4 квітня 2011 р.

Європейський досвід без фанатизму

Я займаюся "будівництвом" мостів між європейською та українською регіональною політикою останні 15 років. При чому з обох берегів:-) Тому цей меседж повторювався мною сотні разів - не слід механічно і дуже заповзято копіювати європейську модель регіональної політики в Україні. На жаль не всі погоджуються...

Це не значить, що її взагалі не треба вивчати і моніторити. Навпаки, слід вивчати, і навіть ще детальніше ніж ми робимо це зараз, для того щоб зрозуміти її глибинні рушії та умови, а значить чітко окреслити обмеження при застосуванні в Україні - у державі із абсолютно відмінною культурою управління, державним устроєм, бюрократією і менталітетом.

Мене іноді дивують дуже шановані мною колеги і експерти, які зі спортивним запалом відстоюють ту чи іншу запозичену з ЄС (або США) модель регіонального управління, ігноруючи її практичні обмеження і не бажаючи іти на компроміси. На практиці модель може бути абсолютно непридатною для застосування в Україні. Вона або суперечить базовим законам, або засадам бюджетної політики, або не вписується в існуючу територіально-адміністративну систему (недосконалу, але нову ми отримаємо не скоро!), або ігнорує регуляторно-фінансові інструменти, які вже існують і тому їх не треба "створювати з нуля".

Я не хочу справити враження ретрограда - наша система територіального врядування більш ніж недосконала і потребує кардинальних змін. Однак не варто недооцінювати її позитивних рис і "практичності". Є речі, які змінювати не має сенсу і непотрібно. Є речі, перш ніж впроваджувати які треба рік-два проводити масштабні навчання управлінців всіх рівнів - щоб вони в'їхали в в нову систему координат і не сплюндрували її через брак знань і кваліфікації за 3-6 місяців. А таке вже було - зі стратегічним плануванням, підтримкою депресивних територій, бюджетним кодексом, програмно-цільовим методом, тендерами - список можна продовжувати!

А тому всі нововведення перш за все мають пройти "тест на реальність" - слід спробувати вписати їх в існуючу, навіть недовершену систему. І вже потім, після ґрунтовного аналізу неможливості руху вперед при статусі кво, пропонувати КОНКРЕТНІ і практичні варіанти зміни.

Візьмемо наприклад Державний Фонд регіонального розвитку України, про який я вже писала раніше. Це нова модна тема владної тусовки, особливо після Ради Регіонів у січні цього року. Президент наказав створити - ми кинулися виконувати. При чому кинулися до європейського досвіду і до вже готових "нарізок" запропонованих європейськими проектами технічної допомоги. І це правильно - не викидати ж на вітер мільйони вже витрачених Євро на техдопомогу.

Модель-фаворит пропонує нам створити Фонд на зразок новостворених фондів у нових країнах-членах ЄС. Їх специфіка полягає у тому, що там, як і у нас, до недавнього часу не існувало регіональної політики у її класичному (читай сучасному) розумінні. А тому в Єврокомісії була абсолютна свобода дій щодо моделювання нової адміністративної і фінансової системи. Однак паралельно вони "ліпили" інші елементи цих держав: конкурентну політику, промислову, фіскальну, сільськогосподарську та багато інших. Всі вони - складові однієї системи.  Регіональна політика із ними всіма переплітається і має відповідати стандартам, які в Україні не існують і не мають існувати. Хоча б до того часу, поки ми не станемо членом ЄС (а до цього ще далеко). Тому слід відрізняти "зерна від плевел" і використовувати ті елементи, які дійсно можуть бути нам корисними і не втягують нас у (поки що) непотрібну круговерть євроінституцій.



Насправді ж в ЄС не існує "ідеальної" моделі фонду регіонального розвитку. У багатьох країнах він взагалі відсутній, оскільки не є обов'язковою передумовою виплати європейських грантів, як це іноді змальовують українські експерти. Часто гроші із комунітарних структурних фондів направляються прямо через бюджети відповідних міністерств, відомств і їх регіональні відділення. Більш того, вони постійно змінюються - до недавнього часу розпорядниками регіональних фондів в Англії були АРР, але їх ліквідували і "вся влада" перейшла наверх до Міністерства громад і місцевого врядування... Головне тут - дисципліна виконання і дотримання встановлених і однакових для всіх стандартів.

Ми маємо шанс створити дієву українську модель. Для цього слід "чужого навчатись і свого не цуратись". Якщо не працюють українські моделі - наприклад інноваційно-інвестиційний фонд - то чому ми впевнені, що спрацює європейська? Адже питання не в тому, що модель погана, а в тому що виконавці можуть зіпсувати будь-яку, навіть таку "симпатичну". Тому слід знайти можливості вдосконалити процес виконання існуючих законів і нормативів (які теж до речі готувалися європейськими проектами і експертами, правда 10 років тому) перш ніж перебудовувати всю нормативну базу.

10 коментарів:

  1. Цілком згідна. Неврахування особливостей притаманних країні, нації, менталітету мешканців та історично складених традицій (навіть якщо вони не надто вдалі)є суттєвою перешкодою для запровадження чужих моделей.
    Працюючи в іноземній комерційній структурі бачу, наскільки сильним є спротив запровадження нових стандартіва силоміць. Це при тому, що структура комерційна.
    Що ж тут говорити про сліпе запровадження чужих можделей в масштабах держави і існуючих традиціях державного управління.
    ЗС

    ВідповістиВидалити
  2. Да, якщо порівняно гнучкий приватний сектор ледь здатен на такі потуги, то держсектор взагалі безнадійна справа... Хоча надії точно втрачати не треба!

    ВідповістиВидалити
  3. Будь ласка прокоментуйте цю статтю
    http://www.apn.ru/publications/article23998.htm

    ВідповістиВидалити
  4. Стаття цікава (хоча її тема досить далека від мого оригінального посту!) і має чітко визначену перспективу на проблему міграції в Європі (яка схожа на проблему США). Однак є багато інших перспектив і їх неправильно ігнорувати. Я не експерт у цій сфері тому мені важко дати кваліфікований коментар. Скажу лише, що не всі і навіть не більшість європейських імігрантів мешкають у гетто та ігнорують суспільство "країни-донора". Є анклави забезпечених і дуже забезпечених імігрантів, а певні професії, наприклад лікарі, і програмісти, переповнені вихідцями із країн Азії чи Африки. З іншого боку, в країнах Європи повно анклавів місцевого населення, яке безробітне вже у третьому поколінні, живе за рахунок державних виплат і чхати хотіло на суспільство і його традиції та канони.

    ВідповістиВидалити
  5. Дивно, мій коментар зник.

    ВідповістиВидалити
  6. Який саме? Всі коментарі, які були залишені, живі і здорові, оскільки я нічого не редагувала. Можливо був збій у системі? Може ви залишите своє ім"я аби мені було зручніше до вас звертатися? :-)

    ВідповістиВидалити
  7. Я просив навести приклад анклаву місцевого європейського населення яке живе за рахунок місцевих доплат, циган не пропонувати.

    ВідповістиВидалити
  8. Ок Л.Б., я дивлюсь вас дійсно цікавлять питання міграції, сегрегації, місцевої депресивності і безробіття, які не мають нічого спільного із темою даного посту - європейські моделі інструментів регіонального розвитку і як їх правильно використовувати. Я не проти дискусії, однак не в рамках цього формату. Тому я готова надіслати свої приклади мейлом - це буде лише чесно по відношенню до читачів блогу, які очікують від цього посут дискусії про фонди регіонального розвитку. Тому шліть ваші питання мені на мейл і я відповім. Дякую. О

    ВідповістиВидалити
  9. Будь-ласка, надайте посилання на публікацію, в якій Ви висвітлюєте цю тематику - тематику Державних фондів підтримки регіонального розвитку (щоб на Вас можна було послатися у роботах)
    З повагою,Ольга

    ВідповістиВидалити
  10. Ольго, на жаль "відкритих" публікацій на конкретно цю тему не маю, поки що. Є аналітичні записки для Мінрегіонбуду, але я не впевнена що вони для загального вжитку і на них точно складно посилатися:-) Але все одно дякую за запитання!

    ВідповістиВидалити