Київський Bionic Hill - реальність чи профанація?

Така в мене натура - здається слід використати найменший позитивний привід для того, щоб оптимістичніше дивитися на українську політику підтримки місцевого економічного розвитку. А не виходить - у всьому я знаходжу негатив... І це не тому що я песиміст чи неконструктивний критик, а тому що чомусь у нас політика та конкретні ініціативи у цій сфері робляться "з коліна" або "під кальку".

Візьмемо наприклад проект інноваційного парку Bionic Hill - супер бізнес-інкубатор/діловий центр/науковий центр/виробничий парк/готель/житловий комплекс та багато чого іншого на заході Києва (Святошинський район). Про нього тільки лінивий не писав, а тепер і моя черга:-) Здається так гарно все написано і презентовано головним інвестором, компанією UDP. І так логічно це вписується в концепцію реалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. А я чомусь, як та товариш Калугіна із "Службового роману", тільки одне можу сказати: "Ну не верю я вам, не верю!".

По-перше не можна покладати такі великі очікування щодо перетворення Києва на інноваційний центр Центральної та Східної Європи на будівництво одного досить скромного інноваційного парку для "посадки" інноваційних компаній. Одна річ якби він був спрямований на їх "вирощування" і "збільшення", а так судячи з проекту і підходу, більшість заходів буде спрямована на стимулювання екзогенних (зовнішніх), а не ендогенних (внутрішніх) економічних процесів. А останні, як свідчить практика і досвід іноземних взірців, є більш успішними і довготривалими.

По-друге очільники міста і власники центру розпочали полювання на зіркові ТНК у секторі хай-тек (ну ви знаєте, традиційний набір такий - Google, IBM, Microsoft, Dell і т.п.). Це в принципі вписується в одну зі стратегічних цілей Стратегії-2025 (яку я особисто не одобрямс) - збільшення кількості штаб-квартир міжнародних корпорацій у Києві. Вони також почали полювання на венчурні фонди із Силіконової долини.

Ну в принципі, багато хто правильно відмітить - навіщо винаходити колесо? Дійсно краще навчитися у найкращих і запросити їх першими відламати від нашого інноваційного пирога. Але це не означає, що Київ автоматично стане гарячою точкою на карті венчурних інно-інвесторів. Його просто включать до списку декількох дюжин європейських міст, куди заїде роад-шоу. Якщо почитати уважно, то ті USP (унікальні переваги), які КМДА представляє в якості головного козиря Києва, є не такими вже унікальними і підійдуть для опису більшості столиць цієї частини світу...

Мене особливо інтригують наміри власників центру заснувати новий "науковий центр" і "спеціалізований університет", які мають стати повноцінними партнерами у нарощуванні інноваційного статусу бізнес парку. Навіщо нам у Києві ще один університет?! У нас що, їх мало? (До речі, Стратегія Києва так і не має аудиту наявних науково-дослідних ресурсів міста, який би чітко показав які інноваційні активи ми вже маємо, а які ще слід розбудовувати).

Чому не домовитися із найбільш успішними вишами про розміщення тут вже існуючих лабораторій, дослідних центрів та шкіл/факультетів, які відповідають профілю спеціалізації центру (біотехнології, IT, фармацевтика)? Впевнена, що КПІ не завадили б нові сучасно обладнані лаби, а резидентам Bionic Hill прийшлися б до душі винаходи на інновації, які створюються студентами та викладачами цього або інших київських  університетів. Хто буде господарем "наукового центру"? Чи будуть задіяні вже відомі і розкручені у світі дослідники, розробки яких можуть бути вдало і порівняно швидко впроваджені в життя? Чи зможе місто домовитися із гігантами фармацевтичного бізнесу міста (Фармак, Борщагівка і т.п.) про їх участь у проекті?

Чому ми завжди маємо почати все спочатку, аби мати "своє" і ні з ким не ділитися? Скільки пройде часу, щоби новий науковий центр або університет розбудував хоч якусь мінімальну репутацію (а без репутації у цьому світі нікуди)? Чи ви хочете створити програму MBA а-ля Сколково? Ну так і напишіть!

Не так давно я прожила і пропрацювала декілька років у північному місті Англії Ньюкасл. Він ввійшов до шістки наукових міст Англії (science cities) - ініціативи уряду лейбористів, що реалізовувалася протягом останніх десяти років для підвищення рівня інноваційності великих міст країни, посилення комерціалізації наукових розробок та скорочення циклу "із лабу до споживача". Не скажу що ініціатива є абсолютним успіхом, однак  у Ньюкаслі на мою думку була застосована успішна модель.

Звичайно не обійшлося без "силіконових" моментів, однак керівництво міста разом із місцевою Агенцією регіонального розвитку реалістично оцінили науковий потенціал міста та його університетів, обрали 3-4 напрямки, які є найбільш перспективними з точки зору комерціалізації та отримання прибутку у середньостроковій перспективі, і підписали договір із провідними університетами міста про "симбіоз" існуючих наукових лабів і дослідників із інфраструктурою бізнес-інкубаторів, бізнес-центру, із інвесторами (місцевими та іноземними) та потенційними споживачами кінцевого продукту (наприклад лікарні у випадку медицини старіння або репродуктивної медицини). І ось у Центрі Життя (Centre for Life) у центрі міста поряд із офісами комерційних фірм та венчурних фондів, знаходяться дослідницькі лабораторії Університету Ньюкаслу, бізнес-інкубатор, конференц-центр, музей, та багато іншого. Тобто місто вдало скористалося НАЯВНИМИ науково-дослідними ресурсами і сконцентрувало енергію нового проекту на створенні інфраструктури по їх комерціалізації, розвитку та наближенню до бізнес громади, інвесторів та споживача. Ось такий приклад.

Bionic Hill чомусь мене не надихає як локомотив перетворення Києва на міні-Силіконову долину або навіть створення "інноваційного кластеру". Ні, звичайно масштаб вражає. Але лише як ще один мега-девелоперський проект із модною "інноваційною темою", яка скоріше є рекламним брендом, аніж сутністю проекту. А може я помиляюся? Було б добре...

Пости по темі:
1. Інноваційний потенціал Києва - презентація
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст 

Мої новини тижня

Минулого тижня було багато цікавих подій. Нарешті вийшла друком книга Світового Банку із моєю главою про успіх трансформаційних процесів в Україні (або краще сказати його відсутність). Найближчим часом опублікую посилання на електронну версію. А ще одну книгу про роль університетів у розвитку міст (теж із моєю главою) подали до друку в Рутледж і кажуть в листопаді вже буде готова. Ура!

Цей тиждень ще кращий:-) Хоча б тому, що у Делфті (Нідерланди) почалася щорічна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Мережеві регіони і міста у часи фрагментації". Нас там нема цього року, на жаль, але подумки ми із колегами!

На днях я знайшла дуже цікавий аналіз довгострокової "користі" від великих спортивних арен  побудованих для різноманітних міжнародних спортивних змагань - від Олімпіад до Євро. Аналіз закінчується 2010 роком тому ані Києва, ані Лондона там немає. Автори в основному концентруються на "завантаженості" стадіонів після закінчення великих подій - скільки народу їх відвідує за рік. На основі складеного "коефіцієнту зайнятості" складено рейтинг найбільш успішних (Мюнхенська Альянс Арена) і неуспішних проектів (олімпійський стадіон у Нагано, Японія), де ледь раз на рік можуть зібрати повний стадіон... Я думаю Олімпійському в Києві не загрожує доля Нагано, особливо враховуючи потенціал проведення великих концертів та шоу (наприклад концерт Мадонни), однак цікаво подивитися на звіт з точки зору окупності витрат і виправданості надій/амбіцій. Ось посилання на звіт "World Stadium Index: Stadiums built for major sporting events – bright future or future burden?" від Play the Game.

Минулого тижня нетом гуляли новини про незбалансований розподіл  державних дотацій і субвенцій між регіонами України. Автори аналізу із Лабораторії законодавчих ініціатив співставляли частки регіонів у ВВП країни із їх частками у загальній сумі субсидій, поточних і капітальних витрат із державного бюджету в розрізі регіонів. Народ одразу почав волати про несправедливу частку Донецької і Луганської областей (27 і 11% субсидій та витрат відповідно проти 12 і 4% частки у ВВП) і про маргінальність більшості областей України з точки зору державного фінансування.

Звичайно цифри вражають, але я завжди намагаюся ставитися зважено до подібних порівнянь. По-перше, це не зовсім коректно порівнювати "абсолютні" цифри - у Донецькій області проживає 5 мільйонів мешканців, тоді як у Закарпатській - 1.2 мільйони. Тобто порівняння на душу населення було б куди більш показовим. По-друге, Київ, Донецька, Харківська та Львівська області без сумніву переживають тимчасовий "ефект Євро", який буде відсутній вже у 2013 році (а у Києві ще додається "ефект варяга Попова", якого партія влади енергійно пропихує у мери за рахунок збільшення фінансування різноманітних капітальних і не дуже проектів). По-третє, сума "в розрізі регіонів" здебільшого групує "секторні" поточні та капітальні витрати у даній області, наприклад на вугільну промисловість, металургію, дорожнє господарство та ін. (та ж таки Лабораторія робить аналіз витрат по секторах - можна прочитати тут). Тому цілком закономірно, що регіони, де найбільш розвинені "базові" (на думку нашого реформаторського уряду) галузі, отримують більше коштів. Це також означає, що продуктивність праці тут нижче плінтуса, на жаль... Бо витрати великі (як частка), а ефект для національної економіки низький.

Так що раджу трохи зваженіше реагувати на цифри і не піддаватись істерії на тему "ми їх годуємо". Хоча звісно є об'єктивні тренди, що свідчать про диспропорційне інвестування у промислові регіони Сходу та загалом відсутність довгострокового стратегічного планування у сфері регіонального розвитку. Про це я писала ой як багато разів! І без сумнівів ще напишу...

Семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками"

Хочу поділитися новиною про другий семінар дослідної мережі RSA "Вплив глобальної економічної кризи на столичні міста", який відбудеться у Києві у жовтні цього року.

Спільно із місцевими партнерами - Київським національним економічним університетом ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ) - ми із Варшавськими колегами проводимо міжнародний семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками" для експертів і дослідників, які займаються питаннями розвитку столичних міст, особливо у кризовий і посткризовий період.

Дата проведення семінару - 26 жовтня 2012, п'ятниця. Місце проведення - Київ, кампус КНЕУ на проспекті Перемоги біля метро Шулявська. Реєстрація учасників і подача тез - до 1 жовтня 2012. Робоча мова - англійська. Організаційний внесок складає 200 гривень або 20 Євро.

Враховуючи досить успішні результати проведення першого семінару мережі у Варшаві у вересні 2011 року, ми очікуємо значний інтерес серед наших колег зі Східної, Центральної і Західної Європи. Сподіваємося буде багато кейсів розвитку столичних міст світу за останні 4 роки, що минули від початку глобальної економічної кризи.

Більш детальна інформація (англійською) щодо питань, які розглядатимуться на семінарі, про цільову аудиторію та організаційні моменти можна прочитати за цим посиланням.

Зі всіма питаннями щодо семінару можна звертатися до мене.

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Криза іміджу

Ніхто не сумнівався у тому, що дорога України до Євро-2012 буде важкою, однак мало хто сподівався на такий "ідеальний шторм" лише за декілька тижнів до початку спортивного свята. Рік-два тому я писала про перспективи впливу організації футбольного турніру на місцеву економіку, а також про роль іміджу для привернення уваги до події. Однак як виявилося дискусії про місцеву економіку нікого не цікавлять, а іміджем займаються лише поверхнево, на рівні логотипів і телероликів. Тобто повністю ігнорують соціально-економічне, культурне і політичне наповнення територіального іміджу. А дарма, бо як раз це і виявилося найважливішим.

Більшість організаційних проблем Євро так-сяк були вирішені - або частково, або за рахунок величезних державних інвестицій (половина яких осіла у кишенях мега-прорабів), або ж вони були гарно "замальовані" а-ля Потьомкін. Однак з'явилися нові і потенційно більш небезпечні проблеми для іміджу країни.

Бути організатором великого міжнародного турніру означає не лише мати відполіровані аеропорти, бездоганні дороги, швидкі потяги і сучасні стадіони. Це добровільна згода на те, щоб твою країну і твої міста розглядали під мікроскопом. І тому просто смішно обурюватися, коли нині у західній пресі з'являються негативні статті про Україну (треба радіти і позитивним до речі), незважаючи на ступінь їх об'єктивності. Це робота журналістів - шукати історії для своїх сюжетів. І не їх проблеми, що більшість наших сюжетів такі негативні...

Навіть ті вболівальники, які фізично не присутні на змаганні, хочуть знати що то за країна і що це за люди, які приймають футбольне свято. Звідси вам і увага до проблем бездомних псів, оголених жінок, безпеки на дорогах, неіснуючих гуртожитків/готелів по космічних цінах, корумпованих гаїшників, недолугих митників, незнання іноземних мов, відсутність розкладів потягів, дороговказів і т.д. і т.п.

Потім до цього коктейлю нашими підприємливими господарями готелів та напівготельчиків було додано "спекулятивну" нотку. Ціни хостелів "мінус"-економ класу зашкалюють і іноді їх можна порівняти із відпочинком у Hayat чи Hilton у центрі європейських столиць. Жадібність ніколи не доводить до добра. А наші Бендери від готельного сектору (деякі з яких до речі мають непогані податкові канікули) просто продемонстрували свою "довіру" до туристичної привабливості України. Їх ціни відображають брак надії на те, що хтось колись захоче приїхати до їх готелю після євротурніру, тому треба по максимуму стригти купони сьогодні і зараз. Як казав Карцев: "Бери дура - завтра не будет".

Однак мало хто зможе переплюнути наших політиків і можновладців по рівню некомпетентності та недалекоглядності. Саме вони додали цю саму "вишеньку" до коктейлю Молотова. Репресивні гонки по відношенню до опозиційних лідерів за останній рік досягли апогею і внутрішня політика стала центром уваги світових лідерів. Як у часи Кучми сьогодні Україна передусім асоціюється із опозицією в тюрмах, відсутністю свободи слова, клептоманами та брехунами при владі. Наш президент наївно (???) вірив, що цих "безхребетних" європейських лідерів, які живуть у звичайних будинках в центрі міста (Німеччина), їздять на велосипедах (Нідерланди), літають звичайними рейсовими літаками (Фінляндія) та мають охорону в десятки разів менше ніж він (обирайте будь-яку країну ЄС) можна до безкінечності водити за ніс і годувати "маньяна" при будь-якій згадці про демократичні реформи. І коли ці європейці нарешті розправили спини, а деякі випустили голки, вони зарепетували про епоху холодної війни та упередженість. На мою думку це фігова відмазка...

Проблема не в європейцях, а в українцях - виборцях, які привели до влади людей без інтеллекту, стратегічного бачення та віри у краще майбутнє для країни та її людей. Проблема у так званій еліті, яка як і господарі готелів  живе лише сьогодняшнім днем, без думки про майбутнє.

Незважаючи на лавину негативної інформації у світових медіа про Україну, у більшості випадків виправданої, у нас все ще є шанс "включити Україну" для любителів футболу, які все ж таки приїдуть на Євро. Останній кордон і остання надія - це наші люди. Від їх відкритості, порядності та гостинності залежить кінцевий результат і фінальна оцінка події. Всі інші карти, на жаль, не на нашу користь...

І наприкінці про зовсім "непомічений" аспект Євро-2012 - його імідж серед самих українців. П'ять років тому нам обіцяли море приватних інвестицій, нову і сяючу інфраструктуру, яка десятиліттями служитиме містам-господарям, наплив туристів і мільярди для вітчизняної економіки. Однак кияни та жителі інших міст на собі відчули в основному негативні наслідки - вирубку парків, тотально перериті міста, закриті вулиці, зміну маршрутів транспорту, авантюри із таксі, зростання цін та ін.

Приватні інвестори так і не з'явилися, бюджет будівництва мегаспоруд був роздутий у рази і за все це ми платимо зі своїх податкових кишень. Довгострокове КПД від побудованої інфраструктури не завжди однозначне. І судячи з усього натовп туристів буде меншим ніж очікувалося, а завдяки браку інфраструктури та "привабливим" чартерним пакетам грошей місцевій економіці Харкова чи Донецька дістанеться дуже мало (Львів та Київ мають трохи більше шансів на доходи). Аналіз економічних витрат та вигід проведення Євро ще попереду. Однак прогнозую досить невтішні висновки, які повинні бути широко розрекламовані. Для того щоб зупинити нинішню авантюрну владу України від нового прожекту - зимової олімпіади в Карпатах.  

Пости по темі:
1. Імідж як двигун розвитку території - дійсне чи бажане?
2. Великий спорт і місто - який спадок? 
3. Свято спорту - ціна питання