Інноваційний тиждень: Кризові інновації

Однією з головних тем останнього числа Обзервера ОЕСР (OECD Observer) є роль інновацій на різних етапах економічного циклу.

Аналізуючи приклади корпоративних та урядових інноваційних проривів, експерти ОЕСР дійшли висновку, що у кризовій ситуації виграють ті, хто роблять ставки на нові підходи до традиційних проблем. Наприклад більше половини компаній у списку Форбс-500 2009-го року почали свою діяльність у період рецесії.

Більш того, із кризи швидше виходять ті економіки, які, ризикуючи втратити "комфортабельні позиції", шукають нові двигуни прогресу та економічного зростання. Звідси і рекомендації в Інноваційній стратегії ОЕСР державам-членам - удосконалити систему врядування та створити сприятливі умови для виникнення та розвитку різних типів інновацій (включаючи управлінські).

Здавалося б, нічого нового, шумпетеріанський підхід до "творчого деструктизму" в період кризи. Однак деяким країнам потрібно знову і знову посилати ці "меседжі" для того, щоб вони зрозуміли необхідність реформування структури економіки та запровадження нової економічної політики задля підвищення конкурентоспроможності. Шкода що Україна не є членом ОЕСР...

У журналі також аналізується роль податкової системи у стимулюванні інновацй, корпоративні соціальні інновації, дослідження у сфері нових матеріалів (нанотехнології), транспортні інновації та інше. Одним словом гарне чтиво!

Інноваційний тиждень: Виклики ЄС між Лісабонською стратегією та Програмою "Європа-2020"

2010 рік мав стати вирішальним для Європи - саме він був визначений як кінцевий термін для досягнення цілей Лісабонської стратегії (Lisbon Strategy), поставлених у 2000 році. Головною амбіцією ЄС було стати до 2010 року найбільш конкурентною і динамічно розвиваючоюся економікою світу, що базується на знаннях, та досягти стійкого економічного зростання через більшу кількість висококваліфікованих робочих місць. Ключовими орієнтирами були: 1) досягнення 70% зайнятості, 2) 3% ВВП країн-членів ЄС має витрачатися на наукові розробки та дослідження.

Глобальна економічна криза стала на перешкоді реалізації цих амбітних планів, хоча прогрес у побудові інноваційної Європи був проблематичним і до 2008 року. Ще у 2004 році за дорученням Єврокомісії робоча група на чолі з Вімом Коком опублікувала комплексну оцінку попередніх результатів реалізації заходів Лісабонської Стратегії, ключовими висновками якої були наступні: більшість держав-членів не дотягують до необхідних стандартів, а весь процес є занадто бюрократичним і неефективним. Та навіть прийняті зміни та спрощення процедур не врятували ситуацію. У 2008 році рівень зайнятості у ЄС досягнув 66% (і почав стрімко падати у процесі посилення кризових процесів), а витрати 27-ми країн ЄС на науку і дослідження зросли лише маргінально - з 1.82% ВВП у 2000 році до 1.9% ВВП у 2008 (для більш детальної оцінки дивіться повний звіт за цим посиланням).

І ось на початку 2010 року Єврокомісія ініціювала підготовку нової стратегії зростання та зайнятості в ЄС  - "Європа-2020". Документ має бути фіналізований до кінця року, а отже зараз відбувається найважливіший і найцікавіший етап - обговорення проекту, прийняття до уваги думок різних партнерів і професійних груп Євросоюзу - від урядів до бізнесу та науковців, формулювання кінцевих цілей, заходів та потоків фінансування.

Однак вже зараз помітні певні неузгодження та проблеми, зокрема представники бізнесу критикують розробників за відсутність продуктивного діалогу та ігнорування думки приватного сектору. З іншого боку, представники місцевих органів влади вимагають більшої самостійності у формулюванні власних пріоритетів і програми дій в рамках "Європи-2020". У противному випадку, кажуть обидві групи, нова стратегія мало чим буде відрізнятися від старої і ЄС знову не зможе досягнути поставлених цілей.

Отже головне питання на сьогодні полягає у тому, чи зможе ЄС вчитися на власних помилках і побудувати процес таким чином, щоби врахувати думки ключових партнерів і підготувати стратегію, яка буде амбітною і реальною для впровадження одночасно.

Конференція "Світ і Росія: регіоналізм в умовах глобалізації", Москва, 11-12 листопада 2010

За цим посиланням ви знайдете інформацію про цей цікавий захід, що відбудеться у Москві у середині листопада. Організатор - Університет дружби народів. Велика перевага у робочій мові зібрання - російській.

Інноваційний тиждень: нова зірка Індії

Більшість сучасних  інновацій походять не з США чи Європи, а з Індії, Бразилії, Китаю та інших "тигрів" і "драконів". Про це я писала раніше.

Сьогодні у мою скриньку потрапив цікавий звіт підготовлений Legatum Institute (US) про фантастичний успіх індійського міста Бангалор - світового лідера у сфері виробництва програмного забезпечення, що виробляє третину індійського експорту "софта", а це 40 мільярдів долларів на рік (що майже дорівнює всьому еспорту товарів і послуг України у 2009 році - 45.5 млрд.дол.). У місті проживає 10 тисяч мільйонерів, з іншого боку 25 вісотків населення мешкає у трущобах.

А ще пару десятиліть тому Бангалор був непримітним "середнячком" серед мегаполісів Індії із великими виробничими потужностями у текстильній, хімічній промисловості, авіабудуванні та військово-промисловому комплексі, що отримували значні субсидії та замовлення від держави (мені тут пригадався Харків). Однак ці традиційні галузі із часом "видохлися", а ось суттєві інвестиції в освіту міста із часом дали позитивні результати у сфері інформаційних технологій та програмного забезпечення, що з'явилася завдяки приватній ініціативі, а не державному фінансуванню. Все почалося 25 років тому із банального "аутсорсінгу" американських та європейських компаній, а закінчилося великим дослідним кластером, що за масштабами можна порівняти із Силіконовою долиною У Бангалорі знаходяться штаб-квартири двох індійських корпоративних IT-гігантів - Wipro та Infosys.

Місто є одним з найбільш динамічно розвивауючихся мегаполісів Індії із населенням 6.5 мільйонів і щороку приваблює ще десятки тисяч мігрантів з інших міст і регіонів. Мені до речі пригадався сюжет роману Аравінда Адіги "Білий тигр" - про підприємливого водія без освіти з індійської глибинки, який побудував свій дуже успішний бізнес у Бангалорі, перевозячи нічні зміни працівників софт-бізнес-центрів. Роман отримав Букера у 2008 році - дуже цікавий, рекомендую.

Але бочка меду не без ложки дьогтю. Звіт також говорить про фантастичні проблеми міста, що стримують його розвиток,  зокрема про відсутність адекватної публічної інфраструктури, як то питної води, каналізаційної системи, надійної системи енергопостачання, про жахливі затори на дорогах та хаотичний публічний транспорт. Тобто якщо роль держави була некритичною на стадії створення і швидкого зростання, то вона є необхідною для закріплення успіху і майбутнього розвитку міста, як світового осередка інноваційного виробництва.

Нагадує українські реалії.

Нова публікація Єврокомісії

Останній випуск журналу Panorama Inforegio (Панорама Інфореджіо), літо 2010, можна знайти за цим посиланням.

Інноваційний тиждень: Про наукові міста (science cities)

Хочеться продовжити тему інновацій та інноваційної політики, якої я торкнулася у попередньому пості.

Я вирішила, що може бути корисним посилання на главу книги про наукові міста (science cities), яку я написала пару років тому для свого колишнього роботодавця - Institute of Public Policy Research North (ippr north). Вона правда ніколи не була опублікована в силу різних причин (в основному фінансових:-( ). Цей проект мав на меті проаналізувати ефективність існування 6-ти наукових міст Британії. Моє завдання було "вписати" британські ініціативи у міжнародний контекст.

Короктий висновок такий - незважаючи на розбіжності в базових  системах та стимулах, більшість розвинених держав використовують територіальні моделі стимулювання інноваційного розвитку (наукові міста, технопарки та ін) задля вирішення місцевих економічних проблем, подолання регіональних диспропорцій у технологічному розвитку, або стимулювання енономічного зростання через інноваційні види діяльності. Результати більш вражаючі там, де до розробки і впровадження політики активно залучаються бізнесмени та бізнес-науковці, регіони мають більш здорові конкурентні амбіції, а самі заходи є спільними діями центрального та місцевого (регіонального) урядів.

Читайте документ на Скріблі за цим посиланням (звичайно англійською мовою).

Інноваційний тиждень: Про НаноРосію і феномен централізованої інноваційної політики

Лише лінивий не писав про нещодавній "інноваційний" російський прорив в Америці (який правда був дещо захмарений шпіонським скандалом) і про російські амбіції стати "не вагоном, а локомотивом нових технологій у світі" (А. Чубайс). У Європі та Америці із подивом і повагою дивляться на мільярди з держбюджету, які витрачаються на нову забавку російського політестаблішменту - Нанотехнології. У принипі ці процеси співпадають із глобальною тенденцією - в одному із нещодавніх Economist було надруковано розгорнутий аналіз походження інновацій (виробничих, технологічних, управлінських та ін.) у сучасному світі - більшість із них виникають не у "старому світі", а у "перехідних економіках" (emerging economies) Азії та Південної Америки (які вже давно перейшли куди їм треба...)

Пройшли часи, коли тема російського наукового прориву була лише предметом анектодів та смішних дописів на ВладимирВладимировиче. Велика частина росіян, а за ними і іноземців, прониклися ідеєю. Іноземні інвестори вже стають у черги щоби вкласти гроші у підмосковне Сколково - майбутню наностолицю Росії. Російським вченим вдалося вже багато у сфері нових матеріалів у галузях енергетики, медицини, товарів широкого вжитку та ін. І це не може не радувати. Однак я особисто ставлю під сумнів амбіції Росії створити нову Силіконову долину у Сколково, як про це заявив президент Мєдвєдєв минулого тижня у Каліфорнії.

Джерела зростання та інноваційності у цих двох кластерах не можуть бути більш неподібними: у Силіконовій долині все починалося із гаражних майстерень студентів Стенфорду та мікропроектів на основі персональних винаходів, які із часом і великою кількістю венчурного капіталу перетворилися на мега-корпорації. У Росії це мільярди державних коштів у підмосковній "пустелі" (Сколково ніколи не було "наукогородом") при відсутності зацікавленості російських малих і середніх компаній та винахідників. Все базується на інтересі великих (державних) корпорацій та уряду вивести Росію у технологічні лідери світу.

Є сумніви в успішності каліфорнійсько-російської  моделі. Хоча б тому, що з російським менталітетом треба рівнятися не на США із супер-ліберальною економікою та високою мобільністю трудових кадрів, а на Китай чи Близький Схід, де суверенні фонди і державні корпорації відіграють ключову роль у просуненні інновацій. Західна модель стимулювання інноваційного розвитку на місцевому та регіональному рівні навряд чи буде сприйнята в Росії, адже для її реалізації потрібна жорстка система захисту прав інтелектуальної та майнової власності, потужний соціальний капітал, вчені-підприємці, максимальна незарегульованість економіки, порівняно легкий доступ до венчурного капіталу та багато іншого.

Росіяни хочуть виростити щось велике із великого, в Америці ж це велике виросло із дуже маленького, при чому із мінімальним втручанням з боку держави.

Скільки коштує твоє ім'я?

Цікаво було читати колонку в одному з останніх Корреспондентів про примарний ефект організації чемпіонату світу (або Європи) з футболу на економіку країни-організатора. Автор гарно сформулював основні тези, посилаючись на досвід ПАР, однак я не можу з ним погодитись.

Більш детально я написала про свої роздуми на тему Мундіаля та Євро в Україні на іншому блозі. Тепер думаю що буде корисно опублікувати це й тут - зроблю це найближчими днями.

Автор статті питає, чому Росія або Україна мають витрачати на організацію Олімпіади та Євро грошей у рази більше, ніж скажімо Італія, США або Канада. Можна попорпатись у цифрах і знайти погрішності, однак відповідь тривіальна. США або Італії непотрібно будувати до великого спортивного свята 1) доріг, 2) аеропортів, 3) готелів, 4)стадіонів - бо все це у них вже є! Мотивацією для будівництва необхідних об'єктів інфраструктури виступає не приїзд іноземних спортсменів та глядачів, а потреби власних громадян, спортсменів та бізнесу.

Не можна списувати на жадібність ФІФА або УЕФА всі проблеми країни-реципієнта. Якщо нам потрібен поштовх у формі Євро для того, щоби мати нормальну дорогу між Львовом та Києвом, або пристойний аеропорт в Харкові, або п'ятизірковий готель у Дніпропетровську, значить це проблема нашої мотивації. І знову ж таки, великі державні витрати - це проблема нездатності уряду зацікавити приватний сектор вкладати гроші у розвиток інфраструктури.

А вкладати гроші добровільно і масово приватний сектор почне тоді, коли буде створено відповідне середовише і коли країна перестане асоціюватися лише із Чорнобилем, "Динамо" Київ та примарними результатами Помаранчевої революції. Україні треба міняти імідж! А це означає, що потрібно буде організувати ще не одне Євро або Євробачення. Гарне ім'я коштує дорого...

Підсолодили пілюлю

Найгірші прогнози справдилися і АРР Англії таки будуть скасовувати. Всі 9 Агенцій припинять своє існування до березня 2012 року. Новий уряд навіть не дотримався попередніх обіцянок залишити їх у найбільш проблемних північних регіонах Англії, де діяльність АРР має суттєвий вплив на місцеву економіку в силу невеликого розміру приватного сектору. Регіони мають самі визначитись, чи потрібні їм органи координації економічної політики на регіональному рівні (що будуть доповнювати діяльність новостворених місцевих рад підприємців) і виділити кошти на їх функціонування із бюджетів місцевих органів влади та інших організацій, а також приватного сектору. А оскільки бюджет Британії минулого тижня піддався нищівному секвестру, на таку щедрість дарма сподіватися.

Однак Уряд трохи підсолодив гірку пілюлю, пообіцявши створити Фонд регіонального зростання обсягом 1 мільярд фунтів стерлінгів. Це більш ніж у 2 рази менше річного бюджету АРР, але як то кажуть, на безриб'я і рак риба. Гроші фонду в основному будуть спрямовуватись на будівництво інфраструктури для покращення бізнес-середовища регіонів.

Проблема у тому, що уряд Британії міг би зекономити більш солідні кошти, якби перестав змінюват кожні 3-4 роки політику та інституційне середовище у сфері місцевого і регіонального уряду... 

Трохи новин з Китаю

Багато хто з нас колись мав нагоду бути залученим (чи керувати) процесом підготовки стратегії розвитку громади, міста, району, області чи цілої країни.Скажімо прямо, стратегічне планування не є сильною стороною нашого типу управління і більшість процесів врядування все ще базуються на старому доброму плануванні. Тобто перспективи документу короткострокові, погляд максимально об'єктивний (ніяких суб'єктивних візій), залучення громадськості лише символічне, виконання завдань формальне, а бюджетне фінансування рідко відповідає поставленим цілям. Мені здається пояснення слід шукати не стільки у пострадянських звичках, скільки в усталених традиціях керівництва та менталітету населення у цій частині Європи.

Тому цілком зрозумілим є той факт, що ми використовуємо зарубіжний досвід у якості орієнтирів у сучасному стратегічному плануванні. Як правило це досвід країн ОЕСР - ЄС, США, Канади, Австралії (більшість проектів технічної допомоги у сфері регіонального і місцевого розвитку фінансуються донорами країн ОЕСР та міжнародними організаціями, як наприклад Світовий Банк, ЄБРР, ООН та ін.). Однак більшість експертів погодиться, що традиції економічної політики та врядування у цих країнах дуже відмінні від українських, тому "перетравлення" досвіду не завжди є успішним, і головне недовготривалим. Тому важливо подивитися за рамки цього "золотого клубу" і дізнатися про досвід країн зі схожими траекторіями розвитку та подібним типом управління.

Мене особисто дуже цікавить що відбувається у країнах, які десятиліття тому охрестили групою BRICS - Brazil, Russia, India, China, South Africa. Більшість з них має напівкеровану державою економіку, високу частку бідного населення, серйозні проблеми з інфраструктурою, соціальною сферою, використанням ресурсів, одночасно вони мають досить високі темпи економічного зростання та нарощують темпи виробництва інноваційної продукції та послуг.

Тому поступово Україні слід звертати більше уваги на досвід регіонального та місцевого розвитку у цих країнах. ЄС та США вже починають поважати вагому роль цього угрупування та його окремих членів у світовій економіці та будувати нові партнерські відносини з ними.

Отже трохи про Китай. Вчора у моїй скринці знайшлися новини про стратегії регіонального розвитку найбільших метрополій Китаю. Уряд найближчим часом збирається затвердити стратегію розвитку метрополії Пекін-Тянджин-Хебей (заздалегідь попереджаю, що моя транслітерація географічних назв може бути недосконалою:-)). У разі схвалення це буде вже третя стратегія розвитку "метропольних кластерів" - попередні 2 були підготовлені для регіону дельти річки Янцзи та регіону дельти річки Перлинна. Ці три регіони, які виробляють більше третини національного ВВП, вважаються ключем для успішного економічного розвитку країни.

Метою створення стратегії є посилення ролі "економічних двигунів" країни та покращення координації заходів у сфері економічної політики та розвитку. Звучить знайомо з огляду на українські реалії. Окрім стратегій для метрополій в країні вже "працюють" 11 стратегій регіонального розвитку та три плани "індустріального розвитку" провінцій. Китай з кожним роком звертає більше уваги на проблеми диспропорційного розвитку країни та вважає їх вирішення необхідною умовою підвищення якості життя населення та збільшення внутрішнього попиту на товари та послуги, що виробляються в країні (оскільки збіднілі "західні" економіки вже нездатні споживати великі обсяги китайського експорту).

Будемо слідкувати далі за розвитком подій і сподіваємося дізнатися більше про особливості регіональної політики Китаю.