15 березня 2011 р.

Північ і Південь 150 років разом - вже чи все ще?

Цього тижня одна з моїх найулюбленіших країн - Італія - святкує 150 років із дня заснування або Risorgimento (об'єднання). Імператор П'ємонту Вітторіо Еммануеле ІІ об'єднав багато незалежних і таких різних регіонів - від Ломбардії і Венеції до Сицилії і Калабрії - разом у єдину державу, яка до того ніколи не існувала. Разом мали ужитися такі незалежні і сторіччями потужні (або ж слабкі) території.

Хоча вже невдовзі після утворення Італії з'явилося багато скептиків. Багата Північ ніяк не могла змиритися із необхідністю "підтягувати" бідний Південь. Ну що ж, 150 років потому, а Північ все ще багата, а Південь (Медзоджорно)  все ще бідний. І це незважаючи на десятиліття "убійних" інвестицій із державного бюджету та структурних фондів ЄС в інфраструктуру, підприємства, та робочі місця на Півдні.

А вже цього року на Італію чекає одна з наймасштабніших реформ, спрямована на фіскальну федералізацію. Завдяки реалізації пакету із восьми декретів (чотири із яких вже прийняті) регіони отримають ще більше свобод і повноважень у сфері генерування доходів та спрямування видатків. Цього вже багато років домагається Ліга Півночі - сепаратистська партія багатої частини країни, яка лобіює відділення Півночі та утворення незалежної Республіки Паданія.

Ліга Півночі, завдяки нестійкій позиції прем'єра Сильвіо Берлусконі, є учасником правлячої коаліції, а тому, нарешті, через багато десятиліть, може втілити свою мрію про фіскальну автономію у життя. Це означатиме зменшення суми грантів на вирівнювання, а значить -  зменшення фінансових потоків з Півночі на Південь.

Незважаючи на існуючі розбіжності, Італія справляє враження цілісної країни. Економічний розрив насправді не такий великий, як в інших країнах ЄС. Відповідно до нещодавно опублікованих даних Євростату щодо рівня ВВП на душу населення, різниця ніж найбагатшим регіоном рівня NUTS-2 (Ломбардія) і найбіднішими (Сицилія та Калабрія) сягає лише двократної відмітки. Для порівняння у Великобританії цей розрив є майже п'ятикратним.

Приклад Італії є цікавою і зовсім не поодинокою ілюстрацією того, як зовсім різні і не завжди люблячі один одного регіони уживаються в одній країні. Україна може знайти багато корисного не лише у власній історії, але й у сучасному міжнародному досвіді. Варто лише виділяти моделі врядування схожі на наші (корупція, політична нестабільність і загроза територіальної дезінтеграції - ці риси підходять під профіль як Італії так і України), та не впадати довірливо за "пакетними" рішеннями міжнародних консалтингових компаній, які були протестовані деінде... І тоді може станемо мудрішими.

Немає коментарів:

Дописати коментар