змін. Однак неграмотно побудована кампанія по просуванню реформи серед населення та місцевих лідерів поховала її живцев, разом із автором.
12. Роль міст, особливо мільйонників, у розвитку країни є визначальною. У нас є 5-6 великих центрів, що досить рівномірно розташовані по території України і які мають потенціал для "підтягування" всієї території до більш високих стандартів життя і економічного розвитку
13. Недосяжний Київ - столиця продовжує нарощувати свої економічні та людські м'язи. Навіть незважаючи на 15-відсоткове падіння економіки у 2009 році у столицю стікається левова частка інвестицій та податкових надходжень, а також інтеллектуального капіталу країни. Хоча слід зазначити, що порівняно із іншими європейськими країнами наша модель є непоганою - Київ не є гегемоном ні за часткою населення, ні за часткою у ВВП.
14. Урбанізація і вимирання сіл створюють зовсім інші ландшафти та стимулюють значну передислокацію ресурсів по території країни. Здається мені це мало хто аналізує і тим паче ще менше приймає до уваги при розробці програм розвитку галузей та територій.
15. Східно-західна дихотомія - український феномен. Я досліджую це питання вже більше десяти років і скажу вам, що не зустрічала такого в інших країнах. Промислово могутній Схід, який дає левову частку ВВП, експорту та податкових надходжень має найгірші по країні показники якості життя - від рівня смертності і захворювань, до якості навколишнього середовища і криміногенної ситуації. Одночасно економічно менш розвинений Захід має вищу якість життя. Центр і Південь знаходяться десь по середині. Це свідчить про відсутність дієвих механізмів перетворення економічної могутності на соціальні стандарти (Схід), і про відсутність можливості використання соціального капіталу для створення бізнесу (Захід).
16. Острів АР Крим - це окрема система зі специфічною національною і ментальною картиною, це політизована і мілітаризована рекреаційна зона України. І найкращий тест для центральної влади - якщо їй вдасться нарешті зацікавити Крим і його мешканців Проектом "Україна", значить реформи мають надію на успіх і у національному масштабі. Поки всі спроби були фіговими...
17. "Схід і Захід разом" - кричалка часів Помаранчевої революції як ніколи свідчить про прірву між різними частинами країни. При чому прірва не стільки соціально-економічна, скільки ментальна. Ми разом незалежні 20 років і все ще сахаємось один одного. Хоча з іншого боку, Італія вже 150 років разом і незалежна, і до цього часу багато італійців не розуміють навіщо вони скочили у цю халепу і намагаються розвести різні регіони по різних кутах.
18. Скасування районних рад у місті Києві наприкінці 2010 року, при чому без публічних обговорень або референдуму - це є серйозним наступом на місцеве самоврядування в Україні і є поганим прикладом для інших міст і регіонів. А також гарним приводом для центральної влади посилювати владну вертикаль.
19. Створення Партії Регіонів є одним із найбільш негативних факторів впливу на "регіональний ландшафт" в Україні. По суті ця політична сила узурпувала категорію "регіон" і надала їй заполітизованого негативного контексту. Партії слід було б використати іншу назву, або підпорядкувати свої дії назві, бо сьогодні табличка і зміст мало відповідають один одному (окрім тотального фаворитизму мешканців одного регіону на керуючих посадах) Також постійна підміна понять у сфері регіонального розвитку на політичні та геополітичні терміни призводить до "вимивання" основ цієї сфери державної політики. Прикро.
20. Регіональні диспропорції в Україні існують і будуть існувати завжди. Хоча темпи збільшення "розриву" між найбагатшими і найбіднішими регіонами почали зменшуватися останніми роками, ми навряд чи зможемо побороти це негативне явище - цього не змогли зробити європейці після пів століття інтенсивної фінансової допомоги найбільш проблемним регіонам. Скоріше слід змиритися із незворотністю диспропорцій і сприймати їх як позитивне різноманіття. Звичайно для цього слід мати ряд запобіжників: (1) встановлений максимум розриву за декількома ключовими соціально-економічними показниками, (2) створення можливостей для всіх без виключення територій розкрити свій власний потенціал за умов більшої економічної та адміністративної свободи, (3) створення ефективних механізмів перерозподілу ресурсів між регіонами держави, які б не "вимивали" занадто багато ресурсів із регіонів, але одночасно підтримували соціальну консолідацію країни і її мешканців незалежно від їх місця проживання.
Я певно пропустила купу важливих фактів і подій. Тому якщо у вас є власні варіанти залишайте їх у коментарях!
Пости по темі:
1. Знову зміни, та чи зміни
2. Регіональна політика - чергова перетурбація
3. Європейський досвід без фанатизму
4. Державний Фонд Регіонального Розвитку України - на старті
5. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
Цими днями можна прочитати купу аналітики про досягнення і провали України, про цікаві факти і навіть "словник" сучасної України, який складається із ідіом сучасних політиків та простих українців. А мене як завжди тягне на регіональну тематику. Сиділа я і думала - а що сталося із українськими регіонами за останні 20 років, як змінився їх потенціал та можливості, які перетворення були ключовими і які несправджені надії шкодять більш за все їх майбутньому розвитку? Таких трендів і подій багато, а тому на знак пошани до ювілею я вирішила скласти двадцятку найбільш важливих на мою думку подій та трендів, які визначали і визначатимуть у майбутньому розвиток регіонів України.
Отож моя двадцятка виглядає так (не у порядку важливості):
1. Прийняття законів "Про місцеве самоврядування" (1997) та "Про місцеві державні адміністрації" (1999) створило міцну, але неефективну основу для функціонування територіальних одиниць різного масштабу. У системі існує багато нахльостів і розривів, дублювання і неузгодженості. Чисельні спроби реформування цих законів, в тому числі коштом західних донорів, поки що не дали позитивних результатів.
2. Прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу стало важливим етапом на шляху підвищення економічної свободи місцевих орагнів влади, "відкриття" фінансових відносин між центром і регіонами. І хоча за 10 років численна кількість поправок і нових корегуючих коефіцієнтів дещо нівелювали добрі наміри формул і нормативів розподілу доходів і видатків між областями, містами і районами, все ж таки важливість Кодексу для побудови більш цивілізованих відносин між центром і регіонами не слід недооцінювати.
3. Прийняття у 2006 році Закону України про Засади стимулювання регіонального розвитку, що базується на європейських принципах і підходах до регіональної політики. Хоча багато хто говорить про його недоліки та пропонують нові закони по цій же темі, проблема закону полягає не у його регресивності, а у невиконанні владою левової частки досить притомних зобов'язань, прописаних у законі. Невистачає грошей, знань і культури управління.
4. Депопуляція і еміграція - населення за роки незалежності скоротилося із 52 мільйонів до 45,5. При чому цей тренд продовжується і сьогодні. Відповідно Україні і її регіонам слід розробити економічну і соціальну модель, яка б відповідала вимогам старіючого і зменшуючогося населення.
5. Кінець науки про розміщення продуктивних сил - це позитив, бо нарешті є надія, що ми почнемо мислити про територію не через призму гектарів, поголів'я худоби та кількість вироблених на ХТЗ тракторів, а через кількість і якість нашого людського, соціального капіталу, нашу можливість прилаштовуватися до нових законів і правил функціонування глобальної економіки. Також у 2010 році влада закрила Раду по розміщенню продуктивних сил НАНУ, правда причини були політичні, а не науково-емпіричні...
6. Обласні, районні та міські ради як виборні органи є потенційно ключовим елементом для розбудови інституційної спроможності регіонів України. За правильної конфігурації влади та передачі виконавчих повноважень радам Україна зможе мати здоровий клімат для розвитку регіонів.
7. Економічні райони поступово перестають відігравати важливу роль в економіці, що можна пояснити переходом від центральної системи планування до ринкової економіки. Я не можу сказати що це ідеальна ситуація, однак області є базовим рівнем для здійснення регіональної політики. Хоча для великих інфраструктурних проектів є сенс використовувати сітку економічних районів для досягнення ефекту масштабу та раціональної концентрації зусиль і коштів.
8. Пропорційна система виборів у місцеві (окрім сільських і селищних) і регіональні ради запроваджена у 2006 році стала серйозним випробовуванням для місцевих політичних еліт. Мажоритарна система мала цілу низку недоліків, однак повна "аперсоніфікація" влади на мікро- та мезо-рівні є неправильною. Правда здається зміни вже не за горами.
9. Ратифікація Україною Європейської Хартії про місцеве самоврядування у 1997 році. Це ключовий документ, який визначає права і обов"язки місцевих органів самоврядування і дія якого превалює над національним законодавством. На жаль у нас положення Хартії часто ігноруються і відкрито порушуються. Тому про саму Хартію ми як правило чуємо у контексті порушення її положень...
10. Входження західних сусідів України - Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії - до Євросоюзу. Це створює багато можливостей, але й багато фізичних бар'єрів. Тим хто буває у різних куточках України помітна суттєва різниця у рівні розвитку східних і західних кордонів. А хто має можливість спілкуватися із місцевими лідерами, той особливо виділить роль ЄС та його фондів у розбудові потенціалу Західної України. Незважаючи на недосконалість трансформацій, що відбуваються на заході країни, слід створити механізми для передачі корисного досвіду та навичок іншим регіонам України.
11. Провал адміністративно-територіальної реформи Безсмертного після Помаранчевої Революції є прикрим фактом. Ми тоді були найближче до здійснення таких необхідних змін. Однак неграмотно побудована кампанія по просуванню реформи серед населення та місцевих лідерів поховала її живцев, разом із автором.
12. Роль міст, особливо мільйонників, у розвитку країни є визначальною. У нас є 5-6 великих центрів, що досить рівномірно розташовані по території України і які мають потенціал для "підтягування" всієї території до більш високих стандартів життя і економічного розвитку
13. Недосяжний Київ - столиця продовжує нарощувати свої економічні та людські м'язи. Навіть незважаючи на 15-відсоткове падіння економіки у 2009 році у столицю стікається левова частка інвестицій та податкових надходжень, а також інтеллектуального капіталу країни. Хоча слід зазначити, що порівняно із іншими європейськими країнами наша модель є непоганою - Київ не є гегемоном ні за часткою населення, ні за часткою у ВВП.
14. Урбанізація і вимирання сіл створюють зовсім інші ландшафти та стимулюють значну передислокацію ресурсів по території країни. Здається мені це мало хто аналізує і тим паче ще менше приймає до уваги при розробці програм розвитку галузей та територій.
15. Східно-західна дихотомія - український феномен. Я досліджую це питання вже більше десяти років і скажу вам, що не зустрічала такого в інших країнах. Промислово могутній Схід, який дає левову частку ВВП, експорту та податкових надходжень має найгірші по країні показники якості життя - від рівня смертності і захворювань, до якості навколишнього середовища і криміногенної ситуації. Одночасно економічно менш розвинений Захід має вищу якість життя. Центр і Південь знаходяться десь по середині. Це свідчить про відсутність дієвих механізмів перетворення економічної могутності на соціальні стандарти (Схід), і про відсутність можливості використання соціального капіталу для створення бізнесу (Захід).
16. Острів АР Крим - це окрема система зі специфічною національною і ментальною картиною, це політизована і мілітаризована рекреаційна зона України. І найкращий тест для центральної влади - якщо їй вдасться нарешті зацікавити Крим і його мешканців Проектом "Україна", значить реформи мають надію на успіх і у національному масштабі. Поки всі спроби були фіговими...
17. "Схід і Захід разом" - кричалка часів Помаранчевої революції як ніколи свідчить про прірву між різними частинами країни. При чому прірва не стільки соціально-економічна, скільки ментальна. Ми разом незалежні 20 років і все ще сахаємось один одного. Хоча з іншого боку, Італія вже 150 років разом і незалежна, і до цього часу багато італійців не розуміють навіщо вони скочили у цю халепу і намагаються розвести різні регіони по різних кутах.
18. Скасування районних рад у місті Києві наприкінці 2010 року, при чому без публічних обговорень або референдуму - це є серйозним наступом на місцеве самоврядування в Україні і є поганим прикладом для інших міст і регіонів. А також гарним приводом для центральної влади посилювати владну вертикаль.
19. Створення Партії Регіонів є одним із найбільш негативних факторів впливу на "регіональний ландшафт" в Україні. По суті ця політична сила узурпувала категорію "регіон" і надала їй заполітизованого негативного контексту. Партії слід було б використати іншу назву, або підпорядкувати свої дії назві, бо сьогодні табличка і зміст мало відповідають один одному (окрім тотального фаворитизму мешканців одного регіону на керуючих посадах) Також постійна підміна понять у сфері регіонального розвитку на політичні та геополітичні терміни призводить до "вимивання" основ цієї сфери державної політики. Прикро.
20. Регіональні диспропорції в Україні існують і будуть існувати завжди. Хоча темпи збільшення "розриву" між найбагатшими і найбіднішими регіонами почали зменшуватися останніми роками, ми навряд чи зможемо побороти це негативне явище - цього не змогли зробити європейці після пів століття інтенсивної фінансової допомоги найбільш проблемним регіонам. Скоріше слід змиритися із незворотністю диспропорцій і сприймати їх як позитивне різноманіття. Звичайно для цього слід мати ряд запобіжників: (1) встановлений максимум розриву за декількома ключовими соціально-економічними показниками, (2) створення можливостей для всіх без виключення територій розкрити свій власний потенціал за умов більшої економічної та адміністративної свободи, (3) створення ефективних механізмів перерозподілу ресурсів між регіонами держави, які б не "вимивали" занадто багато ресурсів із регіонів, але одночасно підтримували соціальну консолідацію країни і її мешканців незалежно від їх місця проживання.
Я певно пропустила купу важливих фактів і подій. Тому якщо у вас є власні варіанти залишайте їх у коментарях!
Пости по темі:
1. Знову зміни, та чи зміни
2. Регіональна політика - чергова перетурбація
3. Європейський досвід без фанатизму
4. Державний Фонд Регіонального Розвитку України - на старті
5. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики
23 серпня 2011 р.
Відкритий лист Голові КМДА Олександру Попову щодо Стратегії розвитку Києва до 2025 року - приєднуйтеся!
Голові Київської Міської Державної Адміністрації
Попову О. П.
ЗАПРОШЕННЯ ДО ВІДКРИТОГО ДІАЛОГУ
із представниками громади Києва, діячами культури, журналістами, експертами, представниками інтелектуальної сфери, громадянами України
Шановний Олександре Павловичу!
Звертаємося до Вас з приводу процесу публічного обговорення Стратегії Розвитку Києва до 2025 року, проект якої було опубліковано на офіційному сайті КМДА 31 травня 2011 року.
Початок роботи над Стратегією, яка має на меті створення комплексної платформи для поступового перетворення столиці на сучасне місто із високими стандартами життя та сприятливими умовами для розвитку конкурентної економіки, безумовно є важливим кроком.
Наразі презентований Проект Стратегії отримав широкий суспільний резонанс та стимулював початок громадської дискусії щодо майбутнього Києва в конструктивному напрямку. Багато із запланованого розробниками Проекту Стратегії відображає прагнення громади перетворити Київ на конкурентне та комфортне місто світового масштабу із унікальними рисами.
На жаль, автори та розробники надали мало часу на громадське обговорення цього важливого для розвитку міста документу. Крім того, час обговорення збігся із періодом відпочинку більшості киян. Онлайн та телефонний зворотній зв'язок з мешканцями міста, кількість та формат публічних обговорень, які проводяться протягом літніх місяців, на нашу думку є недостатніми. Існуючі канали спілкування дають можливість реагувати на дуже конкретні «щоденні» потреби городян, однак не дозволяють експертній громаді Києва проводити відкритий діалог із командою розробників щодо системних недоліків документу.
Ми віримо, що Київ гідний отримати більш конкретний та амбітний «путівник» розвитку на найближчі 15 років. Тому ми пропонуємо дещо змінити динаміку і формат громадського обговорення Проекту Стратегії, для того щоб повною мірою врахувати побажання громади міста, зокрема думку експертних громадських об’єднань. Ми вважаємо, що це може покласти початок довгостроковому партнерства між владою та громадою міста на етапі реалізації Стратегії.
Зокрема ми пропонуємо:
- організувати Відкритий Форум для обговорення стратегії, під час якого не влада міста, а громада буде відігравати роль лідера – визначати формат заходу, перелік доповідачів та дискусантів, організовувати дискусію у залі та у соціальних мережах;
- провести цикл більш масштабних однак конкретних, тематичних громадських та професійних обговорень в контексті схеми «бачення-місія-бренд-стратегія-генплан-операційні програми» з метою визначення більш амбітних цілей Стратегії;
- залучити до публічної дискусії ширше коло відомих фахівців та громадських діячів, які здатні запропонувати конкретні проекти (в тому числі інвестиційні) за кожним із пріоритетів Стратегії, зокрема у сфері туризму, містобудування та архітектури, медицини, освіти і науки, культури, бізнес-середовища, іміджу та бренду та ін.;
- продовжити термін обговорення та фіналізації тексту «Стратегії Розвитку Києва до 2025 року» до 31 жовтня 2011 року.
Проведення вищезгаданих заходів має стати підґрунтям для появи вдосконаленого стратегічного документу, який:
- враховуватиме потреби різних партнерів — громади міста, представників вітчизняного та закордонного бізнесу, науки, освіти, культури, туристів та ін.;
- відповідатиме світовим стандартам і трендам у сфері конкурентного і сталого розвитку міст;
- згуртує громаду Києва навколо обраних пріоритетів розвитку міста та допоможе створити дієвий механізм участі громади у реалізації та моніторингу ефективності Стратегії протягом наступних 15-ти років;
- акцентуватиме увагу на стратегічних перевагах та амбіціях міста в контексті глобальної економічної системи, в якій Київ має зайняти гідне місце.
Наша ініціативна група готова брати активну участь в організації процесу публічного обговорення проекту Стратегії Розвитку Києва до 2025 року, сприяти залученню лідерів громадськості, а також виступити модератором Відкритого Форуму та інших публічних заходів у вересні-жовтні 2011 р.
У «Додатку 1» до цього листа ви знайдете підбірку заяв та коментарів представників експертної громади Києва стосовно змісту та процесу впровадження Стратегії Розвитку Києва до 2025 року, а також у «Додатку 2» теми для обговорення в рамках Відкритих Форумів із киянами. Ми сподіваємося вони продемонструють наш рівень зацікавленості та бажання співпраці із владою.
Саме зараз, коли стосунки влади і суспільства є дещо напруженими і подекуди викликають незадоволення у громади Києва, надзвичайно важливо організувати конструктивний Відкритий Діалог із лідерами громадської думки. Ми щиро сподіваємося на Ваше бажання піти на зустріч закликам активних кіл громади Києва та перетворити процес розробки та впровадження Стратегії Києва на дійсно продуктивну і двосторонню співпрацю громади та влади.
З повагою,
Мрінська Ольга
Колесніков Костянтин
Помазан Роман
Жданова Тетяна
Валенса Ганна
Пекар Валерій
Пастєрніков Євген
…
Додаток 1. Зворотній зв'язок киян до «Проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року»
"Стратегия развития Киева до 2025 года" подготовлена профессионально и отвечает на многие проблемные вопросы сегодняшнего дня. Но есть три пункта, на которые нет ответа:
1. Непонятно "лицо" Киева. На чём акцент? В чём смысл жить в Киеве? Что уникального даёт Киев Миру?...
2. Насколько киевляне будут счастливы, живя в новом Киеве? Вопрос не риторический. На этой неделе Генеральная ассамблея ООН приняла юридически не обязывающую резолюцию, согласно которой счастье должно стать «показателем развития страны". Предлагаю подумать, как применить это знание для Киева.
3. Как организована жизнь киевлян в собственных многоквартирных домах? Кто, как и за какое время до 2025 г. берёт на себя ответственность эффективного управления жилым фондом, его обслуживанием и придомовыми территориями?
Возникшие вопросы требуют дополнительного обсуждения, принятия решений и дополнений к "Стратегии развития".
Владимир Чеповой
www.chepovoy.com
www.chepovoy.com
«Якщо влада зацікавлена у сильній стратегії для міста - вона має бути зацікавлена у залученні до розробки сильних і креативних городян»
«Мне понравилась стратегия Киева. Хорошо описано, толковый анализ. Это основа, фокус. Без неё нет понимания, что делать, куда и как идти. Но написать – это 2%. Теперь – вопрос реализации. Это самый больной вопрос в нашей стране, упирающийся в первую очередь в кадры. Кто и каким образом будет реализовывать стратегию? Возможно, стоит перенять позитивный опыт Грузии в этом вопросе.
Как говорил один нобелевский лауреат «Не важно, хорошая стратегия или плохая. Надо, чтобы в неё поверили». Надо привлечь к реализации стратегии самых активных киевлян. Их всего 2-3%, но найдите способ заинтересовать их, и они свернут горы».
Ваче Давтян, «Промкабель-электрика»
«Проект Стратегії Розвитку Києва до 2025 за формою та суттю є позитивним, однак має декілька системних недоліків. По-перше у ньому громада Києва є стороннім спостерігачем або пасивним «об’єктом» дій влади. Натомість вона має стати рівним партнером у реалізації. По-друге не слід покладатися лише на великих інвесторів – у Києві є тисячі МСП, які готові вкладати гроші та інтелект у розвиток столиці. По-третє, пріоритети стратегії неамбітні і реакційні, бо екстраполюються тенденції розвитку минулих років до 2025 р. Вона має бути проактивною, визначати дійсно амбітні цілі і пропонувати системний план реалізації та ресурсного забезпечення. По-четверте, структура реалізації стратегії має проблему із «логічним» ланцюгом. Цілі і сильні сторони не знаходять свого втілення у завданнях і діях. Це зокрема стосується інтелектуального потенціалу столиці. Більш розгорнуті коментарі можна прочитати тут.»
Ольга Мрінська, дослідник, консультант, блогер
«Я прочитав перші 6 сторінок і не побачив участі людей у розвитку міста. Напрямки розвитку прийнятні, декларації зрозумілі. Але це все – не для людей, а для інвесторів написано... Треба додати щось типу "Проведення щоквартальних зустрічей з активно діючими громадськими об'єднаннями".
«Я рада, что у Киева будет стратегия. Но нам нужно более вдохновляющее Видение. Вы же были в Европе, в Москве, Питере, и понимаете, как безнадежно мы отстали в экономике, инновациях и даже туризме. Пока Киеву еще есть чем привлекать, надо действовать. Бизнес-инкубаторы – это хорошо, но у нас недостаточно развит предпринимательский дух. Поддержите молодых предпринимателей – эти инициативы уже есть – это TEDx, HUB. Музеи – хорошо. Но кто в них будет ходить? Давайте поддержим «ГогольФест» и таких как Троицкий – они приведут туристов и людей в музеи и создадут новые культурные проекты. Давайте инвестировать в культуру общения, в молодежь, которая через 15 лет и будет определять лицо города; в уважение к бизнесу; в культуру сервиса, в чистоту улиц, наконец. Все это реально - мы, киевляне, это умеем! Главное – УМОУСТРОЕНИЕ горожан. Работать с этим гораздо сложнее, чем строить, но на порядки дешевле и эффективнее. Подробнее здесь»
На мою думку, стратегія розвитку Києва має базуватися на більш ретельних дослідженнях існуючої ситуації та потенціальних можливостей за допомогою не тільки SWOT, але й PEST, EPISTEL, які враховують оцінку екології та економіки. Структура Стратегії має спочатку описувати аналітичні дані - й тільки потім кроки вирішення проблем, а не навпаки. Вирішення проблем має бути зосередженим на трьох основних трендах: КИЇВ - СТАЛЕ МІСТО, КИЇВ - ПРИВАБЛИВЕ МІСТО, КИЇВ - ЗРУЧНЕ МІСТО. Програми мають базуватися на вже втілених рішеннях в інших містах та сталих рішеннях. Стратегія має бути вектором розвитку й бути розрахована на більш ніж 13 років. До того ж Стратегія має передбачати розвиток Київської агломерації, й навіть конурбації. Поліцентрична агломерація має призвести до адміністративно-територіального втілення Столичного округу, поділеного на міста - центри діяльності (50-150 тис. чол.) та громади (3 - 10 тис. чол.). Детально: http://bablowsky.com/ru_index.html?page=page_ru/pro_37.html ; http://www.slideshare.net/RomanPomazan/kyiv-strategy-mark.
Архітектор-урбаніст Роман Помазан
Архітектор-урбаніст Роман Помазан
«Чем Киев отличается в лучшую сторону от других городов/столиц? Город имеет обширную зеленую зону вдоль Днепра. Это преимущество должно лечь в основу формирования стратегии столицы. Представленные городской властью стратегические инициативы требуют не «длительных сроков и многомиллионных инвестиций», а инновационного подхода. Киев должен развиваться по принципам устойчивого развития территорий, чтобы быть комфортным и выгодным для жителей, туристов и бизнеса, учась на лучших мировых примерах развития городов (более подробно о моих комментариях здесь и здесь)».
Константин Колесников, маркетолог
Додаток 2. Теми для обговорення в рамках Відкритих Форумів з киянами
- Бачення майбутнього розвитку Києва. Цінності киян в контексті Стратегії.
комфортним для сімей із дітьми, молоді, пенсіонерів та людей із вадами розвитку.
- Київ культурний, а не Київ музейний. Як створити у місті середовище, яке б стимулювало відкриту культуру спілкування, креативності та естетики.
рівень розвитку медицини та екологічних програм.
- Kyiv Ltd: що може зробити місто для бізнесу і що може бізнес зробити для міста
- Київ інноваційний: як підтримати розвиток освіти, науки та досліджень щоби вони стали потужними ресурсами розвитку міста
- Соціальний капітал Києва: як його оцінити і використати. Моделі співпраці із недержавними і волонтерськими організаціями, шляхи стимулювання доброчинності та самоорганізації населення у різних сферах життя міста
- Welcome to Kyiv. Як змінити місто, щоби воно стало дійсно привабливим туристичним центром для українців та іноземців.
- Бренд Києва. Як слід організувати процес маркетингу міста щоби досягти ефекту «впізнаваємості» у міжнародному масштабі.
Підписатися на:
Дописи (Atom)