З новим роком!

Вітаю всіх друзів і колег з Новим 2011-м Роком 

і Різдвом Христовим! 

Бажаю вам того що й собі - 

здійснення творчих планів і бізнес-проектів, 

надхнення для нових ідей та енергії на їх реалізацію. 

А також вірних партнерів і цікавих дискусій! 

І гарного вам відпочинку - я сама буду поза ефіром до 10 січня:-)

Регіональні Акценти 2010 року

Така вже склалася традиція - у грудні підводити підсумки року що минув. Хто рахує прочитані книжки, хто випите вино, хто кількість прийнятих законів. А я рахую кількість відвідувачів Регіональних Акцентів протягом 2010 року:-)

Рік що минув був першим для Акцентів. Хоча свій перший пост я написала 1 жовтня 2009, однак серйозно "розійшлась" лише у 2010-му. Нинішній пост буде 93-м :-)

Регулярним читачам відомо, що увага блогу в основному зосереджена на українських, британських, американських та загальноєвропейських новинах у сфері місцевого і регіонального розвитку. Пишу про речі, які мені подобаються, які мене обурюють або дратують, які відкривають нову перспективу чи дають свіжий погляд. Намагаюся об'єктивно аналізувати сучасні соціально-економічні та політичні тренди, хоча іноді важко залишатися безпристрастним і мене може занести на поворотах (всі ми не без гріха:-)). Також я часто ретранслюю інформацію, яку знайшла у своїх англомовних джерелах - від конференцій і публікацій до графіків і таблиць.

Регіональні Акценти є інформаційним ресурсом для досить вузької професійної ніші. Більш того україномовність блогу автоматично відсікає велику кількість потенційних читачів. Однак мій вибір мови був свідомим і я про нього не шкодую. Коли буде час і можливість я писатиму російські та англійські тексти. Однак моя ключова аудиторія - українські експерти. Тому все найкраще для них:-)

Кількість відвідувачів Акцентів протягом року невпинно зростала. І хоча мені далеко до слави Навального, Гарі Вайнерчука або Соні Сімоне, але ж і я не копірайтер, і не сомельє:-) Однак немає більшого задоволення, ніж новий постійний читач чи коментар від нього. Хоча справедливо буде сказати, що коментарів залишають дуже мало! Може бути три пояснення - або мої думки такі досконалі, що нема чого додати, або вони нецікаві, або народу просто ліньки писати і дискутувати. Припускаю що відповідь десь у середині цього трикутника:-)

Якщо говорити про цифри, то все починалося із десятки вірних друзів і колег. Наразі ж Акценти щомісяця відвідує 150-170 читачів, а десь 40 можна зарахувати у категорію відданих фанів.

Дрібниці скажуть апологети онлайну. Прогрес скажу я. Я не намагаюся зайняти якусь велику частку інформаційного ринку - я його створюю!

На сьогоднішній день в Україні відсутні професійні україномовні періодичні видання сучасного і доступного формату у сфері регіональної політики, місцевого економічного розвитку та самоврядування, включаючи інтернет-видання. На скільки я знаю блогерів теж немає, а інтерактивне спілкування на ці теми в неті дорівнює нулю... Я дуже хочу помилятися - якщо ви можете спростувати мої факти залишайте коментарі із посиланнями на джерела.

Спеціалісти, які займаються питаннями місцевого і регіонального розвитку і політики, особливо ті, які працюють у сфері держуправління чи академії досить невпевнено почуваються онлайн і головне завдання для мене - це збільшити коло експертів, для яких інтернет-ресурси є одними із ключових джерел професійних новин та інформації.

Щодо змісту Акцентів, то пости є різні - є такі, що пишуться на одному диханні, і такі, що "розробляєш" днями і ночами. Вони по-різному сприймаються читачами і мені поки що важко оцінити тренди популярності. За статистикою Blogger та StatCounter у 2010 році найбільш популярними  були такі мої думки:

1. Розмір має значення

2. Податковий кодекс як об'єднуюча сила нації

3. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає

4. Ліквідована Рада по вивченню продуктивних сил НАНУ

5. Про адміністративну реформу в Україні

6. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі

7. Київ: економія на демократії

8.  Відносна прозорість влади: про скандали і їх наслідки в Україні і Британії

9. Хмари над Брюсселем: майбутнє регіональної політики ЄС

10. Місто майбутнього для України

Отже початок був енергійним і 2011 рік обіцяє багато нових цікавих акцентів. Наступний рік я розпочну із огляду трендів 2011 року, на які варто звернути увагу. Також я планую багато інновацій, зокрема рев'ю публікацій у сфері моїх інтересів та онлайн заходи, наприклад вебінари та Twit-трансляції цікавих заходів у яких я прийматиму участь.

Сподіваюся ви залишитесь зі мною і будете робити свій внесок у розширення інформаційного простору:-) Також сподіваюся на нових читачів та дискусантів.

Успіхів всім у 2011 році!

Нова кореляція від Gapminder - ВВП та енергоспоживання

Новини від мого фаворита Gapminder. Вони опублікували новий інтерактивний графік кореляції між ВВП на душу населення (ПКС USD із поправкою на інфляцію) та споживанням енергії на душу населення (вимірюється як еквівалент споживання кілограмів нафти на людину).

Україна у "неефективному" лівому куті зі споживанням енергії на рівні 2 953 кг на людину (як в Ізраїлі, Швейцарії та Ірландії) і ВВП на рівні 6,542 USD (як в Китаї, Домініканській Республіці, Алжирі та Еквадорі).

Це означає, що коефіцієнт витрат енегрії на одиницю ВВП складає 1:2. В Росії наприклад він скаладає 1:3, в Китаї - 1:4, в США - 1:5.5 а в Норвегії - 1:8.5. Є до чого підтягуватися...


Насолоджуйтеся анімацією за посиланням!

Regional Studies Association іде в Київ!

Друзі, у мене чудова новина!

Разом із Інститутом Euroreg  Варшавського університету ми (Інститут місцевих і регіональних ініціатив у Києві) отримали грант Асоціації регіональних досліджень (Regional Studies Association, RSA), хоч і досить символічний за розміром, на організацію мережі експертів і дослідників, які цікавляться питаннями впливу кризи на розвиток столичних міст Європи та світу.

Мережа почне мобілізуватися на початку наступного року і попередньо функціонуватиме 2 роки.

В рамках мережі ми плануємо організувати два міжнародні семінари - у Варшаві восени 2011 року та Києві навесні 2012 року. Плюс ми організуємо окрему сесію на міжнародній конференції RSA у Ньюкаслі, Велика Британія, у квітні 2011 року.

У нашій мережі вже є експерти із десяти європейських країн і ми сподіваємося на зростання інтересу. Якщо ви займаєтеся питаннями розвитку великих міст, особливо столичних, або знаєте колег, які цим займаються, пишіть мені на omrinska@gmail.com і тоді ви зможете залишатися у курсі справ мережі постійно.

Ми також будемо зацікавлені співпрацювати із партнерами в рамках організації семінару у Києві (деталі - пізніше).

Обіцяю регулярно писати про новини мережі на Акцентах.

Наука і бізнес - наближення

Сучасний світ базується на здатності компаній та людей постійно самовдосконалюватися та розвиватися (в англійській мові є гарне дієслово innovate). Це означає, що нові знання та ноу-хау є цінним джерелом конкурентних переваг, а швидкість їх впровадження у конкретні продукти і послуги визначає рівень прибутковості бізнесу.

У цій системі університети є мозковими центрами національної економіки. І не лише тому, що випускають кваліфікованих спеціалістів, а й тому, що постійно генерують винаходи та інновації, які необхідні бізнесу. Чим коротша відстань від університетської лабораторії до кабінету директора компанії, тим краще.

А скорочують цю відстань за допомогою спеціальних програм комерціалізації, створення центрів обміну і поширення інновацій, бізнес-інкубаторів та технопарків на території університетів (квітка Силіконової долини розквітла на міцному стовбурі Стенфорда).

Також суттєво прискорюють впровадження інновацій спрощені умови передачі прав на інтеллектуальну власність від університетів до бізнесу. Шляхи є різні, наприклад минулого тижня Університет Глазго першим у Британії вирішив зробити всю свою інтелектуальну власність (за невеликими виключеннями)  безкоштовною для компаній, які хочуть запровадити університетські винаходи у життя. Це дуже радикальний крок, який інші університети сприймають скептично, адже продаж або ліцензування прав приносить суттєвий прибуток до їх казни. 

Ну і звичайно необхідні гроші, гроші, і ще раз гроші. Як правило потрібні державні інвестиції у фундаментальні дослідження і венчурний капітал для більш ризикованих проектів.

Україна має лише поодинокі випадки симбіозу бізнесу та університетів, а сама структура продукування інновацій є незграбною і застарілою - університети займаються освітою, а академія - винаходами. У всьому розвиненому світі, а також у країнах "випереджаючого росту" (Китай, Індія, Бразилія), вже зрозуміли, що ці дві справи краще поєднати під одним дахом.

В результаті ми маємо в Україні щорічне скорочення кількості компаній, що впроваджують інновації - лише 12.8% від загальної кількості робили це у 2009 році.

Тому я звернула увагу на сьогоднішні новини про те, що КПІ нарощує кількість спонсорів та корпоративних споживачів університетських винаходів та інновацій. Тепер до списку Motorola, Misrosoft, IBM, Intel додалась корпорація Group DF Дмитра Фірташа.

Технопарк і бізнес-інкубатор "Київська політехніка" є одним із найбільш успішних прикладів співпраці між університетами та бізнесом в Україні. На жаль поки що ефективна співпраця налагоджена із великими корпораціями, а малий і середній бізнес, особливо новостворений (стартапи), продовжує відігравати незначну роль. Може скоро почуємо гарні новини і на цьому фронті.

5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики

Процес прийняття Бюджету на 2011 рік наводить на невеселі думки про те, куди і як рухаються наші регіони і коли нарешті держава насмілиться не лише розробити, але й впровадити таку законодавчу та інституціональну базу, яка б відкривала рівні можливості для всіх регіонів - від Києва до Чернівців.

Окремі ремарки урядовців лише підсилюють мою депресію. Ну наприклад, як не зрадіти такому: "Не переживайте, столица находится на постоянном контроле лично у Премьер-министра, у меня как у Министра финансов, всех членов правительства, и мы обеспечим гармоничное развитие нашей столицы" (Федір Ярошенко, 14 грудня 2011). Чомусь мене така переконлива думка не заспокоює, а навпаки, нервує.

Допоки всі міністри начолі із Прем'єром будуть опікуватися проблемами Києва або іншого міста чи району до найменших дрібниць, не буде шансів створити сильні конкурентні регіони і мати дійсно самостійні органи місцевого самоврядування, які б несли відповідальність за розвиток конкретної території.

Можна певно знайти сотні причин такого двадцятилітнього ігнорування потенціалу регіонів та навмисного приниження їх економічних потужностей. Я вирішила втиснути основні причини у п'ять пунктів.

Отож, регіональна політика в Україні відсутня і причини наступні:

1. Системне нерозуміння або навмисна підміна понять, пов'язаних із регіональної політикою, що веде до відторгнення самої ідеї підвищення самостійності регіонів у сфері соціально-економічного розвитку
2. Відсутність сильної об'єднуючої державницької ідеї, яка б наближала різні частини країни, а отже відсутність довіри один до одного. Нас переслідують "привиди" минулого і будь-які заклики до підвищення самостійності регіонів, незалежно від кольору політичного табору, із якого вони лунають, трактуються як заклики до сепаратизму.
3. Відсутність комплексного розуміння розвитку регіонів та територій та відповідно відсутність принципів децентралізації, деконцентрації та субсидіарності у ключових законах, інституціях та системах - від держбюджету до стратегій розвитку держави (ні, терміни там присутні, але відсутні конкретні механізми реалізації та стимули)
4. Відсутність або недостатність капітальних інвестицій в інфраструктуру регіонів для підвищення їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. І тут мова не лише про дороги, аеропорти і стадіони, але й про підготовлені земельні ділянки, сучасні комунікації, бізнес-інкубатори, університети із обладнаними лабораторіями та кваліфікованими кадрами і багато іншого.
5. Системне небажання реалізовувати існуюче законодавство і нормативно-правові акти, бо в Україні ми традиційно надаємо перевагу розробці нових. Кожна нова команда, яка приходить у міністерство, відповідальне за регіональну політику (а вони часто змінюються), починає із критики існуючого законодавства та починає бурхливу роботу по розробці нового. Спроб впровадити існуючі норми і принципи, які як правило розробляються із використанням сучасних міжнародних практик за рахунок десятків мільйонів долларів технічної допомоги, дуже мало і вони не мають системного характеру.

Зрозумійте мене вірно - регіональна політика як функція центрального уряду у нас існує і останніми роками навіть обзавелася солідними інституційними та законодавчими декораціями. Однак те що ми називаємо регіональною політикою лише дуже приблизно нагадує дієву політику наших європейських сусідів або американських партнерів, спрямовану на стимулювання розвитку регіонів і територій, відкриття їх потенціалу та створення гармонійних умов для життя і саморозвитку місцевого населення.

Відповідно програма дієвих реформ є досить простою - сформулювати і реалізувати конкретні інструменти для вирішення цих п'яти проблем. І це лише початок!

Сьогодні в Україні день місцевого самоврядування

Десять років тому Україна почала святкувати день місцевого самоврядування, що стало ознакою відданості принципам самоврядування та децентралізації влади.

Протягом цієї десятирічки ми прийняли чимало законів і правил, приєдналися до Європейської хартії місцевого самоврядування, створили низку асоціацій органів місцевого самоврядування, провели бюджетну реформу з метою посилення фінансової самодостатності та адміністративної ефективності місцевих органів влади.

Але чи дійсно Україна є державою із дієздатним місцевим самоврядуванням? Чи це свято лише для 283,5 тисяч працівників органів місцевого самоврядування (ОМС), чи для всіх громадян? Чи дійсно ОМС ефективно представляють інтереси своєї громади у сфері соціально-економічного розвитку?

Навряд чи. Порівняно самостійними у своїх рішеннях є лише міста обласного значення України, оскільки володіють власними фінансовими  ресурсами для здійснення заходів по підвищенню конкурентоспроможності місцевої економіки та рівня життя населення. Решта ОМС - районних, міських, сільських та селищних - майже не мають власних ресурсів і цілком залежать від національних трансфертів на здійснення функцій закріплених законодавством.

На жаль принципи децентралізації, деконцентрації та субсидіарності (максимальна локалізація ефективного надання публічних послуг) часто залишаються дієвими лише на папері. Законодавству бракує суттєвих елементів по приведенню стандартів самоврядування до європейських, а там де вони є - часто не виконуються внаслідок браку ресурсів чи бажання.

Ми вже друге десятиліття не здатні провести таку необхідну адміністративно-територіальну реформу, яка б створила самодостатні місцеві громади (через укрупнення - адміністративне чи договірне). Ми не створили повноцінних місцевих рад зі своїми виконавчими органами і не ліквідували державні виконавчі органи влади нижче обласного рівня як такі, що нездатні дієво сприяти розвитку території. Фінансування сфери місцевого самоврядування завжди формувалося непрозоро, із великими скороченнями і затримками, а після кризи 2008 року воно стало майже ефемерним.

Натомість ми реформували систему виборів і (до останніх виборів) місцеві ради формувалися на основі непрозорих партійних списків, в результаті підзвітність депутатів перед виборцями стала аморфною. А у деяких випадках ми просто підриваємо самі принципи самоврядування, коли ліквідуємо місцеві ради в адміністративному порядку без публічних обговорень та супроти положень Європейської хартії. Таке сталося цієї осені у Києві.

Так що святкувати потрібно, але не з компліментами на адресу центральної влади та ОМС, а з критикою і конкретними пропозиціями по удосконаленню системи.

Про адміністративну реформу в Україні

Раніше цього року Україна прославилася масштабами свого держапарату, який суттєво збільшився після останніх президентських виборів. У часи великої фінансової скрути, коли більшість підприємств і громадян мають суттєво економити на власних витратах та інвестиціях, Уряд України обзавівся 7 віце-прем'єрами, а кожен міністр отримав від 5 до 9 (!) заступників.  Адміністрація президента теж суттєво збільшила свої масштаби.

Одночасно Україна "прославилася" своєю гендерною політикою, адже в уряді немає жодної жінки, бо за словами пана Азарова "тут їм не місце".


Нещодавні конституційні зміни, які ліквідували політичну реформу 2004 року, диктують нові умови існування держапарату і тому адміністративна реформа знову стала на часі.


Певно більшість з вас чула про рішучі наміри Президента та його уряду нарешті здійснити адміністративну реформу, яка б привела держапарат у відповідність до потреб сучасного суспільства, а також до можливостей держказни та до реєстру функцій сучасного уряду. Після прийняття закону "Про Кабінет Міністрів" у жовтні 2010 року Президент вже "підчистив" свою армію, однак потенціал для подальших скорочень залишається значним.

Обговорюються декілька варіантів реформи - в залежності від кількості органів влади та їх типу.  Для тих, хто цікавиться питаннями адмінреформи, пропоную почитати першоджерело із засадами запропонованої реформи - План модернізації державного управління, який розміщено на головній сторінці Головдержслужби України (посилання через банер у правій "полосі" сайту).

Залишається спостерігати за прогресом у реалізації реформ...

Відносна прозорість влади: про скандали і їх наслідки в Україні і Британії

Уявімо ситуацію.

Ви депутат, у минулому ви мали високі посади у фінансовому секторі. зараз окрім депутатської зарплати та кількох спеціальних виплат ви сидете у раді директорів декількох компаній, іноді пишете книжки чи виступаєте із лекціями, що приносить вам додатковий дохід. І ось громадськість дізнається про те, що на гроші платників податків ви не лише подорожуєте країною та за її межі, але й будуєте будиночки для качок на пруду у власному садку, або робите вигляд, що орендуєте службову квартиру, яка насправді належить вам і гроші ви кладете у свою кишеню.

Уявили? Це ситуація не українська, а британська - у 2009 році весь світ, у тому числі українська громадськість, енергійно обговорював фінансові гріхи британських депутатів. Махінаціями це назвати неможна, адже більшість зловживань була зроблена в рамках існуючих правил і стандартів. Тим часом країною розгулювали криза, тисячі втрачали роботу і погоджувалися на скорочення зарплат. Тому  простому люду було складно будувати не лише будиночки для качок, але й платити за кредит власного будинку. В результаті маємо масштабний скандал і вимогу "крові".

Що в Україні висвітлювалось менш енергійно, так це наслідки скандалу - скільки депутатів втратили не лише свої мандати, але й місця у своїх партіях (декілька десятків). Скільки коштів було повернуто у казну через виплати тих депутатів, яких звинуватили у тринканні грошей (більше половини із 752 депутатів загалом виплатили казні біля 1,3 мільйони фунтів стерлінгів, що складає 2,5% від загальної суми витрат на депутатів за 2004-2009 рр), скільки судових справ було заведено (4 кримінальні справи) і які були вироки.

Також ми мало знаємо про те, що в результаті скандалу втратив своє місце спікер парламенту та пів дюжини міністрів, що у парламенті було запроваджено нові більш жорсткі стандарти на витрати депутатів, суми були зменшені у рази, а парламент отримав нового аудитора - Незалежну Організацію парламентських стандартів (Independent parliamentary Standards Authority - IPSA).

А тепер уявляємо іншу ситуацію - вся країна знає і це активно обговорюється в онлайн медіа (найменш заангажованих) які маєтки належать кому - від президента до лідера комуністичної партії. Люди, які ні дня не пропрацювали у приватному секторі і не мали власної справи (мова не про Ахметова або Клюєва) раптом починають носити годинники за десятки тисяч долларів, їздити на дорогущих авто, відпочивати на ексклюзивних курортах та допомагати своїм родичам зайняти теплі місця. Ці люди не лише не втрачають місця у парламенті, а отримують нові, більш "хлібні" посади, які обіцяють ще більші приватні зиски.

У цьому різниця між нашими "витратними" скандалами та аналогічними скандалами у розвинених країнах - там вони мають конкретні законодавчі, судові та особисті наслідки. Люди втрачають репутацію, посаду та перспективу публічної кар'єри назавжди за те, що більшість високопосадовців в Україні роблять щодня і при цьому навіть не ховаються.

У Британії політики втрачають позиції якщо громадськості стає відомо, що їх діти вчаться у приватній школі, тоді як він або вона сама відстоює стандарти загальної безкоштовної освіти. І не дай бог вам лікуватися закордоном - краще не повертатися на батьківщину...

І справа не в тому, що в Україні гидкі лікарні і більшість шкіл мають великі проблеми - тому яка нормальна людина з грошима буде користуватися такими безкоштовними послугами. Справа у тому, що якщо ти керуєш державою, то маєш власним прикладом надихати реформи у сфері освіти, медицини та ін. Інакше ситуація ніколи не зміниться і в Україні продовжуватиме існувати два класи людей - хто може (меншість) і хто не може (більшість).

Наші ж можновладці своїми діями продовжують надихати лише на одне - висилати всі свої статки і дітей закордон...