Не про спорт - про ЄС та Україну

Вчора Україну відвідав комісар Євросоюзу з питань регіональної політики Йоханнес Хан. Мета візиту - обговорити прогрес у впровадженні угоди про співпрацю між ЄС та Україною у сфері регіональної політики, яку було підписано минулого року. Пан Хан зустрічався із Прем'єр-міністром Азаровим та Міністром регіональної політики та будівництва Яцубою.

Ну прогресу майже ніякого не було, тому обмежилися обміном запевнень у дружбі та співпраці, а також обговоренням планів на майбутнє - заходів по розробці і вровадженню в Україні дієвої регіональної політики, яка б могла вирішити проблеми суттєвих дисбалансів у розвитку регіонів. Пан комісар пообіцяв нову порцію технічної допомоги (10 мільйонів Євро у 2011-2013), допомогу в експертизі законопроектів (в тому числі Концепції регіональної політики, підготовленої ще за попереднього уряду), візити та обміни, комплексне дослідження територіального розвитку України (Territorial Review) експертами ОЕСР.

Хоча мені особисто було б також цікаво дізнатися про результати трьох-чотирьох великих проектів технічної допомоги у цій сфері, які профінансував ЄС за останні 3-5 років. Де, як не на зустрічі високопосадовців похвалитися успіхами, якщо вони є звичайно.

Пан Хан зазначив, що регіональна політика є важливим виміром процесу європейської інтеграції. Він також запевнив у релевантності і користі європейського досвіду для Україні. Я загалом погоджуюся, особливо зважаючи на той факт, що моя дисертація була присвячена саме досвіду регіональної політики ЄС та можливостям його застосування в Україні:-)

Однак пан комісар був не зовсім відвертим із українськими колегами, на відміну від колег європейських на нещодавній конференції RSA. Там він досить критично окреслив головні проблеми та виклики регіоналної політики ЄС та шляхи їх подолання у пост-кризовий період.

Незважаючи на величезні суми грошей та зусилля за останні 40 років ЄС не спромігся суттєво скоротити розрив у рівні розвитку між найбіднішими та найбагатшими регіонами (хоча окремі країни все ж таки скоротили розрив, наприклад Португалія, Іспанія, Греція). Причини різні - від глобальної кризи, економічного буму, входження до складу ЄС досить бідних країн Європи, до не досить ефективних інструментів реалізації політики та розподілу коштів.

До чого я веду? До того, що у вивченні європейського досвіду треба звертати увагу не лише на успіхи, але й на помилки. Це може виявитись більш корисним для побудови дійсно "працюючої", а не декларативної регіональної політики в Україні. Питання у тому, чи захочуть європейські колеги поділитися з нами своїми негативними уроками так само, як і позитивними...