В Англії зростає хвиля обурення щодо підходу нового уряду до регіонального та місцевого управління. При чому критика звучить не лише із вуст тисяч працівників АРР та бенефіціарів їх інвестиційних програм, але й з вуст економістів, підприємців, професійних об'єднань та місцевих рад. Навіть у середині Уряду немає єдності - консерватори та ліберал-демократи, що є міноритарними партнерами по коаліції, мають досить різні погляди на те, що потрібно для пожвавлення економічного зростання у регіонах та на місцях.Консерватори традиційно мають сильну неприязнь до будь-якого терміну, що включає слово "регіональний", у тому числі до агенцій регіонального розвитку, регіональних асамблей, регіональних міністрів - список можна продовжувати. Для них регіон є абстрактним та штучним поняттям, що було нав'язано лейбористами для посилення державного контролю над місцевими радами (хоча мережа регіонів з'явилася ще за попереднього уряду консерваторів!). Вони відстоюють ідеї "локалізму", підкреслюючи важливість місцевого самоврядування у вирішенні соціально-економічних проблем та говорять про те, що регіональний рівень є зайвим, таким, що знищує самобутність територій, стримує економічний розвиток громад і віддаляє простих громадян від отримання якісних публічних послуг.
Консерватори впевнені у тому, що їх мантра локалізму є ідентичною процесу децентралізації, якого так потребує занадто централізована англійська система врядування. Однак насправді, скасовуючи регіональні інституції, як наприклад АРР (читайте мої попередні пости тут і тут), консерватори не послаблюють, а посилюють централізацію влади, оскільки велика частка функцій із регіонального рівня передається не місцевим радам, а центральним міністерствам. Отож попередня критика на адресу лейбористів у зростанні ролі держави у сфері територіального управління та соціально-економічного розвитку іде у розріз із власними кроками нового уряду, що ведуть до ще більшої концентрації влади в Уайтхолі (англійський аналог вулиці Грушевського). Більш того, як і лейбористи, вони пропонують уніфікований підхід для всієї Англії - скасувати регіональні інституції усюди, включаючи три Північні регіони, де регіональна ідентичність набагато сильніша ніж на Півдні країни.
Проблема навіть не у непослідовності коаліційного уряду у втіленні передвиборчих обіцянок, а у способі, яким це робиться. Процес знищення АРР та створення на їх місці "Місцевих економічних партнерств" (Local Economic Parnerships - LEP) є сумбурним і деструктивним. Одні знищуються ще до того, як інші створюються. Майже повна свобода формату створення LEP призвела до того, що уряд отримав біля шести десятків абсолютно різнобарвних та різних за якістю пропозицій, багато із яких грають на руку місцевим конфліктам та нездоровій територіальній конкуренції, що склалася між містами та суб-регіонами протягом століть. Багато проектів просто економічно неможливо реалізовувати на місцевому рівні, оскільки вони потребують просторової економії масштабу. Одночасно пропозиції щодо створення більш крупних партнерств, які об'єднують декілька місцевих рад або навіть цілий регіон (як наприклад Північний Схід) є більш складними і Уряд відноситься до них досить стримано, знову ж таки, підкреслюючи необхідність максимальної локалізації.
А тим часом заморожуються та повністю припиняють існування сотні інвестиційних проектів, які несуть загрозу стагнації і у без того проблемних громадах. Уряд заборонив АРР вкладати кошти у нові та у більшість існуючих проектів, в тому числі європейських, що відповідно зупиняє транші із Брюсселю (АРР є головними розпорядниками коштів європейських регіональних фондів). А їх невчасне використання може означати повну втрату коштів, адже Єврокомісія функціонує за принципом безповоротності невитрачених коштів.
Хто лише у загальних рисах знайомий із британською регіональною політикою буде шокований регулярними революційними змінами у законодавчій, інституційній та фінансовій системі - не проходить і двох-трьох років без того, аби не з'явилося нове міністверство, або нова політика, або новий концептуальний підхід чи бюджетна інновація. Досить часто зміни на краще, однак непослідовність дій призводить до втрати попередніх позитивних результатів та "калейдоскопу" моделей, що не отримують продовження. Уривчастість реформ є роком Британії протягом останніх п'ятидесяти років і, на жаль, немає ознак того, що новий уряд може змінити цей негативний тренд. Іншим "прокляттям" регіональної політики Англії є те, що вона повністю концентрується на діях центрального уряду та ігнорує місцевих партнерів. Як і в Україні, англійські регіони та території завжди відіграють роль об'єктів а не суб'єктів регіональної політики. А шкода - можливо новому уряду слід повернутися до витоків - визначення трьох типів регіональної політики - і тоді можливо слова "регіон" та "регіональний" не будуть сприйматися як щось вороже та неприроднє.
Немає коментарів:
Дописати коментар