Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.
Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...
Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.
Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.
Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені, і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)
Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)
Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки, високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!
У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.
Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...
Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?
Немає коментарів:
Дописати коментар