З новим роком!

Вітаю всіх друзів і колег з Новим 2011-м Роком 

і Різдвом Христовим! 

Бажаю вам того що й собі - 

здійснення творчих планів і бізнес-проектів, 

надхнення для нових ідей та енергії на їх реалізацію. 

А також вірних партнерів і цікавих дискусій! 

І гарного вам відпочинку - я сама буду поза ефіром до 10 січня:-)

Регіональні Акценти 2010 року

Така вже склалася традиція - у грудні підводити підсумки року що минув. Хто рахує прочитані книжки, хто випите вино, хто кількість прийнятих законів. А я рахую кількість відвідувачів Регіональних Акцентів протягом 2010 року:-)

Рік що минув був першим для Акцентів. Хоча свій перший пост я написала 1 жовтня 2009, однак серйозно "розійшлась" лише у 2010-му. Нинішній пост буде 93-м :-)

Регулярним читачам відомо, що увага блогу в основному зосереджена на українських, британських, американських та загальноєвропейських новинах у сфері місцевого і регіонального розвитку. Пишу про речі, які мені подобаються, які мене обурюють або дратують, які відкривають нову перспективу чи дають свіжий погляд. Намагаюся об'єктивно аналізувати сучасні соціально-економічні та політичні тренди, хоча іноді важко залишатися безпристрастним і мене може занести на поворотах (всі ми не без гріха:-)). Також я часто ретранслюю інформацію, яку знайшла у своїх англомовних джерелах - від конференцій і публікацій до графіків і таблиць.

Регіональні Акценти є інформаційним ресурсом для досить вузької професійної ніші. Більш того україномовність блогу автоматично відсікає велику кількість потенційних читачів. Однак мій вибір мови був свідомим і я про нього не шкодую. Коли буде час і можливість я писатиму російські та англійські тексти. Однак моя ключова аудиторія - українські експерти. Тому все найкраще для них:-)

Кількість відвідувачів Акцентів протягом року невпинно зростала. І хоча мені далеко до слави Навального, Гарі Вайнерчука або Соні Сімоне, але ж і я не копірайтер, і не сомельє:-) Однак немає більшого задоволення, ніж новий постійний читач чи коментар від нього. Хоча справедливо буде сказати, що коментарів залишають дуже мало! Може бути три пояснення - або мої думки такі досконалі, що нема чого додати, або вони нецікаві, або народу просто ліньки писати і дискутувати. Припускаю що відповідь десь у середині цього трикутника:-)

Якщо говорити про цифри, то все починалося із десятки вірних друзів і колег. Наразі ж Акценти щомісяця відвідує 150-170 читачів, а десь 40 можна зарахувати у категорію відданих фанів.

Дрібниці скажуть апологети онлайну. Прогрес скажу я. Я не намагаюся зайняти якусь велику частку інформаційного ринку - я його створюю!

На сьогоднішній день в Україні відсутні професійні україномовні періодичні видання сучасного і доступного формату у сфері регіональної політики, місцевого економічного розвитку та самоврядування, включаючи інтернет-видання. На скільки я знаю блогерів теж немає, а інтерактивне спілкування на ці теми в неті дорівнює нулю... Я дуже хочу помилятися - якщо ви можете спростувати мої факти залишайте коментарі із посиланнями на джерела.

Спеціалісти, які займаються питаннями місцевого і регіонального розвитку і політики, особливо ті, які працюють у сфері держуправління чи академії досить невпевнено почуваються онлайн і головне завдання для мене - це збільшити коло експертів, для яких інтернет-ресурси є одними із ключових джерел професійних новин та інформації.

Щодо змісту Акцентів, то пости є різні - є такі, що пишуться на одному диханні, і такі, що "розробляєш" днями і ночами. Вони по-різному сприймаються читачами і мені поки що важко оцінити тренди популярності. За статистикою Blogger та StatCounter у 2010 році найбільш популярними  були такі мої думки:

1. Розмір має значення

2. Податковий кодекс як об'єднуюча сила нації

3. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

4. Ліквідована Рада по вивченню продуктивних сил НАНУ

5. Про адміністративну реформу в Україні

6. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі

7. Київ: економія на демократії

8.  Відносна прозорість влади: про скандали і їх наслідки в Україні і Британії

9. Хмари над Брюсселем: майбутнє регіональної політики ЄС

10. Місто майбутнього для України

Отже початок був енергійним і 2011 рік обіцяє багато нових цікавих акцентів. Наступний рік я розпочну із огляду трендів 2011 року, на які варто звернути увагу. Також я планую багато інновацій, зокрема рев'ю публікацій у сфері моїх інтересів та онлайн заходи, наприклад вебінари та Twit-трансляції цікавих заходів у яких я прийматиму участь.

Сподіваюся ви залишитесь зі мною і будете робити свій внесок у розширення інформаційного простору:-) Також сподіваюся на нових читачів та дискусантів.

Успіхів всім у 2011 році!

Нова кореляція від Gapminder - ВВП та енергоспоживання

Новини від мого фаворита Gapminder. Вони опублікували новий інтерактивний графік кореляції між ВВП на душу населення (ПКС USD із поправкою на інфляцію) та споживанням енергії на душу населення (вимірюється як еквівалент споживання кілограмів нафти на людину).

Україна у "неефективному" лівому куті зі споживанням енергії на рівні 2 953 кг на людину (як в Ізраїлі, Швейцарії та Ірландії) і ВВП на рівні 6,542 USD (як в Китаї, Домініканській Республіці, Алжирі та Еквадорі).

Це означає, що коефіцієнт витрат енегрії на одиницю ВВП складає 1:2. В Росії наприклад він скаладає 1:3, в Китаї - 1:4, в США - 1:5.5 а в Норвегії - 1:8.5. Є до чого підтягуватися...


Насолоджуйтеся анімацією за посиланням!

Regional Studies Association іде в Київ!

Друзі, у мене чудова новина!

Разом із Інститутом Euroreg  Варшавського університету ми (Інститут місцевих і регіональних ініціатив у Києві) отримали грант Асоціації регіональних досліджень (Regional Studies Association, RSA), хоч і досить символічний за розміром, на організацію мережі експертів і дослідників, які цікавляться питаннями впливу кризи на розвиток столичних міст Європи та світу.

Мережа почне мобілізуватися на початку наступного року і попередньо функціонуватиме 2 роки.

В рамках мережі ми плануємо організувати два міжнародні семінари - у Варшаві восени 2011 року та Києві навесні 2012 року. Плюс ми організуємо окрему сесію на міжнародній конференції RSA у Ньюкаслі, Велика Британія, у квітні 2011 року.

У нашій мережі вже є експерти із десяти європейських країн і ми сподіваємося на зростання інтересу. Якщо ви займаєтеся питаннями розвитку великих міст, особливо столичних, або знаєте колег, які цим займаються, пишіть мені на omrinska@gmail.com і тоді ви зможете залишатися у курсі справ мережі постійно.

Ми також будемо зацікавлені співпрацювати із партнерами в рамках організації семінару у Києві (деталі - пізніше).

Обіцяю регулярно писати про новини мережі на Акцентах.

Наука і бізнес - наближення

Сучасний світ базується на здатності компаній та людей постійно самовдосконалюватися та розвиватися (в англійській мові є гарне дієслово innovate). Це означає, що нові знання та ноу-хау є цінним джерелом конкурентних переваг, а швидкість їх впровадження у конкретні продукти і послуги визначає рівень прибутковості бізнесу.

У цій системі університети є мозковими центрами національної економіки. І не лише тому, що випускають кваліфікованих спеціалістів, а й тому, що постійно генерують винаходи та інновації, які необхідні бізнесу. Чим коротша відстань від університетської лабораторії до кабінету директора компанії, тим краще.

А скорочують цю відстань за допомогою спеціальних програм комерціалізації, створення центрів обміну і поширення інновацій, бізнес-інкубаторів та технопарків на території університетів (квітка Силіконової долини розквітла на міцному стовбурі Стенфорда).

Також суттєво прискорюють впровадження інновацій спрощені умови передачі прав на інтеллектуальну власність від університетів до бізнесу. Шляхи є різні, наприклад минулого тижня Університет Глазго першим у Британії вирішив зробити всю свою інтелектуальну власність (за невеликими виключеннями)  безкоштовною для компаній, які хочуть запровадити університетські винаходи у життя. Це дуже радикальний крок, який інші університети сприймають скептично, адже продаж або ліцензування прав приносить суттєвий прибуток до їх казни. 

Ну і звичайно необхідні гроші, гроші, і ще раз гроші. Як правило потрібні державні інвестиції у фундаментальні дослідження і венчурний капітал для більш ризикованих проектів.

Україна має лише поодинокі випадки симбіозу бізнесу та університетів, а сама структура продукування інновацій є незграбною і застарілою - університети займаються освітою, а академія - винаходами. У всьому розвиненому світі, а також у країнах "випереджаючого росту" (Китай, Індія, Бразилія), вже зрозуміли, що ці дві справи краще поєднати під одним дахом.

В результаті ми маємо в Україні щорічне скорочення кількості компаній, що впроваджують інновації - лише 12.8% від загальної кількості робили це у 2009 році.

Тому я звернула увагу на сьогоднішні новини про те, що КПІ нарощує кількість спонсорів та корпоративних споживачів університетських винаходів та інновацій. Тепер до списку Motorola, Misrosoft, IBM, Intel додалась корпорація Group DF Дмитра Фірташа.

Технопарк і бізнес-інкубатор "Київська політехніка" є одним із найбільш успішних прикладів співпраці між університетами та бізнесом в Україні. На жаль поки що ефективна співпраця налагоджена із великими корпораціями, а малий і середній бізнес, особливо новостворений (стартапи), продовжує відігравати незначну роль. Може скоро почуємо гарні новини і на цьому фронті.

5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики

Процес прийняття Бюджету на 2011 рік наводить на невеселі думки про те, куди і як рухаються наші регіони і коли нарешті держава насмілиться не лише розробити, але й впровадити таку законодавчу та інституціональну базу, яка б відкривала рівні можливості для всіх регіонів - від Києва до Чернівців.

Окремі ремарки урядовців лише підсилюють мою депресію. Ну наприклад, як не зрадіти такому: "Не переживайте, столица находится на постоянном контроле лично у Премьер-министра, у меня как у Министра финансов, всех членов правительства, и мы обеспечим гармоничное развитие нашей столицы" (Федір Ярошенко, 14 грудня 2011). Чомусь мене така переконлива думка не заспокоює, а навпаки, нервує.

Допоки всі міністри начолі із Прем'єром будуть опікуватися проблемами Києва або іншого міста чи району до найменших дрібниць, не буде шансів створити сильні конкурентні регіони і мати дійсно самостійні органи місцевого самоврядування, які б несли відповідальність за розвиток конкретної території.

Можна певно знайти сотні причин такого двадцятилітнього ігнорування потенціалу регіонів та навмисного приниження їх економічних потужностей. Я вирішила втиснути основні причини у п'ять пунктів.

Отож, регіональна політика в Україні відсутня і причини наступні:

1. Системне нерозуміння або навмисна підміна понять, пов'язаних із регіональної політикою, що веде до відторгнення самої ідеї підвищення самостійності регіонів у сфері соціально-економічного розвитку
2. Відсутність сильної об'єднуючої державницької ідеї, яка б наближала різні частини країни, а отже відсутність довіри один до одного. Нас переслідують "привиди" минулого і будь-які заклики до підвищення самостійності регіонів, незалежно від кольору політичного табору, із якого вони лунають, трактуються як заклики до сепаратизму.
3. Відсутність комплексного розуміння розвитку регіонів та територій та відповідно відсутність принципів децентралізації, деконцентрації та субсидіарності у ключових законах, інституціях та системах - від держбюджету до стратегій розвитку держави (ні, терміни там присутні, але відсутні конкретні механізми реалізації та стимули)
4. Відсутність або недостатність капітальних інвестицій в інфраструктуру регіонів для підвищення їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. І тут мова не лише про дороги, аеропорти і стадіони, але й про підготовлені земельні ділянки, сучасні комунікації, бізнес-інкубатори, університети із обладнаними лабораторіями та кваліфікованими кадрами і багато іншого.
5. Системне небажання реалізовувати існуюче законодавство і нормативно-правові акти, бо в Україні ми традиційно надаємо перевагу розробці нових. Кожна нова команда, яка приходить у міністерство, відповідальне за регіональну політику (а вони часто змінюються), починає із критики існуючого законодавства та починає бурхливу роботу по розробці нового. Спроб впровадити існуючі норми і принципи, які як правило розробляються із використанням сучасних міжнародних практик за рахунок десятків мільйонів долларів технічної допомоги, дуже мало і вони не мають системного характеру.

Зрозумійте мене вірно - регіональна політика як функція центрального уряду у нас існує і останніми роками навіть обзавелася солідними інституційними та законодавчими декораціями. Однак те що ми називаємо регіональною політикою лише дуже приблизно нагадує дієву політику наших європейських сусідів або американських партнерів, спрямовану на стимулювання розвитку регіонів і територій, відкриття їх потенціалу та створення гармонійних умов для життя і саморозвитку місцевого населення.

Відповідно програма дієвих реформ є досить простою - сформулювати і реалізувати конкретні інструменти для вирішення цих п'яти проблем. І це лише початок!

Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування

Десять років тому Україна почала святкувати день місцевого самоврядування, що стало ознакою відданості принципам самоврядування та децентралізації влади.

Протягом цієї десятирічки ми прийняли чимало законів і правил, приєдналися до Європейської хартії місцевого самоврядування, створили низку асоціацій органів місцевого самоврядування, провели бюджетну реформу з метою посилення фінансової самодостатності та адміністративної ефективності місцевих органів влади.

Але чи дійсно Україна є державою із дієздатним місцевим самоврядуванням? Чи це свято лише для 283,5 тисяч працівників органів місцевого самоврядування (ОМС), чи для всіх громадян? Чи дійсно ОМС ефективно представляють інтереси своєї громади у сфері соціально-економічного розвитку?

Навряд чи. Порівняно самостійними у своїх рішеннях є лише міста обласного значення України, оскільки володіють власними фінансовими  ресурсами для здійснення заходів по підвищенню конкурентоспроможності місцевої економіки та рівня життя населення. Решта ОМС - районних, міських, сільських та селищних - майже не мають власних ресурсів і цілком залежать від національних трансфертів на здійснення функцій закріплених законодавством.

На жаль принципи децентралізації, деконцентрації та субсидіарності (максимальна локалізація ефективного надання публічних послуг) часто залишаються дієвими лише на папері. Законодавству бракує суттєвих елементів по приведенню стандартів самоврядування до європейських, а там де вони є - часто не виконуються внаслідок браку ресурсів чи бажання.

Ми вже друге десятиліття не здатні провести таку необхідну адміністративно-територіальну реформу, яка б створила самодостатні місцеві громади (через укрупнення - адміністративне чи договірне). Ми не створили повноцінних місцевих рад зі своїми виконавчими органами і не ліквідували державні виконавчі органи влади нижче обласного рівня як такі, що нездатні дієво сприяти розвитку території. Фінансування сфери місцевого самоврядування завжди формувалося непрозоро, із великими скороченнями і затримками, а після кризи 2008 року воно стало майже ефемерним.

Натомість ми реформували систему виборів і (до останніх виборів) місцеві ради формувалися на основі непрозорих партійних списків, в результаті підзвітність депутатів перед виборцями стала аморфною. А у деяких випадках ми просто підриваємо самі принципи самоврядування, коли ліквідуємо місцеві ради в адміністративному порядку без публічних обговорень та супроти положень Європейської хартії. Таке сталося цієї осені у Києві.

Так що святкувати потрібно, але не з компліментами на адресу центральної влади та ОМС, а з критикою і конкретними пропозиціями по удосконаленню системи.

Про адміністративну реформу в Україні

Раніше цього року Україна прославилася масштабами свого держапарату, який суттєво збільшився після останніх президентських виборів. У часи великої фінансової скрути, коли більшість підприємств і громадян мають суттєво економити на власних витратах та інвестиціях, Уряд України обзавівся 7 віце-прем'єрами, а кожен міністр отримав від 5 до 9 (!) заступників.  Адміністрація президента теж суттєво збільшила свої масштаби.

Одночасно Україна "прославилася" своєю гендерною політикою, адже в уряді немає жодної жінки, бо за словами пана Азарова "тут їм не місце".


Нещодавні конституційні зміни, які ліквідували політичну реформу 2004 року, диктують нові умови існування держапарату і тому адміністративна реформа знову стала на часі.


Певно більшість з вас чула про рішучі наміри Президента та його уряду нарешті здійснити адміністративну реформу, яка б привела держапарат у відповідність до потреб сучасного суспільства, а також до можливостей держказни та до реєстру функцій сучасного уряду. Після прийняття закону "Про Кабінет Міністрів" у жовтні 2010 року Президент вже "підчистив" свою армію, однак потенціал для подальших скорочень залишається значним.

Обговорюються декілька варіантів реформи - в залежності від кількості органів влади та їх типу.  Для тих, хто цікавиться питаннями адмінреформи, пропоную почитати першоджерело із засадами запропонованої реформи - План модернізації державного управління, який розміщено на головній сторінці Головдержслужби України (посилання через банер у правій "полосі" сайту).

Залишається спостерігати за прогресом у реалізації реформ...

Відносна прозорість влади: про скандали і їх наслідки в Україні і Британії

Уявімо ситуацію.

Ви депутат, у минулому ви мали високі посади у фінансовому секторі. зараз окрім депутатської зарплати та кількох спеціальних виплат ви сидете у раді директорів декількох компаній, іноді пишете книжки чи виступаєте із лекціями, що приносить вам додатковий дохід. І ось громадськість дізнається про те, що на гроші платників податків ви не лише подорожуєте країною та за її межі, але й будуєте будиночки для качок на пруду у власному садку, або робите вигляд, що орендуєте службову квартиру, яка насправді належить вам і гроші ви кладете у свою кишеню.

Уявили? Це ситуація не українська, а британська - у 2009 році весь світ, у тому числі українська громадськість, енергійно обговорював фінансові гріхи британських депутатів. Махінаціями це назвати неможна, адже більшість зловживань була зроблена в рамках існуючих правил і стандартів. Тим часом країною розгулювали криза, тисячі втрачали роботу і погоджувалися на скорочення зарплат. Тому  простому люду було складно будувати не лише будиночки для качок, але й платити за кредит власного будинку. В результаті маємо масштабний скандал і вимогу "крові".

Що в Україні висвітлювалось менш енергійно, так це наслідки скандалу - скільки депутатів втратили не лише свої мандати, але й місця у своїх партіях (декілька десятків). Скільки коштів було повернуто у казну через виплати тих депутатів, яких звинуватили у тринканні грошей (більше половини із 752 депутатів загалом виплатили казні біля 1,3 мільйони фунтів стерлінгів, що складає 2,5% від загальної суми витрат на депутатів за 2004-2009 рр), скільки судових справ було заведено (4 кримінальні справи) і які були вироки.

Також ми мало знаємо про те, що в результаті скандалу втратив своє місце спікер парламенту та пів дюжини міністрів, що у парламенті було запроваджено нові більш жорсткі стандарти на витрати депутатів, суми були зменшені у рази, а парламент отримав нового аудитора - Незалежну Організацію парламентських стандартів (Independent parliamentary Standards Authority - IPSA).

А тепер уявляємо іншу ситуацію - вся країна знає і це активно обговорюється в онлайн медіа (найменш заангажованих) які маєтки належать кому - від президента до лідера комуністичної партії. Люди, які ні дня не пропрацювали у приватному секторі і не мали власної справи (мова не про Ахметова або Клюєва) раптом починають носити годинники за десятки тисяч долларів, їздити на дорогущих авто, відпочивати на ексклюзивних курортах та допомагати своїм родичам зайняти теплі місця. Ці люди не лише не втрачають місця у парламенті, а отримують нові, більш "хлібні" посади, які обіцяють ще більші приватні зиски.

У цьому різниця між нашими "витратними" скандалами та аналогічними скандалами у розвинених країнах - там вони мають конкретні законодавчі, судові та особисті наслідки. Люди втрачають репутацію, посаду та перспективу публічної кар'єри назавжди за те, що більшість високопосадовців в Україні роблять щодня і при цьому навіть не ховаються.

У Британії політики втрачають позиції якщо громадськості стає відомо, що їх діти вчаться у приватній школі, тоді як він або вона сама відстоює стандарти загальної безкоштовної освіти. І не дай бог вам лікуватися закордоном - краще не повертатися на батьківщину...

І справа не в тому, що в Україні гидкі лікарні і більшість шкіл мають великі проблеми - тому яка нормальна людина з грошима буде користуватися такими безкоштовними послугами. Справа у тому, що якщо ти керуєш державою, то маєш власним прикладом надихати реформи у сфері освіти, медицини та ін. Інакше ситуація ніколи не зміниться і в Україні продовжуватиме існувати два класи людей - хто може (меншість) і хто не може (більшість).

Наші ж можновладці своїми діями продовжують надихати лише на одне - висилати всі свої статки і дітей закордон...

Акценти листопада

Ось і пройшов один із найбільш інтенсивних місяців року, із багатьма подіями, публікаціями, протестами та змінами у політичному ландшафті.

В Україні пройшли вибори у місцеві органи влади (кому пощастило - деякі залишилися зі своїми старими керманичами), що досить суттєво змінило кольорову палітру у регіонах. Правда виникають сумніви чи зміниться політика місцевого самоврядування по суті і чи зможуть нові лідери реалізувати багаточисельні передвиборчі обіцянки.

Як показує приклад президентських виборів, переможець дуже скоро забув про свої обіцянки, за що є покараним. Ми ж тим часом маємо задоволення спостерігати або брати участь у суто спонтанних протестах підприємців України проти податкової реформи. Які до того ж мають шанс нарешті об'єднати розколоту країну навколо дійсно важливих речей.

Київ 1 листопада прокинувся із новою системою врядування, а через пару тижнів - із новим головою міськдержадміністрації та головами райдержадміністрацій. Відсутність публічних дискусій навколо процесу просто аномальна, однак схоже поки що всіх це влаштовує.

Листопад був "урбаністичним" місяцем для мене, коли я аналізувала перспективи створення справжнього міста майбутнього в Україні. Для цього нам треба зазирнути одночасно у майбутнє і минуле, використати найкраще із вже перевіреного і генерувати власні ідеї.

Якщо поглянути в Європу, то Єврокомісія опублікувала довгоочікуваний Звіт про єднання, а Британія мріє про власну Силіконову долину (як і багато інших країн).

Однак Україні слід дивитися далі у світ,  брати приклад із "нових моторів" світової економіки, які мають схожі проблеми, однак дуже відмінні від наших підходи до їх вирішення.

Ну і як завжди я писала про конференції, в основному майбутні, в основному у Києві або Британії.

Якщо трохи про особисте, то одні мої друзі зробили круту штуку - вирішили працювати у київському коворкінгу. Не можу дочекатися перших вражень, оскільки мене дуже цікавить ця інкубаторна модель офісного співіснування, яка у розвинених країнах призводить до народження сотень нових ідей та бізнесів. Сподіваюся скоро напишу щось і про це.

І ще цього місяця мій блог відвідало 200 (сподіваюся) заківлених експертів і любителів. Хтось подумає що це не дуже багато, однак для вузьконішевого блогу вважаю це непоганим результатом хоча звичайно не збираюся на цьому зупинятися :-)

Так що повертайтеся до акцентів і розповідайте про них колегам. А також слідкуйте за ними у Твіттері (@omrinska) або через RSS.

До зустрічі у грудні.

Нові голови райдержадміністрацій Києва

Я вже писала про призначення десяти нових голів райдержадміністрацій Києва. І ось знайшла гарну статтю на Українській правді із короткими біографіями нових керівників районів.

Якщо коротко, то картина така.

Демографія: серед голів немає жодної жінки і жоден із 10-ти не народився у Києві. Найстаршому 61 рік, а наймолодшому - 40.

Професіоналізм: Всі голови є практиками і мають великий досвід у сфері управління міським господарством. Певно пан Попов підбирав кадри під себе, у хорошому розумінні цього слова.

Сім із десяти були головами або заступниками голови РДА. Один був мером (Жмеринка Київської області), один депутатом райради, а ще один заступником голови Київської міськадміністрації. Серед десяти один вільно володіє англійською, інші - зі словником (мене завжди захоплювало це формулювання - такий скромний натяк на незнання мови).

Територіальний брендинг - конференція у Києві

Тим хто займається питаннями територіального іміджу та створенням брендів міст і регіонів може бути цікавою новина про проведення Першого міжнародного форуму "Україна: брендинг країни та міст". Він проходитиме у Києві 8 грудня у готелі Хайят.

Список учасників виглядає цікаво. Судячи з усього великий акцент буде зроблено на Євро-2012, однак є презентації і від громадських брендингових ініціатив. Про деталі реєстрації нічого сказати не можу оскільки інформація на сайті дуже лаконічна. Виглядає просто - заповнити заявку і відіслати.

Для тих хто у Твіттері - можна слідкувати за дійством тут @ukrainebranding

Мої новини цього тижня

Як можна побачити із тематики останніх постів, цього тижня мене захопила антиКАТівська революція, і тому левову частку моїх новин і читання склали публікації на цю тему. Однак я не буду про них писати - купа інформації в неті і без мене:-) Лише скажу, що мене у цій ситуації передусім цікавлять аспекти врядування та самоорганізації, як ознаки розвитку соціального капіталу в Україні.

Трохи про Київ

Громадяни Києва беруть владу у свої руки не лише у питаннях бренду, але й у питаннях транспортного планування - на вихідних відбулося тестування моделі нової Шулявської розв'язки, запропонованої незалежною групою архітекторів. Виглядає супер, обгрунтування дуже професійне. Як для людини, яка мешкає за рогом від Шулявки, це життєво необхідна річ!

Тим часом формальна влада продовжує кроїти Київ на свій розмір. Президент продовжив будівництво владної вертикалі у Києві і цього тижня місто отримало нових призначенців, 10-х голів райдержадміністрацій. Двом вдалося утриматися - моя рідна Солом'янка продовжуватиме жити із безсмертним Іваном Сидоровим - дивом київського політландшафту протягом останніх 30-ти років. Цікаво, чи колись кияни постануть проти звертання самоврядування у Києві і візьмуть владу у свої руки?

Трохи про інноваційні штуки.

Для себе я відкрила, що у Києві теж є TED і сподіваюся, що колись мій графік дозволить потрапити на один із заходів. Найближча трансляція - 7-8 грудня.

Тим часом журнал Time опублікував 50 найкращих винаходів 2010 року - прикольно. Як і очікувалося, у лідерах iPad. Чекаю коли він стане доступнішим:-)

Також я прочитала цікаву статтю про те, чому в Ізраїлі, одній із найбільш інноваційних країн світу, неможливо виникнення Силіконової долини. Аргументи видаються дуже доречними і для українських реалій...

Також для всіх тих, хто плекає надію колись написати книгу (наприклад я!), з'явився супер легкий спосіб її публікації на батьківщині - через Інтернет. Prostobook допоможе вам із процесом за розумну плату. Тепер головне ідея і час на написання...

А в Англію прийшла зима - мою улюблену північ замело снігами, а під Лондоном просто дуже холодно і зранку все біле від інею. Через тиждень маю надію насолоджуватися київським снігом і морозом:-)

Криза і місцеві органи влади - конференція у Києві та публікації по темі

Асоціація міст України (АМУ) 3 грудня 2010 спільно із Радою Європи та Асоціацією фінансистів України проводитиме конференцію "Вплив світової фінансової кризи на діяльність органів місцевого самоврядування". Деталі за цим посиланням.

До речі, пару місяців тому я писала про результати опитування місцевих органів влади Європи (проведеного Радою Європейських муніципалітетів і регіонів) щодо впливу кризи на місцеву економіку та їх діяльність. Під час київської конференції презентуватимуть порівняно нове дослідження, цього разу від Ради Європи, за редакцією Кена Дейві. Український внесок у дану роботу зробили мої друзі із Фіско.

А якщо вас цікавить стан справ у інших країнах Центральної та Східної Європи, то можу порекомендувати чудову свіжу книгу Financial Crisis in Central and Eastern Europe: From Similarity to Diversity за редакцією Гжегожа Горжелака і Чор-Чінг Гок. Ціна на Амазоні нереальна, але якщо є бажання придбати дайте мені знати і я замовлю через авторів.

Проблема малого бізнесу в Україні - відсутність голосу

Якщо ти не говориш - тебе ніхто не почує. Якщо ти не слухаєш - тебе ніхто не зрозуміє. Ефективне спілкування передбачає двосторонній рух ідей та оперативну реакцію на сказане. Відсутність реакції означає, що або вас не почули, або ваш меседж є нечітким і його слід переформулювати.

Нинішні протести підприємців проти нового Податкового Кодексу насправді є спробою переформулювати систему спілкування із владою, бо вона вочевидь їх не чує і не розуміє. Одночасно підприємці не зовсім розуміють позицію влади, бо її стратегія комунікацій є далекою від ідеалу. В результаті маємо масові протести, що не можуть бути ефективним каналом спілкування більш ніж на тиждень чи два.

Дана ситуація підкреслює серйозну білу пляму у нашому суспільстві - відсутність дієвих представницьких організацій, які б дійсно відстоювали інтереси певних груп - у цьому випадку підприємців - в режимі реального часу. Я не говорю що такі організації відсутні - вони є і досить вдало окопалися на фронтах ринкової передової, однак ефективність їх роботи, судячи із рівня непорозуміння між владою та МСБ, є низькою.

Скоріш за все система їх діяльності є негнучкою і різноманітні асоціації та спілки відстоюють інтереси обраних, а не критичної маси компаній, через перевірені канали (наприклад Рада підприємців при Кабміні).

Політичні партії теж нездатні стати дієвим "рупором" бізнесменів, бо (майже) жодна з них не базується на ідеологічних принципах і змінює свої цілі та обіцянки в залежності від ситуації (рік тому кандидат у президенти Янукович обіцяв 5 років податкових канікул для МСБ) , а є рекламною вивіскою певної особистості.

Однак сучасне суспільство - в епоху новин 24/7 та соціальних мереж - потребує інших рішень, а канал комунікацій має бути постійним, динамічним, і головне двостороннім.

Позитивно звучать заклики, зокрема у твіттер-громаді (#kat_ua), створити об'єднання підприємців, яке б існувало на кошти щомісячних внесків великої кількості МСБ та ефективно представляло інтереси всіх компаній у різних органах влади і не лише, гнучко реагуючи на зміни ситуації. Однак заплатити 200 гривень на місяць не означає купити собі чистий спокій - потрібна ініціатива та бажання бізнесмена дійсно співпрацвати зі своїм "рупором", підтримувати його і вимагати результатів. Чи готові ми до цього?


Розвинені країни світу, із якими ми так любимо себе порівнювати, мають складну і збалансовану систему партнерських відносин та комунікацій між різними гілками влади та групами суспільства. Проблеми, що виходять за рамки індивідуальних, як правило вирішують представницькі організації - від профспілок до галузевих асоціацій. І роблять це досить ефективно.

Бо донести проблеми та ідеї до влади не здатен одинокий індивідуум, якщо тільки це не Стів Джобс або олігарх країни із перехідною економікою:-)

Розмір має значення

Акція протесту проти Податкового Кодексу (КАТ) продовжується, хоча судячи із медійного простору і в Україні, і тим паче закордоном, їй не надають великого значення. Проблема може бути в ізольованості інтересів протестуючих або у неадекватній  подачі інформації (дивись наприклад супер-аналіз статті про протести у газеті Сегодня) . Гадаю скоріше вірно друге, аніж перше, оскільки від закручування гайок для малого і середнього бізнесу постраждають всі споживачі - тобто всі українці (гарно написав Eney). Більш того, здається що середній бізнес не надто переймається проблемами, що можуть виникнути після впровадження Кодексу. Хоча тоді навряд чи "середняки" зможуть перерости у категорію "великого" бізнесу, так само як малий бізнес перестане трансформуватися у середній.


Позавчора у Брюселі наш президент, який представляє інтереси всієї України, тобто МСБ у тому числі, заявив, що півтора мільйони підприємців є корупціонерами. Хоча ні, корупціонерами він назвав тих, хто зібрався на Майдані. Однак це автоматично поширюється на всіх, бо майданів вже багато і незадоволені стоять не лише там, але й активно підіймають "віртуальний" майдан через всі можливі і неможливі засоби. У президента знову проблема із радниками, адже якби вони стояли поряд, то він би знав, що корупція є явищем державного апарату, а у народі просто зветься хабарництво. Більш того, він прекрасно знає зі свого власного досвіду (наприклад ситуація із Межигір'ям) , що більшість громадян живе у постійній круговій поруці хабарництва, бо вся система створена таким чином, щоби на кожному кроці створювати перепони і можливості для поборів.

Більш того, президент як завжди продемонстрував свою послідовність - відрікся від своїх власних обіцянок опозиціонера річної давнини - докази є тут.

Для тих, хто наївно думає, що сьогодні люди протестують лише проти збільшення єдиного податку у три рази, хочу сказати що 600 гривень не є найбільшим зашморгом (хоча для дуже дрібних підприємців це може стати проблемою). Ярмом стане переведення на загальну систему десятків тисяч підприємців, в тому числі дуже дрібних, наприклад перекладачів-фрілансерів, які витрачатимуть значну частку свого продуктивного часу щокварталу на заповнення документів та звітів. 

Пан Азаров, який відлетів з України у розпал протестів, заявляє, що новий Кодекс є найліберальнішим в Європі. Цілком можливо, хоча 1% адміністративу та поліцейських принципів можуть зіпсувати навіть 99% лібералізму. Цього мало - система впровадження має бути ліберальною і максимально простою, вона має заохочувати та підтримувати підприємців, які генерують доходи та створюють робочі місця. На скільки можна зрозуміти влада не спромоглася зробити комплексного аналізу регуляторного впливу Кодексу у середньостроковій перспективі, що є обов'язковим при здійсненні таких масштабних реформ.

Коли говориш "А", говори вже й "Б" - система податкової звітності та сплати податків має стати простою і ліберальною, як в Європі. Звітування раз на рік, а не поквартально, використання інтернету або пошти замість кілометрових черг, створення "єдиних вікон" не лише для реєстрації, але й для звітування, скорочення (а не розширення!) масштабів перевірок та повноважень податкових органів, які за нової системи дійдуть до абсурду. І можливо тоді частка малого і середнього бізнесу у зайнятості та ВВП становитиме не 10% як зараз, а 50% чи 70%, як у країнах, на які так хоче рівнятися наш Прем'єр-міністр.

І можливо тоді Україні вдасться позбавитись титулу однієї  з найбільш інвестиційно непривабливих економік  і піднятися у рейтингу World Bank Doing Business із 145 хоча б на 100-те або 50-те місце із 183-х можливих (я вже не говорю про 12 місце Грузії!).До речі, у
цьому ж рейтингу Україна посіла 181 місце серед 183 країн (!) за рівнем складності сплати податків. Це про щось говорить.

Податковий Кодекс як об'єднуюча сила нації?

Сьогодні (точніше вже вчора) на Майдані 2.0 сталося диво - Схід і Захід, а з ними Північ, Південь, Центр та інші географічно орієнтовані частини України стали пліч о пліч щоби висловити свій протест проти нового Податкового Кодексу. Я не буду аналізувати походження та довготривалість самої акції підприємців України проти прийняття Кодексу (відомим під псевдонімом КАТ - Кодекс Азарова Тігіпка), а також чи справді запропоновані реформи є драконівськими - експертів та бажаючих проаналізувати ці тренди і так достатньо.

Мене більш за все цікавить рушійна сила, яка наблизила здається такі далекі береги України. А чи насправді вони такі далекі? Чи дійсно Україна безнадійно розколота на мово-культурно-ментальні зони, чи це міф, який піддається руйнації. І чи не бажання побудувати конкурентну економіку та прагнення досягти успіхів самостійно, без надмірного контролю з боку держави, яка здається втратила зв'язок зі своїми громадянами, є магічним рішенням нашої "геополітичної поляризації"?

Просто практика показує, що і Схід і Захід має однаковий здоровий глузд та бачення майбутнього успіху країни. "Утром деньги - вечером стулья" вже не пройде. Підприємці хочуть знати як і скільки їх тяжко (а може і легко) зароблених податків піде на створення нормальних умов розвитку для всієї держави, а не для невеликої касти народних обранців та призначенців. Малий і середній бізнес, який став головною жертвою КАТа, як і 6 років тому, вирішив взяти справу у свої руки і примусити владу слухати тих, хто її обрав і хто її утримує.

Статистика говорить, що МСБ забезпечує 10% робочих місць та 9% ВВП України. Для того щоб Україна стала дійсно конкурентним гравцем  на світовій арені потрібно щоби ці відсотки бути вищими, а для цього влада має не контролювати, а всіляко підтримувати підприємництво, при чому на всій території держави, а не в окремих преференційних зонах. Сподіваюся цього разу влада зробить правильні висновки і, сама не відаючи того, допоможе різним регіонам України наблизитись один до одного, і не лише ментально, але й матеріально і соціально.

Ліквідована Рада по вивченню продуктивних сил НАНУ

Багато географів і не лише будуть у шоці коли почують новину - Раду по вивченню продуктивних сил України (СОПС по-народному) цього тижня було ліквідовано рішенням Президії НАНУ. На місці ради створено Інститут економіки природокористування і сталого розвитку.

Багато хто мав претензії до цього закладу - починаючи від назви (мої закордонні колеги весь час мене перепитували - рада по вивченню репродуктивності? Бо у розвинених країнах сама концепція продуктивних  сил зазнала революційних змін і таке поняття більше не використовується) і закінчуючи змістом досліджень (чула від колишніх однокурсників і друзів, які вчились там в аспірантурі). До того ж за останнє десятиліття Рада стала "фабрикою" по випуску кандидатів і докторів наук, яку особливо полюбляли держслужбовці різних мастей. До речі, теперішній президент України саме тут отримав ступінь доктора економічних наук.

Незважаючи на офіційні запевнення чомусь не дуже віриться, що ліквідація є "природнім" давно запланованим процесом. Адже її директором до недавнього часу був нині опальний екс-міністр економіки Богдан Данилишин. Перевірка закладу магічним чином збігається із відкриттям проти нього кримінальної справи, а ліквідація - із арештом у Чехії.

Я не буду захищати Раду - є люди які краще на цьому знаються. Однак при всіх її недоліках не можна так миттєво припиняти існування Інституту із майже віковою історією, не порадившись із колективом та широким колом експертів. Як і у випадку нещодавніх рішень щодо зміни адміністративного устрою Києва та внесення змін до закону про столицю, у цьому процесі  бракує ключового елементу - консультацій із громадою, яка має безпосереднє відношення до відповідних інститутів.

А якщо дивитись на проблему глобальніше, то Національна Академія Наук вже давно вимагає нагальних інституціональних реформ, які б скерували її діяльність у русло потреб сучасного суспільства і економіки. Вона має працювати на підвищення інноваційності та конкурентоспроможності економіки України, а також на створення стійкої моделі розвитку з урахуванням екологічних детермінант. І тут ліквідацією одного закладу і створенням іншого не обійдеться.

Отже виходить традиційно - хотіли як краще, а вийшло як завжди...

Наступна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень

У квітні 2011 року відбудеться чергова міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (Regional Studies Association - RSA) у місті Ньюкасл, Велика Британія. Щоби мати уяву про захід ви можете почитати про цьогорічну конференцію в Угорщині у моїх попередніх постах тут і тут.

Реєстрація та подання тез на конференцію - до 31 січня 2011, також до цієї дати діятиме дисконтний тариф на участь. За цим посиланням можна знайти постер, а тут ви знайдете детальну фінансову інформацію.

Я збираюся бути у Ньюкаслі (одне з моїх улюблених міст!) і разом із колегами з Варшавського університету планую організувати окрему сесію про вплив кризи на столичні міста. Якщо ви займаєтесь дослідженнями або практичними проектами у цій сфері і хочете презентувати їх результати міжнародній аудиторії (англійською мовою) - пишіть мені на omrinska@gmail.com.

І ще раз хочу нагадати, що я є одним з двох представників RSA в Україні. Якщо ви зацікавлені приєднатися до Асоціації та стати членом однієї з найбільших у світі мереж  експертів у сфері місцевого і регіонального розвитку - пишіть мені (дивись адресу вище). Я також буду рада відповісти на ваші запитання щодо діяльності RSA та про те, як вона може стати корисною у вашому професійному житті.

До зустрічі

Мої новини тижня

Привіт всім,

Коротко про цікаві речі, які я прочитала чи побачила минулого тижня і які можливо сподобаються і вам.

Спочатку про Київ. Нарешті очевидне стало офіційним і ми сьогодні отримали офіційну позицію Прем'єр міністра щодо того, хто реально управляє Києвом. Не те що б нас це дуже здивувало, однак тепер нарешті політичний ландшафт "устаканився" і нам, мешканцям Києва, можна вирішити що робити (або ні) із цим парадоксом під назвою "Київський аншлюс". Ситуація стає ще пікантнішою, коли додати до цього парадоксу останні наміри Президента затверджувати генплан столиці, а отже контролювати всі біль-менш значні зміни на карті Києва. І навряд чи все це робиться "не корысти ради"...

Депресивність політичної ситуації у Києві привела мене до зовсім іншого прикладу депресивності - вчора я послухала одну з новинок TEDу - Емілі Піллотон з США розповідала про свій досвід боротьби із депресивністю у найбіднішому сільському графстві найбагатшої країни світу. Боротьба є незвичною, адже зброя - це сучасний дизайн та партисипативна архітектура. Якщо у вас є 15 хвилин обов'язково послухайте цю чудову історію, яка у процесі творення і яка дуже нагадує українські реалії (у Емілі дуже чітка дикція!).

Також цього тижня я дізналася (трохи із запізненням) що з 1 листопада в Україні вступив у силу Закон "Про державно-приватне партнерство", що насправді є довгоочікуваною подією. Є надія що ці зміни відкриють нові можливості для масштабних інвестиційних проектів в Україні, і не лише Єврокубків та Олімпіад.

Цього тижня країна активно обговорювала проблеми національного брендингу у зв'язку із випуском відеоролика про Україну до Євро-2012. Деяким подобається, деяким ні. На мій смак занадто багато минулого і замало майбутнього. Однак якщо "сонечко" стимулюватиме дійсно серйозні дискусії навколо бренду України, то йому за це лише велике дякую. До речі про брендинг, окрім "ендогенного підходу" який сповідує "Бренд города - дело горожан" і стимулює дискусії на мікро-рівні, цього тижня я знайшла інший, більш "екзогенний" ресурс, який займається брендом на  макро-рівні - для Олімпіад і не лише. Хто цікавиться - заходьте сюди.

А в США з'явився новий модний локаційний фактор - наближеність вашого офісу до офісу компанії Twitter. Чимала кількість стартапів у сфері надання віртуальних послуг як мухи на мед злітаються у приміщення де два поверхи займають командори супер-мікроблогу. І це ще раз доводить, що відстань важлива, навіть у часи надшвидкістного інтернету:-) До речі, ви можете слідкувати за новинами на Акцентах через Twitter (@omrinska).

Па

Час змінювати орієнтири

Сьогодні у Сеулі розпочався самміт G20 - зустріч лідерів нового клубу, до якого окрім "чудової сімки" увійшли нові тигри глобальної економіки - Китай, Індія, Бразилія, Саудівська Аравія та декілька інших. Настрій не дуже райдужний, головна тема дебатів - нова хвиля валютних воєн.

Але цікаво інше. Остання глобальна криза показала, що "перехідні економіки" або країни що розвиваються стають новими лідерами цього світу і від них не сьогодні завтра залежатиме більше ніж від "старого світу" - Європи та США. Якщо раніше Китай, Бразилія або Індія хронічно "наздоганяли" своїх багатих конкурентів, то сьогодні ці країни стають лідерами у зовсім нових інноваційних секторах. Наприклад Бразилія є одним із найбільших експортерів літаків, і одночасно експортує найбільшу кількість курятини, біопалива та зерна. Індія - лідер у сфері комп'ютерних технологій, а Китай виробляє найбільшу кількість сонячних батарей. У нещодавній статті Foreign Policy навіть була змінена термінологія для цієї групи - термін emerging (перехідні) було замінено більш зрілим emerged (процес переходу закінчено).

Слід пам'ятати, що у цих країнах проживає значна частка бідного населення (як і в Україні), однак динаміка зростання доходів є реактивною і розвинені країни вже звертають увагу на ефективну соціальну політику Бразилії, Мексики та Чілі, які останніми роками "вивели" із бідності мільйони людей.

Україні вже давно слід звернути увагу на "нових" лідерів світу, при чому вести з ними не лише переговори про торгівлю та інвестиції, але й вивчати досвід боротьби із бідністю (Бразилія, Індія), реформи вищої освіти (Індія, Корея), створення наукоємних галузей промисловості (Китай) та супер-продуктивного сільського господарства (Бразилія). Може і нам колись буде що показати в якості позитивного досвіду?

Обов'язково читати - новий звіт Єврокомісії про єднання у ЄС-27

Сьогодні DG Regio опублікувало довгоочікуваний П'ятий Звіт про економічне, соціальне та територіальне єднання в Євросоюзі. Фактично це моніторинг ефективності регіональної політики ЄС та 27 країн-членів за останні 3 роки - з часів публікації попереднього звіту у 2007 році.

Висновків багато. Головний - диспропорції між найбіднішими і найбагатшими регіонами ЄС продовжують скорочуватися (основна мета політики ЄС), однак найбагатші регіони залишаються найбільш конкурентними і тому перспективи їх розвитку виглядають більш певними, особливо у часи кризи та перспектив скорочення видатків на регіональну політику.

Єврокомісія пропонує ряд змін для покращення ефективності політики єднання - від концентрації ресурсів на меншій кількості пріоритетів, залежності фінансування проектів від ступеню відповідності пропозицій встановленим стандартам, до більш тісної координації регіональних, національних та наднаціональних політик та ресурсів. Також планується скорочення адміністративної та фінансової бюрократії в процесі реалізації проектів спрямованих на стимулювання місцевого і регіонального розвитку.

Насправді рекомендації не зовсім революційні, однак певний поступ все ж таки спостерігається. Головна теза - політика єднання ЄС (офіційна назва регіональної політики) має стати компліментарною до стратегії "Європа-2020", головною метою якої є прискорення економічного зростання ЄС за рахунок підвищення інноваційності та конкурентності економіки, а також ефективного використання трудових ресурсів. Тобто регіональні ініціативи мають працювати на досягнення основних пріоритетів загальноєвропейської стратегії економічного зростання.

Деяким експертам (наприклад мені) не дуже подобається таке "тісне" пакування двох політик із досить різними цілями, однак при розумному синтезі двох потоків можливо досягнути більш значних результатів через ефект синергії. Подивимось чи буде кінцевий підхід розумним:-)

Для тих, у кого немає часу на повний документ (156 Мб із картами та купою статистики) раджу почитати висновки.

І знову про майбутнє міст, і трохи про минуле:-)

Мене останнім часом накрила "урбаністична хвиля": мене як магнітом тягне до різних новин і досліджень про майбутнє і минуле міст. Хоча я вирішила, що найближчим часом мій фокус переключиться і на сільську місцевість, де можливостей для інновацій непочатий край!

Якщо говорити про майбутнє міст, то звичайно нещодавні дискусії про майбутнє Києва лише стимулюють пошуки досвіду і новин про те, що відбувається в інших країнах. Гарну збірку статей про майбутнє міст порівняно нещодавно опублікували у Financial Times, а ось останній Economist опублікував розгорнутий аналіз Smart systems, в тому числі міських. Це примушує серйозно замислитись над нашим урбан-українським майбутнім. А якщо у вас є велике бажання прийняти участь у дискусії щодо майбутнього міст із світлими головами із різних куточків світу, а також якщо у вас є ще більша сума грошей, то ви можете прийняти участь у конференції в Лондоні 'The Future of Cities 2011', що обговорюватиме різноманітні аспекти розвитку міст - від врядування і планування до фінансового сектору та інфраструктури. Захід проводить Chatham House з 28 лютого по 1 березня 2011.

А тепер трохи про минуле. Сьогодні я почала читати книгу засновника урбаністичної школи, що пропагувала створення нових "міст-садів" як протидію зростаючій концентрації населення у центрах великих міст та погіршенню умов їх проживання. Книгу Ебенезера Ховарда "Міста-сади завтрашнього дня" (1902) я позичила у місцевій бібліотеці, яка у свою чергу знаходиться у другому місті-саді Британії, що був побудований за планами Ховарда і де він провів останні роки свого життя. Я все ще ніяк не можу повірити своєму урбаністичному щастю - я тут зараз живу!

Книга дійсно захоплює і я скоро планую написати ревью. І взагалі я збираюся розширити ресурси блогу і почати більш систематичний огляд профлітератури у сфері регіонального і місцевого розвитку - не лише книжок, але й статей та аналітичних звітів. Якщо у вас є бажання написати щось про останню (або улюблену) книгу або у вас є власна публікація для реценції - пишіть і я буду рада опублікувати це на блозі.

До зустрічі.

Ще одна Силіконова долина?

Не лише російське Сколково претендує на лаври нової Силіконової долини - вчора британський прем'єр Девід Кемерон оголосив про наміри створити власну Силіконову долину у Східному Лондоні - у Шодітчі (Shoreditch).

Для інформації, Східний Лондон (East End), на відміну від західного (West End), є досить депресивним районом, який останнім часом намагаються реанімувати (іноді успішно) за допомогою різноманітних грандіозних програм. Наприклад неподалік від майбутнього силіконового раю знаходиться Олімпійський парк - місце проведення літньої олімпіади у 2012 році. Саме його грандіозні новобудови та коммунікації планується використати у якості гніздечок для таких гігантів як Google, Facebook, Cisco,  Intel та British Telecom.

Шодітч це не зовсім "інноваційна пустка" - це місце, яке вже деякий час напівсерйозно називають Силіконова розв'язка (Silicon  Roundabout), і де знаходиться кластер досить успішних технологічних стартапів, наприклад Last.fm (боже, як давно я там не була!).

Однак британський підхід у цьому конкретному випадку більш нагадує російську аніж американську модель - дати державні гарантії, певну суму коштів (поки що скромні 200 мільйонів фунтів), залучити великі іноземні та місцеві компанії та стимулювати зовнішні інвестиції. В Каліфорнії все починалося давно (70 років тому) із Стенфордського університету, підприємливих студентів та маленьких "ендогенних" компаній. В Британії є декілька більш придатних кандидатів на "силіконовий" статус - наприклад Кембрідж або "кластер М4" (навколо автомагістралі М4).

Тоді чому саме Східний Лондон?

Місто майбутнього для України

Ви бачили список "Національних проектів" запропонованих президентом через його нову "руку" - Державне Агентство України з управління національними проектами? Я нещодавно прочитала цікавий аналіз десяти запропонованих проектів, які правда поступово перетворилися на 11 і 12. Ці проекти, на думку президента та його оточення, мають національне значення і повинні забезпечити прорив України у лідери Центральної і Східної Європи. Під урядові гарантії та із державним співфінансуванням планується залучити 15 мільярдів долларів у наступні 5 років на реалізацію різноманітних ініціатив - від примарної карпатської Олімпіади-2022 до реальної швидкої залізниці з центра Києва до аеропроту Бориспіль.

Експерти вже почали сумніватися у національному характері деяких проектів та критикують непрозорий процес вибору саме таких пріоритетів. Також говорять про низьку якість підготовлених проектів, для більшості з яких немає навіть базового ТЗ. Мене ж особисто більше цікавить один із проектів, про який мало що можна почути - "Місто майбутнього". Проект передбачає створення і реалізацію проектів розвитку великих міст (починаючи з Києва) із залученням широких кіл громадськості. Очікується, що в результаті реалізації проекту вдасться модернізувати інфраструктуру, посилити інвестиційну і туристичну привабливість великих (і не дуже?) міст України. Звучить гарно, але дуже обмежено!

Київ останніми місяцями при новому майже-мері почав активну діяльність по розробці стратегії міста до 2025 року і навіть залучив кошти і підтримку Світового Банку і Cities Alliance до цієї справи. Це співпадає із метою проекту "Міста майбутнього", для якого Київ обрали пілотом. Цікаво подивитися на синергію цих різних (а може й ні) ініціатив.

Однак чи можна цю нагальну програму сьогодення назвати "містом майбутнього"? Всі міста України потребують реальних і працюючих генпланів і пов'язаних з ними стратегій соціально-економічного розвитку. Деякі їх навіть вже мають і намагаються реалізовувати із залученням кращого і не дуже іноземного досвіду (наприклад Черкаси), хоча на це часто не вистачає грошей і повноважень.

Однак місто майбутнього потребує революційних рішень у сфері будівництва, транспорту, якості життя, постачання води, електроенергії, переробки сміття, створення робочих місць, доступності шкіл, дитсадків і лікарень, спортивних і культурних закладів. Ми в Україні хочемо просто копіювати те, що будувалося в США, Кореї та Австралії вчора або сьогодні, забуваючи, що до того часу, коли ми побудуємо скляно-бетонні джунглі офісно-торгівельно-розважальних центрів із свічками повними квартир, а також широкі магістралі для сотень тисяч машин, розвинені міста світу будуть знову попереду нас. Вони перетворюються на гармонійний простір для життя індивідууму, та громади, де задовольняються їх різноманітні потреби (робота, відпочинок, сім'я, спорт, їжа, помешкання) однак мінімізуються шкідливі ефекти -  енерговитрати, втрати води, шкідливі промислові та побутові викиди, транспортне перевантаження, стреси та ін.

Ми вже багато років намагаємося "наздогнати" Захід у різноманітних сферах лише для того, щоб коли прибуваємо із точки А в точку Б зрозуміти, що він уже далеко попереду у точці В. Межі "наздоганяючого розвитку" дуже гарно описав у своїй книзі Владислав Іноземцев "Пределы догоняющего развития".

Для того, щоб дійсно створити місто майбутнього - і не одне - слід радикально змінити підхід до сприйняття міста як середовища задоволення безмежних потреб до концепції місця гармонійного співіснування людини і її навколишнього середовища. І тоді програми "чисте місто", "місто майбутнього", "альтернативна енергія", "інноваційне місто" і ще десяток інших, мають бути складені в одне ціле в одній точці простору, для того, щоб дійсно вийшло щось фантастичне, наприклад як Сонгдо у Кореї або місто освіти Доха у Катарі. Інакше можемо отримати моно(не)функціональні Бразилії та Астани. Головний архітектор адміністративної столиці Бразилії Оскар Німейєр колись сказав: "Бразиліа не може стати містом майбутнього, оскільки наше суспільство все ще живе у минулому".

Вам це щось нагадує? Мені так.

P.S. На фото - майбутній Гейтсхед

Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

Сьогодні у Києві перестали існувати 10 районних рад. Міська рада одним розчерком пера, без врахування думки громадян (через громадські слухання або проведення референдуму) знищила один із каналів прямого волевиявлення громадян і прямої підзвітності влади міста її мешканцям. Хоча це не стало супер-новиною, можливо тому що про це вже давно знали, а можливо тому що нікому немає до цього діла...

Звичайно багато хто може сказати (і будуть праві) , що райради були досить номінальними рупорами народної влади, громадяни не знали своїх депутатів не лише в обличчя, але й не знали їх імен, а тим паче досягнень на ниві захисту їх прав. Однак проблема була не лише у неефективності ради, але й у небажанні громадян бути більш активними і відстоювати свої інтереси через прямий діалог із радою та через контроль за її діяльністю. Тепер, навіть якщо вони цього забажають, у них буде на одну можливість менше...

Райони не ліквідували, натомість ці досить значні територіальні громади із середньою кількістю населення у 300 тисяч будуть керуватися безособистістними, призначеними міськрадою (читай Кабміном) керівниками райдержадміністрацій та сотнями їх підлеглих бюрократів. Тому на питання чому вже місяць як немає гарячої води або два тижні не вивозиться сміття вони тепер сміливо можуть відповісти вам - ми тут ні дочого, від нас нічого не залежить - звертайтеся до "вишестоящих" органів влади. 

Основне пояснення реформи - економія коштів. Цікаво скільки б ми зекономили, якби ліквідували адміністрації замість рад?

Чого переживати, запитаєте ви, у нас все ще є міськрада і ми можемо впливати на долю міста через вибори мера. Однак придивіться уважніше і ви побачите, що рада є представником політичних партій та економічних кланів, а не громадян міста (завдячуючи пропорційній системі). А позиція мера перетворилася на церемоніальну фігуру, бо всі більш менш важливі функції перемістилися у портфель невиборного призначеного першого заступника міськголови, який досить скоро, без сумнівів, стане керівником міської держадміністрації.

Київ, якщо колись обере не мільйонера-космонавта (і я тут не про Річарда Бренсона!), а мера-особистість, якого турбуватиме місто і його мешканці, має великі шанси повернутися у минуле - до барикад Косаківського-Омельченка, де дві різні особи із протилежними мотивами і сильними амбіціями обіймали два ключових пости у місті - керівник міської держадміністрації і мер міста. Зміни до закону про столицю, які скоро стануть реальністю, скасують необхідність поєднання цих двох іпостасей і пану Попову (або іншому протеже Партії регіонів) необов'язково буде подобатись виборцям - він буде реально правити містом із гарантованого крісла держслужбовця, тоді як обраний вами мер буде перерізати стрічки на відкритті пам'ятників та дитсадків (якщо їх колись почнуть будувати).

У всьому цивілізованому світі влада все більше наближається до людей, а локалізація економічної діяльності та суспільного розвитку, що іде паралельно із глобалізацією (звідси термін - глокалізація),  вимагає все більшої децентралізації. У нас все абсолютно навпаки - ми продовжуємо централізувати владу (хоча на папері демонструємо свою відданість дієвому місцевому самоврядуванню за стандартами Європейської Хартії). До речі, гарний аналіз стану самоврядування в Україні в історичному контексті зробив у статті на УП глибоко поважаємий мною Володимир Ілліч Нудельман


Централізація суттєво покращує процес керування розподілом ресурсів, однак є контрпродуктивною для генерування нової економічної діяльності та створення робочих місць. Наша держава продовжує рухатися у напрямку адміністративного регулювання, а не ринкових трансформацій, у напрямку задоволення потреб певних верств населення, а не створення рівних можливостей для реалізації індивідуального потенціалу. Не важко здогадатися як це вплине на рівень конкурентності України у глобальній економіці (сьогоднішні новини підтверджують це - у рейтингу конкурентоспроможності Україна продовжує сповзати на дно).

Україні та її громадянам час прокинутись і брати приклад інших країн у сфері децентралізації. І я тут говорю не лише про Польщу або Францію, але й Китай!

Акценти жовтня

Цього місяця акцентів було не так багато як би того хотілося, але сподіваюся якість компенсувала кількість. У моє життя повернулись відрядження (уривчасто) та досить ризиковані дедлайни по кількох проектах (континуально). Зараз спільно з польськими друзями ми працюємо над підготовкою заявки до Regional Studies Association  щодо створення дослідницької мережі, яка займатиметься питаннями впливу глобальної кризи на столиці Європи (і не лише). Плануємо семінари у Варшаві, Києві, Ньюкаслі і можливо Берліні. Якщо вас цікавить ця тема і ви хочете прийняти участь у мережі пишіть мені або залишайте коментарі.  Плюс до всього цього мене накрила хвиля нової інформації, яку я все ще перетравлюю і скоро перероблю на нові акценти. Ось так коротко про відмазки:-)

Цього місяця мене цікавили різні аспекти економічної кризи - як вона впливає на політику та суспільні явища у країнах Європи. Зокрема я спостерігала за дискусіями навколо бюджету регіональної політики ЄС, який скоріш за все може бути урізаним у наступну семирічку; за реформами фіскальної політики та публічних послуг Великої Британії, яка ступила на шлях грандіозних фінансових заощаджень - найбільших у післявоєнний період - із порівняно спокійною реакцією профспілок (на відміну від Франції!); а також за трендами розвитку управлінської та суспільної системи у Європі у післякризовий період.

Також я заглибилась в одне із моїх улюблених питань - роль простору в економічному розвитку та суспільному прогресі, на що мене надихнули звіт Світового Банку та декілька цікавих статей про вплив фактору локації на креативність у різних сферах. Нові ідеї та креативність стали темою моїх тижневих новин, перший випуск яких можна прочитати тут.

Я давно заглядалась на тему просторового брендингу - наскільки імідж може претендувати на повноцінний статус фактору розвитку території. І хоча ця сфера стає більш активною і в Україні, я маю надію що мій інтерес колись переросте і у практичні справи:-)

Ну і як завжди я писала про міста України, бо про це неможливо не писати.

І ще одне - у мене з'явився постійний "коментатор" із дуже цікавими ідеями. І хоча мій блог поки що не може похвалитися дикою інтерактивністю (ви все ще можете слідкувати за новинами у Twitter через @omrinska або підписатися на RSS чи Buzz) і мене можуть потенційно звинуватити у непотизмі, я хочу подякувати моїй подрузі Зоряні, що живе за тисячі кілометрів але ніби по сусідству:-) Маю надію, що список тих, кому я захочу подякувати, буде постійно розширюватися!