14 травня 2012 р.

Мої новини тижня

Минулого тижня було багато цікавих подій. Нарешті вийшла друком книга Світового Банку із моєю главою про успіх трансформаційних процесів в Україні (або краще сказати його відсутність). Найближчим часом опублікую посилання на електронну версію. А ще одну книгу про роль університетів у розвитку міст (теж із моєю главою) подали до друку в Рутледж і кажуть в листопаді вже буде готова. Ура!

Цей тиждень ще кращий:-) Хоча б тому, що у Делфті (Нідерланди) почалася щорічна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Мережеві регіони і міста у часи фрагментації". Нас там нема цього року, на жаль, але подумки ми із колегами!

На днях я знайшла дуже цікавий аналіз довгострокової "користі" від великих спортивних арен  побудованих для різноманітних міжнародних спортивних змагань - від Олімпіад до Євро. Аналіз закінчується 2010 роком тому ані Києва, ані Лондона там немає. Автори в основному концентруються на "завантаженості" стадіонів після закінчення великих подій - скільки народу їх відвідує за рік. На основі складеного "коефіцієнту зайнятості" складено рейтинг найбільш успішних (Мюнхенська Альянс Арена) і неуспішних проектів (олімпійський стадіон у Нагано, Японія), де ледь раз на рік можуть зібрати повний стадіон... Я думаю Олімпійському в Києві не загрожує доля Нагано, особливо враховуючи потенціал проведення великих концертів та шоу (наприклад концерт Мадонни), однак цікаво подивитися на звіт з точки зору окупності витрат і виправданості надій/амбіцій. Ось посилання на звіт "World Stadium Index: Stadiums built for major sporting events – bright future or future burden?" від Play the Game.

Минулого тижня нетом гуляли новини про незбалансований розподіл  державних дотацій і субвенцій між регіонами України. Автори аналізу із Лабораторії законодавчих ініціатив співставляли частки регіонів у ВВП країни із їх частками у загальній сумі субсидій, поточних і капітальних витрат із державного бюджету в розрізі регіонів. Народ одразу почав волати про несправедливу частку Донецької і Луганської областей (27 і 11% субсидій та витрат відповідно проти 12 і 4% частки у ВВП) і про маргінальність більшості областей України з точки зору державного фінансування.

Звичайно цифри вражають, але я завжди намагаюся ставитися зважено до подібних порівнянь. По-перше, це не зовсім коректно порівнювати "абсолютні" цифри - у Донецькій області проживає 5 мільйонів мешканців, тоді як у Закарпатській - 1.2 мільйони. Тобто порівняння на душу населення було б куди більш показовим. По-друге, Київ, Донецька, Харківська та Львівська області без сумніву переживають тимчасовий "ефект Євро", який буде відсутній вже у 2013 році (а у Києві ще додається "ефект варяга Попова", якого партія влади енергійно пропихує у мери за рахунок збільшення фінансування різноманітних капітальних і не дуже проектів). По-третє, сума "в розрізі регіонів" здебільшого групує "секторні" поточні та капітальні витрати у даній області, наприклад на вугільну промисловість, металургію, дорожнє господарство та ін. (та ж таки Лабораторія робить аналіз витрат по секторах - можна прочитати тут). Тому цілком закономірно, що регіони, де найбільш розвинені "базові" (на думку нашого реформаторського уряду) галузі, отримують більше коштів. Це також означає, що продуктивність праці тут нижче плінтуса, на жаль... Бо витрати великі (як частка), а ефект для національної економіки низький.

Так що раджу трохи зваженіше реагувати на цифри і не піддаватись істерії на тему "ми їх годуємо". Хоча звісно є об'єктивні тренди, що свідчать про диспропорційне інвестування у промислові регіони Сходу та загалом відсутність довгострокового стратегічного планування у сфері регіонального розвитку. Про це я писала ой як багато разів! І без сумнівів ще напишу...

1 коментар:

  1. Стосовно тези "хто з регіонів скільки віддає і хто скільки від держави назад отримує" - повністю згодна. Не можна так спрощено рахувати

    ВідповістиВидалити