Нестерпна легкість репутації: корисні уроки

Твоя репутація - це твій капітал. Якщо її зруйновано, то як правило назавжди. Це особливо реально для людей творчих і високоінтеллектуальних професій. Хоча деякі люди в Україні, які відносять себе до цієї категорії, розсміються мені в обличчя після такого "стейтменту".

У країні, де "копіпейст" починається із середньої школи, 90% рефератів скачується з інтернету, а реклама компаній, які пишуть дипломи і дисертації, висить на великих бігбордах у центрі міста - це дійсно смішно. Сміються також наш президент і ще декілька сотень високих посадовців, які досить безболісно отримали дипломи і навіть наукові ступені, не поворухнувши для цього пальцем (ну якщо і поворухнули, то лише для того, щоб винагородити помічників).

У багатьох вишах є "спеціалісти" із підготовки дипломів-дисертацій (сама знаю таких), а у деяких інститутах існують цілі відділи письменників-невидимок (яскравий приклад - СОПС, який нещодавно з тріском закрили, хоча там захищався сам Янукович). Тобто плагіат у нас у крові та повітрі.

У світі все не так. У різних куточках глобуса минулого тижня було чути відлуння "плагіатських" скандалів. Спочатку міністр оборони Німеччини відмовився від ступеня кандидата наук, а згодом і взагалі подав у відставку. Причина - звинувачення у плагіаті в процесі написання дисертації.

З іншого боку Лондонська Школа Економіки (London School of Economics) розпочала офіційний розгляд звинувачень на адресу сина Муаммара Каддафі - Саіфа Аль-Іслама Каддафі - у плагіаті. Справа у тому, що він отримав ступінь магістра у цьому престижному університеті (як і багато моїх друзів та рідний чоловік:-)), а згодом  захистив дисертацію на тему "Роль громадянського суспільства у демократизації міжнародних організацій. Від "м'якої" сили до колективного прийняття рішень" (яка іронія!).

Коли минулого тижня у Лівії винищувачі почали скидати бомби на мирне населення, а снайпери засіли на горищах будинків у Тріполі та відстрілювали перехожих як кроликів - тоді наукова громадськість заворушилась. Спочатку вона була у шоці, почувши із вуст "прозахідного реформатора" - сина Каддафі - палкі промови із закликами до зброї та боротьби проти опозиціонерів-наркоманів підбурених західними імперіалістами. Потім вона почала розбиратися у "першоджерелах". І з'ясувала, що дисертація Каддафі-молодшого була побудована на "замовленому" дослідженні поважної бостонської компанії The Monitor Group (за яке він заплатив сам), а деякі фрагменти дослідження дуже нагадують інші тексти.

Не допомогло репутації LSE і те, що університет прийняв щедру пожертву від Фундації Саіфа лише декілька років тому - триста тисяч фунтів стерлінгів на підтримку навчання північноафриканських студентів. Нині університет запевнив власних обурених студентів та громадськість, що гроші будуть повернені. З одного боку LSE важко звинувачувати - університети завжди у пошуках високих опікунів та щедрих меценатів, особливо зараз, у часи фінансової скрути. Однак стало зрозуміло, що які б добрі не були наміри, слід більш уважно обирати донорів.

Не знаю чи Саіф Каддафі буде  обурений таким поворотом справ, чи йому все до лампочки. Однак для тих лідерів, яким не до лампочки, це гарний урок. Привиди минулого зажди можуть з'явитися у майбутньому. І одна річ, якщо твої "звершення" мають локальний характер (підроблені українські дипломи Кислінського, неіснуючі посади професора Зварича), і зовсім інша, якщо ти намагаєшся вийти на міжнародний рівень використовуючи домашні "примочки". Проблема у тому, що примусити мовчати вищу аттестаційну комісію в Німеччині набагато складніше ніж в Україні (де її взагалі можна ліквідувати!).

Бережіть репутацію!