25 червня 2010 р.

Трохи новин з Китаю

Багато хто з нас колись мав нагоду бути залученим (чи керувати) процесом підготовки стратегії розвитку громади, міста, району, області чи цілої країни.Скажімо прямо, стратегічне планування не є сильною стороною нашого типу управління і більшість процесів врядування все ще базуються на старому доброму плануванні. Тобто перспективи документу короткострокові, погляд максимально об'єктивний (ніяких суб'єктивних візій), залучення громадськості лише символічне, виконання завдань формальне, а бюджетне фінансування рідко відповідає поставленим цілям. Мені здається пояснення слід шукати не стільки у пострадянських звичках, скільки в усталених традиціях керівництва та менталітету населення у цій частині Європи.

Тому цілком зрозумілим є той факт, що ми використовуємо зарубіжний досвід у якості орієнтирів у сучасному стратегічному плануванні. Як правило це досвід країн ОЕСР - ЄС, США, Канади, Австралії (більшість проектів технічної допомоги у сфері регіонального і місцевого розвитку фінансуються донорами країн ОЕСР та міжнародними організаціями, як наприклад Світовий Банк, ЄБРР, ООН та ін.). Однак більшість експертів погодиться, що традиції економічної політики та врядування у цих країнах дуже відмінні від українських, тому "перетравлення" досвіду не завжди є успішним, і головне недовготривалим. Тому важливо подивитися за рамки цього "золотого клубу" і дізнатися про досвід країн зі схожими траекторіями розвитку та подібним типом управління.

Мене особисто дуже цікавить що відбувається у країнах, які десятиліття тому охрестили групою BRICS - Brazil, Russia, India, China, South Africa. Більшість з них має напівкеровану державою економіку, високу частку бідного населення, серйозні проблеми з інфраструктурою, соціальною сферою, використанням ресурсів, одночасно вони мають досить високі темпи економічного зростання та нарощують темпи виробництва інноваційної продукції та послуг.

Тому поступово Україні слід звертати більше уваги на досвід регіонального та місцевого розвитку у цих країнах. ЄС та США вже починають поважати вагому роль цього угрупування та його окремих членів у світовій економіці та будувати нові партнерські відносини з ними.

Отже трохи про Китай. Вчора у моїй скринці знайшлися новини про стратегії регіонального розвитку найбільших метрополій Китаю. Уряд найближчим часом збирається затвердити стратегію розвитку метрополії Пекін-Тянджин-Хебей (заздалегідь попереджаю, що моя транслітерація географічних назв може бути недосконалою:-)). У разі схвалення це буде вже третя стратегія розвитку "метропольних кластерів" - попередні 2 були підготовлені для регіону дельти річки Янцзи та регіону дельти річки Перлинна. Ці три регіони, які виробляють більше третини національного ВВП, вважаються ключем для успішного економічного розвитку країни.

Метою створення стратегії є посилення ролі "економічних двигунів" країни та покращення координації заходів у сфері економічної політики та розвитку. Звучить знайомо з огляду на українські реалії. Окрім стратегій для метрополій в країні вже "працюють" 11 стратегій регіонального розвитку та три плани "індустріального розвитку" провінцій. Китай з кожним роком звертає більше уваги на проблеми диспропорційного розвитку країни та вважає їх вирішення необхідною умовою підвищення якості життя населення та збільшення внутрішнього попиту на товари та послуги, що виробляються в країні (оскільки збіднілі "західні" економіки вже нездатні споживати великі обсяги китайського експорту).

Будемо слідкувати далі за розвитком подій і сподіваємося дізнатися більше про особливості регіональної політики Китаю.

Немає коментарів:

Дописати коментар