Регіональні акценти січня і лютого

Здається рік лише почався, а пройшло вже 2 місяці і на дворі весна! Час летить швидко, особливо якщо у вас багато справ.

Саме для тих, у кого багато справ, пропоную коротке резюме Акцентів за січень-лютий 2011 року. Якщо буде бажання і час - читайте повні версії постів за посиланнями.

Рік я розпочала із оригінального на думку багатьох посту про Тренди 2011. Оригінальний він тому, що запропоновані тренди не є вузькоспеціалізованими, а такими, що визначають глобальний рух речей, а з ним і розвиток дуржав, регіонів і міст. Поки що мені здається я була досить акуратною у своїх прогнозах - світ продовжує дивувати і надихати, а Українська влада - розчаровувати і виводити із себе.

У лютому я вирішила нарешті зайнятися оглядом цікавих книжок та публікацій і почала цю нову сторінку із дуже стислого огляду бестселера Томаса Фрідмана "Плаский світ" (до речі, минулого року я писала про особливості фактору локації в епоху плаского світу). Планую книжкове рев'ю хоча б раз на місяць - так що слідкуйте і коментуйте.

Світ продовжує вражати не лише жасміновими революціями, але й підходом до визначення інноваційності держави, і дискусіями навколо питання обмеження зростання міст.

До свіжих українських розчарувань я відношу підхід до такої модної нині адміністративної реформи, до інноваційного розвитку, а також загальну тенденцію до переорієнтації врядування на закриту коррупційну систему, яка працює задля власних інтересів і мало цікавиться проблемами громадян, яких по суті має обслуговувати. Централізація влади продовжує зростати - наприклад через запропоновані зміни до управління земельними ресурсами на місцях. Хоча є і позитивні зрушення - Президент нещодавно озвучив бажання нарешті створити Державний Фонд регіонального розвитку України, який би фінансував цільові програми розвитку міст і регіонів. Практичні наслідки цього доброго наміру ще попереду.

Я продовжую цікавитися метрополіями, містами та їх інноваційним потенціалом. Зокрема мою цікавість привернули нові проекти створення мега-метрополій у світі, місто Більбао і одноіменний ефект, співіснування бізнесу та життя у місті та вплив бренду на підвищення конкурентоспроможності міста.

Ну і як завжди я продовжую розказувати вам про новини з-за кордону: цікаві заходи, публікації у сфері урбаністики, регіональної політики ЄС, про міжнародні асоціації у сфері місцевого розвитку і регіональної політики, про цікаві тижневі знахідки.

До речі, попередні стислі огляди Акцентів можна прочитати за посиланням підсумки у правій колонці блогу.

Ну а наскільки це все цікаво вирішувати вам. І бажано дати мені знати - через коментарі і реакції на FB, Twitter та LinkedIn :-)

Книжкове рев'ю: "Плаский світ" Фрідмана і його наслідки для України

Перше видання книги Томаса Фрідмана "Плаский світ. Коротка історія 21-го сторіччя" побачило світ у 2005 році і з тих пір вийшло ще два оновлених видання.  Багато хто прочитав цю книгу років п'ять тому, а я дійшла до неї лише пару місяців тому. Однак думаю що більшість її тез не втратили своєї актуальності і зараз, а можливо навіть піднялись у ціні. Тому хочу поділитися своїми думками щодо плаского світу за версією Фрідмана (дуже коротко)  в контексті розвитку України.

Я читала друге видання книги 2006 року в оригіналі оскільки так зручніше - назва англійською The World Is Flat, The Globalized World in the Twenty-First Century. Release 2.0

Лауреат Пулітцерівської премії, колумніст New York Times Томас Фрідман дуже добре викладає низку фактів та трендів і гарно генералізує технологічні, соціальні, геополітичні та економічні зміни, що призвели до появи "Глобалізації. Версія 3". Хоча мені як географу не імпонує назва "плаский", оскільки геоід (форма Землі) навряд чи зможе так сильно сплющитись, навіть під тягарем оптоволоконних телекоммунікаційних мереж. Мені більше подобаються терміни сплющений чи деформований (щось зі сфери ментальних карт), хоча вони мають досить негативний присмак...

Загалом дуже рекомендую почитати цю книгу хоча б для того, щоб в короткій і зрозумілій формі побачити комплексну картину того, що відбувається в різних кутках світу - від Сан Франциско до Бангалору (хоча звичайно книга переповнена американськими прикладами і паралелями). А також для того, щоб мати "матрицю" для порівняння процесів, що відбуваються в Україні та інших країнах світу. Порівняння, на жаль, свідчить не нашу користь - більшість країн схожої з Україною суспільно-економічної формації вирвались далеко вперед і нині ми поступаємося не лише традиційним конкурентам, але й країнам, із якими нам раніше соромно було себе порівнювати.

Фрідман говорить про три базові речі, на які країни мають спиратися, якщо хочуть стати успішними у сучасному пласкому світі:

(1) розвинена інфраструктура для "підд'єднання" якомога більшої маси співгромадян до глобальної світової платформи - від дешевого швидкістного інтернету до доріг та аеропортів;
(2) правильний тип освіти, який стимулює велику кількість молоді до інноваційної та коллаборативної діяльності;
(3) правильний тип врядування, який би забезпечував безперервний продуктивний зв'язок між співгромадянами і глобалізованим світом. А це стосується всього комплексу публічних послуг - від фіскальної та монетарної політики до главенства права і прозорості процесу прийняття рішень (антипод коррупції).

А розпочати треба із внутрішнього аналізу стану справ у країні та об'єктивного резюме можливостей та неможливостей країни бути конкурентною на світовій або хоча б регіональній арені. Чим більш чесними ми будемо самі із собою щодо наших недоліків та прогалин, тим швидше ми почнемо працювати над їх усуненням.

Рік тому, ще нова влада, мала всі можливості зробити об'єктивний SWOT аналіз стану розвитку України та підготувати реальну але амбіційну стратегію по виходу з кризи. Як би нам гарно не розповідали про досягнення та кроки на шляху виведення України у "двадцятку найбільш конкурентних країн світу" (слова Президента Януковича), дії говорять про протилежне. Ми не фіксуємо проблеми, а скоріше їх наслідки, при чому навіть не головні. Нинішні  так звані реформи, особливо у таких ключових сферах як освіта, наука, судочинство, податкова та регуляторна політика, не вирішують дійсно важливих проблем і у кінцевому рахунку ми як нація і як економіка продовжуватимемо сповзати у безодню "майже розвинених", "майже демократичних", "майже відкритих".

А "майже" нині не підходить. Слід робити ставку лише на досконалість, і тоді можливо ти досягнеш рівня "середняка". Я не говорю тут про прорив на рівні Китаю, Індії чи Бразилії, які правильно проаналізувавши ситуацію, зробили значний прогрес у всіх трьох базових складових успіху у пласкому світі. Слід подивитися хоча б на Грузію, Чилі або Ботсвану, і тоді майбутнє України стає зрозумілим і дуже депресивним.

Ми робимо не ті наголоси, а такі обмежені і дорогі ресурси (у буквальному сенсі - ми платимо високі відсотки) ми розпорошуємо на підприємства  вчорашнього дня та інфраструктуру сьогоднішнього. Ми не бачимо майбутнього, не створюємо його і тому наше місце у завтрашньому пласкому світі будемо визначати не ми, а за нас.

Книгу Фрідмана було перекладено українською так що її досить просто купити у книгарнях, наприклад у Книгарні Є за 86 гривень - ось посилання.

Ефект Більбао і його наслідки

Лише лінивий не писав про Музей Гугенхейма у Більбао (МГБ). Просто наберіть назву у Гугл і побачите тисячі лінків, які аналізують феноменальний успіх порівняно скромної інвестиції гордих басків (за різними джерелами від 100 до 280 мільйонів долларів) у музей сучасного мистецтва, побудований у занедбаній індустріальній столиці. Інвестиція окупилася через рік. Кількість туристів через рік відкриття зросла зі ста тисяч до майже мільйона - і продовжує там знаходитись. Туристи приносять пару сотень мільйонів долларів прибутку у скарбницю басків та стимулюють створення тисяч робочих місць.

Ефект Більбао - термін, що використовується урбаністами, планувальниками та економістами для того, щоб описати вплив культової архітектурної споруди на місцеву економіку. Хоча сам Франк Гері - автор МГБ - називає цей термін "повною фігнею". А я би скоріше назвала феномен "ефект Ейфелевої вежі", бо насправді саме вона стала першою культовою спорудою глобального масштабу (не одразу, лише через декілька десятиліть після відкриття).

З 1997 року, голи МГБ відкрив двері для відвідувачів, його лаври не дають спокою мерам, прем'єр-міністрам і бізнесменам сотень міст навколо світу. За останнє десятиліття з'явилися десятки "копій" - культових архітектурних споруд - від Сіетла до Гейтсхеда, від Дохи до Тбілісі, від Абу-Дабі до Шанхая. Практика показала, що очікування місцевих ентузіастів були занадто перебільшені, і перша хвиля туристів та готівки спала через рік-другий, залишивши інвесторів у великих мінусах. Деякі культурні "культи" довелося скоротити у масштабах, а деякі і зовсім закрити та перепрофілювати.

Питання сьогодні полягає у тому, чи варто будувати оновлений імідж міста на одній єдиній культовій споруді - навіть якщо вона від Захи Хадід чи Нормана Фостера. Чи можливо краще сконцентрувати зусилля на створенні оновленого "простору", який би був привабливим не лише для  туристів, але й для інвесторів, студентів, дослідників і головне - місцевих жителів. Бо все більше експертів сходяться на тому, що бренд міста і його імідж мають "працювати" не на одну категорію відвідувачів, а на всі.

Більбао, як і Київ, є глобальним містом третього-четвертого "порядку". Баскам вдалося досягти успіху завдяки вдалому позиціонуванню міста на культурній карті світу (це сьогодні намагається повторити Доха) та стратегії підтримки довготривалих результатів (що мало кому вдалося).

Питання у тому, чи варто Києву ризикнути і зіграти ва-банк із культовою спорудою (хоча таких потуг я поки що не спостерігала)? Чи визначити новий імідж і працювати над його втіленням - типа 'Cool Britain' Тоні Блера із Лондонським Оком, десятками "тисячолітніх" набережних і мостів та Тейт Модерн? А можливо краще подивитись на старовинне місто новими очима і зробити його таким, яким воно є у нашій уяві та уяві потенційних туристів - зелене місто золотих куполів, привітних освітчених людей?

Правильної відповіді я тут не бачу. Єдине, у що я продовжую свято вірити, так це у необхідність тісного зв'язку між іміджем та конкретним наповненням, яке його втілює щодня і щогодини. Бо немає нічого гіршого, ніж розвернути гарний фантик і побачити там повне ... ну самі знаєте що...

Мої новини тижня

Повертаюся до традиції писати про цікаві новини у сфері моїх (сподіваюся і ваших також) інтересів.

На дворі весна (англійська) і голова іде обертом від нових ідей та проектів. Тому блукаючи нетом я виявила існування Національної мережі трансферту технологій при Міністерстві освіти та науки. Як людина, яка регулярно пише і читає про проблеми інноваційної складової економічного і соціального розвитку в Україні, я вже стомилася констатувати факт відсутності необхідної інфраструктури для коммерціалізації наукових розробок та скорочення дистанції між ідеєю та її практичним втіленням. Можливо тепер слід уважніше ставитися до наявної інфраструктури. Треба більше дізнатися про КПД цієї мережі. Буду слідкувати і ділитися з вами новинами по мірі їх виникнення.

Одночасно заглиблюючись у тему я також дізналася про існування Асоціації технологічних менеджерів і брокерів України - громадської організації, що об'єднує експертів та експертні організації, що працюють у сфері технологічного трансферту та створення інноваційної інфраструктури. Ця професія до речі знаходиться у моємо невеликому такому списочку "професій якими б я зайнялася у цьому житті якби не була так зайнята своєю роботою":-) До речі, Асоціація 10 березня організує у Києві конференцію з цікавою темою "Розвиток технологічної інфраструктури в Україні".

Останні пару тижнів я перебуваю у стані "внутрішнього обговорення" нового дослідження про стан розвитку Києва у (після)кризовий період. І дуже вже мені кортить вставити якісь прикольні ілюстрації, щоб фактаж був не таблично-діаграмним, а якимсь більш привабливим і динамічним. Звичайно мене мучать лаври Gapminder і я все думала, де б надибати на їх технологію у відкритому неті. І ось пару днів знайшла такий варіант і очам не повірила. Виявляєтья Google пару років тому викупив технологію софта у Gapminder і тепер нею може скористатися кожен у "експериментальній" лабораторії Google Public Data Explorer. Вгадайте, чим я буду займатися наступні пару тижнів?

А ще знайшла ось такий цікавий ресурс для нетворкінгу дослідників - Українські науковці у світі. Треба буде придивитися.

Ось такі мої новини.

Міста для життя та економічного зростання

Останнім часом Economist та Economist Intelligence Unit (EIU) публікують багато цікавих речей щодо розвитку міст та їх майбутнього. У мережі жваво обговорюються різні концепції майбутнього розвитку міст - від "розумних" міських мереж до екологічно нейтральних "полісів" та нових "перлин у пустелі", що виникли в результаті широкомасштабних культурних, освітніх, наукових та спортивних інвестицій. І всюди як ніколи ключовими словами є якість життя та економічний розвиток.

Останній цікавий звіт від EIU, що був підготовлений за фінансової підтримки Philips - "Liveanomics: Urban liveability and economic growth". У звіті досліджуються зв'язки між містом і бізнесом. Опитування майже шести сотень експертів у сфері урбаністики та представників бізнесу окреслили першочергові вимоги до міста, яке хоче залучити солідні фінансові ресурси, талановиті кадри та високотехнологічні компанії на довготерміновій основі

Бізнесмени передусім хочуть жити і працювати у місті із великим пулом талантів - людей із високим рівнем освіти та унікальними навичками. Вони також хочуть жити у місті із високою якістю життя. А це ціла система - від пристойного фонду житла і розвиненої транспортної системи до якісної освіти, медицини та відчуття безпеки. Плюс має бути присутня розвинена культурна, спортивна та розважальна інфраструктура.

Буде пристойне середовище для життя та роботи - будуть інвестиції, високі технології та літаки повні висококласних професіоналів.

І ще одна річ, остання але важлива. Три чверті експертів зазначили, що місто повинно мати власний автентичний імідж. Тобто силу бренду, як завжди, не варто недооцінювати. А зважаючи на те, що нині половина населення землі проживає у містах (а через 30 років - буде дві третини) і кількість "десятників" стрімко зростає, українським містам слід серйозно замислитись над своїм іміджем та інвестувати значні кошти та зусилля у сфери, які визначають високу якість життя. Інакше не бачити нам ні інвестицій, ні світових брендів у якості роботодавців талановитих українців.

Асоціація регіональних студій

У такому далеко-недалекому жовтні 2009 року я розпочала цей блог із посту про Асоціацію регіональних досліджень, членом якої я є протягом останніх десяти років. Я також обіцяла написати про інші професійні асоціації, які можуть бути цікавими моїм колегам, друзям і всім фанатам регіональних досліджень.

Час написати про ще одну міжнародну Асоціацію - не менш важливу і не менш цікаву для практиків та науковців, які працюють у сфері просторового планування, регіональної політики і розвитку. Мова про Міжнародну Асоціацію регіональних студій (Regional Science Association International, RSAI). Вона була започаткована у 1954 році в США одним із стовпів регіональної науки, засновником міждисциплінарних регіональних студій (regional science) Уолтером Айзардом (Walter Isard), який помер лише декілька місяців тому у віці 91 року.

Асоціація нині є глобальною мережею, що об'єднує тисячі науковців через три субрегіональні асоціації - Європейську, Американську та Тихоокеанську. RSAІ має цілий арсенал цікавих публікацій - профільні журнали Regional Science Policy and Practice та Papers in Regional Science, серії книжок та бюлетень.

Європейська Асоціація (ERSA) є автономним об'єднанням  трьох з половиною тисяч європейських експертів і дослідників. Мабуть вона є найбільш "близькою" для українських експертів - її тематика для нас особливо актуальна, а добиратися на її заходи ближче і дешевше:-) Хоча не варто ігнорувати силу американських, азійських та австралійських дослідників - RSAI чудове місце для глобального нетворкінгу.

ERSA організовує багато заходів - від щорічних конгресів та тематичних конференцій і семінарів до літніх шкіл для молодих науковців. Я до речі приймала участь в одній із літніх шкіл - у Швеції у 2002 році. Важко переоцінити позитивний ефект від тижневого інтерактивного напівнавчального напівконференційного заходу, де молоді науковці мали змогу неформально спілкуватися із міжнародними класиками сучасної регіональної науки, яких як правило ти цитуєш у своїх дослідженнях...

Цьогорічна літня школа для молодих науковців відбудеться у Люксембурзі - деталі поки що невідомі, але їх скоро мають викласти за цим посиланням. А наступний міжнародний конгрес ERSA "Нові виклики для європейських регіонів та міст у глобалізованому світі" відбудеться у Барселоні з 30 серпня по 3 вересня 2011 року. Головною перлиною конгресу на мою думку є Річард Флорида. Детальну інформацію можна знайти за цим посиланням. Кінцевий термін подачі тез - 4 березня 2011.

Слід зазначити, що історично існує певна конкуренція між Regional Science та Regional Studies асоціаціями. Багато експертів обирають одну чи іншу, деякі тусуються в обох. Як правило Science приваблює спеціалістів із просторового планування, моделювання, локаційної теорії, нової економічної географії (за Кругманом) та економетрики. Studies більше апелюють до експертів з регіональної політики та розвитку з меншими математичними нахилами. Хоча останнім часом обидві асоціації дуже розширили коло своїх інтересів та публікацій, а відмінності у спектрах інтересів членів майже відсутні. Більш того, вони почали співпрацювати!

Отож обирати вам - куди приєднуватися. Обидва варіанти обіцяють великі можливості для інтернаціоналізації ваших ідей та вивчення міжнародного досвіду. Одне ясно - якщо ви дійсно бажаєте мати міжнародну перспективу процесів, що відбуваютьс у сфері ваших інтересів, то треба обрати хоча б одну з асоціацій!

А я із наступного підвищення зарплати (коли вона у мене взагалі з'явиться!) певно також приєднаюся до ERSA:-)

Про національні проекти

Сьогодні прочитала гарну статтю Володимира Ланового на Економічній Правді, де він чітко пояснює причини на наслідки недолугої псевдо-інноваційної політики держави, яка нині схоже в основному сконцентрована на славнозвісних національних проектах, про які я вже писала.

Отже окрім недолугості самої ідеї деяких проектів та відсутності технічного обґрунтування та пояснення важливості ініціативи для всієї нації, підхід нинішньої владної команди до інновацій повертає нас до радянських часів. Як і тоді, державні інвестиції (а точніше гарантії) дістануться не найбільш конкурентним та інноваційним проектам, а таким, що змогли довести свою важливість владі (точніше їх власники змогли це довести).

Замість seed funding (початкового фінансування) великої кількості інноваційних і відповідно більш ризикованих проектів Україна надає перевагу великим проектам під державні гарантії, із значними преференціями, сплатою кредитних відсотків коштом державних банків та ін. Отож маємо відсутність здорового конкурентого середовища на всіх етапах - від відбору, до реалізації і фінансування. Адже при нинішній системі маленькій команді із гарною і практичною ідеєю буде дуже складно отримати підтримку, якщо тільки вона не знайде провладних патронів.

При такому "щільному" державному опікуванні навіть найреволюційніша ідея може, на жаль, перетворитися лише на "прожект", оскільки креативність вимагає свободи, гнучкості, ризику та відповідальності авторів на всіх етапах проекту. У нас структура прийняття рішень та владна вертикаль, які зараз переживають значні перетурбації, просто фізіологічно не переносять гнучкості і ризику.

І ще один момент. При нинішній ситуації в економіці та пріоритетах у розподілі державних коштів (читай - великим підприємствам у сфері впливу того чи іншого можновладця) у нас просто немає "живих грошей" на початкове фінансування інноваційних стартапів. Звідси історична тяга до держгарантій і кредитів, на які так легко підсісти і які є просто клондайком для корупційних схем.

Блін, ну знову ті самі граблі!

Ще один цвях у труну місцевого самоврядування

Вже пару тижнів Україною блукає неспокійна новина, яка до мене дійшла лише сьогодні. Судячи з усього, органи місцевого самоврядування скоро можуть втратити один із найбільш дорогих своїх активів - землю, або право нею розпоряджатися.

Ситуація із земельною реформою у нас більш ніж болюча - занадто багато бажаючих стати власниками, і занадто мало бажаючих долучитись до наведення порядку. Майже щотижня ми чуємо про земельні афери у тому чи іншому місті, селі, районі та ін. Логічна реакція - гнів і бажання все переробити так, щоб місцеві депутати не могли безвідповідально розпоряджатися гектарами такої дорогої нам землі.

Однак стоп, хвилиночку, депутати мають право розпоряджатися лише 12% земельного фонду України - інші 88% знаходяться в руках держадміністрацій. А там все проходить тишком нишком, гучна інформація дуже рідко потрапляє на шпальта газет.

Так само малопублічним залишилось грудневе розпорядження Президента, одним із пунктів якого є передача повноважень по управлінню земельними ресурсами від місцевих рад до місцевих держадміністрацій.

Ви відчуваєте різницю? Одна справа, коли землю роздерибанив ваш односельчанин Василь Васильович, якого ви обрали місцевим депутатом минулої осені. Бо певним чином ви маєте право вимагати від нього відповідей на запитання та маєте можливість не обирати його знову. А інша справа, коли її роздерибанив невідомий і загадковий Іван Іванич із райдержадміністрації, про якого ви ніколи не чули і не почуєте. Більш того, ви не маєте жодного права вимагати від нього відповідей на поставлені запитання, оскільки він не демократично обраний депутат, а посадовець із місячним окладом і можливо квартальною премією, який виконує розпорядження голови держави, скинуті вниз дуже високою вертикаллю.

Не дарма Асоціація Міст України б'є у всі дзвони, і то там, то тут з'являється притомний аналіз наслідків ситуації.

Однак навіть не заглиблюючись у суть питання земельних відносин, стає зрозумілим факт радикального наступу на права місцевих органів влади. Яким чином місцеві ради зможуть розробляти і головне реалізовувати місцеві стратегії соціально-економічного розвитку, коли на фоні падаючих місцевих податків вони не матимуть головного ресурсу розвитку - землі? Їх роль із реальної перетвориться на номінальну і більшість важелів з управління територією перемістяться у місцеві адміністрації непідконтрольні громаді.

І це зовсім не в'яжеться із бажанням президента укріплювати місцеве самоврядування, дотримуватись положень Конституції (які ще не змінені!) та Європейської Хартії місцевого самоврядування. Це також більш ніж у розріз іде із намірами урізати повноваження державних органів влади на місцях, що було проголошено однією із цілей грудневої адмінреформи. Ну і взагалі при цьому є абсолютно незрозумілим бажання президента скасувати облдержадміністрації.

Хоча з іншого боку це досить логічне рішення з огляду на останні події у столиці, де обраний мер став весільним генералом, а містом керує група професійних (?) однак непідзвітних міській громаді бюрократів.

Тому що послідовний?

Цікаві статті та книга про урбаністику, міське планування і якість життя в метрополіях

В останніх номерах журналу "Эксперт" я знайшла цікаву підбірку статей про стратегію розвитку міст, планування та якість життя у сучасних метрополіях. Росіяни міркують над проблемами своїх міст - недосконалістю їх середовища для життя і непривабливістю для інноваційних інвесторів - в контексті успіху різних міст світу.

Нам, українцям, такі роздуми теж дуже необхідні, а дії - ще більше.

Мені більш за все сподобались три статті:
 
1. Как сделать город пригодным для жизни - про вдалий досвід Барселони і Курітіби
2. Лучшие городские практики мира  - міжнародний калейдоскоп прикладів успішного розвитку міст у різних сферах
3. Город-вызов или город-сад? - чудова стаття про два найбільш вдалі варіанти розбудови наукового міста Сколково, що були подані на міжнародний конкурс. Мене звичайно більше приваблює французький варіант міста-саду. Сама живу в такому і мені це дуже подобається:-) Хоча голландський проект певно більш підходить для "надхнення" на інновації.

А про різні підходи до містопланування та приклади феноменальних успіхів або провалів тих чи інших концепцій (як то "сяюче місто" Лє Корбуазьє або ефект Більбао) гарно написав Вітольд Рибчинський, один із найбільш талановитих сучасних дослідників-урбаністів, у своїй останній книзі Makeshift Metropolis: Ideas About Cities. Дуже рекомендую і скоро напишу короткий огляд.

Мега-метрополії світу

Пару тижнів тому я писала про риторичне запитання "Чи варто обмежувати зростання міст?". Судячи з новин більшість країн цього робити не збираються. А Америка наввипередки із Китаєм збираються створити "мега-метрополії" шляхом об'єднання в одну конурбацію декількох вже існуючих і досить великих міст.

США розглядають план об'єднання метрополій північного сходу - від Вашингтона до Бостона - через удосконалення транспортної, енергетичної, водної та телекоммунікаційної інфраструктури. Лідери федерального уряду, урядів штатів та місцевих рад зголосилися витратити 300 мільярдів долларів протягом наступних п'яти років для покращення сполучення між містами узбережжя, що має створити додаткові економічні можливості та нові робочі місця. Якщо це гігантське об'єднання станеться, то на карті США з'явиться метрополія із населенням у 44 мільйони, що вироблятиме майже п'яту частку ВВП країни.

Вас вражають масштаби? Тоді подивимось на схід. Китай розпочав не менш грандіозний проект по об'єднанню 9-ти міст-мільйонерів долини річки Перлинна, де "якорями" є міста Гуанжоу і Шенжен. В результаті з'явиться метрополія із населенням у 42 мільйони чоловік. Планується витратити 190 мільярдів долларів протягом наступних 6-ти років на 150 інфраструктурних проектів, які об'єднають транспортні системи, ринки праці, медичну, освітню та соціальну системи.

Маю тендітний такий прогноз - робота в Китаї піде швидше і злагодніше. Більшість проектів створюватимуть на "пустому місці", тоді як в США треба буде інтегрувати вже існуючі і досить розвинені системи.

Більш того, комуністичний капіталізм - ідеальна модель для "строек века". А якщо до цього ще додати національну скарбницю, із якої просто сипляться американські доллари держрезервів (на відміну від фантастичних показників держборгу США), то не виникає сумнівів в успішності китайського мега-проекту. Хоча під великим питанням залишаються аспекти стійкого розвитку китайської конурбації - чи захочуть її автори наслідувати прикладам "ідеальних" еко-міст майбутнього із нульовими викидами парникових газів, які вже будуються у Піднебесній.

Загалом глобалісти та урбаністи за останні пару років просто перевантажили медіа-ефір одним і тим же месседжем "21 століття - це століття міст". Успішність економіки держави та її конкурентоспроможність як ніколи залежать від міст та траєкторій їх розвитку.

Вам цікаво? Мені також.