Не знаю чи багато з вас чули про таку фішку - корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - але вона дуже модна у сучасному корпоративному світі та серед міріади експертів державних і недержавних організацій (в основному західних). Більшість великих і середніх компаній мають власну стратегію КСВ і намагаються її дотримуватися у своїй основній комерційній діяльності.
Якщо просто, то корпоративна соціальна відповідальність - це зобов'язання приватної компанії дотримуватись певних стандартів та принципів у процессі ведення своєї господарської діяльності та отримання прибутку. Тобто це таке "гуманне" обличчя дикого капіталізму. Компанії визнають свій вплив на навколишнє середовище, соціум та погоджуються приймати участь у вирішенні гострих проблем суспільства, особливо у місцях їх безпосереднього розташування. Тобто нафтові компанії у місцях розробки родовищ фінансують заходи по охороні флори і фауни, виробники одягу беруть на себе зобов'язання не використовувати працю дітей та здійснювати оплату праці не нижче мінімально встановлених рівнів, великі металургійні комбінати у монофункціональних містах беруть на себе зобов'язання по підтримці соціальної інфраструктури міста та ін.
На індивідуальному рівні компанії можуть надавати співробітникам спеціальні бонуси за "непаління" або "здоровий спосіб життя", надавати оплачувану відпустку для здійснення волонтерської діяльності, використовувати "перероблений" папір для потреб офісу, організовувати роздільний збір сміття для переробки та багато іншого.
А тепер повертаючись до Андріївського узвозу, а точніше до його руїн. Те що сталося цього тижня не влазить ні в які рамки цинізму і аргументи, які наводяться девелоперами та чиновниками валяться як картковий будиночок через кожні пару годин. То була згода, а то її раптом нема, то було погоджено з громадськістю, а то вона виходиться із цеглою на протести, то нічого не руйнували, то руйнували радянські "страшилки" 70-х років, і врешті решт чомусь зникли історичні будівлі, які пам'ятають всі кияни, які не одну сотню разів "утюжили" Андріївський протягом свого життя. І навіть наші "аксакали" від архітектури, типа пані Скорик, яку я вже не знаю хто поважає у цьому місті і країні, не бачать нічого поганого у зведенні "гарних скляних будинків". Та заради бога, зводьте, але не на місці щойно зруйнованих історичних пам"яток. Хіба мало в Києві промзон із авангардними цементними джунглями?
Корпорація СКМ, до якої входить ЕСТА Холдинг, є одним із українських підписантів Глобального Договору ООН з метою підтримки світових екологічних і соціальних принципів - своєрідної добровільної угоди приватного сектору світу дотримуватися певних стандартів і принципів у своїй роботі. Більш того, ця корпорація має досить розлогу презентацію про свої цілі у сфері КСВ та приклади заходів. Одним із напрямків КСВ СКМ в Україні є підтримка місцевих спільнот (до речі, сторінка українською на даний момент відсутня).
А тепер логічне питання - яким чином варварські дії ЕСТА Холдинг на Андріївському узвозі вписуються у Стратегію корпоративної соціальної відповідальності СКМ? Здається мені вони знаходяться у повному конфлікті. І певно настав час розвінчувати міфи про "велике добро для маленьких українців", яке роблять СКМ і їм подібні корпоративні бегемоти України.
Окремого слова заслуговують київські чиновники - призначенці без контролю з боку виборців. Однак про це окремо далі буде...
Пости по темі:
1. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
2. Яким має бути ідеальне місто?
P.S.: Фото з Української Правди
Популярно про непопулярне. Блог для тих, хто цікавиться або професійно займається питаннями регіонального і місцевого соціально-економічного розвитку, регіональної політики та місцевого самоврядування. Ідея - Ольга Мрінська/ Olga Mrinska
11 квітня 2012 р.
2 квітня 2012 р.
Англійські АРР: Закрити не можна лишити
31 березня 2012 був офіційно останнім днем роботи 8-ми Агенцій Регіональнального Розвитку Англії (АРР Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії продовжують працювати, Лондонська Агенція є частиною Уряду Великого Лондона). Процес їх ліквідації почався ще навесні 2010 року, коли до влади у Великій Британії прийшла коаліція консерваторів та ліберал-демократів.
Консерватори традиційно ненавидять слова "регіон" і "регіональний", тому ні у кого не виникало сумнівів у серйозності їх намірів ліквідувати АРР. Однак пообіцявши спочатку індивідуальний підхід до окремих регіонів, Уряд бульдозером пройшовся по всій Англії. Були закриті всі 8 АРР - і на благополучному Півдні Англії, де вони приносили порівняно мало користі, і у депресивних північних регіонах, де ефект від діяльності АРР був більш відчутним.
Заради правди слід відзначити, що регіони в Англії не мають високого територіально-адміністративного статусу та чіткої ідентичності. Це одиниці без представницьких та виконавчих органів влади, які частіше використовуються для статистичної звітності, аніж для економічного планування (особливо зараз!).
Можна багато сперичатися про користь або шкоду таких радикальних заходів. Британія досить твердо дотримується своїх зобов'язань по урізанню державного бюджету та скороченню державного боргу, і регіональна політика стала лише однією з жервт. Однак вона була ЛІКВІДОВАНА ПІД КОРІНЬ.
Нині в Британії не лишилося ні інституцій, ні політики, ні стратегій регіонального розвитку. Знищені оскільки непотрібні ані країні, ані муніципалітетам. На думку консерваторів успіх економічного прориву території полягає у локальному підході, а не регіональному. Для динамічного економічного зростання та зменшення бюрократії слід надати більше повноважень містам і графствам, які краще знають що їм потрібно.
Наміри гарні, якби вони не йшли у розріз із реальністю - за останні 2 роки в Англії відбулася значна централізація влади. Рішення, які раніше приймалися у регіональних столицях, нині приймаються у Лондонських офісах міністерств. Місцеві органи влади не мають ані ресурсів, ані спроможності для реалізації амбітних планів соціально-економічного розвитку. В особі АРР вони втратили ефективних лобістів, а також майданчик для розробки масштабних проектів регіонального характеру, які неможливо реалізувати на місцевому рівні (у сфері транспорту, енергетики, інновацій та ін.)
Звичайно на місці АРР не залишилася сама пустка - минулого року Уряд ініціював створення Місцевих Економічних Партнерств (МЕП) - широкої коаліції місцевих органів влади, бізнесу та третього сектору, метою якої є стимулювання економічного зростання в певній місцевості через залучення інвестицій, покращення навичок та стимулювання створення робочих місць.
Але партнерства - це річ добровільна, у них дуже обмежений мандат на дії, у них відсутні власні бюджети, тоді як бюджети окремих учасників урізаються щодня і тому надії на них мало. Отже маємо інституційну амбіцію без ресурсного забезпечення. Єдиним дієвим інструментом для МЕП є гранти з Фонду Регіонального зростання (обсяг - 2.4 млрд.ф.ст.). Вони надаються на конкурсній основі бізнес-проектам, поданим спільно приватними компаніями та МЕП.
Закриття англійських АРР зекономить держбюджету 2.2 млрд. фунтів стерлінгів на рік. Однак, відповідно до звіту PWC 2009 року щодо ролі АРР, на кожен витрачений АРР фунт припадало 4.5 фунти генерованих їх діями приватних інвестицій. Тому ефект економії не є однозначним.
Сферою, де закриття АРР має дійсно катастрофічні наслідки, є людський капітал. На вулиці опинилися тисячі кваліфікованих кадрів, які звичайно без роботи не залишаться. Однак уряд не зробив жодної спроби зберегти інтелектуальний капітал та інституціоналізувати певну "спадщину", яку можна буде використати пізніше, коли період жорсткої економії мине. Тобто десятиліття інтенсивних інвестицій у знання і людський капітал у сфері політики регіонального розвитку втрачено. І коли прийде час (а у цьому немає жодних сумнівів), доведеться все починати з початку. Ось така британська завбачливість.
А тепер вирішуємо, де у довгостроковій перспективі слід поставити кому у цьому заголовку ...
Пости по темі:
1. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі
2. Підсолодили пілюлю
Консерватори традиційно ненавидять слова "регіон" і "регіональний", тому ні у кого не виникало сумнівів у серйозності їх намірів ліквідувати АРР. Однак пообіцявши спочатку індивідуальний підхід до окремих регіонів, Уряд бульдозером пройшовся по всій Англії. Були закриті всі 8 АРР - і на благополучному Півдні Англії, де вони приносили порівняно мало користі, і у депресивних північних регіонах, де ефект від діяльності АРР був більш відчутним.
Заради правди слід відзначити, що регіони в Англії не мають високого територіально-адміністративного статусу та чіткої ідентичності. Це одиниці без представницьких та виконавчих органів влади, які частіше використовуються для статистичної звітності, аніж для економічного планування (особливо зараз!).
Можна багато сперичатися про користь або шкоду таких радикальних заходів. Британія досить твердо дотримується своїх зобов'язань по урізанню державного бюджету та скороченню державного боргу, і регіональна політика стала лише однією з жервт. Однак вона була ЛІКВІДОВАНА ПІД КОРІНЬ.
Нині в Британії не лишилося ні інституцій, ні політики, ні стратегій регіонального розвитку. Знищені оскільки непотрібні ані країні, ані муніципалітетам. На думку консерваторів успіх економічного прориву території полягає у локальному підході, а не регіональному. Для динамічного економічного зростання та зменшення бюрократії слід надати більше повноважень містам і графствам, які краще знають що їм потрібно.
Наміри гарні, якби вони не йшли у розріз із реальністю - за останні 2 роки в Англії відбулася значна централізація влади. Рішення, які раніше приймалися у регіональних столицях, нині приймаються у Лондонських офісах міністерств. Місцеві органи влади не мають ані ресурсів, ані спроможності для реалізації амбітних планів соціально-економічного розвитку. В особі АРР вони втратили ефективних лобістів, а також майданчик для розробки масштабних проектів регіонального характеру, які неможливо реалізувати на місцевому рівні (у сфері транспорту, енергетики, інновацій та ін.)
Звичайно на місці АРР не залишилася сама пустка - минулого року Уряд ініціював створення Місцевих Економічних Партнерств (МЕП) - широкої коаліції місцевих органів влади, бізнесу та третього сектору, метою якої є стимулювання економічного зростання в певній місцевості через залучення інвестицій, покращення навичок та стимулювання створення робочих місць.
Але партнерства - це річ добровільна, у них дуже обмежений мандат на дії, у них відсутні власні бюджети, тоді як бюджети окремих учасників урізаються щодня і тому надії на них мало. Отже маємо інституційну амбіцію без ресурсного забезпечення. Єдиним дієвим інструментом для МЕП є гранти з Фонду Регіонального зростання (обсяг - 2.4 млрд.ф.ст.). Вони надаються на конкурсній основі бізнес-проектам, поданим спільно приватними компаніями та МЕП.
Закриття англійських АРР зекономить держбюджету 2.2 млрд. фунтів стерлінгів на рік. Однак, відповідно до звіту PWC 2009 року щодо ролі АРР, на кожен витрачений АРР фунт припадало 4.5 фунти генерованих їх діями приватних інвестицій. Тому ефект економії не є однозначним.
Сферою, де закриття АРР має дійсно катастрофічні наслідки, є людський капітал. На вулиці опинилися тисячі кваліфікованих кадрів, які звичайно без роботи не залишаться. Однак уряд не зробив жодної спроби зберегти інтелектуальний капітал та інституціоналізувати певну "спадщину", яку можна буде використати пізніше, коли період жорсткої економії мине. Тобто десятиліття інтенсивних інвестицій у знання і людський капітал у сфері політики регіонального розвитку втрачено. І коли прийде час (а у цьому немає жодних сумнівів), доведеться все починати з початку. Ось така британська завбачливість.
А тепер вирішуємо, де у довгостроковій перспективі слід поставити кому у цьому заголовку ...
Пости по темі:
1. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі
2. Підсолодили пілюлю
Підписатися на:
Дописи (Atom)