Почитати - останній номер Panorama Inforegio

Вийшло у світ останнє число Панорами - періодичного журналу Єврокомісії з питань регіональної політики. Він присвячений нещодавно опублікованому П'ятому Звіту Єднання (Fifth Cohesion Report), отож чудова нагода ознайомитись із його змістом якщо немає часу на повний документ. У номері багато карт і цікаві методологічні статті.

Прочитати англійську версію можна тут.

Державний Фонд Регіонального Розвитку України - на старті

Багато друзів і колег вчора і сьогодні захоплено пишуть мені про чудову новину - Президент Янукович нарешті артикулював своє відношення до регіонального розвитку в Україні і наголосив на необхідності створення нової регіональної політики. Такої, яка б усувала регіональні диспропорції та сприяла гармонійному розвитку держави.

Все дуже вірно, музика для моїх вух. Хоча заради правди слід сказати, що така ж сама музика мені чулась і у Законі про стимулювання регіонального розвитку і у Державній Стратегії  регіонального розвитку України, які і понині є "працюючими" документами. Визначення проблем і окреслення необхідних змін сьогодні і у 2006-07 не дуже відрізняються один від одного. Бо проблеми нікуди не зникли і гармонійний розвиток різних регіонів країни залишається недосяжною метою. Вся проблема полягає у шляхах вирішення та фінансовому забезпеченні.

Однак сьогодні (вчора) президент пішов далі, і наголосив на необхідності створення конкретних інструментів підтримки регіонального розвитку, зокрема Державного Фонду регіонального розвитку. Нарешті багаторічна технічна допомога ЄС та інших донорів дала плоди, бо вони вже протягом як мінімум семи років наголошують на необхідності створення цільового фонду для вирішення проблем регіонального розвитку.

Я лише за такі зміни - амбітну стратегію розвитку, чітку програму дій та реальне цільове фінансування заходів щодо усунення бар'єрів на шляху економічного розвитку різних регіонів, які б відповідно мали підвищити рівень соціального розвитку місцевого населення та усунути найбільш деструктивні дисбаланси між регіонами.

Хоча слід мати реалістичні очікування - Чернівцям ніколи не стати Києвом. Існують об'єктивні фактори та умови економічного лідерства, що однак не має перешкоджати створенню бази для динамічного соціально-економічного розвитку у всіх регіонах - від Кіровограда до Волині. Слід лише дати їм можливість відкрити свій потенціал, а для цього слід надати регіонам більше повноважень і самостійності у прийнятті рішень та спрямування фінансових потоків. А це значить посилення фіскальної децентралізації, укріплення виконавчих органів місцевих рад та підвищення кваліфікації місцевих керманичів для ефективного управління розвитком територій.

Все що відбувається від часу обрання нинішнього президента говорить про зворотні тенденції - централізацію влади та зменшення повноважень органів самоврядування під тиском центральної влади (слід лише подивитися на останні події в Києві, Криму або Харкові, а також на деякі елементи адмінреформи). Тому дуже хочеться сподіватися, що дії, окреслені у вчорашньому виступі Президента, змінять цю негативну тенденцію.

Мені також імпонує ідея посилення міжрегіональної кооперації, оскільки регіони України продовжують дрейфувати в різні боки і нині дуже мало можливостей для спільних проектів та ініціватив. Однак хочу знову підкреслити необхідність у сильній об'єднуючій державницькій ідеї, відсутність якої нині сильно підриває єдність суспільства.

Якщо повернутися до 5-ти причин відсутності дієвої регіональної політики в Україні, про які я писала раніше, то озвучені вчора пріоритети вирішують проблему 4 і 5, однак навряд чи здолають перші три проблеми.

Також слід дивитися на ситуацію в Європі більш прагматично. Коли президент говорить, що «в Німеччині ви не побачите суттєвої різниці в зарплаті, рівні соціальної захищеності, можливостях для освіти й кар’єрного зростання між людиною, яка живе в маленькому місті, і мешканцем Берліну. І так в багатьох країнах Європейського Союзу» він не зовсім правий. Варто лише подивитись на катастрофічну еміграцію зі східних земель Німеччини, або розриви у зарплаті між мешканцями Лондона та Ньюкасла, я вже не кажу про регіональні відмінності у нових членах ЄС. Гармонія існує лише у Скандинавських країнах та невеликих європейських державах.

Ну і Європи Регіонів, про яку говорить пан Президент, звичайно на практиці не існує - це концепція розвинена Жаком Делором у 80-х, коли оптимізм щодо ролі ЄС як наддержавного формування був величезним і регіони мріяли про нівелювання ролі державних урядів та повноцінне формування регіонального об'єднання. Події останніх років у ЄС засвідчують повернення національного детермінізму та певне згортання  "регіоналізації" за умов жорсткого фіскального дефіциту.

А щодо регіональних відмінностей, то вони існуватимуть завжди, і було б наївно сподіватися на їх повне викорінення. Питання скоріше полягає у рівні припустимих диспропорцій - такому, який не перешкоджатиме єдності та конкурентності національної економіки. Хотілося б більше побачити і почути що думає Уряд і Президент з цього приводу.

P.S. Якщо вам сподобався цей пост, підтримайте автора на конкурсі українських блогів BUBA 2011. Залиште свій голос за цим посиланням. Дякую!

Конференція RSA в Ньюкаслі, Велика Британія

Колеги, я вже писала про чергову міжнародну конференцію Асоціації Регіональних Досліджень "Регіональний розвиток і регіональна політика - виклики, вибір і реципієнти", яка відбудеться в Ньюкаслі (на півночі Англії) з 17 по 20 квітня 2011 року.

Привертаю вашу увагу до неї знову, оскільки 31 січня - кінцевий строк подачі тез (якщо ви плануєте виступати), а також реєстрація за пільговими цінами. Реєстрація відбувається онлайн за цим посиланням, так що весь процес досить простий і зрозумілий, лише треба мати готові тези та тримати поблизу кредитну картку:-).

За цим посиланням ви знайдете оновлену програму конференції із переліком всіх секцій і напрямків дебатів. До програми вже додали очолювану мною секцію G2 на якій ми обговорюватимемо особливості розвитку столичних міст у післякризовий період. Якщо у вас чи ваших колег є бажання прийняти участь у цій секції, то після реєстрації будь ласка пишіть мені на omrinska@gmail.com із вашою темою і тезами. Пишіть також якщо у вас є будь-які інші питання щодо конференції чи Асоціації.

Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє

Сьогодні я відповідала на питання анкети-прогнозу експертів  для Euromoney щодо ризиків розвитку країн світу у 2011 році. Із прогнозів для групи країн у сфері моїх інтересів найбільш депресивним виявився, досить очікувано, прогноз для рідної України.

Питання стосувалися економічного розвитку, інституційного середовища і політичної стабільності. Більше половини моїх оцінок були у нижньому квентилі або половині.

І справа не в тому, що в Україні високий державний борг, бо багато держав світу мають куди тяжчий тягар і за правильної економічної політики його можна позбутися у досить притомні терміни. І справа також не в тому, що Україна щороку "меншає" на 200-300 тисяч людей (останні цифри Держкомстату чи як він там зараз називається говорять про реверс демографічного "вибуху" оскільки народ не так активно народжує дітей, однак все ж так активно вмирає) - старішає весь "золотий мільярд".

Справа у питаннях політичної культури, прозорості влади, очікуваності регуляторних змін та справедливості судової системи - всі ці категорії у нас наближаються до нуля, при чому це наближення особливо прискорилося за останній рік.

І яка прогнозованість влади можлива, якщо будь-який привід (чи то мітинг на День Соборності, чи то серія вибухів у Макіївці) будуть використані для подальшого закручування гайок. Коли антикорупційні закони відміняються через тиждень після їх входження в дію. Коли Податковий Кодекс приймається без врахування думки підприємців та експертів, швиденько переробляється за ніч, і входить в силу із досить косметичними змінами, що не обіцяють нічого доброго і так занедбаному малому і середньому бізнесу?

Закручуйте гайки, будь ласка. Тільки перестаньте називати це демократією та відкритою ринковою економікою. Називайте речі своїми іменами. Поверніться до (російських) витоків -  регульована ринкова економіка та керована демократія...

Чи варто обмежувати зростання міст?

На порталі журналу Economist протягом тижня відбувається цікава дискусія в реальному часі щодо необхідності обмеження зростання міст для покращення якості життя. Дуже цікаві протилежні точки зору представлені Полом Джеймсом з Австралії (за обмеження урбанізації) та Четаном Вайдья з Індії (проти). Всі читачі можуть прийняти участь в голосуванні та залишити коментар (хоча залишилось буквально пару годин відкритої дискусії). Результати дебатів опублікують у середу 19 січня.

Навіть якщо ви не встигнете прийняти активну участь все одно цікаво дізнатися про найсвіжіші думки про вплив урбанізації на життя планети і людей.

Я особисто навряд чи можу погодитись із тезою, що зростання міст варто обмежувати. По-перше, дуже мало доказів того, що це взагалі можливо (наприклад багаторічні намагання Франції придушити розростання Парижу та Британії наростити великі міста поза Лондоном не дуже результативні).

Однак варто розробляти стратегії управління містом, які б за умов зростання населення могли корегувати інфраструктуру та середовище міста таким чином, щоб життя у ньому не перетворилося на пекло, а сприяло продуктивній праці, гармонійному відпочинку та динамічному економічному зростанню (бо міста як правило заробляють левову частку національного доходу).

Одночасно завданням держави є створити гідні умови життя та роботи якщо не по всій території країни, то хоча б у більшості малих і середніх міст. Також слід налагодити ефективні транспортні зв'язки для маятникової міграції та зробити доступним по всій країні широкосмуговий інтернет для того, щоб робота людей прив'язаних до комп'ютерів (а таких зараз більшість) могла здійснюватися будь-де.

Найбільш інноваційні економіки світу

Рейтинги та індекси як ніколи в моді. І хоча вони мають багато обмежень і їх достеменність часто ставиться під сумнів (найсвіжіша порція критики в Економісті за 8-14 січня 2011), однак вони все одно як магніт притягають до себе журналістів, політиків та дослідників. Немає нічого кращого ніж сотні цифр та графіків зведених в одну гарну таблицю, де чітко видно хто перший, а хто останній.

Один з останніх рейтингів опублікував лондонський Legatum Institute, який оцінив країни світу за інтегрованим індексом добробуту (prosperity index). На думку авторів унікальність цього індексу полягає у тому, що він одночасно оцінює економічні здобутки держави та якість життя населення. Як правило ці два елементи розведені: одні рейтинги оцінюють ефективність економіки країни (наприклад Індекс конкурентоспроможності Світового Економічного Форуму), інші - рівень життя (наприклад Індекс людського розвитку ООН), а деякі - рівень демократії (наприклад Freedom House).

Окремо Інститут Легатум визначив десятку найбільш інноваційних країн світу. Ця десятка відрізняється від десятки країн із найвищим добробутом. На думку авторів документу справді інноваційною є та країна, яка сприяє поступу добробуту всього людства. У цій країні всіляко підтримується приватна ініціатива та створюються сприятливі умови для реалізації ідей та винаходів. Це відповідно генерує високий рівень доходів та створює комфортні умови життя. Комбінація персонального комфорту, ініціативи та системної підтримки підприємництва є ключовою для розвитку інноваційної економіки, яка б не лише замикалася сама на собі, а й створювала нові продукти і послуги глобального масштабу.



Отже десятка найбільш інноваційних країн світу виглядає так:

1. Данія
2. Швеція
3. США
4. Фінляндія
5. Велика Британія
6. Норвегія
7. Ірландія
8.Сингапур
9. Ісландія
10. Канада

Як бачимо скандинави всі без виключення є супер інноваторами, так само як і англомовні світові лідери (і середнячки).

Україну годі шукати в інноваційному рейтингу. Зате її слід є у рейтингу добробуту - вона замикає сьому десятку (знаходиться на більш ніж скромному 69-му місці). Перед нами - Росія, Білорусь, Шрі Ланка, Ботсвана і Ямайка. За нами - ще 41 країна.

Є куди тягнутися - до зірок...

Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

 Час трохи розвинути думки із мого попереднього посту про основні Тренди на 2011 рік  Мене сильно цікавить режим економії державних коштів у різних країнах та у різних місцевих органах влади.

Більшість з нас у своєму житті переживали періоди жорсткої економії в силу тих чи інших причин: або втрачали роботу, або збирали на машину, чи віддавали кредит за квартиру. І в кожного з нас є рецепти як краще зекономити так, щоби життя не перетворилося на суцільний кошмар і приносило хоча б якусь радість, а також не руйнувало шансів на покращення у майбутньому.

У палітрі економних сценаріїв є екстремальні випадки. Наприклад економія у стані жорсткої бідності, коли люди вимушені жити на чисто символічні доходи - наприклад більшість українських пенсіонерів на 100 долларів на місяць - вимагає одних бюджетних рішень. З іншого боку, маючи у розпорядженні цілий міський бюджет, можна економити досить екзотично - наприклад Харківська мерія закупила 10 лавочок для станції метро по ціні 63 тис. гривень за штуку і за словами мера Кернеса це була економія... Коментарі тут зайві.

Я кожного дня читаю про екзотичні і не дуже рішення урядів і місцевих влад різних країн скоротити витрати. Як правило це резонні кроки з врахуванням обсягів дефіциту держбюджету та уповільнення економічного зростання. Серце особливо гріють новини про скорочення зарплат президентів, депутатів та держслужбовців - то у Скандинавії, то в Литві, іноді навіть в Україні (хоча в Україні ці новини потім переклеслюються новинами про підвищення бюджетів на утримання та оздоровлення вищезгаданих осіб).

Однак питання як завжди полягає не у тому що робити, а як це робити. Скорочувати можна механічно - по 20 відсотків по всіх секторах - а можна на основі детального аналізу ефективності окремих секторів та державного втручання у їх діяльність з метою підвищення продуктивності - надання кращих послуг за менші кошти. І дозволити громадянам і приватному сектору вирішувати власні проблеми на власний розсуд.

Наприклад адмінреформа в Україні, метою я кої є економія коштів, ніякої економії не принесе, як визнають наші керманичі. І це не лише в короткостроковій перспективі - але й у середньостроковій. Бо за їх кроками не вбачається ґрунтовного аналізу що потрібно а що ні.

Більш того, немає жодних ознак бажання змінити корумповані схеми держзакупівель, де платник податків переплачує у рази за лавочки у метро, стадіони, дороги, ліки, будівлі та ін. Навпаки, спостерігається тенденція виключення багатьох секторів із процедури конкурсного відбору постачальників товарів і послуг для держпотреб - від всіх об'єктів Євро-2012 до природніх монополій.

У Великій Британії теж відбуваються драконівські скорочення, хоча не такі бездумні. Однак і тут вбачається механістичний підхід - скорочуються бюджети всіх міністерств і відомств (за одним-двома виключеннями) на 20-30 відсотків. Вони відповідно скорочують штат, скорочують послуги населенню, інтегрують різні послуги під одним дахом і здають в оренду зайві площі. Плюс радикально реформується система соцвиплат і гарантій, підвищується пенсійний вік, підвищується плата за навчання в університетах і так далі. А більш прозаїчно - працівники міністерств більше не мають халявної кави і чаю, навіть для відвідувачів.

Мантра яка лунає із Даунінг Стріт проста - держава завелика, приватний сектор має стати більш активним гравцем. Він краще за нас може виконувати багато функцій (правда, але він також може робити це гірше і за більші гроші - тут є купа прикладів, наприклад читаємо "Приватне око" яке все бачить). Уряд також очікує, що приватний сектор вступить у дію там, де відступає державний. Але так не буває! Ви не можете його примусити - ні найняти ваших колишніх працівників, ні розмістити свої підприємства і офіси у найбільш депресивних регіонах країни (де скорочення держапарату і фінансів найжорсткіші). Компанії самі обирають кого їм наймати і де і коли - і це не має відповідати пріоритетам і інтересам держави. Пару років тому я написала звіт про ситуацію і перспективи держсектору у північній Англії (депресивна зона країни), який детально розглядає чому неможливо досягти симетрії (його можна почитати англійською тут).

Наведу конкретний приклад. Сьогодні я розмовляла із керівником однієї фірми, яка спеціалізується на організації тренінгів для британських держслужбовців. Якщо минулого року у них було пару сотень "учнів" щомісяця, то у цьому році поки що жодного і перспективи виглядають невесело - майже всі міністерства скоротили бюджет на навчання.

Ми сиділи в барі одного із найбільш респектабельних готелів Лондона Royal Horse Guards Thistle Hotel у самому центрі Уайтхолу напроти кінних гвардійців (всі туристи в курсі). Мій колега сказав, що у грудні він проводив тут як мінімум 3 дні на тиждень. Вони винаймали конференц-залу і готель мав брати на роботу тимчасових помічників для обслуговування групи. Тепер готель залишився ні з чим, так само як і тимчасові працівники. Також втратила гроші приватна типографія, де вони друкували сотні копій навчальних матеріалів щомісяця. Також вони і їх конкуренти скорочують постійний штат і позаштатних тренерів. А тим часом уряд очікує, що його компанія візьме на роботу двійку-другу своїх колишніх штиків. Ви бачите тут перспективи для держштиків? Я ні.

Наші очікування і прогнози щодо впливу фінансових скорочень часто не відповідають дійсності. Реальність навколо нас більш комплексна і залежність державного і приватного сектору не є лінійною. Не лише держава залежить від приватних компаній і їх податків, але й приватні компанії від держави, її контрактів та аутсорсінга - від будівельників і DHL до аудиторів PWC і тренерів. Тому скорочувати треба не механістично і радикально, а поступово і з розумінням реальних потреб економіки і населення. І тоді можливості почнуть перетворюватися на реальні позитивні зміни.

Як казав Ейнштейн "у середині кожної проблеми лежить можливість".

Тренди 2011

Свята закінчились, починається робочий рік. І почати його хочеться із панорамного огляду - куди прямувати, що робити. Досить часто "що робити" починає втрачати чіткі обриси десь у березні - до нової хвилі надхнення у квітні-травні. Однак важливо не загубити власний компас і карту, і рухатись у правильному напрямку.

Цікаво подивитися на глобальні орієнтири, які тим чи іншим чином можуть впливати на розвиток глокальної економіки і суспільства у 2011 році. Ви вже певно читали купу "передбачень" на цей рік - від Економіста до гороскопа. Я також не можу відмовити собі у завоволенні почати Регіональні Акценти 2011 із трендів, які, на мою думку, є важливими, або за якими слід спостерігати, бо вони дуже скоро можуть такими стати.

Ось сім трендів на 2011 рік (не шукайте магії у цифрах):

1. Нумерологія - цього року як ніколи люди будуть казитися від цифр. У всьому винен номер року - 2011. Навіть я не змогла уникнути спокуси використати 11.01.2011 як дату "повернення до пера". Однак якщо серйозно, то цього року Земля перетне новий рубіж - населення планети досягне 7 мільярдів і на цьому не зупиниться. Такі нумерологічні дива будуть спонукати людей дізнатися більше конкретних фактів і цифр про різноманітні речі, процеси і місця, а тому статистика і якісна аналітика як ніколи будуть в ціні.

2. Сила слабких - у 2011 році велика кількість країн почне глибоко занурюватися в режим економії. На зміну "рятувальних пакетів" приходять "екстремальні скорочення" - від Сіетла до Лондона і від Києва до Пекіна. Не вдаючись у подробиці окремо взятих національних катаклізмів скажу лише, що остання велика депресія продемонструвала ліміти великих урядів і патерналістських держав. Щоб країна не тільки вижила, але й досягла успіхів у майбутньому, уряд має стати меншим, але важливішим. За менші кошти він має надавати кращі послуги більш ефективно, і послуги ці мають відповідати змінюючимся потребам людей. Це не означає тупе "менше краще", хоча на жаль більшість західних країн спокусилися механічними чистками, і це досить скоро їм аукнеться. Однак це гарні новини для приватного сектору і місцевого та регіонального самоврядування (якщо вони вірять у себе і своїх громадян). Тому рік "затягнутих пасків" національних урядів може стати роком можливостей для місцевих і регіональних інновацій та сміливих рішень. Звичайно це реально лише у країнах де є розуміння важливості децентралізації та створені для цього умови. На жаль України це не стосується, хоча хотілося б помилятися.

3. Хто твій friend і хто твій голос - соціальні мережі вже перетнули межу приватних інтересів і займають визначальні позиції у корпоративних та урядових стратегіях. Багатообіцяючі рекламні ролики і гарні білборди можуть не врятувати компанію від фіаско або політика від ганьби якщо онлайн громада через соцмережі транслює і сприймає картину сірості та убогості. Хто не слухає клієнта, той програє. А клієнт зараз у Facebook, Twitter, LinkedIn, В Контакте, Однокласниках - тому будьте уважними до них! До речі, у Facebook вже мільйон українців - вітаю нас. Тому всім нам (а не лише приватним компаніям) слід прокинутись і побачити нову реальність комунікацій із партнерами, конкурентами, клієнтами, урядом та ін. Час семінарів за запрошенням пройшов і настав час відкритих чатів та вебінарів. Також відсутність інформації перестала бути проблемою - проблемою стала її величезна кількість. Тому особливо важливим є "сортування" і "пакування" ідей та пропозицій для різних груп. Хто краще упакує і презентує, той і переможе.

4. Дуалізм на Олімпі - у 2011 році Китай витіснить США з позицій світового лідера за обсягами промислового виробництва (правда гроссо, а не на душу населення - до цього ще дуже далеко). Деякі здивуються, деякі злякаються, а багато хто зрадіє. Хоча деякі можуть здивуватися чому цього не сталося раніше. У цьому житті куди б ти не глянув, майже всюди стоїть клеймо Made in China (або новомодний бренд People's Republic of China), а прожити тиждень без товарів вироблених не в Китаї майже неможливо - при чому в якій би ти країні не жив (за виключенням найбідніших, хоча зараз Китай там починає почувати себе господарем). Тому ми маємо звикати до нової ери - дуалізму світового лідерства, яке створює багато складностей, однак відкриває багато можливостей для всіх, хто може їх побачити і ними скористатися (Україна, а точніше її лідери, послідовні у своєму ігноруванні сучасних процесів, на жаль).

5. Кращі серед гірших - у той час як старий світ зализує рани фінансової кризи 2008 року динамічні економіки нових лідерів набирають обертів. І тепер це не лише BRIC, але й країни із менш очевидними амбіціями - Індонезія, Чілі, Ізраїль. Ці країни не просто "слідують" шляхом розвитку розрекламованим золотим мільярдом, а "перескакують" щаблі, іноді десятками, а також знаходять свій власний шлях із точки А в точку Б (бо точок Б багато, і ідеальної моделі розвитку теж не існує).  Тому географію "вивчення досвіду" слід розширювати, якщо хочемо знайти щось нове і цікаве, а також досить релевантне. Якщо я найближчим часом побачу черговий звіт про "європейський досвід", то голосно запитаю - а чому не китайський чи бразильський? Хоча на жаль, я поки що не володію мовами оригіналу для ґрунтовної дискусії на цю тему!

6. Наша хата з краю - Україна на мій погляд, як це не сумно, продовжуватиме залишатися на периферії глобальних процесів у ролі пасивного спостерігача за тим, як інші роблять неможливе і досягають чогось. Вірніше одна її частина, урядово-офіціна (вимірюється тисячами), продовжуватиме впадати у летаргічно-оманливий солодкий сон власної величі і правоти, тоді як інша - самостійно мислячі господарі власного життя (вимірюється мільйонами) - енергійно прориватиме кордони сірості та виходитиме на глобальні ринки талантів. Питання у тому, чи стане 2011 рік піком абсолютного віддалення цих двох орбіт і моментом прозріння щодо повної неадекватності державницької діяльності потребам сучасного суспільства? Гадаю що ні, однак цей момент не за горами.

7.  Стобільна стабільність України (за Ліною Костенко) - тотальна реконструкція адміністративного апарату та зміна політичної моделі в Україні не відповідає не лише зовнішнім викликам, але й внутрішнім проблемам. Прославлена стабільність насправді є бажанням законсервувати статус кво "пасивний громадянин-добрий господар". Однак господар виявляється не таким добрим і його реформи спрямовують нас зовсім не у тому напрямку, який було обіцяно. Навряд чи слід чекати зміни погоди на краще, особливо у сфері економічної політики, яка має підвищувати рівень конкурентності України на континенті та у світі, або у сфері освітньої і наукової політики, де нове мислення, унікальні навички та інноваційний прорив мають забезпечити економічне зростання. Також навряд чи слід чекати бодай натяків та посилення децентралізаії та ролі самоврядування - всі ознаки говорять про зворотні тенденції. Однак це не означає що все так погано, бо вищеперераховані глобальні тренди не можна анулювати неадекватністю держапарату або злими намірами політиків. Бо якщо у рівнянні не спрацьовує елемент "гарний господар", тоді "пасивний громадянин" теж там не втримається.

Ось такі тренди. Звичайно я не геній і можливо не помітила деяких важливих речей чи процесів (тоді напишіть мені про те, що я пропустила). Однак ми не фізики і не потребуємо математичної точності для досягнення успіху. Більш того, у нашій сфері інтересів завжди багато форс-мажорів, які досить швидко і радикально змінюють ландшафти нашої реальності. Так що подивимось!