Протест знизу

Дещо запізнілий аналіз результатів виборів у регіональні та міцеві ради Франції, другий тур яких відбувся у минулі вихідні.

Як і передбачалося, правляча партія Ніколя Саркозі "Союз за народний рух" із тріском провалился у майже всіх регіонах, великих містах та у великій кількості департаментів. Із 22 "материкових" регіонів лише один - Ельзас - отримав праву більшість. Втішати Саркозі може хіба що перемога у 2-х з чотирьох заморських регіонів. 38 із 40 великих міст Франції (із населенням понад 100 тисяч) сказали ні правлячій партії, як і 90 зі ста департаментів. Загалом "Союз" набрав біля 35% голосів, коли як опозиційна Соціалістична партія отримала понад 52% голосів. Сюрпризом (знову!) став високий відсоток виборців, які проголосували за країню праву партію Льо Пена.

Це чіткий сигнал незадоволення політикою правих, незважаючи на той факт, що порівняно з іншими країнами ЄС Франція вийшла з кризи у досить непоганій формі і демонструє один із найвищих показників зростання ВВП. Одним з можливих пояснень може бути нещодавнє протистояння Президента і місцевих лідерів щодо реформи місцевих фінансів, про які я писала у листопаді.

Реакція Саркозі була швидкою - вже на наступний день він оголосив про наміри "перетрусити кабінет" і переглянути пріоритети, адже національні вибори вже не так далеко.

Ось така історія із країни, на яку Україна любить орієнтуватися у своїх намаганнях реформувати адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування та регіональну політику. Урок, який слід би було взяти на озброєння новій українській владі, це відношення французької національної правлячої еліти до потенційної поразки. Замість туманних схем по перенесенню місцевих виборів "на невизначений термін" у зв"язку з "неготовністю" місцевих керманичів забезпечити "правильні результати" влада використовує інструменти прямої демократії для усвідомлення проблем і пошуку шляхів їх вирішення.

Це корисний урок. Шкода що ми його ігноруємоь...

Цікавий блог

Я сьогодні знайшла дуже цікавий блог коли шукала інформацію про чинники соціально-економічної сегрегації. Автор мешкає у Торонто, тому контекст і багато посилань в основному канадські або американські. Однак відічувається "глибина і широта" знань та інтересів, тому у постах є маса цікавих посилань та джерел для подальших досліджень.

Буде цікаво всім, хто цікавиться питаннями місцевого економічного розвитку, розвитку місцевих громад, джентрифікації, соціального капіталу.

Депресивна депресивність

Кореспондент сьогодні надрукував "хіт-парад" найбільш депресивних жилмасивів України. Дуже цікаво було читати. Особливо зважаючи на те, що якраз зараз я закінчую звіт про соціально-економічну сегрегацію у найбідніших районах Англії та шляхи її подолання.

Коли вивчаєш проблеми депресивності в країнах ЄС перш за все вражає масив інформації, який використовується для характеристики соціально-економічного і суспільного розвитку територій, при чому на "супер-місцевому" рівні. В Англії наприклад використовується номенклатура Super Output Areas (SOA), яка складається із трьох рівнів, де найнижчий представляє собою територію із середньою кількістю населення 1,500 чоловік, а найвищий - 25,000 чоловік.

Друге що вражає - це масштаби різних політичних ініціатив, що спрямовані на інтеграцію найбільш депресивних і "відрізаних від великої землі" територій у національну економіку та суспільство. Все це заради створення дійсно стійких (sustainable) та об'єднаних (cohesive) громад, де різниця у поглядах і рівні доходів не стає перешкодою на шляху спілкування і реалізації спільних громадських ініціатив.

В Україні, на жаль, до цього ще дуже далеко. І справа не в тому, що загальна соціально-економічна ситуація в державі неблагополучна і вважається, що кожний регіон, місто і район потребує максимальної допомоги (всем сёстрам по серьгам). Справа у небажанні дивитись у майбутнє, відсутність бачення і плану дій на більш ніж 1 рік (я маю на увазі дійсно працюючі стратегії, а не колекції на поличках обласних і місцевих управлінь економіки).

Ми констатуємо існування помираючих монофункціональних міст і селищ, жилмасивів у великих динамічно розвиваючихся містах, однак не моделюємо що станеться із цими територіями і їх мешканцями (та їх нащадками) через 5, 10, 20 років. Ми не аналізуємо яким чином їх деградація, яка без сумніву має місце, вплине на суспільство майбутнього, його здатність розуміти припустимі і неприпустимі розриви і дисбаланси у рівні доходів, особистих активів, рівні освіти та професійних навичках. Ми стимулюємо появу індиферентного суспільства, члени якого не хочуть дивитися далі стін власного будинку.

Рано чи пізно інтерес до цієї сфери все ж таки має з'явитися - політики, держслужбовці, бізнесмени і громадський сектор зрозуміють необхідність допомагати і підтримувати особливо депресивні території, інтегрувати їх у національну економіку і суспільство. Однак спочатку треба чітко їх окреслити (а якісної місцевої статистики у нас обмаль). Є загроза, що до того часу поки ми дійсно зрозуміємо проблему і винайдемо шляхи її подолання, ситуація може вийти з під контролю і бразильські урбан-нетрі здаватимуться нам не такими ж вже екзотичними...