Кореспондент сьогодні надрукував "хіт-парад" найбільш депресивних жилмасивів України. Дуже цікаво було читати. Особливо зважаючи на те, що якраз зараз я закінчую звіт про соціально-економічну сегрегацію у найбідніших районах Англії та шляхи її подолання.
Коли вивчаєш проблеми депресивності в країнах ЄС перш за все вражає масив інформації, який використовується для характеристики соціально-економічного і суспільного розвитку територій, при чому на "супер-місцевому" рівні. В Англії наприклад використовується номенклатура Super Output Areas (SOA), яка складається із трьох рівнів, де найнижчий представляє собою територію із середньою кількістю населення 1,500 чоловік, а найвищий - 25,000 чоловік.
Друге що вражає - це масштаби різних політичних ініціатив, що спрямовані на інтеграцію найбільш депресивних і "відрізаних від великої землі" територій у національну економіку та суспільство. Все це заради створення дійсно стійких (sustainable) та об'єднаних (cohesive) громад, де різниця у поглядах і рівні доходів не стає перешкодою на шляху спілкування і реалізації спільних громадських ініціатив.
В Україні, на жаль, до цього ще дуже далеко. І справа не в тому, що загальна соціально-економічна ситуація в державі неблагополучна і вважається, що кожний регіон, місто і район потребує максимальної допомоги (всем сёстрам по серьгам). Справа у небажанні дивитись у майбутнє, відсутність бачення і плану дій на більш ніж 1 рік (я маю на увазі дійсно працюючі стратегії, а не колекції на поличках обласних і місцевих управлінь економіки).
Ми констатуємо існування помираючих монофункціональних міст і селищ, жилмасивів у великих динамічно розвиваючихся містах, однак не моделюємо що станеться із цими територіями і їх мешканцями (та їх нащадками) через 5, 10, 20 років. Ми не аналізуємо яким чином їх деградація, яка без сумніву має місце, вплине на суспільство майбутнього, його здатність розуміти припустимі і неприпустимі розриви і дисбаланси у рівні доходів, особистих активів, рівні освіти та професійних навичках. Ми стимулюємо появу індиферентного суспільства, члени якого не хочуть дивитися далі стін власного будинку.
Рано чи пізно інтерес до цієї сфери все ж таки має з'явитися - політики, держслужбовці, бізнесмени і громадський сектор зрозуміють необхідність допомагати і підтримувати особливо депресивні території, інтегрувати їх у національну економіку і суспільство. Однак спочатку треба чітко їх окреслити (а якісної місцевої статистики у нас обмаль). Є загроза, що до того часу поки ми дійсно зрозуміємо проблему і винайдемо шляхи її подолання, ситуація може вийти з під контролю і бразильські урбан-нетрі здаватимуться нам не такими ж вже екзотичними...
Немає коментарів:
Дописати коментар