Свято спорту - ціна питання

Щороку ми спостерігаємо за "битвою" країн та міст світу за право проводити той чи інший спортивний захід (або отримати статус культурної столиці). У чому причина?

Для більшості місцевих лідерів та урядів це можливість показати себе гарних та розумних, відкрити іноземцям вікно у свій світ, а також довести місцевим мешканцям, що "вони того варті". Окрім іміджевих причин, які все ж таки на хліб не намажеш, часто наводяться економічні чинники - користь від проведення заходу для місцевої або національної економіки.

Демонстрація організаційних, будівельних, дизайнерських, хлібосольних якостей місця проведення заходу має справити позитивне враження на інвесторів та в результаті призвести до припливу інвестицій у різні сфери економіки, навіть найбільш віддалені від спортивно-розважальної сфери. Однак це у випадку, якщо враження буде позитивним і трансформованим у зростаючі інвестиційні рейтинги.

Як правило економічні вигоди від проведення олімпіад чи футбольних чемпіонатів є досить примарними і мало хто може привести точну цифру КПД від проведеного заходу. Є сухі цифри - чисті витрати, чисті прибутки.

Отож про цифри. На організацію останнього Кубку світу з футболу у ПАР було витрачено приблизно 6 мільярдів долларів, із них приблизно 4 мільярди - з державного бюджету (1.5 млрд на будівництво стадіонів та прилеглих територій, 1.8 млрд на дороги, 0.5 млрд на аеропорти, порти та інші "пункти прибуття"). І це у країні з високим рівнем бідності, одним з найвищих у світі рівнем захворювання на СНІД, складною криміногенною та коррупційною ситуацією. Багато хто задається питанням, а чи варто було "запрягатися" у ці санчата. Особливо після оприлюднення фантастичних новин - прибутки від проведення ЧМ сягнули 3 млрд. дол., однак майже вся сумма відійде у власність... ФІФА. Тобто витрати лягли на плечі ПАР, а реальні короткострокові прибутки від спонсорських та телепакетів - футбольній бюрократії.

Олімпійські ігри у Лондоні у 2012 році будуть коштувати британським платникам податків біля 9.5 млрд. ф.ст (15 млрд. дол.). Хоча з огляду на останні тенденції жорсткої бюджетної економії та скорочення фіскального дефіциту Організаційний комітет вишукує всі можливості для економії. За останні 3 роки бюджет вдалося скоротити на 900 мільйонів і це не межа - в результаті спрощення та стрімлайнінгу закупівель, економії на контрактерах та використання менш дорогих матеріалів. Хоча багато хто задається питанням -  навіщо Лондону це потрібно? З іміджем і популярністю у нього все ок. Однак Уряд та міська влада мають свої мотиви - вони використовують Олімпіаду як інструмент регенерації найбільш депресивних районів столиці - про це трохи згодом.

Лондону далеко до Пекіну - там на літні Олімпійські ігри 2008 року було витрачено біля 44 млрд. дол. і ніхто найближчим часом не зможе організувати більш вражаюче видовище та рівень організації. Китай може собі дозволити таку розкіш - країна має вражаючі темпи економічного зростання та фантастичні національні резерви, тобто є що витрачати. Хоча знову ж таки, багато хто задається питанням, а чи не можна було використати кошти більш раціонально, з огляду на величезну кількість населення, що живе на межі бідності.

Тепер щодо Євро-2012. У квітні 2010 року Уряд України прийняв рішення про збільшення бюджету на організацію української частини турніру на 2 мільярди долларів - до фантастичних 18 мільярдів долларів (порівняйте з Лондонською Олімпіадою!). Правда у нещодавній статті Bloomberg були озвучені дещо інші цифри - 3.3 млрд.дол., незрозуміло яке джерело такого позитиву. Планується, що приватний сектор докладе ще 10 мільярдів долларів у спортивну, транспортну  та готельну інфраструктуру. І це лише половина свята - Польща на своїй "половині поля" витратить значну суму (було складно знайти точну цифру), однак тягар буде не таким важким, оскільки країна отримає значну підтримку з Брюсcеля - великий плюс членcтва у ЄС!

Організатори Євро-2012 в Україні говорять про довгостроковий економічний ефект, але без особливої конкретики. Головні аргументи, які наводять уряд та авторитетні міжнародні організації, як наприклад Світовий Банк - створення робочих місць, покращення стану інфраструктури, поштовх економіці через будівельну індустрію, торгівлю, туризм та ін. Хоча зважаючи на кризову ситуацію та відмову багатьох інвесторів співпрацювати (за браком коштів), результати можуть бути менш райдужними. Наскільки я знаю, станом на початок липня 2010 року на будівництві Олімпійського стадіону в Києві вже три місяці не виплачувалась зарплата будівельникам...

Далі буде

Стаття Володимира Нудельмана на Українській Правді

Важко не погодитись...

Не про спорт - про ЄС та Україну

Вчора Україну відвідав комісар Євросоюзу з питань регіональної політики Йоханнес Хан. Мета візиту - обговорити прогрес у впровадженні угоди про співпрацю між ЄС та Україною у сфері регіональної політики, яку було підписано минулого року. Пан Хан зустрічався із Прем'єр-міністром Азаровим та Міністром регіональної політики та будівництва Яцубою.

Ну прогресу майже ніякого не було, тому обмежилися обміном запевнень у дружбі та співпраці, а також обговоренням планів на майбутнє - заходів по розробці і вровадженню в Україні дієвої регіональної політики, яка б могла вирішити проблеми суттєвих дисбалансів у розвитку регіонів. Пан комісар пообіцяв нову порцію технічної допомоги (10 мільйонів Євро у 2011-2013), допомогу в експертизі законопроектів (в тому числі Концепції регіональної політики, підготовленої ще за попереднього уряду), візити та обміни, комплексне дослідження територіального розвитку України (Territorial Review) експертами ОЕСР.

Хоча мені особисто було б також цікаво дізнатися про результати трьох-чотирьох великих проектів технічної допомоги у цій сфері, які профінансував ЄС за останні 3-5 років. Де, як не на зустрічі високопосадовців похвалитися успіхами, якщо вони є звичайно.

Пан Хан зазначив, що регіональна політика є важливим виміром процесу європейської інтеграції. Він також запевнив у релевантності і користі європейського досвіду для Україні. Я загалом погоджуюся, особливо зважаючи на той факт, що моя дисертація була присвячена саме досвіду регіональної політики ЄС та можливостям його застосування в Україні:-)

Однак пан комісар був не зовсім відвертим із українськими колегами, на відміну від колег європейських на нещодавній конференції RSA. Там він досить критично окреслив головні проблеми та виклики регіоналної політики ЄС та шляхи їх подолання у пост-кризовий період.

Незважаючи на величезні суми грошей та зусилля за останні 40 років ЄС не спромігся суттєво скоротити розрив у рівні розвитку між найбіднішими та найбагатшими регіонами (хоча окремі країни все ж таки скоротили розрив, наприклад Португалія, Іспанія, Греція). Причини різні - від глобальної кризи, економічного буму, входження до складу ЄС досить бідних країн Європи, до не досить ефективних інструментів реалізації політики та розподілу коштів.

До чого я веду? До того, що у вивченні європейського досвіду треба звертати увагу не лише на успіхи, але й на помилки. Це може виявитись більш корисним для побудови дійсно "працюючої", а не декларативної регіональної політики в Україні. Питання у тому, чи захочуть європейські колеги поділитися з нами своїми негативними уроками так само, як і позитивними...

Тиждень аналітики: Економіка спорту та ціна видовища

З огляду на великий інтерес до ролі спортивних змагань у покращенні іміджу країни та зростанні її економіки, я вирішила присвятити цей тиждень фактам і прикладам того, як різні країни відносяться до проведення Олімпіад чи Чемпіонатів Світу та Європи. Все ж таки 2012 рік вже не за горами і тому цікаво дізнатися хто, скільки і на що витрачає у світі та яку "спадщину" окрім стадіонів може залишити в Україні Євро-2012.

Отже ми заглиблюємося у цікавий та інтригуючий світ спорту, а саме в питання організації великих спортивних заходів та їх вплив на розвиток місцевої та національної економіки і суспільства. Мене ця тема цікавить ще тому, що у порівняно недалекому минулому я декілька сезонів працювала в одному футбольному клубі над проектом "Ліга Чемпіонів" (саме тоді до речі ми вийшли до півфіналу:-)), а також допомагала іншому клубу "вживатися" в проект ЛЧ у їх найперший сезон. Тому про організаційно-спонсорсько-технічно-економічно-політичні аспекти футбольних турнірів УЕФА знаю не лише з газет та журналів. З іншого боку досвід Олімпіади у мене дуже обмежений - мені було п'ть років коли у Києві вирувало це свято. Пам'ятаю була спека, море людей на гігантському Олімпійському, ведмедик Мішка, Софія Ротару, Пепсі, голуби та паперові кепки з кільцями (свою довго берегла як сувенір).

Я не буду робити великих відкриттів, а просто зберу до купи вже існуючі факти та аналітику, в тому числі з України. Конкретно мене цікавлять такі аспекти: фінанси, робочі місця, інфраструктура, землекористування, екологія, туризм, спорт і суспільство. Отже почнемо...

Шукаємо молоді таланти

Цього тижня я отримала перший випуск нового видання Regional Studies Association - Regional Insights. Це журнал, який було започатковано з метою стимулювання надходження "свіжої крові" у сферу досліджень місцевого і регіонального розвитку і політики. Основна мета журналу - надати можливість опублікувати результати досліджень молодих науковців та практиків, які знаходяться на початку своєї кар'єри.

У першому журналі можна прочитати про особливості індустріальної політики Індонезії та Китаю, про співвідношення між сільським та міським плануванням у Латвії, про розкол Бельгії та багато іншого. До того ж у кожному випуску публікується стаття-практикум на певну тему. Цього разу Девід Мессі дає вам сім "підказок" як написати статтю, щоб її опублікували.

Отже, якщо у вас є на приміті талановиті магістри, аспіранти чи експерти-практики, які можуть вільно викласти свої ідеї англійською мовою (або ви самі і є таким молодим спеціалістом), рекомендуйте їм надсилати свої ідеї до редакції за такими адресами beatrix.haselsberger@tuwien.ac.at або p.benneworth@mb.utwente.nl.

Редколегія обіцяє підтримку та експертний супровід у процесі підготовки статті до публікації.

Інноваційний тиждень: Підсумки

Цього тижня Регіональні Акценти намагалися зацікавити вас різними аспектами інноваційного розвитку у світі.

Ви могли дізнатися про досвід Росії у побудові нової Силіконової долини, а також про феноменальний успіх існуючої індійської Силіконової долини у Бангалорі. Якщо ви цікавитесь інноваціями на регіональному та місцевому рівні, а також яким чином вони можуть допомогти у подоланні соціально-економічних проблем та скороченні просторових диспропорцій, то вас міг зацікавити пост про наукові міста, а також публікація про світовий та британський досвід у створенні та розвитку Science cities.

Цікавими були новини про прогрес (та його відсутність) у створенні інноваційної економіки ЄС, що має амбіції стати найбільш конкурентною у світі, а також рекомендації ОЕСР щодо створення необхідної регуляторної бази та сприятливого середовища для стимулювання інновацій у кризовий період.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про досягнення і прорахунки ЄС у створенні більш конкурентоспроможної економіки, то запрошую вас почитати аналітичну публікацію про структурні економічні зміни у ЄС, написану мною та двома колегами у 2008 році (англійською).

Наступний тиждень ми плануємо присвятити спорту, а точніше ролі та впливу великих спортивних заходів на розвиток місцевої та національної економіки. Дана тема є особливо актуальною по закінченні Чемпіонату світу 2010 у ПАР та у контексті підготовки України до Євро-2012.

Інноваційний тиждень: Кризові інновації

Однією з головних тем останнього числа Обзервера ОЕСР (OECD Observer) є роль інновацій на різних етапах економічного циклу.

Аналізуючи приклади корпоративних та урядових інноваційних проривів, експерти ОЕСР дійшли висновку, що у кризовій ситуації виграють ті, хто роблять ставки на нові підходи до традиційних проблем. Наприклад більше половини компаній у списку Форбс-500 2009-го року почали свою діяльність у період рецесії.

Більш того, із кризи швидше виходять ті економіки, які, ризикуючи втратити "комфортабельні позиції", шукають нові двигуни прогресу та економічного зростання. Звідси і рекомендації в Інноваційній стратегії ОЕСР державам-членам - удосконалити систему врядування та створити сприятливі умови для виникнення та розвитку різних типів інновацій (включаючи управлінські).

Здавалося б, нічого нового, шумпетеріанський підхід до "творчого деструктизму" в період кризи. Однак деяким країнам потрібно знову і знову посилати ці "меседжі" для того, щоб вони зрозуміли необхідність реформування структури економіки та запровадження нової економічної політики задля підвищення конкурентоспроможності. Шкода що Україна не є членом ОЕСР...

У журналі також аналізується роль податкової системи у стимулюванні інновацй, корпоративні соціальні інновації, дослідження у сфері нових матеріалів (нанотехнології), транспортні інновації та інше. Одним словом гарне чтиво!

Інноваційний тиждень: Виклики ЄС між Лісабонською стратегією та Програмою "Європа-2020"

2010 рік мав стати вирішальним для Європи - саме він був визначений як кінцевий термін для досягнення цілей Лісабонської стратегії (Lisbon Strategy), поставлених у 2000 році. Головною амбіцією ЄС було стати до 2010 року найбільш конкурентною і динамічно розвиваючоюся економікою світу, що базується на знаннях, та досягти стійкого економічного зростання через більшу кількість висококваліфікованих робочих місць. Ключовими орієнтирами були: 1) досягнення 70% зайнятості, 2) 3% ВВП країн-членів ЄС має витрачатися на наукові розробки та дослідження.

Глобальна економічна криза стала на перешкоді реалізації цих амбітних планів, хоча прогрес у побудові інноваційної Європи був проблематичним і до 2008 року. Ще у 2004 році за дорученням Єврокомісії робоча група на чолі з Вімом Коком опублікувала комплексну оцінку попередніх результатів реалізації заходів Лісабонської Стратегії, ключовими висновками якої були наступні: більшість держав-членів не дотягують до необхідних стандартів, а весь процес є занадто бюрократичним і неефективним. Та навіть прийняті зміни та спрощення процедур не врятували ситуацію. У 2008 році рівень зайнятості у ЄС досягнув 66% (і почав стрімко падати у процесі посилення кризових процесів), а витрати 27-ми країн ЄС на науку і дослідження зросли лише маргінально - з 1.82% ВВП у 2000 році до 1.9% ВВП у 2008 (для більш детальної оцінки дивіться повний звіт за цим посиланням).

І ось на початку 2010 року Єврокомісія ініціювала підготовку нової стратегії зростання та зайнятості в ЄС  - "Європа-2020". Документ має бути фіналізований до кінця року, а отже зараз відбувається найважливіший і найцікавіший етап - обговорення проекту, прийняття до уваги думок різних партнерів і професійних груп Євросоюзу - від урядів до бізнесу та науковців, формулювання кінцевих цілей, заходів та потоків фінансування.

Однак вже зараз помітні певні неузгодження та проблеми, зокрема представники бізнесу критикують розробників за відсутність продуктивного діалогу та ігнорування думки приватного сектору. З іншого боку, представники місцевих органів влади вимагають більшої самостійності у формулюванні власних пріоритетів і програми дій в рамках "Європи-2020". У противному випадку, кажуть обидві групи, нова стратегія мало чим буде відрізнятися від старої і ЄС знову не зможе досягнути поставлених цілей.

Отже головне питання на сьогодні полягає у тому, чи зможе ЄС вчитися на власних помилках і побудувати процес таким чином, щоби врахувати думки ключових партнерів і підготувати стратегію, яка буде амбітною і реальною для впровадження одночасно.

Конференція "Світ і Росія: регіоналізм в умовах глобалізації", Москва, 11-12 листопада 2010

За цим посиланням ви знайдете інформацію про цей цікавий захід, що відбудеться у Москві у середині листопада. Організатор - Університет дружби народів. Велика перевага у робочій мові зібрання - російській.

Інноваційний тиждень: нова зірка Індії

Більшість сучасних  інновацій походять не з США чи Європи, а з Індії, Бразилії, Китаю та інших "тигрів" і "драконів". Про це я писала раніше.

Сьогодні у мою скриньку потрапив цікавий звіт підготовлений Legatum Institute (US) про фантастичний успіх індійського міста Бангалор - світового лідера у сфері виробництва програмного забезпечення, що виробляє третину індійського експорту "софта", а це 40 мільярдів долларів на рік (що майже дорівнює всьому еспорту товарів і послуг України у 2009 році - 45.5 млрд.дол.). У місті проживає 10 тисяч мільйонерів, з іншого боку 25 вісотків населення мешкає у трущобах.

А ще пару десятиліть тому Бангалор був непримітним "середнячком" серед мегаполісів Індії із великими виробничими потужностями у текстильній, хімічній промисловості, авіабудуванні та військово-промисловому комплексі, що отримували значні субсидії та замовлення від держави (мені тут пригадався Харків). Однак ці традиційні галузі із часом "видохлися", а ось суттєві інвестиції в освіту міста із часом дали позитивні результати у сфері інформаційних технологій та програмного забезпечення, що з'явилася завдяки приватній ініціативі, а не державному фінансуванню. Все почалося 25 років тому із банального "аутсорсінгу" американських та європейських компаній, а закінчилося великим дослідним кластером, що за масштабами можна порівняти із Силіконовою долиною У Бангалорі знаходяться штаб-квартири двох індійських корпоративних IT-гігантів - Wipro та Infosys.

Місто є одним з найбільш динамічно розвивауючихся мегаполісів Індії із населенням 6.5 мільйонів і щороку приваблює ще десятки тисяч мігрантів з інших міст і регіонів. Мені до речі пригадався сюжет роману Аравінда Адіги "Білий тигр" - про підприємливого водія без освіти з індійської глибинки, який побудував свій дуже успішний бізнес у Бангалорі, перевозячи нічні зміни працівників софт-бізнес-центрів. Роман отримав Букера у 2008 році - дуже цікавий, рекомендую.

Але бочка меду не без ложки дьогтю. Звіт також говорить про фантастичні проблеми міста, що стримують його розвиток,  зокрема про відсутність адекватної публічної інфраструктури, як то питної води, каналізаційної системи, надійної системи енергопостачання, про жахливі затори на дорогах та хаотичний публічний транспорт. Тобто якщо роль держави була некритичною на стадії створення і швидкого зростання, то вона є необхідною для закріплення успіху і майбутнього розвитку міста, як світового осередка інноваційного виробництва.

Нагадує українські реалії.

Нова публікація Єврокомісії

Останній випуск журналу Panorama Inforegio (Панорама Інфореджіо), літо 2010, можна знайти за цим посиланням.

Інноваційний тиждень: Про наукові міста (science cities)

Хочеться продовжити тему інновацій та інноваційної політики, якої я торкнулася у попередньому пості.

Я вирішила, що може бути корисним посилання на главу книги про наукові міста (science cities), яку я написала пару років тому для свого колишнього роботодавця - Institute of Public Policy Research North (ippr north). Вона правда ніколи не була опублікована в силу різних причин (в основному фінансових:-( ). Цей проект мав на меті проаналізувати ефективність існування 6-ти наукових міст Британії. Моє завдання було "вписати" британські ініціативи у міжнародний контекст.

Короктий висновок такий - незважаючи на розбіжності в базових  системах та стимулах, більшість розвинених держав використовують територіальні моделі стимулювання інноваційного розвитку (наукові міста, технопарки та ін) задля вирішення місцевих економічних проблем, подолання регіональних диспропорцій у технологічному розвитку, або стимулювання енономічного зростання через інноваційні види діяльності. Результати більш вражаючі там, де до розробки і впровадження політики активно залучаються бізнесмени та бізнес-науковці, регіони мають більш здорові конкурентні амбіції, а самі заходи є спільними діями центрального та місцевого (регіонального) урядів.

Читайте документ на Скріблі за цим посиланням (звичайно англійською мовою).

Інноваційний тиждень: Про НаноРосію і феномен централізованої інноваційної політики

Лише лінивий не писав про нещодавній "інноваційний" російський прорив в Америці (який правда був дещо захмарений шпіонським скандалом) і про російські амбіції стати "не вагоном, а локомотивом нових технологій у світі" (А. Чубайс). У Європі та Америці із подивом і повагою дивляться на мільярди з держбюджету, які витрачаються на нову забавку російського політестаблішменту - Нанотехнології. У принипі ці процеси співпадають із глобальною тенденцією - в одному із нещодавніх Economist було надруковано розгорнутий аналіз походження інновацій (виробничих, технологічних, управлінських та ін.) у сучасному світі - більшість із них виникають не у "старому світі", а у "перехідних економіках" (emerging economies) Азії та Південної Америки (які вже давно перейшли куди їм треба...)

Пройшли часи, коли тема російського наукового прориву була лише предметом анектодів та смішних дописів на ВладимирВладимировиче. Велика частина росіян, а за ними і іноземців, прониклися ідеєю. Іноземні інвестори вже стають у черги щоби вкласти гроші у підмосковне Сколково - майбутню наностолицю Росії. Російським вченим вдалося вже багато у сфері нових матеріалів у галузях енергетики, медицини, товарів широкого вжитку та ін. І це не може не радувати. Однак я особисто ставлю під сумнів амбіції Росії створити нову Силіконову долину у Сколково, як про це заявив президент Мєдвєдєв минулого тижня у Каліфорнії.

Джерела зростання та інноваційності у цих двох кластерах не можуть бути більш неподібними: у Силіконовій долині все починалося із гаражних майстерень студентів Стенфорду та мікропроектів на основі персональних винаходів, які із часом і великою кількістю венчурного капіталу перетворилися на мега-корпорації. У Росії це мільярди державних коштів у підмосковній "пустелі" (Сколково ніколи не було "наукогородом") при відсутності зацікавленості російських малих і середніх компаній та винахідників. Все базується на інтересі великих (державних) корпорацій та уряду вивести Росію у технологічні лідери світу.

Є сумніви в успішності каліфорнійсько-російської  моделі. Хоча б тому, що з російським менталітетом треба рівнятися не на США із супер-ліберальною економікою та високою мобільністю трудових кадрів, а на Китай чи Близький Схід, де суверенні фонди і державні корпорації відіграють ключову роль у просуненні інновацій. Західна модель стимулювання інноваційного розвитку на місцевому та регіональному рівні навряд чи буде сприйнята в Росії, адже для її реалізації потрібна жорстка система захисту прав інтелектуальної та майнової власності, потужний соціальний капітал, вчені-підприємці, максимальна незарегульованість економіки, порівняно легкий доступ до венчурного капіталу та багато іншого.

Росіяни хочуть виростити щось велике із великого, в Америці ж це велике виросло із дуже маленького, при чому із мінімальним втручанням з боку держави.

Скільки коштує твоє ім'я?

Цікаво було читати колонку в одному з останніх Корреспондентів про примарний ефект організації чемпіонату світу (або Європи) з футболу на економіку країни-організатора. Автор гарно сформулював основні тези, посилаючись на досвід ПАР, однак я не можу з ним погодитись.

Більш детально я написала про свої роздуми на тему Мундіаля та Євро в Україні на іншому блозі. Тепер думаю що буде корисно опублікувати це й тут - зроблю це найближчими днями.

Автор статті питає, чому Росія або Україна мають витрачати на організацію Олімпіади та Євро грошей у рази більше, ніж скажімо Італія, США або Канада. Можна попорпатись у цифрах і знайти погрішності, однак відповідь тривіальна. США або Італії непотрібно будувати до великого спортивного свята 1) доріг, 2) аеропортів, 3) готелів, 4)стадіонів - бо все це у них вже є! Мотивацією для будівництва необхідних об'єктів інфраструктури виступає не приїзд іноземних спортсменів та глядачів, а потреби власних громадян, спортсменів та бізнесу.

Не можна списувати на жадібність ФІФА або УЕФА всі проблеми країни-реципієнта. Якщо нам потрібен поштовх у формі Євро для того, щоби мати нормальну дорогу між Львовом та Києвом, або пристойний аеропорт в Харкові, або п'ятизірковий готель у Дніпропетровську, значить це проблема нашої мотивації. І знову ж таки, великі державні витрати - це проблема нездатності уряду зацікавити приватний сектор вкладати гроші у розвиток інфраструктури.

А вкладати гроші добровільно і масово приватний сектор почне тоді, коли буде створено відповідне середовише і коли країна перестане асоціюватися лише із Чорнобилем, "Динамо" Київ та примарними результатами Помаранчевої революції. Україні треба міняти імідж! А це означає, що потрібно буде організувати ще не одне Євро або Євробачення. Гарне ім'я коштує дорого...