13 листопада 2009 р.

Нова Європа


Цього тижня Європа святкувала двадцятиріччя падіння Берлінської стіни, що символізувало початок історичного об’єднання цієї частини світу. Протягом наступних п’ятнадцяти років більшість країн колишнього соціалістичного табору Європи приєдналися до Європейського Союзу або чекають у черзі на запрошення до клубу.

А минулого тижня сталася інша важлива подія, яка незважаючи на її приземлений характер мала вирішальне значення для майбутнього ЄС. Чехія останньою із 27-ми країн-членів Євросоюзу (на диво споглядачів «ірландської битви») ратифікувала Лісабонський договір, що означає нову сторінку у врядуванні Європи, його внутрішній та міжнародній політиці.

Зміни починаються вже зараз, з 1 грудня 2009 року. Їх суть полягає у перерозподілі повноважень між національними урядами держав-членів, Європейської Комісією, Радою ЄС та Європарламентом. Наддержавні інституції ЄС отримають більше законодавчої та виконавчої влади, що у перспективі має зменшити кількість протиріч і прискорити процес прийняття рішень. Єврокомісія також отримає свого власного президента (правда із дуже обмеженими повноваженнями) і міністра закордонних справ, які будуть представляти єдину європейську позицію на світовій арені.

Чи є ці зміни рухом у напрямку до «Європи регіонів»? Ще зарано для відповіді на це питання, але євроскептики давно пророкували «укріплення бюрократичної Єврокомісії» та руйнування влади національних урядів, що принесе із собою Лісабонський договір. Це звичайно перебільшення, однак у багатьох країнах Європи існує прямий зв’язок між посиленням ролі комунітарних органів влади ЄС та зміцненням позиції регіональних та місцевих органів влади. Вони неодмінно захочуть скористатися новими шансами, що з’явилися у «новій Європі».

Немає коментарів:

Дописати коментар